Прохоров соціальна екологія. Б. Б. Прохоров «Соціальна екологія. Найімовірніше джерело поширення

1офесійна освіта БАКАЛАВРІАТ Б. Б. ПРОХОРОВ СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ Підручник для студентів закладів вищої професійної освіти, що навчаються за напрямом підготовки «Екологія та природокористування» 6-е видання, перероблене та доповнене Москва Видавництво1275502 73 П844 Рецензенти: д-р фіз.-мат. наук, акад. РЕА, проф. С. М. Семенов (заст. директора Інституту глобального клімату та екології Росгідромету та РАН, зав. відділом екології суші та біокліматології); д-р геогр. наук Ю.О. Веденін (директор Інституту культурної та природної спадщини) П844 Прохоров Б. Б. Соціальна екологія: підручник для студ. установ вищої. проф. освіти. М.: Видавничий центр «Академія», 2012. – 6-те вид., перераб. та дод. – 432 с. - (Сер. Бакалаврат). ISBN 978-5-7695-8768-9 - Підручник створений відповідно до Федерального державного утворювального стандарту за напрямом підготовки «Екологія та природокористування» (кваліфікація «бакалавр»). У підручнику описані процеси взаємодії спільностей людей з їх зовнішнім природним та соціальним оточенням, динаміка цих процесів та їх наслідки. Дано загальне уявлення про події, що відбувалися та відбуваються з людьми та всім людством протягом його історії. Для студентів закладів вищої професійної освіти. Може бути корисним викладачам вузів, вчителям середньої школи та всім, хто цікавиться сучасними поглядами на проблему «людина суспільство-довкілля». УДК 574(075.8) Б Б К 20.1я73 Оригінал -макет цього видання є власністю Видавничого центру «Академія», та його відтворення будь-яким способом без згоди правовласника забороняється ISBN 978-5-7695-8768-9 © Прохоров Б. 2005 © Прохоров Б.Б., 2012, зі змінами © Освітньо-видавничий центр «Академія», 2012 ©Оформлення. Видавничий центр «Академія», 2012 ПЕРЕДМОВА У Видавничому центрі «Академія» вийшов у світ підручник «Екологія людини», який присвячений переважно загальним проблемам цієї науки. У підручнику дано визначення екології людини (антропоекологія) і місцю, яке вона займає серед інших наук, розглянуто історію її становлення, описано об'єкт вивчення - антропоекосистема, перераховані антропо екологічні аксіоми - базові теоретичні положення екології людини. Важливе місце займає опис демографічної ситуації та громадського здоров'я, впливу сексуальної революції на життя сучасної молоді. Окремі розділи присвячені способу життя людей та сімейним відносинаму різні епохи, житлу та місту, проживання людини у сільській місцевості. Даний підручник служить продовженням підручника «Екологія людини», в ньому порушені питання, які розвивають один з розділів екології людини - її соціальний напрям. Соціальна екологія (соціальний аспект антропоекології) є розділом загальної екології людини, що розглядає процеси взаємодії спільностей людей з їх зовнішнім природним і соціальним оточенням, динаміку цих процесів та їх наслідки. У центрі практично всіх розділів підручника знаходяться спільності людей, які в залежності від ситуації, що складається в природній та соціально-економічній сферах, беруть участь у тих чи інших глобальних або локальних соціальних процесах. Люди моляться своїм богам, переміщуються в межах своїх країн і за їх межі, заселяють нові території, модернізують середовище свого проживання і свій спосіб життя, воюють один з одним, страждають від масового поширення заразних хвороб, голодують, піддаються терористичному насильству. Всі ці події пов'язані між собою, вони постійно супроводжують людину, але в різні епохи та на різних територіях вони протікають по-різному. У міру поширення сучасних засобів зв'язку та транспорту «скорочуються відстані» між країнами та материками. Планета Земля в уявленні людей «стискається». Люди і Землі починають розуміти свою єдність і відповідальність за долю колиски людства. У землян з'являються космічні роботи, вони спрямовуються в космос. 3 Викладити скільки-небудь докладно всі перелічені питання в одному підручнику не можливо. Автор спробував показати зв'язок процесів і явищ, які визначають життя кожної окремої людини, сім'ї, найбільших спільнот людей, всієї людини. Зовсім очевидно, що люди неоднаково живуть в умовах війни і миру, голоду і благополуччя, на постій ному місці і в умовах не пре пишно го пе редбачення в не відомих їм краях. Життя в античних державах Пелопоннеса мало було схоже на життя древніх жителів Скандинавії. Тим не менше, вектор розвитку різних людських груп і ме динний напрямок. І маючи найзагальніше уявлення про події, які відбувалися і в минулому і відбуваються з людьми і всім людством у теперішньому, кожен може розширити свої знання про окремі процеси і явища. нях, використовуючи спеціальну літературу, Інтернет, відвідуючи музе і, буваючи в інших країнах, уважно придивляючись до життя співвітчизників у різних куточках нашої країни. Вирішувати екологічні та будь-які інші проблеми населення не можливо поза контекстом історії, поза зв'язком з минулим цивілізацією, не знаючи і не враховуючи минулі помилки людей і блискучі зна ходи людського розуму . Необхідно знати людей, які своєю працею, інтелі хто сприяв і руху людства вперед. Слід підкреслити, що еко логія людини - наука про наше спільне життя, вона прагне розширити уявлення про фактори навколишньої людини середовища і зв'язки між цими факторами та спільнотами людей, які постійно з ними взаємодій. ють. Екологія людини базується на системному підході, що дозволяє її бачити навколишній світ обсягом, у всьому багатоманітності і складності. У підручнику містяться контрольні питання і два списки літератури - обов'язковий (короткий) і додатковий. Знайомство з наведеними в них книгами дозволить розширити знання з тих питань, які викладені в підручнику. У свою чергу, більшість із зазначених книг містить велику бібліографію, так що шлях пізнання безкінечний. Бажаю читачам успіхів на цьому шляху і щасливих знахідок. РОЗДІЛ 1 СПІВДІЛ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЇ ТА ЕКОЛОГІЇ ЛЮДИНИ Історія появи понять «екологія людини» та «соціальна екологія». Існуючі погляди на співвідношення понять «екологія людини» та « соціальна екологія». Місце соціальної екології у дослідженнях з екології людини. 1.1. Історія появи понять «екологія людини» та «Соціальна ЕКОЛОГІЯ» У сучасній науковій, навчальній та науково-популярній літературі при розгляді питань впливу факторів навколишнього середовища на життєдіяльність населення використовуються такі поняття, як екологія людини та соціальна екологія. У книзі «Кінцептуальна екологія» (1992) Н. Ф. Реймерс писав: «Історично і семантично екологія людини старша і ширша за змістом, ніж соціальна екологія. Згідно Дж. Бьюса, лінія «географія людини екологія людини соціологія» зародилася в працях Огюста Конта в 1837 р. Під назвою «біологія людини» цей напрям широко розвивався, в тому числі в книгах І. І. Мечникова «Етюди про природі людини» (1903) та «Етюди оптимізму» (1907). На цей час вийшли багато десятків монографій і тисячі статей з екології людини та її біології». У вітчизняній літературі одночасне існування обох термінів можна пояснити різним перекладом терміну Нітап ecology, запропонованого в 1921 р. американськими соціологами Р. Є. Парком та Е. В. Берджесом при соціологічному дослідженні міста Чикаго. Слід наголосити, що у французькій та англомовній географічної літератури широко використовують тер мін Нітап ecology саме як екологія людини. Екологічний підхід був найбільш розвинений у роботах французьких географів. Такими є «Принципи географії людини» Ви даль-де-ля-Блаша (1922) та «Географія людини» Дж. Брюна (1925). Ці роботи відрізняються строго екологічним підходом до проблеми заселення земної поверхні людиною. Продовжив роботи з географії людини у Франції М. Сорре, автор трьох важкого твору «Основи людської географії» (1943-1952). Перший том цієї праці має другу назву – «Нариси 5 екології людини». М.Сорре вважав, що «перше завдання географії людини полягає в тому, щоб вивчити людину як живий організм, схильний до дії певних умов існування і реагує на роздратування з боку навколишнього його природного середовища». Терміни екологія людини та соціальна екологія рівноправні, і кожен дослідник вільний використовувати будь-який з них або розширювати понятійний апарат, застосовуючи, наприклад, такі терміни, як геодемологія (В.Л. Котельников і Ю. Г. Саушкін, 1967), демоекологія, екологічна соціологія (0. Н.Яницкий, 1998) та інших. Усі ці варіанти прийнятні, якщо супроводжуються відповідним поясненням. Інша ситуація складається в навчальній літературі - студенти повинні отримувати чіткі формулювання, розуміти, про що йдеться, і тут термінологічний різнобій вкрай небажаний. 1.2. Існуючі погляди на співвідношення понять «ЕКОЛОГІЯ людини» і «Соціальна ЕКОЛОГІЯ» У сучасній літературі по відношенню до понять «екологія людини» і «соціальна екологія» склалося кілька точок зору. 1. Екологія людини (антропоекологія) і соціальна екологія - синоніми і в сенсовому відношенні можуть повністю міняти один одного. В.А.Сітаров та В.В. Пустовойтов (2000), посилаючись на думку авторитетних фахівців з екології людини, зазначають, що широка інтерпретація предмета екології людини фактично прирівнює її до соціальної екології. На їхню думку, таке становище значною мірою пов'язане з тим, що в даний час намітилася стійка тенденція зближення цих дисциплін, коли спостерігається взаємопроникнення предметів двох наук та їх взаємозбагачення за рахунок спільного використання накопиченого в кожній з них емпіричного матеріалу, а також методів та технологій соціально-екологічних та антро-екологічних досліджень. Н. Ф. Реймерс (1992) допускав злиття екології людини та соціальної екології. Він писав: «Для об'єднання екології людини та соціальної екології може бути термін "соціально-економічна екологія людини"». О. В. Лосєв і Г. Г. Провадкін (1998) наступним чином характеризують соціальну екологію: «Соціальна екологія як наука має свої специфічні завдання та функції. Її головними завданнями є: дослідження відносин між людськими спільнотами та навколишнім географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, прямий і побічний вплив виробничої діяльності на склад та властивості навколишнього середовища. Соціальна екологія розглядає біосферу Землі як екологічну нішу людства, пов'язуючи навколишнє середовище та діяльність людини в єдину систему «природа-суспільство», розкриває вплив людини "l"lа-рівновагу природних екосистем, вивчає питання управління та раціоналізації взаємини людини і природи. Завдання соціальної екології як науки полягає також у тому, щоб пропонувати такі ефективні способи впливу на навколишнє середовище, які як запобігали б катастрофічні наслідки, а й дозволяли істотно поліпшити біологічні та соціальні умови розвитку людини і всього живого Землі». Зі всім, що пишуть автори, можна повністю погодитися, якщо замінити слова «соціальна екологія» на «екологію людини». 2. Екологія людини більш загальний термін стосовно соціальної екології і, отже, на думку авторів, які дотримуються цієї точки зору, соціальна екологія є частиною екології людини. В.С. Преображенський та Є.Л. Райх в 1986 р. на Всесоюзній конференції «Проблеми соціальної екології» ясно висловили свою думку з цього питання: «Є підстави розглядати екологію людини як область наук про людину, що включає в себе як важливу складову соціальну екологію, але за умови її суворої екологічної орієнтованості». У словнику Н.Ф. Реймерса та А.В.Яблокова (1982) сказано, що «екологія соціальна - розділ екології людини, що розглядає взаємини соціальних групсуспільства з природою». Розвиваючи це становище, Н.Ф.Реймерс (1992) писав, що соціальна екологія, поряд з етноекологією та екологією народонаселення, є розділом екології людини. Дуже чітко ця лінія проводиться у підручнику Т. А. Якимової та В. В. Хас кіна (1998). На їхню думку, «екологія людини - комплекс дисциплін, що досліджують взаємодію людини як індивіда (біологічної особини) і особистості (соціального суб'єкта) з навколишнім її природним і соціальним середовищем. Екологія людини відрізняється від екології тварин різноманіттям засобів пристосування до середовища, наявністю цивілізації, культури. Важливою особливістю екології людини є соціобіологічний підхід - правильне врівноваження біологічних та соціальних аспектів. Соціальна екологія як частина екології людини - це об'єднання наукових галузей, що вивчають зв'язок суспільних структур (починаючи з сім'ї та інших малих суспільних груп) із природним та соціальним середовищем їх оточення. До цього об'єднання належать: екологія людських популяцій, екологія на родонаселення - екологічна демографія, екологія етносів та етногенезу - утворення рас і націй. До соціальної екології відноситься і екологія культури (цивілізації) як головної відмінної риси людської спільноти. Вершиною цієї гілки 7 знання є еволюційна (історична) екологія людства, що також входить у глобальну екологію». Іншими словами, в дослідженнях з екології людини існує соціальний розділ, який можна назвати соціальним аспектом екології людини. 3. Екологія людини становить частину соціальної екології. Такої думки дотримується Ю. Р. Марков (1986). Він вважає, що соціальна екологія - наука високого рівня, до якої входять теорія охорони живої природи (природоохоронна біологія), еконологія, конструктивна біологія, екологія людини. Ю.Г. Марков зазначає, що в міру оснащення дисциплін нижнього рівня новими дослідницькими засобами можливості цих дисциплін у дослідженні процесів формування нової сфери зростатимуть, а дисциплінарні межі, що їх розділяють, в даний час будуть ставати все більш і більш розпливчастими. У перспективі сучасна природоохоронна біологія, еконологія, конструктивна географія та екологія людини утворюють той органічний сплав, який і забезпечить цілісність соціальної екології як науки. Привертає увагу той факт, що схоластичні суперечки про термінологію ведуть фахівці, дуже далекі від практики конкретних антропоекологічних досліджень. Особливо характерна в цьому відношенні книга В.Д. Комарова (1990), в якій зроблено спробу довести, що соціальна екологія може існувати і «правильно» розвиватися тільки на основі марксизму-ленінізму. Автор пише: «Нам представляється, що час уже визнати наявність марксистсько-ленінської інтегративної науки про закономірності взаємодії суспільства і природи, про методи і форми оптимізації та подальшої гармонізації цієї взаємодії на основі суспільного прогресу». Далі слідує складний пасаж: «Еволюція предмета соціальної екології в буржуазній літературі за сім десятиліть, переклад її на світоглядну базу діалектичного та історичного матеріалізму в 60-80-ті рр.. в СРСР, а також виявлення її місця в інтеграції сучасної науки дозволяють визнати, що соціальна екологія по суті є нова, інтегративна наука про навколишнє суспільство (людство) середовищі, тобто. екологія суспільства. Теоретичний зміст цієї науки формується в логічній структурі трьох взаємопов'язаних блоків-інтеграторів даних різних приватних (спеціальних) і комплексних («стикових») наук про рух природно-соціального континууму: виробничої екології; екології людини та космічної екології». Таким чином, на думку Комарова, якщо «буржуазну» соціальну екологію перевести на світоглядну базу діалектичного та історичного матеріалізму, то утворюється «екологія суспільства», що складається з наук про рух природно-соціального континууму. З цього складного словесного «навороту» 8 можна виділити корисну для нашої теми інформацію - екологія людини є частиною соціальної екології. 4. Екологія людини та соціальна екологія - два різні наукові напрями, кожен з яких "й" має свій об'єкт дослідження. Так, Данило Ж. Маркович (1991) вважає, що соціальна екологія - окрема соціологічна наука, предметом вивчення якої є специфічні зв'язки між людиною та її середовищем. Соціальна екологія досліджує (в контексті загальної концепції світу, об'єднаного зі специфічними умовами життя) вплив середовища як сукупності природних і суспільних факторів на людину, вплив людини на її середовище, що сприймається як рамки людського життя. С.Н.Соломина (1982) вважає за доцільне розділити соціальну екологію та екологію людини та обмежити предмет останньою розглядом соціально-гігієнічних та медико-генетичних аспектів взаємовідносин людини, суспільства і природи. Проти такого вузького тлумачення екології людини абсолютно справедливо заперечували багато хто дослідники (Н.А.Агад жанян, В.П.Казначеєв, В.С.Преображенський та ін), на думку яких, ця дисципліна охоплює значно ширше коло питань. Н.Ф.Реймерс підкреслював, що екологія людини досліджує взаємодії антропосистеми (що розглядається на всіх рівнях її організації - від індивіда до людства в цілому) з біосферою, а також із внутрішньою біосоціальною організацією людського суспільства. Екологія людини має чітко позначений об'єкт вивчення - антропоекосистему. Формування теорії антропоекосистем здійснювалося в період становлення вітчизняної екології людини різними фахівцями, які стверджували необхідність вивчення територіальних систем життєдіяльності людських спільностей. Різноманітна спеціалізація (біологія, географія, медицина, антропологія, етнологія, культурологія) дозволила створити найповнішу модель антропоекосистеми. 1.3. Місце соціальної екології в дослідженнях з екології людини Яка ж ситуація з екологією людини в даний час у нашому розумінні? Екологію людини можна визначити як науку, спрямовану на пізнання закономірностей впливу на людські спільності навколишніх їх природних, соціально-економічних, виробничих, побутових факторів, включаючи культуру, звичаї, релігію та ін., з метою з'ясування напрацьованості екологічно-соціально- демографічних (антропоекологічних) процесів, а також причин тієї чи іншої спрямованості цих процесів. 9 Мета екології людини – забезпечити суспільство (у широкому розумінні цього слова – від кожного громадянина та громадських організацій до законодавців та керівників усіх рангів) з відповідною інформацією, що сприятиме оптимізації життєвого середовища людини та процесів, що протікають у людських спільнотах. Практичне завдання екології людини можна сформулювати наступним чином: створення на всій території країни здорового, екологічно чистого, безпечного та соціально комфортного довкілля людини. Особливої ​​уваги при вирішенні цього завдання заслуговує демографічне поведінка та порушення здоров'я населення. Організаційне оформлення екології людини почалося з середини 70-х років. ХХ ст. У 1974 р. відбулася конференція «Географічні методи в екології людини». Офіційне визнання екології людини можна датувати 1988 р., коли проходила перша Всесоюзна нарада з екології людини. У 1989 р. у Науковій раді з проблем біосфери при Президії Академії наук СРСР було створено секцію «Проблеми екології людини та раціонального використання курортних та рекреаційних ресурсів». З 1990 виходить реферативний журнал «Екологія людини». У 1991 р. у системі Академії наук було організовано Центр демографії та екології людини. У 1993 р. у Міжнародному незалежному еколого-політологічному університеті була створена перша в Росії кафедра екології людини. Пізніше екологія людини увійшла до програм університетської освіти. В останні десять років екологія людини стала вивчатися і в медичних вузах, вона зайняла міцне місце в назвах ряду науково-дослідних інститутів санітарно-гігієнічного профілю. Практичні роботи в галузі екології людини (утомлення ОВНСів, антропоекологічне картографування, опис зон екологічного лиха та ін. ) сприяли формуванню її методичної бази та визначенню предмета дослідження. При розробці теоретичних основ антропоекосистеми використано наукові підходи різних авторів , що розглядали у своїх роботах різноманітні територіальні комплекси геосистему (В. Б. Сочава), антропосистему (Н. Ф. Реймерс), ант ропобіогеоценоз (В. П. Казначеєв), антропогеоценоз (В. П. Алек сеєв). Викладання екології людини виявило необхідність чітко сформулювати понятійний апарат цієї науки, тому було створено понятійно-термінологічний словник з екології людини (Б. Б. Прохоров, 1999, 2000), а також видано кілька підручників та навчальних посібників. На рис. l. l предстамена структура екології людини (ЕЧ) та показано місце соціальної екології в антропоекологічних дослідженнях. 10 1 Екологія людини Теоретичні основи. Понятійна база (Введення в ЕЧ) 1 1 1 Біологічні аспекти (Екологічна антропологія; екоrенетика) Медичні аспекти (Медична екологія) Прикладна антропоекологія t ія) t t t Мал. l. l. Розділи екології людини та місце соціальної екології Слід гадати, що з часом у міру накопичення матеріалу з'явиться регіональна екологія людини. Прикладом такого роду дослідження є книга С. В. Рященка «Регіональна антропоекологія Сибіру» (2000). Теоретичні підстави екології людини (як і будь-якої іншої науки) включають парадигми цієї науки, її цілі та завдання, основні категорії, понятійну базу, основні теорії, моделі, феномени, що вивчаються. Всі ці питання розглянуті у підручнику Б. Б. Прохорова «Екологія людини» (2003). Біологічним аспектам екології людини присвячені багато публікацій В. П. Алексєєва, Т. І. Алексєєвої, В. П. Казначєєва та ін. Наявність цього розділу екології людини дозволяє говорити про сформовану екологічну антропологію та еко логічну генетику. Великий внесок у екологічну генетику зробив Ю. Р. Ричков (1985). Медичні аспекти екології людини, або медична екологія, має тривалу історію, що починається в середині XVI I I ст. Практично всі дослідження з медичної географії та географії хвороб (нозогеографії) з сучасних позицій можна розглядати як медико-екологічні. Наприклад, «Досвід медичної географії Кавказу щодо пропасних лихоманок» (Н. І. Торопов, 1864); «Хвороби пустель» (А. В. Єлісєєв, 1894); «Природна осередковість трансмісивних хвороб у зв'язку з ландшафтною епідеміологією зооантропонозів» (Є.М. Павловський, 1964); «Географічні аспекти деяких ендемічних хвороб у Сибіру і Далекому Сході» (1968); «Питання медичної географії Арктики 11 та Антарктики» (1972); "Патологія людини на Півночі" (А. П.Ав цин та ін, 1985); «Деякі аспекти світового поширення та екології сказу» (Р.А. Канторович, 1968); «Еколого-географічний підхід до проблеми зооантропонозів» (І. В. Конєва, 1990). Географи зробили дуже великий внесок у формування в нашій країні екології людини (Ю. В. Медведков, В. С. Преобра жіночий, Є. Л. Райх та ін), проте поки немає чітко склався географічного напрями в антропоекології. При цьому насамперед доцільно говорити про регіональну антро-екологію. Ймовірно, це справа недалекого майбутнього, коли регулярно з'являтимуться антропоекологічні дослідження, присвячені конкретним територіям та методам подібних досліджень. *** На закінчення можна поставити знак рівності між соціальними аспектами екології людини та соціальною екологією. Таким чином, в даний час існує досить чітко означена наукова дисципліна - екологія людини (антропоекологія) зі своєю понятійною базою, системою методів, об'єктом дослідження, досвідом конкретних досліджень, забезпечена підручниками, навчальними посібниками, навчальними програмами. Внутрішню структуру антропоекології становлять кілька розділів, серед яких важливе місце займає соціальна екологія. Контрольні питання 1. Які розділи входять нині у структуру екології людини? 2. Який об'єкт вивчає антропоеколорія? 3. Яке місце займає соціальна екологія у низці антропоекологічних дисциплін? 4. Хто першим запропонував термін "екологія людини"? РОЗДІЛ 2 ЛЮДИНА В ПРИРОДНИХ І ГРОМАДСЬКИХ НАУКАХ Людина - істота біосоціальна. Складний шлях становлення з тимчасової людини. Морфофункціональні особливості людини. Біологічні основи суспільного життялюдей. Соціально-психологічні особливості людини та її суспільні функції в різні епохи. 2.1. Людина - істота біосоціальна<;:оциальная антропоэкология, как и вся экология человека, находится на стыке различных наук, которые всесторонне изуча­ ют человека. В научных дисциплинах, которые явились материн­ скими по отношению к антропоэкологии, изучают или «человека биологического», или «человека общественного». В биологии, ана­ томии, физиологии, генетике, большинстве клинических дисцип­ лин человек присутствует как биологический вид со всеми прису­ щими биологическому виду особенностями. В то же время суще­ ствует большое количество наук - социология, экономика, эт­ нография, история, культурология, обществоведение, - в кото­ рых человек предстает как субъект общественно-исторического процесса, развития материальной и духовной культуры. В иссле­ дованиях по антропоэкологии ситуация иная, поскольку человек рассматривается как в медико-биологическом, так и в социаль­ но-историческом аспектах. В этой связи необходимо подчеркнуть, что исследования ос­ новных закономерностей экологии человека и эволюции челове­ ческого рода базируются на твердом понимании того, что чело­ век существо биосоцим ьное, биологический вид, часть природы с одной стороны, с другой - носитель созданной им цивилиза­ ции. Поэтому развитие человечества базируется на двух основопо­ лагающих процессах - биологической эволюции и культурном прогрессе. Жизнедеятельность человека обусловлена как биоло­ гическими процессами, протекающими в его организме, его ана­ томией и физиологией, так и навыками, полученными при об­ щении с другими людьми (обучение, совместный труд, отноше­ ния в семье), т.