Святитель Тихін (у світі Тимофій) народився 1724 року в сім'ї найбіднішого причетника села Короцька (Валдайського повіту) і незабаром після народження втратив свого батька. Дитинство та юність його пройшли серед жахливої ​​злиднів: іноді цілий день йому доводилося працювати у мешканців рідного села заради шматка хліба.

Він ледве уникнув набору в солдати і вступив до Новгородської семінарії, в якій потім став викладачем, спочатку грецької мови, потім риторики та філософії. Деякі особливі обставини (чудовий порятунок від смертної небезпеки та деякі видіння) схилили його до прийняття чернецтва. У 1758 р. його постригли у чернецтво з ім'ям Тихін. У наступному роцівін був призначений ректором Тверської семінарії, де читав лекції з морального богослов'я, вперше російською замість загальноприйнятого на той час латинської мови, і навіть настільки захоплююче, що слухати його збиралося багато сторонніх осіб.

У 1761 р., на 37 році життя ієромона Тихона було обрано єпископом. Близько двох років він був вікарієм у Новгороді та близько чотирьох (1763-1767 рр.) самостійно очолював єпископську кафедру у Воронежі.

Єпископ Тихон, який ніколи не мріяв про вищу ієрархічну діяльність, проте глибоко усвідомлював незмірну відповідальність, яка лягла на його плечі. Подолаючи тілесні недуги та сумнів у своїх силах, він вступив на шлях архіпастирського служіння.

Воронезька єпархія, що дісталася на спадок Святителю в 1763 році, на той час була однією з найважчих для церковного управління. Єпархія була величезною: від Орла до Чорного моря, і вона була запущена. Духовенства було мало, населення, сильно розкидане, здичавіло і було неосвіченим і забобонним. Серед найвищого класу було багато невіруючих. Гаряче взявся до роботи молодий єпископ. Він об'їжджав величезну єпархію, майже всю вкриту дрімучими лісами чи степом, часто просто верхи. Він завів школи та проповідництво, чого до нього не було. Він навчив народ шанувати Божий храм і священиків, а від багатих та знатних вимагав милосердя до бідних. І звичаї стали пом'якшуватися. Раз у Воронежі святкували на площі язичницькому богуІрпінь. Раптом є владика і своїм полум'яним словом припиняє безладдя. А другого дня весь народ прийшов до нього з покаянням. З того часу свято Ярилі було припинено назавжди.

Усвідомлюючи, що духовний та моральний стан народу значною мірою залежить від правильного розуміння своїх обов'язків духовенством, основну увагу він приділяв стану та утворенню кліру. Прагнучи підняти духовний рівень священиків на відповідну висоту, святитель Тихін ввів суворо статутне богослужіння та виконання; їм було написано безліч книг на допомогу викладачам, семінаристам та службовцеві духовенству, повчань чернецям, окружних послань, спрямованих на впорядкування церковного життяі просвітництво пастви. Він надрукував для роздачі священикам твір свій, званий "Посада священича про сьомі святі таємниці", і на додаток видав "Додаток до посади священика про таємницю святого покаяння".

У рік свого прибуття на Воронезьку кафедру (1763) святитель Тихін відтворює Воронезьку семінарію. Він особисто керував семінарією, постійно розмовляв з учнями та відвідував заняття, склав особливі правила для семінаристів, витрачав великі кошти (зокрема й свої особисті) на утримання та заохочення учнів, запрошував викладати найкращих випускників духовних академій та семінарій, почав створювати бібліотеку. Працями молитвами свт. Тихона Воронезька семінарія твердо стала на ноги. За нестачею вчителів у семінарії він подбав про утворення духовного юнацтва. Для повчання народу встановив свт. Тихін у Воронежі відкрите викладання Закону Божого з неділям, перед літургією, на соборному соборі. Для тих, які не могли з якихось причин слухати особисто ці повчання, святитель писав християнські настанови, написав твір для читання "Плоть і Дух". Для цього ж написані ним були роздуми про деякі вислови Святого Письма. Проповідуючи правила християнського життя, святитель Тихін був одночасно і суворим викривачем сучасних пороків. Однак, для людей бідних та жебраків до свт. Тихону завжди був вільний доступ. Жебраків називав він (за словом Златоуста) Христовою і своєю братією.

Постійна напружена праця та різноманітні адміністративні турботи ще більше засмутили слабке від природи здоров'я Святителя; його натура не витримувала і гостро переживаних ним протиріч між вимогами ідеалу єпископського служіння і часом ворожою добрим починанням дійсністю. Святитель все більше відчував, як він сам казав, «тяжкість єпископського омофора». Думка про самотність, з якою він не розлучався з самої юності, ще більше утвердилася в ньому.

Наприкінці 1767 року, розуміючи неможливість далі справно виконувати свої архіпастирські обов'язки, Святитель посилає до Святішого Синоду прохання про звільнення його з посади і про дозвіл обрати собі для спокою монастир у тій самій єпархії. Незабаром прохання Преосвященного було задоволено, і він пішов спершу до Толшевський Спасо-Преображенського монастиря під Воронежем, а через рік – до Задонської Богородицької обителі. Там він оселився у невеликому будиночку, прибудованому до дзвіниці, де й прожив до кінця своїх днів. У ці роки Святитель написав свої найкращі духовні твори, серед яких неодноразово перевидувалися в Останнім часом«Скарб духовний, що від світу збирається» (1770) і «Про істинне християнство» (1776).

Увесь час, за винятком 4-5 годин відпочинку, у нього присвячувалося молитві, читанню слова Божого, справам благодійності та складання корисних творів. Щодня він приходив до храму. Вся його 400-рублева пенсія йшла на благодійність, і сюди ж прямувало все, що він отримував у дарунок від знайомих. Святитель не любив говорити про мирські справи і лише під час війни стежив за газетами за військовими діями. Але проповідувати слово Боже він ніколи не пропускав нагоди - ні в монастирі, ні за стінами його. Особливо любив він місто Єлець за благочестя його мешканців і називав його Сіоном. Він допомагав там бідним, особливо після пожежі. В однієї бідної вдови він бував у кожен свій приїзд, залишав їй гроші, а хлопчиків її взяв до себе на виховання. Зупинявся він у своїх друзів – купця Якова Феодоровича Ростовцева та Косми Ігнатовича Судейкіна – і через них роздавав милостиню. Особливо він любив старшого сина Ростовцева, Димитрія, котрий, живучи у батька, проводив майже чернече життя. Йому святитель доручав продавати дорогоцінні матерії, які йому дарували, а гроші роздавати жебракам. Одного разу святитель побачив зовсім здорового хлопчика, онука Ростовцева, і сказав йому: "Збирайся, Саша, в горне, збирайся, голубчику, в небесну вітчизну". За три дні хлопчик помер. Суддівкін все життя був церковним старостою, жив біля своєї церкви в добровільному злиднях, бо весь свій стан роздав бідним. Поблизу свого будинку він влаштував школу.

Сам Святитель був надзвичайно нетяжкий, жив серед найпростішої та найбіднішої обстановки. Сідаючи за мізерний стіл, він часто згадував про бідняків, які не мали такого, як він, їжі і починав себе дорікати за те, що, на його думку, мало попрацював для Церкви.

Благодійність святителя Тихона не обмежувалася одним Єльцем та околицями Задонська, Він влаштував біля Тули богадельню, доручивши її одному священикові. Надіслав місту Лівни о. Митрофан з грошовою допомогою.

Задонськ стояв на великою дорогою, і будиночок святителя Тихона був справжньою дивноприймальницею. Хворих він вкладав у своє ліжко. Померлих сам відспівував і ховав. Коли Задонськ перетворився на місто, він, уникаючи галасу та багатолюдства, іноді їхав до села до своїх друзів або просто в одне відокремлене місце, яке він любив і де згодом виник Тихоновський монастир.

Святитель Тихін не всім бажаючим чернецтва давав на це благословення. Він зазвичай давав цим особам пораду жити у світі по-християнськи. Але він дуже дбав про тих, у кому бачив справжню схильність до чернецтва. Так, дві його духовні дочки постриглися з ім'ям Маргарита і Євпраксія і відновили погорілий Єлецький монастир.

Святий Тихін мав дар прозріння і скоєння чудес, читав думки співрозмовників. У 1778 році, коли народився імператор Олександр I, святитель передбачив багато подій його царювання і зокрема, що Росія врятується, а Загарбник (Наполеон) загине. "Господь Бог у багатьох випадках його слухав", - писав келійник святителя Тихона. Особливо святитель любив розмовляти з простим народом, втішав його у тяжкій частці, допомагав розореним.

Останні роки свого життя святитель Тихін присвятив молитві та майже повній самоті, готуючись до смерті. У цей час Задонськ став містом і в монастирі тимчасово помістили в'язницю. Виходи свої святитель Тихін вже припинив зовсім, тільки цю в'язницю він відвідував ночами – заради втіхи та турбот про ув'язнених. Коли було можливо, він клопотав за них. Так, він врятував двох братів-причетників, засланих безвинно, причому їхня посада була їм повернена. За три роки до смерті він почув тихий голос: "Кончина твоя буде в день тижневий". Після цього йому було сказано уві сні: "Попрацюй ще три роки". За рік і три місяці до смерті його розбив параліч лівого боку, і він остаточно зліг. Незадовго до смерті він побачив уві сні, що повинен піднятися на високі сходи і багатьох людей, що йшли за ним і підтримували його. Він зрозумів, що ці сходи означають шлях його в Царство Небесне, а люди - це ті, хто слухав його і буде його поминати. Останні дні його життя близькі стали приходити прощатися. Благословляючи їх, він шепотів: "Вручаю вас Господеві". Але за два останні дні до смерті прийом він припинив. Він лежав у повній пам'яті, із заплющеними очима, і творив молитву.

Помер святитель Тихін 13 серпня 1783 р., о 6 годині 45 хвилині ранку, у віці 59 років. День був недільний. Відспівував його близький друг, єпископ Воронезький Тихін (Малінін). Свт.Тихон був похований в особливо влаштованому склепі під вівтарем соборного храму Задонського монастиря. Завдяки численним свідченням про чудеса, що відбувалися при його мощах, Тихін Задонський був зарахований до лику святих Руської Православною Церквою 1861 року. 13 серпня 1861 року в місті Задонську, в урочистій обстановці, при величезному збігу паломників з усіх кінців Росії, митрополитом Новгородським і Санкт-Петербурзьким Ісидором (Микільським), у співслужінні численних ієрархів та духовенства, були відкриті мощі святителя Тихона. Митрополит Ісидор при відкритті святих мощей у своєму слові говорив: «Горів тут світильник, поставлений Богом, - і блиск його осяяв усіх життєдайним світлом розуму і благочестя… Воістину це було світло світу, сіль землі… Світильник не згас… Він перенесений на свічник до Престолу Батька світла, щоб з висоти висвітлював не одну, а всі області вітчизни земної...»

Зцілення від його мощей були незліченними і продовжуються до наших днів.
Святитель Тихін Задонський - один із найулюбленіших російським народом святих. Його пам'ять відбувається 19 липня (1 серпня) та 13 (26) серпня. Образ святості та подвижництва святителя Тихона Задонського особливо близький до ідеалу російської людини, яка завжди шанувала у своїх архіпастирях щиру віру, смиренність, відкриту для світу простоту і серцеву піклування про людей.

Він став одним із найяскравіших православних релігійних діячів-богословів, що жили у XVIII столітті та канонізованих у лику святителів та чудотворців Російської Церкви. Єпископ Воронезький і Єлецький, Святитель Тихін Задонський прожив складне і водночас чудове, повне духовних плодів життя, за що не втомлювався дякувати Господу. Святий жив дуже скромно, вживав убогу їжу і не боявся важкої фізичної праці, проте зовсім не цим він прославився. Його любов до Господа була настільки великою, що практично все життя він присвятив служінню Божої Церкви на землі.

Святитель Тихін Задонський: життя

Майбутній єпископ, а поки що у світі Соколов Тимофій Савельєвич, з'явився на світ у 1724 році в селі Короцько Новгородської губернії. Сім'я була дуже бідною, батько Савелій Кирилів був дяком. Нове прізвище Тимофію дали у Новгородській семінарії. Свого батька він не пам'ятав, бо той рано помер. На руках матері залишилося шестеро дітей - чотири сини та дві доньки. Старший брат теж, як і батько, став дяком, середнього взяли до армії. Коштів ніяких не було, і тому вся сім'я жила практично надголодь. Бувало, коли в хаті зовсім не було чого їсти, Тимко цілий день за шматок хліба боронив ріллю у багатого мужика.

