Дорогий читачу!
Якщо ти тримаєш цей посібник у руках, значить, я досягла своєї мети і тепер впевнено можу сказати - що я знайшла той шлях, який шукала для відповіді на своє головне питання - "Як знайти своє місце під сонцем?"
У цій маленькій книзі, я постараюся дати відповіді на багато хто цікавить кожного, питання. У кожної людини є свої уявлення про те, які цінності їй потрібно знайти для повного і гармонійного щастя, і тому, немов скарб, він намагається їх відшукати. Коли ми знаходимо ці цінності, дуже скоро звикаємо, прив'язуємося до них, а при втраті панікуємо, губимося, сприймаємо як удар долі.
Події цієї книги відбуваються в уявному Мурашнику, який є середовищем нашого проживання та нашої діяльності, наші особисті чи суспільні взаємини. Іншими словами мурахи – це ми, люди, а Мурашник-саме Життя, з усіма його складовими.
Сподіваюся, знайомлячись з цією дивовижною історією, яку я вигадала, ви, дорогий читач отримаєте задоволення. Всього доброго. І не забувайте – секрет щасливого життя– полягає у постійному пошуку цінностей протягом усього життя.

Історія, що спала мені на думку в хвилини нестримної самотності.

У деякому царстві, в деякій державі була невелика територія, перетнута різними проходами і коридорами, входами та виходами, нішами та закутками в такому безладді, що заблукати там можна було миттєво. І мешкали тут численні жителі, які гордо іменували свою державу – Мурашник. Прості, чорні, навіть іноді, що здаються похмурими, з тонкими вусами, і всевидячими маленькими очима – ось такі жителі. Але історія ця піде не про всіх відразу, а лише про одну пару мешканців, а звуть їх – Бігун та Ворчун.
Не було жодної відмінності в їх зовнішній будові, лише характер, як і у будь-якого з жителів Мурашника мав свою відмінність, але через дружні відносини був не дуже помітний. Обидва, і Бігун і Ворчун прокидалися одночасно і починали працювати без утоми. Кожен допомагав другому. Новий день говорив про те, що треба робити нові ходи і виходи, будувати державу так, щоб вона височіла над усім навколо, і водночас була захистом, фортецею від усіх напастей.
Після того, як кожен поклав нову хмиз, і зробив новий хід у Мурашнику, він вирушав на пошуки їжі і лише після видобутку, кожен лягав спати впевнений у собі і завтрашньому дні.
Все здавалося чудово, ніхто не замислювався над буденністю свого життя, всім подобалося те, що вони робили, крім двох – Бігуна та Ворчуна.
З самого свого народження обидва були мрійниками, вони свято вірили що десь далеко, де опускається і знову сходить сонце, є такі ж живі істоти, а можливо і зовсім інші. І ось одного разу, сидячи на найвищому пагорбі своєї держави, і проводжаючи сонце, що йде, бігун раптом вирішив - пора щось змінювати, вирушати на пошуки незвіданого, поки життя і зовсім не пролетіло повз. Ворчун подумки теж подумав про це, але вголос промовив:
- Бігуне, ти хочеш пізнати незвідане, а хіба ти не боїшся, що там буде кінець? Що там буде те, від чого нас не зможуть захистити стіни рідного Мурашника, адже він буде дуже далеко?
Бігун, якось дивно глянув на свого співрозмовника, і відповів:
- Від чого ж. Боюся. Та тільки прагнення незвіданого - сильніше. Воно втілює в організмі ілюзію того, що доведеться робити вибір, а вибирати завжди складно і дуже цікаво. Хіба я не правий?
- Ну ... напевно ти маєш рацію. - Ворчун почухав потилицю, побачив бешкетний блиск в очах друга і задерзавши на місці нервово запитав:
-Ти що ж, збираєшся і справді піти з Мурашника?
- Так Так Так! - Вигукнув весело Бігун. - І ти підеш зі мною.
- Я ... ??? - Ворчун злякано стиснувся.
-Так, ти. Адже в тебе немає жодних обов'язків, які утримують тебе тут. Плюс до всього я єдиний близький тобі. Разом ми будемо сміливішими і витривалішими. А якщо пощастить, то зможемо повернутися назад і довести всім, що це не страшно - Шукати і вибирати! Я не примушую тебе, Ворчуне. Ти можеш залишитися, відмовившись від права знайти джерело кращого життя, А можеш піти. Вирішувати тобі. Який ти не зробив би вибір, це твій вибір. Завтра я рушу в дорогу, як тільки настане світанок.
Бігун, встав і на прощання написав на піщаному насипі:
"Хто не здатний до змін той не виживе".
Буркун над цим замислився. Адже його друг має рацію, якщо ось так самовіддано піддаватися страху і перестати діяти – це зовсім погано. Подивившись у бік нескінченних просторів, де він ще ніколи не бував, відчув, що йому стає страшнувато. Ще раз глянув на старі та обжиті місця, які тягли як магніт своєю обжитістю, безпекою. Але й зараз в останній момент він не знав, чи хоче він залишитися, чи піти у далеку невідомість. Так і не прийшовши до потрібному рішенню, він подумав «Ранок вечора мудріший». І пішов спати, сподіваючись, що новий день допоможе зробити вибір.

