Євген Феліксович Чеканов

Євген Феліксович Чеканов - російський поет, член Спілки письменників Росії, автор кількох книг віршів, що вийшли в Москві та Ярославлі. Вірші Є. Чеканова публікувалися в журналах «Наш сучасник», «Москва», «Молода гвардія», увійшли до низки поетичних антологій: «Строфи століття» (Москва, 1999), «Антологія російського ліризму» (Москва, 2000), «Слово та дух» (Мінськ, 2003), «ТОП 20. Найкращі поетиРосії» (Нью-Йорк, 2010). Дипломант IV Московського міжнародного конкурсу поезії "Золоте перо" (Москва, 2007), лауреат міжнародного літературного конкурсу "Перекресток-2009" (Дюссельдорф, 2009), лауреат I Всеросійського поетичного конкурсу імені Павла Васильєва (Москва).

Народився 1955 року в Кемерово, 1979 року закінчив відділення історії факультету історії та права Ярославського Державного університету. Після закінчення вишу багато років працював у ярославській пресі. У 1983-1990 pp. був головним редактором ярославської обласної молодіжної газети «Юність», у 1995–1998 роках. – головним редактором щоденної обласної газети «Губернські вісті». Працював співробітником прес-служби мерії Ярославля, речником Державної Думи Ярославської області. Чотирнадцять років (1995-2009) редагував газету, яка здійснювала офіційне опублікування нормативно-правових актів органів державної владиЯрославська область.

За чверть століття навчив азам газетної справи цілу плеяду ярославських журналістів, які взяли буквально з «вулиці». Сьогодні багато учнів Євгена Чеканова самі очолюють ярославські газети та журнали, працюють на радіо та телебаченні, керують прес-службами ярославських підприємств.

Нині – голова Правління видавничого дому «Друк» (м.Ярославль).

Далі читайте:

Ірина ГРЕЧАНИК . Висока планка. (Про поезію Євгена Чеканова). 17.08.2011

Євген Чеканов. На крилі Ногай-птиці: До історії затоплення Молого-Шекснінського міжріччя. 17.08.2011

Євген Чеканов. У просторі від краю до краю. 11.05.2011

Євген Чеканов. Вогонь та двері. Вперті герої Олексія Сєрова. 05.04.2011

ЧЕКАНОВ Євген Феліксович – поет, журналіст, видавець.

Народився 19 вересня 1955 року у Кемерові. З родиною переїхав до міста Пошехоннє-Володарськ Ярославської області. Після закінчення школи працював друкарем Пошехонської районної друкарні, сучкорубом лісокомбінату. У 1974 - 1979 - студент Ярославського держуніверситету.

Після закінчення відділення історії факультету історії та права Ярославського державного університетурік працював кореспондентом обласної молодіжної газети «Юність», у 1980—1981 служив у Радянській армії. Повернувшись із армії, працював інструктором обкому ВЛКСМ, кореспондентом газети «Північний робітник». У вересні 1983 р. призначений головним редактором ярославської обласної молодіжної газети «Юність». У 1984 вступив до КПРС.

Очолював «Юність» до липня 1990 року, потім був завідувачем відділу цієї газети. При ньому газета змінила періодичність і почала виходити замість трьох один раз на тиждень, але у збільшеному обсязі. Чеканов зібрав до редакції найкращих молодих журналістів Ярославля. Газета сміливо порушувала найгостріші теми і вийшла на пік популярності, досягнувши найбільшого тиражу у своїй історії.

У 1995-1998 Чеканов був головним редактором щоденної обласної газети «Губернські вісті», заснованої адміністрацією Ярославської області. Але ці роки були сприятливими до створення нових друкованих ЗМІ, й у 1998 засновник припинив її випуск. Працював співробітником прес-служби мерії Ярославля, речником Державної Думи Ярославської області.

У 1988 році був прийнятий до Спілки письменників СРСР, довгий час був членом Спілки письменників Росії (добровільно вийшов з цієї громадської організаціїу травні 2019 року).

Автор кількох книг віршів, що вийшли в Москві та Ярославлі. Вірші Є. Чеканова публікувалися в журналах «Наш сучасник», «Москва», «Молода гвардія», увійшли до ряду поетичних антологій: «Строфи століття»(Москва, 1999), «Антологія російського ліризму»(Москва, 2000), «Слово і дух» (Мінськ, 2003), «ТОП 20. Найкращі поети Росії» (Нью-Йорк, 2010).

