Глава 1. Матеріальна та кадрова база радянської пропаганди 1. Пропаганда: сутність та основні категорії 2. Інституційний вимір пропаганди 3. Ресурси та кадри радянської пропаганди
Глава 2. Пропагандистські форми та образи 1. Механізми, форми та методи пропагандистської роботи 2. Основні пропагандистські образи та символи 3. Патріотична пропаганда – центральний напрямок ідеологічної роботи
Глава 3. Військова пропаганда: успіхи та провали 1. Ефективність радянської пропаганди у роки війни 2. Прорахунки пропагандистської роботи
Рекомендований список дисертацій за спеціальністю «Вітчизняна історія», 07.00.02 шифр ВАК
Радянсько-партійна пропаганда періоду Великої Вітчизняної війни як проблема історико-політичного аналізу 2005 рік, кандидат історичних наук Галімулліна, Надія Мідхатівна
Діяльність органів пропаганди та агітації у тилових районах Європейської частини РРФСР у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. 2010 рік, кандидат історичних наук Смирнова, Марина Василівна
Друк періоду Великої Вітчизняної війни на території Курської області 2010 рік, кандидат історичних наук Бормотова, Олександра Руменівна
Військово-патріотична друкована пропаганда у передвоєнні роки та під час Великої Вітчизняної війни 2005 рік, кандидат історичних наук Срібна, Тетяна Олександрівна
Функціонування засобів масової інформації Воронезької області у роки Великої Вітчизняної війни 2010 рік, кандидат історичних наук Головченко, Катерина Іванівна
Зверніть увагу, наведені вище наукові тексти розміщені для ознайомлення та отримані за допомогою розпізнавання оригінальних текстів дисертацій (OCR). У зв'язку з чим у них можуть бути помилки, пов'язані з недосконалістю алгоритмів розпізнавання. У PDF файлах дисертацій та авторефератів, які ми доставляємо, таких помилок немає.
Як працювала радянська пропаганда у роки Великої Вітчизняної війниРадянську пропаганду під час Другої світової називали "третім фронтом". Вона придушувала ворогів, надихала бійців Червоної армії та вихваляла союзників. Вона була гнучкою і часто змінювала курс, підлаштовуючись під воєнні умови та зовнішню політику. Необхідність пропаганди у довоєнний і воєнний час стала відразу очевидною – Червоній Армії потрібно було мобілізувати нові сили, залучаючи населення, протидіяти пропаганді ворога на окупованих територіях, стимулювати патріотизм серед партизанів і навіть впливати методами пропаганди на армію ворога. Популярними засобами пропаганди стали знамениті радянські плакати та листівки, радіопередачі та трансляція записів у ворожих окопах. Пропаганда піднімала бойовий дух радянських людей, змушувала битися їх мужніше. Під час Сталінградської битвиЧервона армія застосовувала революційні методи психологічного тиску противника. З гучномовців, встановлених біля передової, мчали улюблені шлягери німецької музики, які переривалися повідомленнями про перемоги Червоної армії на дільницях Сталінградського фронту. Але самих ефективним засобомбув монотонний стукіт метронома, який переривався через 7 ударів коментарем на німецькою мовою: «Кожні 7 секунд на фронті гине один німецький солдат» По завершенню серії з 10-20 «звітів таймера» з гучномовців мчало танго. Рішення про організацію пропаганди було ухвалено у перші дні Великої Вітчизняної війни. Формуванням образів, задіяних у пропаганді, займалися Управління пропаганди та агітації ЦК ВКП(Б) та Відділення по роботі з військами супротивника РСЧА. Вже 24 червня 1941 року Радінформбюро стало відповідальним за пропаганду на радіо та друку. Крім військово-політичної пропаганди була також і літературна: до групи, яку створили спеціально для ведення пропаганди та висвітлення бойового життя радянських солдатів, були включені такі відомі письменники, як К.М. Симонов, Н.А. Тихонов, О.М. Толстой, А.А. Фадєєв, К.А. Федін, М.А. Шолохов, І.Г. Еренбург та багато інших. З ними також співпрацювали німецькі антифашисти – Ф. Вольф, В. Бредель. Радянських авторів читали за кордоном: наприклад, статті Еренбурга розходилися по 1600 газет у США, а листа Леонова «Невідомому американському другу» прослухали 10 мільйонів заокеанських радіослухачів. "Література вся стає оборонною", - говорив В. Вишневський. Відповідальність письменників була величезна – вони мали не лише показувати якості радянської армії та виховувати патріотизм, а й за допомогою різних підходів впливати на різну аудиторію. Наприклад, Еренбург вважав, що «для червоноармійців і нейтральних шведів були потрібні різні аргументи». Крім піднесення Червоної Армії, радянської людини та союзних військ, пропаганда також мала викривати німецькі війська, розкривати внутрішні протиріччя Німеччини, демонструвати нелюдяність її нападів. СРСР володів усім арсеналом методів ідеологічної боротьби. Діючи в таборі ворога, наші пропагандисти не користувалися зайвою комуністичною риторикою, не викривали перед німецьким населенням церкву, не озброєні проти селян. Пропаганда в основному була спрямована проти Гітлера та НСДАП, причому використовувалися протиставлення фюрера та народу. Німецьке командування стежило за радянською пропагандою і бачило, що та була чудово диференційованою: «вона говорить народними, солдатськими та специфічно-місцевими виразами, закликає до первісних людських почуттів, як страх смерті, страх бою та небезпеки, туга за дружиною та дитиною, ревнощі, Сум за Батьківщиною. Усьому цьому протиставляється перехід бік Червоної Армії...». Політична пропаганда не знала обмежень: радянська пропаганда, спрямовану ворога, як ганьбила несправедливість війни, а й апелювала до величезним землям Росії, холодам, перевагу сил союзних військ. На фронті розпускалися чутки, розраховані попри всі верстви суспільства – селян, робітників, жінок, молодь, інтелігенцію. Однак у пропаганді були й спільні моменти – образ фашистського ворога. Образ ворога в усі часи та в усіх країнах формується приблизно однаково – необхідно розділити світ добрих, добрих людей, які воюють виключно на благо, та світ «нелюдей», яких не шкода вбивати в ім'я майбутнього світу на землі. Якщо націонал-соціалістичні (а чи не фашистські) органи Німеччини оперували терміном «недочеловек», то СРСР таким розхожим жупелом стало слово «фашист». Ілля Еренбург в такий спосіб позначав завдання пропаганди: «Ми маємо невпинно бачити собі гітлерівця: це та мета, у якому треба стріляти без промаху, це - уособлення ненависного нам. Наш обов'язок – розпалювати ненависть до зла і зміцнювати спрагу прекрасного, доброго, справедливого». Слово «фашист» миттєво стало синонімом нелюдського монстра, який убиває всіх і вся в ім'я зла. Фашистів малювали бездушними насильниками та холодними вбивцями, варварами та насильниками, збоченцями та рабовласниками. Якщо мужність і сила радянських бійців звеличувались, то сили союзників Німеччини зневажливо критикували: «У Донбасі італійці здаються в полон - їм не потрібні листівки, їх зводить з глузду запах наших похідних кухонь». Радянські люди зображалися добрими і миролюбними в невоєнний час – під час війни їм моментально вдалося стати героями, голими кулаками озброєних професійних вбивць-фашистів, що знищують до зубів. І, що важливо, фашистів та фриців не вбивали – їх тільки знищували. Налагоджена машина радянської пропаганди була досить гнучкою: приміром, кілька разів змінювався сам образ ворога. Якщо з 1933 до початку Другої світової формувався дискурс поділу образів невинного німецького народу та підступного нацистського уряду, то в травні 1941 антифашистські конотації були усунені. Зрозуміло, що після 22 червня вони повернулися і пропаганда була розгорнута з новою силою. Ще один кардинальний поворот, відзначений німецькими органами пропаганди, – це мобілізація духовних резервів у 1942-1944 роках. Саме тоді Сталін став заохочувати раніше засуджувані комуністичні цінності: традиційність, народність, церковність. В 1943 Сталін дозволив обрання нового Московського патріарха, і церква стала ще одним патріотичним знаряддям пропаганди. Саме на той час патріотизм став поєднуватися з панслов'янською тематикою та мотивами допомоги братам-слов'янам. «Зміною політичної та ідеологічної лінії та гаслом «Виженіть німецьких окупантів з рідної землі і врятуйте Вітчизну!» Сталін досяг успіху», писали німці. Військова пропаганда Радянського Союзу не забувала і про країни-союзники, відносини з якими були не завжди найідилічнішими. Насамперед союзники виступали у пропагандистських матеріалах друзями радянських людей, веселими та самовідданими бійцями. Вихвалялася і матеріальна підтримка, яка надавалася союзними військами СРСР: американська тушонка, яєчний порошок та англійські льотчики у Мурманську. Польовий так писав про союзні війська: «Російські, англійці, американці, це гора. Хтось намагається головою розбити гору, той розбиває голову...». Пропаганда велася серед населення країн-союзників: радянським делегаціям давалися інструкції у тому, як формувати позитивний образ СРСР, як переконувати союзників у необхідності відкриття Другого фронту тощо.