На світанку Бігун, уже вмившись, біг до друга, зустрічаючи дорогою таких же жителів Мурашника, що рили нові ходи. Буркун не спав. Він уже знав, що незабаром до нього прийде його друг і заведе той самий марний діалог. Біля самого порога Бігун радісно прокричав:
- Ходімо! Уперед!
-І мови бути не може. Мені тут затишно, зручно, добре. А там біганина, та ще й небезпеки всякі чекають.
- Про що ти кажеш, Ворчуне! Ми все життя займалися цією біганиною, нам не звикати. А щодо небезпек, згадай: ми все життя нічого не боялися, нехтували всім. То чого ж трусити тепер? Подумай якби, не було в тобі страху, скільки всього нового ти міг би зробити?
Слухаючи його слова, Ворчун впав у сумніви. Йому, звичайно, не подобалася одноманітність його життя, але бігати тими місцями, де на нього чекають усілякі небезпеки… І все без мізерної гарантії на успіх. Його постійно охоплювало почуття страху не знайти нічого, лише втратити. Втомившись від нерішучості друга, Бігун не витримав і попрямував до виходу.
- Куди ти йдеш? - спитав Ворчун, все ще сподіваючись, що він передумає, і вирушити будувати державу, продовжуючи жити розміреним життям. Але немає.
- Я прямую туди, де ховається сонце!
Ворчун глянув у бік друга. Його думки були охоплені жалем про те, скільки часу він провів марно, зустрічаючи та проводжаючи сонце, відраховуючи щодня до старості. Усміхнувся. Згадав стару приказку: "Краще пізно, ніж ніколи". Зробив глибокий вдих, повернувся у бік виходу і побіг незнайомою стежкою.
Незабаром він наздогнав Бігуна. Той схвально кивнув і зупинившись ні хвилину вивів на піску, що ще не встиг стати теплим.
«Переборів свій страх - знаходить свободу»
Вибравши новий напрямок, вони побігли геть, дедалі швидше віддаляючись від рідного Мурашника.
Вийшовши на пустельну ділянку, кожен відчув, як подуло свіже повітря. Буркун зробив глибокий вдих і прискорив крок. Скинувши свої кайдани страху, він насолоджувався спокоєм, що раптово охопив його. Щоб ще більше підняти собі настрій він почав вдаватися до мрій. Він подумав про те, що десь там попереду вони знайдуть країну, в якій житимуть добрі і веселі жителі, яким нема чого бігати і щось будувати. Вони все є. Розвага, безумство, щастя, кохання… У перші Ворчун подумав про кохання. Адже, по суті, йому не довелося зустрітися з нею, хоча в його рідній державі було стільки сліпучих красунь. «Всі були настільки захоплені будівництвом, що ні в кого просто не було часу», втішив себе він, у глибині душі розуміючи, що навіть на пошуки кохання він не доклав жодного зусилля. Просто він виявився пасивною мурахою.
Все було добре, і друзі раділи кожному новому відкриттю, яке зустрічали на заваді. Чи це був помах могутніх крил птиці чи щебетання коників, не важливо. Ну і що, що в них поруч із державою теж були свої птахи та коники. Суть не в цьому. Тут вони зустріли досконале чуже та незнайоме. Нове. Від цих нових відчуттів захоплювало дух і крутило голову. Бігун радісно сміявся і підбадьорюючи свого друга, мчав уперед, щось муркочучи собі під ніс. Але не все буває так чудово. І вони це розуміли. Просто на мить забули.
Мурашник, у якому жили Бігун і Ворчун, був досить далеко від людей, які теж жили своїм життям. Але через кілька днів вони вийшли на узлісся, яке прилягало до старого парку. Тут і відбулася їхня перша зустріч з людьми.