е. в процессе социализации. А. Н.Леонтьев (1975) подчеркивал, что процесс усвоения от­ дельными людьми достижений исторического развития общества 13 состоит в том, что он создает у человека новые способности, но­ вые психические функции, т.е. является процессом воспроизведе­ н ия в свойствах индив ида исторически слож ившихся качеств и способностей всего.чстювеческого рода. Ч еловек не рождается на­ деленным историческим и достижениями человечества, они во­ площены не в нем, не в его природных зада тках, а в окружающем мире - в велики х творениях человеческой культуры. Только в ре­ зультате процесса присвоения человеком этих достижений, осу­ ществляющегося в ходе его жи зни, он приобретает подлинно че­ ловеческие свойства и способности. Процесс этот как бы ставит его на плечи предшествующих поколений и высоко возносит над всем животным м иром. С завершением антропогенеза человек, сохраняя свою б иоло­ гическую природу, превращается вместе с тем в общественное существо, в «сверхорганизм», и в этом новом качестве во мно­ гом, порывая дотоле существовавшие связи с природой, выража­ ет свою родовую сущность в создании «сверхприроды», матери­ альные и духовные составляющие которой охватываются поняти­ ями «вторая природа» и «культура». Таким образом, человек предстает уже не просто как индив ид, являющийся частью рода человеческого, но и как личность в ее взаимосвязи с обществом. Личность - относительно поздний про­ дукт общественно-истор ического и онтогенетического развития. А. Н. Леонтьев писал по этому поводу: «Л ичностью не родятся, личностью становятся». В результате длительного воздействия человека на окружаю­ щую природу создалась новая, «искусственная» среда обитания, оказывающая, в свою очередь, существенное влияние на различ­ ные стороны его жизнедеятельности. Этот процесс особенно уси­ лился в условиях научно-технической революции, в связи с даль­ нейшей индустр иализацией, урбанизац ией среды и созданием искусственных экосистем. Освоение социальных, исторически сложившихся форм деятель­ ности - главное условие и решающий механизм индивидуального становления человека. Чтобы сделать эти формы личными способ­ ностями и частью индивидуальности, человек с раннего детства вводится в такое общение с взрослыми, которое выражается в под­ ражании, учении и обучении. В результате индивидуально развива­ ющийся человек овладевает способностями разумно действовать с орудиями труда, с различного рода символами, словами, с пред­ ставлениями и понятиями, со всей совокупностью социальных норм. Осваивая очеловеченную природу, ребенок приобщается к бытию культуры разнообразными способами. В этом приобщении участвуют все органы человека (зрение, слух, обоняние, вкус, осязание) и психофизиологические процессы (мышление, созер­ цание, ощу щение, хотение, деятельность, любовь). 14 Приобщение к культуре вырабатывает у человека механизмы самоконтроля, выражающиеся в способност и волевыми усилия­ ми регулировать широкий диапазон влечений, инстинктов и т. п. Этот самоконтроль по существу является соl!l"ИМ ьным контролем. Он подавляет неприемлемые для данной социальной группы им­ пульсы и составляет необходимое условие жизни общест ва. Чем более интенсивно развивается человечество, тем все более слож­ ными оказываются проблемы образования и воспитания, форми­ рования человека как личности. Исторически сложившиеся нормы права, морали, быта, пра­ вила мышления и граммат ики, эстетические вкусы и м ногое дру­ гое формируют поведение и разум человека, делают из отдельной личност и представителя определенного образа жизни, культуры и психологии. Осознание человеком себя как личност и всегда опо­ средствовано его от ношением к другим людям. Каждый отдель­ ный человек представляет собой неповторимую индивидуальность, и вместе с тем он несет в себе некую родовую сущность. Он выс­ тупает как личность, когда достигает самосознания, понимания своих социальных функций, осмысления себя как субъекта исторического процесса. Исходя из дуалистического понимания человека как существа, принадлежащего двум различным мирам - природ ной необходи­ мости и нравственной свободы, И ммануил Кант разграничивает антропологию в «физиологическом» и «прагмат ическом» отноше­ нии: первая исследует то, « ... что делает из человека природа. . . », вторая - то, «...что он, как свободно дей ствующее сущест во, де­ лает или может и должен делать из себя сам». Современная философия исследует, прежд е всего, сущност ь человека, общие закономерност и его становления и развития, его цели и ид еалы, а также пути их дост ижения. В рамках от еч ествен­ ной философии в последней трети ХХ в. была предпринята по­ пытка создать универсальную науку о человеке (И. Т. Фролов, 1988). Комплексный подход к проблеме человека и его будущего пред ­ полагает особую роль философии при обращении к анализу сущ­ ност и и существования человека, антропосоциогенезу и исто­ рии человечест ва, к развит ию его цивилизации в связи с гло­ бальными проблемами, в частност и экологическими и демогра­ фическими. И нтегральный подход ориентирован также на обращение к биологии и генетике человека, к анализу его психофизиологиче­ ских возможностей и путей их реализации в ходе обучения и вос­ питания, к развитию его творческих способностей, проявляющихся в разных формах материальной и духовной деятельности. Для че­ ловека чрезвычай но важна его социальная реализация как лич но­ сти, его нравст венная жизнь, гуманистические принципы всей системы человеческой деятельности. 15 По мнению И.Т.Фролова, с появлением единой науки о чело­ веке будет окончательно преодолен дуализм естественнонаучных и социологических методов и станет учитываться как биологиче­ ская природа человека, так и его социальная сущность. Единая наука о человеке должна стать синтезом многих специальных наук общественных, естественных и технических, с разных сторон изу­ чающих человека. Можно сказать, что в наши дни такой интег­ ральной наукой является экология человека, которая объединяет биологические и социальные аспекты изучения человека. Человек - это живая система, представляющая собой един­ ство физического и духовного, природного и социального, на­ следственного и прижизненно приобретенного. Как живой орга­ низм человек включен в природную связь явлений и подчиняется биологическим (биофизической, биохимической, физиологиче­ ской) закономерностям. На уровне сознательной психики и лич­ ности человек обращен к социальному бытию с его специфиче­ скими закономерностями. Физическая, морфологическая органи­ зация человека является высшим уровнем организации материи в известной нам части мироздания. Человек сосредотачивает в себе все, что накоплено человечеством в течение веков. Этот процесс осуществляется и через приобщение к культурной традиции, и через механизм биологической наследственности. Ребенок насле­ дует запас генетической информации через специфически чело­ веческое строение тела, структуру мозга, нервной системы, за­ датков. Однако природные (анатомо-физиологические) задатки развиваются и реализуются только в условиях социального образа жизни в процессе общения ребенка с взрослыми. Проявление био­ логических закономерностей жизни человека носит социально обусловленный характер. Жизнь человека детерминируется еди­ ной системой условий, в которую входят как биологические, так и социальные элементы. Действия человека, образ его мыслей и чувств зависят от объек­ тивных исторических условий, в которых он живет, от особенно­ стей той социальной группы, класса, интересы которых он созна­ тельно или бессознательно представляет. Содержание духовной жизни человека и законы его жизни наследственно не запрограм­ мированы. Но этого нельзя сказать о некоторых потенциальных способностях к творческой деятельности, об индивидуальных осо­ бенностях дарования, которые формируются обществом, но на основе наследственных задатков. Наследственность в той или иной степени, прежде всего через особенности высшей нервной систе­ мы, влияет и на характер развития наклонностей и способностей человека. Описание человека может опираться на характеристику основ­ ных его свойств. Например Б.Т. Григорьян (1991) перечисляет та­ кие человеческие признаки, как: биологическая неприспособлен16 ность при рождении к какому-то чисто животному существова­ нию; особое анатомическое строение, необыч ная пластичность поведения; способность производить орудия труда, добывать огонь, пользоваться языком. Лишь человек обладает традициями, памя­ тью, высшими эмоциями, способностью думать, утверждать, от­ рицать, считать, планировать, рисовать, фантазировать. Только он может знать о своей смертности, любить в подлинном смысле этого слова, лгать, обещат ь, удивляться, моли ться, грустит ь, презирать, быть надменным, зазнаваться, плакать и смеят ься, обладать юмором, быть ироничным, играть роль, познавать, опред­ мечивать свои замыслы и идеи, воспроизводить существующее, известное ему, и создавать нечто новое, не существовавшее ранее в условиях данной ему действительности. Л.С. Выrодский подчеркивал, что основной и самой общей де­ ятельностью человека, отличающей его от животного с психологи­ ческой стороны, ямяется сигнификация, т.е. создание и употребле­ ние знаков. Знаки - элемент культуры, обеспечивающий ее сохра­ нение и передачу от поколения к поколению; наиболее развитая система знаков - язык - состамяет сердцевину культуры. Инди­ вид способен упрамять знаками, а через них - своим сознанием и поведением. Эти знаки и способы упрамения возникают в группе людей, в процессе социального взаимодействия: коллектив исполь­ зует знаки, чтобы упрамять поведением своих членов. Лишь под миянием других людей они усваиваются, «интернализируются» индивидом - происходит их «вращивание» в сознание. В Институте социологии РАН рассмотрены различия в подхо­ дах к изучению человека (табл. 2. 1). Т а б л и ц а 2. 1 . Аналитические различия исследования человека в разных науках (Социология в России. М.: Изд- во И н -та социологии РАН, 1 998) - Критерий Биология Психология Социология Объекты изучения Вид Культурная группа Социальная организация Признаки Органическое строение Культура Социальные формы Факторы единения Физическая наследственность строения Психологиче екая трансля ция культуры Консервация социальных форм Факторы изменчивости Индивидуальная изменчивость Личная инициатива Свобода личности Главные явления Борьба за существование Психическое взаимодействие Социальная солидарность Таким образом, человек - высшая ступень живых организмов на нашей планете. Он генетически связан с другими формами жизни, являясь одновременно субъектом общественно-историче­ ского процесса, развития материальной и духовной культуры на Земле. Ч еловек - биосоциальное существо, вьщелившееся из жи­ вотного мира благодаря способности производить орудия труда, обладающее членораздельной речью и сознанием, нравственны­ ми качествами. Важную роль в биосоциальной эволюции человека сыграл тот факт, что восприятие социальной программы в ходе индивиду­ ального развития человека опирается на ее генетические особен­ ности, на присущие человеку способности к усвоению языков и т.д" имеющие в своей основе генетические задатки. «В этом отно­ шении генетические особенности каждого человека имеют важ­ нейшее значение не только для обеспечения его биологических свойств, но и для восприятия социальной программы. На протя­ жении всей истории человечества сознание людей оказалось спо­ собным воспринимать все нарастающую социальную программу. Пластичность сознания у человека так велика, что в обозримом будущем будет вполне обеспечена его существующими биологи­ ческими свойствами» (Н.П.Дубинин, Ю. Г. Шевченко, 1976). 2.2. Сложный путь становления современного человека Происхождение человека (антропогенез) - сложный эволю­ ционно-исторический процесс. В.П.Алексеев (1961) отмечал: «Че­ ловек прошел длительный путь развития не только как обще­ ственное существо, но и как биологический вид, его появление и эволюция связаны не только с развитием культуры, но и с длительным изменением и совершенствованием биологической организации, создающей предпосылки для любых функциональ­ ных проявлений, для деятельности любого уровня и направлен­ ности». Принято считать, что собственно гоминидная ветвь эволюции сформировалась не ранее 14- 15 и не позднее 6 млн лет назад. Основными тенденциями гоминизации были: прямохождение, увеличение объема мозга, дифференциация его структуры, раз­ витие руки как органа труда, удлинение периода роста и разви­ тия, освоение нового способа поведения - адаптации к трудовой деятельности. Примерно 5 млн лет назад гоминиды были представлены дву­ ногими человекообезьянами - австралопитеками, которые до­ вольно широко распространились по Африке, а возможно и за ее пределами.Австралопитеки были в значительной степени хищни­ ками и охотились на различных животных, применяя для этой i8 цели простейшие орудия. Таким образом, характерное для совре­ менного человека употребление животной пищи имеет очень древ­ нее происхождение. Австралопитеки существовали в интервале вре­ мени от нескольких миллионов до нескольких сотен тысяч лет до нашей эры. Становление семейства гоминид (включая австрало­ питеков), согласно мнению большинства антропологов, происхо­ дило в целом в условиях изменения климата в сторону его некото­ рого иссушения, результатом чего было сокращение (почти до полного исчезновения) лесов и распространение степей и саванн на значительных пространствах тропических областей. У челове­ кообразных обезьян, вся жизнь которых проходила в тропическом лесу, оказались нарушенными самые главные экологические свя­ зи, в результате чего в условиях открытых безлесных пространств у них вместо лазания начала вырабатываться новая система пере­ движения - на двух ногах, т. е. ходьба и бег. Они бьши вынуждены искать новые виды пищи, свойственной степям и саваннам. Пере­ ход от сбора растительных плодов к охоте на диких животных опре­ делил необходимость изготовления каменных орудий. Исследования антропологов (особенно находки Луиса Лики в Олдовайском ущелье вблизи оз. Танганьика в Восточной Африке) позволяют оценить возраст наиболее древнего предшественника современного человека в 2- 2,5 млн лет, названного Человеком умелым (Ното habllis) . Длительное время он сосуществовал с авст­ ралопитеком. Около 1,5 млн лет назад появился Человек прямоходящий (Ното erectus). Примерно 1 млн лет назад Ното erectus стал единствен­ ным представителем гоминид на Земле. И, наконец, 50 - 35 тыс. лет назад появился Человек разумный (Ното sapiens). По мнению многих специалистов, Ното sapiens разделяется на два подвида неандерталец (Ното sapiens neanderthalensis) и современный чело­ век (Ното sapiens sapiens). По морфологическим чертам строения черепа неандертальцы отличались как от ранних палеоантропов, так и от людей современного типа. 2.3. Морфофункциональные особенности человека В работах отечественных антропологов (В.П.Алексеев, Т. И.Алек­ сеева, Е. Н. Хрисанфова и др.) подробно охарактеризованы мор­ фофункциональные особенности человека. Как представителю класса млекопитающих человеку присущи характерное строение кожи (сильное развитие дермы, многочисленные сальные и пото­ вые железы, волосяной покров, хотя и перешедший на большей части поверхности тела в рудиментарное состояние), постоянная температура тела, легочный тип дыхания, четырехкамерное серд­ це, безъядерные эритроциты, выкармливание детей молоком, вы19 рабатываемым молочными железами. Вынашивание зародыша в материнском организме сопровождается возникновением у чело­ века, как и у других высших млекопитающих, специального орга­ на - плаценты. Млекопитающие обладали хорошо развитыми нервно й систе­ мой и органами чувств, что способствовало их выживанию и про­ грессу. Человек ушел вперед по сравнению с другими млекопита­ ющими благодаря сильному развитию и дифференциации коры головного мозга. Необходимость сохранения равновесия при прямохождении вызвала образование кривизны позвоночного столба, перемеще­ ние общего центра тяжести. Освобождение верхних к онечностей от функций опоры тела и передвижения обусловило увеличение массивности скелета нижних конечностей, мощное развитие их мышц, возникновение сводов стопы с их рессорной функцией. Существенно изменилось и строение таза, который стал массив­ нее, шире и оказался основной опорой при прямохождении. К прямохождению приспособились все системы внутренних орга­ нов, усложнились способы доставки крови к сердцу от нижних конечностей и к головному мозгу от сердца. Диафрагма переме­ стилась из вертикального положения в горизонтальное, мышцы брюшного пресса стали выполнять значительно большую роль в акте дыхания. Средства общения у человека представлены жестами, мими­ кой, членораздельной речью, обеспечиваемыми соответствующим развитием мускулатуры аппарата голосообразования, а так же средств управления им, включая корковые центры речи. Члено­ раздельная речь позволила людям общаться друг с другом. Через общение достигалась согласованность действий. Это сделало воз­ можным объединение людей в племена и роды. Сообща люди за­ нимались поисками мест, удобных для охоты и рыбной ловли. Уже в те времена люди исполняли ритуальные танцы, передавали из уст в уста поэтические предания и сказки. За десятки тысяч лет язык превратился в самое мощное орудие человека. Головной мозг человека и по абсолютным, и по относительным показателям превзошел мозг обезьян. Так, масса головного мозга человека оказалась в три раза больше массы мозга гориллы, масса тела которой в три раза превосходит массу тела человека. Благода­ ря необычайно высок ой организации нервной системы у челове­ ка возникли предпосьшки для безграничного прогресса инте;шек­ туальной и эмоциональной сфер. Много общего имеется у человека с его животными предками в реагировании на импульсы, поступающие из внешнего мира, с которым, чтобы выжить, необходимо успешно поддерживать кон­ такты и который в одно и то же время и благоприятен, и опасен. Первоначально мозг человека был лишь эффективным приемни- 20 ком внешних сигналов, трансформирующихся в ощущения, и одновременно проводником ответных эмоциональных реакций организма на внешние раздражения, например, бегство от огня, стремление сжаться в комок при нападении зверей, радость лю­ бовных объятий. По мере совершенствования мозга человек все более отходил от своих прародителей. В определенный момент - вероятно, это произошло несколько сот тысяч лет тому назад - мозг наших предков сильно увеличился в объеме и его организация стала бо­ лее сложной. Размер черепа современного человека в три раза пре­ восходит размер черепа австралопитека, который, по общему при­ знанию, является ближайшим предком человека. Эти изменения объема и структуры мозга увеличили способность человека к вос­ приятию внешних раздражений, абстрактному мышлению, осмыс­ ливанию своих поступков, осознанному выбору целей и направ­ ления своей деятельности. Все современные люди принадлежат к одному виду, в пределах которого выделяют несколько основных рас. Главные признаки вида Ното sapiens свойственны всем без исключения расам чело­ века, которые таким образом стоят на одинаково высоком уровне развития своей биологической организации. Относительно време­ ни возникновения и числа очагов первичного расообразования предложено несколько гипотез: согласно некоторым из них, су­ ществовал один более или менее широкий ареал формирования современного человека и его рас, другие признавали от 2 до 45 таких центров. Внутривидовой полиморфизм телосложения Ното sapiens из­ вестен с глубокой древности. Попытки классифицировать много­ образие строения человеческого тела привели к созданию кон­ ституциональных схем, в основе которых лежат обычно дискрет­ ные, т. е. отчетливо разграничиваемые, типы, но поскольку таким образом не удается диагностировать конституциональные типы большинства людей, все большее развитие получают количествен­ ные методы, исходящие из непрерывного распределения так на­ зываемых компонентов телосложения (мускульного, костного, жирового). Для современной антропологии характерен комплекс­ ный подход к проблеме конституции человека - изучение соот­ ношения ее морфологических свойств с физиолого-биохимиче­ скими и психологическими. Количественно сбалансированный по­ лиморфизм человека как вида отражает в известной мере адап­ тивные особенности его популяций. Например, соотношение раз­ личных типов сложения может существенно варьировать в разных группах человечества. Известна повышенная частота «вытянутого типа» у арабов - жителей пустынь, особенно бедуинов Ливий­ ской пустыни, или в «нилотском типе» Экваториальной Африки. Напротив, «Коренастое сложение» типично для некоторых вари21 антов арктической расы (эскимосы). Подобное телосложение пред­ ставляет определенные преимущества при поддержании физио­ логических функций в жарком (соответственно холодном) кли­ мате, прежде всего в связи с терморегуляцией. В качестве общей закономерности отмечено увеличение «экологического градиен­ та» (отношение массы тела к поверхности) у живущих в местно­ стях с холодным климатом и уменьшение его у экваториальных групп. Следовательно, группы людей из более прохладных клима­ тических зон имеют большую массу и меньшую относительную поверхность тела. Наиболее отчетливые формы проявления физиологической адаптации также наблюдаются в экстремальных условиях суще­ ствования, т. е. прежде всего в северных, экваториальных и высо­ когорных районах. Например, отмечено понижение основного обмена от северных районов к экваториальным; противополож­ ная тенденция наблюдается для иммуноглобулинов крови - их количество повышается у экваториальных групп; в условиях вы­ сокогорья имеет место повышение гемоглобина и т. д. Генезис этих особенностей достаточно сложен. Некоторые из них, по-видимо­ му, закреплены генетически. Например, у восточно-африканско­ го племени масаев, питающихся преимущественно очень жирной пищей, существует эффективный механизм стабилизации уровня холестерина и поэтому отмечены низкое содержание холестери­ на и практически отсутствие атеросклероза. Другой пример: пред­ полагаемое снижение чувствительности тканей к метаболическо­ му действию ростового (соматотропного) гормона у малорослых пигмеев Африки. Выявлен и целый ряд зависимостей фенотипа от внешних факторов, прежде всего социально-экономического (ка­ чество питания, болезни). Специфической особенностью взаимоотношений человека со средой является созданная им принципиально новая форма адап­ тации, в ходе которой человек меняет среду и одновременно про­ исходят изменения общественных отношений людей. Этот про­ цесс осуществляется без перестройки морфофункциональной орга­ низации человека. Но и биологическая адаптация человека спе­ цифична, ибо состоит в сохранении не только его биологиче­ ских, но и социальных функций, и осуществляется при значи­ тельной и все возрастающей роли социального фактора. В отличие от животных, человек сохраняет свои видовые морфофункцио­ нальные характеристики независимо от смены природных усло­ вий существования благодаря трудовой, общественно-историче­ ской деятельности. Для всех этнорасовых групп Ното sapiens типично однозначное направление полового диморфизма, единообразный тип роста и биоморфоза. Половые различия проявляются с самых ранних эта­ пов постнатального периода (т. е. после рождения) и выражают- 22 ся, прежде всего, в темпах развития, так как по показателя м био­ логического возраста девочки опережают мальчиков. При этом различные повреждающие воздействия в меньшей степени затра­ гивают ростовые процессы у женщин сравнительно с мужчина­ ми, что связывается иногда с «защитным» действием двух Х-хро­ мосом у женщин. Имеются данные, что мускульный (атлетиче­ ский) тип у мужчин и пикнический тип у женщин характеризу­ ются и относительно высокими уровнями секреции половых гор­ монов - мужских (андрогенов) и женских (эстрогенов). Наконец, половые различия затрагивают также многие физиологические и биохимические признаки. Например, температура тела, артери­ альное давление, частота сердцебиений, показатели красной и белой крови, основного обмена и другие проявляют у женщин (в отличие от мужчин) выраженную волнообразность в связи с по­ ловым циклом. Специфической чертой индивидуального развития человека является относительно большая протяженность периода детства со сравнительно низкой скоростью роста и выраженный скачок его скорости в связи с половым созреванием. Подобные законо­ мерности роста могут рассматриваться в качестве характерных для определенного этапа эволюции приматов и особенно гоминид, в становлении которых важную роль сыграло увеличение периода обучения молодых особей. Внутри любой группы развивающихся индивидуумов могут существовать некоторые групповые и осо­ бенно индивидуальные вариации и всегда имеет место морфофи­ зиологическая дифференциация при одном и том же хронологи­ ческом возрасте, определяющая в конечном итоге так называе­ мый биологический возраст индивидуума. В качестве критериев биологического возраста используют различные морфологические, физиологические, биохимические тесты. Особенно тесно связаны показатели скелетного, полового и общего соматического ра зви­ тия, которые чаще всего и используют как критерии биологиче­ ского возраста. На темпы развития, а следовательно, и на биоло­ гический возраст влияют многие факторы. Очень важная роль при­ надлежит социально-экономическому фактору, в меньшей мере на биологический возраст могут влиять факторы природной сре­ ды (климато-сезонный, геохимический и др.). По-видимому, на­ блюдающийся во многих странах в основном на протяжении про­ шедшего столетия так называемый секулярный тренд («вековая тенденция»), выражающийся, прежде всего, в ускорении про­ цессов развития, а также в увеличении размеров тела и некото­ ром перераспределении типов телосложения, представля ет собой лишь фазу колебаний в пределах видового комплекса Ното sapiens. Подобные вековые или даже эпохальные изменения могли суще­ ствовать и намного раньше. Например, для длины тела, формы головы и лица они констатируются с неолита и даже ранее. Отме- 23 чены эпохальные колебания и в показателях полового созрева­ ния, возможны они и для многих других признаков. Все эти изме­ нения носили разнонаправленный характер, протекали разными темпами на разных территориях и в разные периоды развития че­ ловечества. Основные причины подобных микроэволюционных явлений в пределах вида Ното sapiens, по-видимому, генетичес­ кие, связанные с процессами метисации населения планеты, из­ менения частот генов, сдвигом их доминантности, хотя их появ­ ление зависит и от целого ряда других факторов, в том числе социально-экономических. 