Однією з рис Другої світової війни стала активна інформаційна війна радянського та нацистського режимів. Москва та Берлін активно використовували технічні новинки XX століття: радіо, кінематограф, масовий друк. Великі держави активно вивчали і використовували методи впливу на психіку людей, їх свідомість і підсвідомість.
Методи були однакові і для «демократичних» Сполучених Штатів, і для тоталітарних Німеччини та Радянського Союзу. Постійний вплив на людей, з самого раннього віку, включення в різні масові дитячі, молодіжні, жіночі, профспілкові та інших. організації. Постійне втовкмачування у свідомість гасел, тез. Жорсткий контроль ЗМІ. Створення образу ворога – внутрішнього та зовнішнього. На Заході – це були комуністи, жидобільшовики та євреї (у Третьому рейху), «комісари», у СРСР – буржуазні плутократи.
Режими Муссоліні та Гітлера відрізнялися великою войовничістю, мілітаризацією своєї пропаганди. Культ сили став основою їхньої ідеології - проводилися постійні військові паради, войовничі промови, воєнізовані масові рухи. Європейських обивателів залякували, намагалися зламати їхню волю до опору ще до початку великої війни. Наприклад, саме на такий ефект було розраховано німецький фільм «Хрещення вогнем» 1939 року, про дії люфтваффе у Польській кампанії.
Особливістю пропаганди Сполучених Штатів було присвоєння ними становища «борця за мир», «демократію», цю відмінність вони зберегли до теперішнього часу. Це підтверджують назви кількох американських організацій того часу: Американський комітет боротьби проти війни, Світовий конгрес проти війни, Американська ліга проти війни та фашизму та ін. Цим же грішив і Радянський Союз, хоча радянська зовнішня політика дійсно була спрямована на збереження миру в СРСР, на відміну від Італії, Німеччини, США, які свідомо розпалювали світову пожежу війни.
Допомагали у найпотужнішому інформаційному впливі на людей, повсюдна ліквідація безграмотності, зростання ролі радіо та кінематографа. Вже в той період психологи знали, що люди діляться на дві категорії - легко вселяються більшість (90-95%) і невелику категорію людей, що важко навіяють. Роботу ведуть з обома групами населення: для першої досить звичайної найпростішої агітації, ідею день у день завзято втовкмачують у голови, доки вона не опанує масами. Другу групу захоплюють витонченішими вченнями, ідеями.
Для безграмотних і напівграмотних існували плакати, які мали найпростішим чином пояснити суть явища, події.
Величезну роль став грати і досі грає кінематограф. Фільми несуть у собі велике посилення переконання. Їх можна використовувати як на благо народу, так і для його розкладання, обману. Наприклад, у СРСР найважливіше значення грав соцреалізм, коли життя людей ідеалізувалася. Він ставив високу соціальну та культурну планку, до якої мали прагнути радянські люди. Знімалися фільми про трудівників, історико-патріотичні картини, наприклад: «Сталевий шлях (Турксиб)» 1929 року, «Олександр Невський» 1938 року.
У 30-ті роки в СРСР стали виправляти помилки та зловживання, яких було допущено після Жовтневої революції 1917 року. Так, знизили тиск на християнство, почали відновлювати образи героїв періоду «клятого царату». Хоча ще в 20-ті роки вважалося, що з «царською спадщиною» треба покінчити повністю, в тому числі і з Кутузовим, Суворовим, Ушаковим, Нахімовим, Рум'янцевим тощо. Поступово прийшло розуміння, що радянського патріота треба виховувати і на прикладах дореволюційної доби. Було реабілітовано і великих діячів російської культури – Толстой, Достоєвський, Пушкін, Лермонтов. Чехов і т.д.
Велике значення, як і раніше, грали плакати, найзнаменитішими майстрами з їхнього створення були художники військового часу Соколов-Скаля, Денисовський, Лебедєв, колектив Кукриніксів - це псевдонім трьох відомих радянських художників, який був отриманий за початковими літерами їхніх прізвищ. Вони працювали разом протягом 20 років – Михайло Купріянов, Порфирій Крилов та Микола Соколов. Багато з цих робіт нагадували про подвиги давніх російських національних героїв, так на одному з плакатів було зображено Олександра Невського князя-героя, переможця шведів і німецьких лицарів, непереможного полководця Олександра Суворова, білого турків і французів, Василя Чапаєва, радянський герой Громадянської війни. У паралель із великим контрнаступом Червоної Армії під Москвою у 1941–1942 роках було масово випущено плакат із Михайлом Кутузовим, який за 130 років до цього розгромив «Велику армію» Наполеона.
Частина робіт радянських художників мала сатиричний характер, малювали карикатури гітлерівських лідерів, зокрема Геббельса. Інші описували злочини нацистів – грабежі, вбивства, насильство. Їх швидко розповсюджували по всьому Союзу, на кожному заводі, колгоспі, у вузах та школах, лікарнях, частинах Червоної армії, на кораблях, щоб вони торкалися практично кожного радянського громадянина. Бувало, що такі агітаційні матеріали супроводжувалися їдкими віршами, авторами яких були поети, як Самуїл Маршак. Популярності плакатів і карикатур військового змісту було досягнуто завдяки таланту радянських художників, які малювали їх у найпростішій та найдоступнішій для людей формі.
Для підтримки бойового духу й у водночас для певного розслаблення психіки людей, було створено пропагандистські потяги, агітаційні бригади. Комплектувалися пересувні бригади лекторів, художників, поетів, співаків, артистів. Вони їздили по всьому Союзу, у тому числі і на фронт, проводили бесіди, лекції, показували фільми, організовували концерти та постачали людям інформацію про хід війни.
Кіно також відігравало величезну роль, саме під час війни були зняті також знамениті фільми, як «Кутузов» (1943), «Зоя» (1944), про короткого життямосковської школярки Зої Космодем'янської, яка на початку війни стала партизанкою-диверсанткою і була страчена німцями.
У період Великої Вітчизняної війни було знято серію відмінних документальних фільмів: «Розгром німецької армії під Москвою» (1942), «Блокада Ленінграда» (1942), «Битва за Україну» (1943), «Битва за Орел» (1943), «Берлін» (1945), "Відень" (1945 року).
Пропаганда СРСР у роки Другої світової війни як у межах країни, так і за кордоном була напрочуд успішною. За кордоном Москва змогла зіграти на симпатіях народів світу до радянського ладу та народу, який так постраждав від звірств нацистів. Радянські люди були більшість людей визволителями Європи, переможцями «коричневої чуми». А СРСР був взірцем держави майбутнього.
Усередині країни жорстка дисципліна і звернення до почуттів любові до своєї батьківщини, що глибоко вкоренилися в людях, вітчизні дозволили Сталіну проводити настільки успішну військову кампанію, що в Берліні, Лондоні та Вашингтоні були сильно здивовані. Вони вважали, що це колос на глиняних ногах, який не витримає удару збройних сил Третього рейху.
