Всі ці казки ми знаємо та любимо ще з дитинства. Деякі, особливо кохані, навіть знаємо майже напам'ять! А все тому, що вони цікаві, романтичні і завжди з добрим кінцем. Однак якщо знайти першоджерела цих оповідань, то вони можуть вас по-справжньому шокувати. Давайте дізнаємося, які сюжети у улюблених нами добрих казок були спочатку.
1. Попелюшка
В оригінальній казці братів Грімм заздрісні сестри Попелюшки настільки хотіли втиснутися в заповітний кришталевий черевичок, що пішли на крайні заходи: одна з них відрубала собі палець, а друга - п'яту. Проте принца попередили голуби і обман було розкрито. У результаті під час весілля Попелюшки ці ж голуби виклеювали сестрам очі.
2. Білосніжка
У початковій версії казки королева не просто наказує мисливцеві вбити Білосніжку, але також збирається з'їсти її печінку та легені. А у фіналі історії зла королева змушена танцювати на весіллі Білосніжки у туфлях із розпеченого заліза, поки не вмирає від опіків.
3. Рапунцель
В оригінальній версії казки Рапунцель таємно зустрічалася з принцом, який піднімався в вежу її довгим волоссям. В результаті цих побачень довговолоса красуня завагітніла. Коли про це дізналася відьма, біля якої жила Рапунцель, то відрізала їй волосся і прогнала до пустелі. Але цього відьмі здалося мало, вона вирішила пожартувати з принца, спустивши відрізане волосся з вежі. Піднявшись і побачивши відьму замість коханої, принц стрибнув з вежі, щоб накласти на себе руки, але впав у тернисті кущі, які викололи йому очі. Закінчилася казка тим, що через сім років Рапунцель та близнюки, яких вона народила, зустріли сліпого принца, і Рапунцель своїми сльозами зцілила його сліпоту.
4. Піноккіо
У найпершій версії казки Піноккіо постійно дражнить старого Джепетто. Коли той, розгніваний, женеться за Піноккіо, то потрапляє до в'язниці за те, що нібито кривдив хлопчика. Повернувшись додому, Піноккіо зустрічає сторічного цвіркуна, що говорить, який намагається навчити його послуху. Дерев'яний хлопчик кидає в цвіркуна молот і вбиває його. А у фіналі історії Піноккіо гине від ядухи.
5. Русалонька
У початковій версії, написаній Андерсеном, русалочка повинна переконати принца одружитися з нею або вона перетвориться на морську піну. Але оскільки русалочка не вміє розмовляти, то принц, не дуже зацікавлений нею, одружується з іншою. У результаті русалочка має вбити принца або перетворитися на морську піну. Оскільки вона все ще любить принца, вибирає останній варіант.
6. Мулан
В оригінальній казці про Мулана фінал зовсім не щасливий. Коли хоробрий воїн повертається додому, вона дізнається, що батько її мертвий, мати вийшла заміж за іншого, а хан пропонує їй стати його наложницею. У розпачі Мулан кінчає життя самогубством.
7. Спляча Красуня
У початковій версії казки один король, проїжджаючи повз і побачивши Сплячу Красуню, переносить ту на ліжко і безсовісно користується її становищем. В результаті Спляча Красуня, не прокидаючись, народила близнюків, один із яких і розбудив її. Король знову їхав повз, і, знайшовши потомство, вирішив одружитися з красунею. Єдина перешкода полягала в тому, що король мав ревниву дружину, яку йому довелося вбити.
8. Три порося
У ранніх версіях цієї англійської казки вовк безперешкодно пожирає перших двох братів. Ненаситна тварюка підбирається до кам'яного будиночка єдиного порося, що залишилося, і намагається виманити видобуток. Однак хитра свинина не бажає виходити з укриття. Хижак підіймається на дах, протискується в димар. Порося, щойно почувши скрегіт черепиці, роздмухує вогонь і ставить величезний котел. Поки вовк пихкав у вузькій трубі, вода встигла досягти температури кипіння. В результаті порося пом'януло раптово спочивших братів наваристим бульйоном з вовченяти.
