«О, як убивчо ми любимо…» Федір Тютчев
О, як вбивчо ми любимо,
Ми то вірніше губимо,
Що серцю нашому миліше!Чи давно, пишаючись своєю перемогою,
Ти казав: вона моя...
Рік не минув — спитай і звідай,
Що вціліло від неї?Куди ланить поділися троянди,
Посмішка вуст та блиск очей?
Усі обпалили, випалили сльози
Пальною вологою своєю.Чи пам'ятаєш, при вашій зустрічі,
При першій зустрічі фатальний,
Її чарівний погляд, і мови,
І сміх немовля живий?І що тепер? І де це все?
І чи довговічним був сон?
На жаль, як північне літо,
Був швидкоплинним гостем він!Долі жахливим вироком
Твоє кохання для неї було,
І незаслуженою ганьбою
На її життя вона лягла!Життя зречення, життя страждання!
У її душевній глибині
Їй залишалися згадки.
Але змінили і вони.І на землі їй дико стало,
Чарівність пішла…
Натовп, нахлинувши, в багнюку втоптав
Те, що її душі цвіло.І що ж від довгої муки
Як попел, зберегти їй вдалося?
Біль, злий біль запеклості,
Біль без втіхи і без сліз!О, як вбивчо ми любимо,
Як у буйній сліпоті пристрастей
Ми то вірніше губимо,
Що серцю нашому миліше!
Аналіз вірша Тютчева «О, як убивчо ми любимо…»
Особисте життя Федора Тютчева склалася досить трагічно, проте до кінця життя поет був вдячний тим жінкам, яких любив і відповідали йому взаємністю. Перша дружина Тютчева - Елеонора Петерсон - подарувала поетові трьох дочок і померла через кілька місяців після повернення сім'ї до Росії. Тяжко переживши смерть першої дружини, Тютчев через кілька років одружується повторно, проте цьому шлюбу судилося на довгі 14 років перетворитися на любовний трикутник. Справа в тому, що незабаром поет знайомиться з юною дворянкою Оленою Денисьєвою, яка стає його коханкою. Але роман закінчується грандіозним скандалом, коли з'ясовується, що Денисьєва, яка є вихованкою Смольного інституту шляхетних дівчат, чекає на дитину.
У 1851 році Тютчев присвячує своїй обраниці вірш під назвою «О, як убивчо ми любимо», який сповнений каяттям та жалем про те, що автор не зміг захистити добре ім'я зганьбленої ним дівчини. В результаті Денисьєвої заради любові до Тютчева довелося не тільки відмовитися від власної сім'ї, але й повною мірою пройти через всі приниження, які були приготовані світським суспільством для занепалої жінки, на яку, на думку пітерської знаті, перетворилася Денисьєва. Поет не відмовився від тієї, яка заради любові до нього пожертвувала своїм добрим ім'ям. Проте у вірші «О, як вбивчо ми любимо…», автор сумно запитує: «Куди ланить поділися троянди, посмішка вуст і блиск очей?». Його обраниця раніше строкупостаріла, і виною всі є глибокі душевні переживання і ті приниження, які довелося пережити Олені Денисьєвої. «Всі обпалили, випали сльози пальним своєю вологою», — зазначає поет.
Автор кається в тому, що своєю любов'ю завдав ні в чому не винній дівчині стільки страждань, підкреслюючи, що «незаслуженою ганьбою життя її вона лягла». І єдино, що втішає ту, що піддалася своїм почуттям – це спогади про ті моменти радості, які їй довелося пережити. Але й вони, на думку автора, недовговічні, тому що «натовп, нахлинувши, в багнюку втоптав те, що в душі її цвіло». В результаті в своїй душі героїні вірша вдалося зберегти лише «злий біль запеклості, біль без втіхи і без сліз!».
Свою любов до Олени Денисьєвої поет називає вбивчою, підкреслюючи тим самим, що це почуття повністю зруйнувало життя його обраниці. І це твердження відповідало істині, тому що спадкова дворянка стала предметом пліток і пересудів у вищому світлі, куди після народження дочки шлях їй було замовлено. Залишок життя Олена Денисьєва прожила на орендованій квартирі, яку оплачував Федір Тютчев, повністю присвятивши себе вихованню дітей поета. Саме вони стали для неї основним змістом існування. Розуміючи це, Тютчев повністю взяв на себе турботи про свою другу сім'ю, різко припиняючи будь-які спроби друзів та знайомих позловити на таку хвору для себе тему. Досі залишається загадкою, чому поет не залишив своєї другої дружини, до якої на той час давно вже охолодів, і не одружився з Оленою Денисьєвою, яка подарувала йому трьох дітей. Мабуть, вся справа полягала у шляхетності поета, який знав, що дружина, незважаючи ні на що, все ще щиро його любить. До речі, Ернестіна Тютчева справді вибачила свого невірного чоловіка і навіть погодилася на те, щоб він дав позашлюбним дітям своє прізвище. І саме вона допомогла поетові впоратися горем, коли Олена Денисьєва та двоє її дітей померли від туберкульозу. Тим не менш, до кінця життя поет відчував провину за те, що, піддавшись почуттям, не зумів зробити свою кохану по-справжньому щасливою і змусив її пережити безліч принижень, пов'язаних зі скандальним романом.
