Спецоперації морських котиків. Морські котики (SEAL) Місії з порятунку

Після публікації про американські "зелені берети" до мене посипалися численні прохання розповісти про аналогічні структури американської армії. Особливо часто просили розповісти про загін Дельта. Однак мені здалося доречнішим розповісти про флотський аналог "Дельти", відомий більшості читачів під назвою "морські котики". Точніше, про еліту "морських котиків" під кодовою назвою SEAL Team 6.

Справа навіть не в тому, що матеріалів по "Дельті" набагато більше, і ті, хто цікавляться справді цією темою, зможуть самостійно "нарити" необхідні відомості. Армійський підрозділ, який живе за армійськими законами, більш передбачуваний, ніж той, що є "примарою". Рівень таємності Команди 6 такий, що навіть в американській пресі матеріалів не так багато. Більшість американців міркують про "котиків" на підставі знань, отриманих з художніх фільмів і іноді інтерв'ю колишніх "котиків", що іноді проскакують у пресі. Та й саме існування цього загону завжди можна поставити під сумнів.

Публічно Пентагон заперечує наявність такого підрозділу. SEAL Team 6, саме так звучить назва цього надсекретного підрозділу, оповита такою завісою таємниці, що іноді дивує взагалі наявність повідомлень на цю тему. Підрозділи немає, а, наприклад, інтерв'ю бійця цього підрозділу, який "особисто вбив Усаму бен Ладена", є. Тому, якщо переглянути повідомлення ЗМІ протягом останніх 10-15 років, стає зрозуміло, що завіса секретності рветься. Прагнення заробити гроші на піарі своїх подвигів і розповісти про власне героїчне життя бере гору над обіцянками мовчати.

Та й збільшення чисельності підрозділу не сприяє збереженню таємниці. Те, що знають двоє, знає свиня. А за оцінками тих самих американських, та й наших експертів, сьогодні чисельність Команди 6 зросла до 300 чоловік командос і до 1500 осіб обслуговуючого персоналу. Щоправда, самі "котики" не називають себе командосом. Більше того, не люблять цю назву в принципі. Між собою і в документах, які іноді "спливають", бійці загону називають оперативниками.

Звідси грамотний аналітик зможе зробити висновок, що Команда 6 не суто флотська структура. Це скоріше симбіоз флотської розвідки та ЦРУ. З відповідним ставленням до справи. Я маю на увазі не лише обмеження, які накладають військові накази та статути, а й можливість діяти "на власний розсуд", яку дає приналежність до ЦРУ.

Загону почалася не так давно. Насамперед цікава сама назва SEAL. Походить воно від поєднання трьох англійських слів - Sea, Air, Land. Саме так у період Другої світової війни називалася команда водолазів. Однак вважати саме водолазну команду прообразом підрозділу, що описується, не можна. Це швидше один із способів маскування, прийнятий у розвідувально-диверсійних підрозділах у період холодної війни.

До речі, Команда 6 (Team 6) із тієї ж пісні. Американці вже в період формування загону розуміли, що радянські розвідники скоро дізнаються про котиків. Насправді, на момент створення Команди 6 у США було лише два підрозділи SEAL. Тому було б логічно назвати загін Команда 3.

Коли ж з'явилися котики? За деякими даними з відкритих джерел, загін був сформований відразу після провалу спецоперації з порятунку 53 заручників в американському посольстві в Тегерані (операція "Орлиний кіготь"). Нагадаю, справа відбувалася 1980 року. І операція елітного спецпідрозділу армії США закінчилася тоді повним крахом. Військовий гелікоптер зі спецназівцями зіткнувся з літаком на землі та вибухнув. Загинули 8 спецназівців. Пентагон тоді був поставлений у дуже делікатне становище.

Так само замислилися і флотські начальники. Необхідно було терміново створювати структуру, яка б швидко і будь-якими способами вирішувати питання боротьби з тероризмом. Ціль, як бачите, блага, але реалізувати її було доручено досить неоднозначній людині - коммандеру (відповідає російському флотському званню капітана другого рангу) Річарду Марсінку. У ході в'єтнамської війни Марсінко заслужив репутацію досить жорстокого та нещадного офіцера. (До речі, для тих, хто цікавиться його біографією: Марсінко написав книгу "Воїн-шахрай".)

Штаб-квартира Команди 6 знаходиться у філії Dam Neck на Oceana Naval Air Station, на південь від Вірджинія-Біч. Саме там і сьогодні перебуває більшість "морських котиків". Для прикриття бази там розташовані й інші армійські підрозділи.

Коммандер не особливо дбав про дотримання армійських статутів та наказів. Формувався перший загін за принципом особистої відваги (особливо у в'єтнамській війні), дружби між бійцями та готовності виконати будь-який наказ командування.

Як же стають членами Команди 6? Зазвичай процедура відбору виглядає так. У підрозділах "морських котиків", які виконують звичайні завдання, після кількох років служби проводиться кастинг для охочих піти до Команди 6. Усього таких місць у США три. Вони чудово "відстежуються" за номерами. "Парні номери" розташовані в Вірджинія-Біч. База "непарних номерів" у Сан-Дієго. Третє місце – Гаваї. Там є ще один "секрет" флоту США - база підводних міні-човнів. Зазвичай відсоток відсіву під час проходження випробувань 50 і від.

Офіцерський склад Команди зазвичай приходить на один-два терміни договору. І змінюється досить часто. Хоча, за деякими даними, є випадки повернення до Команди кілька разів. Така практика дещо знижує значення офіцерського корпусу, але збільшує значення сержантів.

За спогадами офіцерів підрозділу, багато солдатів і особливо сержанти, схильні до перебільшення своєї ролі. Марсінко заклав саме такий стиль служби. Кожен може бути кожним.

Але з іншого боку такий стиль служби породжує деяку браваду саме Команди 6. Всі інші підрозділи SEAL для них є "білими" або "стандартними". Хоча, заради справедливості, слід сказати, що виконують вони такі самі завдання. Однак будь-який оперативник із Команди завжди скаже: "Якщо потрібно відібрати у поганих хлопців атомну бомбу, або врятувати полонених у зоні військових дій, це можемо зробити тільки ми..."

Саме так і було створено два загони (штурмові групи) Команди 6. Назви вони отримали за кольорами американського флоту. Блакитний та золотий. До речі, тоді ж "засвітилися" бійці із "блакитних". Справа в тому, що "Блакитна" група обрала своїм символом "Веселого Роджера". Зрозуміло, що "пірати" незабаром стали досить відомими. Навіть отримали неофіційну назву "Погані у блакитному".

Для того, щоб ви зрозуміли систему підготовки загонів, достатньо навести кілька відомих із відкритих джерел прикладів. У поліції штату збереглося кілька сотень протоколів на членів Команди за керування автомобілем у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. А в базі даних про аварії – безліч актів на списання техніки, яку розбили оперативники під час своїх тренувань.

Колишній член Команди, а тепер конгресмен від штату Монтана Райан Зінк згадує про одне з навчань, в якому він брав участь у ході підготовки в Літнім Олімпійським іграм у Барселоні в 1992 році. Тоді він супроводжував командувача навчаннями, американського адмірала.

"Коли ми відчинили двері, побачене мною нагадувало "Піратів Карибського моря".

Це мій флот? Ці хлопці – мій флот? - Запитав мене адмірал".

Справді, флотського адмірала побачене було шоком. Надсекретний, найпідготовленіший підрозділ флотського спецназу виглядав як бандити з голлівудського фільму. Довге волосся, сережки у вухах, бороди... І відповідне ставлення до форми одягу. Кожен із бійців одягався для виконання "свого" завдання.

Після цього епізоду загін зазнав жорстокої реорганізації. Командний склад Team 6 "проредили" ґрунтовно. Причому всіх рівнях. Багато офіцерів і навіть адміралів було переведено в інші підрозділи або звільнено з військової служби. Торкнулося це і сержантського складу. Ці реорганізації створили SEAL Team 6 у сучасному вигляді.