9. Пітер Пен
Дитячі книжки Джеймса Баррі торкаються значно глибших тем, ніж ми звикли вважати. Чи замислювалися ви, чому діти в Нетландії ніколи не дорослішають? Та тому, що всі вони мертві! За часів автора дитячу працю широко використовували, а до повноліття доживали одиниці навіть серед найвищої знаті (статистика смертності від грипу та кору просто вражає).
10. Вовк і семеро козенят
Проковтнувши шістьох із семи козенят, хижак ліг відпочити. Коза дізналася про трагедію, схопила ножиці і розпорола сірому череві. Зі шлунка пострибували рогаті і почали співати біля ніг матінки (це ще один привід ретельно пережовувати їжу). Коза, не інакше, як за вказівкою виродків пекельної прірви, наповнила живіт вовка камінням і акуратно зашила надріз. Нарешті кудлатого відпустив наркоз, він вирішив попити водички. Тяжкість переважила, він упав у річку і з блискавичною швидкістю пішов на дно.
В оригіналі Червона Шапочка носила зовсім не шапочку, а шаперон - накидку з капюшоном. У Перро вона розгулювала саме у шапероні. А ось у німецькій версії братів Грімм дівчинка була саме у шапочці, що прижилося й у нас. Перший запис цієї казки, зроблений у Тиролі, датований XIV століттям. Поширена вона була по всій Європі, і в оригіналі її розповідали з найцікавішими подробицями, про які Перро та Грімми якось забули згадати.
Дівчинка в червоному плащику справді заговорилася з вовком на шляху до бабусі. А коли вона прийшла до будиночка, там хитра тварина вже встигла бабусю не лише вбити, а й зварити. Вовк у бабусиному чепці та сукні кулінарничав, гостя була запрошена до столу, і разом вони почали весело їсти бабусю, яка мала смачне жирне м'ясо. Щоправда, бабусина кішечка намагалася попередити дівчинку про небажаність канібалізму. Вона крутилася навколо і співала пісеньку:
Дівчинка бабусю жує,
Бабусі своєї кісточки гризе.
Але вовк влучним ударом дерев'яного черевика відразу вбиває нахабну кішку, на що Червоний Плащик реагує дуже безтурботно. Дівчинка роздягається догола, стрибає до бабусі в ліжко і починає задавати їй непрості питання:
Бабуся, чому в тебе такі широкі плечі?
- Бабуся, чому тебе такі довгі ноги?
- Бабуся, чому тебе на грудях так багато вовни?
Вовк на це чесно відповідає, що так йому зручніше дорогу внучку обіймати, наздоганяти та зігрівати. А коли справа доходить до великих зубів, вовк не витримує і випаровує своїй милій подрузі шию. Мабуть, бабусі йому не дуже дісталося за обідом.
І так, кінець. Жодних дроворубів.
Стародавній сюжет про дітей, загублених у лісі, знайшов нове життя на початку XIV століття, під час Великого голоду 1315-1317 років. Три роки жахливих неврожаїв, спричинених тривалими заморозками, забрали приблизно 25 відсотків населення Північної Європи. У містах та селах процвітав канібалізм. І саме тут з'явилися Жанно та Марго (або Гензель та Гретель у німецькому варіанті).
Версій сюжету багато, але найпопулярніша полягала в тому, що батько та мати, вмираючи з голоду, вирішили з'їсти своїх дітей. Діти, почувши, як батьки точать ножі, помчали в ліс — перечекати там, доки тато з мамою з голоду помруть. По дорозі хлопчик кидав камінці, щоби не заплутати. Просидівши якийсь час у лісі, діти теж почали знемагати з голоду і тихенько прокралися назад до будинку. Там вони почули розмову батьків, які роздобули десь трішки хліба і тепер засмучувалися, що хліб для підливи є, а от неслухняна м'ясна страва від них вислизнула. Діти стягли шматок хліба і знову подалися в хащі. Але тепер хлопчик відзначав шлях крихтами, які тут же склеювали птахи, що теж збожеволіли від голоду. Доївши хліб, діти вирішили помирати — і тут вони вийшли до будиночка з хліба! А вікна навіть були викладені пшеничними коржами! Далі все йде вже знайомою нам колією. Але наприкінці діти радісно повертаються додому, несучи із собою не лише мішки свіжого хліба, а й добре засмажену відьму. Тож батькам тепер не потрібно їсти своїх дітей. Усі щасливі, всі обіймаються. З часом казка видозмінювалася. Голод як основний персонаж все ж таки залишився, але батьки тепер просто позбавляються зайвих ротів, відводячи дітей у ліс. Будиночок перетворюється на пряниковий, бо маленьких слухачів нині хлібом до відьми вже не заманиш, а відьма, що засмажилася, так і залишається в печі, не потрапляючи на сімейний стіл.
