КОМСОМОЛ - все-со-юз-ний Ле-нін-ський ком-му-ні-сти-че-ський со-юз мо-ло-де-жі. Мас-со-ва мо-ло-деж-на суспільно-по-лі-тична ор-га-ні-за-ція в СРСР, ре-зерв по-пов-не-ня Ком-му-ні-сти-че-ської пар-тії Со-вет-ського Сою-за, про-вод-ник її по-лі-ти-ки і ідео-ло-гії в мо-ло-діж-ній сре-де, серед-ст-во мо-бі-лі-за-ції мо-ло-де-жі на розв'язання на-рід-но- хо-зяй-ст-вен-них завдань.
Про-ра-зо-ван по іні-ціа-ті-ві РКП(б) на 1-му Все-російському з'їзд-де сою-зів ра-бо-чей і кре-сть-ян-ської мо-ло-де -жи як Російський ком-му-ні-стичний со-юз мо-ло-де-жи (РКСМ; жовтень 1918 року). У 1921 році оголосив себе «єдиною формою масою руху ро-бо-чої мо-ло-де-жі» і по- ставив за-да-чу залучити у свої ряди «всю її мас-су».
У липні 1924 року РКСМ присвоєно ім'я В.І. Ле-ні-на. У березні 1926 року пе-ре-име-но-ван у Все-со-юз-ний Ле-нін-ський ком-му-ні-сти-че-ський со-юз мо-ло-де-жі ( ВЛКСМ) у зв'язку з об-раз-ва-ні-єм СРСР в 1922 році.
Ком-со-моль-ца-ми міг стати стати молоді люди у віку від 14 до 28 років. У 1920-ті - середина 1930-х років комсомол ог-ра-ні-чи-вал прийом м-ло-дежі не-про-ле-тар-ско-го про-ис-хо-ж-де-ня , вводив кан-ди-дат-ський стаж (від 6 місяців до 2 років).
Численний склад: 22100 чоловік (1918 рік), понад 2 мільйонів чоловік (1928 рік), понад 42 мільйонів чоловік (1984 рік), близько 21,3 мільйона осіб (на 1 липня 1991 року). З комсомолу, як і з КПРС, не можна було вийти доб-ро-віль-но (до 1990 року), тільки за рішенням ком-со-моль-ських ор-га- нов про ис-клю-че-ніе. Вищий ру-ко-во-дя-щий ор-ган комсомолу - з'їзд, ме-ж-ду з'їз-да-ми - ви-бор-ний ЦК, з-би-рав-ший зі свого-го зі- ста-ва Бю-ро і Се-к-ре-та-рі-ат. Стро-іл-ся, як і ком-му-ні-стична пар-тія, по прин-ци-пу цен-тра-ліз-ма (рі-шення вищих ор-га-нів б-ли без -ус-лов-но обя-за-тель-ни для низ-ших, мень-шин-ст-во б-ло обя-за-но під-чи-няти-ся біль-шин-ст-ву), на ос-но-ве ви-бор-ності всіх ру-ко-во-дя-щих ор-га-нів (на прак-ті-ці час-то осу-ще-ст-в-лялася фор-маль- але) і по тер-рі-то-рі-аль-но-про-виробничому при-зна-ку (пер-вич-ні ор-га-ні-за-ції соз-да-ва-лися по міс -ту ра-бо-ти чи навчання-би ком-со-моль-цев і об'є-ді-ня-лися в рай-он-ні, міські та ін. ор-га-ні-за-ції по тер -рі-то-рії). Ко-че-ст-во пер-вич-них ор-га-ні-за-цій: 8645 (1920 рік), близько 474,4 тис. (1987 рік). У 1959 році в комсомолі складалося 34% молодих людей 14-28 років, в 1965 році - 43%, в середині 1980-х років - 60%.
Комсомол із-на-чаль-но фор-ми-ро-вал-ся як частина партійно-державної струк-тури. У серпні 1919 року ЦК РКП(б) і ЦК РКСМ прийняли со-вмісний документ «Про взаємо-від-но-ше-ні-ях РКСМ І РКП(б)», в ко-то-ром ука-зы-ва-лось, що комсомол визнано про-грам-му і так-ти-ку пар-тії. ЦК РКСМ не-сред-ст-вен-но під-чи-нял-ся ЦК РКП(б). Місцеві ко-мі-те-ти комсомолу ра-бо-та-ли під кон-тро-лем мі-ст-них ко-мі-те-тів пар-тії. 10-й з'їзд РКП(б) (1921 рік) зобов'язав всіх молодих членів партії до 20 років вступити в комсомол, щоб приймати активне навчання -сті в його ра-бо-ті.