* * *
Парк був досить старим, але виглядав ще непогано. Тому старий вчений вирішив:
«Навряд чи тут стежать за всією територією, а значить десь місце і для мурах. Спробую – як я їх знайти». Вчений довго ходив парком перш ніж зрозумів що - те що він шукає, навряд чи він зможе відшукати. Старий засмутився - він так хотів почати вивчення мурах саме сьогодні, першого числа. Йому завжди було цікаво робити нові відкриття. Улякавшись і трохи привставши, вчений вирішив сісти відпочити, і вибравши місце під розлогим дубом, присів просто на траву.
У цей час Бігун і Ворчун бігли тонкою стежкою зарослої травою, коли, раптом, звідки не візьмися перед ними, ніби щось велике. Людина. Але вони ще не знали, що це, а точніше хтось і тому трохи здивувавшись дивній істоті вирішили зупинитися – подивитися на його дії. Але, як не дивно, істота взагалі не виявила жодних дій, а навпаки, ніби померла. Бігун перший вивів себе і Ворчуна з заціпеніння.
- На мою думку, він уже мертвий. У нас є два виходи: Можна йти в обхід і витратити на це багато часу, а можна просто переповзти через нього, як ти дивишся на це друг?
Не знайшовши нічого кращого відповіді, Ворчун кивнув. І справді, навіщо затьмарювати таке прекрасне життя, походом на зайві і не потрібні відстані, коли можна обійтися зручнішим варіантом і вони трохи забарившись, рушили в дорогу. Акуратно чіпляючись лапками присосками до штанів нерухомого старого - вченого, вони дерлися то вгору, то вбік, огинаючи, непотрібні складки та нерівності.
У цей час чоловік, що сидить на траві, став з цікавістю спостерігати за своїми колінами. І було над чим! По його штанах повзли дві маленькі мурахи, тих самих, на пошуки яких він витратив стільки часу.
Зрадівши випадковою знахідкою, учений поспішив дістати скляну банку із землею і відкоркував кришку, поспішив загнати туди маленьких втікачів.
Як тільки Бігун і Ворчун потрапили до банку, кришка закрилася, і все довкола для них порило у темряву.

Знову світло друзі побачили, коли потрапили у скляні банки із землею, які вчений уже заздалегідь приготував для них. Після чого сів навпроти і почав спостерігати. В одному банку мураха одразу забігала – шукала вихід. Не знайшов і вирішив будувати щось на зразок будинку – Мурашник. Роє ходи, старається! Активна мурашка виявилася.
А інша мурашка, в іншому банку, зрозуміла, що виходу немає, і завмерла. Склав лапки та вусами не ворушить. Наче дохлий. Ця мурашка – пасивна.
Тут старий вирішив: посадив пасивного мурахи до роботяги. І дивиться, що буде.
Робітник поторкав гостя вусиками. "Спілкуються напевно", - подумав учений. Але бачачи, що «дохлий» і не ворушиться, побіг працювати далі. А «дохлий» відповз до стіни і знову завмер. Тільки тепер йому немає спокою: то піщинка в нього потрапить, то землею його присипле. Спочатку пасивний мурашка вибирався з-під землі і повз відсидітися в інше місце. а потім став допомагати активному. Так розійшовся! Тепер вчений уже не міг відрізнити, хто з мурах роботяга, а хто «дохлий».
Паралельно з цим у середовищі маленьких мурах відбувалася ось така картина. Бігун опинившись у скляній банці, кидався у пошуках виходу, щоразу, натикаючись на глуху перешкоду, міняв напрямки. А потім раптом зрозумів: «Якщо виходу немає, то треба рити і шукати його під землею». Незабаром після недовгих його зусиль, поряд з ним виявився його друг - Ворчун, який усвідомив, що страх, який наповнив його на самому початку, змінився розчаруванням, і тепер він уже не хоче нічого,
твердо впевнений, що шлях до свободи закритий, ґрунтовно та надовго.
Бігун навпаки, не здавався. І тоді знову свою роль зіграв стимул, який з'являвся в маленькому Ворчуні щоразу, коли його приятель загорявся новою ідеєю. І він вирішив, що може бути товариш і правий, і якщо разом спробувати шукати вихід, то все вийде.
Зовсім скоро, обидва знесилені, впали на насип, що вже сформувався. Стало ясно: Все, що могли вони вже перерили, нижче грунт зовсім не піддається обробці, а значить напрошується одна відповідь – виходу немає!
Говорити не хотілося, надто багато сил було витрачено на марну роботу. Нічого нового. Лежачи ось так, кожен думав про своє. Бігун намагався впоратися з новим почуттям, яке ніколи ще не відвідувало його свідомість. Це було розчарування. Розчарування від того, що він намагався довести другові те, про правоту чого, навіть сам не здогадувався. І всі його прагнення в кінцевому рахунку були приречені на провал ... І що тепер?
Ворчун же намагався відігнати від себе тужливі думки про так і нездійснене кохання, про незакінчену подорож, адже скільки всього вони ще планували побачити… Він раптом відчув себе таким слабким і безпорадним, яким він ніколи не був у своїй державі в очікуванні дива та бездіяльності. Надихало і додавало сили лише усвідомлення того, що він переборов свій страх і зумів, хоч і значно пізно – перебудувати себе.
У цей час картина, яку спостерігав вчений, стала досить нудною, і діставши старий і пожовклий від сонячних променів і часу блокнот, розкрив і написав свої спостереження:
«Мурахи ніколи не живуть поодинці. Навіть якщо створити самотній мурахі прекрасні умови для життя, він скоро загине. Удвох мурахи проживуть трохи – довше. Мураха має бути не менше десятка, щоб вони могли існувати нормально. а чому наукою поки що не з'ясовано» .