Сьогодні про загін відомо багато. Все, що ви прочитали вище, лише верхівка айсберга. Те, що деякі бійці загону "відкрили рота", особливо після операції з ліквідації бен Ладена, стало підставою для порушення безлічі кримінальних справ за звинуваченням у державній зраді. Читачі, мабуть, пам'ятають два імені: Метт Біссоннет (автор двох книг про свою службу в Команді) та Роберт О'Нілл (той, що стверджує, що саме він убив бен Ладена). Обох сьогодні звинувачено саме за цією статтею.

Після деякого екскурсу в історію, напевно, слід розповісти про особливості дій цього підрозділу у бойовій обстановці. У чому відмінність Команди від "білих морських котиків"? А вони справді є. І досить суттєві.

Найбільш сильно SEAL Team 6 "наслідила" в Афганістані. Тому розбір дій саме в цій країні, на мою думку, буде найбільш показовим для розуміння роботи цього спецпідрозділу.

Насамперед про принципи самої роботи. Тих, що закладені ще фундатором. Перший, який для оперативників із SEAL Team 6 є основним, полягає у словах одного з колишніх офіцерів цього підрозділу: "Якщо ти хоча б на секунду відчув загрозу, значить, уб'єш когось".

Цей принцип діє неухильно. Як, зрештою, і в інших спецпідрозділах. "Сумніваєшся - стріляй". Більше того, жоден з командос не пройде повз уже вбитого ворога без контрольного пострілу. Для формального звіту про проведену операцію почуття загрози достатньо для виправдання будь-яких втрат.

Щоправда, в офіційних паперах, якщо справа стосується вбивства мирних громадян, картинка створюється ідеальна. Для прикладу наведу слова одного з командирів Команди: "Чи я вважаю, що відбувалося щось погане? Чи вважаю я, що вбивств було більше, ніж потрібно? Природно. Я думаю, що природною реакцією на загрозу було її усунення; і тільки потім ти ставив собі запитання: "А чи не переоцінив я її?" Чи вважаю я, що хлопці навмисно вбивали тих, хто цього не заслуговував? Ні, мені якось важко в це повірити".

Другий принцип роботи Команди найкраще висловив адмірал у відставці, колишній Верховний Головнокомандувач ОЗС НАТО Джеймс Ставрідіс: "Якщо ви хочете, щоб загін іноді провадив діяльність, яка порушує норми міжнародного права, публічність вам виразно не потрібна ".

Ще конкретніше про це написав експерт з питань національної безпеки в Сіракузькому університеті Вільям Бенкс: "Якщо на полі бою вас немає, то й відповідальності ви не несете".

Я недаремно навів ці два принципи як основу, на яку накладаються всі подальші дії загону. Американці часто використовують новітні досягнення техніки для того, щоб створити у всьому світі картинку "чесної" війни. Згадайте телерепортажі про використання високоточних бомб. Коли весь політ бомби у прямому ефірі транслюється по телебаченню. Згадайте кадри з безпілотників, де показують ефективну роботуамериканських підрозділів у будь-якій точці світу.

Не минула чаша ця і SEAL Team 6. Деякі операції контролюються штабом у "Dam Neck" або центром координації заморських операцій за допомогою безпілотників. І, як правило, закінчуються крахом. А ось ті, що проводяться за відпрацьованою схемою, часто є успішними.

Операції зазвичай проводять уночі. Використовуються не тільки пістолети та гвинтівки з глушниками, а й холодне . Оперативники пробираються до місць зосередження чи проживання (що в Афганістані робилося набагато частіше) і просто вирізують усіх.

Думаю, тут необхідно розповісти про одну скандальну операцію "Поганих у блакитному", яка була проведена наприкінці їхнього перебування в Афганістані у 2008 році. І увійшла до історії загону під кодовою назвою "Пантера".

"Погані" тоді перебували в афганській провінції Гільменд. Однією з найбільш складних у військовому відношенні і досі вважається опорою Талібану. Основне населення провінції – пуштуни. Саме в цій провінції знаходяться найбільші плантації опіумного маку. Південна прикордонна провінція, яка завжди і всім завдавала безліч неприємностей.

Отже, на початку 2008 року до командувача сил коаліції звернулися старійшини одного з пуштунських сіл зі скаргою на те, що "котики" знищили кількох мирних дехкан. Просто так, без жодних підстав. Скарга була передана капітану Скотту Муру, який командував підрозділом "котиків".

Мур зажадав від командира підрозділу, який безпосередньо проводив "Пантеру", капітана Пітера Вейлі пояснень. Як завжди буває у таких випадках, "громадянських не вбивали". Я не я, і кінь не мій. На що Мур зажадав Центр проведення операцій провести власне розслідування.

Підсумком розслідування стали факти, що шокують рядових американців. "Котики" знищили всіх чоловіків у селі! Підстава? У них удома зберігалася зброя. Крім цього, "сплив" ще один неприємний епізод. Стало відомо, що один із Команди різав горлянку вбитому афганцю. Як прокоментував цей епізод один із командирів «Блакитний» капітан Слабінські, "він ніби калечив труп"... До речі, до самого Слабінські у дізнавачів теж виникли питання. Справа в тому, що, за свідченнями деяких оперативників, саме цей командир наказав убивати всіх без розбору чоловіків.

Справа врешті-решт "зам'яли". Жодних команд Слабінські не давав. А той оперативник, що різав труп, виявляється просто знімав спорядження з убитого. Проте, досі немає точних відомостей ні про кількість загиблих афганців, ні про цілі операції, ні про місце точного поховання трупів.

До цього моменту я писав про загальновідомі епізоди діяльності SEAL Team 6. А зараз настав час торкнутися ще однієї сторони роботи цього загону. Справа в тому, що, окрім «Блакитного» та «Золотого» рота, до складу Команди входить ще один підрозділ - «Чорна» рота.

Історія появи цього загону у складі Team 6 досить цікава. Спочатку це була команда висококласних снайперів. І завдання цієї команди було забезпечення дій оперативників вогневим супроводом. Відповідно, члени команди надавалися до виконання конкретних завдань «Блакитний» чи «Золотий» ротам.

Перетворенню команди снайперів у «Чорну» роту "посприяли" саудити. Точніше, ті, хто організував та провів терористичні акти у США 11 вересня. Відразу після цих подій було вирішено, що у складі SEAL Team 6 має бути суто розвідувальний підрозділ. Підготовка майбутніх операцій Команди як виключає, а й повністю виправдовує ведення розвідки.

Сьогодні оперативники з «Чорної» роти розкидані по всьому світу. Вони є в американських посольствах не лише Африки, Латинської Америки чи Азії, вони є й у європейських посольствах. Не виключено, що такі спеціалісти є й у нас.

За розповідями деяких колишніх членів Команди, оперативники «Чорної» сотні широко використовують дипломатичні канали не тільки для збирання та відправлення розвідданих, а й для доставки зброї та обладнання до потрібних країн. Окрім офіційного "даху", оперативники "Чорної" роти працюють і під виглядом місцевих мешканців. У тому ж Афганістані часто з'являються повідомлення місцевих ЗМІ про затримання та знищення незрозуміло чиїх розвідників.

Окрім агентів-оперативників, «Чорна» рота використовує технічні коштирозвідки. Від спеціально обладнаних автомобілів до яхт та інших нібито цивільних суден, які насправді є плаваючими шпигунськими станціями. БПЛА ж стали буденністю.

Відомі лише кілька випадків, коли оперативники із «Чорної» роти застосовували зброю. Згідно з внутрішніми наказами, застосування зброї оперативниками цього підрозділу можливе лише в екстрених випадках. І будь-який такий випадок докладно розглядається командуванням як серйозна НП.

Але є в «Чорній» роті те, чого більше немає ніде і що викликає неприкриту заздрість решти оперативників. У цьому загоні служать жінки! Причому працюють жінки-оперативники не лише самостійно, але найчастіше на пару з чоловіками. Тандем викликає менше запитань у спецслужб держави, де перебувають пари. Та й у разі виявлення інтересу до одного з оперативників роботу робить інший. Перший же "грає дурниця". В американських спецслужбах така тактика називається "пом'якшенням".

Сьогодні «Чорна» рота є досить серйозною розвідувальною структурою. Прихід до влади Дональда Трампа зробив роботу деяких розвідувальних органів США досить проблематичною. І більшість американських політиків розуміють, що це лише початок. Поза сумнівом, президент просто так відступить. Занадто сильні у нього позиції. Надто добре працювала та працює служба безпеки. Занадто мало компромату зберігається у "запасниках".