2 .4. Биологические основы общественной жизни людей Известный польский социолог Я. Щепаньский (1 969), анализи­ руя соотношение биологического и социального, писал: «К био­ логическим основам общественной жизни мы относим особенно­ сти человеческого организма, происходящих в нем физиологи­ ческих процессов, механизм наследования свойств, импульсы, склонности и потр ебности, возникающие из особенностей орга­ низма и физиологических процессов. Человек, чтобы жить, дол­ жен удовлетворять потребности, вытекающие из наследственной конституции организма, удовлетворять чувство голода, жажды, половые инстинкты и т. д.». Отвечая на вопрос: какие же особен­ ности организма, какие его жизненные процессы и потребности оказывают влияние на общественную жизнь, Я. Щепаньский ука­ зывает следующие наследственные особенности человеческого организма: прямая походка как анатомическая особенность, позволяю­ щая человеку лучше охватывать взглядом окружающую обстанов­ ку, освобождающая передние конечности даже во время передви­ жения и позволяющая лучше использовать их для труда, чем это могут сделать четвероногие; цепкие руки с подвижными пальцами и противопоставлен­ ным большим пальцем, позволяющие выполнять сложные и тон­ кие функции; взгляд, направленный вперед, а не в стороны, позволяющий видеть в трех измерениях и лучше ориентироваться в простран­ стве; большой мозг и сложная нервная система, дающие возмож­ ность высокого развития психической жизни и интеллекта; сложный механизм голосовых связок, строение гортани и губ, способствующие развитию речи, т. е. произнесению определенно­ го количества дифференцированных звуков; длительная зависимость детей от родителей, а следовательно, долгий период опеки со стороны взрослых, медленный темп рос- 24 та и биологического созревания и потому долгий период обуче­ ния и социализации; пластичность врожденных импульсов и потребностей, отсут­ ствие жестких механизмов инстинктов, имеющих место у друтих видов, возможность приспособления потребностей к средствам их удовлетворения - все это способствует развитию сложных образцов поведения и приспособления к различным условиям среды; ус тойчивость сексуального влечения, влияющая на формы семьи и на ряд других социальных явлений. Эволюция человеческого мозга уменьщила зависимость чело­ века от животных инстинктов и в то же время послужила причи­ ной развития у него дара созидания и разрушения. Человек может коренным образом изменить условия своего существования, если сочтет их для себя неподходящими. В случае неудачного первого шага у него есть возможность создать что-то новое. Но экспери­ менты человеческого ума могут иметь и катастрофические, порой необратимые последствия, и удержать людей от подобных шагов в силах лишь инстинкт самосохранения. В процессе приобщения к культуре у человека вырабатываются механизмы самоконтроля, выражающиеся в способности волевы­ ми усилиями регулировать широкий диапазон влечений, инстинк­ тов и т.п. Этот самоконтроль по существу является социальным контролем, так как подавляет неприемлемые для данной соци­ альной группы импульсы и составляет необходимое условие жиз­ ни общества. Однако свобода деятельности человека имеет две стороны, что вынуждает его совершать поступки с учетом как открывающейся новой, благоприятной возможности, так и опасности нежелатель­ ных пос11едствий. Инстинктивная реакция человека на внешние раздражения в процессе эволюции бьша дополнена элементами сознательной и продуманной деятельности. Изначальную задачу самосохранения оттеснило стремление человека удовлетворить такие свои потребности, как приобщение к красоте, материаль­ ная обеспеченность и личное благосостояние, значение которых человек был уже в силах оценить и поэтому в различной степени мог претворять в жизнь. С самого начала своей истории человек стреми.лея усовершен­ ствовать как формы социальной организации общества, так и орудия труда. Чем более интенсивно развивается человечество, тем все более сложными оказываются проблемы образования и воспитания, формирования человека как личности. Условия его сушествования во многом определились взаимодействием био­ сферы, откуда человек черпал все необходимое для поддержа­ ния жизни, и созданной его умственной деятельностью техно­ сферы. 25 2.5. Социально-психологические особенности человека и его общественные функции в разные эпохи Человек обитает в двух мирах, одним из которых является ес­ тественный мир растений и животных, земли, воздуха и воды, возникший за миллиарды лет до появления самого человека, дру­ гим - мир социальных и нститутов, искусств и ремесел, которые человек создает для себя с помощью орудий труда, знаний и меч­ ты о целенаправленном преобразовании природы. Поиски лучших форм организации общества столь же древние, как и само человеческое общество. Они заложены в самом харак­ тере практической деятельности человека. Люди верят в то, что они могут быть счастливы и ищут пути для создания удобств, обес­ печения своей безопасности, превращения труда в радость, под­ нятия уровня общественного сознания, стремятся к новым от­ крытиям разума, расцвету поэтического творчества, к душевной и физической гармонии, прилагают усилия, чтобы сделать все это неотьемлемой частью среды своего обитания. Но в действи­ тельности жизнь большинства людей сопряжена с изнурительным трудом, который часто вызывает болезни, приводящие либо к смертельному исходу, либо к полному истощению организма. Не один раз человечество становилось жертвой войн, эпидемий, го­ лода, сопровождавшихся гибелью множества людей и всеобщим страхом, усугублявшимся невежеством. Люди палеолита. Результаты исследований палеоантропологов показывают, что более 1 , 5 млн лет назад человек начал изготов­ лять примитивные каменные орудия труда. Около l 00 тыс. лет на­ зад неандертальцы (рис. 2 . 1) начали использовать огонь, возника­ ющий от молний и самовозгорания торфа, а около 50 тыс. лет назад люди научились сами получать огонь. Таким образом, глав­ ное различие между людьми и животными состояло в изготовле­ нии орудий труда и использовании огня, который представлял источник энергии, дополнявший внутреннюю энергию, постав­ ляемую пищей и необходимую для поддержания обмена веществ. С тех пор как люди покорили огонь, перед ними открылись боль­ ш ие перспективы. П риготовление пищи совершалось отныне на кострах, и огонь, который служил источником света в темных пещерах, в дремучем лесу или густых зарослях, превратился в символ тепла и уюта, став центром человеческого жилья. За прошедшие двадцать тысячелетий человек заселил все кли­ матические зоны Земли. Суровые экологические условия в перио­ ды похолодания и потепления климата, которые сопровождались наступлением и отступлением ледников, предъявляли очень вы­ сокие требования к людям, к их умственной деятельности как для успешной борьбы с крупными и опасными животными, так, воз­ можно, и для победы в конкуренции с родственными приматами. 26 Рис. 2. 1 . Неандерталец. Реконструкция М. М. Герасимова Одновременно со становлением физического типа человека про­ должалось развитие материальной культуры палеолита, начиная от самой примитивной обработки камня, до высокоразвитой куль­ туры позднего палеолита с его тонко обработанными каменными орудиями труда и охоты, а также прекрасными образцами изо­ бразительного искусства. Уже в палеолите сложились первобыт­ ные верования, поклонение своим тотемам, соблюдение запре­ тов (табу). Прогресс духовной и материальной культуры человека происходил более быстро в районах, где природные условия не обеспечивали его растительной пищей и требовали охоты на круп­ ных:животных. Подводя основные итоги доисторического периода в становле­ нии человека, целесообразно обратиться к работе К. Ясперса «Смысл и назначение истории)) (1994). Автор отмечает следующие важные события в:жизни древнего человека: использование огня и орудий. Живое существо, не имеющее ни того, ни другого, мы вряд ли сочли бы человеком; появление речи. Радикальное отличие от взаимопонимания жи­ вотных посредством спонтанного выражения своих ощущений составляет присущая только человеку способность выражать осо­ знаваемый в речи и передаваемый ею смысл предметного мира, который служит объектом мышления и речи; способ формиру щие человека насилием над самим собой, на­ ю ы, пример, посредством табу. В самой природе человека заложено то, что он не может быть только частью природы; напротив, он фор­ мирует себя посредством искусства. Природа человека - это его искусственность; образование групп и сообществ. Человеческое сообщество ко­ ренным образом отличается от инстинктивно, автоматически соз­ данных государств у насекомых. Основное отличие человеческого сообщества от групп и отношений господства и подчинения, обра- 27 зуемых приматами, состоит в осознании людьми его смыслового значения; формирование жизни посредством мифов, образов, подчинение всего существования, семейного уклада, общественного устрой­ ства, характера труда и борьбы этим образам, которые в своем бесконечном толковании и углублении по существу являются про­ сто носителями самосознания и осознания своего бытия. Следовательно, за время первобытности сформировался соци­ альный генотип современного человека, который проявился не только в создании орудий труда и технологий для поддержания своего существования в большей независимости от капризов при­ роды, но и, прежде всего, в развитии средств общения и переда­ чи мыслей, образовании человеческих сообществ, этических норм и духовного мира, осознании себя. Человек неолита. При переходе от палеолита к неолиту боль­ шие перемены наблюдались в формировании духовного мира чело­ века. Резко возрос уровень познания окружающего мира. Для за­ нятия земледелием и скотоводством необходимо было учитывать периоды природных циклов и время паводков на реках. Чтобы заниматься ремеслом и строительством, были нужны обширные и разнообразные знания, накопленные предыдущими поколени­ ями. Первичное миросозерцание находило отражение в системе верований, мифов, их хранителями были колдуны и жрецы. Рели­ гиозные верования поддерживались множеством норм и табу. Ис­ кусство неолита - живопись, обрядовая музыка и танцы - отра­ жало эти верования. Поскольку объем и разнообразие знаний и навыков значительно увеличились, удлинился срок их передачи следующим поколениям (рис. 2.2). Общины, осваивавшие земледелие и скотоводство, опирались на более высо­ кий уровень познания природных процес­ сов, годовых циклов выращивания рас­ тений, многолетние циклы воспроизвод­ ства животных, новые производственные навыки. Усложнилась структура элемен­ тов зарождавшегося общества, увеличи­ лось число видов деятельности (изготов­ ление каменных, деревянных, костяных орудий труда, возделывание земель, вы­ пас скота, обработка продуктов земледе­ лия и скотоводства, изготовление гончар­ ных изделий, строительство жилищ и т. п.). Эrо требовало более сложных, диф­ ференцированных правил регулирования Рис. 2.2. Кроманьонец. экономических и внутриобщинных отно­ Реконструкция шений, распределения продуктов. М. М. Герасимова 28 Человек бронзовоrо века. Раннерабовладельческая цивилиза­ ция характеризуется усиленным строительством городов, появля­ ются города-государства. Историки пишут о том, что в этот пери­ од произошла так называемая <(городская революция» - в Харап­ пе, Мохенджо-Даро число жителей достигло 1 00 тыс. чел., были построены цитадели, зернохранилища, храмы, создана система городской канализации. Предпосылкой и следствием названных выше перемен в обще­ стве стали изменения в самом человеке, сбросившем оковы об­ шинной нивелировки и уравнительности. Знания, навыки, усиле­ ние общения, обмена знаниями и товарами в городах стали осно­ вой для успеха и богатства личности, вьщеления активной элиты. Во многом прогресс происходил за счет закабаления других чле­ нов бывшей общины, захвата рабов и принуждения их к труду. Человек античности. Главное достижение античной цивилиза­ ции - расцвет человеческой личности, приоритет духовной сферы, подъем науки, искусства, мифологии, раскрепощение личности и ее свобода. Фигура свободного гражданина греческого полиса или римского государства представляется человеком рефлексиру­ юшим, оптимистическим, отдающим приоритет прекрасной ар­ хитектуре, скульптуре, живописи, любящим чтение и театр, склон­ ным к философии (рис. 2.3). Жители античных государств успеш­ но занимались земледелием, скотоводством, ремеслом, участво­ вали в выборе правителей. На завершающих этапах античной эпо- Рис. 2.3. Человек античной цивилизации 29 у людей, которые, казалось бы, достигли в жизни вершин бла­ гополучия и имеющих возможность «купаться в удовольствиях», появляются элементы пресыщенности жизнью, усталости от того образа жизни, которы й они вели. Это была одна из важных при­ чин, из-за которой дряхлеющая Римская империя не смогла про­ тивостоять нашествию варваров. Люди раннего феодализма. В переходный период от античного мира к раннефеодальной цивилизации личность человека резко изменилась. На смену людям поздней античности пришел чело­ век молодой, энергичн ы й, полный жизненных сил, хотя и с варварскими знан иями, обычаями, образом жизни. Он сравни­ тельно быстро впитал в себя все жизнеспособное, что осталось от прежнего общества. Этому немало способствовало христиан­ ство, ставшее своего рода капсулой, носителем информации от античной цивилизации к новой цивилизации научного, куль­ турного, этического генотипа, но в сильно обедненном и иска­ женном виде. В раннефеодальном обществе маятник качнулся от личной сво­ боды и сравнительного равенства горожан античных полисов к несвободе и зависимости иерархически многослойного общества. Крестьяне, равноправные в пределах общины, лично зависели от феодалов, которые сами бьши вассалами верховного сюзерена, служили со своим отрядом в войске короля, зависели от его суда и произвола. И феодалы, и король, в свою очередь, духовно зави­ сели от церкви, их жизнь жестко регламентировалась. В раннефеодал ьной цивилизации, переживавшей тяжелые времена бесконечных войн, голода, эпидемий, произошел сдвиг в пользу биологических, материальных потребностей (за счет сокращения значения потребностей экономических, социально­ политических и духовных) по сравнению с периодом расцвета античного общества. Разрушение производительных сил, унич­ тожение части людей, материальных и культурных ценностей, снижение производительности труда - все это привело к при­ митивизации потребностей, нацеленных, прежде всего, на вы­ живание человека, семьи, сельской общины, города в условиях, когда за это выживание надо бьшо отчаянно бороться. Натурали­ зация хозяйства привела к сокращению круга экономических по­ требностей, связанн ых с обменом товарами, рынком сбыта. На первый план выIIШи интересы перераспределения земельной соб­ ственности и присвоения феодальной ренты. Социально-поли­ тические потребности ограничиваются узкими границами общи­ н ы, цеха, вассальной зависимости. Духовные потребности под воздействием христианского аскетизма и догматизма сузились и упростил ись. Люди развитого феодализма. Стадия развитого феодализма в Европе (XI XV вв.) наступила после завершения перехода от хи - 30 античности к феодализму и его окончательного утверждения на остатках первобытных общин и рабовладельческих государств. Она характеризуется завершением процесса становления феодального строя. К этому времени основные институты феодального обще­ ства (крупная феодальная земельная собственность, сеньориаль­ ная система и др.) и основные классы уже сформировались. В эпо­ ху феодализма на первый план выходит новый персонаж. Это во­ инственный, невежественный, ограниченный, жестокий король со свитой феодалов и полуразбойничьей дружиной, преуспевший в войнах, набегах и грабежах. Феодал господствует над зависимым крестьянином, который задушен рентой, поборами, военными набегами. Для крестьянина характерны философия пессимизма и убожества, отказ от земных радостей ради загробного райского блаженства, этика показного сострадания и лицемерия, постоян ­ н ы й страх перед небесными и земными карами з а легендарное грехопадение и совершаемые п роступки. Главное в этот период - становление мировых религий, стрем­ ление церкви охватить, подчинить себе духовный мир и все сто­ роны деятельности человека. В Европе это бьш период стреми­ тельного распространения и утверждения христианства, а на Ближ­ нем Востоке с VI в. - мусульманства. М ировые религии образова­ лись не на пустом месте. Они впитывали в себя, преображая и подчиняя своим идеологическим и этическим системам, ряд унас­ ледованных элементов языческих верований и ритуалов. Религия освящает, а искусство воспевает сословную иерархию, подчиненность низших высшим, обещая в вознаграждение за по­ корность и страдания на земле царство Божие. Христианство и ислам, возникшие первоначально как религии угнетенных, ста­ новятся столпами иерархии, механизмом духовного принужде­ ния, поощряют уничтожение иноверцев и еретиков. Человек эпохи Возрождения. Античное общество, несмотря на свое крушение, оставило глубокий след в развитии человечества. Именно тогда бьши заложены здоровые основы для нового рыв­ ка, который в итоге, проходя ряд исторических спиралей, при­ вел к новому расцвету индивидуума. Накопленные знания, дости­ жения культуры, религиозные верования, видоизменяясь, пере­ ходят от поколения к поколению. Полтора тысячелетия после кру­ шения Римской империи - период обогащения духовного мира, революций в науке, культуре, образовании, достижения могуще­ ства (иногда даже опасного) человеческой мысли. За полтора ты­ сячелетия в истории человечества наблюдался прогресс, полный драматических перипетий с периодическими колебаниями маят­ ника личной свободы. Но в итоге сформировался современный человек с разнообразными потребностями, разносторонними спо­ собностями, огромным объемом быстростареющих знаний и на­ выков, размытой этикой и идеологией (рис. 2.4). 31 Рис. 2.4. Совершенный человек в представлении Леонардо да Винчи Возрождение дало толчок формированию светской, гуманис­ тической этики, включающ ей все ценное от общечеловеческой морали, но освобождающейся от пут церковных канонов. Эпохи Ренессанса и Просвещения принесли с собой новый поворот к свободе, равноправию граждан, возвышению лично­ сти, торжеству человеческого духа. Возрождаются идеи античной науки, искусства и демократии, основываются города - Вене­ ция, Флоренция, Г енуя, Толедо и др. Города представляли собой духовные центры, средоточие ремесленников и архитекторов, по­ этов и художников, купцов и банкиров, политических свобод и раскованного духа человека. Оплотами свободомыслия бьши уни­ верситеты. Наиболее зн аменательная веха в истории - взлет духовной жизни, получивший блестящее воплощение в итальянском Ренессансе (XIV- XYI вв.). Он равен по своему историческому значению пер­ вой интеллектуальной революции VI - IV вв. до н. э. в Древней Греции. Собственно говоря, с возрождения древнегреческого на­ следия и начался Ренессанс - эпоха гуманизма, продлившаяся примерно до середины X I X в. Гуманизм на первый план выдвигает Человека, освобожден­ ного от жестких ограничений религиозных догм, свободную твор­ ческую личность, отдающуюся радости бытия, ощущения, позна- 32 ния. Эго наuшо отражение в Великой научной революции, зало­ жившей основы современной науки в различных сферах познания. Становление личной свободы не п роходило безболезненно. Феодальные владыки стремились укрепить свою власть, уничто­ жали сопротивлявшихся, постоянно вели войны, чинили суды. Церковь стремилась укрепить свою власть и экономическое могу­ щество избиением и изгнанием неверных, гонением на еретиков. Папской буллой в 1 478 г. была учреждена И спанская инквизиция. Десятки тысяч подозреваемых в ереси, в том числе и великие мыслители (Джордано Бруно), подвергались жестоким пыткам, многие были сожжены на костре - подвергнуты «аутодафе», ли­ цемерно называвшейся «казнью без пролития крови». В п ериоды Реформации и Контрреформации вновь произоuшо усиление аб­ солютизма и преследований инаковерующих, увеличение несво­ боды, угнетения крестьян и ремесленников, разгул инквизиции и произвола. Человек эпохи расцвета буржуазного общества. Формирование и развитие локальных, национальных и континентальных рын­ ков, быстрый рост ремесленной, мануфактурной, а с конца XVIII в. и машинной промыuшенности, увеличение слоя людей, благопо­ лучие которых зависело от конъюнктуры рынка, ужесточение кон­ куренции и снятие препон на ее пути, совершенствование креди­ тования, банков разрушило узкие рамки натурального хозяйства и выдвинуло на первый план интересы экономические. Человек буржуазного общества - это Ното economicus, независимо от того, какое место в развитой системе общественного разделения труда он занимает. В результате побед английской и французской революций, вой­ ны за независимость в Северной Америке утверждались буржуаз­ ные свободы, исходи вшие из равноправия граждан, приоритета личности, равных возможностей в конкурентной борьбе. Основы экономической свободы были закреплены Кодексом Н аполеона во Франции, политической - Великой хартией вольности в Ве­ ликобритании, Декларацией независимости в С ША. С вобода лич­ ности и конкуренции стала символом веры буржуазного строя, предпосылкой подъема и расцвета индустриальной цивилизации. Она открьша дорогу для стремительного развития освобожденных от пут религиозных догм науки, изобретательства, образования. Религия бьша вынуждена отступать перед силой разума, приспо­ сабливаться к изменившимся условиям жизни общества. Происходили перемены и в институте семьи. Большая патри­ архальная семья, состоявшая, как правило, из трех поколений, бьша распространена в феодал ьной деревне и цеховом городе. Многодетные семьи присущи были и правящей верхушке, что порождало конфликты и преступления при разделе наследства. Основа семьи бьша экономическая, для верхушки общества ре- 33 шающую роль и грали политические и имущественные соображе­ ния. Брак и семья освящались и поддерживались церковью. Рас­ ш ирение личной свободы и господство рыночных отношений во многом подорвали прежнюю семью, которая все более теряла свои позиции и сохранилась преимущественно в деревне. Семья утра­ чивала прежнее экономическое значение, особенно в среде про­ летариата и интеллигенции, возросла активность и независимость женщин. Более сильными были семейные узы в странах Востока, где они поддерживались исламом и традициями. Социально-политические потребности были подчинены эко­ номическим интересам. С трудом завоеванные политические сво ­ боды и гражданское равенство бьт и призваны обеспечивать рав­ ные условия для конкуренции и охранять приобретенную или полученную в наследство собственность. Духовные потребности также подчинены экономическим интересам, хотя нередко выхо­ дят за их рамки. Рост благосостояния, разнообразие видов де­ ятельности, развитие международных связей усилили потребность в совершенствовании науки, культуры, искусства. Усложнение и расширение видов деятельности в предындуст­ риальном и особенно индустриальном обществе, все более широ­ кое применение достижений науки в производстве, управлении, военном деле потребовали нового уровня способностей, знаний и навыков широкого круга работников не только умственного, но и физического труда. Потребовалось выделение специального пери­ ода, необходимого для получения общего и специального образо­ вания, профессиональной подготовки. Обучение происходило в начальных и монастырских (церковноприходских) школах, гим­ назиях, лицеях, для небольшой части населения бьт и универси­ теты, а затем и сеть разнообразных техникумов и институтов, го­ товивших технические и инженерные кадры. В ремесле, мануфак­ турах и на предприятиях сохранился институт ученичества, свя­ занного с производством. И лишь в сельском хозяйстве большин­ ство людей не получало н икакого специального образования. В основе мотивационного механизма человека как биологиче­ ского вида лежит необходимость выжить и продлить свой род, в поте лица добывать хлеб - для себя и своей семьи. Этот биологи­ ческий и одновременно экономический стимул, который выхо­ дит на первый план в кризисных ситуациях, усложняется от сту­ пени к ступени, обогащается как по набору услуг, так и по спосо­ бам их приобретения в условиях быстрого развития общественно­ го и профессионального разделения труда, развития обмена. Внеэкономическое и экономическое принуждения, побуждав­ шие к труду, существовали в разных эпохах, дополняя друг друга, однако соотношение их неодинаково. Для феодального общества, наряду с экономической зависимостью (собственность феодала на землю), преобладавшим элементом оставалась личная зависи34 мость крестьянина (от сравнительно мягкой оброчной формы до жестких проявлений крепостничества, процветавших в России). Различные формы экономического принуждения и наемного тру­ да применялись на мануфактурах, в сфере обслуживания и и нтел­ лектуальной деятельности, частично в армии. Но не стоит сводить мотивационный механизм только к при­ нуждению - внеэкономическому или экономическому. Труд это одновременно и творческое самовыражение способностей и талантов человека, игра человеческих сил, доставляющая челове­ ку наслаждение реализацией своих замыслов, созиданием нового. Механ изм творческой мотиваци и, облагораживающего труда, превращающий его в увлекательный поиск достижения постав­ ленных целей, всегда присутствовал, хотя, естественно, в мини­ мальной доле в труде раба или крепостного крестьянина и в мак­ симальной - в труде архитектора или скульптора, ученого или композитора. В христианской религии были элементы, побуждавшие челове­ ка к труду, реализации своих талантов, а в протестантизме и, в частности, кальвинизме считалось грехом, если человек актив­ ным трудом не реализовал способности, заложенные в нем выс­ шей волей. Творческие стимулы к труду постепенно нарастали, хотя в кризисные переломные периоды они теряли свои позиции. В странах Востока, где преобладали ислам, буддизм, конфуци­ анство (Китай) , синтоизм (Япония), были свои особенности в развитии потребностей и способностей человека, его знаний и навыков, мотивационного механизма. Здесь индивидуальные склон­ ности, способности и интересы, личные свободы играли подчи­ ненную роль, на первый план выдвигались интересы государства, коллектива, крепче был институт семьи. Все это сдерживало рас­ крытие индивидуальных способностей и талантов, свойственных западной индустриальной эпохе, и стало одним из факторов тор­ можения общественного прогресса и колониальной зависимости многих стран. Идеология и мораль буржуазного общества подчинены требо­ ваниям рынка - в той наиболее развитой форме, какую он при­ нимает в капиталистическом обществе. Высшей моральной цен­ ностью становится приобретение богатства, рост прибьши в той или иной форме. Произошли радикальные изменения в обществен­ ной морали, системе нравственных ценностей, которыми руко­ водствуются люди во взаимоотношениях полов, в семье, быту. В последней трети ХХ в. наблюдаются признаки глубокого кризиса идеологии и морали. Очень важное замечание о специфике индустриальной и нача­ ла постиндустриальной эпохи делают в своей книге «Земля толь­ ко одна» Барбара Уорд и Рене Дюбо. Они пишут: «Следует под­ черкнуть, что в конце ХХ - начале XXI в. в отношениях человека 35 с мирами, в которых он обитает, произошли коренные и, воз­ можно, необратимые изменения. За минувшие два столетия, в особен ности в последнюю четверть ХХ в., неизмеримо усилилось " 1" " вторжение человека 8 естественный порядок вещей в природе, что предвещает наступление новой революционной эпохи в исто­ рии человечества, вероятно, более революционной, чем можно себе представить. Создается впечатление, что люди сознательно, в масштабе планеты, заменяют разумное, контрол ируемое управ­ ление средой, случайностью, производят для того, чтобы не ра­ ботать, планируют наугад. И делают это в таком быстром темпе и в такой глубокой степени, каких не знала ранее история челове­ чества». Человек эпохи тоталитаризма. В противовес буржуазной идео­ логии родилась, окрепла, а в ХХ в. стала господствующей социа­ листическая идеология, сочетающая в себе научную утопию с религией угнетенных. На закате индустриал ьной цивилизации маятник вновь качнулся к несвободе. Ее экономической основой стало превращение человека в винтик огромной индустриальной машины, подчиненной интересам монополий, слившихся с го­ сударственной бюрократией. Рецидивом самых мрачных времен средневековья стали временное торжество фашизма в Германии и Италии, сталинский режим в России. Печальный опыт строительства социализма в России показал его жестокость и неэффективность. Большевики видели смысл нового строя в борьбе за превращение частной собственности в общественную, экспроприации всех классов собственников - не только капиталистов, но и всей массы собственников-тружени­ ков: крестьян, ремесленников, торговцев, представителей сво­ бодных профессий и независимых работников. Главными чертами социалистического общества в нашей стране бьuш организован­ ное насилие одного класса над всеми иными, крайний центра­ лизм, террор и принудительный труд, тотал ьная власть государ­ ства и единствен ной партии, контроль за любой и нтеллектуаль­ ной деятельностью. Новые условия существования людей формируют особые со­ циокул ьтурные стили, которые отражают отношение человека к окружающей его действительности. В 1 995 - 1 996 гг. в странах Цент­ ральной и Восточной Европы было осушествлено исследование социокультурных стилей. Основу типологии, опирающейся на де­ сять блоков ценностных суждений, образовали пять социокуль­ турных стилей, расположенных на осях координат: надежда - разо­ чарование, активность - пассивность. Всего бьuю выделено пять типов: 1) ретрограды; 2) победители; 3) традиционалисты; 4) но­ ваторы; 5) истеблишмент. « Ретрограды» отличаются пессимизмом, страхом перед буду­ щим, стремятся к порядку, стабильности, патернализму. Для «ПО36 бедителей» также характерна ценностная дезинтеграция, однако они активны, индивидуалистичны, стремятся взять все от жизни. «Традиционалисты» скептичны, пассивны, однако обладают твер­ дой системой традиционных ценностей, что заряжает их опти­ мизмом. « Новаторы» опираются на мораль XXI в., открыты ново­ му, верят в прогресс и общество, в отличие от «победителей» их амбиции не столь эгоистичны и циничны. «Истеблишмент» стре­ мится к сочетанию индивидуальных свобод и социальной ответ­ ственности, отличается толерантностью, сюда входят как актив­ ные, так и пассивные люди. В России преобладают «ретрограды» (55 %) и «победители» (28 %), для обеих групп характерна ценностная дезинтеграция. Социально уверенные составляют всего 1 8 % населения. Несмотря на разви­ тое чувство общности, россияне слабо идентифицируют себя как часть общества, более материал истичны, меркантильны и инди­ видуалистичны, чем жители других стран. Россияне больше дру­ гих не верят своему государству, более разочарованы во всех со­ циальных институтах и идеологиях (А. М. Демидов, 1 997). *** В заключение отметим, что антропоэкологические исследова­ ния строятся на понимании того, что человек - существо биосо­ циальное. Он является субъектом общественно-исторического про­ цесса, развития материальной и духовной культуры на Земле, ге­ нетически связанным с другими формами жизни, но выделив­ шимся из них благодаря способности производить орудия труда, использовать огонь, участвовать в коллективном труде, обладаю­ щим членораздельной речью и сознанием, нравственными каче­ ствами. Общие закономерности развития человека как субъекта и объекта истории, состоящие в том, что и менно общественно-исто­ рическая совокупность материальных и духовных движущих сил при решающей роли предметной, трудовой деятельности - на всех этапах истори и оказывала формирующее воздействие на че­ ловека. Существенное значение и меет и обратное социальное воздействие личности на общественно-исторические закономер­ ности. По мере перехода от первобытного к современному состоянию человек обрел черты, выделившие его из животного мира. Более высокий уровень развития человека по сравнению с животными проявляется в прямой походке, в увеличении объема мозга. У него сформировалось особое строение руки, которое сделало возмож­ ным осуществление самых сложных трудовых операций. Человек обрел язык, т. е. стал обладать второй сигнальной системой и по­ лучил способность к общению с сородичами и выполнению вме­ сте с ними коллективных трудовых процессов, охоты, военных 37 действий и пр. Большую роль в развитии человечества сыграла спо­ собность людей н акапливать информацию, в том числе и о про­ шлом. Люди приобрели такое важное свойство, как абстрактное мышление. Для человека характерна богатая духовная деятельность, н аличие культа предков, религиозные взгляды, способность со­ здавать культурные ценности, созидать, строить. Люди ведут слож­ ную социальную жизнь. Только человеческому роду свойственен гуманизм. Человек отличается осозн анием самого себя, своей ис­ торичности и смертности. Если морфо-функциональные особенности человека мало из­ менялись со времени его расселения по Земле, то формирование его личности и социал ьно-психологических особенностей продол­ жалось н а протяжении всей истории человечества, изменяясь в зависимости от конкретных социально-политических и экономи­ ческих условий. Контрольные вопросы 1. Какие научные дисциплины рассматри вают биологические осо­ бенности человека? 2. Какие науки изучают общественную сущность человека? 3. Почему в антропоэкологии человек представлен как существо био­ социальное? 4. Расскажите о пути становления современного человека. 5. Перечислите основные морфо-функциональные особенности человека. 6. В чем заключаются биологические основы общественной жизни лю­ дей? 7. Назовите известные вам социально-психологические особенности человека. 8. Каковы различия между людьми палеолита и неолита? 9. В чем принципиальная разница между человеком античной эпохи и человеком раннего феодализма? 10. Каким был типичный представитель эпохи Возрождения? 1 1 . Какие черты приобрел человек эпохи расцвета буржуазного об­ щества? 12. Какие черты наложил на человека тоталитаризм? ГЛ А В А 3 ЭКОЛОГИЯ ЦИВИЛИЗАЦИЙ Цивилизация как объект изучения социальной экологии. Как жили люди каменного века. История цивилизаций началась с неолитической револю­ ции. Бронзовый век (раннерабовладельческая цивилизация). Античная ци­ вилизация (железный век). Феодальная цивилизация. Индустриальная ци­ вилизация. Постиндустриальная цивилизация. 3.1. Цивилизация как объект изучения социальной экологии М ногие п роблемы социальной экологии более отчетливо вы­ ступают на фоне исторической динамики цивилизаций, если рас­ сматривать их смену от глубокой древности до наших дней. Изуче­ нием цивилизаций занимались многие крупные исследователи. Большой вклад в изучение цивилизаций внес П итири м Сорокин (1 966). Велика роль цивилизационных теорий И. Данилевского, О. Ш пенглера, А. Тойнби, А. Кребера, Ф. Нортропа, Н. Бердяева. Для понимания исторической динамики цивилизаций большое значение имеют труды Дж. Бернала, Ф. Б роделя, С. Л илли, Э. Хан­ тингтона. С равнительному изучению цивилизаций посвятили свои работы С. С. Аверинцев, Б. С. Ерасов и Ю.В. Яковец. Цивилизацию, согласно представлениям многих авторов, можно оп ределить как п редельно ши рокую, устойчивую социокультур ­ ную общность, которая существует в определенных п ространствен­ но-временнь1х координатах. Цивилизация - образование «более ши рокое, чем отдельная нация, но менее широкое, чем все чело­ вечество» (А.Тойнби). Понятие «ци вилизация» многозначно, в ми ровом обществознании имеются десятки определений цивили­ зации, но все они, в конечном счете, отталкиваются от того объек­ тивного факта, что это человеческие общности, которые облада­ ют устойчивыми социальными, материальными и духовными цен­ ностями. Одновременно цивил юация является п редельным уров­ нем социокультурной самоидентификации. Становление любой формы цивилизации соответствует конкретному этапу истор иче­ ского развития, на котором п родуцируются оп ределенные ценно­ сти, отличные от п роизведенных другими социально-культур ны­ ми общностями и поэтому п редставляющие ее вклад в развитие 39 всего человечества, становящиеся всеобщим культурным насле­ дием. Так, характеризуя цивилизацию шумеров, прежде всего от­ мечают изобретение и применение письма, плуга, колеса, лун­ ного календаря, основ медицины. Каждую цивилизацию можно охарактеризовать ее протяженностью во времени, наличием опреде­ ленного пространственного положения и устойчивостью по сравне­ нию с остальными социальными и историческими образованиями. Цивилизации изучают различные специалисты - историки, археологи, экономисты, этнологи, культурологи, религиоведы и т. д. В то же время цивил изации, как мировые, так и локальные, представляют большой интерес как объект антропоэкологических исследований. Поскольку в центре цивилизации находится общ­ ность людей, вполне правомерно говорить об экологии цивилиза­ ции. Это особенно справедливо, когда речь идет о локальных ци­ вилизациях. Каждая цивилизация зависит от природных условий и сама влияет на эти условия. Она взаимодействует с соседними цивилизациями, влияя на них и находясь под их воздействием. Более сильные или более развитые цивилизации поглощают ме­ нее развитые или менее сильные цивилизации, в то же время заимствуя у них полезные хозяйственные навыки, элементы их культуры. Возникновение цивилизаций и пути, по которым идет их раз­ витие, зависят от многих факторов. В первую очередь это природ­ ные условия и их изменение. Само появление человека на плане­ те, его эволюция, расселение по земле было связано с изменени­ ями климата, его аридизацией, наступлением и отступлением ледников, снижением уровня Мирового океана и образованием сухопутных «мостов» между материками и между островными си­ стемами. Формирование великих древних «речных» цивилизаций было обусловлено целым рядом природных особенностей регионов, в которых они возникли: благоприятным для земледелия климатом; разливами рек, несущих плодородный ил; существованием месторождений меди и олова, из которых изготовляли бронзовые орудия труда и войны; нал ичием дикорастущих растений, которые бьши превраще­ ны в сельскохозяйственные культуры; обитанием таких видов диких животных, которые могли быть одомашнены. Л юбая цивилизация характеризуется определенным уровнем воздействия на окружающую среду, который зависит от развития того или иного типа хозяйственной деятельности, характерного для конкретной цивилизации. Рассматривая цивилизации в социально-экологическом аспек­ те, необходимо иметь в виду, что в рамках каждой из них имеются 40 присущие только ей демографические проблемы, формируется ти п воспроизводства населения, размер и структура семьи, взаимоот­ ношения внутри семьи. Для любой цивилизации характерны осо­ бая социальная стратификация общества, тип религии и отноше­ ние к ней, особенности культуры, этики. В понятие «культура» необходимо включать и санитарную культуру, а также культуру сексуальных отношений. Л юдям разных цивилизаuий свойственно характерное только для них экологическое сознание. Каждая uи­ вилизация несет в себе особый тип общественного здоровья. Та­ ким образом, можно констатировать, что при описании цивили­ заций используются те же параметры, которые и нтересуют и спе­ циалистов по экологии человека, по крайней мере в тех случаях, когда в антропоэкологическом отношении рассматриваются об­ ширные территории или длительные промежутки времени. Смена цивилизаций - это смена образа жизни, нравственных критериев, идеалов. Меняется объем и скорости обмена информа­ цией (чем больше ойкумена, тем больше число источников ин­ формации), происходит перестройка питания, что в результате может видоизменить патологию населения. Н апример, появление в рационе населения сахара привело к массовому распростране­ нию кариеса зубов или применение свинuа для глазирования ке­ рамической посуды в Древнем Риме стало причиной массовых отравлений людей, которые пользовались этой посудой. Контакты представителей разных локальных цивилизаций при­ водили к обмену инфекuионными болезнями (сифилис из Юж­ ной Америки, холера из И ндии, чума с Ближнего Востока). Сме­ на uивилизаций увеличивает потребность в образовании, стиму­ лирует прогресс медицины. Л юбая цивилизация представляет со­ бой систему социальных и культурных явлений, уровень развития которых достигнут данным обществом, находящимся на опреде­ ленном этапе исторической и экономической зрелости. Каждая локальная цивилизация занимает свою пространственно-времен­ ную экологическую нишу. Американский соuиолог П. Сорокин подчеркивал, что «циви­ лизации, или культурные суперсистемы, в значительной степени определяют основные проявления социокультурной жизни: орга­ низаuию и функции малых групп и культурных систем, ментали­ тет и поведение индивидов, множество конкретных исторических событий, тенденuий и процессов. . . . Без более или менее адекват­ ного знания этих социокультурных сущностей мы не сможем долж­ ным образом понять характер, причины и механизмы формиро­ вания структур и изменений в человеческом обществе, а также контролировать и направлять исторические проuессы в желатель­ ном направлении». Цивилизация - это в первую очередь общность людей. Анг­ лийский историк и экономист А.Тойнби утверждал, что рожде41 ние цивилизации п роисходит п ри н алич ии двух специфич еских условий: п рисутствие в данном обществе творческого меньшин­ ства и н алич ие среды, которая не является ни слишком неблаго­ п риятной, н и сли шком благоприятной. Механизм зарождения ци­ вилизаций в таких условиях п редставляет собой взаимодействие вызова и ответа н а вызов: окружающая среда непрерывно бросает вызов обществу, и общество че рез творческое меньшинство успеш­ но отвечает н а вызов и н аходит решение п робле мы. Затем следует новый вызов и новый успешный ответ и т. д. В таких условиях нет места покою. Общество постоянно н аходится в движении, кото­ рое и п риводит его к фор ми рованию цивил изации. Для всех циви­ лизаций существует единая последовательн ая схема их бытия: «рост -развитие- смерть». Основное отли ч ие стадии роста от стадии разложения цивили­ зации состоит в том, что н а стадии роста общество находит успеш­ ный ответ н а постоянно возобновляющиеся вызовы, а н а стадии дезинтеграции оно не способно спра виться с вызовом. Цивилиза­ ции гибнут не от внешнего врага, а от собственных рук. С каждой ступенью истор и ч еского п рогресса люди, общество все более вл ияют н а окружающую п р и родную среду, форм ируют искусственную среду, обретают адекватные их стремлениям усло­ вия жизни и развития. Это не только м атер иальный ми р (создан­ ные ч еловеком с редства п роизводства, п редметы потребления, источ ники энер гии) , но и н акопленное истори ч еское н аследие города и дороги, п роизведения искусства и книги, н ауч н ые тра­ диции и религиозные верования. С детства, адаптируясь к этой искусственной среде, ч еловек пр инимал ее как истори ч еское н а­ следие. Каждое поколение людей в меру своих сил и возможно­ стей сохраняет и изменяет е го, оставляя свой более или менее заметный след в истории. Следует подч ер кнуть важное для социальной экологии обстоя­ тельство: истор ия цивилизаций - это летопись периодич еского н арушения экологич еского равновесия. Оказавшиеся в «экологи­ ч еском тупике» люди, опираясь н а силу познания и могущество вновь созданных технологи ч еских систе м, обы ч но восстан авлива­ ли это равновесие н а оч е редном витке историч еской спирали. Определяющее значение для существования цивилизации и меет ее связь с культурой, а также п роблема существования и соотно­ шения м ировой и локальных цивилизаций. Культура (использова­ ние письменности, разделение умственного и физич еского тру­ да, появление городов, государств и т. д.) служит тем фундамен­ том, из которого выросла и н а котором основывается цивилиза­ ция, развиваясь уже в соответстви и с собственными законами. А. Тойнби утверждал, что формообразующим цивилизационным фактором является не этнич еская составляющая, не политич е­ ская ре альность, а именно культурный феномен - религия. Аме42 риканский географ Э. Ханти нггон отмечает, что цивилизация это широч айшие культурные общности, в котор ых язык, антро­ пологические особен ности, религия, образ жизн и, социальные институты являются объективными моментам и, определяющими цивилизацию. Вопрос о соотношении м ировой и локальных цивилиза ций имеет несколько толкований, связан ных с многозначностью са­ мого термин а «цивилиза ция » . Во - первых, это могут быть по суще­ ству этносоциальные орган измы (нап ример, цивилизация м айя, вавилонская, шумерская и т. д.), т. е. сравнительно однородные в этническом отношении общности. Во-втор ых, понятием <щиви­ лизация » могут обозн ач аться и социально-культур ные общности более широкого м асштаба, в силу присущих им хара ктеристик прин адлежащие к одному и тому же культур ному ареалу (цивили­ зация эллинская, европейская, л атиноамериканская, российская и т. д.) . В -третьих, нередко цивилизация обознач ает истор ически однотипные соци ально-культурные общности, связанные с оп­ ределенной соци ально-истор ической фор мацией (цивилизация ра­ бовл адельческая, феодальная и т. д.). Н аконец, понятие «цивили­ зация » может быть использовано для обозначения всех социальных и культур ных достижений человечества, здесь речь идет уже о мировой цивилиза ции. М ировая цивилиза ция, будучи исторической, модифицирую­ щейся в зависимости от смены определенных глубинных факто­ ров реальностью, прежде всего и непосредственно связан а с со­ ци альным прогрессом, фиксируя социальные, м атериальные и духовные достижения всего человечества, вне зависимости от конк­ ретных регион альных, этн ических, культур н ых, полит ических особенностей. Для цивилизаций характерно наличие механизмов социального н аследован ия и преемственности, что обусловливает сохранение и трансляцию коллективного общественного достоя­ ния, единого для всего человечества. Локальные цивилизации представляют собой реальные соци­ ально-культурные общности, существующие в определенных п ро­ странственно-временнь�х координатах и и меющие определенный набор характеристик. Им п р исущи довольно устойчивые призна­ ки (традиционная культура, язык, среда обитания, общность эко­ номической или духовных сфер и т. д.) , которые обусловливают особенности проявления в данной общности общечеловеческих достижений. Но во всех случаях любая конкретная фор м а цивили­ зации обычно вы ражает исторически обусловленные, преодоле­ ваемые в ходе развития ценности и явления, позитивные для оп­ ределенного пространства и времени. Устойчивость цивилизаций предпол агает наличие определен­ ного культурного ареала, характер изующегося не только п ростран­ ственными границам и, ч асто достаточно размытыми, но и сово43 купностью характерных культурных феноменов, материальных и духовных ценностей, определяющих специфику и сущность дан­ ной цивилизации: язык, религию, искусство, традиции, обычаи · tO " и др. Сущность, глубинная специфика конкретной формы цивили­ зации, проявляется с разной интенсивностью по границам и в центре, ядре культурной зоны. И менно на ее границах чаще всего находятся наиболее характерные черты цивилизации и и менно здесь происходят контакты и взаимодействия цивилизаций, вы­ ражающиеся либо в отказах, либо в ассимиляции духовных, ма­ териальных, социальных ценностей, предлагаемых другим и со­ циокультурными общностями. Цивилизационная устойчивость проявляется и передается не только посредством объективных форм, но и определенными глубинными психологическими ме­ ханизмами, связанными с поведенческими и психическими сте­ реотипами, духовной идентификацией, коллективными представ­ лениям и общества. Для объяснения антропоэкологических особенностей цивили­ зации целесообразно рассмотреть упрощенную модель ее структу­ ры. Модель цивилизаци и можно представить в виде матрицы, ис­ пользовав принцип пирамиды цивилизации (структуры общества), которую предложил Ю. В. Яковец (1 995) . Важно подчеркнуть, что цивилизация существует в пределах определенного ареала, т. е. за­ н имает определенное пространство. Жизнь цивилизации ограни­ чена временнь1ми рамками, поэтому в матрицу введено время. Итак, в географическом пространстве (на территории) в опре­ деленное и сторическое время, в конкретной среде формируется цивилизация. Для сущ