* * *
Наступного дня вчений прийшов у парк і діставши з кишені скляну банку висипав вміст. То були дві мурахи, які втратили свою бадьорість, як тільки опинилися в неволі. Але що ж це? Озирнувшись, вони побачили, що свобода знову простягається перед очима, а істота, яка тримала їх у ув'язненні, поступово віддалялася, не сказавши нічого насамкінець, і не завдавши їм жодної краплі шкоди. Від такої несподіванки Ворчун раптом розплакався, а Бігун радісно пританцьовуючи на місці, помахав на прощання незнайомцю, який вже досить далеко пішов від них, правда той так цього і не побачив.
Незабаром Бігун і Ворчун продовжили свою подорож безкрайніми просторами, залишивши на місці їхнього прощання з невідомою істотою напис, як сказав Бігун «Про всяк випадок для таких самих як і ми» . Напис говорив: «БУДЬ ГОТОВ ДО НОВИХ ЗМІН І НОВИХ ПРИГОД, ЩО ЗМІНЯТИСЯ НЕОБХІДНО, В ЦЬОМУ ОДНА З ЦІННОСТЕЙ ЖИТТЯ».
Шість днів і ночей мандрували наші герої. За цей час вони не раз потрапляли в неприємності, стаючи мимовільними жертвами для інших живих істот, які пробивають собі шлях у ланцюжку харчування. Але встояли. Витримали. Незабаром парк змінився густими чагарниками і перед друзями відкрилася дивовижна картина: просто над ними височів величезний замок, що складався з тисячі лабіринтів, вікон і дверей, що в кілька разів перевищував їх власний Мурашник, та такий прекрасний, що у мандрівників перехопило дух.
-Невже ми знайшли когось ще крім нас? - радісно вигукнув Бігун, - Ворчун братик йдемо швидше я хочу терміново познайомиться з усіма.
Ворчун нічого не сказавши, а лише радісно посміхнувшись, у відповідь зайшов прямо до замку.
Увійшовши до міста, друзі мимоволі ахнули: перед ними відкрилася така пишність, що в них перехопило дух. Адже скільки б часу вони не прожили у своєму рідному Мурашнику, і скільки б вони не вкладали любові до нього, це нове місто вразило їх своєю красою набагато сильніше. Стільки років вони будували замки з піску та бруду, зводили висоти, називаючи це мистецтвом, що тепер, побачивши прекрасні кам'яні споруди та зелені насадження, вони моментально зруйнували всі стереотипи, які були в їхній голові.
Тим часом місцеві жителі стали потихеньку вивчати незнайомців. І коли зрозуміли, що прибульці не обіцяють небезпеки, почалося знайомство.
Через якийсь час Бегун і Ворчун сиділи за святковим столом
, який, голова міста Мужній (так його звали) організував на честь новоприбулих. Незабаром друзі вже знали імена тих, хто їх оточував. Тут були й знаменита художниця міста Маслена, яка мала успіх, бо малювала чудові картини винятково. олійними фарбамита руками. Поруч із нею крутився на стільці Весельчак, місцевий музикант і заводила всіх заходів, Поет Перишкін та інші мешканці: Жевун, Говорун, Зайчик, Коваль, Соня, Ленівка, Роботяга.