У системі класифікації казкових сюжетів Аарне — Томпсона Білосніжка йде під номером 709. Це одна з відомих оповідань народної оповідниці Доротеї Віманн, записана Гріммами і неабияк пом'якшена, хоч і від гриммівської версії фанатам Діснея стане не по собі.
Ну, по-перше, Біло-сніжку, падчерку цариці, теж збиралися з'їсти — як без цього в казці? Мачуха зажадала від слуги, щоб він, придушивши набридливу дівчину, приніс у царську кухню її легені та печінку, які й були подані того ж дня на веселій званій вечері в замку (потроху виявились оленячими, бо слугу дівчина підкупила своєю красою та молодістю). Біло-сніжка опиняється у полоні у семи гірських парфумів, яким теж подобається її краса — настільки, що вони вирішують залишити дівчину в себе. Після смерті Білосніжки від отруєного яблука труна з її тілом виставляється на горі, і там її бачить королевич, що проїжджав повз.
Далі Грімми з деякою затримкою пишуть, що королевич побажав забрати мертву дівчину до себе, тому що вона виглядала живою і була дуже красивою. Не будемо думати про королевича погано - можливо, він, на відміну від коханого Сплячої Красуні (див. далі), просто збирався чесно і благородно виставити її в краєзнавчому музеї. Але поки він торгується з гномами за право викупу тіла, його слуги кидають труну, мертва дівчина падає, шматок яблука вилітає з рота дівчини — і всі живі та щасливі. Ну, крім мачухи. Тому що цариці на ноги одягли розпечені залізні черевики і змусили її танцювати на жаровні, що горить, поки вона не померла.
Ага. Звичайно, поцілував він її... Ні, у стародавніх версіях цього надпопулярного сюжету, перші записи якого відносяться до XII-XIII століть, все відбувалося інакше. І найдокладніше за півстоліття до Перро, в 30-х роках XVII століття, сюжет записав італійський граф Джамбаттіста Базіле, ще один збирач народних казок.
По-перше, король був одружений. По-друге, виявивши дівчину, що спала у занедбаному замку в лісі, він поцілунком не обмежився. Після чого ґвалтівник поспішно поїхав, а дівчина, так і не вийшовши з коми, у визначений термін вирішилася двійнятами — хлопчиком і дівчинкою. Діти повзали по сплячій матері, смоктали молоко і якось виживали. А потім хлопчик, що втратив материнські груди, почав від голоду смоктати мамин палець, що підвернувся, і висмоктав застрялу там прокляту скалку. Красуня прокинулася, виявила дітей, поміркувала та приготувалася до голодної смерті у порожньому замку. Але король, що проїжджав повз, згадав, що торік дуже непогано провів у цих чагарниках час, і вирішив повторити захід. Виявивши дітей, він повівся як порядна людина: став навідуватись і підвозити продукти. Але тут у справу втрутилася його дружина. Дітей вона зарізала, нагодувала татуся їх м'ясом, а Сплячу красуню хотіла спалити на багатті. Але потім усе скінчилося добре. Королева пожадувала і наказала стягнути з дівчини шиту золоту сукню. Король, помилувавшись на юну голу красуню, прив'язану до стовпа, вирішив, що прикольніше відправить на багаття стару дружину. А дітей, виявляється, врятував кухар.
А тут взагалі все вкрай безневинно. Єдина, вважай, відмінність диснеївського сюжету від оригінальної версії, записаної Гріммами, у тому, що нікуди Рапунцель із принцом не тікала. Так, він лазив у вежу її косом, але зовсім не з метою одружитися. І Рапунцель теж не рвалася до пампасів. На волю вона дуже оперативно вирушила, коли відьма помітила, що корсет красуні перестав сходитися до талії. (У німецьких селах, де багато панночок працювали служницями в заможних будинках, цей сюжет був не настільки вже казковим.) Відьма обстригла Рапунцель, а принц у покарання був залишений чаклункою без очей. Але наприкінці казки все в них відростає заново, коли сліпий блукаючий лісом принц натрапив на своїх дітей-близнюків, які шукали їжу для голодної та нещасної Рапунцель.