Дипломант IV Московського міжнародного конкурсу поезії "Золоте перо" (Москва, 2007), лауреат міжнародного літературного конкурсу "Перехрестя-2009" (Дюссельдорф, 2009), лауреат I Всеросійського поетичного конкурсу імені Павла Васильєва (Москва).

Був творцем та головним редактором літературно-художніх журналів «Російський шлях» та «Причал». У 2015 році з посади голови правління видавничого дому «Друк» вийшов на пенсію.

Книги Є. Ф. Чеканова:

Місце для віри: книга поезій. - М.: Сучасник, 1990. - 173 с., Портр.

Дощ у імперії: вірші. - Ярославль, 2001. - 115 с.

Джунглі людські: вірші минулого року - Ярославль, 2002. - 57 с.

Пояснення. - Ярославль, 2002. - 80 с.

Гарячий папір: 100 нових віршів. - Ярославль: Ще не пізно! Рубіж, 2005. - 124 с.

Невеликий дощ: избр. вірші. - Ярославль; Рибінськ: Рибінськ. Будинок друку, 2005. - 413 с.

Випробування на розрив: 50 нових поезій. - Ярославль: Ще не пізно!, 2008. - 72 с., іл.

Прощай, земля: вірші, есе/ст. ст. Ірини Гречаник. - Sindelfingen, Deutschland: Vertrieb, Verlag stella.ru, 2011. - 412 с.

Прощай, земля!: вірші, переклади, спогади, виступи, інтерв'ю, есе, статті, рецензії / авт. вступ. ст. Ірина Калус. - Ярославль: Канцлер, 2014. - 831 с., Портр.

НАЗУСТРІЧ 150-РІЧЧЮ СУЛЕЙМАНА

У святкові дніпочатку 2015 року у Спілці письменників Дагестану відбулося перше засідання ініціативної групи, створеної для підготовки видання академічних зборів творів великого лезгінського та дагестанського поета Сулеймана Стальського.

У роботі групи взяли активну участь російські письменники, які живуть у Ярославській області - поет Євген Чеканов та прозаїк Мамед Халілов, а також голова ярославської регіональної лезгінської національно-культурної автономії Васиф Гасанов. Гості з Центральної Росії привезли з собою подарунок - кілька десятків екземплярів книги «Сулейман Стальський, що тільки-но вийшла в Ярославлі. Нові переклади».

Ярославцев тепло зустрів голова адміністрації Сулейман-Стальського району, відомий дагестанський вчений Наріман Абдулмуталібов, який пообіцяв учасникам ініціативної групи усіляку допомогу у їхній роботі. Є.Чеканов та М.Халілов зустрілися зі своїми колегами, дагестанськими літераторами Арбеном Кардашем та Зульфікаром Кафлановим, а також з відомими дагестанськими вченими, докторами філологічних наук Магомедом Магомедовим та Фейзудіном Нагієвим. Голова Спілки письменників Дагестану Магомед Ахмедов організував для ярославських колег ознайомчу поїздку до одного з найкрасивіших місцьДагестану, високогірний аул Гуніб.

Ініціативна група ухвалила рішення сформувати редколегію та редакційну раду майбутнього багатотомного видання творів С. Стальського. Планується, що вже у травні буде готова частина нових підрядників великого дагестанського поета – вивірених, очищених від спотворень та ідеологічних напластувань. До святкування свого 150-річчя Сулейман має постати перед російським читачем таким, яким він був насправді мудрим, щирим, безстрашним, справді народним поетом.

На світлині:

Голова Спілки письменників Дагестану Магомед Ахмедов веде засідання

ініціативної групи. Крайній праворуч – Мамед Халілов.

На шляху до Гуніба. Зліва направо: поет та перекладач Євген Чеканов, голова

Спілки письменників Дагестану Магомед Ахмедов, поет та прозаїк Мамед Халілов, доктор філології, директор Інституту мови, літератури та мистецтва ім. Г. Цадаси Магомед Магомедов.

У Гунібі.

ЧЕКАНОВ Є.Ф.