У підручнику викладено теоретичні та практичні питання впливу навколишнього середовища на життєдіяльність людей, дано визначення місця екології людини в системі наук, наводяться антропоекологічні аксіоми, що становлять теоретичну основу нової науки, та розвивається концепція антропоекосистем – об'єкта вивчення екології людини. Докладно розглянуто зв'язок екології з демографією та медициною, умови життя людей у ​​різні епохи, їх взаємодію з довкіллям, проблеми нормування якості довкілля, здійснення практичної діяльності в галузі екології людини, різні види безпеки людства.
Для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальностями Екологія, Геоекологія. Може бути корисним вчителям середньої школи та всім, хто цікавиться сучасними поглядами на проблему «людина-суспільство-довкілля».

Екологія людини на етапі.
Простежуючи коріння екології людини в давнину, оцінюючи позитивний внесок багатьох вчених XIX і першої половини XX ст., Необхідно визнати, що по-справжньому екологія людини стала розвиватися тільки в другій половині XX ст. Імпульсом до цього послужило усвідомлення багатьма дослідниками катастрофічних наслідків для людства зростання кількості людей Землі, інтенсивного впливу господарську діяльність на природу, середовище проживання людини, з самого людини, з його працю, побут, відпочинок, стан здоров'я. Величезний вплив на створення справді наукового підходу до розуміння та вирішення екологічних проблем надали погляди В. І. Вернадського (1863-1945), який сформулював уявлення про ноосферу (сферу розуму), тобто про такий етап розвитку людства, коли воно усвідомлено буде охороняти довкілля.