Комсомол не мав права не прийняти у свої ряди членів партії, прийом осуще-ст-в-лявся ав-то-ма-ти-че-ски, без со -Блю-де-ня про-це-ду-ри. За вказівкою ВКП(б) в комсомол наприкінці 1920-х - 1930-і роки про-во-ди-лися чи-ст-ки, со-про-во-ж-дав-ші-ся мас- зі-ви-ми ре-прес-сія-ми. У хо-ді осу-ще-ст-в-ле-ня по-лі-ти-ки «більш-го тер-ро-ра» 86,6% членів ЦК ВЛКСМ було ви-ве- де-но з його со-ста-ва [зі зі-ста-ва ЦК ВПК(б) за цей же пе-рі-од ви-ве-де-но 66,2% членів], роз-стре- лян ге-не-раль-ний сек-ре-тар А.В. Ко-сарів і всі колишні перші сек-ре-та-рі ЦК ВЛКСМ (крім А.І. Міль-ча-ко-ва). 18-й з'їзд ВКП(б) (1939 рік) ус-та-но-вил, що у комсомолі могли-ли-сто-ять лише ті кому-ні-сти, ко-то-рые- чи з-бра-ни в ру-ко-во-дя-щі ком-со-моль-ські ор-га-ни. Сек-ре-та-ря-ми ко-мі-те-тів комсомолу від рай-ко-мів до ЦК могли-би-ра-тися лише члени пар-тії.
Пар-тія ви-ра-ба-ти-ва-ла для комсомолу по-лі-тичну лі-нію його дія-но-сти, оп-ре-де-ля-ла сфе-ру ра-бо-ти в мо-ло-деж-ной сре-де, ру-ко-во-ди-ла під-бо-ром і рас-ста-нов-кой ком-со-моль-ських кад-рів, осу-ще-ст -в-ля-ла кон-троль за дія-тель-ністю комсомолу і пре-дос-тав-ля-ла йому ма-те-рі-аль-но-фі-нан-со-ву до-та- цію (до 1959 року). Ком-му-ні-стична пар-тія і го-су-дар-ст-во ши-ро-ко ис-поль-зо-ва-ли комсомол для при-вле-че-ня мо-ло-де-жі до участі в реа-лі-за-ції сво-ї по-лі-ти-ки, в стро-тель-ст-ві важ-них на-род-но-хо-зяй-ст-вен-них об' -Ек-тов (див. в ст. Ком-со-моль-ські будови). Усі на-прав-ле-ня мо-ло-деж-ної по-лі-ти-ки - об-ще-ст-вен-но-по-лі-тичне, куль-тур-но-мас-со-вое , спор-тив-не та ін. - Партія осу-ще-ст-в-ля-ла через ком-со-мол.
Член-ст-во в комсомолі соз-да-ва-ло мо-ло-дим лю-дям ре-аль-ні пре-іму-ще-ст-ва при по-сту-п-лі-ні у ву-зи , прий-ме на ра-бо-ту, про-дві-жен-ні по служ-бі та ін. в КПРС лише через комсомол. Серед при-нятих у партію в 1966 році ком-со-моль-ці зі-став-ля-ли 40,1%, в 1973 році - 66,2%, в 1981 році - 73,1 %.
Після 28-го з'їзду КПРС, про-воз-гла-сив-ше-го від-каз пар-тії від вме-ша-тель-ст-ва в дія-ність-мо-ло-діж- них ор-га-ні-за-цій, 21-й з'їзд ВЛКСМ (1990 рік) ус-та-но-віл ор-га-ні-за-ці-он-но-по-лі-тична са-мо- стоя-ність комсомолу по відношенню до КПРС. Після ав-гу-стов-ського кри-зи-са 1991 року 22-й через-ви-чай-ний з'їзд ВЛКСМ (27 вересня) роз-пустив ор-га-ні-за-цію, визнавши по-літичну роль ВЛКСМ ис-чер-пан-ної.