Над сюжетом казки «Попелюшка» Шарль Перро попрацював особливо старанно, ретельно вичищаючи з нього всю похмурість і всю важку містику. Так з'явилися феї, принци Мірліфлори, кришталеві черевички, карети-гарбузи та інша краса. А ось брати Грімм записали за народною оповідницею Доротеєю Віманн версію, яка була набагато ближче до народного варіанту цієї казки.
У народному варіанті Попелюшка бігає просити сукні для балів на могилу матері, яка встає з труни, щоб нарядити доню (Грімми, подумавши, все ж таки замінили маму-зомбі на білу пташку, яка підлітала до могили зі згортками в зубах). Після балів дівчина втікає від принца, який хоче не так одружуватися, як негайно розмножуватися. Дівчина підіймається то на грушу, то на голубник. Принц сокирою рубає всі ці височини, але Попелюшка якось примудряється втекти. На третьому балі принц просто приклеює швидку красуню до сходів, заливши ту смолою. Але Попелюшка вистрибує із золотих черевичків і, вся в смолі, знову виноситься, рятуючи свою честь.
Тут принц, остаточно збожеволівши від пристрасті, вирішує виманити панянку обіцянкою одружитися. Поки Попелюшка розмірковує, чи можна вірити його словам, хай і оголошеним на все королівство, принц починає курсувати з туфельками. Старша сестра відрізає собі пальці ніг, щоб улізти в туфельки, але сильно кульгає в них і втрачає дорогою. Молодша сестра відрізає собі всю п'яту і йде рівно, проте білі голуби розкривають принцу і його свиті обман. Поки сестри бинтують криваві обрубки, з'являється Попелюшка і, витрусивши кров із туфельок, одягає їх.
Всі в захваті, принц і Попелюшка їдуть одружуватися, а білі голуби викльовують її сестрам очі, за те, що вони змушували Попелюшку прибирати в хаті і не пускали її на бал. І тепер сестри, сліпі й майже безногі, повзають містом і просять милостиню, радуючи цим серце Попелюшки, яка живе з гарним принцом у затишному палаці.
Найпопулярніший персонаж слов'янських казок, чиє ім'я означає Баба-Язва, має вкрай похмуре походження, а опис її чарівного житла був вірним способом до гикавки налякати маленьких полян, древлян та інших кривичів. Бо навіть наймолодші мешканці слов'янських земель, на жаль, добре знали, що таке хатинка на курячих ніжках. Аж до XIII-XIV століть, а подекуди й довше, аж до XIX століття, на наших лісових територіях покійників ховали в гробах — «хатах смерті». Це був чудовий спосіб поховання для багатих деревом північних земель з їхньою вічно промерзлою землею. Вибиралися кілька дерев, що стояли поруч, їх зрубували на висоті півтора-двох метрів, коріння підсікали і частково витягували назовні, щоб уберегти стовбури від гнилі, а вгорі зводили невелику хатинку, куди і поміщали труп разом з належними йому стравами і декількома. У таку хатинку майже не могли потрапити хижаки, а стояти вони могли десятиліттями та віками. Бабця-Виразка, Стара-Мор, а саме сама Смерть, звичайно, розглядала ці будиночки як своє законне житло. Її кістяна нога, що належала світові мертвих, грізно стукала на тих, хто насмілювався сунутися ближче до цього поховання, що охороняється. І всі Івани Царевичі, які потрапляли до неї в гості, проходили ті обряди, які були покладені небіжчикам: їх обмивали, позбавляючи «людського духу», видавали їм їжу в довгу дорогу й укладали спати — надовго.
Казка може бути доброю та повчальною, у ній завжди перемагає добро, і всі залишаються щасливими. Природно, якщо це не оригінальна версія казки - адже більшість того, що ви можете прочитати зараз, є переробленими варіантами. А те, що було написано спочатку, може викликати лише жах, тому що там ви не знайдете ні щасливого кінця, ні гарантованої перемоги добра над злом. Спочатку вони були орієнтовані також і на дорослу аудиторію, тому ви можете зустріти досить похмурі моменти.
