Свого часу була парторгом. Парторг роти. Політпрацівники у збройних силах

ПАМ'ЯТКА ПАРТОРГУ ПАРТІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СТРІЛКОВОЇ РОТИ

Стрілецька рота вирішує результат бойової операції. Чим міцніше буде збита рота, чим стійкіше і хоробріше вона битиметься з німецькими окупантами, тим швидше і краще буде виконано бойовий наказ Командування. Ротна партійна організація всією силою більшовицького впливу на особовий склад і зразковістю кожного комуніста повинна забезпечити суворе дотримання військової присяги кожним військовослужбовцям, міцну військову дисципліну, високу моральну стійкість червоноармійців і командирів, точне і неухильне виконання всіх наказів і розпорів.

Парторг, за всієї різноманітності завдань, виконуваних тобою в роті, як партійний керівник, пам'ятай завжди про наступні свої обов'язки:

1. Щодня спілкуйся з комуністами, виховуй у них зневагу до смерті заради перемоги над ворогом; добивайся того, щоб кожен комуніст роти був більшовицьким ватажком мас у бою, піднімав би моральний дух бійців, словом і ділом вселяв би в них віру у правоту нашої справи, у нашу перемогу та неминучу поразку німецьких окупантів. Щодня розмовляй по-душам з червоноармійцями та командирами, роз'яснюй їм становище на фронтах Вітчизняної війнита успіхи Червоної Армії у боротьбі з ворогом. Пам'ятай, що боєць бачить лише положення своєї роти і потребує узагальнюючого матеріалу з підсумками боїв на ширшій ділянці. У взводах, відділеннях допомагай низовим агітаторам проводити бесіди з бійцями, організуй читання газет та роз'яснення постанов партії, уряду та наказів Народного Комісара Оборони. Підбери собі двох заступників і уяви їх на затвердження політруку роти. Заступників постійно знайомь із поточною роботою та завданнями партійної організації, залучай їх до активної участі у керівництві партійною роботою.

2. Перед боєм перевір, чи знає кожен комуніст своє завдання у бою, чи доведено бойове завдання до кожного бійця роти, чи підготовлено зброю до безвідмовної дії. Нагадай кожному комуністу, що у наступальному бою він завдячує нестримним поривом уперед, особистим прикладом героїзму захопити всіх бійців на безумовне виконання бойового наказу. Роз'ясняй усім комуністам їхні обов'язки в обороні та при відображенні контратак супротивника; вчи їх виявляти непереборну завзятість, холоднокровність, витримку і рішучість дій як у боротьбі з противником, так і в боротьбі з трусами, панікерами та зрадниками, якщо вони опиняться у роті.

3. Комуністам, що йдуть у розвідку, щоразу давай вказівки про їх мужню поведінку при виконанні бойового завдання та завзятість у досягненні поставленої мети. Виховуй їх у дусі правдивості та чіткості донесень. Партійні документи, які йдуть у розвідку, мають бути здані на зберігання військовому полку.

4. Обов'яжи кожного комуніста знати потреби та настрої кожного бійця. Спільно з командиром та політруком так розподіли комуністів, щоб охопити партійним впливом весь особовий склад роти. Про всі негативні явища негайно доповідай політруку. Веди облік усіх бійців і командирів, які відзначилися в 6оях і здійснили подвиги, популяризуй їх у всій роті і поширюй їх бойовий досвід. Доповідай про кожен факт виявленого героїзму політрука та секретаря первинної партійної організації.

5. Повсякденно піклуватися про зростання рядів ВКП(б) за рахунок кращих, перевірених комсомольців і непартійних більшовиків - червоноармійців, молодших командирів і командирів, що відзначилися в бою. Роз'ясняй всьому складу роти рішення ЦК ВКП(б) про те, що військовослужбовці, які відзначилися у боях, можуть прийматися у ВКП(б) за рекомендацією трьох членів партії з однорічним партстажем, якщо вони знають рекомендований і менше року; роз'яснюй, що кандидати партії, які відзначилися в боях, можуть прийматися до дійсних членів ВКП(б) після тримісячного кандидатського стажу. Залучай у партію найкращих комсомольців, які відзначилися в боях. Особливу увагу приділяй залученню до партій молодших командирів.

6. Коли до роти приходить поповнення, роз'ясни йому обстановку, розкажи про бойові традиції частини, покажи героїв своєї роти, уважно вислуховуй усі питання кожного бійця з поповнення, терпляче роз'яснюй усе, що його цікавить. Комуністам дай завдання, щоб у взводах та відділеннях поповненню була надана дружня зустріч та необхідна допомога освоїтися у бойовій обстановці. Вияви всіх комуністів із поповнення, допоможи їм стати на партійний облік, поговори з кожним і роз'ясни йому місце комуніста у бою.

ГОЛОВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ
ПАМ'ЯТКА ПАРТОРГУ ПАРТІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СТРІЛКОВОЇ РОТИ
ВОЄНІЗДАТ НКО СРСР 1942
1-я тип. Управління Воєніздату НКО СРСР імені С.К.Тимошенко

ПАМ'ЯТКА ПАРТОРГУ ПАРТІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СТРІЛКОВОЇ РОТИ

Стрілецька рота вирішує результат бойової операції. Чим міцніше буде збита рота, чим стійкіше і хоробріше вона битиметься з німецькими окупантами, тим швидше і краще буде виконано бойовий наказ Командування. Ротна партійна організація всією силою більшовицького впливу на особовий склад і зразковістю кожного комуніста повинна забезпечити суворе дотримання військової присяги кожним військовослужбовцям, міцну військову дисципліну, високу моральну стійкість червоноармійців і командирів, точне і неухильне виконання всіх наказів і розпоряджень.

Парторг, за всієї різноманітності завдань, виконуваних тобою в роті, як партійний керівник, пам'ятай завжди про наступні свої обов'язки:

1. Щодня спілкуйся з комуністами, виховуй у них зневагу до смерті заради перемоги над ворогом; добивайся того, щоб кожен комуніст роти був більшовицьким ватажком мас у бою, піднімав би моральний дух бійців, словом і ділом вселяв би в них віру у правоту нашої справи, у нашу перемогу та неминучу поразку німецьких окупантів. Щодня розмовляй по-душам з червоноармійцями та командирами, роз'яснюй їм становище на фронтах Вітчизняної війни та успіхи Червоної Армії у боротьбі з ворогом. Пам'ятай, що боєць бачить лише положення своєї роти і потребує узагальнюючого матеріалу з підсумками боїв на ширшій ділянці. У взводах та відділеннях допомагай низовим агітаторам проводити бесіди з бійцями, організуй читання газет та роз'яснення постанов партії, уряду та наказів Народного Комісара Оборони. Підбери собі двох заступників і уяви їх на затвердження політруку роти. Заступників постійно знайомь із поточною роботою та завданнями партійної організації, залучай їх до активної участі у керівництві партійною роботою.

2. Перед боєм перевір, чи знає кожен комуніст своє завдання у бою, чи доведено бойове завдання до кожного бійця роти, чи підготовлено зброю до безвідмовної дії. Нагадай кожному комуністу, що у наступальному бою він завдячує нестримним поривом уперед, особистим прикладом героїзму захопити всіх бійців на безумовне виконання бойового наказу. Роз'ясняй усім комуністам їхні обов'язки в обороні та при відображенні контратак супротивника; вчи їх виявляти непереборну завзятість, холоднокровність, витримку і рішучість дій як у боротьбі з противником, так і в боротьбі з трусами, панікерами та зрадниками, якщо вони опиняться у роті.