480 руб. | 150 грн. | 7,5 дол. ", MOUSEOFF, FGCOLOR, "#FFFFCC", BGCOLOR, "#393939");" onMouseOut="return nd();"> Дисертація - 480 руб., доставка 10 хвилин, цілодобово, без вихідних та свят
Горлов Андрій Сергійович. Радянська пропаганда у роки Великої Вітчизняної війни: інституційні та організаційні аспекти: дисертація... кандидата історичних наук: 07.00.02 / Горлов Андрій Сергійович; [Місце захисту: Ріс. держ. ун-т туризму та сервісу]. - Москва, 2009. - 270 с.: іл. РДБ ОД, 61 10-7/41
Вступ
Глава 1. Матеріальна та кадрова база радянської пропаганди 26
1. Пропаганда: сутність та основні категорії 28
2. Інституційний вимір пропаганди 37
3. Ресурси та кадри радянської пропаганди 67
Розділ 2. Пропагандистські форми та образи 87
1. Механізми, форми та методи пропагандистської роботи 89
2. Основні пропагандистські образи та символи 129
3. Патріотична пропаганда – центральний напрямок ідеологічної роботи 151
Розділ 3. Військова пропаганда: успіхи та провали 170
1. Ефективність радянської пропаганди у роки війни 173
2. Прорахунки пропагандистської роботи 193
Висновок 228
Список джерел та літератури 232
Додатки 263
Введення в роботу
Актуальність теми дослідження.Історія воєн та військових конфліктів наочно свідчить про те, що результат збройних зіткнень, зрештою, залежить від двох факторів – матеріального та морального. У свою чергу досвід Другої світової війни переконливо показав, що успішне виконання бойових завдань багато в чому залежало від дієвості виховної та пропагандистської роботи у військах. Сучасні дослідження показують, що боєздатність військових частин на дві третини залежить від психофізичного стану солдатів і лише третина посідає техніку та інші чинники. Не менш важливим фактором перемоги є психологічний та моральний стан тилу. Очевидно, що на ці показники здатна вплинути активна пропагандистська та контрпропагандистська діяльність.
Війна з фашизмом стала битвою ідеологій та національних характерів. У період тяжкого військового, економічного, політичного та інформаційного протистояння радянською пропагандою накопичувався досвід управління суспільними процесами в екстремальних умовах воєнного часу. З огляду на це, представляється суспільно значущим аналіз конкретно-історичного змісту такого ідеологічного та комунікаційного феномену як пропаганда і, насамперед, його впливу перебіг військових дій і досягнення перемоги у війні.
Ступінь вивченості проблеми.Літературу з цієї проблеми можна умовно розділити на кілька груп. Першускладають загальні дослідження про Велику Вітчизняну війну, з яких можна отримати інформацію про хід воєнних дій, що відбилися на організації військової пропаганди. Другагрупа висвітлює роль КПРС у досліджуваний період. Це як спільні роботи з історії партії, і праці, присвячені вивченню особливостей пропагандистської роботи партії у роки війни. Третягрупа включає у собі праці, у яких міститься огляд радянської пропаганди під час військових дій. У межах цієї групи можна назвати роботи, у яких наголос зроблено ефективність сприйняття пропагандистських заходів; дослідження, присвячені аналізу окремих форм пропаганди у 1941-1945 рр.: у пресі, на радіо, у плакатній графіці, через культуру та релігійну сферу, а також дослідження організації пропаганди серед окремих категорій населення тилу та окупованих територій, військ противника, роботи з військовополоненими та зарубіжною громадськістю.
У четвертугрупу включено роботи, у яких висвітлюються теоретичні питання, пов'язані з поняттям «пропаганда», її структурою, цілями та завданнями. Насамперед це праці зарубіжних авторів, які аналізують радянську пропаганду з боку. Зокрема, провідні аспекти радянської пропаганди досліджено в монографії Д. Бербера і М. Харрісона, які наголошували, що основний наголос у пропаганді робився на російську Батьківщину, що було природним, але водночас виглядало як серйозне відхилення від марксистсько-ленінської доктрини. Результатом "нового пропагандистського курсу" стало свідоме звернення до минулого Росії з метою забезпечення "патріотичного пориву". У свою чергу зразками для наслідування ставали «герої епічних перемог» над іноземними завойовниками. Американські історики підкреслювали незмінність у радянській пропаганді образу Сталіна, чиє ім'я під час війни було перетворено на «символ патріотичної справи», джерело патріотичного натхнення та моральної підтримки. Після битви під Сталінградом посилання на «сталінську стратегію» та «сталінську школу військового мистецтва» стають частим явищем, а наприкінці війни ототожнення Сталіна з перемогою досягло апогею з прийняттям ним звання генералісімуса. П'ятугрупу являє собою література джерелознавчого характеру, що розглядає різні групи джерел пропагандистського характеру: фонодокументи та фронтовий та тиловий фольклор, марки та медалі, рукописні альманахи та листи.
Загалом можна виділити чотири етапививчення аналізованої у дисертації проблематики.
Більшості публікацій першогоперіоду (1940-ті – перша половина 1950-х рр.) притаманна цілеспрямована політизація, пропагандистський за стилем та нарисовий за формою характер. Суспільно-політична література з червня 1941 р. до середини 1950-х була присвячена розкриттю, по суті, однієї теми - героїзму радянського народу у війні через призму успіхів в ідеологічній роботі партійних органів. Проте, вже у межах цього етапу як формувалися пропагандистські міфи, а й закладалися основи перспективних досліджень.
на другомуетапі, що охоплює другу половину 1950-х – першу половину 1980-х рр., пріоритет у наукових працях також віддавався керівній ролі партії у агітаційно-пропагандистській роботі на фронті та в тилу. Дослідження інституту радянської пропаганди у роки війни покликане, насамперед, продемонструвати перевагу радянського ладу. Однак, незважаючи на сувору цензуру та тотальний контроль партійних органів за історичною наукою, відбулося й значне розширення дослідницького поля. Зокрема, у 1970-ті роки поширення набули нариси історії парторганізацій різних регіонів, у яких, серед інших сюжетів, розглядалися питання пропагандистської роботи у роки війни. Крім того, в ці роки накопичилося значне число робіт, в яких розгляд ідеологічної роботи партії в роки війни формувало цілісний погляд на прояв у роки війни високих моральних якостей радянських людей, як результату не тільки прямого ідеологічного впливу з боку партійно-політичних органів, а й як результат діяльності установ культури. На початку 1970-х років. з'явилися перші роботи, пов'язані з діяльністю пропагандистських органів на окупованих територіях СРСР.
на третьомуетапі у другій половині 1980-х рр. продовжилося дослідження пропагандистської роботи на окупованих німецькими військами територіях. Також було здійснено спроби систематизації провідних напрямів пропагандистської роботи у роки війни. Очевидно й розширення інтересу до діяльності установ та митців у роки війни, зокрема, до роботи фронтових бригад та практики «шефства» над госпіталями.
Втім, прорив у вивченні пропагандистських кампаній стався лише у 1990-ті рр., коли у рамках четвертого(сучасного) історіографічного періоду низка авторів звернулася до тематики взаємозв'язку ідеології та духовного життя у роки війни. Сплеск інтересу у вітчизняній історіографії до соціальної історії, мікроісторії та історичної антропології стимулював вивчення «людського виміру війни». Отримала своє відображення та тематика суспільних настроїв у РСЧА. Зокрема на перспективність дослідження політико-морального стану захисників столиці звернув увагу І.В. Максимов, а В.А. Селюнін у першому розділі своєї дисертації серед іншого досліджував проблеми духовної мобілізації трудящих на відсіч агресорам.
Новий імпульс отримало вивчення роботи різних пропагандистських інститутів у період, що вивчається. Наприклад, основною метою дисертації І.І. Широкорад стало дослідження діяльності центрального періодичного друку у роки Великої Вітчизняної війни, яка оцінюється авторам як складова частина політичної організаціїта інструмент управління радянським суспільством. У монографії Н.А. Саннікова увага сконцентрована на дослідженні газет та журналів, а також бойових листівок флотилій, флотів та окремих бойових кораблів. Окремі параграфи монографії присвячені розкриттю реалізації таких завдань радянських газет, як, наприклад: виховання дружби народів та вірність ідеям соціалізму, створення образу ворога та єднання фронту та тилу. Н.Л. Волковський детально аналізував зміни, що відбулися в системі ЗМІ у воєнні роки, досліджував пропаганду, спрямовану на війська противника і частково на населення окупованих територій.