"Спляча красуня"
Італієць Джамбаттіста Базіле є автором оригінальної версії цієї казки, яка може жахнути будь-кого. Принц знаходить Сплячу Красуню, але не будить її, а ґвалтує. Пізніше вона народжує дітей і прокидається через те, що одна з дітей висмоктує з її пальця скалку. Потім принц вбиває свою дружину, щоб жити зі Сплячою Красунею.
"Піноккіо"
В оригінальній версії казки щойно вирізаний із колоди Піноккіо втікає. Він потрапляє до рук поліцейських, які думають, що Джепетто жорстоко з ним поводився, тому садять майстри до в'язниці. Піноккіо повертається до будинку Джепетто, але згодом гине, задихнувшись на дереві.
Історія про Пітера Пена
Ця казка має набагато більше дорослих, ніж ви думаєте. Пітер Пен приводить Венді до Неверленда, щоб вона стала мамою для зниклих хлопчиків. Згодом вона закохується в Пітера і запитує в нього, що він відчуває по відношенню до неї. І він описує себе як її вірного сина, розбиваючи їй серце.
"Три порося"
Деякі англійські версії цієї казки розповідають про те, що вовк з'їв перше і друге порося, після того, як здув їх солом'яний і дерев'яний будиночки.
Русалонька
Оригінальна історія, розказана Гансом Християном Андерсеном, описує Русалочку, яка зовсім недавно знайшла ноги замість хвоста і може ходити. Але при цьому кожен крок приносить їй нестерпний біль. Якщо принц одружується з іншою, то русалочка помре і перетвориться на морську піну. І так, принц одружився з іншою. Однак сестри Русалочки роздобули кинджал - якщо їм убити принца і накапати на ноги його кров, то Русалочці повернеться її хвіст. Ні, Русалочка, звичайно, цього не зробила.
"Аладдін"
Аладдін - це герой близькосхідної казки, де він виявляється замкнений у печері, третій знайдене кільце і просить джина перенести його до його матері. Його мати чистить знайдену сином лампу і закликає ще потужнішого джина, який дає Аладдіну багатства та палац. Проте злий чарівник змушує дружину Аладдіна вкрасти лампу, сам викликає джина та переносить палац та багатства на місце свого будинку. Аладдін тре кільце і просить джина перенести його до палацу, де він вбиває чарівника, тре лампу і просить джина перенести палац назад.
"Бридке каченя"
Казка Ганса Християна Андерсена для бридкого каченя відома в усьому світі. У реальній версії маленьке каченя страждає від знущань інших качок і свійських тварин, тікає в ліс, де живе з дикими гусями та качками, поки їх не вбивають мисливці. Каченя підбирає жінка, але в її будинку кіт і курка знущаються з нього ще більше, через що він знову тікає і тільки тоді приєднується до лебедів.
"Король-жабяня"
У деяких версіях цієї казки не поцілунок доброї принцеси звільняє короля від чарів. Цього дозволяє досягти тільки сокира та її відрубана голова. А в оригінальній версії братів Грімм принцеса з усієї сили кидає жабеня об стіну, щоб він перетворився на людину.
"Аліса в країні чудес"
Оригінальна версія Льюїса Керролла є вкрай дивною у багатьох моментах. Наприклад, у ході подорожі Аліса знаходить гусеницю, яка палить кальян на грибі. Також варто відзначити її відхід з чаювання, в ході якого вона називає це чаювання найдурнішим з усіх, які вона коли-небудь відвідувала.
"Красуня і чудовисько"
В оригінальній версії казки на замок чудовиська першим набридає отець Белль, який зриває з саду троянду для своєї дочки. Чудовисько помічає його за цим і лютує через те, що після всього, що той з'їв, він хоче забрати ще й троянду. Потвора дозволяє йому піти тільки з обіцянкою того, що той повернеться. Однак Белль дізнається про цю історію і йде в замок замість батька, де Чудовисько багато разів просить її вийти за нього заміж, але вона відмовляє, поки він не виявляється при смерті від горя. Тільки тоді її сльози перетворюють його на принца.