У буйній сліпоті пристрастей - Тютчев
Душа моя - Елізіум тіней,
Тіней безмовних, світлих і прекрасних,
Ні помислам години буйної цієї,
Ні радощам, ні горю не причетних
Найвідоміші рядки поета, які дуже доречні змогли б проілюструвати його життя. Федір Іванович Тютчев!
Життя Тютчева сповнене мелодраматизму, як і належить поету. Щоправда, поет усе життя був у дипломатії. Тому постать Тютчева стоїть особливому ряду російських геніїв.
Енциклопедії, неохайні до біографічних деталей, зазвичай вказують, що він народився 5 грудня 1803 в Орловській губернії. Але якщо бути точніше, то у Брянському повіті, у селі Овстуг, у родині старовинного дворянського роду. Решта сторінок біографії досить типові для дворянського сина. А ось далі починається найцікавіше, мабуть. Всі, звичайно, пам'ятають, як таблицю множення, знамениті рядки:
Розумом Росію не зрозуміти,
Аршином загальним не виміряти:
У неї особлива стати.
У Росію можна лише вірити.
Але мало хто замислюється, що російський патріот та імперіаліст любив і вірив у Росію, але здебільшого за кордонами своєї країни. Значну частину життя Тютчев провів у Мюнхені, де знайшов собі подругу серця від імені Баварської аристократки, графині Ботмер.
Зрозуміло, що спілкувалися з дружиною і тим аристократичним колом, куди ввела його молода дружина, не російською. А коло це вражає іменами: знамениті німецькі поети та філософи того часу Гейне та Шеллінг.
Саме у німецької поезії майбутній російський лірик навчався пластиці та глибині. Гейне Тютчев перекладав російською, а з Шеллінгом вів запеклі філософські суперечки на тему майбутнього облаштування Європи.
Проте шанувальників його творчості цікавить окрім віршів та особисте життя. Під маскою добропорядного бюргера і аристократа Тютчева вирувало повінь почуттів. Офіційно Тютчев був одружений двічі. Обидва рази його вибір зупинявся на німецьких дворянках.
Є один чудовий випадок, що стався з Тютчевим та його першою дружиною Елеонорою. Пароплав "Микола I", на якому сім'я Тютчева здійснювала морську прогулянку з Петербурга до Туріну, зазнає лиха в Балтійському морі. Деякі джерела при цьому пишуть наступне: "При порятунку Елеоноре і дітям допомагає Іван Тургенєв, що плив на тому ж пароплаві".
Так, справді є чимало свідчень того, що в 1838 пароплав "Микола I", на якому Тургенєв вирушав вчитися за кордон, загорівся. Але, за спогадами сучасників, Тургенєв поводився не так відважно. Зокрема, Іван Сергійович намагався потрапити до шлюпки з жінками та дітьми, вигукуючи: "Померти таким молодим!"
Але продовжимо про повінь почуттів. З другою своєю коханою, Ернестіною Дернберг, Тютчев зійшовся, будучи одруженим на Елеонорі Ботмер. Елеонора, не витримавши зради чоловіка і переживань з приводу аварії корабля, незабаром відійшла в інший світ. Як пишуть мемуаристи: "Тютчев всю ніч провів біля труни Елеонори і на ранок став зовсім сивим". Однак через рік він одружився з Ернестіном.
Здавалося б, настав час розсудитись. Але "буйна сліпота пристрастей" і тут захопила дипломата. Винуваткою цього стала цього разу російська дівчина Олена Олександрівна Денисьєва – ровесниця його дочки, навчалася разом із нею у Смольному інституті.