Гендерний аспект радянської військової пропаганди досліджено у дисертації Г.М. Каменевої, яка реконструювала основні напрямки, форми та методи роботи партійних органів з жінками, включаючи питання ідеологічної роботи взагалі та діяльності антифашистського комітету радянських жінок, зокрема. У роботах Є.С. Сенявській аналізується зміст та трансформація образу ворога у свідомості супротивників у період Першої та Другої світових воєн. Вважаючи найважливішою причиною виникнення цього феномена ксенофобію, автор одночасно звертає увагу вплив особистого досвідусолдатів і громадян у формуванні та осмисленні образу ворога. Використання пісенного та поетичного фронтового фольклору як один з головних видів джерел дозволило О.С. Сенявській показати не лише сприйняття війни представниками різних видів та пологів військ, а й формування героїчних символів епохи. У публікаціях Н.Д. Козлова, Г.А. Куманьова, М.С. Зініч, О.В. Дружби та В.Ф. Зими, серед іншого, міститься системне дослідження ідеологічних стереотипів у 1941-1945 роках. Окремий розділ дисертації О.В. Фатєєва присвячений аналізу досвіду радянських пропагандистів зі створення образу ворога-фашиста під час Вітчизняної війни. Автор підкреслив систематичний, комплексний та враховує рівень культури об'єктів впливу характер радянської військової пропаганди. У монографії А.В. Голубєва на широкій джерельній базі висвітлено сюжети, пов'язані не лише з очікуваннями війни, а й образами ворога та союзників у радянській карикатурі воєнних років.
У працях вітчизняних істориків містяться відомості про зміни у системі ідеологічного на початковому етапі війни, показується розширення масштабів ідейно-виховного на суспільну свідомість, здійснюваного співробітниками культурно-освітніх установ. Наприклад, успішною є спроба А.М. Мазурицького з виявлення характерних риспрофесійної діяльності бібліотекарів у роки війни та визначення її змісту на різних етапах.
Незважаючи на численність досліджень, роль пропаганди під час Великої Вітчизняної війни залишається недостатньо вивченою. Крім того, останніми роками закладаються окремі історіографічні стереотипи. Наприклад, спроби уявити зраду Батьківщині як незгоду з радянським ладом, що існував, або висновки, що ставлення народу до Великої Вітчизняної війни спиралося на «дідівські» правила, і нічого спеціально «радянського» в ньому не було». Можна констатувати, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії немає узагальнюючого та комплексного дослідження функціонування радянської пропагандистської машини в екстремальних умовах Великої Вітчизняної війни.
Метою дослідженняє комплексний історико-політологічний аналіз інституту радянсько-партійної пропаганди періоду Великої Великої Вітчизняної війни.
Завдання дослідження.Виходячи зі сформульованої мети, було визначено такі завдання:
визначити основні структури та ресурсний потенціал пропаганди;
виявити форми та визначити основні етапи пропагандистської роботи в армії та в тилу в роки війни;
вичленувати основні пропагандистські образи;
визначити ступінь ефективності радянської військової пропаганди, а також причини прорахунків та форми їхнього прояву.
Об'єктом дослідженнявиступає інститут партійно-політичної пропаганди як сукупність матеріальних, фінансових, кадрових та інших ресурсів. У цей єдиний комплекс включені центральні та регіональні періодичні видання, інформаційні агенції та органи цензури, партійні та державні органи, громадські організаціїта творчі спілки. При цьому дисертаційне дослідження обмежене питаннями, що відображають пропаганду, що ведеться у тилу та на фронті та спрямована на радянських громадян. За межами роботи залишилися питання контрпропаганди та пропагандистських кампаній на закордон.
Предметом дослідженняє форми та методи пропагандистської роботи періоду Великої Вітчизняної війни, включаючи основні пропагандистські образи.
Хронологічні рамкидослідження охоплюють червень 1941 - травень 1945 рр., тобто період Великої Великої Вітчизняної війни, коли широкомасштабні військові дії супроводжувалися активної пропагандою в різних напрямах і різних рівнях. Однак, з метою реконструкції пропагандистського потенціалу (у тому числі досвіду агітаційно-пропагандистської роботи) у ряді випадків хронологічні межі роботи розширюються на передвоєнні роки.
Територіальні рамкидисертації охоплюють усю територію СРСР.
Теоретико-методологічна основа дослідження.Дослідницькі підходи визначаються такими принципами: реконструктивними можливостями наявної джерельної бази; виділенням у пропаганді двох цільових установок: короткострокової, що забезпечує механізм мобілізації мас для досягнення перемоги у війні, і довгострокової, спрямованої на політичну соціалізацію різних верств населення; з урахуванням співвідношення методів прямої та непрямої пропаганди та диференціацією пропаганди за соціальними та професійними групами.
Важливу роль у дослідженні відіграють основні принципи соціальної історії, зокрема вивчення суспільних процесів не «згори», через «офіційний дискурс», який втілює мову влади та ідеології, а як би «знизу», «зсередини». Водночас необхідно бачити історичні подіїрізнобічно, розглядаючи їх із різних точок зору, як «знизу», і «згори», у всій сукупності політичних, ідеологічних і духовних процесів.
Джерела бази дисертації. Дисертацію засновано головним чином на архівних джерелах, що відклалися у фондах Державного архіву Російської Федерації(ГА РФ), Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ), а також на документах, опублікованих у пресі.
Джерельна база дослідження, відповідно до структури роботи, включає кілька груп. Так, першугрупу опублікованих джерел становлять партійні та урядові постанови, що визначають структуру, склад та загальні напрями роботи пропагандистських інститутів. Другийгрупою джерел є пропагандистські матеріали воєнної доби, якими можна відновити основні напрями, форми і методи пропагандистського впливу. У третюдо групи включено офіційні матеріали (зведення, огляди та довідки про політичні настрої) та документи особистого походження (листи, мемуари та спогади), а також усні оповідання, що дозволяють реконструювати механізм « зворотнього зв'язку» у системі агітаційно-пропагандистської роботи. Однак під час роботи з цими документами необхідно враховувати соціальну обумовленість мислення їх творців та їх суб'єктивність. Але водночас, по-перше, з багатьох моментів історії вони є єдиними свідченнями, а по-друге, джерела особистого походження відіграють першорядну роль відтворенні образу людини і атмосфери тієї епохи. До того ж матеріали суб'єктивного характеру нерідко є виразом типових на той час поглядів і настроїв.
Аналогічний поділ мають і архівні матеріали, чия характеристика дана нижче. Серед базових фондів цих архівів - матеріали органів, які відповідали за пропагандистську роботу (ЦК ВКП(б), Головпура РСЧА, ТАРС, Радіокомітету та ін.), цензурні документи Головліту та особистого фонду, яка курувала це відомство Р.С. Землячки, а також фронтові та тилові листи радянських громадян, що відклалися у фондах керівників партії та держави. Зокрема матеріали цензури, крім очевидності встановлення зовнішніх «рамок» пропагандистського матеріалу, відображають певною мірою і межі самоцензури різних рівнів пропагандистського апарату.
Дисертантом були насамперед залучені фонди ГА РФ, в яких представлені безпосередньо пропагандистські матеріали того періоду: листівки (Ф. 9550), фотоальбоми (Ф. 10050), листівки (Ф. 10048), розшифровки радіопередач «Слухай, фронт» та "Червоноармійська година" (Ф. Р-6903), що допомагають відтворити загальну картину друкованої та радіопропаганди досліджуваного в роботі періоду. Окреме і вельми специфічне джерело є листівками і плакатами, що компактно відклалися в декількох фондах ГА РФ і в ряді справ колишнього архіву ЦК КПРС.