"Попелюшка"
У версії братів Грімм старша сестра Попелюшки у спробах помістити ногу до її туфель відрізає собі пальці. Друга сестра відрізає собі п'яти. В обох випадках два голуби, послані мертвою матір'ю Попелюшки, вказують принцу на кров у туфельці. Коли Попелюшка виходить заміж за принца, голуби повертаються і викльовують очі старшій сестрі.
"Кіт у чоботях"
Кіт у чоботях Шарля Перро - це кіт, який хоче допомогти його бідному господареві стати багатим. Кіт постійно ловить кроликів у лісі і підносить їх королю як дари вигаданого Маркіза Карабаса. Одного разу він краде одяг свого господаря, поки той купається в річці, і повідомляє королю, що проїжджає, що це і є маркіз Карабас. Потім кіт погрозами змушує людей підтвердити, що це Карабас. Переконаний король віддає йому свою дочку за дружину.
"Білосніжка і сім гномів"
Оригінальна казка братів Грімм розповідає набагато темнішу історію. Наприклад, Зла Корольова попросила позбавитися Білосніжки наступним чином - відвести її в ліс, убити і принести її печінку і легені, щоб Корольова могла їх з'їсти. Пізніше в історії, коли Білосніжка та Принц одружуються, на весіллі з'являється Королева, яка не знає, чиє саме це весілля. Її змушують танцювати у металевих черевиках, принесених з багаття, доки вона не вмирає.
"Гензель та Гретель"
Існують різні версії трактування цієї казки. Це може бути посилання на багатьох батьків, яким довелося кинути своїх дітей під час великого голоду в Європі 14 століття. Або це може бути відсилання до історії про пічник, який так заздрив імбирному печиві, яке пекла інша жінка, що він розповів усім, що вона відьма, після чого її спалили у власній печі.
"Мулан"
Оригінальна версія історії про Мулана розповідає про те, що головна героїня, повернувшись з війни, дізнається, що її батько помер, мати вийшла заміж за іншого, а хан вимагає, щоб вона стала його коханкою. Мулан не може цього винести і вбиває себе.
"Рапунцель"
У казці братів Грімм про Рапунцель головна героїня - все та ж молода і вродлива дівчина, але вона вагітніє від принца. Зла відьма відрізає її волосся і виганяє її в пустелю, а коли принц приходить і забирається волоссям, вона скидає його вниз.
"Маленький Джек Хорнер"
У цій дитячій пісні розповідається, як єпископ сховав документи на землі від короля та злодіїв, але король його четвертував, і лише слуга Джек зумів втекти з пирогом та документами.
"Братець Кролик"
Вчені вважають, що "Братець Кролик" - це алюзія на американських рабів, які використовували різні хитрощі проти своїх господарів.
"Гусі-лебеді"
Оригінальна казка братів Грімм вкрай жорстока. Покоївка вмовляє принцесу помінятися місцями, після чого одружується з принцом, вбиває коня, що говорить, щоб позбутися доказів. Але в результаті її все одно садять голою в діжку, наповнену шипами, і спускають із гори.
"Курча Ципа"
У цій історії курча на голову падає жолудь, і він іде до короля, збираючи шляхом інших звірів, щоб розповісти про те, що небо падає. Більшість варіантів казки закінчуються тим, що лисиця запрошує всіх звірів до себе додому, де їх з'їдає.
"Синя Борода"
У цій казці потворна, але багата людина постійно бере собі молодих дружин, але ніхто не знає, куди вони пропадають. Чергова дружина отримує від нього всі ключі на той час, поки він у від'їзді, у тому числі й від кімнати, яку не можна відчиняти. Коли дружина все ж таки відкриває її, то знаходить усіх колишніх дружин Синьої Бороди, підвішених на гаки.
"Румпельштільцхен"
Батько дівчини каже королеві, що вона може зіткати солому в золото. Вона не справляється із завданням, і до ранку на неї чекає смерть. Вона зустрічає карлика, який виконує доручення в обмін на її первістка, але коли дитина народжується, вона не може її віддати. Карлик пропонує їй вгадати його ім'я, що їй не виходить. Коли дівчина каже карлику його ім'я, він стає на одну ногу, хапається за іншу і розривається навпіл.