Ямщик

Однак до них часто став заїжджати бездітний, але багатий ямник. Він покохав Тимку як рідного і попросив його матінку віддати його, щоб виховати як сина і наприкінці свого життя відписати йому своє майно. Матінці було дуже шкода Тимофія, але крайня бідність і голод змусили її погодитись. Одного дня вона взяла сина за руку і вирушила до ямника. В цей час старшого брата вдома не було, але коли він повернувся, дізнавшись від сестри, що матінка з Тимкою пішли до ямщика, він кинувся, що є сил наздоганяти їх. А потім, наздогнавши їх, став перед матінкою навколішки і почав благати її не віддавати Тимку ямщику. Він сказав, що краще сам піде світом, але намагатиметься вивчити його грамоті, і тоді можна буде влаштувати його в паламарі чи дячки. Матінка погодилася, і всі вони повернулися додому.

Навчання

В 1738 Тимку матінка привезла для вступу в Новгородське духовне училище. Того ж року вона померла, і Тимофій залишився сиротою. На прохання його брата - причетника в Новгороді - його зарахували до Новгородської духовної школи, що діє при архієрейському будинку, яку в 1740 перейменували на духовну семінарію. Хлопчика Соколова як одного з найкращих учнів одразу ж зарахували та перевели на казенне утримання. І тоді він почав отримувати безкоштовний хліб та окріп. Половину хліба він з'їдав, іншу продавав і купував свічки, щоб читати духовні книги. Діти багатих купців часто сміялися з нього, наприклад, знайдуть відтопки його лаптей і махають ними з нього замість кадила зі словами: «Велічаємо тя, святителю!»

Навчався він у семінарії цілих 14 років і закінчив її у 1754 році. Справа в тому, що в семінарії не вистачало вчителів. Провчившись по чотири роки риторики, богослов'я та філософії та два роки граматики, майбутній святитель Тихін Задонський став учителем грецької мови та богослов'я.

Постриг та нові призначення

Навесні 10 квітня 1758 року Тимофія постригають у ченці з ім'ям Тихін архімандрит Антонієва монастиря Парфеній (Сопковський). Чоловіку було тоді 34 роки. А потім він стає учителем філософії Новгородської семінарії.

18 січня 1759 року його призначають архімандритом Тверського Желтикова Успенського монастиря, і цього року він отримує посаду ректора Тверської духовної семінарії і викладає богослов'я. І до цього його визначають присутнім у духовну консисторію.

Святитель Тихін Воронезький Задонський: єпископство

Достатньо цікава подіявідбулося перед тим, як він був хіротонізований 13 травня 1761 року в єпископа Кексгольмського та Ладозького. Коли потрібен вікарій в Новгородську єпархію, цього місця було обрано сім кандидатів, до нього увійшов і архімандрит Тихон.

Настав день Великодня, в який мав і визначено кандидата на посаду. Приблизно в цей час архімандрит Тихон з преосвященним владикою Опанасом служив Великодню Літургію в Тверському соборі. Під час Херувимської пісні архієрей перебував у жертовника і вилучав частки, архімандрит Тихін, як і інші священнослужителі, підійшов до нього зі звичним проханням: «Пом'яни мене, владико святий». І раптом він почув відповідь владики Опанаса: «Твоє єпископство нехай згадає Господь Бог у Царстві Своїм», а потім тут же осікся, додавши з усмішкою: «Дай Бог вам бути єпископом».

У Санкт-Петербурзі в цей час тричі кидали жереб, і щоразу він випадав з ім'ям Тихона. Однак на цій посаді він пробув недовго, до 1762, а далі його перевели головувати в Синодальну контору. Потім очолив Воронезьку кафедру святитель Тихін Задонський. Єпископ Воронезький та Єлецький Іонникій (Павлуцький) на той час вже помер.

Воронезька кафедра

На владику Тихона було покладено управління Воронезької єпархією, куди крім входили Курська, Орловська, Тамбовська і тоді все це потребувало серйозному перетворенні. Оскільки вільні степи Дону наприкінці XVII століття стали місцем укриття урядових переслідувань сектантів і старообрядців, святителю було дуже нелегко боротися з настроями тодішнього церковного життя. Перешкоди його добрим намірам влаштовували окремі особи як світської влади, і самого духовенства.

Але єпископу Тихону важливо було підготувати гідну спадщину розумних і освічених пастирів, тому він запровадив суворе статутне богослужіння та виконання. Під його керівництвом були утворені школи для бідних дітей священнослужителів та для самих священнослужителів. На духовні посади він шукав гідних, дбав не лише про свою паству, а й про благоустрій та благолепність храмів.

Посібники та інструкції

У перший рік служіння у Воронезькій єпархії він пише коротке повчаннядля священиків під назвою «Про сім святих таємниць», де описує справжні поняття про скоєні обряди. Ще через рік їм створюється керівництво про те, як чинити духовним отцям на сповіді і як пробуджувати в них почуття щирого каяття, а інших, хто в справжньому сповіданні журиться про свої гріхи, навчав тішитися Божою милістю. У своїй єпархії святитель Тихін першим заборонив тілесні покарання священнослужителям, які тоді були звичною справою, він також захищав своїх перед владою.

Як справжній священик, він дбав про виховання пастирів, тому було відкрито два духовні училища в Єльці та Острогозьку, а 1765 року він переробив Воронезьку слов'янську духовну школу у духовну семінарію та запросив викладачів із Києва та Харкова. Для морального виховання учнів семінарії їм знову ж таки було створено спеціальну інструкцію.

Благочестя та турбота

Святитель Тихін Задонський був пригнічений непридатним станом воронезьких монастирів і тому написав 15 статей сповіщення до ченців. Він також писав особливі послання народу, щоб вони читалися священиками перед своєю паствою. Таким чином, святитель боровся проти язичницьких відлунь святкування Ярили та навіженого пияцтва в день Масляної.

Єпископ Тихін завжди прагнув до відокремленого чернечого життя, проте нескінченні єпархіальні справи не давали ніякої можливості виконатись цьому. Він постійно ополчався проти аморальних розваг, скупості, сріблолюбства, розкоші, розкрадань і нестачі любові до свого ближнього і майже ніколи не відпочивав. Часті неприємності та труднощі підкосили його здоров'я, у нього проявилися нервові та серцеві розлади та часті застуди з ускладненнями.

Побут та поневіряння

Владика жив у дуже простій та бідній обстановці, спав на соломі та вкривався овчинним кожухом. Через таку смирення з нього нерідко сміялися служителі церков. Але в нього була приказка: «Прощення завжди краще помсти». Одного разу юродивий Каменєв дав йому ляпас зі словами: «Не високуй!», і той сприйняв такий несподіваний випад із вдячністю Богу і навіть почав щодня годувати Взагалі, всі образи та скорботи він терпів з радістю і дякував Богові за все, що він йому посилає.

Святитель Тихін, єпископ Воронезький, Задонський чудотворець завжди був поблажливий до інших, проте дуже суворий до себе. Якось під час Великого посту він зайшов у келію до свого друга схимонаха Митрофана, який сидів за столом з мешканцем Єлецька Козмою Ігнатовичем, а на столі у них була риба. Вони одразу зніяковіли, але святитель сказав, що любов до ближнього вище за пост і тому, щоб вони не хвилювалися, сам скуштував з ними юшки. Він любив простий люд, втішав його і віддавав жебракам усі свої грошові коштита приношення.

Досягнення святості

Така його любов і подвиги самозречення піднесли святого до споглядання Небесного та видіння майбутнього. У 1778 році він побачив у тонкому сні як Богородиця стояла на хмарах в оточенні апостолів Петра і Павла, а сам святитель Тихін став перед нею навколішки і почав просити милості світу. Але апостол Павло сказав такі промови, що було зрозуміло, що світ чекають важкі випробування. Святитель тоді прокинувся весь у сльозах.

Наступного року знову святий Тихін бачив Богородицю зі святими отцями у білому вбранні. І знову впав перед Нею на коліна, почав просити за когось із своїх близьких, і Свята Матір Божа сказала, що буде йому на прохання його.

Святителю Тихону Воронезькому Задонському Чудотворцю було відкрито багато доленосних подій для Росії. Зокрема, він передрік перемогу Росії у війні з Наполеоном у 1812 році.

Пророцтво

До кінця життя він почав молитися, щоб Господь підказав йому час смерті. І був йому голос на ранковій зорі: «У день тижневий». У цьому ж році він бачив промінь, що світився, і на ньому стояли чудові палати, він хотів було ввійти у двері, але йому сказали, що він зможе це зробити тільки через три роки, проте йому треба попрацювати. Після такого бачення святий Тихін усамітнився в келії і рідко приймав у себе своїх друзів. Йому був заготовлений одяг і труна, що стояла в комірчині, батько Тихін часто приходив до нього, щоб поплакати.

Перед смертю в тонкому сні святитель Тихін Задонський побачив, як знайомий священик через Царські двері вівтаря виніс немовля, якого святитель поцілував у праву щоку, і тоді той ударив його в ліву. Вранці святий Тихін відчув себе дуже погано, щока і ліва нога заніміла, рука почала трястись. Але він прийняв свою хворобу з радістю. А потім уже перед самою смертю він бачив сон, як представилися перед ним сходи до небес, якими він намагається видертися, і в нього нічого не виходить через слабкість, тоді народ став допомагати, підтримувати і підсаджувати його все ближче до хмар. Свій сон він розповів другові, ченцю Козьмі, і разом вони зрозуміли, що близька смерть святителя.

Мирна смерть

Святий Тихін пішов на відпочинок 17 грудня 1767 року. Йому було дозволено жити там, де він забажає, і тому спочатку він оселився в Товшевському Преображенському монастирі (40 км. від Воронежа). Однак там була болотиста місцевість, клімат цей не пішов на благо здоров'ю святителю, тоді він перебрався до і там жив до кінця життя.

Під час своїх недуг він постійно причащався Святих Тайн, незабаром йому було звіщено згори, що він представиться перед Господом у неділю 13 серпня 1783 року. В цей час йому було 59 років.

У Задонському Різдво-Богородицькому монастирі знайшов свій вічний спокій святитель Тихін Задонський, мощі його святі й сьогодні перебувають у Володимирському соборі.

Його канонізація відбулася 13 серпня 1861 року за правління Олександра II. На могилі святого майже відразу почалися чудеса.

Варто відразу відзначити, що храм святителя Тихона Задонського та Ігнатія Богоносця входять до цілого церковного містечка Різдво-Богородицького монастиря міста Задонська Воронезької області.

За розповідями старожилів, ієродиякон Богородичного монастиря отець Віктор у 1943 році винаймав квартиру в однієї місцевої жительки - О. В. Семенової, у якої понад десять років на горищі зберігалася стародавня ікона святителя Тихона Задонського, і вона стала єдиною врятованою іконою з Володимирського собору за часів правління атеїстичної радянської влади Її ще називають "гробовим" образом святого Тихона, вона зображує його на весь зріст і з часів прославлення його імені стояла за ракою мощей святого. Там вона й досі перебуває.

Висновок

Молитви та Акафіст святителю Тихонові Задонському особливо читаються для того, щоб він виліковував від душевних недуг- божевілля, депресії, біснування та алкоголізму.

Цікавий факт полягає в тому, що святитель Тихін у творі «Біси» Ф. М. Достоєвського став прототипом літературного героя - старця Тихона - на що сам письменник і вказував, а монастир став реальною основою художнього простору роману.

Урочисті святкові служби в пам'ять святителя Тихона Задонського відбуваються 19 липня та 13 серпня.

Святитель Тихін Задонський - один із найбільших богословів Російської Церкви, причому в справді святоотцівському сенсі - богословствуванні від свого досвіду. Тихону Задонському довелося жити у XVIII столітті - столітті атеїзму переважно, де віра розумілася як етнографічна ознака простого народу. У Росії це ускладнювалося глибоким занепадом Церкви після петровських реформ. Аверінцев називав Тихона Задонського "головним російським христологом", і дійсно постать Спасителя, особливо страждає, займає у працях Тихона Задонського центральне місце. Інша характерна рисайого творчості – побоювання майбутнє християнства, розуміння атеїзму як гріха, а чогось фундаментального у долях Європи. Його творчістю захоплювався Достоєвський: старець Зосима (особливо його богослов'я) списано, часто дослівно, з Тихона Задонського, а чи не з Оптинців, як часто думають.