Плід гарячої душі

Своє п'ятдесятиріччя поет, член Спілки письменників Росії Євген Чеканов відзначає виходом у світ нової, чергової – дев'ятої за рахунком – поетичної книги з оригінальною та сміливою назвою «Гарячий папір». Ця збірка (видавництво «Ще не пізно» Науково-технічного центру «Рубіж») підсумовує поетичну працю Євгена Феліксовича за два попередні роки, представляючи всі написані ним за цей час вірші. Лейтмотив книги - боротьба людини з прикрощами життя, відновлення духу, гімн бадьорості та душевного здоров'я.

Книга складається із трьох розділів. «Злетіти до заходу сонця» - назва першого. Тут вірші-роздуми, філософський погляд на сьогоднішню дійсність, яку у певному розумінні можна назвати «лихоліттям». Вслухайтеся в одні лише назви віршів: «Сон про затоплену батьківщину», «Російські», «Бандит», «Вовк на болоті», «Випал з обойми» та інші. Завершується розділ таким віршем:

Все не так трагічно, дорогі.

Ну, охолоне тіло, плач не плач,

Ну, піду на нові кола я…

Дух не остигає. Дух гарячий.

То палає, яскравий і впертий,

То горить тихенько, як свічка.

Він і в цих рядках той самий:

Торкніть папір - гаряча!

Другий розділ книги – «У світі любові та свободи» – говорить сам за себе. Ось лише кілька слів із нього – кілька сумних, сумних, але світлих:

Хоч я був лише просвітом

У твоїй непроглядній долі,

За це побачення з поетом

Чимало проститься тобі.

У передмові до заключного розділу книги – «Перевірка часом» – автор пише: «Перебираючи свої архіви, я натрапив на цілий пласт віршів, написаних мною десять, п'ятнадцять, а то й двадцять років тому. Вони ніколи не були опубліковані через те, що одні я вважав слабкими, інші недописаними. Але сьогодні, перечитавши їх і щось допрацювавши, зрозумів, що багато хто з них витримав перевірку часом».

Що ж, додати тут, мабуть, нічого, крім відомого: «Моїм віршам, як дорогоцінним винам, / Настане свою чергу».

Загалом кажучи, Євген Чеканов - поет найширшого творчого діапазону. Напевно, немає такого явища чи предмета, щоб його не зацікавило і викликало поетичний відгук. І все ж таки головна його тема - любов, відносини чоловіка і жінки, тема вічна і невичерпна. Благоговійна молитва, спалах гніву, захоплення розділеного почуття, напад сорому і каяття, порив жалості та співчуття - все відбито на сторінках його надзвичайно відвертих і серцевих книг. Кожна з них - це щоденник суто особистих переживань, зрозумілий, однак, будь-якій людині, яка любить або кохала.

Також поетичній манері Євгена Чеканова притаманні напористість, зухвалість, часом певна жорсткість. Ось що сказав про нього відомий поет, його вчитель, який по праву вважається класиком вітчизняної літератури, Юрій Кузнєцов: «Вірш його предметний, зоряний, чітко сфокусований… Він не блукає в метафоричних туманах, не грузне в рутині абстракцій, а шукає точного слова. Він за вдачею боєць і хоче перемог».

Мені треба жити своєю долею

І знати, що я душею чистий,

Коли кладу перед собою

Папір лист.

Це знову з книги «Гарячий папір».

Ці рядки я писав рівно десять років тому. Великий термін. А в літературному житті – величезний. Що змінилося? Багато чого, якщо не все. Незмінним залишився поет Євген Чеканов. Все те ж трепетне ставлення до творчості та її носіїв. Я маю на увазі справжніх, чесних, щирих митців слова. Але все також він непримиренно суворий до прилітературних пройдисвітів, до їх словесної еквілібристики, до псевдопоезії. Ні на грам не поменшало в ньому творчого вогню, запалу, колосальної працездатності. Вперше в житті зустрічаю людину, здатну виконувати кілька справ одночасно - писати вірші, повісті, рецензії, огляди, перекладати з інших мов, збирати та редагувати рукописи побратимів по перу для ним же створеного журналу ярославських письменників «Причал», зустрічатися з авторами та переконувати їх у доцільності редакторської правки, самому фотографувати поетів та прозаїків, їздити в інші міста та селища до цікавих, але «невиїзних» через вік або хворобу літераторів, макетувати видання, займатися розподілом його в кіосках «Роздруку» в межах Ярославської області, відстежувати позитивні відгуки та критику, рятувати письменницьку організацію…

Тут я хотів би зупинитися, оскільки порятунок ярославського обласного відділення Спілки письменників Росії питання надто серйозне, щоб про нього говорити побіжно, «в контексті». Роль у цій справі Євгена Феліксовича настільки велика, що потребує окремої розмови. І він, розмова, попереду. Можу сказати одне: поки живий і здоровий Чеканов, ніяким ілюзіоністам пера і борзописцям, що лакействують, не увігнати в труну письменницьку спільноту.