"Лис і пес"
Ця чудова історія дружби лисиця та пса в оригіналі закінчується дуже сумно. Коли обидва герої виростають, псові за наказом господаря доводиться загнати і вбити лисиця. Через деякий час господар сам відводить пса в ліс і вбиває його, тому що не може взяти його з собою до будинку для людей похилого віку.
"Гамельський щурів"
Пацюків був найнятий мером міста, щоб позбавити його щурів. Він упорався зі своїм завданням, але мер відмовився йому за це платити. Тому щурів повернувся і повів із міста всіх дітей - більше про них ніколи не чули.
"Червона Шапочка"
Є безліч різних версій закінчення цієї казки, але найжорстокішою є та, в якій вовк убив бабусю, зробив пиріжки з начинкою з її м'яса, а її кров перелив у пляшку від вина - і нагодував цим Червону Шапочку, перш ніж з'їсти її.
Пройшло багато років з того часу, як «Дитячі та домашні казки» братів Грімм вперше вийшли у світ. Видання було найскромнішим і за зовнішністю, і за обсягом: у книжці було лише 83 казки замість 200, що друкуються нині. Передмова, надіслана збірнику братами Грімм, була підписана 18 жовтня пам'ятного 1812 року. Книга була гідно оцінена в цю епоху німецької самосвідомості, в цю епоху пробудження гарячих націоналістичних прагнень і пишного розквіту романтики. Ще за життя братів Грімм їх збірка, постійно ними доповнювана, витримала вже 5 або 6 видань і була перекладена майже всіма європейськими мовами.
Ця збірка казок була майже першою, юнацькою працею братів Грімм, першою їхньою спробою на шляху вченого збирання та вченої обробки пам'яток давньої німецької літератури та народності. Дотримуючись цього шляху, брати Грімм пізніше здобули гучної слави світил європейської науки і, присвятивши все життя своїм величезним, воістину безсмертним працям, вплинули дуже сильний вплив і на російську науку, і на вивчення російської мови, старовини і народності. Ім'я їх користується і в Росії гучною, цілком заслуженою популярністю, вимовляється і нашими вченими з глибокою повагою… Зважаючи на це, ми визнаємо, що тут далеко не зайвим буде приміщення короткого, стисненого біографічного нарису життя та діяльності знаменитих братів Гримм, яких німці справедливо називають «батьками». та родоначальниками німецької філології».
За походженням брати Грімм належали до середнього класу суспільства. Батько їх був спочатку адвокатом у Ганау, а потім вступив на службу з юридичної частини до князя Ганауського. Брати Грімм народилися Ганау: Якоб – 4 січня 1785 року, Вільгельм – 24 лютого 1786 року. Від ранньої юності вони були пов'язані найтіснішими узами дружби, яка не припинялася до гробової дошки. Притому обидва вони, навіть і за самою своєю природою, ніби доповнювали один одного: Якоб, як старший, був і фізично складний міцніше брата Вільгельма, який замолоду завжди був дуже болючим і зміцнів здоров'ям вже тільки на старість. Батько їх помер у 1796 році і залишив свою сім'ю в дуже стисненому становищі, так що тільки завдяки щедрості своєї тітки з боку матері брати Грімм могли закінчити вчення, до якого вже дуже рано виявили блискучі здібності. Вчилися вони спочатку в Кассельському ліцеї, потім вступили до Марбурзького університету, з твердим наміром вивчати юридичні науки для практичної діяльності з прикладу батька. Вони й справді слухали лекції з юридичного факультету, займалися і вивченням права, але природні нахили стали позначатися і спричинили їх у зовсім інший бік. Всі свої дозвілля ще в університеті вони стали присвячувати вивченню вітчизняної німецької та іноземних літератур, а коли в 1803 році відомий романтик Тік видав свої «Пісні мінезінгерів», яким передіслав гарячу, відчутну передмову, – брати Грімм разом відчули найсильніший потяг до вивчення німець народності і зважилися ознайомитися з давньонімецькою рукописною літературою з першотворів. Незабаром вступивши з університету на цей шлях, брати Грімм уже не сходили з нього до кінця життя.
У 1805 році, коли Якобу Грімму довелося на якийсь час відлучитися до Парижа з науковою метою, брати, які звикли жити і працювати разом, відчули настільки тягар цієї розлуки, що поклали ніколи більше, ні для яких цілей не розлучатися - жити разом і все ділити між собою навпіл.