3. Комуністам, що йдуть у розвідку, щоразу давай вказівки про їх мужню поведінку при виконанні бойового завдання та завзятість у досягненні поставленої мети. Виховуй їх у дусі правдивості та чіткості донесень. Партійні документи, які йдуть у розвідку, мають бути здані на зберігання військовому полку.

4. Обов'яжи кожного комуніста знати потреби та настрої кожного бійця. Спільно з командиром та політруком так розподіли комуністів, щоб охопити партійним впливом весь особовий склад роти. Про всі негативні явища негайно доповідай політруку. Веди облік усіх бійців і командирів, які відзначилися в боях і здійснили подвиги, популяризуй їх у всій роті і поширюй їх бойовий досвід. Доповідай про кожен факт виявленого героїзму політрука та секретаря первинної партійної організації.

5. Повсякденно піклуватися про зростання рядів ВКП(б) за рахунок кращих, перевірених комсомольців і непартійних більшовиків - червоноармійців, молодших командирів і командирів, що відзначилися в бою. Роз'ясняй всьому складу роти рішення ЦК ВКП(б) про те, що військовослужбовці, які відзначилися у боях, можуть прийматися у ВКП(б) за рекомендацією трьох членів партії з однорічним партстажем, якщо вони знають рекомендований і менше року; роз'яснюй, що кандидати партії, які відзначилися у боях, можуть прийматися в дійсні члени ВКП(б) після тримісячного кандидатського стажу. Залучай у партію найкращих комсомольців, які відзначилися в боях. Особливу увагу приділяй залученню до партій молодших командирів.

6. Коли до роти приходить поповнення, роз'ясни йому обстановку, розкажи про бойові традиції частини, покажи героїв своєї роти, уважно вислуховуй усі питання кожного бійця з поповнення, терпляче роз'яснюй усе, що його цікавить. Комуністам дай завдання, щоб у взводах та відділеннях поповненню була надана дружня зустріч та необхідна допомога освоїтися у бойовій обстановці. Вияви всіх комуністів із поповнення, допоможи їм стати на партійний облік, поговори з кожним і роз'ясни йому місце комуніста у бою.

7. Пам'ятай, що ворог не тільки перед нами, що вороги та шпигуни можуть пробратися, якщо втратиш пильність, і в роту. Підвищуй пильність і до цього невпинно закликай усіх комуністів, комсомольців та весь особовий склад. Допомагай командиру та політруку роти створювати бойовий актив, непримиренний до ниток та маловірів. Допомагай командиру та політруку рішуче очищати роту від поразок.

8. Повсякденно пропагуй серед бійців та молодших командирів наказ № 55 Народного Комісара Оборони товариша Сталіна, який є програмою бойових дій Червоної Армії у боротьбі за остаточну перемогу над німецькими окупантами.

9. Веди точний облік членів та кандидатів ВКП(б) у роті. Своєчасно інформуй секретаря первинної партійної організації про комуністів, які прибули в роту і виїхали з роти. Організуй вилучення партійних документів у вбитих і тяжко поранених комуністів. Здавай ці партійні документи політруку разом із списком убитих, поранених та зниклих безвісти членів та кандидатів ВКП(б).

10. Стеж за тим, щоб убиті комуністи, як і решта військовослужбовців, ховалися з військовими почестями, а поранені вчасно виносилися з поля бою на пункти медичної допомоги.

11. Не менше одного разу на місяць, а також після кожної великої операції проводи, за згодою політрука роти, партійні збори. На партзборах став на обговорення питання: підсумки боїв і поведінка комуністів у бою, стан зброї, політико-виховна робота в роті, дисципліна серед комуністів тощо. опорою командира та політрука в їхньому керівництві ротою.

12. Допомагай секретареві комсомольської організації та комсоргу в їх роботі з виховання високих бойових якостей у комсомольців, щодо залучення молодих бійців та командирів до комсомолу та підвищення політичної свідомості членів ленінського комсомолу.

13. Тримай тісний зв'язок з політруком, секретарем первинної парторганізації, радийся з ними та вчися керувати партійною організацією. Від якості твого керівництва залежатиме успішна робота кожного комуніста та ротної парторганізації в цілому, а від роботи парторганізації багато в чому залежатиме стан роти та її боєздатність. Постав своїм завданням, завданням ротної парторганізації, зробити роту передовою в полку по всіх видах бойової роботи. Організуй змагання серед бійців та командирів на виконання цього завдання і домагайся, щоб у цьому бойовому змаганні комуністи всюди були попереду.

14. Сила ротної партійної організації у числі комуністів, а й у їхньої міцної більшовицької згуртованості, у тому відданості справі нашої партії та великому Сталіну, в умінні впливати решту бійців і командирів і захоплювати їх у себе на розгром окупантів. Невпинно працюй над згуртуванням комуністів, над підвищенням їхньої політичної свідомості, над зміцненням їхнього зв'язку з усіма військовослужбовцями роти, над створенням у роті високого бойового духу та наступального пориву.

"У бою на річці Неживка відзначився парторг 1-ї роти автоматників гвардії старший сержант Петро Крупінов".

Петро Крупінов прибув до нашої бригади взимку сірок другого року, напередодні боїв під Севськом. Невисокого зросту, щільного, кряжистого, з круглим смаглявим обличчям і допитливим поглядом чорних очей - таким він постав у ті дні перед товаришами і якось одразу звернув на себе увагу. Видно, тому, що в порівнянні з іншими стрілками виглядав набагато старшим. Якщо багатьом із нас було по двадцять-двадцять п'ять, то йому вже під сорок. І молоді бійці іноді називали його "татом". Петро Никифорович добродушно посміхався у відповідь на це звернення. Хоча він був старший за інших, але не скаржився на свою фронтову долю, не намагався, посилаючись на вік, шукати легше. Був він поступливий, міг поступитися товаришу будь-що, крім свого місця в бою. Найчесніший комуніст Петро Никифорович вважав своїм обов'язком на будь-якій ділянці бути попереду. Так було й до війни, коли він працював на одному із заводів міста Іваново, так він вчинив, коли у жовтні важкого сорок першого пішов у міськвійськкомат, попросив зняти з нього бронь і відправити на фронт, на захист Москви.

Заходь у нашу землянку, погрійся, тату! Крупинов протиснувся в глиб землянки, сів на звільнене для нього місце. Хлопці притихли, вдивляючись у Петра Никифоровича. Крупінов також мовчав. У кутку коптила снарядна гільза, кидаючи слабкі відблиски на обличчя бійців. Їх було сім чоловік.

Запросили зайти, - усміхнувся Крупінов, - а самі притихли. Розповіли б щось чи чаєм почастували.

Чайком нас старшина не часто балує, доведеться почекати до вечора, - обізвався один із червоноармійців. - А розповісти-то, мабуть, у вас є більше чого, ніж у нас.

Це чому ж?

Та хоча б тому, що ви старші.

Так воно, можливо, і так. Тільки в "тато" мене ви рано зарахували. Мені лише тридцять вісім.

Ого! - вигукнув один із солдатів. - А мені лише двадцять два.