Та й проголошена Трампом політика орієнтування на внутрішні справи сама за себе говорить. Американська армія поступово згортатиме свої операції за кордоном. Проте американські інтереси поза США ніхто не скасовував. Бізнес, отже, і політики, вимагатимуть проведення операцій із забезпечення "договірноздатності" керівників інших держав. Хоче цього Трамп, чи не хоче. Хоче Америка афішувати свою присутність, чи не хоче.

Як би там не було, але сьогодні «Чорна» рота вже досить численна. Понад сотню оперативників. Про кількість підрозділів забезпечення відомостей, на жаль, поки що немає. І рота постійно зростає.

Загалом же загін SEAL Team 6 продовжує свою діяльність у всіх куточках світу. Зі своїми проблемами, перемогами та поразками. І скидати його з рахунків не можна. Згаданий мною вище конгресмен від штату Монтана Раян Зінке якось сказав цікаву фразу: "Коли я був у справі, ми весь час шукали війни. А ці хлопці знаходили" Думаю, краще не скажеш.

Морські котики - United States Navy SEAL ( SE a, A ir and L and) (буквально "Тюлені") - легендарний, а також основний тактичний підрозділ Сил спеціальних операцій (ССО) ВМС, який в оперативному відношенні підпорядкований Командуванню спеціальних операцій (КСВ) ЗС США (U.S. Special Operation Command, USSOCOM).
На думку багатьох військових аналітиків, на сьогоднішній день «морські котики» США є підготовленим і оснащеним підрозділом у світі, нарівні з елітними підрозділами США «Дельта», FORECON, MARSOC.
Це еліта американського спецназу.

Завдання SEAL

United States Navy SEAL призначений для:
- ведення розвідки,
— проведення спеціальних та диверсійних заходів, пошуково-рятувальних операцій,
- Прикриття основних сил,
- Наведення артилерійського вогню,
- Розмінування та мінування,
- Забезпечення комунікацій в районах, де ведуться бойові дії,
— боротьба з морським тероризмом та незаконним перетином морських державних кордонів країни,
- Виконання інших завдань, що стоять перед СЗГ.

Структура підрозділів SEAL

Основним підрозділом у складі SEAL є окремий загін (батальйон) СПН (спеціального призначення), що складається з:
- командира загону, який, як правило, має чин капітана 3-го, іноді капітана 2-го рангу ВМС США,
- штабу:
⚓ - начальник штабу загону в чині капітан-лейтенанта (або лейтенанта ВМС) (Operations, N3),
⚓ - оперативний офіцер (Plans and Targeting, N5),
⚓ - начальник розвідки загону (Intelligence, N2),
⚓ - заступник командира загону з бойової підготовки (Administrative support, N1),
⚓ - заступник командира загону по тиловій частині (Logistics, N4),
⚓ - начальник служби ПСС/медслужби загону (Air/Medical, N8),
- Групи забезпечення управління загону:
⚓ - два взводи охорони по 16-20 бійців з ротою МТО,
- 3 окремих рот спеціального призначення (squadron) по 40 бійців у кожній:
⚓ - командир роти (офіцер ВМС у чині капітан-лейтенанта),
⚓ - два заступники (офіцери ВМС у чині лейтенанта ВМС).
Стандартна чисельність особового складу окремого загону спецпризначення ВМС США із підрозділами забезпечення становить до 300 осіб.

Розташування баз SEAL

Основною базою дислокації частин SEALВМС США:
— на Атлантичному узбережжі США:
⚓ - В/ч "Літл-Крік" десантних сил ВМС (у складі головної в/ч ВМС США "Норфолк"),
⚓ - Гарнізон авіації ВМС в/ч "Океану" (н.п. Дам Нек, штат Вірджинія), де розквартовано окремий полк СпН ВМС по боротьбі з тероризмом на морі.

— на Тихоокеанському узбережжі США:
⚓ - В/ч "Коронадо" десантних сил ВМС (у складі в/ч ВМС США "Сан-Дієго").

Тут розквартовані органи управління УСпН ВМС (Naval Special Warfare Command) та Центр бойового застосування (ЦБП) СпН ВМС (Naval Special Warfare Center).

Історія SEAL

Вважають, що історія «морських котиків» почалася ще з часів Громадянської війни(1861), коли північні війська використовували для виявлення мін плавців.
Перші спеціальні підрозділи Військово-морських сил США були створені в 1943 році, коли американці зробили спробу запозичити досвід військових, які вели на той час військові дії в джунглях Бірми проти японців, і створити аналогічні сили. Цілком виправдано, що першими інструкторами нового підрозділу стали британські військові. У ті роки морські котики США були активними учасниками кровопролитних операцій Другої світової війни, у тому числі на острові Іводзіма і в ході висадки союзників у Нормандії.
Сучасний корпус морського спецназу був сформований у 1962 році після того, як військові США вручили колишньому тоді президентові США Джону Кеннеді аналітичну записку, в якій пояснювалася необхідність створення на базі ВМС США спеціального підрозділу, здатного виконувати диверсійні завдання на території умовного противника — країн Варшавського. договору, Куби та В'єтнаму.
Починаючи з 2001 року, уряд США виділяє близько 10,5 мільярдів доларів на потреби Штабу Спеціальних операцій. У той же час збільшилася кількість відряджень (приблизно в 4 рази).
Адмірал У. Макрейн, який командував цим спецпідрозділом, багато разів просив владу надати йому більше ресурсів та автономію. За даними деяких джерел, адмірал хотів розширити свої сили в Африці, Азії та Латинська Америка, а також домогтися можливості особисто приймати рішення про переміщення військової технікиі живої сили у разі потреби, з метою підвищення гнучкості та швидкості виконання операцій.

Підготовка морських котиків США

Фізичної підготовки морських котиків США приділяється першорядне значення.
Основні методики підготовки SEAL були запозичені у бойових плавців - підрозділи UDT (Underwater Demolition Teams). До 1983 року, коли UDT було розформовано, основний кістяк SEAL формувався саме з бійців цього загону, в ньому проходили навчання ті, хто планував стати «морським котиком». Лише 10% новобранців проходять усі стадії жорсткого тренувального процесу та отримують заповітну емблему SEAL, яку на сленгу прийнято називати «будвайзер» (орел з якорем у пазурах, тризуб і крем'яний пістолет).
Програма фізичної підготовки «морських котиків» поділена на кілька багатотижневих циклів, які ґрунтуються на принципі наростання навантажень. Таким чином, якщо першого тижня дев'ятитижневого курсу новобранці віджимаються 3 підходи по 15 разів і бігають 2 милі, то на дев'ятому тижні бігають по 6 миль і віджимаються 6 підходів по 30 разів.
На 18-му тижні (другий дев'ятитижневий цикл) бійці вже віджимаються 20 підходів по 20 разів.
Програма фізпідготовки «морських котиків» включає велика кількістьспеціальних тренінгів, марш-кидків за умов, наближених до бойових.

Для того, щоб прищепити «морським котикам» розуміння того, що водне середовище не є для них ворожим, особлива увага приділяється діям у воді. Бійці цього спецпідрозділу постійно вдосконалюють свої навички у плаванні: їх вчать плавати в екстремальних умовах, із довгими затримками дихання, із вантажем, із зв'язаними руками та ногами.
Важливе значення має також психологічна підготовка «морських котиків», у ході якої їх навчають зберігати спокій у неординарних ситуаціях, свідомо завищуючи рівень стресу.
Фахівці-психологи, які працюють з ними, визначають 4 основні фактори, які повинні враховувати бійці у критичних ситуаціях:
- чітко та правильно ставити цілі;
- Візуалізувати етапи досягнення цих цілей;
- вміти зберігати позитивний настрійта проводити внутрішній діалог;
- Вміти тримати стрес під контролем.