Матеріали фонду ТАРС містять вісники різних редакцій ТАРС, які дозволяють не тільки визначити ступінь диференціації інформації, що виходить з надр відомства (спецвісники для московських та обласних газет, для Політуправління РСЧА та для газет звільнених районів, для фронтових та молодіжних газет тощо), а й простежити трансформацію базових пропагандистських штампів та образів. Аналогічну роль відіграють і пропагандистські матеріали Радіокомітету, за винятком, що фонди містять комплекс листів з фронту і на фронт. Опосередковані форми пропаганди знайшли своє відображення у документах ЦК профспілки працівників культури та ЦК профспілки працівників мистецтв. Специфічний пласт пропагандистських документів являють собою матеріали Радінформбюро та Осоавіахіма. Зокрема, зведення Радінформбюро, які друкувалися в газетах і розходилися мільйонними тиражами листівок, значною мірою мали пропагандистський характер. Різні лекторські форми пропаганди та зміст лекційної роботи можна простежити за матеріалами Всесоюзного лекційного бюро. А фонд Всесоюзного комітету у справах вищої школи містить документи, які висвітлюють зміст та специфіку пропагандистської роботи у вишах країни.
Значну інформацію на тему дисертації містять фонди РДАСПД. Так, у матеріалах фонду ЦК КПРСС (Ф. 17. Оп. 125) містяться документи, що визначають загальні напрями роботи радянської пропаганди у воєнні роки. Їх вивчення дозволяє, зокрема, побачити еволюцію форм пропаганди, спрямованої населення тимчасово окупованих територій (Д. 145), і простежити основні етапи планування пропагандистських операцій (Д. 155). У матеріалах організаційно-інструкторського відділу ЦК ВКП(б) (Оп. 122) відображено розгортання пропаганди у тилу (Д. 17). Фонд О.С. Щербакова (Ф. 88) забезпечив дослідження необхідними прикладами пропагандистських текстів Радянського інформаційного бюро (наприклад, Д. 989-991), а також інформацією про стратегію ідеологічної роботи у роки війни.
Слід зазначити велику різноманітність джерел, що дозволяють оцінити ті чи інші аспекти радянської пропаганди та її ефективність у роки війни. Якщо пропагандистські матеріали, що відклалися в архівах, партійно- державних органівдозволяють показати різноманітні форми, методи та прийоми пропагандистського впливу, то листи, огляди та зведення про суспільні настрої допомагають виявленню механізмів зворотного зв'язку між владою та суспільством у системі пропаганди та агітації.
Наукова новизна дослідженняу тому, що до представленої дисертації системний аналіз радянської пропаганди у роки Великої Великої Вітчизняної війни не проводився. У роботі вперше у вітчизняній науці розпочато комплексний розгляд поставленої проблеми, включаючи такі мало розроблені аспекти, як образні презентації та ефективність пропагандистської роботи. Відмова від ідеологічних стереотипів, використання міждисциплінарних підходів та введення у науковий обіг нового комплексу джерел дозволили вивести проблему радянської пропаганди в роки війни на новий рівень наукового осмислення.
Наукова новизна отримала втілення у наступних основних положеннях дослідження, що виносяться на захист:
пропаганда є невід'ємною частиною ідеології, політики та культури будь-якого суспільства, для чого держава створює спеціальний організаційно-ідеологічний апарат;
у певні історичні періоди (насамперед під час війни) пропагандистська діяльність стає одним із пріоритетних напрямів державної політики та одним із ключових факторів досягнення перемоги над противником;
основними функціями радянської пропаганди у роки війни виступали: мобілізація громадської думки на підтримку претендують на загальнонаціональний статус цілей та цінностей та політична соціалізація населення;
документи свідчать про дієвість пропагандистського впливу на різні вікові, регіональні, соціальні та професійні «страти». Механізм «зворотного зв'язку», що виявляли в різних вербальних формах (наприклад, у листах і народній творчості) і, найголовніше, у масовому русі на фронті та в тилу щодо мобілізації сил і засобів на розгром ворога, - наочне свідчення того, що пропаганда знаходила свою аудиторію.
Зазначені положення відповідають наступним пунктам Паспорта спеціальностей ВАК РФ: п. 4 «Історія взаємовідносин влади та суспільства, державних органів та громадських інститутів Росії та її регіонів», п. 23 «Історія Великої Вітчизняної війни» та п. 25 «Історія державної та суспільної ідеології , суспільних настроїв та громадської думки».
Теоретична та практична значущість дослідження. Результати проведеного дослідження можна використовувати під час написання робіт загального характеру з Росії, і навіть спеціальних досліджень з історії Великої Великої Вітчизняної війни, проблемам пропагандистського забезпечення військових дій тощо. Матеріали дисертації також можна використовувати при підготовці лекційних та спеціальних курсівз Вітчизняної історії.
Виявлення та систематизація агітаційно-пропагандистських прийомів впливу на масову свідомість та поведінку може мати практичне значення. Адже агітація та пропаганда досі є найважливішими методами ідеологічного впливу. Нові політичні технології (політична реклама і PR), попри розмаїття наукових розробок (зазвичай, західних), пристосовані до російського електорату, набувають звичні риси.
Апробація результатів дослідження.Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри «Історія та політологія» Російського державного університетутуризму та сервісу. Матеріали дисертації опубліковані у трьох наукових статтях, загальним обсягом 1,9 д.а.
Структура дисертаціїбудується за проблемним принципом, що з самої концепцією роботи: характеристика ефективності радянської пропаганди у роки з урахуванням реальних і потенційних ресурсів, форм і методів роботи та актуальності пропагандистського матеріалу. В силу вищесказаного, дисертаційне дослідження складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку джерел та літератури та додатків, що має ілюстративний характер.
Інституційний вимір пропаганди
Не секрет, що історичний досвід нашої країни був тісно пов'язаний із масштабною ідеологічною обробкою населення та інтенсивним застосуванням широкого набору пропагандистських засобів упродовж останнього сторіччя. Для цього знадобилася велика і цілісна системапропагандистських інститутів, включаючи матеріальні, організаційні та кадрові ресурси.
Взагалі система партійного керівництва пропагандою, верхівкою якої в роки Великої Вітчизняної війни був Секретаріат ЦК ВКП(б), вимагає окремого аналізу. При цьому треба враховувати, що загальний вектор пропагандистської роботи ставився на найвищому державному рівні. З журналу записи осіб, ухвалених І.В. Сталіним 22 червня 1941 р. видно, що з перших візитерів (о 5 год. 45 хв. ранку), разом із Г.К. Жуковим, Л.П. Берією, В.М. Молотовим та С.К. Тимошенко був начальником Головного політичного управління Червоної армії Л.З. Мехліс.124 Управляючий справами Раднаркому СРСР Я.Є. Чадаєв згадував, що у засіданні у Сталіна членів Політбюро та низки заступників голови РНК СРСР 18 липня 1941 р. секретар ЦК партії А.С. Щербаков заявив про необхідність «підвищити увагу до проведення політичної пропаганди, особливо на фронті», включаючи розширення армійського друку та закидання політичної літературиу німецький тил. У цьому основна політична робота на окупованій території покладалася на підпільні партійні організації. Чаадаєв свідчив, що Сталін позитивно поставився до пропозицій Щербакова й у своїй короткій промови зупинився зміст політичної пропаганди: «Від людожера Гітлера та її поплічників можна очікувати, навіть більше, що він задумав у час. Але його задуми на воді вилами писані... А пропозицію про те, щоб висвітлити ці задуми у пресі, слід прийняти». 1 вересня 1942 р. на зустрічі з керівниками партизанського руху Сталін поставив завдання вести серед населення постійну політичну роботу та одночасно викривати «брехливу німецьку пропаганду».127
Але, звичайно, партійне керівництво радянською пропагандою в роки війни не обмежувалося встановленням загальних рамок та провідних напрямків ідеологічної роботи. Найчастіше ми маємо справу з детальною регламентацією не лише змісту, а й форм, методів та прийомів пропаганди.
До 1941 р. у розпорядженні уряду було безліч ефективних інститутів доведення цілей своєї політики до людей. Найбільш важливим з них був апарат агітації та пропаганди компартії, у розпорядженні якого знаходилися кадри на всіх рівнях його діяльності: активісти з особливими обов'язками на рівні низових партійних осередків, спеціальні відділи та секретаріати, професійні агітатори та пропагандисти вищих рівнях. Радянські люди зазнавали безперервної дії потоку партійної пропаганди через партійні осередки на кожному підприємстві та в кожній установі, «Червоні куточки», які постачали людей літературою та візуальними матеріалами, та мобільні агітбригади.