Дитинство та навчання.

Майбутній святитель народився 1724 року в сім'ї найбіднішого причетника села Короцька (Валдайського повіту). У світі його звали Тимофієм Савелійовичем Кириловим. При вступі до Духовного училища, за звичаєм на той час, прізвище змінили: він став підписуватися Соколовським чи Соколовим.

Батько помер рано і мати залишилася з шістьма дітьми: Тимофій мав 3 брата і 2 сестри. Сім'я залишилася в такій бідності, що одного разу мати вирішила віддати молодшого сина багатому ямщику, який хотів його всиновити. Старший син її, Петро, ​​що зайняв батьківське місце причетника, благав її не робити цього. "Ми навчимо Тиму читати,- говорив він, - і він буде десь паламарем!"Але йшли роки, і Тимофій часто за один шматок чорного хліба цілий день працював у селян.

У 1735 році вийшов указ імператриці Анни Іоанівни, який наказував забирати в солдати всіх недоучившихся дітей представників духовного стану. Це спонукало рідних віддати Тимофія до Новгородського духовного училища. Повезла його мати, вже хвора, та невдовзі в Новгороді й померла. Завдяки старшому братові Петру, який служив дяком в Новгороді і взяв його на своє утримання, в 1738 Тимофій був записаний в училище. Через два роки він був прийнятий у нововлаштовану Духовну семінарію, до 200 кандидатів, із загальної кількості 1000, як найбільш здатний до наук, на казенний рахунок. З того часу він почав отримувати безкоштовно хліб та окріп. «Бувало, як отримаю хліб, половину залишу собі, а іншу продам і куплю свічку, з нею сяду за грубку і читаю книжку. Товариші мої, багатих батьків діти, знайдуть опалення лаптей моїх і почнуть сміятися з мене і лаптями махати на мене, говорячи: "Велічаємо тебе, святителю!"».

Навчався Тимофій у семінарії майже 14 років, бо в ній гостро не вистачало вчителів. Незважаючи на всі труднощі, Тимофій був одним із найкращих учнів семінарії. Він так досяг успіху в грецькій мові, що став його викладати в цій самій семінарії, сам ще її не закінчивши! Після закінчення деякий час був викладачем риторики та філософії. Але одружитися і отримати місце священика Тимофій не побажав, як не вмовляли його рідні.

Пізніше він розповідав, що два випадки особливо обернули його розум і волю. Якось, стоячи на монастирській дзвіниці, торкнувся він поруччя, і вони звалилися з великої висоти, так що він ледве встиг відкинутися назад. Пережита небезпека дала йому яскраве відчуття близькості смерті та тлінності всього миттєвого. Іншим разом почуття близькості Бога він пережив якось уночі. Вийшов трохи освіжитися на ганок. «Раптом розкрилися небеса,- розповідав він, - і побачив я таке світло, що тлінною мовою сказати і розумом осягнути не можна. Це було на короткий час, і небеса встали у своєму вигляді. Від цього чудового бачення я отримав більш гаряче бажання відокремленого життя...»

Монашество і постачання в єпископи.

У 1758 р. його постригли у чернецтво з ім'ям Тихін. Наступного року його було призначено ректором Тверської семінарії, де читав лекції з морального богослов'я. Причому читав їх російською, а не латиною, як було до нього прийнято. Окрім студентів, на його лекції приходило багато сторонніх осіб. Але попереду на нього чекала нова, ще більш висока нива…

1761 року, у день Великодня, у Санкт-Петербурзі члени Святішого Синоду обирали єпископа в Новгород. За допомогою жереба треба було обрати одного із семи кандидатів. Смоленський єпископ запропонував приписати ім'я Тверського ректора Тихона. Першоприсутній Синод сказав: "Молодий ще…", який хотів зробити Тихона архімандритом Троїце-Сергієвої лаври, проте ім'я вписав. Жереб метали тричі і щоразу випадав жереб Тихона. "Вірно, Богові так завгодно, щоб він був єпископом"– сказав Першоприсутній. Того ж дня Тверський Преосвященний Опанас, крім своєї волі, згадав його, ще архімандрита, на пісні Херувимської як єпископа: « Єпископство твоє нехай згадає Господь Бог у Царстві Своїм», - І тут тільки, помітивши свою обмовку, з усмішкою додав: “Дай вам Бог бути єпископом”.

У сильному хвилюванні в'їжджав преосвященний Тихін у Новгород, місто, у якому пройшла його молодість. Там він знайшов свою старшу сестру, яка жила у бідності. Він прийняв її з братерським коханням, хотів дбати про неї, але вона скоро померла. Святитель відспівував її, і в труні сестра йому посміхнулася. У Новгороді могила її шанувалася.

Воронезька кафедра.

У 1763 р. переведений на Воронезьку кафедру. Воронезька єпархія, від Орла до Чорного моря, на той час була однією з найважчих для церковного управління і вважалася «дикою».

Катерининське царювання почалося з відібрання до скарбниці церковних вотчин. Монастирям і архієрейським будинкам було призначено вкрай убогі зміст, чому вони приходили в запустіння. Архієрейський будинок у Воронежі остаточно розвалився, кафедральний собор руйнувався, розбиті дзвони не дзвонили. Уряд Катерини ставилося з більшою віротерпимістю до розкольників та сектантів. Розкольники були звільнені від подвійного подушного окладу, почали виникати одновірчі храми та утворюватися розкольницькі центри у Москві. В Україні розцвіли секти духоборів, молокан, хлистів, скопців. Чимало розкольників було у Воронезькій єпархії. Чимало було там також козаків та втікачів. Народ все буйний і розбещений. Серед вищих класів були поширені французькі вільнодумні ідеї Вольтера та енциклопедистів. Російське суспільствобуло мало утворено та підхоплювало модні ідеї без критики і слідувало їм сліпо, іноді до карикатурності. Блюзнірства і дурні витівки проти Церкви вважалися ознакою освіченої, передової людини. Хто не проповідував атеїзму, вважався закостенілим фанатиком і ханжею. Ще дорогою у Вороніж святитель відчув себе дуже погано; а приїхавши і побачивши розбрід та збіднення, просив Святіший Синод звільнити його на спокій. Синод цього прохання не пошанував, і святитель покірно поніс свій хрест.

Усього 4 роки та 7 місяців пробув він на Воронезькій кафедрі, але діяльність його як адміністратора, педагога та пастиря доброго була велика. Він об'їжджав величезну єпархію, майже всю вкриту дрімучими лісами чи степом, часто просто верхи. Насамперед він взявся за навчання духовенства, яке було неосвіченим і недбайливим до крайності. Насилу віриться, що священики не тільки не знали служби, але навіть не вміли як слід читати, не мали Євангелія! Святитель відразу ж розпорядився, щоб після перевірки тих, хто не знає служби і читання, присилали до нього. Всім наказав мати на руках Новий Завіт і читати його з благоговінням та старанністю.

Він багато проповідував, у тому числі спеціально для духовенства, викликавши для цього викладачів зі Слов'яно-Греко-Латинської академії, видаючи книги та розсилаючи їх по містах повітів єпархії. Владика постійно брав участь у вихованні майбутніх архіпастирів, відкриваючи у всіх містах слов'янські школи, а потім заснувавши два духовні училища в Острогозьку та Єльці. У 1765 році його працями Воронезька слов'яно-латинська школа була перетворена на духовну семінарію. Водночас архієрей першим заборонив у своїй єпархії тілесні покарання священнослужителів.

У перший рік свого святительського служіння у Воронежі владика Тихін написав коротке повчання «Про сім святих таємниць».Потім була праця «Додаток до священичої посади про таємницю святого покаяння».Цей твір представляє особливий інтерес тому, що в ньому святитель вчить двом підходам у побудові сповіді для мирян: відчуваючи в людині глибоке покаяння і скорботу про свої гріхи, священнослужитель повинен підбадьорювати і втішати його, нагадуючи про милість і прощення Боже, щоб не допустити проникнення зневіри. у його серці. В іншому випадку священикові треба, навпаки, нагадувати людині про суд, про посмертну відплату, щоб пробудити в ньому жаль за гріхи.

Він навчив народ шанувати Божий храм і священиків, а від багатих та знатних вимагав милосердя до бідних. І звичаї стали пом'якшуватися. Пожежею, що спустошує душі, називав святитель громадські гуляння, нескромні ігри, нетверезі веселощі у свята.

У грізних проповідях викривав він безчинства масляної та особливо язичницьке свято «Ярило». Свято це починалося від середи після Трійці і тяглося до вівторка Петровського посту. У середу з раннього ранку йшов народ з Воронежа та навколишніх сіл на площу за Московською брамою, де розкидалися ярмаркові балагани з різними приманками. Молодий чоловік у паперовому ковпаку, прикрашеному бубонцями, стрічками та квітами, з набіленим та нарум'яненим обличчям зображував собою Ярило. Він танцював шалений танець, а за ним танцював і біснувався п'яний натовп. Все це супроводжувалося бійками та лайкою. І ось одного разу – це було 30 травня 1765 року – у самий розпал неподобства несподівано з'явився на площі святитель і, грізно викриваючи «смердюче» свято, погрожував відлученням від Церкви. Він говорив з такою пророчою силою і полум'яною переконливістю, що в одну мить, тут же, на очах святителя, натовп розніс у тріски балагани та крамнички і поважно розійшовся по хатах. Наступної неділі святитель виголосив у соборі викривальну проповідь, під час якої вся церква стогнала і голосно плакала. А після безліч народу приходило до Владики в його. заміський будинокі, стоячи навколішки, зі сльозами каялися. Свято Ярилі більше не повторювалося.

Для людей бідних та жебраків до свт. Тихону завжди був вільний доступ. Жебраків називав він (за словом Златоуста) Христовою і своєю братією. Народ любив свого пастиря. Про нього говорили: "Треба його слухатися - бо він Богові поскаржиться".

На спокої

Тим часом посилені праці засмутили здоров'я святителя Тихона. Він випросив звільнення з посади та останні 16 років (1767-1783 рр.) життя провів на спокої у Задонському монастирі.

Загальний вигляд Тихоновського загальножитнього чоловічого монастиря. Літографія 1915 року

Увесь час, за винятком 4-5 годин відпочинку, у нього присвячувалося молитві, читанню слова Божого, справам благодійності та складання корисних творів. Щодня він приходив до храму. Вдома він часто падав на коліна і, обливаючись сльозами, як найтяжчий грішник, волав: «Господи пощади. Господи помилуй!"Неодмінно щодня він читав кілька глав зі Святого Письма (особливо пророка Ісаю), а в дорогу ніколи не їздив без маленької Псалтирі. Вся його 400-рублева пенсія йшла на благодійність, і сюди ж прямувало все, що він отримував у дарунок від знайомих. Часто у простому чернечому одязі він вирушав до найближчого міста (Єлець) і відвідував ув'язнених місцевої в'язниці. Він втішав їх, схиляв до покаяння і потім наділяв милостиню. Сам він був надзвичайно нетяжкий, жив серед найпростішої та найбіднішої обстановки. Сідаючи за мізерний стіл, він часто згадував про бідняків, які не мали такого, як він, їжі і починав себе дорікати за те, що, на його думку, мало попрацював для Церкви. Тут гіркі сльози починали текти з його очей.

Святитель за характером своїм був гарячим, дратівливим і схильним до звеличення. Багато мав він попрацювати, щоб переламати ці якості. Гаряче закликав він про допомогу до Господа Бога і став досягати успіху в лагідності та незлобності. Коли чув, проходячи повз, як іноді знущалися з нього монастирські служки чи настоятель, говорив собі: «Так Богові завгодно, а я гідний цього за мої гріхи».

Раз сидів він на ганку келії і мучився помислами зарозумілості. Раптом юродивий Каменєв, оточений натовпом хлопчаків, несподівано підбіг до нього і вдарив по щоці, шепнувши на вухо: «Не гордишся!»І дивна річ, зараз же відчув святитель, як шаленство відступив від нього. На подяку за це поклав святий Тихін видавати юродивому щодня по три копійки.

Інший раз, у будинку знайомого, він вступив у бесіду з одним дворянином вольтер'янцем і лагідно, але так сильно у всьому спростовував безбожника, що горда людина не витерпіла і, забувшись, ударила святителя по щоці. Святитель Тихін кинувся до нього в ноги і почав вибачатися, що привів його в роздратування. Ця смиренність святителя так вплинула на зухвалого образника, що той звернувся до Православної віри і згодом став добрим християнином.