Знайшли про що розмовляти, - похмуро помітив боєць, що сидів біля стіни. - Тридцять вісім, двадцять два... Міна шарахне - все там будемо без розбору.

Настала незграбна тиша. Червоноармійці задумалися, якось зникли.

Все, кажеш, там будемо? – перепитав Крупінов. - По-моєму, ти, хлопче, зовсім не правий. Міна чи куля, вони, звісно, ​​роки не вважають, вбивають молодого та старого. То що з того, на твою думку, виходить? Нехай німці забирають наші міста та села? Навіщо чинити опір, навіщо воювати; якщо, мовляв, все одно всіх уб'ють? Так, чи що?.. Боєць не озвався.

Мовчиш. А я ось що скажу. Боятися смерті нема чого. Смерть сама боїться сміливого. Звісно, ​​на фронті вбивають. Адже війна. Вона без жертв не буває. Тут чи ти його, чи він тебе. Хто сильніший, той і здолає... А здолати неодмінно маємо ми. Фашист заліз до нас, топче наші толі, знущається над нашими дружинами та нареченими, посіяв люту ненависть до себе в нашому народі. І він згорить із цієї ненависті. Я впевнений, що ми не тільки викинемо з нашої землі, а й доб'ємо бандитів у їхньому ж лігві. Ось так, синку.

Незабаром після зимових боїв під Севськом, де відзначилося і відділення Крупінова, підійшов до нього парторг батальйону Андрюхін.

Бійці самі тягнуться до вас, прислухаються до вашого голосу, сказав він. - Було б добре, Петре Никифоровичу, якби ви очолили ротну партійну організацію. Як ви на це дивитеся?

Я так розумію, товаришу гвардії капітан, що більшовик і без призначення має працювати серед людей, – відповів Крупінов. - Але якщо треба, нехай буде, як радите.

Так Крупінов став парторгом першої роти автоматників. У поході, в обороні, настанні чи відпочинку ватажок комуністів підрозділи завжди з бійцями. І радість перемог, і труднощі фронтового побуту, і гіркота втрати бойових друзів - все ділить він порівну з усіма. Та що там порівну! Нерідко найважчу ношу, найнебезпечнішу справу він бере на себе. Він першим під вогнем піднімається в атаку, першим кидається в річку, якщо вона встає на шляху, і останнім залишає рубіж, коли не залишилося сил для його захисту. Парторг роти – це і порадник, і суворий суддя, і добрий друг. Він не залишиться спокійним, коли побачить зажуреного бійця, не пройде байдуже повз безлад, він завжди готовий підставити своє плече, щоб підтримати людину, коли тому важко. Я ніколи не бачив Крупінова пригніченим, що втратив владу над своїми почуттями у важкій обстановці. Як би не було важко, які б негаразди не випадали на долю автоматників, він разом з усіма переносив ці випробування з гідністю партійного ватажка. І той, хто в годину найжорстокішої бомбардування роти або напористої атаки ворога починав падати духом, раптом виявляв біля себе Крупінова. Бувало, стираючи пілоткою піт, що рясно по запиленому обличчю піт, він спокійно помічав:

Ось це лазня. Щоправда, спекотно? Тільки віника не вистачає. Ну нічого. Попаримося, чистішим і міцнішим будемо. Як ти думаєш, синку, витримаємо?

"Синок" винен і розгублено дивився на цього прямодушного, хороброї людинизбирав свою волю в кулак і погоджувався:

Звісно, ​​витримаємо...

Чим жорстокішими ставали бої, що більше вимотувалися люди, то активніше працював парторг роти Крупинов. Увечері він завжди міг точно сказати мені, хто і чим сьогодні відзначився, кого слід у першу чергу подати до нагороди, з ким поговорив він про вступ до партії, кому пообіцяв або вже дав рекомендацію, кого пожурив за хвилинну слабкість.

Одного разу, після важкого дня боїв, він схвильовано сказав мені:

Що ж це виходить, товаришу гвардії старший лейтенант? Такі бої, а люди цілий день залишаються голодними. А вночі Базилевський жене кухню за кухнею: отримуй вечерю, отримуй сніданок.

Які наслідки мала ця розмова з парторгом роти, про яку я доповів Калустову, вже було сказано.

Але закінчилися оборонні бої. Бригада пішла у наступ. Танкісти та мотострілки підійшли до невеликої степової річки Неживка. Німці чинили тут запеклий опір. Розгорівся жаркий бій за переправу. Командир роти автоматників у цій сутичці був поранений. Серед бійців на мить з'явилося замішання. Крупінов одразу це помітив.

Помстимося за кров командира! - Вигукнув він, і першим під несамовитим вогнем противника кинувся до річки. За парторгом піднялася вся рота. Неживка була форсована. Десятки вбитих гітлерівців залишились на її березі. Але й Крупінов був поранений. Уламок встромився йому в плече, коли автоматчики очищали від ворога протилежний берег.

Вперед, уперед, хлопці! - підбадьорював товаришів Петро Никифорович, а гімнастерка його все більше буріла від крові.

Наступ продовжувався. Пізніше, коли для нас настав перепочинок, я скликав комуністів батальйону на збори, щоб підбити підсумки боїв, оцінити роботу, зроблену парторганізацією та кожним членом партії. З доповіддю виступав гвардії капітан Андрюхін.

Він сказав, що в обороні наші бійці та командири виявили мужність, стійкість та завзятість, за що отримали подяку Верховного Головнокомандувача, що у наступальних боях вони виконують свої завдання так, як личить гвардійцям, і звільнили від фашистської нечисті десятки населених пунктів.

Успіх нам забезпечило те, – сказав у своєму виступі гвардії лейтенант Бабай, який замінив пораненого командира роти, – що провідну роль у боях грали комуністи. Серед нас сьогодні немає Петра Никифоровича Крупінова. Але перше слово я хочу сказати про нього, чудову людину і сміливого бійця. Згадаймо бій на переправі через Неживку. Не знаю, чим би скінчилася та затримка, коли поранило командира роти. Але становище врятував парторг. Він першим оцінив складність обстановки і подав свій призовний "толос... А червоноармієць член ВКП(б) Долбанов! У бою за висоту він отримав чотири поранення, але не відійшов від кулемета, поки висота не була очищена від фашистів...

Комуністи відзначали сміливість, бойову майстерність парторгу мінометної роти гвардії єфрейтора Єршова, гвардії єфрейтора Мироненка, які особливо відзначилися у рукопашній сутичці, та багатьох інших товаришів. Своїм геройством, вірністю Батьківщині комуністи здобули великий авторитет. Не випадково за час боїв на Курській дузі парторганізація нашого батальйону прийняла до своїх лав 56 найкращих бійцівта командирів.

Через Гірський Тикіч

"Танкісти Пустовалова та автоматники Крупінова відзначились у нічному рейді в тил противника".

Густа, чорна березнева ніч. Тяжкі хмари нависли над полями, пагорбами та перелісками. Сніг майже зійшов. Лише по балках та ярах він лежить розкислий, просочений водою, готовий ось-ось рушити весняним потоком. Насилу пробиваючись через огрядні чорноземні поля, надривно ревуть танки, залишаючи за собою відполіровані сталевими днищами жирні сліди.