Найближчим часом побачить світ чергова книга Євгена Чеканова, цього разу - переклади Сулеймана Стальського, видатного дагестанського поета. І це, беру на себе сміливість і відповідальність сказати, стане давно очікуваною подією в літературному, культурному, духовному житті наших двох країн.

І останнє. У Ярославлі був і немає іншого письменника, настільки широко публікованого найпрестижніших російських і зарубіжних літературних журналах, альманахах, антологіях, колективних збірниках. Автор чотирнадцяти книг поезії та прози Євген Чеканов – лауреат 4-го Московського Міжнародного конкурсу поезії «Золоте перо» (Москва, 2007), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Перекресток – 2009» (Дюссельдорф, 2009). . Павла Васильєва (Москва, 2010), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Клик Німфея» у номінації «Пісня філософського змісту» (Керч, 2010), призер 1-го Всеросійського літературного конкурсу «Я пам'ятник собі спорудив» (Тула, 2010).

Творчих тобі успіхів і перемог, натхнення та оптимізму, талановитий російський поет!

ЄВГЕН ЧЕКАНОВ ЯК ПЕРЕКЛАДНИК

ЧЕКАНОВ ЄВГЕН ФЕЛІКСОВИЧ

Євген Феліксович Чеканов народився в 1955 році в місті Кемерово, але його прізвище - ярославське. Предки письменника по батьківській лінії належали до розряду казенних селян і жили в селі Верхнє Березове, що стояла в нижній течії Шексни, за 90 верст від впадання її у Волгу. Предки письменника по материнській лінії були монастирськими селянами, що жили в селі Підмонастирська Слобода, за три версти від старовинного російського міста Мологи. Всі ці селища у 40-х роках XX століття опинилися на дні рукотворного Рибінського моря.

Батьки Є.Ф.Чеканова, Ніна Олександрівна (уроджена Ковалькова) та Фелікс Михайлович, більшу частину життя працювали сільськими вчителями. Виїхавши влітку 1955 року до Сибіру, за два роки вони разом із маленьким сином повернулися на Ярославщину. Потім часто переїжджали з місця на місце, упокоївшись під старість у селі Глібове Рибинського району, на березі водосховища, що відібрав у них моло-Шекснінську «малу батьківщину».

Закінчивши десятирічку в середній школі №1 міста Пошехоннє-Володарська, майбутній письменник працював друкарем у друкарні, сучкорубом у лісокомбінаті, кочегаром парового казана. Потім вступив на відділення історії факультету історії та права Ярославського державного університету і в 1979 році закінчив цей виш, набувши спеціальності викладача історії та суспільствознавства.

Ставши 1979 року кореспондентом ярославської обласної молодіжної газети «Юність», молодий історик пов'язав свою долю з провінційною журналістикою. У 1983-1990 роках. він працював головним редактором цієї газети, потім очолював кілька ярославських видавничих підприємств, що видавали газети, журнали та книги. Працював співробітником прес-служби мерії Ярославля, речником Державної Думи Ярославської області. Чотирнадцять років (1995-2009) редагував газету «Губернські вісті», яка здійснювала офіційне опублікування нормативно-правових актів органів державної влади Ярославської області. 2015 року з посади голови правління видавничого дому «Друк» вийшов на пенсію.

Вірші та прозу Євген пробував складати вже у шкільні роки. 1978 року, будучи студентом четвертого курсу істфаку, опублікував у колективній збірці Верхньо-Волзького книговидавництва маленьку повість «Я тут свой». Потім у ярославській пресі та колективних збірниках було опубліковано безліч віршів Євгена Чеканова, які стали основою для його поетичних книг «Нічна тривога» (Ярославль, 1987), «Освітити обличчя» (Москва, 1987), «Місце для віри» (Москва, 10). , «Бог розсудить» (Ярославль, 1991), «Я одягну тебе в поцілунки (Ярославль, 1991). У 1988 році поета було прийнято до Спілки письменників СРСР.