Але найтяжчою спокусою для святителя була несвідома туга і зневіра. У такі хвилини здається, що від людини відступає Господь, що все поринає в непроглядну темряву, що серце кам'яніє, а молитва зупиняється. Виникає відчуття, що Господь не чує, що Господь відвертає Своє обличчя. Такий безблагодатний стан нестерпно тяжкий, тож ченці в такі періоди переходять з одного монастиря до іншого, а часто й зовсім залишають чернецький подвиг. Святитель боровся з нападами зневіри різними засобами. Або працював фізично, копаючи грядки, рубаючи дрова, косячи траву, або їхав з монастиря, або посилено працював над своїми творами, або співав псалми. Часто допомагало в такі хвилини скорботи спілкування з друзями, яких він відвідував подовгу, іноді по три місяці і більше. Друзі, що розганяли хмари душевного смутку святого Тихона, - схимонах Митрофан, єлецький купець Кузьма Ігнатович і старець Феофан, якого святитель кликав "Феофан, моя втіха". Немудрий, добрий і наївний дідок часто втішав святого Тихона своєю дитячою ясністю та простотою розмови. Але іноді засмучення бувало надмірним.

Якось напало на святителя зневіру, яка доходила до відчаю, сталося це на 6-му тижні Великого посту. Вісім днів не виходив він із келії, не приймав ні їжі, ні пиття. Нарешті написав Кузьмі, щоби приїхав негайно. Той стривожився і, незважаючи на весняну бездоріжжя і повінь, зараз же приїхав. І любов друга, який з небезпекою для життя відгукнувся на поклик, і розмова з ним зовсім заспокоїла святителя. І тут стався випадок, про який згадують усі життєописатели святого Тихона: несподівано увійшов він у келію до отця Митрофана і застав його та Кузьму Ігнатовича за вечерею. Обидва були надзвичайно збентежені, тому що їли юшку та рибну заливну в недозволений за статутом пісний час. Святитель не тільки заспокоїв словами «Кохання вище посту», але й сам скуштував юшки, чим зворушив їх до сліз.

На спокої святитель Тихін написав свої найкращі духовні твори. Плодом роздумів його про природу і людей, який святитель Тихін завершив на спокої, були «Скарб духовний, що від світу збирається» (1770)і «Про справжнє християнство» (1776).

Свої благодатні дари прозріння та чудотворення святитель Тихін старанно приховував. Він міг ясно бачити думки свого співрозмовника, передбачив повінь 1777 р. у Петербурзі, а 1778 р., у рік народження імператора Олександра I, передбачив багато подій його царювання і зокрема, що Росія врятується, а Загарбник (Наполеон) загине.

Кончина

Останні роки свого життя святитель Тихін присвятив молитві та майже повній самоті, готуючись до смерті. За три роки до смерті він щодня молився: «Скажи мені, Господи, кончину мою».І тихий голос на ранковій зорі сказав: "У день тижневий".Після цього йому було сказано уві сні: "Попрацюй ще три роки".

До смерті у святителя були приготовлені одяг і труна: часто він приходив плакати над своєю труною, що стояла потай від людей у ​​комірчині: «Ось до чого довів себе чоловік: будучи створений від Бога непорочним і безсмертним, як худоба заривається в землю!»

Незадовго до смерті він побачив уві сні високі сходи, на які повинен піднятися і багатьох людей, які йшли за ним і підтримували його. Він зрозумів, що ці сходи означають шлях його в Царство Небесне, а люди - це ті, хто слухав його і буде його поминати.

Помер святитель у неділю, як і було йому сповіщено, на 59-му році життя 13 серпня 1783 року. «Смерть його була така спокійна, що ніби заснув». Відспівував його близький друг, єпископ Воронезький Тихін (Малінін). Похований святитель Тихін був у Задонському Різдво-Богородицькому монастирі.

Задонський Богородицький чоловічий монастир, що нині називається Різдво-Богородицький чоловічий єпархіальний монастир, був заснований на початку XVII століття. Два благочестиві старці-схимонахи Стрітенського Московського монастиря Кирило та Герасим прибули на берег річки Дон з Володимирською іконою Божої Матеріі заснували тут монастир. Перший збудований ними у 1630 році храм був присвячений Пресвятій Богородиці. З цього починається історія монастиря, що згодом здобула славу Російського Єрусалима.

Задонський Різдво-Богородицький монастир, Собор Володимирської ікони Божої матері

Через кілька років святитель Тихін явився уві сні схимонаху Митрофану і сказав йому: "Бог хоче мене прославити". Нетлінні мощі святителя Тихона були знайдені в 1845 р., а 12 серпня 1861 р. він був зарахований до лику святих. У роки радянської влади святі мощі Тихона Задонського було вилучено. Друге їхнє здобуття відбулося в 1991. Нині мощі Святителя відпочивають у Богородицькому монастирі міста Задонська Липецької області.

За матеріалами порталу "Російська сімка" (

Не раз у своїх творах святитель Тихін наголошував на важливості перемоги над собою, називав саме цю перемогу – істинним щастям християнина. Перемагається «смиренністю гордість, гнів лагідністю і терпінням, ненависть любов'ю»… Якщо пам'ятати про цю високу мету, стає ясно, як вдавалося святому радіти численним лихам – адже вони допомагали йому побачити зло, яке криється в його серці, а отже, і подолати його . Читаємо і у Достоєвського слова старця Зосими: «Багато нещасть принесе тобі життя, але ними ти і щасливий будеш…»

Немає такого місця, де не був би присутній Бог, і пам'ятати про це корисно. З одного боку, щоб було соромно грішити, з іншого – щоб не шукати схвалення ні в кого, крім Нього: Він на всякому місці, але місцем не укладений: Він зі мною і з тобою, і з кожною людиною. Хоча ми Його й не бачимо, як духа невидимого, але часто відчуваємо Його, присутнього в наших скорботах, допомагаючого в спокусах, втішає в печалі, пробуджує духовні і святі руйнування, бажання, руху і помисли, що відкриває гріхи в совісті нашому, посилає нам скорботи на користь нашу, що втішає тих, що каються і скорботних. Перед Ним робить людина все, що робить, перед Ним каже, перед Ним думає – добро чи зло».

Гріх страшний, темний і дурний. Адже якщо подивитися на нього ясним поглядом, побачиш, як нічого не виграєш, роблячи його: «Кожна людина грішить і тим стратить себе! Сам гріх його - страта йому. Ображає іншого - і ображається сам, уражує - і уражується, озлоблює - і озлобляється, б'є - і буває битим, вбиває - і вбивається, позбавляє - і позбавляється, обмовляє - і обмовить буває, засуджує - і засуджується, ху - і буває зганьблений, спокушає - і спокушається, обманює - і обманюється, принижує - і принижується, сміється - і буває осміяний. Словом, яке б не зробив зло ближньому, собі більше зло робить. Так грішник ту міру, яку міряє ближньому своєму, собі наповнює з надлишком!
«Згрішити - діло людське, але упиратися в гріху - діло диявольське»,- писав Тихін Задонський, даючи надію тим, хто кається, і лякаючи грішників.

Начальники – тема і проста, і складна, і відкрита, і делікатна водночас. Начальнику складно, але треба бути справжнім християнином, який перемагає свої пристрасті. «Худо і немислено людьми наказувати, а від пристрастей володіти»,– пише святитель. Розум і добра совість потрібні начальникові, щоб не бути, як сліпий, без дороги, і бачити, а не руйнувати суспільство. «Честь змінює вдачу людську, але рідко на краще. Багато хто був би святим, якби не був у честі. Подумай про це, християнине, і не берись за тяжкість вище за твою силу».Найбільшими ж шкідниками суспільства Тихін Задонський називає лихоїмців, кажучи, що вони страшніші за іноплемінних ворогів. «Обов'язок начальницьких – рятувати, а не губити».

Начальнику чи начальникові – кожному непросто побачити себе, знайти і побоятися зазирнути у глибини своєї совісті. Особливо зараз, коли безліч теорій переплітаються без будь-якої системи в голові людини, і вона вміє подивитися на все під десятьма кутами. Святитель Тихін тут, як і багато святих отців, за простоту. І щоб було написано просто, наводить ясну метафору: «Як з високої гори, що розглядають долину, часто не бачать ровів, що знаходяться в ній, ям, що йдуть по них нечистот, так трапляється і з високорозумними. Вони, дивлячись на себе зверхньо, ​​бачать тільки поверхню свою, а огидних нечистот серця свого, часто таємних, але не менш від того потворних і мерзенних, не бачать».

Тим, у кого тяжкі спокуси, святитель радить радіти, адже Бог не попустить людині спокусу вище за її силу. Якщо ж спокуси наростають – це може означати, що людина міцнішає духовно і може більше на себе взяти. Це може означати Божу увагу і Його любов. «У кришталеву або скляну посудину легко вдаряє майстер, щоб не розбився, а в срібну та мідну міцно б'є; так слабим легке, а міцним найтяжче попускається спокуса».

Здається, і біди, і щастя, за святином Тихоном, - ознака Божої любові до людини. І якщо людина любить Його у відповідь, то вона любить і все, що Господь полюбив. Отже, і кожної людини. «Така справжня любов – любити без будь-якої користі і робити добро без надії на відплату»,- пише Тихін Задонський. І додає про радість: « Явна ознакалюбов Божої є серцевою радістю про Бога. Бо що любимо, про те й радіємо. Так і любов Божа не може бути без радості».Недарма цьому світлому і велелюбному пастирю моляться у зневірі та вилікуванні від депресії, просячи його навчити людину радіти про Бога.

Тропар, глас 8
Від юності полюбив ece Христа, блаженність, образ був словом, житієм, любов'ю, духом, вірою, чистотою та смиренністю; тим самим і всілися в Небесні обителі, де чекаючи на Престол Пресвятої Трійці, моли, святителю Тихоні, спастися душам нашим.

Інший тропар, глас 4
Православ'я наставнику, благочестя вчителю, покаяння проповіднику, Золотоустому ревнителю, пастирю предобрий, новий Росії світильнику і чудотворчому, паству твою добре упасл еси, і писаннями твоїми вся ни наставив еси; тим самим вінцем нетління прикрашений від Пастиреначальника, моли Його спастися душам нашим.

Кондак, глас 8
Апостолів приймальник, святителів прикраси, Православні Церкві вчителеві, Владиці всіх молися світ всесвітнішої дарувати і душам нашим велику милість.

Святитель ТИХОН ЗАДОНСЬКИЙ, чудотворець (†1783)

Святитель Тихін Задонський - один із найбільших богословів Російської Церкви, причому в справді святоотцівському сенсі - богословствуванні від свого досвіду. Тихону Задонському довелося жити у XVIII столітті - столітті атеїзму переважно, де віра розумілася як етнографічна ознака простого народу. У Росії це ускладнювалося глибоким занепадом Церкви після петровських реформ. Аверінцев називав Тихона Задонського "головним російським христологом", і дійсно постать Спасителя, особливо страждає, займає у працях Тихона Задонського центральне місце. Інша характерна риса його творчості – побоювання за майбутнє християнства, розуміння атеїзму не просто як гріха, а чогось фундаментального у долях Європи. Його творчістю захоплювався Достоєвський: старець Зосима (особливо його богослов'я) списано, часто дослівно, з Тихона Задонського, а чи не з Оптинців, як часто думають.

Дитинство та навчання.

Майбутній святитель народився 1724 року в сім'ї найбіднішого причетника села Короцька (Валдайського повіту). У світі його звали Тимофієм Савелійовичем Кириловим. При вступі до Духовного училища, за звичаєм на той час, прізвище змінили: він став підписуватися Соколовським чи Соколовим.

Батько помер рано і мати залишилася з шістьма дітьми: Тимофій мав 3 брата і 2 сестри. Сім'я залишилася в такій бідності, що одного разу мати вирішила віддати молодшого сина багатому ямщику, який хотів його всиновити. Старший син її, Петро, ​​що зайняв батьківське місце причетника, благав її не робити цього. "Ми навчимо Тиму читати,- говорив він, - і він буде десь паламарем!"Але йшли роки, і Тимофій часто за один шматок чорного хліба цілий день працював у селян.