Танковий взвод гвардії лейтенанта Михайла Пустовалова (йому додали ще два танки) та автоматники Петра Крупінова отримали завдання - здійснити нічний рейд у тил ворога, прорватися до села Буки, захопити міст Через річку Гірський Тікіч та утримувати його до підходу головних сил бригади. Річка ця не така вже й велика, але примхлива, з крутими важкодоступними берегами. З ходу її не візьмеш. Крім того, нам було відомо, що її південним берегом фашисти створили досить міцний рубіж оборони, який прикривав шлях радянським військам на Умань і далі на південь, до Молдови. Розраховувати на прорив цього рубежу без захоплення переправ було важко. Чекати ж, коли підійдуть переправні засоби ризиковано. Танки і ті насилу долають розбиті, перетворені на суцільне місиво дороги. Тим більше, не могли пробитися автомашини з понтонами. А час не чекав: не можна допустити, щоб ворог отримав перепочинок і закріпився на Гірському Тикічі. Потрібна несподівана танкова атака, стрімкий удар та захоплення переправи.

І ось група танків Пустовалова з десантом на броні йде виконання цього важкого і небезпечного завдання. Дві машини послано дещо вперед. Це головна варта. Його здійснюють екіпажі гвардії молодших лейтенантів Якова Телеченка та Костянтина Смирнова. Повідомлення, які вони передають, поки що обнадійливі: жодних перешкод не зустрічається.

Пустовалов, висунувшись із люка башти, пильно вдивляється в темряву. Бруд і без того сковує рух, а тут ще темінь, але їхати доводиться з вимкненими фарами: гітлерівці гуркіт двигунів можуть і не почути, але світло засікнуть, і буде втрачено раптовість. Стежить за дорогою і Крупінов, зрідка перекидаючись із Пустоваловим фразами.

Починався сірий, розпач, коли дозорні танки Телеченка і Смирнова підійшли до містечка Буки. Це велике село розкинулося по обидва береги Гірського Тикіча. Все було тихо та спокійно. Дощ, мабуть, загнав німецьких, вартових у будинки. Можна було б відразу рвонутися до переправи, але офіцери не ризикували. Вони правильно розсудили: потрібно замаскувати танки, організувати спостереження за мостом та його охороною та чекати на підхід усієї групи.

Коли підійшли танки Пустовалова, у Телеченка та Смирнова вже дозрів план атаки та захоплення мосту.

П'ять танків з десантом на повній швидкості прямували вулицею, що збігала до річки. Поява їх була настільки несподіваною, що гітлерівський регулювальник, що вибіг на шум двигунів до перехрестя, прийняв машини за свої і навіть ліхтариком вказав шлях на переправу. А коли повз нього проскочила перша тридцятьчетвірка, він з жахом схопився за автомат, що висів на шиї.

Прошляпив фриц, - спокійно зауважив Крупінов і дав чергу. Солдат охнув і плюхнувся в калюжу.

Стрілянина сполошила гітлерівців. Вони почали вискакувати із будинків. Десь застрочив кулемет. З боку мосту пролунав гарматний постріл. Але гвардійці завзято пробивалися вперед. Осколковий снаряд, випущений на окопу, з якого бив кулемет, змусив його замовкнути. До мосту було зовсім близько. Вже проглядалися його контури та ділянка протилежного берега, звідки вела вогонь ворожа гармата.

Телеченко знайшов її. Один за одним гримнули два постріли: гармата була розбита. Подолаючи вогневий опір, витісняючи гітлерівців, танки з ходу вирвалися на міст і рушили на протилежний берег. Частина десанту, поспішаючи перед мостом, зайняла оборону північним берегом. Тут же залишились і два танки. Відділення Крупінова та Матюніна проскочили машинами через міст і зайняли позиції на південному березі річки. Переправа через Гірський Тикіч була в наших руках.

Тепер треба якнайшвидше окопатися, - сказав Крупінов. - Німці, напевно, спробують скинути нас у річку. Миритися із втратою переправи вони не стануть. Ми будь-що повинні втримати міст до підходу основних сил...

І справді, не минуло й години, як звідкись ударили ворожі гармати, і фашисти, оговтавшись від паніки, пішли в атаку. Але гвардійці вже встигли врости в землю. Їх було небагато – чоловік двадцять автоматників та три танки (дві машини залишилися для прикриття на північному березі). Петро розумів, що й фашисти не зможуть їх здолати, то спробують хоча б частиною сил проникнути до мосту, щоб підірвати його. Тому він попередив бійців:

Жодного німця до мосту не підпускати.

Тим часом гітлерівці накопичувалися за спорудами, щоб завдати стрімкого удару. Наші бійці пильно стежили за ними, чекаючи на сигнал. І коли німці, розсипавшись берегом, кинулися до переправи, Крупинов скомандував:

Праворуч хльоснув довгими чергами станковий кулемет Матюніна, застрочили танкові кулемети, затріщали автомати. Злива вогню зустріла гітлерівців. Атака одразу ж захлинулась, ворожа піхота відкотилася назад.

Але підтягнувши сили, фашисти знову пішли в атаку. Незважаючи на втрати, вони продовжували шалено напирати, обтікаючи з обох боків позицію гвардійців. Становище склалося тривожне. Проте наші воїни не занепали духом. Вони косили гітлерівців із кулеметів та автоматів, а коли ті опинилися зовсім близько, пустили в хід ручні гранати.

Боротьба за переправу тривала. Петро Крупінов не помітив, коли скінчився дощ, і вітер розігнав хмари. Засяяло яскраве весняне сонце. І в цей час з північного берега гримнув артилерійський залп: це підійшли головні сили бригади. Батальйон майора Калашнікова завдав потужного вогневого удару по позиціях ворога на південному березі річки і кинувся на переправу.

Здається, все завдання виконали, - з полегшенням і радістю сказав мені Крупінов, коли ми зустрілися на південному березі. І він, задоволений, почав розповідати подробиці нічного рейду, деталі бою, що тільки що закінчився. Слухаючи Петра, я радів його фронтовим успіхам, пишався ним: справжній партійний ватажок роти, хоробрий і відважний гвардієць нашого мотострілецького батальйону.

Наочний посібник

"Просування наших військ на Захід наголошую на німецькій трофейній карті".

У день остаточної ліквідації корсунь-шевченківського угруповання німецьких військ наші солдати зняли з одного з убитих гітлерівських офіцерів польову сумку з документами та передали її мені як працівнику політвідділу. У сумці серед інших паперів була карта Радянської України з німецькими написами. На ній була позначка: "Nur fur den Dienstgebraucht!" (Тільки для службового користування!)

"Для службового, так для службового", - подумав я тоді.

І треба сказати, що карта справді служила мені аж до травня 1944 року.

Я уважно вивчив карту, зіставив із нашою географічною картою, підкреслив написи, які мене зацікавили, червоним та синім олівцями відзначив лінію радянсько-німецького фронту. Вийшов клин, що глибоко врізався в територію, окуповану ворогом. На вістрі цього клину і знаходилася наша 11-а окрема гвардійська танкова бригада, яка з важкими боями пробивалася до Умані, Дністра.