Атрибути SEAL

Джерела інформації:

1. сайт Вікіпедія
2. офіційний сайт спецпідрозділу

Діяльність російського спецназу, відомого супротивника «Морських котиків», у роки холодної війни завжди була оповита щільною завісою таємниці. Незважаючи на це, суперечки про те, які частини краще підготовлені, не вщухають. ABC (Іспанія)пише про спецназ різних країні намагається зрозуміти, у кого бійці міцніші.

Часто сперечаються про те, які частини спеціального призначення найкраще підготовлені. Не дарма бійці загону "Дельта" (Delta Force, США) і SAS (Великобританія) проходять навчання за подібними програмами.

У п'ятницю 29 квітня 2011 року Барак Обама наказав про проведення найважливішої операції в сучасної історіїСША: взяти штурмом будинок у пакистанському місті Абботабад, де ховався Осама бен Ладен. Для виконання такого непростого завдання, що загрожує самими непередбачуваними епізодами, американський президентобрав невелику групу з тактичного підрозділу ВМС «Морські котики» (Navy Seals), яка під час перестрілки знищила ватажка «Аль-Каїди» (терористична організація, заборонена в РФ – прим.ред.) у ніч проти 1 травня.

Через два роки просочилися відомості про те, що лише двоє з членів групи Team 6, тобто тих самих бійців з підрозділу «Морські котики», які покінчили з терористом № 1, залишилися живими після загибелі в авіакатастрофі в Афганістані 22-х з 25 -ти її членів. За повідомленням газети Corriere della Sera, у квітні минулого року загинув ще один боєць під час невдалого стрибка з парашутом. Висока смертністьвкотре доводить, що ця група, що складається з тих, що пройшли найжорсткіший відбір бійців, піддається постійному ризику.

Тактичний підрозділ «Морські котики» було створено після однієї з найбільших військових невдач США. У 1962 році, після висадки кубинських найманців у Затоці Свиней на Кубі, президент Кеннеді схвалив створення добірного підрозділу морського десанту, здатного здійснювати рейди вглиб території противника. Бойове хрещення вони пройшли у В'єтнамі, де характер місцевості та відсутність чітко означеної лінії фронту вимагали участі сил спеціального призначення. Створені на зразок групи спеціального призначення ВМФ Великобританії, «Морсикі котики» отримали завдання, серед іншого, вести спостереження та патрулювання річки Меконг на своїх швидкохідних катерах.

Саме тоді США почали використовувати їх для найскладніших операцій, які потрібно було проводити мало не з хірургічною точністю. Серед найбільш відомих успіхів слід згадати звільнення трансатлантичного лайнера «Achille Lauro», а також капітана Річарда Філліпса, викраденого піратами Сомалі, участь у висадці на Гранаді в 1983 році, а також участь в іракській війні в 2003-му, найбільше . Проникли відомості і про деякі невдачі «Морських котиків», зокрема, спробу захопити президента Панами Мануеля Антоніо Норьєгу під час вторгнення до цієї країни, а також операція зі звільнення заручників у посольстві США в Тегерані, що зірвалася, в 1980 році.

При доборі кандидатів для виконання таких завдань розглядаються кандидатури військовослужбовців ВМС чоловічої статі не старше 28 років. Процес навчання триває шість місяців, а його кульмінацією стає тренування під назвою «Тиждень у пеклі»: протягом п'яти днів майбутні командос відчувають постійний холод, голод і не можуть спати. Цей «Тиждень у пеклі» проходить на базі Коронадо, в Каліфорнії, де пройшла підготовку половина з 2500 бійців загону «Морські котики», які перебувають зараз у строю. Інші тренувалися на базі Літл Крик (Little Creek) у Вірджинії, за винятком 300 військовослужбовців, які імовірно входять до групи Team 6, розквартованої у Дем Нек (Dam Neck), також у Вірджинії.

При відборі відсіває до 90% кандидатів. Під час випробувань необхідно пробігти 24 кілометри, пропливти три кілометри у водоймах під просто небата витримати великі фізичні навантаження. Загалом підготовка триває півтора року, потім ще рік уже у складі підрозділу, після чого бійці вирушають виконання свого першого бойового завдання.

Бійці загону «Морські котики» зазвичай діють у складі взводу з восьми осіб, хоча, залежно від характеру операції, можуть працювати як парами, так і в повному складі, де у кожного своя спеціалізація: підривна справа, електроніка, прокладка маршруту, медична допомога і так далі.

Загадковий і грізний російський спецназ

Діяльність російського спецназу, споконвічного противника «Морських котиків» у роки холодної війни, завжди була оповита щільною завісою таємниці, яка й перетворила його на свого роду міф. Хоча саме поняття «спецназ» і позначає всі частини спеціального призначення радянської та російської епохи, серед них особливо виділяються рівнем підготовки дві: спецназ ГРУ, який структурно входить до служби військової розвідки Збройних сил РФ, та спецназ ФСБ, який займається протидією тероризму.

Незважаючи на численні відео, що викладені в інтернеті та розповідають про те, як діє спецназ, подробиці його підготовки досі засекречені. Ці частини були створені в 50-х роках минулого століття, у розпал холодної війни. Спочатку їх готували до виконання різних таємних операцій, включаючи впровадження, і навіть ведення розвідувально-диверсійної діяльності. Але після вторгнення до Афганістану в 1979 році спецназ вийшов з тіні і почав брати активну участь у боях.

Згідно з тими нечисленними відомостями, які нам відомі, спецназівці приділяють велику увагу рукопашному бою. Здебільшого вони використовують прийоми боротьби самбо, розробленої Радянському Союзі. Крім того, значна частина підготовки проходить з використанням бойових патронів та вибухових речовин, що зумовлює один із найвищих показників смертності серед частин спеціального призначення у світі.

Проте за своєю структурою вони схожі на інші частини спеціального призначення. Кожен підрозділ спецназу складається із 8-10 бійців, які діють під командуванням офіцера. Вони навчені поводженню з вибуховими речовинами, прицільній стрільбі, веденню радіопереговорів та розвідці на місцевості.

Серед невдач спецназу і насамперед спецназу ФСБ у проведенні антитерористичних операцій слід згадати штурм середньої школи в Беслані 3 вересня 2004 року, за два дні до цього захопленого бойовиками-ісламістами. Все завершилося безладним штурмом, який розпочав антитерористичний підрозділ «Альфа». Згодом до нього приєдналися військовослужбовці Збройних Сил та внутрішніх військ. Підсумок – 370 загиблих.

А також SAS та Delta Force

Російський спецназ та загін «Морські котики» досить відомі у світі, і особливо в засобах масової інформації, але існують й інші добірні частини, які проходять аналогічну підготовку. Зокрема, Спеціальна повітряна служба (SAS) та Морський спецназ (SBS) Королівських збройних сил Великобританії були створені під час Другої світової війни і стали своєрідним прототипом підрозділів спеціального призначення, які згодом з'явилися. Серед інших випробувань кандидати мають пройти через гірські хребти Уельсу, несучи на собі 25 кілограмів вантажу та прожити місяць у тропічних лісах.

У тих же США є інші добре підготовлені частини спеціального призначення, наприклад 75-й полк рейнджерів, «Зелені берети» (боротьба з повстанцями, партизанами, навчання іноземних військовослужбовців), і, звичайно ж, 1-й оперативний загін Спеціального Призначення «Дельта »(Delta Force). Його створив у 1977 році полковник Чарльз Беквіт (Charles Beckwith), який до цього тривалий час займався навчанням бійців SAS Великобританії. У загін «Дельта» приймаються чоловіки у званні сержанта старше 21 року, які прослужили не менше двох з половиною років в армії та успішно пройшли випробування, які нічим не відрізняються від тих, що проходять у кандидати SAS та загін «Морські котики».

На відміну від вищезгаданих сил підрозділів спеціального призначення, загін «Дельта», як правило, діють потай, виконуючи делікатніші завдання. На військових базах вони носять цивільний одяг, а сфера їх діяльності включає територію США.

За історію свого існування людство еволюціонувало у багатьох сферах своєї безпосередньої діяльності. Хоч як це сумно, але далеко не всі вони мають позитивний характер. Однією з таких є війна. За допомогою насильства люди багато століть поспіль домагалися своїх цілей, чи то захоплення нових територій, чи видобуток ресурсів. Практично будь-який конфлікт згодом ставав військовим.