У цей час вірші Є.Ф.Чеканова публікують всесоюзні літературні журнали «грунтовницького» напрями – «Наш сучасник», «Москва», «Молода гвардія», альманах «День поезії». Знаменитий російський поет Юрій Кузнєцов, який став з початку 80-х років літературним наставником ярославця, писав у передмові до першої московської книжки свого підопічного: «Євген Чеканов обіцяє. Він не блукає в метафоричних туманах, не грузне в рутині абстракцій, а шукає точного слова. Бачення його не розпливчасте, саме. Має вірні орієнтири: батьківщина, добро, правда. Батьківщина дає йому твердий ґрунт під ногами, а добро і правда – світло та шлях».

У пострадянські роки Чеканов продовжує публікуватися в «Нашому сучаснику», випускає у світ нові поетичні книги – «Дощ в імперії» (Ярославль, 2001), «Джунглі людські» (Ярославль, 2002), «Гарячий папір» (Ярославль, 2005) "Робкий дощ" (Рибінськ, 2005), "Золоті підпалини" (Ярославль, 2006), "Випробування на розрив" (Ярославль, 2008), "Прощавай, земля" (Зіндельфінген, 2011). Останню книгу, що вийшла в Німеччині, автор у 2014 році перевидав у Ярославлі, поповнивши її своїми статтями, інтерв'ю, есе та спогадами про Юрія Кузнєцова, які отримали широку популярність у російських літературних колах.

Природним продовженням поетичної діяльності Євгена Чеканова стали його переклади з народів Кавказу. У 2014 році поет здійснив переклад з лезгінської російською мовою 40 віршів класика російської поезії Сулеймана Стальського, які склали білінгвальну книгу «Сулейман Стальський. Нові переклади», що вийшла в Ярославлі і отримала доброзичливий відгук у Ярославлі, Москві та Дагестані. У цей період поет переклав цикли віршів Зульфикара Кафланова, Фейзудина Нагиева і Магомеда Ахмедова. А наприкінці 2015 року журнал "Дагестан" опублікував поетичну легенду відомого лезгінського поета Арбена Кардаша "Череп" у перекладі Чеканова.

Особняком у творчості поета стоїть книга «Пояснення» (Ярославль, 2002), текст якої, за визначенням літературного критика Ірини Калус, є «особливим сплавом поезії та мемуарно-філософського коментарю». Саме з "Пояснень" виросла через півтора десятиліття книга Є.Ф. Чеканова «Гарячий хмиз», значення якої літературознавцям ще належить оцінити.

Вірші поета, що у стародавньому Ярославлі, увійшли до ряду поетичних антологій: «Строфи століття» (Москва, 1999), «Антологія російського ліризму» (Москва, 2000), «Слово і дух» (Мінськ, 2003), «ТОП 20. Найкращі поети Росії» (Нью-Йорк, 2010). Євген Чеканов став дипломантом IV Московського міжнародного конкурсу поезії «Золоте перо» (Москва, 2007), лауреатом міжнародного літературного конкурсу «Перекресток-2009» (Дюссельдорф, 2009), лауреатом I Всеросійського поетичного конкурсу імені Павла 0. На вірші поета бардами Ярославля, Костроми та Криму написано близько 40 пісень.

Чимало заслуг у Чеканова та у сфері організації літературного процесу. З його допомогою до ярославського літературного життя прийшли десятки поетів та прозаїків – Євген Феліксович допоміг їм на початку творчого шляху, дав рекомендації до Спілки письменників Росії. Будучи творцем та головним редактором літературних журналів«Російський шлях межі століть» і «Причал», Є.Ф. Чеканов опублікував на сторінках цих видань твори багатьох десятків ярославських авторів.

Протягом кількох років Євген Феліксович безоплатно працює в мережевому журналі любителів російської словесності «Вітрило», будучи там редактором розділу прози. А ярославські колеги по перу довірили йому посаду голови творчої ради та голови ревізійної комісії регіонального відділення Спілки письменників Росії.