Тютчев зійшовся з Денисьевой, знову-таки будучи одруженим. "Таємний шлюб" Денисьєва і Тютчева був укладений у липні 1850 року. Але все таємне, як відомо, стає колись явним. Від Денисьєвої, після того, як їхні стосунки стали відомі у світлі, зрікся батька. Вона була змушена залишити інститут і жити на орендованій квартирі. Але вона кинулася у вир почуттів з головою і всю себе присвятила Тютчеву. Проте велелюбний поет через рік охолодів до своєї нової коханої:
О, як вбивчо ми любимо,
Як у буйній сліпоті пристрастей
Ми то вірніше губимо,
Що серцю нашому миліше!
Як відомо, темряви низьких істин нам дорожчі... Пройде сто, сто п'ятдесят років, і президент Росії, приймаючи в Кремлі президента Франції Ніколя Саркозі, процитує Тютчева, замінивши рядок "до Росії можна тільки вірити" на "до Росії потрібно просто вірити".
Навіть якщо хтось ніколи не чув імені Тютчева, він знає хоча б ось ці рядки:
Ще в полях біліє сніг,
А води вже навесні шумлять.
Біжать і будять сонний брег,
Біжать, і блищать, і кажуть...
Тютчев - це вічна весна, млосність і свіжість в'янення. Геніальний лірик, схильний до "буйної сліпоті пристрастей". Ну, а хто не схильний, той і не поет!
У 1851 році прекрасний вірш написав Тютчев - "О, як вбивчо ми любимо". Аналіз цього твору буде простіше зробити, якщо докладніше розібратися в біографії поета, а саме в його особистому житті. Адже практично вся творця пов'язана з його коханими жінками.
Історія написання
Цей вірш одна із найсильніших, чуттєвих і яскравих творів автора. Так склалося, що особисте життя Федора Тютчева було дуже трагічним. Але незважаючи на це, поет до кінця своїх днів відчував подяку до тих жінок, які його любили, а він відповідав їм взаємністю. Саме таким, люблячим, чуттєвим та вдячним, був Тютчев. Вірші він переважно присвячував лише дамам свого серця.
Будучи одруженим, Тютчев закохався в юну дворянку - Олену Денисьєву, яка надалі стала його коханкою. Цей трикутник проіснував 14 років, і у ньому страждала як дружина поета, а й сама Олена. Навколо їхнього роману утворився грандіозний скандал, як тільки стало відомо, що Денисьєва вагітна. Любов до Тютчева змусила дівчину піти проти своєї сім'ї, через що вона пройшла безліч принижень, зазнала надзвичайно сильного негативу, що виходить з боку світського суспільства. Пітерська знать вважала Денисьєву занепалою жінкою. У скрутну хвилину поет не покинув кохану, а навпаки, став цінувати її ще більше за те, що вона змогла пожертвувати своїм ім'ям заради нього та їхнього кохання. А згодом на світ з'явився тепер уже відомий вірш, який написав Тютчев, - «О, як убивчо ми любимо».
Аналіз твору
Цей приклад чистої поезії складається з десяти чотиривіршів. З них два (однакові) беруть участь в обрамленні вірша, тобто на початку і в кінці повторюється та сама строфа, що надає цьому шедевру ще більше емоційності. Для написання чотиривіршів використовується римівка - перехресна. Для емоційного посилення використовуються різні епітети і такі як крапки і Лірична концепція виражається за допомогою оксюморону («про, як вбивчо ми любимо»), яким починаються перший і останній чотиривірші. В останньому його значення посилюється завдяки використаному поетом оклику. Вірш можна розділити на три частини, де в першій ліричний герой ставиться одним питанням, і його поглинають спогади, у другій частині він відповідає на своє запитання, розповідає, як це все сталося, а третина оповідає, до чого все призвело. А твір загалом говорить про історію відносин ліричного героя та його коханої. Героїнею виступає Денисьєва, а ліричним героєм – Тютчев.
«О, як убивчо ми любимо». Аналіз початку вірша
У першій строфі автор ставить собі кілька запитань. Що ж пройшло за настільки короткий час? Що змінилося? Чому так сталося? Куди поділася посмішка, звідки взялися сльози? Ліричний геройзнає відповіді на всі питання, і йому від цього стає ще гірше.
Середина твору
У третьому чотиривірші описані спогади поета. Він розповідає, як за першої зустрічі героїня вразила його своїм чарівним поглядом, своїм свіжим рум'янцем на щоках і чудовим сміхом - живим, неначе дитячим. Тієї миті вона була подібна до квітучої юності, а він був зачарований її красою, її красою, він був гордий за себе і свою перемогу. У четвертій строфі крізь спогади знову сиплються запитання: «А що тепер? Куди все поділося? Можливо, такими запитаннями ставився і сам Тютчев. Про кохання він писав багато віршів, але це несе у собі особливий сенс.