У 1735 році вийшов указ імператриці Анни Іоанівни, який наказував забирати в солдати всіх недоучившихся дітей представників духовного стану. Це спонукало рідних віддати Тимофія до Новгородського духовного училища. Повезла його мати, вже хвора, та невдовзі в Новгороді й померла. Завдяки старшому братові Петру, який служив дяком в Новгороді і взяв його на своє утримання, в 1738 Тимофій був записаний в училище. Через два роки він був прийнятий у нововлаштовану Духовну семінарію, до 200 кандидатів, із загальної кількості 1000, як найбільш здатний до наук, на казенний рахунок. З того часу він почав отримувати безкоштовно хліб та окріп. «Бувало, як отримаю хліб, половину залишу собі, а іншу продам і куплю свічку, з нею сяду за грубку і читаю книжку. Товариші мої, багатих батьків діти, знайдуть опалення лаптей моїх і почнуть сміятися з мене і лаптями махати на мене, говорячи: "Велічаємо тебе, святителю!"».

Навчався Тимофій у семінарії майже 14 років, бо в ній гостро не вистачало вчителів. Незважаючи на всі труднощі, Тимофій був одним із найкращих учнів семінарії. Він так досяг успіху в грецькій мові, що став його викладати в цій самій семінарії, сам ще її не закінчивши! Після закінчення деякий час був викладачем риторики та філософії. Але одружитися і отримати місце священика Тимофій не побажав, як не вмовляли його рідні.

Пізніше він розповідав, що два випадки особливо обернули його розум і волю. Якось, стоячи на монастирській дзвіниці, торкнувся він поруччя, і вони звалилися з великої висоти, так що він ледве встиг відкинутися назад. Пережита небезпека дала йому яскраве відчуття близькості смерті та тлінності всього миттєвого. Іншим разом почуття близькості Бога він пережив якось уночі. Вийшов трохи освіжитися на ганок. «Раптом розкрилися небеса,- Розповідав він, - і побачив я таке світло, що тлінною мовою сказати і розумом осягнути не можна. Це було на короткий час, і небо стало в своєму вигляді. Від цього чудового бачення я отримав більш гаряче бажання відокремленого життя...»

Монашество і постачання в єпископи.

У 1758 р. його постригли у чернецтво з ім'ям Тихін. Наступного року його було призначено ректором Тверської семінарії, де читав лекції з морального богослов'я. Причому читав їх російською, а не латиною, як було до нього прийнято. Окрім студентів, на його лекції приходило багато сторонніх осіб. Але попереду на нього чекала нова, ще більш висока нива…

1761 року, у день Великодня, у Санкт-Петербурзі члени Святішого Синоду обирали єпископа в Новгород. За допомогою жереба треба було обрати одного із семи кандидатів. Смоленський єпископ запропонував приписати ім'я Тверського ректора Тихона. Першоприсутній Синод сказав: "Молодий ще…", який хотів зробити Тихона архімандритом Троїце-Сергієвої лаври, проте ім'я вписав. Жереб метали тричі і щоразу випадав жереб Тихона. "Вірно, Богові так завгодно, щоб він був єпископом"– сказав Першоприсутній. Того ж дня Тверський Преосвященний Опанас, крім своєї волі, згадав його, ще архімандрита, на пісні Херувимської як єпископа: « Єпископство твоє нехай згадає Господь Бог у Царстві Своїм», — і тут тільки, помітивши свою обмовку, з усмішкою додав: “Дай вам Бог бути єпископом”.

У сильному хвилюванні в'їжджав преосвященний Тихін у Новгород, місто, у якому пройшла його молодість. Там він знайшов свою старшу сестру, яка жила у бідності. Він прийняв її з братерським коханням, хотів дбати про неї, але вона скоро померла. Святитель відспівував її, і в труні сестра йому посміхнулася. У Новгороді могила її шанувалася.

Воронезька кафедра.

У 1763 р. переведений на Воронезьку кафедру. Воронезька єпархія, від Орла до Чорного моря, на той час була однією з найважчих для церковного управління і вважалася «дикою».

Катерининське царювання почалося з відібрання до скарбниці церковних вотчин. Монастирям і архієрейським будинкам було призначено вкрай убогі зміст, чому вони приходили в запустіння. Архієрейський будинок у Воронежі остаточно розвалився, кафедральний собор руйнувався, розбиті дзвони не дзвонили. Уряд Катерини ставилося з більшою віротерпимістю до розкольників та сектантів. Розкольники були звільнені від подвійного подушного окладу, почали виникати одновірчі храми та утворюватися розкольницькі центри у Москві. В Україні розцвіли секти духоборів, молокан, хлистів, скопців. Чимало розкольників було у Воронезькій єпархії. Чимало було там також козаків та втікачів. Народ все буйний і розбещений. Серед вищих класів були поширені французькі вільнодумні ідеї Вольтера та енциклопедистів. Російське суспільство мало утворено і підхоплювало модні ідеї без критики і слід було їм сліпо, іноді до карикатурності. Блюзнірства і дурні витівки проти Церкви вважалися ознакою освіченої, передової людини. Хто не проповідував атеїзму, вважався закостенілим фанатиком і ханжею. Ще дорогою у Вороніж святитель відчув себе дуже погано; а приїхавши і побачивши розбрід та збіднення, просив Святіший Синод звільнити його на спокій. Синод цього прохання не пошанував, і святитель покірно поніс свій хрест.

Усього 4 роки та 7 місяців пробув він на Воронезькій кафедрі, але діяльність його як адміністратора, педагога та пастиря доброго була велика. Він об'їжджав величезну єпархію, майже всю вкриту дрімучими лісами чи степом, часто просто верхи. Насамперед він взявся за навчання духовенства, яке було неосвіченим і недбайливим до крайності. Насилу віриться, що священики не тільки не знали служби, але навіть не вміли як слід читати, не мали Євангелія! Святитель відразу ж розпорядився, щоб після перевірки тих, хто не знає служби і читання, присилали до нього. Всім наказав мати на руках Новий Завіт і читати його з благоговінням та старанністю.

Він багато проповідував, у тому числі спеціально для духовенства, викликавши для цього викладачів зі Слов'яно-Греко-Латинської академії, видаючи книги та розсилаючи їх по містах повітів єпархії. Владика постійно брав участь у вихованні майбутніх архіпастирів, відкриваючи у всіх містах слов'янські школи, а потім заснувавши два духовні училища в Острогозьку та Єльці. У 1765 році його працями Воронезька слов'яно-латинська школа була перетворена на духовну семінарію. Водночас архієрей першим заборонив у своїй єпархії тілесні покарання священнослужителів.

У перший рік свого святительського служіння у Воронежі владика Тихін написав коротке повчання «Про сім святих таємниць». Потім була праця «Додаток до священичої посади про таємницю святого покаяння». Цей твір представляє особливий інтерес тому, що в ньому святитель вчить двом підходам у побудові сповіді для мирян: відчуваючи в людині глибоке покаяння і скорботу про свої гріхи, священнослужитель повинен підбадьорювати і втішати його, нагадуючи про милість і прощення Боже, щоб не допустити проникнення зневіри. у його серці. В іншому випадку священикові треба, навпаки, нагадувати людині про суд, про посмертну відплату, щоб пробудити в ньому жаль за гріхи.

Він навчив народ шанувати Божий храм і священиків, а від багатих та знатних вимагав милосердя до бідних. І звичаї стали пом'якшуватися. Пожежею, що спустошує душі, називав святитель громадські гуляння, нескромні ігри, нетверезі веселощі у свята.

У грізних проповідях викривав він безчинства масляної та особливо язичницьке свято «Ярило». Свято це починалося від середи після Трійці і тяглося до вівторка Петровського посту. У середу з раннього ранку йшов народ з Воронежа та навколишніх сіл на площу за Московською брамою, де розкидалися ярмаркові балагани з різними приманками. Молодий чоловік у паперовому ковпаку, прикрашеному бубонцями, стрічками та квітами, з набіленим та нарум'яненим обличчям зображував собою Ярило. Він танцював шалений танець, а за ним танцював і біснувався п'яний натовп. Все це супроводжувалося бійками та лайкою. І ось одного разу — це було 30 травня 1765 року — у самий розпал неподобства несподівано з'явився на площі святитель і, грізно викриваючи «смердюче» свято, погрожував відлученням від Церкви. Він говорив з такою пророчою силою і полум'яною переконливістю, що в одну мить, тут же, на очах святителя, натовп розніс у тріски балагани та крамнички і поважно розійшовся по хатах. Наступної неділі святитель виголосив у соборі викривальну проповідь, під час якої вся церква стогнала і голосно плакала. А потім безліч народу приходило до Владики в його заміський будинок і, стоячи на колінах, зі сльозами каялися. Свято Ярилі більше не повторювалося.

Для людей бідних та жебраків до свт. Тихону завжди був вільний доступ. Жебраків називав він (за словом Златоуста) Христовою і своєю братією. Народ любив свого пастиря. Про нього говорили: "Треба його слухатися - бо він Богові поскаржиться".

На спокої

Тим часом посилені праці засмутили здоров'я святителя Тихона. Він випросив звільнення з посади та останні 16 років (1767-1783 рр.) життя провів на спокої у Задонському монастирі.

Загальний вигляд Тихоновського загальножитнього чоловічого монастиря. Літографія 1915 року

Увесь час, за винятком 4-5 годин відпочинку, у нього присвячувалося молитві, читанню слова Божого, справам благодійності та складання корисних творів. Щодня він приходив до храму. Вдома він часто падав на коліна і, обливаючись сльозами, як найтяжчий грішник, волав: «Господи пощади. Господи помилуй!"Неодмінно щодня він читав кілька глав зі Святого Письма (особливо пророка Ісаю), а в дорогу ніколи не їздив без маленької Псалтирі. Вся його 400-рублева пенсія йшла на благодійність, і сюди ж прямувало все, що він отримував у дарунок від знайомих. Часто у простому чернечому одязі він вирушав до найближчого міста (Єлець) і відвідував ув'язнених місцевої в'язниці. Він втішав їх, схиляв до покаяння і потім наділяв милостиню. Сам він був надзвичайно нетяжкий, жив серед найпростішої та найбіднішої обстановки. Сідаючи за мізерний стіл, він часто згадував про бідняків, які не мали такого, як він, їжі і починав себе дорікати за те, що, на його думку, мало попрацював для Церкви. Тут гіркі сльози починали текти з його очей.

Святитель за характером своїм був гарячим, дратівливим і схильним до звеличення. Багато мав він попрацювати, щоб переламати ці якості. Гаряче закликав він про допомогу до Господа Бога і став досягати успіху в лагідності та незлобності. Коли чув, проходячи повз, як іноді знущалися з нього монастирські служки чи настоятель, говорив собі: «Так Богові завгодно, а я гідний цього за мої гріхи».

Раз сидів він на ганку келії і мучився помислами зарозумілості. Раптом юродивий Каменєв, оточений натовпом хлопчаків, несподівано підбіг до нього і вдарив по щоці, шепнувши на вухо: «Не гордишся!»І дивна річ, зараз же відчув святитель, як шаленство відступив від нього. На подяку за це поклав святий Тихін видавати юродивому щодня по три копійки.

Інший раз, у будинку знайомого, він вступив у бесіду з одним дворянином вольтер'янцем і лагідно, але так сильно у всьому спростовував безбожника, що горда людина не витерпіла і, забувшись, ударила святителя по щоці. Святитель Тихін кинувся до нього в ноги і почав вибачатися, що привів його в роздратування. Ця смиренність святителя так вплинула на зухвалого образника, що той звернувся до Православної віри і згодом став добрим християнином.

Але найтяжчою спокусою для святителя була несвідома туга і зневіра. У такі хвилини здається, що від людини відступає Господь, що все поринає в непроглядну темряву, що серце кам'яніє, а молитва зупиняється. Виникає відчуття, що Господь не чує, що Господь відвертає Своє обличчя. Такий безблагодатний стан нестерпно тяжкий, тож ченці в такі періоди переходять з одного монастиря до іншого, а часто й зовсім залишають чернецький подвиг. Святитель боровся з нападами зневіри різними засобами. Або працював фізично, копаючи грядки, рубаючи дрова, косячи траву, або їхав з монастиря, або посилено працював над своїми творами, або співав псалми. Часто допомагало в такі хвилини скорботи спілкування з друзями, яких він відвідував подовгу, іноді по три місяці і більше. Друзі, що розганяли хмари душевного смутку святого Тихона, — схимонах Митрофан, єлецький купець Кузьма Ігнатович і старець Феофан, якого святитель кликав «Феофан, моя втіха». Немудрий, добрий і наївний дідок часто втішав святого Тихона своєю дитячою ясністю та простотою розмови. Але іноді засмучення бувало надмірним.