На сьогоднішній день тенденції ведення міжнародної політики суттєво змінилися. Однак практично жодна з існуючих держав все ще не відмовилася від своєї військової сили, тобто збройних сил. Навпаки, у багатьох країнах є спеціальні військові підрозділи, про мистецтво яких складаються справжні легенди. Як правило, формування такого роду реалізують досить специфічні завдання, які, у свою чергу, практично нереальні для виконання в умовах використання стандартних сил та засобів. До таких підрозділів ставляться «Морські котики» (США). У статті ми розглянемо особливості цього підрозділу, а також процес його формування та історію появи.

Що являють собою "Морські котики"?

Як уже зазначалося автором раніше, у кожній країні існують елітні підрозділи, які виконують специфічні завдання. «Морські котики» Армії США є одним із подібних військових формувань. Але якщо говорити суто науковою мовою, ці підрозділи входять до структури сил спеціальних операцій. Ці формування, у свою чергу, наділені цілою низкою унікальних функцій. Їх виконання потребує особливої ​​підготовки бійців та використання спеціальних засобів.

Функції спеціальних військових підрозділів

До їх основних функцій входять такі завдання, а именно:

Реалізація спеціальних та диверсійних заходів;

Операції пошукового та рятувального характеру;

Виконання завдань іншого характеру, які поставлені перед

Таким чином, «Морські котики» (США) реалізують діяльність розвідувального та диверсійного характеру. У разі бойових дій роль таких підрозділів просто незамінна. Тому що вони працюють потай і тихо. У цьому випадку слід зазначити, що крім диверсій та фізичного усунення особового складу ворога, «Морські котики» досить часто використовуються, наприклад, для точного наведення вогню артилерії, а також прикриття відступу основних сил.

Відмінність «Морських котиків» та «Дельти»

Дуже часто функціональні завдання та суть згаданого у статті підрозділи плутають із схожим формуванням, а саме «Дельтою». Останнє найменування немає нічого спільного з «Морськими котиками». Справа в тому, що «Дельта» - це спецпідрозділ, який у своїй діяльності реалізує здебільшого завдання, спрямовані на боротьбу з тероризмом та виконання спеціальних операцій, таких як порятунок заручників та вторгнення на території інших держав. Однак, як і «Морські котики», представлений підрозділ також входить до складу спеціальних операцій.

Передісторія появи підрозділу

Спецназ "Морські котики" (США) існував далеко не завжди. Формуванню цього підрозділу передувала досить довга історія. Початковим прототипом "Морських котиків" були спеціальні підрозділи бойових плавців, які створювалися у структурі Військово-морських сил Сполучених Штатів Америки. Вони активно використовувалися під час Другої світової війни. Перед бойовими плавцями стояли завдання, які на сьогоднішній день здебільшого виконуються «Морськими котиками».

Слід зазначити той факт, що за весь час свого існування плавці брали участь у таких відомих військових операціях, як «Смолоскип» і «Оверлорд». Саме в цей період історії розвитку США в цілому було виявлено великий потенціал та ефективність диверсантських підрозділів, якими згодом стали «Морські котики». Однак досвід ведення бойових дій у тилу противника також показав, що далеко не кожен солдат здатний виконувати завдання, що реалізуються згаданими бойовими плавцями та іншими подібними формуваннями. Цей факт багато в чому зумовив жорсткий відбір кандидатів на службу, про що йтиметься далі у статті.

Створення підрозділу

Спецназ «Морські котики» (США) було створено у 1962 році, після засідання Комітету начальників штабів Армії США. Основною проблемою в той період були загострені відносини з Радянським Союзом. По суті, саме холодна війназдебільшого зумовила створення диверсійних загонів. На вже зазначених раніше зборах перші особи армії США висунули ідею про формування спеціальних підрозділів, які б вести військові дії в тилу ворога. З цього моменту починається прийом кандидатів до загону «Морських котиків». Що стосується критеріїв відбору, то в основному звертали увагу насамперед на витривалість у воді, вміння поводитися з холодною і вогнепальною зброєю. Позитивним чинником було володіння іноземною мовою.

За час свого існування «Морські котики» (США) неодноразово зазнавали реорганізації у зв'язку зі зміною геополітичної обстановки. Тобто спочатку існували загони, які мали висадитися на Кубу, згодом з'являються європейські загони, а пізніше – близькоазіатські. Слід зазначити той факт, що спочатку існування військового формування відкидалося. Але починаючи з 80-х років минулого століття наявність у складі Збройних сил Америки «Морських котиків» ні для кого не є таємницею, чого не можна сказати про операції, які вони виконують.

Відомі операції за участю підрозділу

Існує безліч теорій і припущень щодо того, в яких операціях брали участь «Морські котики» (ВМС США). Як зазначалося раніше, багато операцій даних підрозділів суворо засекречені, що у деяких випадках це не дає повністю оцінити суть їхньої роботи. Однак на сьогоднішній день відомі найбільше яскраві моментиучасті «Морських котиків» у деяких військових конфліктах та конкретних операціях, наприклад:

• Війна у В'єтнамі показала чудову ефективність підрозділу у процесі реалізації диверсійних місій, а також гідрографічної розвідки. Проблема у цьому, що ландшафт території держави не дозволяв повною мірою вести бойові дії проти сил противника, які переважно випадків використовували партизанські методи ведення війни. Саме завдяки «Морським котикам» багато бойових операцій увінчалися успіхом.
• Відомим випадком залучення «Морських котиків» стало вторгнення до Гренади, а також проведення військової операції «Головний шанс». У першому випадку підрозділ відзначилося веденням бойових дій та утримуванням позицій під вогнем переважаючих сил противника. У процесі реалізації операції «Головний шанс» підрозділ здійснював захоплення суден у Перській затоці.
• Також згаданий у статті підрозділ брало участь з самого початку і до завершення. Однією з найвдаліших операцій у цьому конфлікті за участю «Морських котиків» стало захоплення нафтових платформ Хавр Ель-Амая та Ель-Басра.

Необхідно також згадати, що окремий полк спеціального підрозділу "Морських котиків" причетний до фізичної ліквідації одного з найголовніших терористів у світі, а саме Усами бен Ладена.

Структура підрозділу

«Морські котики» (спецназ – окремий батальйон у складі сил спеціальних операцій. У цьому випадку штаб складається з наступних структурних елементів:

Командир;

начальника штабу;

Начальника розвідзагону та оперативного офіцера;

Заступників з тилової частини та бойової підготовки «Морських котиків»;

Начальник медичної служби.

Також слід зазначити, що до складу штабу також входять спеціальні групи диверсійної спрямованості. Як правило, кожна з них включає до складу близько 4-5 бійців.

Критерії відбору кандидатів

Якщо не говорити про процес безпосередньої підготовки, який витримують далеко не всі кандидати, то добір допуску до початкового періоду здійснюється досить скрупульозно. Основними чинниками є здоров'я та громадянство США. Іноземців, як ми розуміємо, на службу до елітного спеціального підрозділу не беруть зовсім. Усі кандидати, які, у свою чергу, виключно чоловічої статі, повинні мати віком від 18 до 28 років. При цьому у них не повинно бути жодних негативних показників по здоров'ю. Будь-які фізичні вади або хронічні захворювання неприпустимі, тому що «Морські котики» (спецназ ВМС США) виконують складні завдання, які мають на увазі тривале перебування під водою, а також в умовах холоду чи спеки. Тому хвора людина просто не впорається з такими навантаженнями. Крім цього, всі кандидати проходять спеціальні перевірки та тестування, за результатами яких щасливчики потрапляють до навчально-морських центрів підготовки.

Підготовка "Морських котиків" (США)

Про процес тренувань «Морських котиків» відомо у всьому світі. Вони відрізняються своєю жорстокістю та пекельною виснажливістю, проте саме такий підхід дозволяє виростити найбільш професійних бійців. На перших тижнях підготовки реалізується загальнофізичне тренування кандидатів. Важливою частиною цього етапу є вправи у питній воді. Кандидатів вчать плавати у будь-якій обстановці, аж до ситуацій зі зв'язаними руками та ногами. Метою етапу є навіювання того факту, що вода – це найближчих один бійця підрозділу «Морських котиків». Крім цього здійснюється спеціальна бойова і всіх курсантів перевіряють на вміння діяти в критичних ситуаціях.