У веденні комсомолу на-ходилися Центральна (з 1969 року Вища) ком-со-моль-ська школа (1944 рік), рес-пуб-лі-кан-ські і рай- он-ные ком-со-моль-ские школи та інших. У ЦК ВЛКСМ були видавництва «Мо-ло-дая гвар-дія» (з 1922 року) та інших., ви-хо-ди-ли 230 періодичних видань, у т. ч. журнали «Ком-со-моль-ське життя», «Мо-ло-дий ком-му-ніст», «Смі-на» , «Сільська мо-ло-деж», «Тех-ні-ка - мо-ло-де-жі», «Мур-зил-ка», «Піо-нер», га-зе-ти «Ком- со-моль-ська прав-так», «Піо-нер-ська прав-так».
Історичні джерела:
Три-дця-ти-ліття ВЛКСМ. Збірник до-ку-мен-тов. М., 1949;
То-ва-рищ ком-со-мол: до-ку-мен-ти з'їздів, кон-фе-рен-цій і ЦК ВЛКСМ. 1918–1968. М., 1969. Т. 1-2;
То-ва-рищ ком-со-мол. До-ку-мен-ти з'їздів ком-со-мо-ла, пле-ну-мів, бю-ро і сек-ре-та-ріа-та ЦК ВЛКСМ. 1968–1982. М., 1983.
Колишній перший секретар ЦК ВЛКСМ Віктор Мироненко:
«Демократія – це теорема, яку потрібно доводити щодня»
Комсомол, організація- легенда, стала як кузнею олігархів, а й у напіврозпаду СРСР. Відродити його не можна, але досвід його треба пам'ятати. Про це перший та передостанній секретар ЦК ВЛКСМ Віктор Мироненко розповів головному редактору «Известий в Украине» Яніні Соколовській.
«На рахунках комсомолу був $1 мільярд, партії – $10 мільярдів»
питання: Комсомол порівнюють із масонською ложею, бо вихідці з нього працюють у владі і міцно тримаються один за одного. Ви згодні з таким визначенням?
відповідь: Справа не в масонстві, а в особистих контактах. Уявіть, ви з кимось спілкувалися, працювали на одному заводі, разом робили кар'єру, по життю йшли. Від таких товаришів неможливо відмовитись. Я завжди казав, що комсомол – це кар'єрний ліфтинг. Я, до речі, Горбачову розповідав, що шкодую лише про одне: 1990-го не запропонував з'їзду перетворити комсомол на соціал-демократичну партію. Я був готовий до цього теоретично, але не психологічно.
в: Комсомол називали і підвидом мафії.
про: Коли тепер кажуть, що мільярдери родом із комсомолу, я стверджую, що ті, з ким я спілкувався, олігархами не стали. А це – найвищий комсомольський рівень. Я не вважаю цю організацію мафією, хоча моя кандидатська присвячена комсомолу. Термін "мобілізаційна модель молодіжної організації" запровадив я. Він використовується досі.
А днями я прочитав, що перший студентський загін знову прибув на будівництво об'єктів майбутньої Олімпіади в Сочі. Все починається спершу.
Але відродити комсомол неможливо. Він був можливий лише свого часу. Комсомол народився тому, що мільйони молодих і не мали перспектив, хотіли відстояти свої права. Це революційна організація. На мій погляд, революція почалася навіть не 1917-го, а 1905 року і не завершилася 1991-го.
в: Чи схожа система організації влади у Політбюро та в нинішній Україні?
про: За радянських часів був один суб'єкт управління – Політбюро ЦК КПРС. Все було спрощено. І зараз проблема України в тому, що країною керують люди, які вийшли із радянських кабінетів. Успішність чи неуспішність суспільства визначається не політичним устроєм. Наприклад, в Америці співіснують різні економічні уклади: соціалізм для афроамериканців, дикий капіталізм у кримінальній сфері та «окультурений» у вищій. Але громадяни розуміють: краще мати такі ступені свободи, ніж прагнути абсолютної, в природі не існуючої.
в: Українське лобі у Москві зараз впливає на владу?
про: Воно вирішує багато питань, але не для України. Українці – не агенти впливу. За часів Політбюро лобіювання було галузевим, територіальним, напрацьованим персональними зв'язками. Для вирішення будь-якого питання, що стосується промисловості, треба було мати своїх людей у ЦК чи Держплані.
в: Які питання міг вирішувати Мироненко своєю владою?
в: Досить серйозні, хоча далеко не всі. Разом із Дмитром Ткачом, нинішнім послом України в Угорщині, ми створили систему науково-технічної творчості молоді, яку потім назвали першою системою переведення в готівку радянських грошей, що розвалила радянську економіку.