остання частина
Шостий чотиривірш представляє ліричного героя знаряддям Долі. Виявляється, що всі ті незаслужені страждання в життя його коханої внесли саме почуття, що виникли між ними. Саме заради любові вона зреклася багатьох земних радостей. Ця думка продовжується в сьомій строфі, де життя представлене приреченим на різні випробування. У восьмому чотиривірші прояснюється романтична суть образів. Лірика Тютчева сповнюється особливим драматизмом, коли його герой починає усвідомлювати свою провину. Його любов призвела до запеклості та болю обраниці. У дев'ятій строфі кохання виступає злим вогнем, який спалює все до попелу, не залишаючи нічого.
Філософська проблематика
Лірика Тютчева сповнена відчуттям безвиході. Філософська твори зосереджена з'ясуванні сенсу життя. Ліричний герой занурюється в мрії, розмірковує над усім, що робить, роблячи це як наодинці із самим собою, так і в людних місцях.
Для героя вірша реальність є доказом того, що кохання – це не лише цвітіння душі, але ще й безліч переживань та випробувань, які переніс сам Федір Тютчев. О, як убивчо ми любимо! Аналіз всього вірша показує, що це не просто фраза, якою починається і закінчується твір. Це найголовніша його суть, яка стверджує, що не завжди таке прекрасне почуття, як кохання, може приносити винятково радість.
Одним із найдраматичніших моментів у житті Тютчева був роман із Є.Денисьєвою. Кожен, хто уважно читатиме вірш “О, як убивчо ми любимо…” Тютчева Федора Івановича, зможе перейнятися гіркотою поета, який усвідомив, чого призвела пекуча пристрасть.
Вірш було написано в 1851 р. Чотирнадцятьма роками раніше повторно одружений Тютчев познайомився з дворянкою Оленою Денисьєвою. На той час вона була ще інституткою. Результатом їхнього пристрасного роману стала вагітність Денисьєвої. Текст вірша Тютчева “О, як убивчо ми любимо…”, яке проходять під час уроці літератури у 8 класі, можна назвати ліричним. Але його рядки пронизані гіркотою та каяттю. Озираючись назад, поет звинувачує себе за те, що підкоряючись “сліпоті пристрастей”, сам того не бажаючи занапастив репутацію коханої. Про вагітність Є.Денисьєвої незабаром стало відомо світському суспільству. Вона була змушена зіткнутися з ворожістю та загальним засудженням. Представники світського суспільства, втоптавши в багнюку "те, що в душі її цвіло", накинулися на неї точно стерв'ятники. Безмірно страждаючи, вона передчасно постаріла, змарніла. Чарівність юності "випалили сльози", зник "немовля живий" сміх. Але любов до Тютчева, заради якої Денисьєва і зійшла на власну Голгофу, нікуди не поділася. У цьому творі поет нещадно бичує себе. Він сприймає свою пристрасть як “жахливий вирок” Денисьєвої. Він щиро шкодує, що не зміг захистити її ім'я. Після дозволу від тягаря Олена Денисьєва оселилася на орендованій квартирі. Шлях у світ був їй замовлений. Вона присвятила своє життя вихованню дітей Тютчева. Після її смерті законна дружина поета дозволила йому дати їм своє прізвище.
Завантажити цей вірш повністю або вивчати його онлайн можна на нашому сайті.
О, як вбивчо ми любимо,
Ми то вірніше губимо,
Що серцю нашому миліше!
Чи давно, пишаючись своєю перемогою,
Ти казав: вона моя...
Рік не пройшов - спитай і звідай,
Що вціліло від неї?
Куди ланить поділися троянди,
Посмішка вуст та блиск очей?
Усі обпалили, випалили сльози
Пальною вологою своєю.
Чи пам'ятаєш, при вашій зустрічі,
При першій зустрічі фатальний,
Її чарівний погляд, і мови,
І сміх немовля живий?
І що тепер? І де це все?
І чи довговічним був сон?
На жаль, як північне літо,
Був швидкоплинним гостем він!
Долі жахливим вироком
Твоє кохання для неї було,
І незаслуженою ганьбою
На її життя вона лягла!
Життя зречення, життя страждання!
У її душевній глибині
Їй залишалися згадки.
Але змінили і вони.
І на землі їй дико стало,
Чарівність пішла…
Натовп, нахлинувши, в багнюку втоптав
Те, що її душі цвіло.
І що ж від довгої муки
Як попел, зберегти їй вдалося?