Якось напало на святителя зневіру, яка доходила до відчаю, сталося це на 6-му тижні Великого посту. Вісім днів не виходив він із келії, не приймав ні їжі, ні пиття. Нарешті написав Кузьмі, щоби приїхав негайно. Той стривожився і, незважаючи на весняну бездоріжжя і повінь, зараз же приїхав. І любов друга, який з небезпекою для життя відгукнувся на поклик, і розмова з ним зовсім заспокоїла святителя. І тут стався випадок, про який згадують усі життєописатели святого Тихона: несподівано увійшов він у келію до отця Митрофана і застав його та Кузьму Ігнатовича за вечерею. Обидва були надзвичайно збентежені, тому що їли юшку та рибну заливну в недозволений за статутом пісний час. Святитель не тільки заспокоїв словами «Кохання вище посту», але й сам скуштував юшки, чим зворушив їх до сліз.

На спокої святитель Тихін написав свої найкращі духовні твори. Плодом роздумів його про природу і людей, який святитель Тихін завершив на спокої, були «Скарб духовний, що від світу збирається» (1770) і «Про справжнє християнство» (1776).

Свої благодатні дари прозріння та чудотворення святитель Тихін старанно приховував. Він міг ясно бачити думки свого співрозмовника, передбачив повінь 1777 р. у Петербурзі, а 1778 р., у рік народження імператора Олександра I, передбачив багато подій його царювання і зокрема, що Росія врятується, а Загарбник (Наполеон) загине.

Кончина

Останні роки свого життя святитель Тихін присвятив молитві та майже повній самоті, готуючись до смерті. За три роки до смерті він щодня молився: «Скажи мені, Господи, кончину мою».І тихий голос на ранковій зорі сказав: "У день тижневий".Після цього йому було сказано уві сні: "Попрацюй ще три роки".

До смерті у святителя були приготовлені одяг і труна: часто він приходив плакати над своєю труною, що стояла потай від людей у ​​комірчині: «Ось до чого довів себе чоловік: будучи створений від Бога непорочним і безсмертним, як худоба заривається в землю!»

Незадовго до смерті він побачив уві сні високі сходи, на які повинен піднятися і багатьох людей, які йшли за ним і підтримували його. Він зрозумів, що ці сходи означають шлях його в Царство Небесне, а люди - це ті, хто слухав його і буде його поминати.

Помер святитель у неділю, як і було йому сповіщено, на 59-му році життя 13 серпня 1783 року . «Смерть його була така спокійна, що ніби заснув». Відспівував його близький друг, єпископ Воронезький Тихін (Малінін). Похований святитель Тихін був у Задонському Різдво-Богородицькому монастирі.

Задонський Богородицький чоловічий монастир

Задонський Богородицький чоловічий монастир, що нині називається Різдво-Богородицький чоловічий єпархіальний монастир, був заснований на початку XVII століття. Два благочестиві старці-схимонахи Стрітенського Московського монастиря Кирило і Герасим прибули на берег річки Дон з Володимирською іконою Божої Матері і заснували тут монастир. Перший збудований ними у 1630 році храм був присвячений Пресвятій Богородиці. З цього починається історія монастиря, що згодом здобула славу Російського Єрусалима.

Задонський Різдво-Богородицький монастир, Собор Володимирської ікони Божої матері

Через кілька років святитель Тихін явився уві сні схимонаху Митрофану і сказав йому: "Бог хоче мене прославити". Нетлінні мощі святителя Тихона були знайдені в 1845 р., а 12 серпня 1861 р. він був зарахований до лику святих. У роки радянської влади святі мощі Тихона Задонського було вилучено. Друге їхнє здобуття відбулося в 1991. Нині мощі Святителя відпочивають у Богородицькому монастирі міста Задонська Липецької області .

7 ЗАВІТІВ СВЯТНИКА ТИХОНА ЗАДОНСЬКОГО

За матеріалами порталу "Російська сімка" (

1. Шукати у горі щастя

Не раз у своїх творах святитель Тихін наголошував на важливості перемоги над собою, називав саме цю перемогу - істинним щастям християнина. Перемагається «смиренністю гордість, гнів лагідністю і терпінням, ненависть любов'ю»… Якщо пам'ятати про цю високу мету, стає ясно, як вдавалося святому радіти численним лихам – адже вони допомагали йому побачити зло, яке криється в його серці, а отже, і подолати його . Читаємо і у Достоєвського слова старця Зосими: «Багато нещасть принесе тобі життя, але ними ти і щасливий будеш…»

2. Шукати скрізь Бога

Немає такого місця, де не був би присутній Бог, і пам'ятати про це корисно. З одного боку, щоб було соромно грішити, з іншого – щоб не шукати схвалення ні в кого, крім Нього: Він на всякому місці, але місцем не укладений: Він зі мною і з тобою, і з кожною людиною. Хоча ми Його й не бачимо, як духа невидимого, але часто відчуваємо Його, присутнього в наших скорботах, допомагаючого в спокусах, втішає в печалі, пробуджує духовні і святі руйнування, бажання, руху і помисли, що відкриває гріхи в совісті нашому, посилає нам скорботи на користь нашу, що втішає тих, що каються і скорботних. Перед Ним робить людина все, що робить, перед Ним каже, перед Ним думає — добро чи зло».

3. Про дурість гріха

Гріх страшний, темний і дурний. Адже якщо подивитися на нього ясним поглядом, побачиш, як нічого не виграєш, роблячи його: «Кожна людина грішить і тим стратить себе! Сам гріх його - страта йому. Ображає іншого — і ображається сам, уражує — і уражується, озлоблює — і озлобляється, б'є — і буває битим, вбиває — і вбивається, позбавляє — і позбавляється, обмовляє — і обмовляє буває, засуджує — і осуджується, ху — і буває лайка, спокушає — і спокушається, обманює — і обманюється, принижує — і принижується, сміється — і буває осміяний. Словом, яке б не зробив зло ближньому, собі більше зло робить. Так грішник ту міру, яку міряє ближньому своєму, собі наповнює з надлишком!
«Згрішити - справа людська, але упиратися в гріху - справа диявольська»,— писав Тихін Задонський, даючи надію тим, хто кається, і лякаючи грішників.

4. Думати, перш ніж стати начальником

Начальники – тема і проста, і складна, і відкрита, і делікатна водночас. Начальнику складно, але треба бути справжнім християнином, який перемагає свої пристрасті. «Худо і немислено людьми наказувати, а від пристрастей володіти»,- пише святитель. Розум і добра совість потрібні начальникові, щоб не бути, як сліпий, без дороги, і бачити, а не руйнувати суспільство. «Честь змінює вдачу людську, але рідко на краще. Багато хто був би святим, якби не був у честі. Подумай про це, християнине, і не берись за тяжкість вище за твою силу».Найбільшими ж шкідниками суспільства Тихін Задонський називає лихоїмців, кажучи, що вони страшніші за іноплемінних ворогів. «Борг начальницьких – рятувати, а не губити».

5. Не дивитися згори

Начальнику чи начальникові - кожному непросто побачити себе, знайти і побоятися зазирнути у глибини своєї совісті. Особливо зараз, коли безліч теорій переплітаються без будь-якої системи в голові людини, і вона вміє подивитися на все під десятьма кутами. Святитель Тихін тут, як і багато святих отців, за простоту. І щоб було написано просто, наводить ясну метафору: «Як з високої гори, що розглядають долину, часто не бачать ровів, що знаходяться в ній, ям, що йдуть по них нечистот, так трапляється і з високорозумними. Вони, дивлячись на себе зверхньо, ​​бачать тільки поверхню свою, а огидних нечистот серця свого, часто таємних, але не менш від того потворних і мерзенних, не бачать».

6. Вимірювати силу спокусами

Тим, у кого тяжкі спокуси, святитель радить радіти, адже Бог не попустить людині спокусу вище за її силу. Якщо ж спокуси наростають - це може означати, що людина міцніє духовно, і може більше на себе взяти. Це може означати Божу увагу і Його любов. «У кришталеву або скляну посудину легко вдаряє майстер, щоб не розбився, а в срібну та мідну міцно б'є; так слабим легке, а міцним найтяжче попускається спокуса».

7. Вчитися справжнього кохання

Здається, і біди, і щастя, за святином Тихоном, — ознака Божої любові до людини. І якщо людина любить Його у відповідь, то вона любить і все, що Господь полюбив. Отже, і кожної людини. «Така справжня любов - любити без будь-якої користі і робити добро без надії на відплату»,- пише Тихін Задонський. І додає про радість: «Явна ознака Божої любові є серцева радість про Бога. Бо що любимо, про те й радіємо. Так і любов Божа не може бути без радості».Недарма цьому світлому і велелюбному пастирю моляться у зневірі та вилікуванні від депресії, просячи його навчити людину радіти про Бога.

Матеріал підготував Сергій ШУЛЯК

для Храму Живоначальної Трійці на Воробйових горах

Тропар, глас 8
Від юності полюбив ece Христа, блаженність, образ був словом, житієм, любов'ю, духом, вірою, чистотою та смиренністю; тим самим і всілися в Небесні обителі, де чекаючи на Престол Пресвятої Трійці, моли, святителю Тихоні, спастися душам нашим.

Інший тропар, глас 4
Православ'я наставнику, благочестя вчителю, покаяння проповіднику, Золотоустому ревнителю, пастирю предобрий, новий Росії світильнику і чудотворчому, паству твою добре упасл еси, і писаннями твоїми вся ни наставив еси; тим самим вінцем нетління прикрашений від Пастиреначальника, моли Його спастися душам нашим.

Кондак, глас 8
Апостолів приймальник, святителів прикраси, Православні Церкві вчителеві, Владиці всіх молися світ всесвітнішої дарувати і душам нашим велику милість.

Молитва святині Тихона Задонського
О великий святитель Христів і чудотворчий Тихон! Почуй нас, багатогрішних, що вдаються до тебе з теплою вірою та зворушеною благанням. Зав'яжи ангелоподібне добре життя твоє на землі, прославляємо в усьому твою милість, благоговіємо перед висотою твоїх християнських чеснот, ними ж у благочасі процвітав Ти до слави, що дивно прославила тебе Господа. Ти воістину був добрий пастир словесного стада Христового, таїн Божих достойний будівельник, стовп і прикраса Церкві Православний, російський Золотоусте, язичницьких звичаїв міцний викоріннику, шеського без- молви, богонатхненний збирачеві скарби духовні мудрості від видимого світу цього, премудро Богом сотвореного. Ти, як обраний посуд благодаті, нелісно повчав усіх, хто бажав спасіння словом, життям, любов'ю, духом, вірою, чистотою і смиренністю. Ти був милостивий захисник сирих, піклування вдовиць, убогих і всім сущим у бідах і напастех швидкий утішник, і нині навіки, що перед лицем Господа слави і маєш велику відвагу до Нього; Цього ради тебе, отче, прибігаємо і старанно молимо тебе: буди про всіх нас ходай у Престолу Всевишнього. Нехай простить Він беззаконня та неправди наша; нехай просвітить затьмарений суєтою ум наш і направить до істинного світла богопізнання; нехай збереже слабкі серця наші від люб'язних гріховних захоплень і згубного мудрування цього віку; нехай подасть землі тимчасове зрошення дощів і плодоношення, і вся нам корисна, аж до живота тимчасового і вічного, хай усі, хто припливає до раки нетлінних мощей твоїх, здобудуть мир, любов і безтурботність. Церкви нашої випроси у Небесного Царя милість, благоденство, порятунок, на вороги ж перемогу та подолання. Батьківщина наша огорожі спокоєм та тишею. Збережи обитель твою святу від всяких спокус і навчи всіх нас благоговійно і богобоязливо ходити стежками заповідей Божих, нехай сподобимося і ми купно з тобою та з усіма святими стати праворуч Господа сил у день страшного всесвітнього суду Його. Пам'ятай, угодниче Христів, святині отче Тихоні, у святих своїх молитвах і душі тих, що відійшли отець і братів наших, нехай упокоїть їх Господь у Небесних селищах; не зневажай і нашого зітхання, хай вину прославляємо Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. А минь.