До цього гроші пересувалися безготівкою, а фонд заробітної плати контролювався найжорстокішим чином. Не було нічого святішого, ніж цей фонд і Володимир Ілліч у Мавзолеї.
Ми змогли зробити в моноліті радянської системи малий пролом - почали виплачувати готівкою гонорари авторам наукових розробок. І щоб досягти цього, ми пройшли всі інстанції, включаючи ЦК. Згодом Рижков кричав, що Мироненко зруйнував економіку СРСР.
У результаті виник закон про кооперативи. Оготівка почалася практично в кожному директорському кабінеті, але до цього ми вже не мали жодного стосунку.
в: Ви добилися для комсомолу права займатися комерцією?
про: Коли я йшов із ВЛКСМ, то передав своєму наступнику мільярд доларів, який ми самі заробили через бюро молодіжного туризму «Супутник», на видавничій діяльності, відпочинкових центрах. Комсомол був абсолютно самодостатньою організацією. На цей мільярд, що лежав на рахунках, я дивився, як кіт на сало.
Потім зважився - пішов до керуючого справами ЦК партії Миколі Кручині, але він жодного рішення не прийняв. А потім його чи то з вікна викинули, чи він сам викинувся. Партія тоді на рахунках мала $10 мільярдів.
«Зінченко – людина здатна»
о: Куди після розвалу комсомолу зникли ці гроші?
про: Напевно, їх украли, але не комсомольці. Офіційно гроші ділив останній з'їзд комсомолу та пораду під керівництвом Олександра Зінченка. Ділили між усіма п'ятнадцятьма республіканськими організаціями.
в: А потім Зінченко відкрив у Москві банк.
про: Цей банк створив я ще 1989 року, «Фенікс» називався. Ми тоді вирішили: якщо свободи побільшало, з'явилася можливість працювати в деяких ринкових умовах, треба створити банк. Я дав 500 млн рублів – так ЦК комсомолу став засновником банку.
Зінченко, людина здатна, прийшла до мене і з пропозицією створити телеканал «Інтер». Він казав, що загальносоюзний ефір ГРТ розтягують обласні адміністрації і заповнюють його, абияк. Ми пішли з його ідеєю до Березовського, Яковлєва, Патаркацишвілі. Я запропонував допомогти Зінченку: «Зробимо його юридичною особою і керуватимемо ним». Так виник «Інтер».
о: Коли вас призначали першим секретарем, Щербицький вас підтримував? І ким він насправді був: державником чи кар'єристом?
о: Він був насамперед людиною свого часу. І мені здавалося, що він любить Україну. Я переконував Горбачова, що Щербицький не збирається до генеральних секретарів, йому подобалося працювати в Україні. На загальному тлі центрального апарату він був інтелігентним та розумним.
Він казав: важко керувати, коли Київ – столиця України, Львів – столиця не тієї України, Харків – перша столиця України, Одеса – не перша, але й не друга, Дніпропетровськ ділить час на петровський, допетровський та дніпропетровський, а Донбас ніхто не ставив на коліна.
Передсмертну записку Щербицького я радив би чиновникам повісити у кабінетах поряд із портретом президента. У ній сказано: «Там у мене 48 000 рублів, які я накопичив. Це все, що я заробив». І це Щербицький, котрий фактично володів усією Україною.
Коли я проходив у нього співбесіду, він мені сказав: «Май на увазі: як перша особа, ти відповідаєш за все, але керувати можеш лише сімома людьми. І є лише два питання, які ти зобов'язаний не випустити з поля зору і комусь перепоручити – це національне та кадрове».
Взагалі мені в житті дуже пощастило, я спілкувався з великими людьми, дружив із митрополитом Пітиримом. Мої записи про розмови з ним зараз зберігаються в архіві сучасної історії. Незадовго до смерті митрополита я запитав: чи є у Святому Письмі передбачення майбутнього людства? Він спочатку сказав «ні», потім задумався і каже: «Одне є – усім хана. І запобігти цьому неможливо»
в: Говорили, що ви, великий шанувальник філософа Канта, будучи комсомольським ватажком, квіти на його могилу...