Бігун активно налагоджував контакт з усіма трохи. Було цікаво дізнаватися про іншу цивілізацію, тим більше з вуст її самої. Ворчун був не менш зацікавлений у тому, що відбувається, але відчував себе не в своїй тарілці, тому намагався якнайменше висовуватися з-за спини товариша.
Помітивши це Бігун запитав:
- Буркуне, тобі хіба не подобається тут? Подивися довкола, яка краса…
- Так ти правий. Але якщо з іншого боку подивитися на все це, мені більше подобалося вдома. Там усі свої, все рідне. Не потрібно до когось підлаштовуватися і шукати правильні рішення. Це дуже складно, я так вважаю. і я не кажу, що розчарований, але ж ти знаєш, що я з самого початку не хотів бути десь далеко від дому. Тепер я відчуваю це вдвічі сильніше.
- Так, ти маєш право думати як хочеш. Я тобі не суддя. Але тоді дай мені слово, що ти повеселишся трохи зі мною, а потім ми з тобою знайдемо можливість повернутися назад. Так як?
- Добре. Твоє слово.
Веселощі та святкування затягнулися на сім днів і ночей, і коли настав восьмий треба було вирішувати – залишитися чи повернутися. Бігун був у смутку. Він не хотів їхати, але й без одного, йому тут залишатися не хотілося. Але було ще одне. Мужній (якщо хтось забув, то я нагадаю, що це мер міста) дуже прив'язався до друзів. а особливо до Бігуна, прийнявши його майже як сина, і навіть познайомив його зі своєю єдиною красунею дочкою Лілією, яка цвіла і пахла, як квітка. І тепер Бігун стояв перед вибором: дружба чи кохання. Ворчун розумів, що все, що відбувається, залежить тільки від нього, і недовго думаючи запропонував свою розв'язку цієї історії. Звернувшись до Бігуна, він сказав:
-Дорогий друг. Кожен має право будувати свою долю як йому завгодно, а значить, ми повинні вибирати те, що дійсно до душі. Де б я не був, я зрозумів, що мене завжди тягне батьківщина, а отже, там моє місце
, моє покликання. Ти ж вибрав своє місце під сонцем. Тут те, що ти шукав, твоє кохання, близькі тобі до душі. Значить, твій вибір повинен зупинитися. Я не думаю, що наша дружба постраждає від цього. Ми можемо бачитися і далі, радіти зустрічам, нехай і не частим, і жити так, як нам подобається, тому я прошу тебе залишся. Решта повір не важливо.
Бігун після слів друга розплакався і кинувся його обіймати наостанок, а всі навколо дружно ляскали в долоні. Після чого ворота за Ворчуном зачинилися і всі кинулися обійматися, задоволені радісним кінцем.