Погіршення якості довкілля людини, яке ставало все більш очевидним з середини XX ст., не могло не хвилювати вчених та громадськість. Як результат цього занепокоєння там з'явилася велика кількість публікацій: У. Фогт «Шлях до виживання» (1948), У.Л. Томас «Роль людини у зміні зовнішності Землі» (1956), Р. Карсон «Безмовна весна» (1962), Донелла і Денис Медоуз із співавторами «Межі зростання» (1972).

ЗМІСТ
Передмова
Глава 1. Формування поглядів на проблему «Людина та середовище її проживання»
Глава 2. Місце екології людини у системі наук
Розділ 3. Аксіоми екології людини
Глава 4. Антропоекосистеми - об'єкт досліджень екології людини
Глава 5. Демографічна інформація у дослідженнях з екології людини
Розділ 6. Екологія громадського здоров'я
Глава 7. Спосіб життя та якість життя населення
Розділ 8. Історична антропоекологія
Глава 9. Антропоекодогічні особливості сільської місцевості
Глава 10. Місто та городяни
Глава 11. Житло - екологічна ніша городянина
Розділ 12. Сім'я в антропоекологічних дослідженнях
Глава 13. Сексуальна революція та її наслідки
Глава 14. Нормування якості навколишнього середовища
Глава 15. Практична діяльність у галузі екології людини
Розділ 16. Проблеми безпеки
Висновок
Список літератури.