Біль, злий біль запеклості,
Біль без втіхи і без сліз!
О, як вбивчо ми любимо,
Як у буйній сліпоті пристрастей
Ми то вірніше губимо,
Що серцю нашому миліше!
Вірш Тютчева «О, як вбивчо ми любимо» присвячувався пізньому почуттю поета до молодої випускниці Інституту благородних дівчат Олені Денисьєвої, з якою мав любовний зв'язок і троє незаконнонароджених дітей. Ця любовна заплутана історія, що тривала понад 14 років, принесла чимало горя і страждань і поетові, і його законній дружині Ернестіні, і засудженій усіма і вигнаній з товариства Денисьєвої.
Головна тема вірша
Чуттєву, проникливу і пронизливо сумну ліричну поезію «О, як вбивчо ми любимо» Тютчев створив у той момент, коли Олена чекала від нього дитину, і через це в суспільстві спалахнув неабиякий скандал (1851). Вірш повно каяття і жалю у тому, що він зламав долю бідної Денисьевой, стала, на думку пітерського дворянства, занепалою жінкою, не зміг захистити її від нападів пуританського суспільства. Поет не відмовляється від свого кохання і намагається всіма силами підтримати свою кохану жінку, яка пожертвувала заради нього своєю репутацією та становищем у суспільстві.
Тут же зустрічаються рядки, де поет сумно запитує: «Куди ланить поділися троянди, посмішка вуст і блиск очей?». Денисьєва, яка пережила у житті великі моральні потрясіння, принижена і зневажена суспільством, справді передчасно постаріла: «усі обпалили сльози, випалили горючою вологою своєю» і придбала нервові розлади та хвороби, що згодом увігнали її в могилу у віці 38 років.
Рядки вірша сповнені жалю і болю, автор кається за заподіяні їм страждання, які понівечили і зламали долю коханої людини, і за своє кохання, адже «незаслуженою ганьбою на життя її вона лягла». Єдиною втіхою для закоханих є пам'ятні моменти про давно минулі безтурботні дні радості та щастя, зовсім недовговічні, адже вони були розтоптані безжальним натовпом «в багнюку втоптало те, що в душі її цвіло». Тепер душа ліричної героїні твору сповнена лише болю та розпачу: «злий біль запеклості, біль без втіхи і без сліз».
Свої почуття до молодої дівчини поет асоціює з убивчою любов'ю, адже саме через неї було зруйновано її життя, замовлено шлях до пристойного петербурзького суспільства. Все своє недовге життя вона присвятила вихованню їхніх спільних із Тютчевим дітей, а той, розриваючись на два будинки, взяв на себе повний зміст своєї другої родини. Його законна дружина Ернестіна, яка щиро любила чоловіка всією душею, благородно все прощала і навіть дозволила його незаконнонародженим дітям дати його прізвище, за все це Тютчев був безмежно вдячний їй і ставився з великою повагою і благоговійним трепетом. Саме ця жінка підтримала Тютчева в його невтішному горі (трагічна смерть Денисьєвої та їхніх дітей від сухот), а той до кінця життя мучив свою душу і серце, звинувачуючи себе в тому, що зробив свою кохану нещасною і не зміг захистити її від принижень та болю. .
Структурний аналіз вірша
Вірш поділено на три частини: у першій автор задає питання і надається спогадам, у другій дає відповіді та розповідає, як це все сталося, у третій дає пояснення до чого це призвело.
Вірш «О, як убивчо ми любимо» - третій за рахунком з Денисьевского циклу (всього до нього входить 15 віршів) за його написання Тютчев використовував четырехстопный ямб і перехресну риму. Вони надають твору особливу плавність, завдяки якій ці десятьох строф (для Тютчева ця кількість вважається дуже великою) читаються дуже легко, практично на одному диханні. Як даність одичної традиції застосовуються давньоруські архаїзми (очі, втіха, ланити, погляд), і навіть присутній у початковій строфі вигук «о», надають вірші величності і урочистого пафосу. Емоційність твору та свої щирі страждання автор передає за допомогою великої кількостізнаків оклику, багатокрапок і також застосовуючи на початку і в кінці дві строфи, що повторюються.
Вірші Тютчева Денисьєвського циклу, присвячені його коханій жінці, що тимчасово пішла з життя, просякнуті болем, смутком і тугою, для нього любов стає не тільки щастям, а ще й убивчою отрутою, що приносить у життя людей муки і переживання, які випробував на собі Тютчев і дві люблячі його всупереч громадській думці та іншим забобонам жінки.