«Пекельний тиждень»

«Морські котики» (США), тренування яких відрізняються особливою жорстокістю, у процесі підготовки проходять такий етап, як «пекельний тиждень». Він триває п'ять діб, у процесі яких курсантам дається спати лише по 4 години. Проходження всього етапу супроводжується випробуваннями холодом і крижаною водою, а також виснажливими марш-кидками. На цьому етапі понад 50% від усіх кандидатів відсіваються.

Спорядження «Морських котиків» США

У роботі підрозділу використовуються останні досягнення в галузі військової техніки та озброєння. «Морські котики» мають право скористатися всіма ресурсами армії Сполучених Штатів. Наприклад, для прихованих пересувань на воді та під водою застосовують спеціальні апарати ізоляції дихання. Крім цього, активно використовуються маленькі підводні човни Mark 8 Mod 1 SDV. Для прихованої висадки бійців застосовують такі надводні засоби, як катери Циклон і Мк-5 Пегас. Вони можуть безпосередньо пересуватися по воді до місця призначення або транспортуватися вертольотами СН-47. Що стосується особистої безпеки, то учасники спецпідрозділу користуються штурмовими гвинтівками LaRue, багатофункціональними комп'ютерами MTS C4ISTAR, а також пристосуванням, яке все по праву називають «ніж Морських котиків» (США), бойовий ніж Marc Lee Glory.

Висновок

Отже, у статті ми розглянули структуру та особливості функціональних завдань такого підрозділу як «Морські котики», армії Сполучених Штатів Америки. Слід зазначити, що на сьогодні ці формування активно використовуються Америкою у тих чи інших військових конфліктах, і досить ефективно, що говорить про високому рівніїхньої підготовки. Але навіть з урахуванням того, що в засобах масової інформації сьогодні можна знайти безліч фото "Морських котиків" (США), їхня реальна діяльність все ще оповита державною таємницею.

Вивчення досвіду останніх військових конфліктів за участю США показує, що армія цієї країни все частіше використовує абсолютно нову тактику ведення бойових дій: захоплення панування у повітрі з подальшим придушенням військових об'єктів супротивника авіацією та тактичними ракетами. Аналітики вже назвали таку тактику "війною шостого покоління", коли відсутня чітко окреслена лінія фронту, а наземні армійські частини несуть в основному охоронні та блокуючі функції. При цьому дії на території ворога найчастіше покладаються на підрозділи спеціального призначення, які можуть виконувати найрізноманітніші завдання — починаючи зі знищення ключових військових об'єктів і закінчуючи захопленням чи усуненням політичних та військових лідерів.

Дуже цікаво розглядати структуру спецназу саме США як країни, яка першою почала використовувати тактику "війни шостого покоління". Ще в 1987 році в структурі збройних сил США було створено Командування Спецоперацій (US SOCOM - United States Special Operations Command), якому було підпорядковано командування спецоперацій армії, ВПС та ВМС, а також Об'єднане Командування Спеціальних Операцій (JSOC - Joint Special Operations Command), на яке, ймовірно, покладено організацію та проведення антитерористичних дій та контроль за зброєю масового ураження. У тому ж 1987 році було засновано і посаду помічника міністра оборони зі спеціальних операцій та конфліктів низької інтенсивності. На Командування Спецоперацій покладено керівництво підрозділами спецназу на території США, а також рішення всіх фінансових і організаційних питань. Якщо загін спецназу діє поза межами території США, він переводиться у підпорядкування командувачу " зони відповідальності " чи, у разі військових дій, командувачу театру військових дій. Подібна організація керівництва дозволяє уникнути більшості проблем із координацією дій загонів та розподілом повноважень.

Нинішній корпус "тюленів" був сформований у 1962 році, їх "хрещеним батьком" також вважається президент Кеннеді. "Тюлені" брали активну участь у війні у В'єтнамі, в Іраку та в Афганістані.

Для окремих загонів спеціального призначення США обрали екстенсивний шлях розвитку — зростатиме вшир. Крім кількох великих підрозділів створено велику кількість невеликих, вузькоспеціалізованих. Наприклад, свій власний спецназ має навіть Міністерство енергетики — Спеціальні команди швидкого реагування (SRT — Special Response Teams), які займаються охороною ядерних матеріалів. Подібна стратегія розвитку дозволяє створювати підрозділи, що спеціалізуються на виконанні дуже специфічних завдань.

SEa, Air, Land (SEAL) — Море, Повітря, Земля
SEAL - саме так називається спецназ Військово-морських сил США (ВМС США), призначений для проведення розвідувальних та диверсійних операцій із моря. У пресі цей підрозділ нерідко називають "тюлені" чи "морські котики". Абревіатура SEAL співзвучна з англійським словом"Seal" - тюлень.

Історія підрозділу розпочалася зі створення у 1942 році у складі ВМС спеціальних команд підривників-підводників (UDT – Underwater Demolition Team), призначених для розчищення прибережних вод та берегової смуги у місцях висадки десанту. Під час Другої світової ці команди обходилися без аквалангів — це були просто добре підготовлені та навчені плавці. До 1948 року у складі ВМС США залишилося чотири таких команди, які почали навчати використання водолазного устаткування. До цієї роботи було опосередковано залучено навіть знаменитого Жака Іва Кусто, у якого в 1949 році закупили партію аквалангів та дихальних апаратів. А вже до липня 1950 року підготовка та оснащення бойових плавців UDT стали достатніми для того, щоб використовувати їх у війні з Кореєю. Їм доручили розвідку та очищення прибережних вод від мін. Трохи згодом групи UDT почали використовувати й у диверсій біля противника. Дії бійців UDT у Кореї виявилися настільки успішними, що до 1952 року було ухвалено рішення створити ще одну, п'яту групу бойових плавців. А десять років потому, 1 січня 1962 року, президент США Джон Кеннеді підписав наказ про створення морського спецназу SEAL.

Спочатку SEAL складався з двох загонів: SEAL Team 1 на Тихоокеанському флоті та SEAL Team 2 на Атлантичному. Але вже до 1963 року почалося об'єднання всіх розвідувально-диверсійних частин флоту в дві групи підтримки морських операцій (NOSG - Naval Operation Support Group), куди увійшли групи SEAL, UDT, а також допоміжні підрозділи на кшталт загону катерів. У тому ж 1963 р. перші підрозділи зі складу бійців SEAL.

NOSG вирушили до В'єтнаму. А 1966 року туди прибули і бійці SEAL. Територія В'єтнаму рясніє річками, по них бійці SEAL на легких катерах виходили до місця передбачуваної операції. За всю в'єтнамську кампанію загони SEAL втратили лише одного бійця. Втрати їхніх супротивників були значно вищими.

До 1983, після закінчення операції в Гренаді, групи UDT були переведені до складу SEAL, а в 1988 було створено підпорядковане Командуванню Спецоперацій Командування Спеціальних Операцій Військово-Морських Сил. Йому були безпосередньо підпорядковані всі сили спеціального призначення ВМС, у тому числі SEAL.

Сьогодні SEAL складається із семи загонів. 1-й, 3-й та 5-й загони входять до складу 1-ї групи спеціального призначення зі штабом у Коронадо (група призначена для проведення спеціальних операцій у складі Тихоокеанського флоту). 2-й, 4-й та 8-й загони входять до складу 2-ї групи спеціального призначення зі штабом у Літтл-Крік (призначена для проведення спеціальних операцій у складі Атлантичного флоту). У складі 1-ї та 2-ї груп спеціального призначення, крім загонів SEAL, є по загону спеціальних транспортувальних засобів (SDVU - SEAL Delivery Vehicle Unit), призначеному для потайного транспортування та евакуації водолазів, і по ескадрі катерів спеціального призначення (SBS - Special) Boat Squadron) - для дій у прибережній та річковій зонах.