Безкоштовно завантажити електронну книгу у зручному форматі, дивитися та читати:
Скачати книгу Екологія людини, Прохоров Б.Б., 2010 - fileskachat.com, швидке та безкоштовне скачування.

Завантажити pdf
Нижче можна купити цю книгу за найкращою ціною зі знижкою з доставкою по всій Росії.

1 професійна освіта

БАКАЛАВРІАТ

Б. Б. ПРОХОРОВ

СОЦІАЛЬНА

екологія

Підручник для студентів установ

вищої професійної освіти, які навчаються за напрямом підготовки «Екологія та природокористування»

6-те видання, перероблене та доповнене

Видавничий центр «Академія

УДК 574(075.8) ББК 20.lя73 П844

Рецензенти:

д-р фіз.-мат. наук, акад. РЕА, проф. С. М. Семенов (заст. директора Інституту

глобального клімату та екології Росгідромета та РАН, зав. відділом екології суші та біокліматології); д-р геогр. наук Ю.О. Веденін (директор Інституту культурної та природної спадщини)

Прохорів Б. Б.

П844 Соціальна екологія: підручник для студ. установ вищої. проф. освіти. – М.: Видавничий центр «Академія», 2012. – 6-те вид., перераб. та дод. – 432 с. - (Сер. Бакалаврат).

ISBN 978-5-7695-8768-9

Підручник створений відповідно до Федерального державного утворювального стандарту за напрямом підготовки «Екологія та природокористування» (кваліфікація «бакалавр»).

У підручнику описані процеси взаємодії спільностей людей з їх зовнішнім природним та соціальним оточенням, динаміка цих процесів

сов та його наслідки. Дано загальне уявлення про події, що відбувалися та відбуваються з людьми та всім людством протягом його історії.

Для студентів закладів вищої професійної освіти. Може бути корисним викладачам вузів, вчителям середньої школи та всім, хто цікавиться сучасними поглядами на проблему «людина суспільство-довкілля».

УДК 574(075.8) ББК 20.1я73

Оригінал-макет цього видання є власністю Видавничого центру «Академія», та його відтворення будь-яким способом без згоди правовласника забороняється

© Прохоров Би. Би., 2005

© Прохоров Б.Б., 2012, із змінами©Освітньо-видавничий центр «Академія», 2012

ISBN 978-5-7695-8768-9 © Оформлення. Видавничий центр «Академія», 2012

ПЕРЕДМОВА

У Видавничому центрі «Академія» вийшов у світ підручник «Екологія людини», який присвячений переважно загальним проблемам цієї науки. У підручнику дано визначення еколо

гії людини (антропоекологія) і місцю, яке вона займає серед інших наук, розглянуто історію її становлення, описано об'єкт вивчення - антропоекосистема, перераховані антропо екологічні аксіоми - базові теоретичні положення екології людини. Важливе місце займає опис демографічної ситуації та громадського здоров'я, впливу сексуальної революції на життя сучасної молоді. Окремі розділи присвячені способу життя людей та сімейним відносинам у різні епохи, житлу та місту, проживання людини у сільській місцевості.

Даний підручник служить продовженням підручника «Екологія людини», у ньому порушені питання, які розвивають один із розділів екології людини – її соціальний напрямок. Соціальна екологія (соціальний аспект антропоекології) є розділом загальної екології людини, що розглядає процеси взаємодії спільностей людей з їх зовнішнім природним і соціальним оточенням, динаміку цих процесів та їх наслідки. У центрі практично всіх розділів підручника перебувають спільності людей, які в залежності від ситуації, що складається.

у природній та соціально-економічній сферах, беруть участь у тих чи інших глобальних чи локальних соціальних процесах. Люди моляться своїм богам, переміщуються в межах своїх країн і за їх межі, заселяють нові території, модернізують середовище свого проживання і свій спосіб життя, воюють один з одним, страждають від масового поширення заразних хвороб, голодують, зазнають терористичного насильства. Всі ці події пов'язані між собою, вони постійно супроводжують людину, але

в різні епохи і різних територіях вони протікають по-різному. У міру поширення сучасних засобів зв'язку та транспорту «скорочуються відстані» між країнами та материками. Планета Земля у виставі людей «стискається». Люди Землі починають розуміти свою єдність та відповідальністьза судьбу колиски людства. У землян з'являються космічні роботи, вони спрямовуються в космос.

Викласти скільки-небудь докладно всі ці запитання в одному підручнику неможливо. Автор зробив спробу

показати зв'язок процесів та явищ, які визначають життя кожної окремої людини, сім'ї, великих спільностей людей,

всього людства. Цілком очевидно, що люди неоднаково

живуть в умовах війни і миру, голоду та благополуччя, на постійному місці або в умовах безперервного пересування в невідомих їм краях. Життя в античних державах Пе

л опоннесу мало була схожа на життя давніх мешканців Скан

динавії. Тим не менш, вектор розвитку різних людських груп

мав єдиний напрямок.

Маючи найзагальніше уявлення про події, які відбувалися в минулому і відбуваються з людьми та всім людством

на даний момент, кожен може розширити свої знання про окремі процеси та явища, використовуючи спеціальну літературу,

Інтернет, відвідуючи музеї, буваючи в інших країнах, уважно

Придивляючись до життя співвітчизників у різних куточках на

шої країни.

Вирішувати екологічні та будь-які інші проблеми населення неможливо поза контекстом історії, поза зв'язком з минулим циві

лізації, не знаючи і не враховуючи минулі помилки людей і блиску

тящі знахідки людського розуму. Необхідно знати людей,

які своєю працею, інтелектом сприяли руху

спільного життя, вона прагне розширити уявлення про фактори навколишньої людини середовища та зв'язки між цими факторами та спільностями людей, які постійно з ними взаємодії

ють. Екологія людини базується на системному підході, що

дозволяє бачити навколишній світ об'ємно, у всьому його багатоманітності та складності.

У підручнику містяться контрольні питання та чи два списки

тератури - обов'язковий (короткий) та додатковий. Знаком

ство з наведеними в них книгами дозволить розширити знання з тих питань, які викладені у підручнику. У свою чергу, більшість із зазначених книг містить велику бібліографію, так що шлях пізнання нескінченний. Бажаю читачам успіхів на цьому шляху та щасливих знахідок.

Співвідношення соціальної екології та екології людини

Історія появи понять «екологія людини» та «соціальна еко

логія». Існуючі погляди на співвідношення понять «екологія людини» та «соціальна екологія». Місце соціальної екології у дослідженнях з екології людини.

1.1. Історія появи понять «екологія людини»

і «Соціальна ЕКОЛОГІЯ»

У сучасній науковій, навчальній та науково-популярній літі

ратурі при розгляді питань впливу факторів навколишнього середовища на життєдіяльність населення використовуються такі

поняття, як екологія людини та соціальна екологія. У книзі «Кін

цептуальна екологія» (1992) Н. Ф. Реймерс писав: «Історично і семантично екологія людини старша і ширша за змістом, ніж соціальна екологія. Відповідно до Дж. Бьюса, лінія «географія людини екологія людини соціологія» зародилася в працях Огюста Конта в 1837 р. Під назвою «біологія людини» цей напрямок широко розвивався, у тому числі в книгах І. І. Мечникова «Етюди про природу людини »(1903) та «Етюди

оптимізму» (1907). На цей час вийшли багато десятків монографій і тисячі статей з екології людини та її біології».

У вітчизняній літературі одночасне існування обох термінів можна пояснити різним перекладом терміну Нітап ecology, запропонованого 1921 р. американськими соціологами

Р. Е. Парком та Е. В. Берджесом при соціологічному дослідженні міста Чикаго. Слід підкреслити, що у французькій та

Англомовної географічної літератури широко використовують термін Нітап ecology саме як екологія людини.

Екологічний підхід був найбільш розвинений у роботах французьких географів. Такими є «Принципи географії людини» Ви даль-де-ля-Блаша (1922) та «Географія людини» Дж. Брюна (1925).

Ці роботи відрізняються строго екологічним підходом до

проблемі заселення земної поверхні людиною. Продовжив ра

боти з географії людини у Франції М. Сорре, автор трьох

важкого твору «Основи людської географії» (1943-

1952). Перший том цієї праці має другу назву - «Нариси

екології людини». М.Сорре вважав, що «перше завдання географії людини полягає в тому, щоб вивчити людину як живий організм, схильний до дії певних умов існування і реагує на роздратування з боку навколишнього його природного середовища».

Терміни екологія людини та соціальна екологія рівноправні, і кожен дослідник вільний використовувати будь-який з них або розширювати понятійний апарат, застосовуючи, наприклад, такі терміни, як геодемологія (В.Л. Котельников і Ю. Г. Саушкін, 1967), демоекологія, екологічна соціологія (0. Н.Яницкий, 1998) та інших. Усі ці варіанти прийнятні, якщо супроводжуються відповідним поясненням. Інша ситуація складається в навчальній літературі - студенти повинні отримувати чіткі формулювання, розуміти, про що йдеться, і тут термінологічний різнобій вкрай небажаний.

1.2. Існуючі погляди співвідношення понять

«ЕКОЛОГІЯ людини» та «Соціальна ЕКОЛОГІЯ»

У сучасній літературі стосовно понять «еко логія людини» та «соціальна екологія» склалося кілька точок зору.