Відповідно до головних завдань пропаганди у воєнний час (мобілізація та соціалізація населення) пропагандистський апарат був чіткою пірамідою, вершину якого займав Секретаріат ЦК партії. Без схвалення останнього Управління агітації та пропаганди ЦК ВКП(б) не ухвалювало жодного серйозного рішення. Управління агітації та пропаганди ЦК ВКП(б)
До складу Управління, що безпосередньо відповідав за організацію та ефективність пропагандистської роботи, у 1941-1945 р. входили такі підрозділи: відділ агітації, у складі якого перебували: група доповідачів з питань поточної політики та міжнародного становища; інструктори та консультанти з питань друкованої та усної пропаганди; помічник завідувача відділу з видання агітаційної літератури; журнал "Супутник агітатора"; відділ кінематографії (з лютого 1943 р.); відділ культурно-просвітницьких установ (консультанти з питань кіно-, радіомовлення та театру; сектор політпросвіту установ); відділ марксистсько-ленінської підготовки та перепідготовки партійних кадрів (сектор партійних та ленінських курсів; сектор перепідготовки та підготовки пропагандистських та газетних працівників); відділ науки (з травня 1942 р.); відділ партійної пропаганди (лекторська група; сектор друкованої та усної пропаганди марксизму-ленінізму; сектор пропаганди марксизму-ленінізму у вузах12); відділ друку (сектору журналів, видавництв, обласних, крайових та республіканських газет, поліграфії та паперу, районного друку, художньої літератури, центральних газет); відділ пропагандистських груп; відділ радіомовлення та радіофікації (з листопада 1944 р.);
Ефективність діяльності інститутів багато в чому визначається не лише їхньою організаційною структурою, а й готівковими ресурсами, включаючи кадрові. Так, за визнанням Г.Ф. Александрова, зробленому у березні 1944 р., за роки війни склалася невідповідність між високими вимогами до ідеологічної та політичної роботи та матеріально-технічної та ресурсної бази політико-культурної та агітаційно-пропагандистської роботи. Наприклад, тираж газет (включаючи «Правду») зменшився втричі з лишком разів.
У роки Великої Вітчизняної війни чільне місце серед пропагандистських ресурсів займала друкована пропаганда. Остання обставина визначила значне місце паперових ресурсів у організації пропагандистського простору. Вже 26 червня 1941 р. Г.Ф. Александров у записці з ім'ям А.С. Щербакова запропонував «у зв'язку з необхідністю забезпечити безперебійний випуск центральних загальнополітичних газет («Правда», «Известия», «Червона зірка»)» тимчасово скоротити періодичність чи тиражі низки відомчих та інших газет, включаючи «Піонерську правду» та «Безбожник».194 З метою вирішення паперової кризи в надрах Управління пропаганди у серпні 1941 р. народилася записка «Про організацію виробництва газетного паперу у східних районах країни». «Найбільш правильним вирішенням» питання збільшення виробництва газетного паперу вважалося завершення будівництва Красноярського і початок будівництва Кірово-Чепецького целюлозно-паперових комбінатів. В якості ще одного «паперового джерела» розглядалося переорієнтування на виробництво газетного паперу, що випускають друкований папір Камського паперового комбінату в Молотівській області і фабрики імені Куйбишева у Вологодській. прийняттю досить компромісної постанови ЦК ВКП(б), головний упор зробив на будівництво ЦПК у місті Чепці Кіровської області та розширення потужностей Камського комбінату. Показово, що будівництво комбінату в Чепці, прирівняного до матеріально-технічного постачання оборонних будівель, було покладено на ГУЛАГ НКВСРСР.196
Втім, паперова криза не була подолана і 1942 року. Так, наприкінці лютого начальник Політуправління НКПС М. Білоусов звернувся до О.С. Щербакову з проханням про збільшення тиражу газети «Гудок» до 150 тис. екз., але отримав негативну відповідь. У червні 1942 р. управління пропаганди виступило проти відновлення випуску газети «Рибна промисловість» у зв'язку з тим, що становище з папером не поліпшилося. Як інформаційну «компенсацію» редакціям газет «Правда» та «Известия» було надано вказівки про систематичне висвітлення соціалістичного змагання в рибній промисловості.199 І ще один наочний приклад. Начальник Куйбишевського облліту М. Семикіна в записці в Управління пропаганди на початку березня 1942 р. зазначала, що обкомом партії на низці евакуйованих підприємств було дозволено видання «Бойових листків», які за своїм змістом є фактично багатотиражними газетами, та ще й з періодичністю більше за будь-яку багатотиражку. . «Бойові листки» видавалися також виїзними редакціями газет «Комсомольська правда» та «Волзька Комуна». Крім того, було відзначено кілька випадків збільшення періодичності виходу низки газет, що порушувало рішення ЦК ВКП(б) з цього питання. Як ми бачимо, в умовах паперового дефіциту влада на місцях і відомства шукали різні шляхиобійти заборони на випуск своїх друкованих видань, а контролюючі органи (включно з цензурними) всіляко припиняли подібні спроби.
Слід уточнити, що обсяги виробництва газетного та друкованого паперу на підприємствах Наркомбумпрому і до війни не дозволяв забезпечувати повністю зростаючі запити на газети, журнали, а також масову політичну та художню літературу. Просто під час війни становище з папером стало ще важчим. Якщо у I кв. 1941 середньомісячне виробництво газетного паперу становило 19 тис. т, а друкованого - 9,8 тис. т, то в I кв. 1944 середньомісячне виробництво знизилося до 3,5 тис. т (18,4% довоєнного вироблення), а друкованого - до 1150 т (або 12,7%). Зрозуміло, що таке різке зменшення виробництва паперу не дозволяло широко розгорнути друковану пропаганду. При цьому падіння паперового виробництва пояснювалося не лише втратою низки підприємств у результаті військових дій202, а й «абсолютно незадовільною роботою діючих фабрик».
Наприклад, Балахнінський комбінат, розрахований на 11 тис. т газетного паперу, працював лише на 30% потужності через те, що Наркомліс не забезпечив комбінат деревиною, а Горьківська ТЕЦ систематично обмежувала відпустку електроенергії. Камський комбінат, здатний виробляти за місяць понад 8 тис. т, фактично виробляв не більше 350-700 т. Сокільський комбінат у Вологодській області не виконував планів виробництва внаслідок аварійного стану обладнання та незабезпеченості Наркомбумпромом заготівель деревини та хімікатів.