Інша молитва святителю Тихонові Задонському
О всіхвальний святитель і угодник Христов, отче наш Тихоні! Ангельськи поживши на землі, ти як ангел благий явився і в дивовижному твоїм прославленні. Віруємо від усієї душі і помислу, бо ти благосердий наш помічник і молитовник, твоїми неправдивими клопотаннями і благодаттю, рясно дарованою тобі від Господа, по суті сприяти нашому спасінню. Прийми ж, ублаженний угодниче Христів, і в цей час наша негідна моління: вільни твоїм заступом від обтяжуючої нас марнотратства і забобони, несправедливості і зловірства людського. Постарайся, скорий про нас предстателю, сприятливим твоїм клопотанням благати Господа, нехай пробавить Свої великі і багаті милості на нас, грішних і недостойних рабів Своїх, нехай лікує Своєю благодаттю невиліковні виразки і струпи розтлінних душ і - Нелілі серця наша сльозами розчулення і скорботи про премногіх гріхів наших і нехай позбавить нас вічних мук і вогню геєнського; усім же вірним людом Своїм нехай дарує в нинішньому віку мир і тишу, здоров'я і спасіння і в усьому добру поспішність, та таке тихе і безмовне життя пожило в усякому благочесті і чистоті, сподобимося з Ангели і з усіма святими славити і оспівувати всесвяте ім'я і Сина, і Святого Духа на віки віків. А минь.

Житіє свт. Тихона Задонського

Святитель Тихін Задонський

Святитель Тихін Задонський був одним із яскравих православних релігійних діячів, які жили у 18 столітті. Це Подвижник, чиє життя було присвячене служінню Богу та турботам про духовне виховання людей.

Сім'я та дитинство

Святитель Тихін Задонський народився 1724 року в селі Короцьку Валдайського повіту в сім'ї церковнослужителя. Немовля нарекли Тимофієм. Незабаром після його народження помер батько Савелій, і сім'я залишилася без годувальника. Крім Тимофія у великому сімействі Кирилових було ще три брати та дві сестри. Старший брат служив дияконом в одному з новгородських храмів, А середній ніс військову службу.

Корисні матеріали

Сім'я жила дуже бідно і відчувала постійну потребу. Часто до будинку Кирилових приходив друг сім'ї, ямник – людина заможна та бездітна. Йому дуже подобався молодший з хлопчиків - Тимофій, і він просив його мати Домнику віддати сина йому, а він став би вирощувати і виховувати його як власного сина, і залишив би йому все своє майно. Домніка довго чинила опір цій пропозиції, проте їй важко було бачити, як голодує син, і вона зважилася віддати його ямщику.

Але Божий Промисел не дав цьому відбутися. Старший брат, наздогнавши матір на дорозі, упав перед нею навколішки і почав її вмовляти відмовитися від задуманого, говорячи:

«Смітнику його віддасте, ямщиком він і буде. Я краще з сумою по світу піду, а брата не віддам. Постараюсь навчити його грамоті, тоді він зможе до якоїсь церкви визначитися в дячки чи паламарі».

Тимофій залишився у ній. Згадуючи своє дитинство, свт. Тихін розповідав:

«Коли, бувало, вдома нема чого, я ходив на цілий день боронити землю у якогось багатого орача, щоб він тільки прогодував мене».

Тимофій Соколов

Коли в 1737 р. вийшов указ, згідно з яким всі діти духовенства, що не навчаються, повинні були служити в армії, Тимофія вирішили визначити на навчання в Духовну Слов'янську школу в Новгороді. Йому на той час було вже 14 років. Його старший брат Петро був церковнослужителем, і йому вдалося переконати керівництво школи прийняти Тимофія за умови, що Петро оплачуватиме навчання та утримання брата у школі.

У 1738 р. Тимофій був записаний учнем Духовної школи під прізвищем Соколов. Вчитися йому було важко, оскільки через бідність багато часу витрачалося не на читання книг, а на важку фізичну працю – щоб видобути гроші на їжу, йому часто доводилося найматися на сільськогосподарські роботи.

Однак добрі від природи здібності до навчання і старанність в освоєнні наук дали свої результати – Тимофій опинився у списку найкращих учнів, які були переведені до Духовної семінарії з повним казенним змістом. Правда зміст це був досить мізерний, та ще й половину хліба він продавав, щоб купити свічки для вечірнього читання.

Семінаристи із забезпечених сімей часто потішалися з Тимофія. Ось як про це говорив сам святитель:

«Знайдуть опалення лаптей моїх і почнуть сміятися з мене й лаптями махати на мене, говорячи: «Величаємо тебе, святителю»!

Однак ці слова виявилися пророчими. Виявивши велику старанність до багатьох наук, Тимофія було призначено вчителем спочатку грецької мови, а потім риторики та богослов'я.

Вибір життєвого шляху

Свт. Тихін Задонський

Ще будучи учителем у духовній семінарії, Тимофій мріяв стати ченцем. Але родичі, які бачили в ньому опору для сім'ї, схиляли його до вступу до білого духовенства. У цей час у нього на утриманні була овдовіла сестра. Це і той факт, що після смерті єпископа Стефана, новгородська паства залишилася без пастиря — змусили його на якийсь час відкласти вступ у чернецтво.

Але мрії про постриг не залишали його. Тимофій прагнув усамітнення, любив проводити ночі у молитвах та читанні духовних книг. Одного разу вийшовши в одну з ночей на ганок, він міркував про вічне блаженство, коли раптом дано йому було видіння, про яке він завжди згадував із захопленням:

«Раптом переді мною ніби розкрилися небеса, і побачив я таке сяйво і світло, що тлінною мовою сказати і розумом зрозуміти неможливо. Це було лише на короткий час; небо знову набуло природного вигляду; я від цього видіння гарячіше завоював бажання до відокремленого життя, і довго після того відчував задоволення і захоплювався розумом, і нині, коли згадаю, то відчуваю в серці моєму якесь веселість і радість».

У 1758 р. він здійснив своє бажання і був пострижений у ченці Антонієвого монастиря з назвою імені Тихін. Незабаром він був посвячений у сан ієромонаха. Батьку Тихону на той час було 34 роки. У цьому року він став учителем філософії в Новгородської семінарії, та був її префектом.

В 1759 отця Тихона перевели в Твер і призначили архімандритом Жолтікова монастиря. Незабаром він на цій же посаді був переведений до Отроча Успенського монастиря і став ректором духовної семінарії та вчителем богослов'я. Уроки, які він викладав своїм учням, було зібрано у шість книг «Про істинне християнство».

Єпископ Тихін

В 1761 Священний Синод обирав єпископа в Новгород. Претендентами на цю посаду визначили семеро кандидатів, із яких за допомогою жереба потрібно було обрати одного. Надійшла пропозиція внести до списку кандидатур також ім'я Тверського ректора Тихона. Голова Синоду, який хотів призначити Тихона архімандритом Трійця-Сергієвої лаври, заперечив цю пропозицію, сказавши, що для такої посади той ще молодий. Проте кандидатуру Тихона до списку вніс. Коли почали кидати жереб, то випало ім'я Тихона, і так тричі.

Святитель Тихон Воронезький, Задонський, єпископ

"Вірно, Богові так завгодно, щоб він був єпископом", - сказав тоді голова Синоду.

Воронезька кафедра

У 1763 році свт. Тихін очолив Воронезьку кафедру. На престол у цей час зійшла молода імператриця Катерина II, яка розпочала своє царювання з вилучення до державної скарбниці церковних земель. Монастирі та архієрейські будинки мали дуже мізерний зміст і поступово занепадали.

Освічена імператриця листувалася з французьким вільнодумцем Вольтером, відомим критиком релігії, і вище суспільство підхопило модну ідеюбез обговорення. Відверте богохульство та нападки на Церкву вважалися тоді ознакою освіченості та передових поглядів.

Коли святитель Тихін приїхав до Вороніжа, то побачив сумну картину розброду та занепаду моральності як місцевого населення, так і духовенства. Дійшло до того, що деякі священики не те, щоб вести службу, не вміли навіть добре читати, у багатьох не було Євангелія.

Свт. Тихін дав розпорядження перевірити всіх священиків на знання служби та читання, а не тих, хто пройшов перевірку, направляти до нього. За його розпорядженням у всіх священиків завжди має бути з собою Новий Завіт, який вони мали читати з благоговінням і старанністю.

Цікавий факт

Зі Слов'яно-греко-латинської академії спеціально для священиків Тихон викликав викладачів, духовні книги видавалися і розсилалися по повітових містах єпархії, в Острогозьку та Єльці були відкриті духовні училища, а в 1765 р. зусиллями свт. Тихона у Воронежі з'явилася духовна семінарія.

Святитель багато зробив для того, щоб люди повернулися до храму. Але ще залишалися звички, народні традиціїгромадських гулянь з їхніми нескромними іграми та розбещеними п'яними веселощами. Святитель називав їх пожежею, яка спустошує душі. Особливо популярним було серед народу язичницьке свято Ярило. Шалені танці п'яного натовпу, бійки і лайка супроводжували «смердюче» свято.

Не дивно, що свт. Тихін прагнув припинити це біснування. Одного разу він з'явився на площу і сказав грізну промову, викриваючи непотрібне свято і погрожуючи відлученням від Церкви. Почувши святителя, народ слухняно розійшовся додому. У неділю в соборі він промовив таку проповідь, що люди плакали, а потім приходили до нього і стоячи на колінах зі сльозами на очах каялися. Свято, присвячене язичницькому богу сонця Ярилі, більше ніколи не проводилося.

Служа у Воронежі, свт. Тихін створив свої перші письменницькі праці, призначені для священнослужителів: «Про сьомі Святих Таїнств» і «Додаток до священицької посади про таємницю святого покаяння».

Вилучення на спокій у Задонський монастир

Святитель Тихон Воронезький, Задонський, єпископ

У 1767 році свт. Тихін через погіршення здоров'я пішов на спокій у Задонський монастир. Всі роки монастирського життя він провів у подвижництві. Молитва, читання Слова Божого, благодійність, написання корисних праць – усі дні його були наповнені богоугодними справами. Щодня він приходив на богослужіння до храму, також щодня читав Святе Письмо. Якщо доводилося кудись їхати, то в дорогу завжди брав із собою Псалтир.

Святитель часто відвідував сидільців у Єлецькій в'язниці, вів із ними спасенні бесіди, схиляючи до покаяння. Звиклий з дитинства до бідності, він до кінця свого життя нічого не мав - проста келійна обстановка, дуже мізерний стіл. І щоразу, сідаючи за трапезу, він думав про бідняків, у яких зараз немає їжі, і починав дорікати собі за те, що мало трудів, як він вважав, присвятив Церкві і завжди при цьому плакав.

Характер святителя був непростим. Він був гарячий, дратівливий і схильний до звеличення. Ці якості в собі він вважав непотрібними і боровся з ними, намагаючись вижити. Святитель просив допомоги у Господа і поступово, невпинно працюючи над собою, став лагідним і незлобивим. Іноді доводилося йому чути критику та відверті глузування на свою адресу, проте він завжди в таких випадках говорив собі:

«Так Богові завгодно, а я гідний цього за мої гріхи».

Якось свт. Тихін сидів на ґанку своєї келії і його здолали помірковані помисли. Повз проходив юродивий Каменєв, який підбіг до святителя, раптом ударив його по щоці, прошепотівши на вухо: «Не високоум!»! І святитель одразу ж відчув, що біс зарозумілості залишив його.

Інший раз довелося йому розмовляти з багатим дворянином, шанувальником Вольтера. У розмові він зміг лагідно, але впевнено спростувати всі безбожні докази співрозмовника, а той, у гніві, вдарив святителя по щоці. А святитель, впавши навколішки, почав вибачатися у дворянина через те, що викликав у ньому гнів. Це справило на горда таке сильне враження, що згодом він повернувся до Православ'я.

Найважчою спокусою для свт. Тихона була туга і зневіра. Деякі ченці не витримували такого стану і часто йшли з монастиря у світ. Свт. Тихін боровся зі спокусою співом псалмів, написанням своїх творів чи фізичною роботою. Часто в такі періоди він відвідував своїх друзів – схимонаха Митрофана та старця Феофана. Бесіда з ними втішала і відганяла зневіру.

Пророцтва

Свт. Тихін виявляв іноді дар чудотворення та прозорливості. Так одного разу один із його келійників захворів і вже не сподівався на одужання. Його привели до святителя, щоб він міг прийняти його святительське благословення. Зі сльозами вмираючий сказав, що хоч і знає, що вмирає, але вірить, що якщо святитель попросить за нього перед Господом, то Господь почує ці молитви і дасть йому здоров'я. На що святитель відповів: «Іди, і Бог помилує тебе». Незабаром після цього безнадійний хворий одужав.