Ви думаєте це хеппі-енд? Майже вгадали, я просто розповім чим закінчилася ця історія далі.

Ворчун повернувся на батьківщину, де всі радісно його зустріли з розпитуваннями про пригоди. Хтось заплакав про звільнення з міста Бігуна. Сам же Бігун, разом із Мужнім, закотили весільний бенкет на весь світ, керівництво яким передали в руки Веселуну. Два мурашники напилися, наїлися і погуляли на славу. Бігун і Лілія поклялися у вічному коханні після чого, жук-плавунець, переправив їх через річку до долини Квітів, де молоді й провели свій медовий місяць. А Ворчун написав про все це книгу. Знаєте, чим вона закінчилася?
"…І жили вони довго і щасливо".
ПІСЛЯМОВА
З цієї історії ви побачили, що кожна людина робить свій вибір, головне зрозуміти, що тобі дорожче жити з рідними та близькими, або прагне пошуків чогось нового, невідомого і свого рідного. Головне не чиніть як Бігун. Не шукайте вибір між дружбою та особистим життямБо це важкий вибір і не кожен зможе вам допомогти, відшукати правильне рішення. Беріть від життя все що можете і не бійтеся змін, адже тільки так можна знайти своє місце під сонцем!

Місце під сонцем

Місце під сонцем
Вперше у європейській літературі цей вислів зустрічається у праці «Думки» французького вченого та філософа Блеза Паскаля (1623-1662). Він пише: «Ця собака моя, - говорили ці бідні діти, - це моє місце під сонцем: ось початок і образ захоплення всієї землі» («Pensees». 1670, ч. I).
Потім цей вислів Паскатя зустрічається у багатьох французьких авторів - Беранже (вірш «Священний союз народів». 1X27), Бальзака та ін.
Згодом воно перейшло і в політичну лексику - часто зустрічалося в німецьких журналах (70-80-ті рр. XIX ст.), Як правило, з посиланням на твір Паскаля як на першоджерело.
Але крилатим цей вислів став після того, як статс-секретар закордонних справ Німеччини (пізніше її канцлер) граф Бернгард Бниов (1849-1929) вимовив (6 грудня 1897 р.) у німецькому рейхстагу промову, що набула широкого міжнародного розголосу. Він говорив про захоплення Німеччиною китайського порту Кіао-Чао: «Ми готові зважати на інтереси інших великих держав східної Азії, у впевненості, що і наші інтереси зустрінуть належну їм повагу. Одним словом: ми нікого не хочемо заганяти в тінь, але вимагаємо нашого місця під сонцем».
Алегорично: право на таке гідне існування, яким його бачить промовець; міцне соціальне положення; Діловий успіх.

Енциклопедичний словник крилатих слів та виразів. - М: «Локид-Прес». Вадим Сєров. 2003 .

Місце під сонцем

Цей вислів зустрічається вже у Паскаля (1623-1662), хоча можливо, що він не є автором його. Паскаль пише: "Ця собака моя, - говорили ці бідні діти, - це моє місце під сонцем: ось початок і образ захоплення всієї землі" (Pascal. Pensees, 1670, part I, art. IX.). У "Піснях" Беранже, у вірші "Священний союз народів" є такі рядки: "Поділіть краще простір надто тісної земної кулі, і кожен з нас матиме своє місце під сонцем" (Beranger. Chansons& - Paris, 1827). У Бальзака зустрічаємо слова: "Я лише бідняк, нічого не бажаючий, крім свого місця під сонцем" (Le Colonel Chabert, 1832). Якщо з наведених цитат ясно, що спочатку вираз "місце під сонцем" вживалося у значенні "право на існування" і мало гуманістичний відбиток, то згодом воно набуло політичного забарвлення.

Словник крилатих слів. Plutex. 2004 .

Дивитись що таке "Місце під сонцем" в інших словниках:

Місце під сонцем: «Місце під сонцем» крилатий вислів«Місце під сонцем» фільм Джорджа Стівенса, 1951 «Місце під сонцем» радянський художній фільм Агасія Бабаяна, 1975, Арменфільм «Місце під сонцем» американський драматичний фільм, … … Вікіпедія

Сущ., кіл у синонімів: 3 життєвий простір(1) курорт (52) … Словник синонімів

МІСЦЕ ПІД СОНЦЕМ- 1. Можливість повноцінного, повноправного існування. Мається на увазі складність досягнення такого існування, боротьба за нього. Йдеться про умови, за яких особа, група осіб, соціально організована спільнота (Х) може нормально … Фразеологічний словник української мови

Місце під сонцем- крила. сл. Цей вислів зустрічається вже у Паскаля (1623-1662), хоча можливо, що він не є автором його. Паскаль пише: «Це собака моя, говорили ці бідні діти, це моє місце під сонцем: ось початок і образ захоплення всієї землі» (Pascal.… … Універсальний додатковий практичний тлумачний словник І. Мостицького

Місце під сонцем- Книжковий. Висока. 1. Право існування. У цей час Росія вже завоювала собі місце під сонцем ... це визнали держави, які раніше дивилися на неї зверхньо (А. Горбовський, Ю. Семенов. Без жодного пострілу). 2. Міцне, високе становище у суспільстві. Я … Фразеологічний словник української літературної мови

Розг. 1. Право існування. Ф 1, 297; БМС 1998, 374. 2. Міцне, високе становище у суспільстві. ФСРЯ, 245 … Великий словник російських приказок- «МІСЦЕ ПІД СОНЦЕМ», СРСР, ЕКРАН (ОСТАНКІНО), 1982, кол. Драма. В основі сюжету гостра конфліктна ситуація, що виникла між молодим чоловіком, власником «Жигулів» та старим інвалідом, ветераном війни, який своїм стареньким «Запорожцем»… Енциклопедія кіно