Для підтримки з повітря можуть бути потрібні 4-а (Норфолк) і 5-а (Пойнт-Мугу) ескадрильї вертольотів спеціального призначення. Крім того, в Коронадо розташований навчальний центр з підготовки новобранців, а в Літтл-Крік є група досліджень та розробок, що відповідає за технічне забезпечення SEAL. Нарешті, існує ще й 6-й загін SEAL (SEAL Team 6), який відряджений до Об'єднаного Командування спеціальних операцій і відповідає за проведення антитерористичних дій на морі. Віддати наказ на використання 6-го загону SEAL можуть лише президент чи міністр оборони США. Слід також зазначити, що біля витоків 6-го загону SEAL стояв легендарний Річард Марсіско — один із найкращих фахівців з антитерористичних дій у США.

Загін SEAL зазвичай складається із власного штабу, десяти бойових взводів та одного взводу обслуговування. Кожен бойовий взвод налічує 16 осіб у двох відділеннях. Відділення розбиваються на групи по чотири особи, які за потреби можуть розійтися на пари. Взвод обслуговування складається із 20 осіб. Загін SEAL налічує 200-210 осіб, за винятком 6-го загону, що складається з п'яти взводів, розділених на чотири групи з восьми бійців. Загальна чисельність SEAL разом із додатковими підрозділами становить, за оцінками, від 2000 до 2900 людина.

Стати кандидатом у SEAL може будь-який доброволець у чині від матроса до лейтенанта віком до 28 років із досвідом служби у ВМС не менше 28 місяців. Особлива увага при відборі кандидатів звертається на послужний список, рекомендації командирів, а також підсумки співбесід із комісією психологів та інструктором.

Вступний тест з фізичної підготовки досить легкий: пропливти 400 метрів за 690 секунд, за той самий час пробігти півтори милі, вісім разів підтягнутися на перекладині і віджатися від підлоги не менше 42 разів за 120 секунд. Однак легкість тесту з фізичної підготовки викупається складністю фізичних вправ на тренуваннях. Програма навчання, яку проходять новобранці у Коронадо, складається із трьох основних етапів.

Перший етап, званий "Basic Conditioning" (базове переекзаменування), триває дев'ять тижнів. Перші п'ять тижнів триває тестування фізичних та вольових якостей новобранців. Простіше кажучи, їх беруть "на змор". Навчальний день триває не менше 15 годин, під час яких за допомогою різноманітних тестів перевіряються фізичний стан та витривалість новачків. З кожним днем ​​завдання ускладнюються - як кажуть у SEAL, "єдиним легким днем ​​було вчора". Крім фізичного стану, відчувають і бажання новобранця служити в SEAL, постійно провокуючи його на вияв невдоволення методами підготовки чи командирами. Наприклад, для цього нерідко віддаються неправильні або нерозумні накази, які боєць повинен виконати. Тренування та тести перериваються тільки для того, щоб прочитати новобранцям коротку лекцію або дати їм поїсти.

На окрему увагу заслуговує шостий тиждень підготовки, званий "пекельним". За традицією, вона починається вночі, з вибухів бойових зарядів прямо в казармі, триває близько п'яти діб, за які новобранцям навряд чи вдасться поспати більше 4-6 годин, і закінчується найскладнішим тренуванням з висадки на берег у нічний час за складних погодних умов та під щільним вогнем "противника". Під час "пекельного" тижня на кандидатів чиниться потужний психологічний тиск, їх піддають постійним фізичним вправам з короткими перервами. Не дивно, що більшість претендентів відсіюється протягом перших шести тижнів.

Останні три тижні першого етапу, крім фізичних тренувань, що продовжуються, використовуються для навчання кандидатів основам гідрографічної зйомки, методам виміру глибин і складання карт.

Другий етап навчання, званий "Diving" (пірнання, занурення), триває сім тижнів. Кандидати навчаються використовувати водолазне обладнання та виконувати за його допомогою різні завдання. Цей етап відрізняється стрімко зростаючими вимогами до бійців. Якщо під час першого тижня проводяться здебільшого короткі спуски під воду за допомогою найпростішого обладнання, то завершується цикл запливами на кілька кілометрів за найскладніших погодних умов (шторм, холодна водаі т.д.).

Третій етап навчання - "Land Warfare" (прийоми ведення наземної війни) - триває дев'ять тижнів. Бійці навчаються проводити розвідувальні, диверсійні та бойові операції, вивчають озброєння та допоміжне обладнання, відпрацьовують дії у групах.
Після третього етапу слід "іспит" у вигляді заліків з фізичної та тактичної підготовки. Після цього всіх новобранців, які вдало склали іспит, направляють на три тижні у Форт-Беннінг, де вони проходять парашутну підготовку.

Підвищувати кваліфікацію бійців направляють до груп SEAL, де вони проходять шестимісячне стажування. І лише після закінчення стажування, більш ніж через рік після подання заяви, кандидат підписує контракт та входить до складу однієї із груп SEAL. Однак ще три роки він зобов'язаний кожні шість місяців проходити перевірку спеціальної комісії, а в підрозділі SEAL його не допускатимуть до серйозних операцій, використовуючи лише на інших ролях. І лише після підписання другого контракту новобранець стає повноцінним бійцем SEAL.

6-й загін SEAL також проходить всі вищевказані стадії підготовки, що дозволяє при необхідності використовувати даний загін за спеціалізацією інших загонів SEAL - для розвідки та диверсій. Антитерористична підготовка в 6-му загоні SEAL — одна з найкращих у спецназі США, що дозволяє цьому загону боротися з терористами не лише на морі, а й на суші.

Практично в кожному конфлікті за участю військових сил США бійці морського спецназу SEAL були в гущавині бойових дій. В'єтнам, Гренада, Панама, Перська затока — далеко не повний списокмісць, де попрацювали хлопці із SEAL. І практично завжди бійці цього підрозділу виконували свої завдання на "відмінно", щоразу доводячи своє право на репутацію одного з найсильніших підрозділів спеціального призначення США. За деякими даними, бійцям SEAL неодноразово доводилося зустрічатися з бойовими плавцями СРСР і Росії. Чим закінчувалися подібні "зустрічі" - невідомо, оскільки дані з обох сторін перебувають під суворим секретом. Однак відомо, що саме бійці SEAL у 1967 році викрали з полігону в затоці Петра Великого дві нові міни.

Деякі джерела вважають, що саме підрозділ SEAL стояв за акцією, що частково вдалася, в ангольському порту Наміб, коли було потоплено кубинський суховантаж "Гавана" і пошкоджено радянські транспортні судна "Капітан Віслобоков" і "Капітан Чирков".

Green Berets - "Зелені берети"

Незважаючи на оману, "Зелені берети" — не назва одного з загонів спеціального призначення США, а загальна назва сил спеціального призначення армії США. Історія "зелених беретів" почала відлік 19 червня 1952 року, коли було створено 10-ту групу спеціального призначення (10th SFG - 10th Special Forces Group), що базувалася у Форт-Брег в Північній Кароліні і складалася з 2500 осіб. Основним завданням спецназу на той час було проникнення вглиб території ймовірного супротивника і створення партизанських вогнищ опору. До моменту створення підрозділу лише десять осіб з його складу мали підготовку, достатню для бійця спецпідрозділу, — це були добровольці, відібрані з числа найкращих солдатів армії: десантників, рейнджерів і колишніх бійців спецпідрозділів, які брали участь у Другій світовій війні. Практично всі вони говорили мінімум двома мовами, мали серйозну бойову і парашутну підготовку і досягли рангу сержанта. Очолив 10-у групу спеціального призначення полковник Аарон Бенк - колишній член Управління Стратегічних Служб (OSS - Office of Strategic Services), досвідчений ветеран Другої світової війни.

Бенк та його соратники всерйоз взялися за підготовку своїх підлеглих. Крім створення вогнищ опору на території противника, спецназ готували до місій "глибокого проникнення", коли планувалися довгі дії на ворожій території, та боротьби з партизанами противника. Для підготовки спецназу використовувалися найдосконаліші методики того часу. Усі новобранці вже пройшли підготовку у повітряно-десантних чи рейнджерських підрозділах, проте цих навичок було недостатньо. Майбутніх "зелених беретів" вчили перебувати на території супротивника протягом кількох місяців, іноді без підтримки з бази. І тому особливу увагу приділялося вивченню мов та звичаїв країни, куди передбачалося проникнення. Під час підготовки "зелених беретів" США активно співпрацювали з Великобританією. Зокрема, бійці американського спецназу були частими гостями своїх колег зі знаменитої англійської Спеціальної Аерослужби (SAS — Special Air Service).