1. Екологія людини (антропоекологія) і соціальна екологія - синоніми і в сенсовому відношенні можуть повністю міняти один одного. В.А.Сітаров і В.В.Пустовойтов (2000), посилаючись на думку авторитетних фахівців з екології людини, зазначають, що широка інтерпретація предмета екології людини фактично прирівнює її до соціальної екології. На їхню думку, таке становище значною мірою пов'язане з тим, що в даний час намітилася стійка тенденція зближення цих дисциплін, коли спостерігається взаємопроникнення предметів двох наук та їх взаємозбагачення за рахунок спільного використання накопиченого в кожній з них емпіричного матеріалу, а також методів та технологій соціально-екологічних та антро-екологічних досліджень. Н.Ф.Реймерс (1992) допускав злиття екології людини та соціальної екології. Він писав: «Для об'єднання екології людини та соціальної екології може бути термін "соціально-економічна екологія людини"».

О. В. Лосєв і Г. Г. Провадкін (1998) наступним чином характеризують соціальну екологію: «Соціальна екологія як наука має свої специфічні завдання та функції. Її головними завданнями є: дослідження відносин між людськими співтовариствами і навколишнім географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, прямий і побічний вплив виробничої діяльності на склад і властивості оточення.

ного середовища. Соціальна екологія розглядає біосферу Землі як екологічну нішу людства, пов'язуючи навколишнє середовище та діяльність людини в єдину систему «природотовариство», розкриває вплив людини "l"lа-рівновагу природних екосистем, вивчає питання управління та раціоналізації взаємини людини і природи. Завдання соціальної екології як науки полягає також у тому, щоб пропонувати такі ефективні способи впливу на навколишнє середовище, які не тільки запобігали б катастрофічні наслідки, а й дозволяли істотно поліпшити біологічні та соціальні умови розвитку людини і всього живого на Землі ». Зі всім, що пишуть автори, можна повністю погодитися, якщо замінити слова «соціальна екологія» на «екологію людини».

2. Екологія людини більш загальний термін стосовно соціальної екології і, отже, на думку авторів, які дотримуються цієї точки зору, соціальна екологія є частиною екології людини. В.С. Преображенський та Є.Л. Райх в 1986 р. на Всесоюзній конференції «Проблеми соціальної екології» ясно висловили свою думку з цього питання: «Є підстави розглядати екологію людини як область наук про людину, що включає в себе як важливу складову соціальну екологію, але за умови її суворої екологічної орієнтованості». У словнику Н.Ф.Реймерса та А.В.Яблокова (1982) сказано, що «екологія соціальна - розділ екології людини, що розглядає взаємини соціальних груп суспільства з природою». Розвиваючи це становище, Н.Ф.Реймерс (1992) писав, що соціальна екологія, поряд з етноекологією та екологією народонаселення, є розділом екології людини. Дуже чітко ця лінія проводиться у підручнику Т. А. Якимової та В. В. Хас кіна (1998). На їхню думку, «екологія людини - комплекс дисциплін, що досліджують взаємодію людини як індивіда (біологічної особини) і особистості (соціального суб'єкта) з навколишнім її природним і соціальним середовищем. Екологія людини відрізняється від екології тварин різноманіттям засобів пристосування до середовища, наявністю цивілізації, культури. Важливою особливістю екології людини є соціобіологічний підхід - правильне врівноваження біологічних та соціальних аспектів. Соціальна екологія як частина екології людини - це об'єднання наукових галузей, що вивчають зв'язок суспільних структур (починаючи з сім'ї та інших малих суспільних груп) із природним та соціальним середовищем їх оточення. До цього об'єднання належать: екологія людських популяцій, екологія на родонаселення - екологічна демографія, екологія етносів та етногенезу - утворення рас і націй. До соціальної екології відноситься і екологія культури (цивілізації) як головної відмінної риси людської спільноти. Вершиною цієї гілки

знання є еволюційна (історична) екологія людства, що також входить у глобальну екологію». Іншими словами, в

дослідженнях з екології людини існує соціальний розділ, який можна назвати соціальним аспектом екології людини.

3.Екологія людини представляє частину соціальної екології.

Такої думки дотримується Ю. Р. Марков (1986). Він вважає,

що соціальна екологія - наука вищого рівня, в якому

входять теорія охорони живої природи (природоохоронна біологія), еконологія, конструктивна біологія, екологія людини.

Ю.Г.Марков зазначає, що в міру оснащення дисциплін нижнього рівня новими дослідницькими засобами можливості цих дисциплін у дослідженні процесів формування ноо

сфери зростатимуть, а дисциплінарні кордони, що розділяють їх в даний час, ставатимуть все більш і більш розпливчастими. У перспективі сучасна природоохоронна біоло

гія, еконологія, конструктивна географія та екологія людини

утворюють той органічний сплав, який і забезпечить цілісність

ність соціальної екології як науки.

Привертає увагу той факт, що схоластичні суперечки про термінологію ведуть фахівці, дуже далекі від практики конкретних антропоекологічних досліджень. Особливо характерна в цьому відношенні книга В.Д. Комарова (1990), в якій зроблено спробу довести, що соціальна екологія може існувати і «правильно» розвиватися тільки на основі марксизму-ленінізму. Автор пише: «Нам видається, що час уже визнати наявність марксистсько-ленінської інтегративної науки про закономірності взаємодії суспільства і природи, про

методах і формах оптимізації та подальшої гармонізації цього

взаємодії з урахуванням суспільного прогресу». Далі слід

дме складний пасаж: «Еволюція предмета соціальної екології

у буржуазній літературі за сім десятиліть, переклад її на мене

розглянуту базу діалектичного та історичного матеріалізму в 60-80-ті рр. в СРСР, а також виявлення її місця в інтеграції сучасної науки дозволяють визнати, що соціальна

екологія по суті є нова, інтегративна наука про навколишнє суспільство (людство) середовищі, тобто. екологія суспільства. Теоретичний зміст цієї науки формується в логічній структурі трьох взаємопов'язаних блоків-інтеграторів даних різних приватних (спеціальних) і комплексних («стикових») наук про рух природно-соціального континууму:

ної екології; екології людини та космічної екології».

Таким чином, на думку Комарова, якщо «буржуазну» з

цю екологію перевести на світоглядну базу діа

лектичного та історичного матеріалізму, то утворюється «еко

логія суспільства», що складається з наук про рух природно-соціального континууму. Із цього складного словесного «навороту»

можна виділити корисну для нашої теми інформацію - еко

логія людини є частиною соціальної екології.

4. Екологія людини та соціальна екологія - два різні наукові напрями, кожний з яких "й" має свій об'єкт

слідування. Так, Данило Ж. Маркович (1991) вважає, що

льна екологія - окрема соціологічна наука, предметом вивчення якої є специфічні зв'язки між людиною та її середовищем. Соціальна екологія досліджує (в контексті загальної концепції світу, об'єднаного зі специфічними умовами життя

ні) вплив середовища як сукупності природних і суспільних факторів на людину, вплив людини на її середовище, що сприймається як рамки людського життя.

С.Н.Соломина (1982) вважає за доцільне розділити соціальну екологію та екологію людини та обмежити предмет останньою розглядом соціально-гігієнічних та медико-генетичних аспектів взаємовідносин людини, суспільства і природи. Проти такого вузького тлумачення екології людини абсолютно справедливо заперечували багато хто дослідники (Н.А.Агад жанян, В.П.Казначеєв, В.С.Преображенський та ін), на думку яких, ця дисципліна охоплює значно ширший

коло питань. Н.Ф.Реймерс наголошував, що екологія людини

досліджує взаємодії антропосистеми (що розглядається на всіх рівнях її організації - від індивіда до людства в цілому) з біосферою, а також із внутрішньою біосоціальною організацією людського суспільства.

Екологія людини має чітко позначений об'єкт вивчення

ня - антропоекосистему. Формування теорії антропоекосистем здійснювалося в період становлення вітчизняної еколо

гії людини різними фахівцями, які стверджували необхідність вивчення територіальних систем життєдіяльності людських спільностей. Різноманітна спеціалізація (біологія, географія, медицина, антропологія, етнологія, культурологія) дозволила створити найповнішу модель антропоекосистеми.

1.3. Місце соціальної екології у дослідженнях

з екології людини

Яка ж ситуація з екологією людини нині у нашому розумінні? Екологію людини можна визначити як науку, спрямовану на пізнання закономірностей впливу на людські спільності навколишніх їх природних, соціально-економічних, виробничих, побутових факторів, включаючи культуру, звичаї, релігію та ін., з метою з'ясування напрацьованості екологічно-соціально- демографічних (антропоекологічних) процесів, а також причин тієї чи іншої спрямованості цих процесів.

Соціальна екологія: Соціальна екологія наукова дисципліна Соціальна екологія суспільно-політичний рух Список значень слова мул … Вікіпедія

соціальна екологія- Вивчення впливу природних умов на соціальні процеси людського суспільства. Словник з географії

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ- - Система знань про взаємини суспільства та навколишнього природного (географічного) середовища. З погляду соціальної екології суспільство сприймається як цілісний організм, аналізуються тенденції та закономірності його розвитку залежно від … Євразійська мудрість від А до Я. Тлумачний словник

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ- Нещодавно виникла наукова дисципліна, предметом якої є вивчення закономірностей впливу суспільства на біосферу і тих змін у ній, які впливають на суспільство загалом та кожну людину окремо. Концептуальне… … Соціологія: Енциклопедія

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ- Див екологія, соціальна ... Тлумачний словник з психології

Соціальна екологія (рух)- Цей термін має й інші значення, див. Соціальна екологія. Соціальна екологія: радикальна критика сучасних суспільних, політичних та антиекологічних тенденцій. Вона претендує на реконструктивний, екологічний, комунітарний… … Вікіпедія

Соціальна екологія (наука)– Існує кілька визначень соціальної екології. Соціальна екологія наукова дисципліна, що розглядає взаємовідносини в системі «суспільство природа», що вивчає взаємодію та взаємозв'язки людського суспільства з природним середовищем… … Вікіпедія

Соціальна екологія турботи про дитину- (Social ecology of child care). Загальне середовище, в якому відбувається зростання та виховання дитини, як у будинку, так і за його межами. Психологія розвитку. Словник за книгою

ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА- Галузь науки, що досліджує відношення між люд. співтовариствами та навколишньою географічною. просторів., соціальним та культурним середовищем, прямий та побічний вплив виробництв, діяльності на склад та властивості довкілля, екологич.… … Філософська енциклопедія

ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА- розділ екології, що досліджує відносини між людськими спільнотами та навколишнім географічно просторовим, соціальним та культурним середовищем, прямий та побічний вплив виробничої діяльності на склад та властивості довкілля,… … Екологічний словник

ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА- наука, що вивчає умови та закономірності взаємодії суспільства та природи. Соціальна екологія поділяється на економічну, демографічну, урбаністичну, футурологічну та правову екології Словник бізнес термінів. Академік.ру. 2001 … Словник бізнес-термінів

Москва Видавничий центр «Академія»

2010
УДК 574(075.8)

П 844
Рецензенти:

д-p фіз.-мат. наук. акад. РЕА. проф. С.М. Семенов(заст. директора Інституту глобального клімату та екології Росгідромету та РАН. зав. відділом екології суші та біокліматології); д-р геогр. наук Ю.А. Веденін(директор Інституту культурної та природної спадщини)
Прохоров Б.Б.

Соціальна екологія: підручник для студ. вишів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2010. - 5-те вид., Стер. - 416 с.
Підручник присвячений найбільш важливим та масовим процесам та явищам (урбанізації, воїнам, масовим міграціям, продовольчій проблемі, хворобам, освоєнню космосу, питанням піонерного освоєння територій, проблемам рекреації тощо), характерним для сучасного суспільства. Розглянуто також еволюцію людства, роль релігії історія людства. Матеріал, поданий у підручнику, сприяє розвитку у студентів широкого погляду різні соціальні процеси та явища, вмінню аналізувати і оцінювати їх стосовно як у суспільству та різних груп людей, і до кожної окремої людині.

Для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю "Природокористування". Може бути корисним для всіх, кого цікавлять сучасні соціально-екологічні проблеми.
Оригінал-макет цього видання є власністю Видавничого центру «Академія», та його відтворення будь-яким способом без згоди правовласники забороняється
ISBN 978-5-7695-64X3-3

ISBN 978-5-7695-6483-3
© Прохоров В.В. 2005

© Освітньо-видавничий центр «Академія», 2010

© Оформлення. Видавничий центр "Академія". 2010

ВСТУП

Цей підручник служить продовженням підручника «Екологія людини», у ньому розглянуті питання, які розвивають один із розділів екології людини – її соціальний напрямок. Соціальна екологія (соціальний аспект антропоекології) є розділом загальної екології людини, що розглядає процеси взаємодії спільностей людей з їх зовнішнім природним та соціальним оточенням, динаміку цих процесів та їх наслідки. У центрі практично всіх розділів підручника знаходяться спільності людей, які в залежності від ситуації, що складається, в природній та соціально-економічній сферах беруть участь у тих чи інших глобальних плі локальних соціальних процесах. Люди моляться своїм богам, перемішаються в межах своєї країни та за її межами, заселяють нові території, модернізують середовище свого проживання та свій спосіб життя, воюють один з одним, страждають від масового поширення заразних хвороб, голодують. Вага ці події взаємопов'язані, вони постійно супроводжують людину, але в різні епохи та на різних територіях вони протікають неоднаково. У міру поширення сучасних засобів зв'язку та транспорту «скорочуються відстані» між країнами та материками. Планета Земля в уявленні людини «стискається», люди починають розуміти свою єдність та відповідальність за долю колиски людства. У землян з'являються космічні турботи, вони прямують у космос.

Докладно викласти всі перелічені питання в одному підручнику неможливо. Автор робить спробу показати зв'язок процесів та явищ, які визначають життя кожної окремої людини, сім'ї, великих спільностей людей, усього людства. Очевидно, що люди неоднаково живуть в умовах війни та миру, голоду та благополуччя, на постійному місці або в умовах безперервного пересування в невідомих краях. Життя в античних державах Пелопоннесу мало було схоже життя стародавніх жителів Скандинавії. Проте вектор розвитку різних людських груп мав єдиний напрямок.

Маючи найзагальніше уявлення про події, що відбувалися і відбуваються з людьми та з усім людством, кожен може розширити свої знання про окремі процеси та явища, використовуючи літературу. Інтернет, відвідуючи музеї, буваючи в інших країнах, уважно придивляючись до життя співвітчизників у різних куточках нашої країни.

Вирішувати будь-які екологічні та інші проблеми населення неможливо поза контекстом історії, поза зв'язком з минулими цивілізаціями, не знаючи та не враховуючи минулі помилки людей та блискучі знахідки людського розуму. Необхідно знати людей, які своєю працею, інтелектом сприяли людству вперед.

Слід наголосити, що екологія людини – наука про наше спільне життя, вона прагне розширити уявлення про фактори навколишнього людини середовища та зв'язки між цими факторами та спільнотами людей, які постійно з ними взаємодіють. Екологія людини базується на системному підході, що дозволяє бачити навколишній світ об'ємно, у всьому його різноманітті та складності.

У підручнику містяться контрольні питання та два списки літератури – основна та додаткова. Знайомство з книгами, наведеними у списку літератури, дозволить розширити знання з питань, викладених у підручнику. У свою чергу, більшість із зазначених книг включає велику бібліографію, тому шлях пізнання нескінченний. Бажаю читачам успіхів на цьому шляху та щасливих знахідок.