Робота над картою підказала мені тему чергової бесіди з воїнами: "Крах гітлерівського "нового порядку". Карта давала багату їжу для роздумів. Наша Радянська Україна була перейменована на рейхскомісаріат Україна, її територія перекроєна на гітлерівський лад, прилеглі до Одеси райони, як , віддавалися королівській Румунії... Словом, було про що говорити з танкістами, серед яких чимало було уродженців України: Олександр Луганський, Василь Пироженко, Іван Бондар, Іван Величко та багато інших, до того ж і самі вони, звільняючи села та міста України , на власні очі бачили жахи фашистської окупації, сліди варварських руйнувань, шибениці на площах міст і сіл, розмовляли зі звільненими з неволі радянськими людьмиі переконалися, що таке "новий порядок", яку долю готували фашисти нашому народу. Це доля безсловесних рабів, підневільної робочої худоби.

Користуючись невеликою паузою в наступі, бійці та офіцери зібралися біля одного з танків, до якого я прикріпив переконливий наочний посібник - трофейну карту. Я почав розмову. Згадав про віроломство, з яким гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз, про цілі, які ставила вона у війні проти нашої країни, про важкий сорок перший рік, про Сталінграда та Курську дугу. У ході розповіді підвів своїх слухачів до того етапу наступу, в якому вони зараз брали участь, до великого весняного наступу зі звільнення Правобережної України, звернув увагу на той клин наших військ, на вістрі якого ми знаходилися, розповів про те, як перекроєна мапа України і що від нас потрібно, щоб швидше покінчити з гітлерівським "новим порядком".

Гвардійці слухали уважно, мабуть подумки проходячи знову і знову свій важкий фронтовий шлях. І коли я закінчив, раптом заговорив Яків Телеченко:

Я родом із Ростовської області. Гітлерівців звідти давно вибили наші війська. Мені не довелося звільняти свої рідні місця. Але для нас Батьківщина – і Росія, і Україна, і вся наша велика країна. Наш екіпаж чимало побив гітлерівців у корсуньському казані. Будемо гвардійською бити їх і далі, поки не викинемо з рідної землі, до повної перемоги.

Його підтримав командир танка гвардії молодший лейтенант Костянтин Смирнов:

Ми ще гитлерівським бандитам покажемо, відучимо їх назавжди ходити на нашу землю!

Хлопці слів на вітер не кидали. Наш наступ продовжувався. Рано настала відлига розкваси всі дороги і поля. Важко було бійцям, важко було й танкам рухатися густим, в'язким брудом. Але гвардійці мужньо долали і опір ворога, і весняне бездоріжжя. Змітаючи все на своєму шляху, вони 9 березня увірвалися до Умані. Геройськи билися в цих боях мої однополчани. Вогнем танкових гармат і кулеметів вони знищували ворога, давили гітлерівців, що металися в паніці, гусеницями танків.

Бій за місто був короткий, але лютий. Парторг роти Петро Крупінов у вуличних боях знову виявив сміливість та відвагу, особистим прикладом захоплював бійців. Відзначився і Михайло Матюнін. Встановивши свій кулемет на вежу танка, він влучно косив фашистів.

10 березня місто було очищене від ворога. Всі вулиці Умані нагадували тими днями виставку трофейної зброї. Тут були танки всіх марок, протитанкові гармати, гаубиці, шестиствольні міномети, гори снарядів, сотні машин.

Не затримуючись, танкісти бригади пішли далі до Південного Бугу. Свій бойовий шлях продовжували Крупінов, Матюнін та Пустовалов із Телеченком. Не було серед героїв Гірського Тикіча гвардії молодшого лейтенанта Костянтина Олександровича Смирнова. Він упав смертю хоробрих у боях на вулицях міста. Замість цього в розвіддозорі у бік Джулінки тепер йшов танковий взвод гвардії лейтенанта Володимира Несветайлова.

Ім'я цього двадцятидворічного офіцера стояло серед тих, ким пишалися в бригаді. Комуніст Несветайлов пройшов через численні бої та зарекомендував себе вмілим та хоробрим танкістом. Особливо він відзначився 17 лютого, коли гітлерівці намагалися вирватися із корсунь-шевченківського казана. Несветайлов п'ять разів протягом цього дня водив свій взвод в атаку і нещадно бив фашистів, що лізли напролом. І ось тепер йому поставлено завдання вийти в район села Джулінки, розвідати підступи до мосту через Південний Буг та забезпечити танковому батальйону захоплення цієї дуже важливої ​​переправи.

Діями з'єднання тепер уже керував новий комбриг полковник Борис Романович Єремєєв, який замінив Кошаєва, що вибув.

Після оволодіння переправою через Гірський Тікіч до виходу на Південний Буг пройшло лише сім днів. Це був тиждень великих бойових успіхів радянських військ, у тому числі і воїнів 11-ї гвардійської танкової. Дії з'єднань, які звільняли Правобережну Україну, ламали всі уявлення про фізичні та моральні можливості людини. Прагнення людей швидше звільнити рідну землю від фашистських загарбників, покінчити з "новим порядком" вдесятьох сили наших бійців і командирів, давали їм можливість не тільки долати неймовірні труднощі, але й виявляти масовий героїзм.

До трофейної карти я звертався і в наступні дні, коли проводив політінформації. Прапорцями, викресленими червоним олівцем, зазначав звільнені населені пункти. Фронт рухався все далі на захід. Червоних прапорців ставало дедалі більше. Ми наближалися до річки Прут – кордону СРСР із Румунією. Якось під час бесіди комсорг мотострілецької роти гвардії сержант Михайло Матюнін, широко посміхаючись, запитав:

Товаришу гвардії капітан, ваша карта закінчується. На. чим далі відзначатимете просування наших військ?

Хтось із солдатів тут же відповів за мене:

Обійдемося і без трофейної. Напрямок відомий - Берлін! Так, товаришу гвардії капітан?

Безумовно так, - підтримав я бійця, а сам подумав, що навряд чи нам доведеться наступати на Берлін, скоріше на Балкани.

Але вийшло так, як багато хто з нас мріяв. У травні нашу бригаду з Румунії, куди ми вже вступили, перекинули до Білорусії під Ковель.

(Неол.). Партійний організатор, керівник партгрупи. (Складено зі скорочення слів: партійний та організатор.)

Тлумачний словник Ушакова. Д.М. Ушаків. 1935-1940.

Дивитись що таке "ПАРТОРГ" в інших словниках:

Парторг … Орфографічний словник-довідник

парторг- а, м. parti m. + організатор. Партійний організатор керівник партгрупи, виборна особа. БАС 1. Безпартійний Кренкель приймав ці повідомлення, ставив гриф таємно та вручав парторгу Папаніну. Веллер 1994 200. / / Раддепія. ♦ Парторг ЦК КПРС. Історичний словник галицизмів російської

ПАРТОРГ, а, чоловік. Скорочення: партійний організатор. | дод. парторговський, ая, ое (розг.). Тлумачний словник Ожегова. С.І. Ожегов, Н.Ю. Шведова. 1949 1992 … Тлумачний словник Ожегова

Сущ., кількість у синонімів: 2 організатор (19) керівник (86) Словник синонімів ASIS. В.М. Тришин. 2013 … Словник синонімів

парторг- партійний організатор … Словник скорочень та абревіатур

парторг- , а м. Партійний організатор (керівник партгрупи). ◘ Іван Остапович парторг групи, з ним жарти погані. БАС, т. 9, 247. Разом з автоматниками йшли в атаку кулеметники на чолі з парторгом Н.Яковлєвим. Ігнатьєва, Казакова, 95. Тлумачний словник мови Совдепії