про: Це анекдотична історія. Коли я вирішив, що піду з поста, одну з останніх поїздок я здійснив на комсомольську конференцію до Калінінграда. Виконав усі ритуали з відвідуванням кораблів та виробництв, а згадав, що я таки історик і філософ, а в Калінінграді Кант похований. Попросив місцевих хлопців-комсомольців показати де могила. Наступного дня вони за мною заїхали, привезли на цвинтар, а там над занедбаною могилою Канта стоїть рота почесної варти, оркестр та величезний вінок зі стрічкою «Іммануїлу Канту від першого секретаря Центрального Комітету ВЛКСМ».
«Єльцин почав двоїтися»
о: Зараз ви видаєте російськомовні переклади українських політиків та філософів. Коли видання праць Петлюри готували, чи були якісь моменти, які ви хотіли виключити з тексту?
про: Перекладом книг Петлюри займалася Галина Лісова. Вона обурювалася: "Що ти мені дав?". Від його листів функціонера стає нудно, як у комсомольських зборах». Сам я перекладав Лисяка-Рудницького, далі у цій українській бібліотеці з'являться Драгоманов, Грушевський.
о: Вас звинуватили в тому, що підтримали «ПП районного масштабу»...
про: Було таке. Мені дуже сподобалася повість Юрія Полякова про ПП. Образ першого секретаря райкому комсомолу вийшов достовірним, але фільм за книгою став знімати слабенький режисер Сніжкін. Гроші виділило Держкіно, а потім приходить до мене секретар із культури Сергій Рогожкін, меніться і каже, що кіно хочуть показати у ЦК. Я відповів: "Нехай".
Вони привезли фільм ще теплий. У залі зібрався майже весь апарат ЦК. Я подивився кіно, потім підійшов до Сніжкіна і говорю: «Це твоя режисерська невдача. Ти схалтурив». І Полякова запитав: Як ти міг дозволити зробити з талановитої речі таку порнографію? Вибач, привітати не можу».
Через 3-4 дні мені на «стресовий» телефон зателефонував голова Держкіно і каже: «Вікторе Івановичу, тут фільм зняли «ПП районного масштабу». Що з ним робити? Я говорю: «Це ваші гроші, ваш творчий план, ви й вирішуйте. Але фільм невдалий. Скон'юктурив хлопець»
Я розумів: Сніжкін чекав, що я брикну і дам команду заборонити картину. Він влаштує прес-конференцію, розповість, що комсомольці себе дізналися і фільм піде з цією рекламою. Але він так і не став популярним та грошей не заробив. А у ЦК мене звинуватили у тому, що партія втрачає свій авторитет, бо Мироненко випустив на екран «ПП».
в: Багато говорили про вашу сварку з Єльциним. Це особисте неприйняття?
о: Пост першого секретаря ЦК ВЛКСМ був прерогативою московської комсомольської організації. Появу людини з України сприйняли насилу. Мені важко було вжитися в московську номенклатуру. І Єльцин приблизно в такому ж становищі був. Хлопці з Уралу мені порадили: "Йди до Єльцина, він любить комсомол, він демократичний". Справді, він мене здивував. Але коли почалися «люберецькі справи», я його побачив іншим: на людях він був демократом, а насправді партійним хамом, ламав людей, обзивав їх останніми словами.
Згодом був його «історичний» виступ на пленумі 1987 року. Я свідок: жодної історичності там не було. Просто анекдот вийшов. Йде пленум ЦК Компартії, я сиджу поруч із Єльциним, він спить. Порядок денний відповідний: «Обговорення доповіді генерального секретаря на урочистих зборах, присвячених 70-річчю Жовтневої революції».
Виходить Горбачов та коментує хвилин 25-30. Далі має бути обговорення, але ніхто не хоче виступати. Лігачов наполягає. Єльцин спить і робить такий собі мимовільний жест рукою. У президії це зауважують і кажуть: «Товариш Єльцин хоче виступити».
Він іде на трибуну, нічого не розуміючи. Раніше він завжди виступав із папірцем, а тут його не виявилося. Єльцин потрапляє у абсолютно ідіотську ситуацію і починає говорити, що перебудова – це добре, це правильно, але є недоліки. Ось, Михайле Сергійовичу, вас хвалять, а ви на це не реагуєте. Як же так? І секретаріат ЦК КПРС погано перебудовується, працює по-старому». І тут обличчя Лігачова наливається кров'ю - це камінь у його город. Єльцин на нього «наїхав», бо через Лігачов не міг пробитися до Горбачова.