Основні пропагандистські образи та символи
Сучасні дослідники виходять із того, що створені у воєнні роки символи являли собою химерне поєднання реальних фактів та вигадки, справжніх подій та пропагандистських штампів. Звісно, зміст радянської пропаганди було дуже широким. Наприклад, за роки війни лише Військовий відділ підготував для керівництва Радінформбюро матеріали та довідки пропагандистського характеру з широкого кола питань: вигадки ворожого друку та радіо про застосування радянськими льотчиками розривних куль дум-дум; про героїзм радянських льотчиків; міф про непереможність німецької армії; показові цифри німецьких втрат; про настрої німецьких полонених; про перебіжчиків німецької, румунської та фінської армій; про взаємини між солдатами німецької та угорської армій; про втрати німецької армії на радянсько-німецькому фронті; радянські літаки, «знищені» німецьким інформаційним бюро; запровадження інституту військових комісарів та їх роль у будівництві та організації перемог Червоної Армії; про партизанський рух у районах, зайнятих німецькими військами; про уявні та справжні підсумки повітряних нальотів на Москву; елементи морального розкладання німецької армії; аварія німецького плану блискавичної війни.3 Пташка божого не знає - 6 малюнків Транспорт - 5 малюнків Розбиті найкращі дивізії ворога та найкращі частини авіації - 3 малюнки Було, а не казка про німецькі каски - 3 малюнки Собача радість - 3 малюнки Вікно фейлетон Зразковий будинок - панно Дія нашої артилерії - панно Вікно-фельєтон - Фашизм складається з одних фальшивок - 5 малюнків Геть з горищів мотлох! - 2 малюнка Кінь залізний, кінь живий - 1 панно Але за цією широкою проблематикою ховався певний набір образів, які умовно можна звести до двох груп - позитивних (патріотичних та героїчних) та негативних (образ ворога) символів, найчастіше представлених в опозиції один одному . Наприклад, аналіз змісту фронтової інформації ТАРС за кінець 1941 - початок 1942 демонструє переважання наступної тематики: приклади героїчних подвигів бійців, командирів і політпрацівників Червоної Армії; факти, що свідчили про «розвиток процесу морального занепаду німецько-фашистських армій», насильство і пограбування, які чинить німецько-фашистські загарбники над мирним населенням, і «звіряче поводження з радянськими військовополоненими»; матеріали, що показують активну допомогу населення Червоної армії, включаючи кореспонденції про дії партизанських загоніві допомоги їм з боку жителей.321 Але це зовсім не означає, що видавнича продукція в роки війни була зведена до випуску ідеологічної та пропагандистської літератури. Наприклад, на початку січня 1942 р. уповноважений Головліту при центральних видавництвах ОГИЗ Цирульников направив начальнику Куйбишевського облліту М. Семикіної рукописи центральних видавництв для здачі у виробництво. Серед них були не лише твори про Леніна, роботи Сталіна та історичні та пропагандистські видання, а й твори класиків вітчизняної та зарубіжної літератури. Коли ж Семикіна у листі до Управління пропаганди 4 березня 1942 р. озвучила несвоєчасність видання низки творів (наприклад, «Капітанської доньки» Пушкіна, «Горя з розуму» Грибоєдова, «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова та «Гірського гнізда» Мамина- , то на її листа була жорстка реакція. Управління доручило начальнику Головліту Скочилову роз'яснити надміру запопадливої співробітниці «помилковість її поглядів і доцільність видання» даних произведений.32 Героїчні символи У роки війни героїзм був головним поведінково-утворюючим початком, як у фронті, і у тилу. Не менш вагою був і «тихий» героїзм – здатність людей зберігати людську гідність у найекстремальніших умовах. Через це героїчні символи було неможливо стати об'єктами військової пропаганди. Крім того, в обстановці «культу особистості» культ окремих героїв ставав природним, служачи першому. Герої-символи служили і опорою сталінської системи, оскільки головною якістю, якою їх наділяла пропаганда, виступала саме відданість системі. Знамените гасло «За Батьківщину, за Сталіна!», звичайно, виникло не «за ініціативою знизу», а цілеспрямовано насаджувалося ідеологічними структурами. Але ці та інші символи всесоюзного масштабу доповнювали у свідомості людей їхній власний досвід (подвиги однополчан чи особисті трагедії)
Прорахунки пропагандистської роботи
Як уже зазначалося, ставлення до військової дійсності та пропагандистського впливу визначалося багатьма чинниками, в тому числі і настроями напередодні нападу фашистів на нашу країну. Представимо досить типовий зріз масових настроїв, що реконструюються з надісланих наприкінці 1940 р. до журналу «Супутник агітатора» список питань, заданих агітатору в транспортно-гужовій артілі Ворошиловградської області. Пройшовши недовгий шлях владними коридорами, 2 січня 1941 р. з Відділу агітації Управління пропаганди та агітації ЦК ВКП(б) лист місцевого агітатора разом зі списком питань потрапив «за призначенням» - до НКВС СРСР. У листі «комуніст ленінського призову» просив редакцію журналу відповісти на «підступні та єхидні» питання, які поставили агітатора зі стажем у безвихідь. З представленого великого списку виберемо питання, однак пов'язані з оборонно-патріотичної і зовнішньополітичної тематикой.469 Багато в чому, неприємні питання були породжені монополією офіційної комуністичної друку: «... у нас у СРСР газети як сухарі - розгорнеш і читати нічого». Через що працівників артілі дуже цікавило, чи не нападе Німеччина на СРСР із заходу, а Японія зі сходу навесні 1941 року? У цьому, радянсько-німецькі відносини, безсумнівно, були першому місці: «Відповідайте, чому товариші Молотов і Сталін пішли угоду з Гітлером?»; «Чи не надує Гітлер СРСР, і яким чином тепер у Німеччині і коли утворюється радянська влада?»; «Чому і чому наш друк не лає фашистів з осені 1939 року?»; «Народ Німеччини хоче воювати чи ні?»; «Чому Гітлер звідусіль стягує німців, чи не забере він німців із нашої республіки Німців у Заволжя?»; «Чи дійсно Гітлер любить СРСР, чи дворушничає?». Італійська тема звучала найчастіше в контексті німецької: «У яких умовах працюють компартії Німеччини та Італії? І чому немає товариств дружби з Радянським Союзом у Німеччині та Італії?»; «Чи буде радянська влада в Німеччині та Італії, і коли і що буде тоді з Гітлером та Муссоліні?».
Не залишені поза увагою були й відносини з іншими країнами: Туреччиною («Чому СРСР не відбирає свої міста та землі у Туреччини?»); Фінляндією («Чому СРСР 13.III. 1940 року не захопила Гельсінкі, адже пролетарі Фінляндії з нами? Або Гітлер заборонив?»), державами Прибалтики («Відповідайте, чи справді радіють в Естонії, в Литві та Латвії трудящі соввлади, їх тепер хвости, та черги за всім?») та країнами Антанти («Скажіть, чому СРСР не оголосив війну Англії та Франції?).
Ряд запитань цікавили ширші проблеми світового устрою: «Чи вигідна друга імперіалістична війнадля нашої революції?»; «Відповідайте, якщо закінчиться війна, чи існуватиме тоді Америка та Англія?». Звучали і відверто провокаційні питання: «Якщо так чи інакше, СРСР втягнеться в світову війну- скажіть, чи втримається тоді влада в СРСР і куди пошлють тоді комуністів?»; «Відповідайте, а якщо всі країни врешті-решт схоплять більшовиків за горло під час війни, хто ж буде тоді при владі в СРСР, та й чи буде він тоді?»; «Відповідайте, що було, якби пролетаріат повстав усього світу проти буржуїв і більшовиків, і щоб не було ні тих, ні інших, чи добре було б тоді трудящим, і тоді були б війни?». Все це викликало подив: «Скажіть, адже з усього видно, що СРСР готується до війни, з ким воювати і коли?» чи «Коли ж у світі соціальна революція?».470 В наявності, як бачимо, дезорієнтація населення, викликана різкими поворотами зовнішньополітичної і, відповідно, пропагандистської лінії.
Неабиякою мірою формуванню неадекватного образу противника сприяли самі пропагандистські органи, особливо на місцях. Про «дуже дивні» методи політичної пропаганди серед населення Ростова-на-Дону доповідав редактору газети «Безбожник» її власкор І.С. Зубковський у травні 1941 р. За свідченням кореспондента, у центрі міста, на проспекті імені Будьонного у вітрині висіла великих розмірів карта Європи, рясно прикрашена націонал-соціалістськими прапорцями, якими щодня відзначалося просування німецьких військ. Показовою є реакція людей, що товпляться біля карти, на події на фронті: «він, німець, хитрий», «проти нього ніхто йти не може», «він пройде куди
Архівні документи свідчать і про загальну недооцінку оборонно-патріотичної тематики, зокрема, у такій видовищній формі, як кінематограф. Із записки Г.Ф. Александрова «Про план виробництва художніх фільмів на 1941 рік», спрямованої в Секретаріат ЦК ВКП(б) наприкінці березня 1941 р., випливало, що Комітет у справах кінематографії «не вивчив необхідних уроків з минулих помилок і незадовільно підготувався до 1941 року». Планом передбачався випуск у 1941 р. 45 кінокартин, з яких оборонній тематиці було присвячено лише 3. Переважали фільми історичної та історико-революційної (12) та побутової тематики (11). Щодо сценаріїв 3-х фільмів на оборонні теми, то вони, на думку керівника Агітпропа, не відображали «героїчні подвиги Червоної Армії за останні роки, її повсякденне життята бойове навчання». Зокрема, у плані були відсутні фільми про радянську авіацію, а сценарій картини «Мертва петля» неправильно зображував «перші кроки російської авіації». Александров вважав, що фільм, побудований «на легковажному ослабленні та трюкацтві Уточкіна, не матиме позитивного виховного значення». Аналогічно був підданий критиці сценарій фільму «Два командира», за яким можна було зробити висновок, що «бійці та командири Червоної Армії здійснюють героїчні подвиги не завдяки високій політичній свідомості, не внаслідок наполегливої праці та чудового бойового вишколу, а випадково, завдяки простій удачі ». Автора доповідної записки обурювало наявність у сценарії фільму «Жнива» «політично двозначних дотепів». Наприклад, у момент переходу Червоною армією польського кордону у колгоспників з'явилася модна зачіска"якщо завтра воїна".