Місце під сонцем
Вперше у європейській літературі цей вислів зустрічається у праці «Думки» французького вченого та філософа Блеза Паскаля (1623-1662). Він пише: «Ця собака моя, - говорили ці бідні діти, - це моє місце під сонцем: ось початок і образ захоплення всієї землі» («Pensees». 1670, ч. I).
Потім цей вислів Паскатя зустрічається у багатьох французьких авторів - Беранже (вірш «Священний союз народів». 1X27), Бальзака та ін.
Згодом воно перейшло і в політичну лексику - часто зустрічалося в німецьких журналах (70-80-ті рр. XIX ст.), Як правило, з посиланням на твір Паскаля як на першоджерело.
Але крилатим цей вислів став після того, як статс-секретар закордонних справ Німеччини (пізніше її канцлер) граф Бернгард Бниов (1849-1929) вимовив (6 грудня 1897 р.) у німецькому рейхстагу промову, що набула широкого міжнародного розголосу. Він говорив про захоплення Німеччиною китайського порту Кіао-Чао: «Ми готові зважати на інтереси інших великих держав східної Азії, у впевненості, що й наші інтереси зустрінуть належну їм повагу. Одним словом: ми нікого не хочемо заганяти в тінь, але вимагаємо нашого місця під сонцем».
Алегорично: право на таке гідне існування, яким його бачить промовець; міцне соціальне становище; Діловий успіх.

Енциклопедичний словник крилатих слів та виразів. - М: «Локид-Прес».Вадим Сєров .2003.

Місце під сонцем

Цей вислів зустрічається вже у Паскаля (1623-1662), хоча можливо, що він не є автором його. Паскаль пише: "Ця собака моя, - говорили ці бідні діти, - це моє місце під сонцем: ось початок і образ захоплення всієї землі" (Pascal. Pensees, 1670, part I, art. IX.). У "Піснях" Беранже, у вірші "Священний союз народів" є такі рядки: "Поділіть краще простір надто тісної земної кулі, і кожен з нас матиме своє місце під сонцем" (Beranger. Chansons& - Paris, 1827). У Бальзака зустрічаємо слова: "Я лише бідняк, нічого не бажаючий, крім свого місця під сонцем" (Le Colonel Chabert, 1832). Якщо з наведених цитат ясно, що спочатку вираз "місце під сонцем" вживалося у значенні "право на існування" і мало гуманістичний відбиток, то згодом воно набуло політичного забарвлення.

Словник крилатих слів.Plutex .2004.

) - становище, місце в житті, серед людей.

Знайти своє місце під сонцемт. е. становище, місце у житті, серед людей. ( Тлумачний словникросійської мови (1992 р.), Н. Ю. Шведова, "Сонце")

Вираз прийшов до нас з західної Європи. В англійській літературі та мистецтві вираз часто застосовується як назва альбому, книги чи фільму (A place in The Sun).

Американський словник "American Heritage Dictionary of Idioms" показує, що вираз ймовірно з'явилося близько 1660 завдяки французькому філософу Блаїзу Паскалю (Blaise Pascal, 1623-1662). Так, у праці «Думки» він пише:

«Це собака моя, — казали ці бідні діти, — це моє місце під сонцем: ось початок і образ захоплення всієї землі» («Pensees». 1670, ч. I).

Пізніше цей вираз став зустрічатися в інших французьких авторів — Беранже (вірш «Священний союз народів». 1927), Бальзака та ін.

Енциклопедичний словник крилатих слів та виразів. - М.: "Локид-Прес". Вадим Сєров. 2003 вказує:

Вираз став широко застосовуватися лише в пізні 1800-і роки, спочатку щодо становища Німеччини у міжнародних справах, особливо її прагнення придбати нові території. Так, ця фраза часто зустрічалася в німецьких журналах (70-80-ті рр. XIX ст.), З посиланням на твір Паскаля як на першоджерело. Статс-секретар закордонних справ Німеччини (пізніше її канцлер) граф Бернгард Бюлов (1849—1929) виголосив (6 грудня 1897 р.) у німецькому рейхстагу промову, у якій говорив про захоплення Німеччиною китайського порту Кіао-Чао: «Ми готові зважати на інтереси інших великих держав східної Азії, у впевненості, що й наші інтереси зустрінуть належну їм повагу. Одним словом: ми нікого не хочемо заганяти в тінь, але вимагаємо і нашого місця під сонцем».

Приклади

Кінофільм "Гараж" (1979 р.), режисер Е. Рязанов:

- Ми, власне кажучи, тут все боремося за місце під сонцем… у вигляді гаража! Що тут приховувати?