Єльцин закінчує промову. Горбачов оголошує тих, хто записався на виступ, і я з жахом чую, що це люди, яких Лігачов «підвісив». Тобто до звільнення приготував. У них з'являється шанс вислужитись, врятуватися.
Загалом до шостого виступу Єльцин став ворогом партії і його, як Каплан, потрібно було розстріляти. Єльцин сидить із круглими очима і не розуміє, що відбувається.
У перерві збирається група демократів. "Що робити?" - Запитують. Я кажу: «Перерву оголошуйте та виступайте усі, хто може».
А буквально за кілька днів, на урочистому засіданні в Кремлі Єльцин підходить, обіймає мене і каже: «Вікторе, дякую, що ти не включився в моє цькування».
Минуло півроку, дзвонить мені ректор Вищої комсомольської школи Головачов: «У нас учора Єльцин виступав. Його запитали: "Як ви ставитеся до першого секретаря ЦК ВЛКСМ?". Він відповів: «З огляду на те, що на жовтневому пленумі ЦК КПРС він облив мене брудом, я його ніяк характеризувати не буду».
Минає місяць. Ми зустрічаємося на засіданні в Кремлі, і він мені каже: «Доброго дня, дорогий», руку простягає. Я руки не подаю, відповідаю: «Борисе Миколайовичу, ви мені поясните, коли правду казали: після пленуму чи місяць тому, у комсомольській школі?»
о: Але мова Єльцина була опублікована як найдемократичніша. У ній було все, що вимагало час, включаючи критику Раїси Горбачової.
про: За цим – політтехнологічна історія. В Академії суспільних наук зібрали головних редакторів усіх газет Спілки. Запросили Єльцина і сказали: «Борисе Миколайовичу, ви на пленумі виступали, а мова не опублікували. Непорядок». Помічник його каже: Завтра принесемо. Доповідь за ніч написали Полторанін із Бурбулісом, розмножили і наступного дня роздали всім редакторам. Ще за день цей «виступ» прочитала вся країна.
в: Ви щасливі, що вчасно пішли з комсомолу в науку?
про: Аристотеля запитали: Що таке щастя? Він відповів: «Щастя – це благо». Йому сказали: Є й інші блага. Він відповів: «Щастя – це найвище благо. Багатство, слава і влада - це дуже високе благо, але щастя вище за них». Це формулювання – на всі часи. Після Аристотеля ніхто нічого принципово нового не написав ні про людину, ні про спільноти людей.
"Те, що вигідно Росії, вигідно і мені"
в: Як ви ставитеся до дій нинішніх політиків України?
В: Тут діє правило: якщо соціалізм, то такий, щоб гайки тріщали. Якщо капіталізм, то такий, як зараз. Американці та європейці сміються: «Ви збудували капіталізм, який за радянських часів на карикатурах малювали і яким дітей лякали». В Україні вплив великого бізнесу дуже великий, він контролює державні та політично значущі потоки. Мені здається, що політична еліта нової України ще слабка. Вона неспроможна протистояти корпоративним інтересам окремих структур. Це найсерйозніша проблема країн із ринковою економікою.
в: В Україні є кілька проблем, які відволікають її від вирішення соціальних проблем. Це питання релігії, мови, відносин Сходу та Заходу, Росії та НАТО.
про: Україна намагається збудувати систему безпеки. І теоретично це правильно, якби у ній не використовувалися елементи «холодної війни».
Суверенітет України полягає у її конкурентоспроможності, вмінні існувати нарівні з іншими народами. Українська демократія – не аксіома, це теорема, яку треба доводити щодня.
в: У Києві вважають, що цю теорему зможуть довести лише ідеальні політики, але їх імена невідомі, подвиги їх невідомі.
про: Ідеальних політиків не буває. Але було б правильно, якби на столах у керівників України та Росії стояли таблички: «Те, що вигідно Україні...» або «Те, що вигідно Росії, вигідно й мені». Тоді не ухвалюватимуться рішення, здатні нашкодити відносинам наших країн. Вони міцно пов'язані. Збитки, завдані одній, тричі повернеться іншою.
Хто є хто
Віктор Мироненко, 55 років. Керівник Центру українських досліджень, головний редактор журналу "Сучасна Європа". Закінчив Ніжинський педінститут, був першим секретарем комсомолу України, першим секретарем ЦК ВЛКСМ.