парторг- (парторгир) парторг Партійне зехещакІу, партійне пащ IофшIапIем парторгеу Iоф щешIе … Адигабзем ізехеф гущіIалъ

М. Керівник партгрупи як виборна особа (у СРСР). Тлумачний словник Єфремової. Т. Ф. Єфремова. 2000 … Сучасний тлумачний словникросійської мови Єфремової

Парторг, парторги, парторги, парторги, парторги, парторги, парторги, парторги, парторги, парторги, парторги, парторги (Джерело: «Повна акцентуйована парадигма за А. А. Залізняком») … Форми слів

парторг- парт орг, а … Російський орфографічний словник

Книги

• Солдати, Михайло Алексєєв. Роман присвячений героїчній боротьбі радянських воїнів-фронтовиків, людей, різних за характером, віком, мирною професією. Всі вони – і безстрашний офіцер Забаров, і чуйний парторг роти… Видавець: Воєніздат,
• Солдати, Михайло Алексєєв. Прижиттєве видання. Москва, 1953 Видавництво "Молода гвардія". Видавнича обкладинка. Безпека хороша. Роман "Солдати" відомого радянського письменника Михайла Миколайовича... Видавець:

Поповнення рядів організаторів відбувалося шляхом залучення осіб, які співчувають партії та мають достатню теоретичну підготовку, дисциплінованість, організаторські здібності та мистецтво конспірації, яке було необхідне в умовах переслідування революційної діяльності царським урядом.

Після встановлення радянської влади на території Росії та інших частин Російської імперіїта становленні у першій половині 1920-х років однопартійної системи в СРСР, змінилося призначення партійних організаторів РКП(б)-ВКП(б)-КПРС. У цей період організаторська робота комуністичної партії мала двояку мету - партійне будівництво, спрямоване на розвиток і підтримку партійних структур, і посилення керівної ролі партії в області державного управління. Це значно впливало на форми організації та методи роботи партійних організаторів радянського періоду, яких можна умовно розділити на дві категорії. До однієї категорії парторгів належали особи, які обираються членами партійної організації як її керівника. Інша категорія партійних організаторів являла собою партійну номенклатуру - професійних партійних працівників, що призначаються вищим партійним органом (у військах - військово-політичним органом) для здійснення представницьких функцій на місцях.

Обираються партійні організатори

Посада офіційно звана партійний організатор(або скорочено парторг), з'явилася у статуті ВКП(б) лише 1934 року . Причому вона могла бути виборною чи призначається залежно від певних партійним статутом умов.

Так, на великих об'єктах з великою кількістю членів партії (від 100 і вище) всередині загальної первинної партійної організації об'єкта допускалося з дозволу вищого партійного органу формування партійних організацій по цехах, дільницях, відділах. У свою чергу всередині цехових, дільничних тощо організацій - «цехових організацій» - могли створюватися партійні групи в кількості не менше трьох осібпо бригадах та іншим виробничим ланкам об'єкта. Для ведення поточної роботи первинна партійна організація об'єкту обирала партійний комітет(скорочено партком) на чолі з секретарем, який своєю чергою обирався зборах партійного комітету і затверджувався вищим партійним органом - районним (райком) чи міським (гірком) комітетом КПРС. Цехова організація на зборах своїх членів обирала«партійного організатора», кандидатура якого потім затверджувалася партійним комітетом організації, до складу якої входила дана цехова організація. Кожна партійна група обирала «партійного організатора групи» (партгрупорга), який діяв під керівництвом партбюро первинної партійної організації, до складу якої входила група.

Призначені партійні організатори

Посаду «партійного організатора групи» було також передбачено на підприємствах, у колгоспах, установах та в інших організаціях, де було менше трьох членів партії. Посада парторгу у таких групах була не виборною, а призначаєтьсявищим партійним органом - зазвичай, парткомом підприємства, районним чи міським партійним комітетом. Слід наголосити, що в цьому випадку призначення парторгу (замість його обрання) диктувалося виключно міркуваннями демократичного централізму: для ухвалення колективного рішення членами групи була потрібна більшість голосів, яка могла бути забезпечена лише за наявності трьох або більше членів групи. За відсутності третього члена, ухвалення рішення брав він партійний комітет, який за статутом був колегіальним органом партії. Відповідно, посада парторгу не була номенклатурною: із двох кандидатів партком просто вибирав найбільш відповідного на роль організатора.

Діяльність партійних організацій у збройних силах з грудня 1925 року регулювалася спеціальною інструкцією Центрального комітету партії, тоді як військові парторги - керівники військових партійних організацій - перебували під контролем політорганів - спеціально уповноважених установ партії у військах в особі політичного управління збройних сил .

Професійні партійні організатори

У радянський період широко застосовувалася практика використання парторгів як представників комуністичної партії в установах, організаціях, підприємствах, військах та воєнізованих підрозділах; ця категорія осіб призначалася посаду партійними органами (у збройних силах - політорганами).

Для підготовки професійних парторгів, 1936 року було створено «Вищу школу партійних організаторів при ЦК ВКП(б)» (1946 року влито до «Вищої партійної школи», з 1978 року — «Академія суспільних наук при ЦК КПРС»), яка готувала професійних партійних діячів для керівної та апаратної роботи в обкомах, крайкомах, ЦК компартій союзних республік, у міськкомах та райкомах партії. До школи приймалися члени партії, які мають досвід керівної організаційно-партійної роботи на посаді секретаря районного комітету партії та вище. Аналогічні партійні навчальні заклади діяли при ЦК компартій союзних республік, обкомах та крайкомах партії. Підготовкою професійних партійних працівників у військах займалися військово-політичні навчальні заклади, підпорядковані політичному управлінню збройних сил.

Політпрацівники у збройних силах

У збройних силах діяли як професійні, і обираються політпрацівники, причому останні працювали під керівництвом професійних партійних працівників.

Починаючи з 1940-х років у діяльності військово-політичних працівників застосовувався принцип єдиноначальності. У той час як військові комісари були підзвітні лише вищим комісарам та Головному Політичному Управлінню РСЧА, політпрацівники пізнішого часу мали подвійне підпорядкування: вони одночасно підпорядковувалися військовому командиру (старшому за званням) і вищому політпрацівнику. на вищому рівнівся система військово-політичних органів підпорядковувалася головному політичному управлінню (ГОЛОВПУ), яке за своїм статусом прирівнювалося до відділу ЦК КПРС. За допомогою військово-політичних органів в армії та флоті комуністична партія не лише здійснювала безпосередній контроль та управління збройними силами країни, а й визначала військову доктрину Радянського Союзу, тоді як військові партійні організатори використовувалися як інструмент її реалізації.

В останній рік існування СРСР була спроба реформування військово-політичних органів. Указом Президента СРСР від 11 січня 1991 року № УП-1306 було затверджено « Загальне становищепро військово-політичні органи», яке вивело військово-політичні органи з-під контролю КПРС та скасувало інститут партійних організаторів у військах. Головне військово-політичне управління Збройних Сил СРСР стало підпорядковуватися безпосередньо міністру оборони СРСР, тоді як військово-політичним органам усіх рівнів було наказано у своїй діяльності керуватися законами СРСР, актами З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР, Президента СРСР, Кабінету Міністрів СРСР та наказами та директивами міністра оборони.