Цікавий факт

Святитель передбачив жахливу за масштабами лиха повінь 1777 в Петербурзі. У 1778 року він передбачив багато епізоди з царювання Олександра I, зокрема війну з Наполеоном і перемогу у ній російської зброї.

Кончина

За кілька років до смерті святитель Тихін остаточно усамітнився і майже всі дні присвячував молитві. Одного разу він почув голос: «Кончина твоя буде в тижневий день». Незабаром у сні йому було сказано: «Попрацюй ще три роки». Святитель хворів, а за рік до смерті з ним стався параліч лівої частини тіла, і він перестав ходити.

Перед самою смертю йому наснилися високі сходи, що йдуть у небо, на які йому треба піднятися, і люди, які йшли за ним і допомагали йому підніматися східцями. Він зрозумів, що сходи – це його дорога до Царства Божого. А люди – всі ті, хто оточував його в земному житті, і хто його згадуватиме.

Помер свт. Тихін 13 серпня 1783 року. Похований був у склепі під вівтарем соборного храму Задонського монастиря. В 1845 були знайдені мощі святителя Тихона, що залишилися нетлінними.

Святитель Тихін Задонський був прославлений у лику святих.

Де знаходяться мощі

Святитель Тихон Воронезький, Задонський, єпископ

У радянські роки останки святого перебували у музеї і лише у 1988 році були передані до Орловської єпархії, де знаходились у кафедральному соборі м. Орла. 13 серпня 1991 року мощі були урочисто повернуті до Володимирського собору Задонського Різдво-Богородицького монастиря, де перебувають і сьогодні.

Адреса обителі: вул. Комуни, 14, м. Задонськ.

Ікони свт. Тихона Задонського

Образ свт. Тихона Задонського сьогодні можна зустріти у багатьох храмах та монастирях Росії. Його портрети писалися ще за його життя. При першому здобутті нетлінних мощей святого, з них було знято зображення спочившего святителя. Часто свт. Тихін Задонський зображується разом зі святителем Митрофаном Воронезьким.

Свт. Тихін Задонський

Існують іконописні поясні та ростові зображення свт. Тихона. На них святий зображений в архієрейському одязі, що символізує його святість і церковний сан. У лівій руці він тримає палицю з сулком, а права рука складена в жесті, що благословляє всіх молящихся. Крім іконописних зображень святого Тихона, існують також мозаїчні зображення та фрески, а також розписи на зовнішній сторонібагатьох храмів.

святе джерело

У передмісті м. Задонська — селі Тюніно, знаходиться святе джерело святителя Тихона, яке він облаштовував своїми руками, і біля якого любив читати молитви на самоті та тиші. У 2005 році тут була побудована каплиця та купіль з прибудовою, де в будь-який час можна набрати святу воду, яка має цілющі властивості.

Про що просять святого

Віруючі благають святителя про звільнення від душевних хвороб, зцілення душі від злості, зневіри та смутку, від алкогольної та наркотичної залежності, від злиднів. За молитвами до свт. Тихону люди одужували навіть при найважчих захворюваннях.

Чудеса молитвами до святителя

Відомий випадок, коли черниця, яка страждає на цироз печінки, зцілилася від страшної недуги, молячись перед образом святого в Задонську. Часто тим, хто просив свт. Тихона про чудо зцілення, він був уві сні. Прокинувшись, люди з подивом розуміли, що хвороба пішла.

Широко відомий випадок, коли жінка благала свт. Тихона про зцілення вмираючого від холери чоловіка. Її гаряча молитва була почута, і чоловік був зцілений.

Дні пам'яті

Святитель Тихон Воронезький, Задонський, єпископ

Дні пам'яті свт. Тихона Задонського святкуються:

• 1 серпня - преставлення;
• 26 серпня - друге здобуття мощів.

«Скарб духовний» та інші книги

Святитель Тихін Задонський залишив нам безцінну спадщину – свої мудрі, глибоко повчальні та рятівні твори. 

Він писав:

1. «Залишаю я по собі твори, до користі душі належні, в яких я за силою своєю та можливостями, відставши від праць єпарших і живучи на самоті, працював, а саме:
2. про християнство у шести томах;
3. листи надіслані в одному томі;
4. листи келійні в одному томі;
5. про істину євангельського вчення і про віру в одному томі;
6. інструкція християнська в одному томі;
7. скарб духовний, що від світу збирається в чотирьох томах;
8. короткі повчальні слова в одному томі;

проповіді праць єпарших в одному томі...».

Цікавий факт

Творіння свт. Тихона стали видаватися за рішенням Святішого Синоду з березня 1784 і перевидавались кілька разів.

У 1875 році вийшло видання в п'яти томах під назвою «Творіння в святих отця нашого Тихона Задонського», де всі письмові праці святителя зібрані в порядку хронології їх появи.

Святитель Тихін Задонський

Прототип старця Зосими Ф. М. Достоєвського Його творіння настільки проникливі, що багато людей, читаючи їх і дотримуючись їх настанов, черпали в них натхнення, яке народжувало образи, що згодом втілилися влітературних героїв

Діяльність літературознавця А.В.Чичерина «Ритм образу» розділ «Ранні попередники Достоєвського» є вказівку те що, що Тихон Задонський став прототипом старця Зосими у романі Ф.М. Достоєвського «Брати Карамазови». Чичерін пише:

«Чаще і ще гарячіше, ніж Державіна і Карамзіна, Достоєвський цитує ще одного письменника другої половини XVIII століття – Тихона Задонського. … Зокрема слова Достоєвського у тому, що прототип старця Зосими «взято з деяких навчань Тихона Задонського…»

Цитати з духовних повчань

Написані більше двох із половиною століть тому, вчення свт. Тихона не втратили своєї актуальності і сьогодні, і є дороговказом для людей, які живуть у православній вірі і прагнуть відповідати образу істинного християнина, яким його бачив святитель Тихін Задонський.

• Пам'ятай кожен християнин, що Бог є, і що Він не тільки на твої справи, а й на самі твої думки та наміри дивиться, і що ти ніде ні з чим від нього приховатись не можеш.
• Пам'ятай, що Він життя твоє, здоров'я і сили зберігає, і що яке ти не маєш у житті твоєму благополуччя, все Він тобі дарував.
• І так дякуй Йому кожну годину за милість, що виявляється тобі від Нього, люби Його всім серцем, шануй Його, підкоряйся Йому в усьому, і закликай Його на допомогу в кожній справі твоїй. Коли Він тобі допоможе, то всі твої справи і праці завжди будуть приносити тобі користь і мати успіх.
• Пам'ятай, що Небесний Батько послав у світ Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа, віруй ти в нього, і слухайся Божественного Його вчення, яке в Євангелії тобі відкрито, і тут коротко зображено, щоб тобі виконати обіцянки, які ти дав Богові при хрещенні, наслідувати вічне життя, і недаремно називатися християнином.

• У недільні та святкові дніприходь до церкви, і впавши з благоговінням перед Богом, приведи собі в пам'ять усі милості, які ти від Нього отримав: дякуй Йому за оні від твого серця, і обіцяй на знак твоєї подяки жити так, як Він тобі наказує. Це є найвгодніша Богові жертва….
• Не тільки про себе старайся, щоб ти був доброчесний: але жінку, дітей і домашніх твоїх наставляй на всяке добре й Богові угодне діло. Бережися при них не тільки погане робити, а й говорити, щоб тим не привчити їх до зла: так спочиє на домі твоєму Боже благословення.
• Пам'ятай завжди, що ти для того народився, щоб тобі всім, скільки можливо, принаймні добро робити.
• Люби не тільки ближніх і благодійників, а й твоїх ворогів, щоб ти тим і їх утихомирити, виправити, і добрими людами зробити міг.
• І так не бійся ні з ким і не лайся: і хоча б хто тебе й образив, намагайся, скільки можна, це знести, і при нагоді добро йому робити.

• Милуй і худобу твою, якою тобі дав Бог на служіння.
• Бережися не тільки поганих діл, але й слів, щоб не тільки у справах твоїх, а й за словами ти була чиста і непорочна людина.
• Нічого ні в кого не крадь і не забирай, а будь задоволений тим, що ти своїми працями наживеш.
• Будь працьовитий, і тікай ​​ледарства: бо як працелюбство завгодно є Богові, так напроти ледарства, як джерело всякого зла, є гріх ваги Йому неприємний.
• Ніколи не бреши, а кажи завжди правду: бо всяка брехня і обман є найшкідливішим із усіх вад, і справа звичайна тільки дияволові.

• Не пиячи: бо Бог тим більше від п'яного відвертається, що п'яною всяку погану справу швидше зробити може, ніж тверезі.

Святитель Тихін Задонський

Святитель Тихін Задонський – великий богослов Російської церкви, чиє праведне життя подає приклад служіння Богу і людям, а його вчення, які звернені до кожного з нас, закликають жити за Божими Заповідями, показуючи шлях до спасіння.

Молитва

Молитва святині Тихона Задонського

О великий святитель Христів і чудотворчий Тихон! Почуй нас, багатогрішних, що вдаються до тебе з теплою вірою та зворушеною благанням. Зав'яжи ангелоподібне добре життя твоє на землі, прославляємо в усьому твою милість, благоговіємо перед висотою твоїх християнських чеснот, ними ж у благочасі процвітав Ти до слави, що дивно прославила тебе Господа. Ти воістину був ти добрий пастир словесного стада Христового, таїн Божих достойний будівничий, стовп і прикраса Церкві Православний, російський Златоусті, язичницьких звичаїв міцний викоріннику, ревност вія, богонатхненний збирачеві скарби духовні мудрості від видимого світу цього, премудро Богом сотвореного. Ти, як обраний посуд благодаті, нелісно повчав усіх, хто бажав спасіння словом, життям, любов'ю, духом, вірою, чистотою і смиренністю. Ти був милостивий захисник сирих, піклування вдовиць, убогих і всім сущим у бідах і напастех швидкий утішник, і нині навіки, що перед лицем Господа слави і маєш велику відвагу до Нього; Цього ради тебе, отче, прибігаємо і старанно молимо тебе: буди про всіх нас ходай у Престолу Всевишнього. Нехай простить Він беззаконня та неправди наша; нехай просвітить затьмарений суєтою ум наш і направить до істинного світла богопізнання; нехай збереже слабкі серця наші від люб'язних гріховних захоплень і згубного мудрування цього віку; нехай подасть землі тимчасове зрошення дощів і плодоношення, і вся нам корисна, аж до живота тимчасового і вічного, хай усі, хто припливає до раки нетлінних мощей твоїх, здобудуть мир, любов і безтурботність. Церкви нашої випроси у Небесного Царя милість, благоденство, порятунок, на вороги ж перемогу та подолання. Батьківщина наша огорожі спокоєм та тишею. Збережи обитель твою святу від всяких спокус і навчи всіх нас благоговійно і богобоязливо ходити стежками заповідей Божих, нехай сподобимося і ми купно з тобою та з усіма святими стати праворуч Господа сил у день страшного всесвітнього суду Його. Пам'ятай, угодниче Христів, святині отче Тихоні, у святих своїх молитвах і душі тих, що відійшли отець і братів наших, нехай упокоїть їх Господь у Небесних селищах; не зневажай і нашого зітхання, хай вину прославляємо Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Тропар, кондак, велич

Тропар святителю Тихону, єпископу Воронезькому, Задонському Чудотворцю, глас 8

Від юності полюбив Ти Христа, блаженні, / образ всім був словом, житієм, любов'ю, / духом, вірою, чистотою і смиренністю, / тим самим і вселився Ти в Небесні обителі, / де чекаючи на Престол Пресвятої Трійці, / моли, святині Тихоні, // Спастись душам нашим.

Інший тропар святителю Тихонові, єпископу Воронезькому, Задонському Чудотворцю, глас 4

Православ'я наставнику, благочестя вчителю, / покаяння проповідника, Золотоустого ревнителю, / пастирю предобрий, / новий Росії світильнику і чудотворчий, / паству твою добре впасл еси / і писаннями твоїми вся ни наставив еси, / тим же вінцем нетіння моли Його спастися душам нашим.

Кондак святителю Тихону, єпископу Воронезькому, Задонському Чудотворцю, глас 8

Апостолів спадкоємець, / святителів прикраса, / Православний Церкві вчителю, / Владіще всіх молися / світ вселенніше дарувати // і душам нашим велику милість.

Величення.

Величаємо тебе, святиню отче наш, Тихоне, і шануємо святу пам'ять твою. Бо ти молиш за нас Христа Бога нашого.

^sss^Святитель Тихін Задонський^sss^