Микола Кручина 1928 –1991) до 1989 року – депутат Верховної Ради СРСР, з 1989 по 1991 – народний депутат СРСР, з 1983 до 1991 – начальник управління справами ЦК КПРС.
Борис Березовський, 62 роки. Був заступником секретаря Ради національної безпеки РФ, потім виконавчий секретар СНД.
Олександр Яковлєв (1923-2005), член-кореспондент академії наук СРСР. 1986-го став членом ЦК КПРС, секретарем ЦК, який займається питаннями ідеології, інформації та культури, на червневому (1987 року) пленумі - членом Політбюро.
Олександр Зінченко, 51 рік. Наприкінці 1980-х став завідувачем відділу пропаганди та агітації ЦК ВЛКСМ та головою координаційного комітету зі зв'язків із молодіжними організаціями СРСР.
Михайло Горбачов, 77 років. Був першим та останнім президентом СРСР.
Борис Єльцин (1931-2007), екс-президент Росії, до листопада 1987-го – перший секретар Московського міського комітету (МГК) КПРС.
Володимир Щербицький (1918-1990), до 1989 року – перший секретар Компартії УРСР.
Питирим, митрополит Волоколамський та Юр'євський (Костянтин Нечаєв) (1926-2003). Очолював видавничий відділ та був головним редактором журналу Московської Патріархії.
Сергій Сніжкін, 54 роки, режисер кіностудії "Ленфільм".
http://www.izvestia.com.ua/?/articles/2008/07/31/190550-12
Відгриміли фанфари з приводу 95-річчя комсомолу, заплакали ветерани-комсомольці, які будували заводи та містечка, брязнули чарки за словами: «А пам'ятаєш?». Справді, зроблено було багато, причому щиро за покликом серця і з наказу душі. А ким стали сьогодні ті, хто кликав комсомольців на трудові подвиги, вимагав безсрібництва, карав за носіння джинсів та потурання західній культурі. На одному з інтернет-форумів навели список нинішніх високих чиновників та олігархів, які кар'єру розпочали у ВЛКСМ.
– Володимир Зюкін – перший секретар ЦК ВЛКСМ (1990–1991). Глава брокерської компанії "Крейтон кепітал".
– Віктор Мироненко – перший секретар ЦК ВЛКСМ (1986–1990). Секретар-координатор Соціал-демократичної партії Росії, радник президента Горбачова-фонду Михайла Горбачова, директор Міжнародного інституту «Молодь за культуру миру та демократію» ЮНЕСКО.
– Віктор Мішин – перший секретар ЦК ВЛКСМ (1982–1986). Керівник апарату, секретар політради руху «Батьківщина» (1998–1999), голова правління «Крокус-банку», член правління та Ради піклувальників Московського Англійського клубу.
– Євген Тяжельников – перший секретар ЦК ВЛКСМ (1968–1982). Надзвичайний та повноважний посол Росії, професор Інституту молоді у Москві, голова московського земляцтва «Челябінці» (2001–2003).
– Людмила Швецова – секретар ЦК ВЛКСМ (1981–1989). Перший заступник голови уряду Москви.
- Станіслав Смирнов - перший секретар МГК ВЛКСМ (1985-1989), секретар ЦК ВЛКСМ (1989-1990). Президент Торгово-промислової палати РФ (1991-2001). Переобраний за грубі порушення під час виконання своїх обов'язків.
– Йосип Орджонікідзе – перший секретар ЦК ЛКСМ Грузії, секретар ЦК ВЛКСМ (1990–1991). Заступник голови уряду Москви.
- Валентина Матвієнко - заввідділом, секретар, перший секретар Петроградського райкому ВЛКСМ (1972-1977), секретар, другий, перший секретар Ленінградського обкому ВЛКСМ (1977-1984). Губернатор Петербурга.
– Сергій Кирієнко – другий секретар Нижегородського обкому ВЛКСМ (1990–1992). Повноважний представник президента у Приволзькому федеральному окрузі.
- Михайло Ходорковський - заступник секретаря Фрунзенського районного комітету ВЛКСМ м. Москви (1986-1987), директор Центру науково-технічної творчості молоді (1987-1989). Голова правління ПК "ЮКОС".
– Олександр Волошин – звільнений секретар комітету ВЛКСМ станції Москва-Сортувальна (1982–1983). Керівник адміністрації президента РФ (1998-2003)
- Борис Пастухов - 1977-1982 гг. - Перший секретар ЦК ВЛКСМ. 1978-1986 р.р. - Член ЦК КПРС.