Місце під сонцем – на півдні, в Сочі! Перерва!!!"

Дункан Кларк

"Alibaba. Історія світового сходження" (2016 р.), переклад Саричева К. М., гол. 7:

"Китайський інтернет міхур офіційно стартував, і нові дотком компанії почали проростати як бур'яни. Alibaba доведеться поборотися за свою частку під сонцем."

Місце під сонцем

Джерело фразеологізму – французька література. В одному з творів Бальзака зустрічаються слова: "Я лише бідняк, і нічого не хочу, крім свого місця під сонцем". Поет П.-Ж. Беранже писав: "Розподіліть краще простір надто тісної земної кулі, і кожен з вас матиме своє місце під сонцем". Траплявся цей вислів і раніше, наприклад у французького вченого та філософа Б. Паскаля (1623-1662). Хоча крилатим він став після того, як канцлер Німеччини Бернхард Бньов у промові, де йшлося про захоплення китайського порту, сказав: "Ми готові зважати на інтереси інших держав... але вимагаємо і нашого місця під сонцем", тобто хочемо, щоб і нас побачили та знали. Фразеологізм має і гуманістичне значення – декларація про існування, і політичне – боротьба за перерозподіл світу.

Як фенікс із попелу

Фенікс - міфічний орел з пір'ям вогненно-червоного та золотого кольорів. Міф про нього виник у Стародавній Аравії, пізніше поширився в інших країнах. Одна з легенд свідчить, що Фенікс прилітав до Єгипту раз на п'ятсот років, приносячи мертвого батька, щоб спалити його в храмі бога Сонця, після чого вилітав з попелища. За іншою легендою, фенікс спалював себе і відроджувався з попелу оновленим та молодим.

Фразеологізм "як фенікс з попелу" використовують у значенні "відродитися, повернутися до життя, повністю оновитися".

Мовчання знак згоди

Подібні за значенням вислови дослідники знаходять у давньогрецьких драматургів Софокла та Евріпіда. Зокрема Софокл в одному зі своїх творів сказав, що мовчанням кожен погоджується з обвинуваченим. І конкретний фразеологізм вперше зафіксовано у римського письменника Теренція. У його комедії Євнух є такі слова: Хто мовчить, той ... схвалює. Мовники стверджують, що подібні фрази є і у римського філософа Сенеки. Фразеологізм " мовчання - знак згоди " використовують переважно у сенсі.

Мокрий до нитки

Фразеологізм стверджує очевидну річ, адже нитки – струмінь дощу. Хлющати – значить лити, текти, стікати з когось чи чогось бути дуже мокрим.

Отже, вираз "мокрий до нитки" означає мокру, як сам дощ, зливу.

Моя хата з краю

Повний варіант фразеологізму звучить так: "Моя хата з краю, я нічого не знаю". Коли він, як і багато інших виразів, мав пряме значення. Усе важливі подіїу селі чи місті відбувалися у центрі, на площі. І той, хто жив на околиці, дізнавався про все останні, адже ні телебачення, ні радіо, ні преси не існувало. У переносному значенні фразеологізм "моя хата з краю" означає: нічого не чув, не бачив, не знаю, не хочу знати, це мене не стосується, це не моя справа; через байдужість не бажати втручатися в те, бути причетним до чогось.

На дві кочерги

Коцюба - це предмет домашнього пічного начиння, кочерга. До неї ставилися шанобливо, наділяючи магічними властивостямичерез зв'язок із вогнем.

Кочергу не можна кидати, а лише ставити в кутку біля грубки. У деяких регіонах України під час переїзду господар вносив до будинку ікону, а господиня - рогач та кочергу, якими хрестила усі кути будинку. Коцюба була довгим предметом у будинку, нею можна було виміряти все. Тому "на дві кочерги" означає дуже високо.

На кудикіну гору

Народні звичаї мають чимало табу (заборон), зокрема запитувати: "Куди йдете?». "Закудикувати" дорогу вважають поганим тоном, навіть гріхом.

На думку вчених, "куди" могло асоціюватися зі словом "куд" (злий дух). А ще люди побоювалися, що той, хто питає, може наврочити дорогу і станеться невдача. Того, хто кудикав, часто називали в Україні кудикалами. А на запитання "Куди?" відповідали: "Не кудикай, бо старим будеш" або "У Крим за сіллю". І найпоширеніша відповідь - "На кудикіну гору горох молотити".