Парторги у творчих спілках

Парторги в органах міліції

Парторги в органах державної безпеки

Парторги комітетів партії

Іншим різновидом професійних парторгів були представники вищих партійних органів на місцях - парторги союзних, республіканських, обласних та крайових партійних органів - які призначалися цими органами.

У період з 1933 по 1961 роки на великих підприємствах, будівництві та інших об'єктах, що мали з погляду центрального комітету партії особливо важливе значення для народного господарства, діяли парторги ЦК КПРС(до 1952 року - парторг ВКП(б); розг. парторг ЦК). Парторги ЦК були одночасно виборними секретарями бюро парткомів первинних партійних організацій.

Інститут парторгів ЦК діяв на залізничному, морському та річковому транспорті з 1934 по 1943 роки. Наприклад, у системі річкового пароплавства посади парторгів ЦК ВКП(б) було передбачено всіх великих портах, майстерень, на пристанях, судноремонтних заводах, верфях, і навіть у пароплавствах, де організовувалися політвідділи . Парторги призначалися та зміщувалися ЦК ВКП(б) за поданнями місцевих партійних органів та політуправління Наркомводу СРСР. Керівництво роботою парторгів покладалося на політвідділ пароплавств, який було скасовано постановою ЦК ВКП(б) від 31 травня 1943 року з метою зміцнення єдиноначальності та поліпшення партійно-політичної роботи на транспорті.

В установах та на підприємствах парторг брав участь в управлінні поряд з керівником установи чи підприємства, зокрема, у питаннях, що вимагають прийняття важливих політичних рішеньабо що стосуються кадрової політики. Парторги були покликані демонструвати присутність партії на місцях, доводити рішення партії до керівників об'єктів, а також збирати інформацію про стан справ та настрої на об'єктах та інформувати про це партійні органи, які вони представляють.

Образ парторгу в літературі та мистецтві

• Платон Гветадзеу романі А. Карцева "Магістраль" (1935-1938)
• Макар Нагульнову романі М. Шолохова «Піднята цілина» (1932)
• Володимир Дунаєву романі «Міфогенне кохання каст» (1999-2002)
• Михайло Залкінду романі В. Ажаєва «Далеко від Москви» (1948)
• Вавіличв оповіданні В. Іллєнкова «Фетіс Зябліков»

• Клавдія Вавілова, «Комісар»
• Соломахін, «Премія»
• Григорій Косов, «Тиша»
• Іван Максимович, «Людина на своєму місці»
• Чубасів, «Битва в дорозі»
• Русанов, «Битва в дорозі»
• Михайло Зима, «Честь»
• Большаків, «На завтрашній вулиці»
• Малишев, «Конів на переправі не змінюють»
• Френк Андервуд, "Картковий будиночок "

• «Смерть комісара» – картина художника К. С. Петрова-Водкіна
• «Парторг колгоспу» – картина художника Г. Дишленка

Інші партії

Див. також

Напишіть відгук про статтю "Партійний організатор"

Посилання

• Вища школа партійних організаторів // Велика радянська енциклопедія: [30 т.] / гол. ред. А. М. Прохоров
• Паавле, Індрек. // Estonica: Енциклопедія про Естонію/Естонський інститут.
• Парторг ЦК КПРС // Велика радянська енциклопедія: [30 т.] / гол. ред. А. М. Прохоров. - 3-тє вид. -М. : Радянська енциклопедія, 1969-1978.
• Первинна партійна організація // Велика радянська енциклопедія: [30 т.] / гол. ред. А. М. Прохоров. - 3-тє вид. -М. : Радянська енциклопедія, 1969-1978.
• Партійні групи в КПРС // Велика радянська енциклопедія: [30 т.] / гол. ред. А. М. Прохоров. - 3-тє вид. -М. : Радянська енциклопедія, 1969-1978.

Література

• Земскова Д.Д. // Історик та художник. – 2006. – №3 (9).
• : серія посібників політрукам до політуставу / сост. Кін, Д. – Вип. 1. - М.: Вища військова редакційна рада, 1922.