1986-1989 рр. - Надзвичайний та Повноважний Посол СРСР у Королівстві Данія. 1989 - грудень 1991 року. - Надзвичайний та Повноважний Посол СРСР в Республіці Афганістан. З січня 1992 р. до лютого 1996 р. — заступник міністра закордонних справ РФ. З 3 лютого 1996 р. - перший заступник міністра закордонних справ РФ у справах СНД. 25 вересня 1998 указом президента РФ призначений на посаду міністра у справах СНД. У серпні 1999 року включений до федерального списку кандидатів у депутати Держдуми виборчого блоку «Батьківщина - Вся Росія» (10 номер у центральній частині списку). 19 грудня 1999 обраний депутатом Держдуми третього скликання за федеральним списком ОВР. 9 лютого 2000 р. обраний головою комітету ГД у справах СНД та зв'язків із співвітчизниками від фракції «Батьківщина — Вся Росія». У грудні 2003 був обраний депутатом ГД РФ четвертого скликання.
- Володимир Кобяшев - 2-й секретар Воронезького обкому ВЛКСМ наприкінці 80-х років. Володимир Кобяшев працював у Воронезькій обладміністрації за колишніх губернаторів - Олександра Цапіна, Олександра Ковальова, Івана Шабанова, зумів утриматися і за нинішнього губернатора Володимира Кулакова. Керівник апарату адміністрації області.
Що таке ВЛКСМ? Розшифровка поняття буде дуже знайома нашим співвітчизникам середнього та старшого покоління. А ось багато представників молоді, напевно, зазнають складнощів з поясненням, що ж це таке. Згадаймо про цей релікт держави, що пішла.
ВЛКСМ: розшифровка та сутність
У Радянській країні дуже любили абревіатури та складені слова. Це ГУЛАГ, ВЧК, ДОСААФ, СМЕРШ, ОБХСС, ГТО, генсек, обком, НДІ та багато інших у цьому незліченному ряді термінів, незнайомих для людини ззовні, але легковідомих для десятків мільйонів жителів союзних республік. У цьому ряду була і абревіатура ВЛКСМ. Розшифровка поняття звучала так: Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді. Скорочено його також могли назвати просто Комуністичною молодіжною радою.
ЦК ВЛКСМ: розшифровка
Ця організація хоч формально і вважалася продуктом молодіжної самодіяльності, зрозуміло, фактично організовувалася волею вищого керівництва країни. На кшталт ВЛКСМ мала власний ЦК,
тобто центральний комітет, який служив вищим органом молодіжного крила і керував усією роботою комсомольських осередків та органів. Комітету було підпорядковано кожен райком ВЛКСМ у будь-якому куточку кожної республіки.
Історія комсомолу
За своїм характером комсомол був масовою суспільно-політичною організацією для всієї радянської молоді. отримували юнаки та дівчата після досягнення 14 років (тобто орган був наступним щаблем для вчорашніх піонерів). Комсомол був створений як молодіжне крило комуністичної партії ще напередодні 1917 року. Звичайно, організація далеко не відразу набула свого остаточного вигляду. У першій половині 1917 року її петроградський прообраз було названо "Соціалістичним союзом робітничої молоді". Натхненником її створення став Володимир Ленін. Роком пізніше організація виросла у загальноросійську, а ще пізніше поширила свою діяльність на інші радянські республіки, проіснувавши аж до загибелі самої держави, дітищем якої
вона була.
Роль ВЛКСМ у житті Радянської країни
Союз був Це слово сьогодні часто використовується як закид спадщини нашого народу. Проте разом із негативними тенденціями, властивими таким системам, вони нерідко мають позитивні моменти. Важливою фундаментальною характеристикою будь-якого є повсюдний контроль життя суспільства у всіх його сферах: соціальній, економічній, політичній, духовній. Держава не просто забезпечує власну стійкість, а й керує процесом виховання своїх громадян: контроль за змістом літератури та кінематографа, пропаганда гуманістичних ідей. На першому етапі свого існування комсомол був важливим інструментом у просуванні освіти у народні маси селян, ліквідації безграмотності тощо. Пізніше ВЛКСМ перебував в авангарді радянської молоді, демонструючи приклади найвищих досягнень у спорті, науці та інших можливих реалізаціях.