"Зелені Берети" в Афгані:

Цікавою є історія походження назви "зелені берети". Зелений берет не було передбачено у формі спецназівців. Партію цих головних уборів купили бійці в одного мюнхенського кравця, і вони носили їх на знак причетності до одного з кращих підрозділів. Комендант Форт-Брегг генерал Поль Адамс навіть видав наказ, який забороняє спецназівцям носити зелені берети, які не є частиною форми. Однак після цього наказу спецназівці почали насупувати свої "відзнаки" з подвійною запопадливістю і демонстрували їх кожному зустрічному.

Через деякий час у Форт-Брегг приїхав президент США Джон Кеннеді. Повіт президента, що складалася з кількох високопоставлених генералів, була розлючена тим, що на параді деякі бійці спецназу марширували в заборонених беретах зеленого кольору. Одного з них, капітана Вільяма Ярборо, навіть збиралися віддати під суд. Однак президента Кеннеді настільки вразили нові сили спеціального призначення, що він видав указ, який затверджує зелений бере як офіційний головний убір сил спеціального призначення армії США.

11 листопада 1953 року 10-та група спеціального призначення була перекинута до ФРН для дій у Східній Європі. У Форт-Брегг тим часом розпочали створення 77-ї групи спеціального призначення (77th SFG). 1 квітня 1956 року зі складу цієї групи було виділено 14-й оперативний загін спеціального призначення (14th SFOD - 14th Special Forces Operational Detachment), що базувався на Гаваях (а пізніше - в Таїланді та на Тайвані). Спеціалізацією загону були дії на Далекому Сході. Члени 14-го окремого загону були першими бійцями армійського спецназу, що ступили на територію Південного В'єтнаму — їх відправили туди у червні 1956 року для тренування бійців армії Південного В'єтнаму. Після 14-м окремим загоном спеціального призначення було створено 12-й, 13-й і 16-й загони, також розраховані дії Далекому Сході. 17 червня 1957 року всі ці загони були об'єднані в 1-у групу спеціального призначення (1st SFG) з базою в Окінаві, Японія.

У 60-х роках темпи розгортання армійського спецназу значно прискорилися завдяки позитивній оцінці цього війська президентом Кеннеді. 6 червня 77-а група спеціального призначення була перейменована на 7-му групу спеціального призначення (7th SFG). 21 вересня 1961 року було створено 5-ту групу спеціального призначення (5th SFG). У 1963 році було створено відразу три групи спеціального призначення: 1 квітня - 8-я група (8th SFG), 1 травня - 6-а група (6th SFG) і 3 грудня - 3-я група (3rd SFG).

Бійці "Зелених беретів" у 60-х роках активно працювали у в'єтнамській війні. Невеликі групи діяли у Болівії, Венесуелі, Гватемалі, Колумбії та Домініканській Республіці. У 1967 році "зелені берети" використовувалися при вистеженні та захопленні знаменитого кубинського революціонера Че Гевари.
70-ті роки виявилися досить складними для "зелених беретів". 1971 року частини армійського спецназу було виведено з Південного В'єтнаму (за деякими даними, невеликі підрозділи "зелених беретів" продовжували діяти у В'єтнамі аж до кінця війни 1975 року). У тим часом був пік антивоєнних настроїв. "Зелені берети" зазнали значного скорочення - з них пішло від третини до половини бійців.

Відродження армійського спецназу розпочалося у 80-х роках. На сьогоднішній день у складі американської армії імовірно перебуває сім повних груп спеціального призначення. З них п'ять груп є бойовими, одна спеціалізується на психологічній війні та одна на невійськових операціях. Групи та підрозділи, що входять до їх складу, розквартовані на базах НАТО по всьому світу, що дозволяє армійському спецназу оперативно реагувати на загрозу в будь-якій точці Землі.

Базовим підрозділом "зелених беретів" є так звана команда А (A-Team), що складається з 12 осіб. У команду-А входять два офіцери та десять сержантів, серед яких є фахівці зі зброї, медицини, техніки та комунікацій. У цьому групі щонайменше двох фахівців кожної спеціалізації, що дозволяє за необхідності ділити команду-А дві самостійні групи. Шість команд-А становлять роту спеціального призначення (Special Forces Company). Чотири роти та один авіазагін підтримки зазвичай становлять групу спеціального призначення (SFG - Special Forces Group).

Кандидати до "зелених беретів" проходять 17-тижневий відбір, протягом якого відсівається 30-40% кандидатів. Після цього всі відбір приступають до навчання на курсах за обраною спеціальністю. Всім бійцям "зелених беретів" надається ранг не нижче сержанта.

Достеменно відомо, що "Дельта" була створена на базі "зелених беретів" у 1977 році. "Дельту" заснував полковник Чарльз Беквіт, колишній "зелений берет", ветеран війни у ​​В'єтнамі. В 1962 Беквіт був направлений за програмою обміну досвідом на річний курс стажування в Спеціальну Аерослужбу (SAS). Окрім чудової підготовки англійських спецназівців, Беквіт був вражений порядками, встановленими в САС. Зовні підрозділ зовсім не був схожий на військову організацію — скоріше це був великий загін друзів, які займалися однією справою. Між підлеглими та командирами панували теплі, невимушені стосунки. При цьому сержант завжди міг вказати офіцерові на допущений ним промах і бути впевненим, що офіцер серйозно поставиться до зауважень. Крім того, підлеглий міг навіть заперечити командиру у разі, якщо відданий їм наказ виглядав нерозумним. У САС був навіть традиційної багатьом армійських частин муштри.

Спецпідрозділ Дельта в афганських печерах Тора-Бора у 2001 році.

Ветеран "Зелених беретів" - підрозділи з жорсткою дисципліною - навіть уявити не міг подібних відносин усередині загону. Проте ця свобода не впливала негативно на бойову підготовку підрозділу. Беквіта настільки захопила САС, що, повернувшись до США, він вирішив створити аналогічний підрозділ і в структурі американської армії. Мрія Беквіта збулася лише через півтора десятиліття, коли загроза тероризму, що зросла, змусила американське армійське командування приступити до створення підрозділів, здатних ефективно боротися з новою загрозою.

Сьогодні "Дельта", ймовірно, є одним із двох основних антитерористичних підрозділів Об'єднаного Командування Спеціальних Операцій (другий підрозділ - знаменитий 6-й загін SEAL). На жаль, невідомо, як розподіляються обов'язки між "Дельтою" та 6-м загоном SEAL, який також залучається до антитерористичних операцій на суші. За деякими даними, "Дельта" та 6-й загін нерідко діють спільно, як, наприклад, у Боснії.

Також є думка, що антитерористична спрямованість "Дельти" — лише ширма, а насправді підрозділ є засекреченою розвідувально-диверсійною елітою спецназу армії США. Підтвердити чи спростувати це припущення за відсутності офіційних даних неможливо.

Особовий склад "Дельти" набирається в основному з армійських спецпідрозділів та рейнджерів. Першим завданням "Дельти" стала операція "Орлиний кіготь" зі звільнення американського посольства у столиці Ірану - Тегерані (1980 рік). Через катастрофу вертольота операцію довелося згорнути. Після цього "Дельту" ще кілька разів залучали до антитерористичних операцій. Також підрозділ брав активну участь практично у всіх військових операціях США, починаючи з Гренади і закінчуючи Афганістаном.

Пентагон ретельно стежить за публікацією будь-якої інформації про загін Дельта та відмовляються коментувати її секретні завдання. Операторам Дельти гарантована безперешкодна рухливість, гнучкість та автоматика. Вони навряд чи одягнуть якийсь звичайний камуфляж, а цивільний одяг є нормальним і поза завданням. Це зроблено для того, щоб приховати схожість між засекреченими бійцями. Коли на них єдиний камуфляж, то там немає маркування, ні імені, ні звання. Стиль волосся на голові та особі дозволяється бути неформальним, відповідним за цивільними стандартами, щоб при вторгненні оператора не розпізнали як військову особу.