Соловйов Максим Валентинович
Пропаганда політична та літературна
Необхідність пропаганди у довоєнний і воєнний час стала відразу очевидною – Червоній Армії потрібно було мобілізувати нові сили, залучаючи населення, протидіяти пропаганді ворога на окупованих територіях, стимулювати патріотизм серед партизанів і навіть впливати методами пропаганди на армію ворога.
Популярними засобами пропаганди стали знамениті радянські плакати та листівки, радіопередачі та трансляція записів у ворожих окопах. Пропаганда піднімала бойовий дух радянських людей, змушувала битися їх мужніше.
Під час Сталінградської битви Червона армія застосовувала революційні методи психологічного тиску противника. З гучномовців, встановлених біля передової, мчали улюблені шлягери німецької музики, які переривалися повідомленнями про перемоги Червоної армії на дільницях Сталінградського фронту. Але найефективнішим засобом був монотонний стукіт метронома, який переривався через 7 ударів коментарем німецькою мовою: «Кожні 7 секунд на фронті гине один німецький солдат». По завершенню серії з 10-20 «звітів таймера» з гучномовців мчало танго.
Рішення про організацію пропаганди було ухвалено у перші дні Великої Вітчизняної війни. Формуванням образів, задіяних у пропаганді, займалися Управління пропаганди та агітації ЦК ВКП(Б) та Відділення по роботі з військами супротивника РСЧА.
Вже 24 червня 1941 року Радінформбюро стало відповідальним за пропаганду на радіо та друку. Крім військово-політичної пропаганди була також і літературна: до групи, яку створили спеціально для ведення пропаганди та висвітлення бойового життя радянських солдатів, були включені такі відомі письменники, як К.М. Симонов, Н.А. Тихонов, О.М. Толстой, А.А. Фадєєв, К.А. Федін, М.А. Шолохов, І.Г. Еренбург та багато інших. З ними також співпрацювали німецькі антифашисти – Ф. Вольф, В. Бредель.
Радянських авторів читали за кордоном: наприклад, статті Еренбурга розходилися по 1600 газет у США, а листа Леонова «Невідомому американському другу» прослухали 10 мільйонів заокеанських радіослухачів. "Література вся стає оборонною", - говорив В. Вишневський.
Відповідальність письменників була величезна – вони мали не лише показувати якості радянської армії та виховувати патріотизм, а й за допомогою різних підходів впливати на різноманітну аудиторію. Наприклад, Еренбург вважав, що «для червоноармійців і нейтральних шведів були потрібні різні аргументи».
Крім піднесення Червоної Армії, радянської людини та союзних військ, пропаганда також мала викривати німецькі війська, розкривати внутрішні протиріччя Німеччини, демонструвати нелюдяність її нападів.
СРСР володів усім арсеналом методів ідеологічної боротьби. Діючи в таборі ворога, наші пропагандисти не користувалися зайвою комуністичною риторикою, не викривали перед німецьким населенням церкву, не озброєні проти селян.
Пропаганда в основному була спрямована проти Гітлера та НСДАП, причому використовувалися протиставлення фюрера та народу.
Німецьке командування стежило за радянською пропагандою і бачило, що та була чудово диференційованою: « вона говорить народними, солдатськими і специфічно-місцевими висловлюваннями, закликає до первісних людських почуттів, як страх смерті, страх бою і небезпеки, туга за дружиною і дитиною, ревнощі, туга за батьківщиною. Усьому цьому протиставляється перехід на бік Червоної Армії.».
Політична пропаганда не знала обмежень: радянська пропаганда, спрямовану ворога, як ганьбила несправедливість війни, а й апелювала до величезним землям Росії, холодам, перевагу сил союзних військ. На фронті розпускалися чутки, розраховані попри всі верстви суспільства – селян, робітників, жінок, молодь, інтелігенцію. Однак у пропаганді були й спільні моменти – образ фашистського ворога.
Образ ворога
Образ ворога в усі часи та в усіх країнах формується приблизно однаково – необхідно розділити світ добрих, добрих людей, які воюють виключно на благо, та світ «нелюдей», яких не шкода вбивати в ім'я майбутнього світу на землі.
Якщо націонал-соціалістичні (а чи не фашистські) органи Німеччини оперували терміном «недочеловек», то СРСР таким розхожим жупелом стало слово «фашист».
Ілля Еренбург в такий спосіб позначав завдання пропаганди: «Ми маємо невпинно бачити собі гітлерівця: це та мета, у якому треба стріляти без промаху, це - уособлення ненависного нам. Наш обов'язок – розпалювати ненависть до зла і зміцнювати спрагу прекрасного, доброго, справедливого».
Слово «фашист» миттєво стало синонімом нелюдського монстра, який убиває всіх і вся в ім'я зла. Фашистів малювали бездушними насильниками та холодними вбивцями, варварами та насильниками, збоченцями та рабовласниками.
Якщо мужність і сила радянських бійців звеличувались, то сили союзників Німеччини зневажливо критикували: «У Донбасі італійці здаються в полон - їм не потрібні листівки, їх зводить з глузду запах наших похідних кухонь».
Радянські люди зображалися добрими і миролюбними в невоєнний час – під час війни їм моментально вдалося стати героями, голими кулаками озброєних професійних вбивць-фашистів, що знищують до зубів. І, що важливо, фашистів та фриців не вбивали – їх тільки знищували.
Налагоджена машина радянської пропаганди була досить гнучкою: приміром, кілька разів змінювався сам образ ворога. Якщо з 1933 до початку Другої світової формувався дискурс поділу образів невинного німецького народу та підступного нацистського уряду, то в травні 1941 антифашистські конотації були усунені.
Зрозуміло, що після 22 червня вони повернулися і пропаганда була розгорнута з новою силою. Ще один кардинальний поворот, відзначений німецькими органами пропаганди, – це мобілізація духовних резервів у 1942-1944 роках.
Саме тоді Сталін став заохочувати раніше засуджувані комуністичні цінності: традиційність, народність, церковність.
В 1943 Сталін дозволив обрання нового Московського патріарха, і церква стала ще одним патріотичним знаряддям пропаганди. Саме на той час патріотизм став поєднуватися з панслов'янською тематикою та мотивами допомоги братам-слов'янам. «Зміною політичної та ідеологічної лінії та гаслом «Виженіть німецьких окупантів з рідної землі і врятуйте Вітчизну!» Сталін досяг успіху», писали німці.
СРСР про союзників
Військова пропаганда Радянського Союзу не забувала і про країни-союзники, відносини з якими були не завжди найідилічнішими. Насамперед союзники виступали у пропагандистських матеріалах друзями радянських людей, веселими та самовідданими бійцями. Вихвалялася і матеріальна підтримка, яка надавалася союзними військами СРСР: американська тушонка, яєчний порошок та англійські льотчики у Мурманську. Польовий так писав про союзні війська: «Російські, англійці, американці, це гора. Хтось намагається головою розбити гору, той розбиває голову...».
Пропаганда велася серед населення країн-союзників: радянським делегаціям давалися інструкції у тому, як формувати позитивний образ СРСР, як переконувати союзників у необхідності відкриття Другого фронту тощо.
Радянські реалії часто порівнювалися з американськими: «Бій за Волгу – бій за Міссісіпі. Чи все ти зробив, щоб захистити свою рідну, свою чудову річку, американець», - писав Федін.
Мотив космополітизму і всепереможної дружби народів був переважаючим у союзній пропаганді, спрямованої США, Англію та Францію, тоді як у батьківщині цим термінам який завжди надавалась та роль. Незважаючи на те, що відразу після Другої світової колишні антизахідні штампи в радянській пропаганді знову ожили, малювалися плакати і складалися пісні: наприклад, джазова пісня «Джеймс Кеннеді» розповідала про героїчних британців в Арктиці.