Євген Чеканов
м. Ярославль

Євген Чекановнародився 1955 року в Кемерово. Закінчив факультет історії та права Ярославського державного університету. Нині – голова Правління видавничого "Друк" (м.Ярославль). Публікувався у журналах "Наш сучасник", "Москва", "Молода гвардія". Лауреат міжнародного літературного конкурсу "Перекресток$2009" (Дюссельдорф, 2009), лауреат І Всеросійського поетичного конкурсу імені П.Васильєва (Москва, 2010). Автор понад десяток поетичних книг. Член Спілки письменників Росії. У журналі "Північ" публікується вперше.

"Твої зіниці гречаний мед..."

Горизонти блискавкою стьобаючи,
Небо гримить трохи…
Батьківщина-Долина дорога!
Бачу я: ти здригнулася і стиснулася.

Але не бачу, душу розтривожить,
Як ти стиснулася, батьківщина-доля, –
Чи як крокренева шкіра,
Чи як залізна пружина?

* * *

Чи грім розколе блакитну чашу спокою,
Чи злива хлине на пажі ваші сухі,
Чи вихор злий дерева затрясе, як рукою –
Знайте, близькі: то не я, а інші.

Якщо ж станеться йти вам вечірньою стежкою
В осінньому гаю - і дерево рипне без вітру,
Або дощ закапає, рідкісний і боязкий, –
Знайте: я поруч... І звістку подаю з того світу.

ПИЛ ЗЕМЛІ

Струмить світло з зіркового ковша,
Світ, що летить, незримо омиваючи.
Пилкує Земля. Сумує моя душа
Про чистоту невідомого раю.

Але тут мій дім. Обертаючись і пилячи,
Я повинен жити в цьому світі, що летить.
Я повинен жити в пилюці твоїй, Земле,
Хоч уся душа обмита зоряним світлом!

* * *

Твоїх зіниць гречаний мед
Прозорий і тягучий.
Червневе повітря кинуто в жар
Житомирським листям.
Летить на місто світлий дощ
З невагомих хмар.
Збиваючи пил непотрібних слів,
Змиваючи вік мій.

Мені знову шістнадцять!.. Як і ти,
Поверх голів та дахів
На світ дивлюсь я… Як і ти,
Див від життя чекаю.
А ось і є вже одне –
Ти на мене дивишся.
І під блискучим дощем
Стою я, весь у меді.

ДЕБРИ СЛОВА

Дивне слово - "відданий",
Дволике, ненадійне.
Напевно, предок невідомий
Вигадав необережно.

А може, вклав він одразу
Два сенси в один, особливий –
Так дивно і страшно пов'язані
Слов'янською мовою обидва…

БЕЗ МЕНЕ

Живий чи мертвий? Не знаю, не відповім.
Може, життя йде і без мене
Захід прагне, Русь таїть Предтечу,
На Сході множиться гризня.

Праведники мовчки тримають віру,
Натовпи відпливають до сатани.
Кораблі дірять атмосферу,
Чиїсь тіні блукають Місяцем.

Де я? Обертається планета,
День і ніч проходять низкою.
Життя йде. Запитання чекають відповіді.
Вічний дух витає над водою.

СТАРА З РЮКЗАКОМ

Ми мчимося вдалину!
Так думати ми хочемо,
Коли в теплі, без кіптяви та пилу,
По вимитих міських проспектах
У стрімкому летимо автомобілі.
Від свисту шин, від вереску гальм
Захоплює дух у земному польоті,
А за вікном – гуркіт поїздів,
Гул літаків… Але на повороті
Раптом бачимо ми, що йде пішки
Висохлу стару років під двісті,
Притиснуту важким рюкзаком, –
І розуміємо:
ми стоїмо на місці!

* * *

Що тобі мій вік, мій дзвінкий дар,
Що молитви, мрії, справи!
Ти пройдеш по мені, як лісова пожежа,
Випалюючи долю вщент.

По маківках – і внизу!.. Нічого
Не врятувати між двома стихіями.
Він гуде і біснується - і його
Не втримають моїх віршів.

Як безтурботно рветься з хащі він,
Близьким волосся опалю!..
Адже твоя стихія - вогонь, що летить,
А моя стихія – земля.

* * *

Не століття ж шукати таємну суть,
у сліпучих мріях перебувати, –
час непокірну шию зігнути,
свою поразку визнати,
визнати, що не геній
і що не пророк,
що від досконалості далекий,
що жив як умів,
що інакше не міг…
Але хтось кричить у тобі:
- Міг!..