Примітки

Уривок, який характеризує Партійний організатор

Вітер стих, чорні хмари низько нависли над місцем бою, зливаючись на горизонті з пороховим димом. Ставало темно, і тим ясніше позначалося у двох місцях заграва пожеж. Канонада стала слабшою, але тріскотіння рушниць ззаду і праворуч чулося ще частіше і ближче. Як тільки Тушин зі своїми гарматами, об'їжджаючи і наїжджаючи на поранених, вийшов з-під вогню і спустився в яр, його зустріло начальство і ад'ютанти, серед яких були і штаб офіцер і Жерков, який двічі посланий і жодного разу не доїхав до батареї Тушина. Усі вони, перебиваючи один одного, віддавали і передавали накази, як і куди йти, і робили йому закиди та зауваження. Тушин нічим не розпоряджався і мовчки, боячись говорити, бо при кожному слові він готовий був, сам не знаючи чого, заплакати, їхав ззаду на своїй артилерійській шкапі. Хоча поранених велено було кидати, багато з них тяглося за військами і просилося на гармати. Той наймолодшуватий піхотний офіцер, який перед битвою вискочив з куреня Тушина, був, з кулею в животі, покладений на лафет Матвівни. Під горою блідий гусарський юнкер, підтримуючи однією рукою іншу, підійшов до Тушина і попросився сісти.
– Капітане, заради Бога, я контужений у руку, – сказав він несміливо. – Заради Бога, я не можу йти. Заради Бога!
Видно було, що юнкер цей уже не раз просився десь сісти і скрізь отримував відмови. Він просив нерішучим і жалюгідним голосом.
– Накажіть посадити, заради Бога.
– Посадіть, посадіть, – сказав Тушин. - Підклади шинель, ти, дядьку, - звернувся він до свого коханого солдата. – А де поранений офіцер?
- Склали, скінчився, - відповів хтось.
- Посадіть. Сідайте, любий, сідайте. Підстели шинель, Антонов.
Юнкер був Ростов. Він тримав однією рукою іншу, був блідий, і нижня щелепа тремтіла від гарячкового тремтіння. Його посадили на Матівну, на ту саму зброю, з якої склали мертвого офіцера. На підкладеній шинелі була кров, у якій забруднені рейтузи та руки Ростова.
- Що, ви поранені, голубчику? – сказав Тушин, підходячи до гармати, на якій сидів Ростов.
- Ні, контужен.
- Чому ж кров на станині? - Запитав Тушин.
- Це офіцер, ваше благородіє, окров'янив, - відповів солдат артилерист, обтираючи кров рукавом шинелі і наче вибачаючись за нечистоту, в якій знаходилася зброя.
Насилу, за допомогою піхоти, вивезли гармати в гору, і досягши села Гунтерсдорф, зупинилися. Стало вже так темно, що за десять кроків не можна було розрізнити мундирів солдатів, і перестрілка почала стихати. Раптом близько з правої сторонипочулися знову крики та пальба. Від пострілів уже блищало в темряві. Це була остання атака французів, на яку відповідали солдати, що засіли до будинків села. Знову все кинулося з села, але гармати Тушина не могли рушити, і артилеристи, Тушин і юнкер мовчки переглядалися, чекаючи своєї долі. Перестрілка стала стихати, і з бічної вулиці висипали жваві говіркою солдати.
- Ціл, Петров? – питав один.
- Задали, брате, спеку. Тепер не сунуться, – казав інший.
– Нічого не видно. Як вони у своїх щось засмажили! Не бачити; темрява, братики. Чи немає напитися?
Французи останній разбули відбиті. І знову, в цілковитому мороці, гармати Тушина, як рамою оточені гулою піхотою, рушили кудись уперед.
У темряві ніби текла невидима, похмура річка, все в одному напрямку, гудячи пошепки, гомоном і звуками копит і коліс. У загальному гомоні з-за всіх інших звуків ясніше всіх були стогін і голоси поранених у темряві ночі. Їхні стогін, здавалося, наповнювали собою всю цю темряву, що оточувала війська. Їхні стогін і морок цієї ночі – це було те саме. Через кілька часу в натовпі, що рухається, сталося хвилювання. Хтось проїхав зі свитою на білому коні і щось сказав, проїжджаючи. Що сказав? Куди ж тепер? Стояти, чи що? Дякував, чи що? - почулися жадібні розпитування з усіх боків, і вся маса, що рухається, стала напирати сама на себе (видно, передні зупинилися), і промайнула чутка, що велено зупинитися. Усі зупинилися, як ішли, на середині брудної дороги.
Засвітилися вогні, і чутнішим став гомін. Капітан Тушин, розпорядившись по роті, послав одного з солдатів шукати перев'язувальний пункт або лікаря для юнкера і сів біля вогню, розкладеного на дорозі солдатами. Ростов теж перетягнувся до вогню. Гарячкове тремтіння від болю, холоду та вогкості трясло все його тіло. Сон непереборно хилив його, але він не міг заснути від болісного болю в руці, що нині і не знаходила положення. Він то заплющував очі, то поглядав на вогонь, що здавався йому гаряче червоним, то на сутуловату слабку постать Тушина, що турецьки сидів біля нього. Великі добрі й розумні очі Тушина зі співчуттям і співчуттям спрямовувалися на нього. Він бачив, що Тушин щиро хотів і нічим не міг допомогти йому.
З усіх боків чути були кроки і гомін тих, що проходили, що проїжджали і навколо піхоти, що розміщувалася. Звуки голосів, кроків і кінських копит, що переставлялися в бруді, ближній і далекий тріск дров зливалися в один гул, що вагався.
Тепер уже не текла, як колись, у темряві невидима річка, а ніби після бурі лягало і тремтіло похмуре море. Ростов безглуздо дивився і слухав, що відбувалося перед ним і довкола нього. Піхотний солдат підійшов до вогнища, сів навпочіпки, засунув руки у вогонь і відвернув обличчя.
- Нічого, ваше благородіє? – сказав він, запитливо звертаючись до Тушина. - Ось відбився від роти, ваше благородіє; сам не знаю де. Біда!
Разом із солдатом підійшов до багаття піхотний офіцер із підв'язаною щокою і, звертаючись до Тушина, просив наказати посунути крихітку гармати, щоб провезти візок. За ротним командиром набігли на багаття два солдати. Вони відчайдушно лаялися і билися, висмикуючи один в одного якийсь чобіт.
- Як же, ти підняв! Бач, спритний, – кричав один хрипким голосом.
Потім підійшов худий, блідий солдат із шиєю, обв'язаною закривавленою підверткою, і сердито вимагав води у артилеристів.
- Що ж, помирати, як собаці? – казав він.
Тушин наказав дати йому води. Потім підбіг веселий солдат, просячи вогник у піхоту.
- Вогник гаряченького в піхоту! Щасливо залишатися, землячки, дякуємо за вогник, ми назад з відсотком віддамо, – казав він, несучи кудись у темряву червону головку.
За цим солдатом чотири солдати, несучи щось важке на шинелі, пройшли повз багаття. Один із них спіткнувся.
- Бач, чорти, на дорозі дрова поклали, - пробурчав він.
- Скінчився, що ж його носити? – сказав один із них.
– Ну, вас!
І вони зникли в темряві зі своєю ношею.
– Що? болить? - Запитав Тушин пошепки у Ростова.
– Болить.
- Ваше благородіє, до генерала. Тут у хаті стоять, – сказав феєрверкер, підходячи до Тушина.
– Зараз, голубчику.
Тушин підвівся і, застібаючи шинель і оговтуючись, відійшов від багаття.
Недалеко від багаття артилеристів, у приготовленій для нього хаті, сидів князь Багратіон за обідом, розмовляючи з деякими начальниками частин, що зібралися в нього. Тут був дідок із напівзаплющеними очима, що жадібно обгладував баранячу кістку, і двадцятидворічний бездоганний генерал, почервонілий від чарки горілки та обіду, і штаб офіцер з іменним перстнем, і Жерков, що неспокійно оглядав усіх, і князь Андрій, блідий. очима.
У хаті стояв притулений у кутку узятий французький прапор, і аудитор з наївним обличчям мацав тканину прапора і, дивуючись, хитав головою, можливо тому, що його справді цікавив вид прапора, а може, й тому, що йому важко було. голодному дивитися на обід, за яким йому не вистачило приладу. У сусідній хаті був узятий у полон драгунами французький полковник. Біля нього юрмилися, розглядаючи його, наші офіцери. Князь Багратіон дякував окремим начальникам і розпитував про подробиці справи та про втрати. Полковий командир, що представлявся під Браунау, доповідав князеві, що, як тільки почалася справа, він відступив з лісу, зібрав дроворубів і, пропустивши їх повз себе, з двома баталіонами вдарив у багнети і перекинув французів.
– Як я побачив, ваше сіятельство, що перший батальйон засмучений, я став на дорозі і думаю: «пропущу цих і зустріну батальним вогнем»; так і вчинив.
Полковому командиру так хотілося це зробити, так він шкодував, що не встиг цього зробити, що йому здавалося, що все це точно було. Навіть, може, й справді було? Хіба можна було розібрати в цій плутанині, що було і чого не було?
- Причому маю помітити, ваше сіятельство, - продовжував він, згадуючи про розмову Долохова з Кутузовим і про останнє побачення своє з розжалованим, - що рядовий, розжалований Долохов, на моїх очах узяв у полон французького офіцера і особливо відзначився.
— Тут я бачив, ваше сіятельство, атаку павлоградців, — неспокійно оглядаючись, втрутився Жерков, який зовсім не бачив цього дня гусар, а тільки чув про них від піхотного офіцера. - Зім'яли два кари, ваше сіятельство.
На слова Жеркова деякі посміхнулися, як завжди чекаючи від нього жарти; але, помітивши, що те, що він говорив, хилилося теж до слави нашої зброї й нинішнього дня, набули серйозного виразу, хоча багато хто дуже добре знав, що те, що говорив Жерков, була брехня, ні на чому не заснована. Князь Багратіон звернувся до старого полковника.
– Дякую всім, панове, всі частини діяли героїчно: піхота, кавалерія та артилерія. Як у центрі залишені дві гармати? - Запитав він, шукаючи когось очима. (Князь Багратіон не питав про знаряддя лівого флангу; він уже знав, що там на самому початку справи були кинуті всі гармати.) — Я вас, здається, просив, — звернувся він до чергового штабу офіцера.
– Одне було підбите, – відповів черговий штаб офіцер, – а інше, я не можу зрозуміти; я сам там увесь час був і розпоряджався і щойно від'їхав… Спекотно було, правда, – додав він скромно.