Між 1805-1809 роками Якоб Грімм перебував на службі: був деякий час бібліотекарем Жерома Бонапарта у Вільгельмсгезі, а потім навіть і статс-аудитором. Після закінчення війни з Францією Якоб Грімм отримав від курфюрста Кассельського доручення їхати до Парижа і повернути до Кассельської бібліотеки ті рукописи, які були з неї вивезені французами. У 1815 році він був посланий разом із представником Кассельського курфюрства на Віденський конгрес, і йому навіть відкривалася невигідна дипломатична кар'єра. Але Якоб Грімм відчував до неї цілковиту огиду, та й взагалі у службових заняттях бачив лише перешкоду до занять наукою, яким був відданий усією душею. Ось чому в 1816 він залишив службу, відхилив запропоновану йому професуру в Бонні, відмовився від великих окладів платні і віддав перевагу всьому скромне місце бібліотекаря в Касселі, де брат його вже з 1814 був секретарем бібліотеки. Обидва брати зберігали це своє скромне становище до 1820 року, старанно вдаючись у цей час своїм науковим дослідженням, і цей період їхнього життя був плідним по відношенню до їхньої наукової діяльності. У 1825 році Вільгельм Грімм одружився; але брати все ж таки не розлучалися і продовжували жити і працювати разом.
В 1829 директор Кассельської бібліотеки помер; його місце, звичайно, з усіх прав і справедливості мало б перейти до Якоба Грімма; але йому вважали за краще чужоземець, який не заявив себе ніякими заслугами, і обидва брати Грімм, ображені цією кричущою несправедливістю, знайшли себе змушеними подати у відставку. Само собою зрозуміло, що брати Грімм, які на той час уже встигли здобути собі дуже гучну популярність своїми працями, не залишилися без діла. Якоб Грімм був у 1830 році запрошений до Геттінгена професором німецької літератури та старшим бібліотекарем при тамтешньому університеті. Вільгельм вступив туди ж молодшим бібліотекарем і в 1831 був зведений в екстраординарні, а в 1835 - в ординарні професори. Обом ученим братам жилося тут непогано, особливо тому, що вони зустріли дружній гурток, до складу якого входили перші світила сучасної німецької науки. Але перебування їх у Геттінгені було недовго. Новий король Ганноверський, вступивши на престол 1837 року, задумав одним розчерком пера знищити конституцію, дану Ганноверу його попередником, ніж, звісно, і порушив проти себе у всій країні загальне невдоволення; але лише семеро геттінгенських професорів мали достатньо громадянської мужності, щоб голосно заявити протест проти такого самовільного порушення основного державного закону. Між цими сімома сміливцями перебували і брати Грімм. На цей протест король Ернст-Август відповів негайним звільненням усіх семи професорів з їхніх посад та висилкою з ганноверських меж тих, які не були ганноверськими уродженцями. У триденний термін брати Грімм мали покинути Ганновер і тимчасово оселилися в Касселі. Але за знаменитих учених заступилася громадська думка Німеччини: відкрито загальну підписку для забезпечення братів Грімм від потреби, а два великих німецьких книгопродавця-видавця (Реймер і Гірцель) звернулися до них із пропозицією скласти спільно німецький словник на найширшій науковій основі. Брати Грімм прийняли цю пропозицію з найбільшою готовністю і після необхідних, досить тривалих приготувань взялися до роботи. Але їм не довелося довго бути в Касселі: друзі про них подбали і знайшли їм освіченого покровителя в особі кронпринца Фрідріха-Вільгельма Прусського, і, коли він у 1840 вступив на престол, він відразу ж викликав вчених братів до Берліна. Вони були обрані в члени Берлінської Академії наук і як академіки отримали право на читання лекцій у Берлінському університеті. Незабаром і Вільгельм, і Якоб Грімм почали читати лекції в університеті і з тих пір жили в Берліні безвиїзно до самої смерті. Вільгельм помер 16 грудня 1859; Якоб пішов за ним 20 вересня 1863, на 79-му році свого багатотрудного і плідного життя.
Що стосується значення наукової діяльності братів Грімм, то воно, звичайно, не підлягає нашій оцінці у цій короткій біографічній нотатці. Ми можемо тут обмежитися лише перерахуванням їх найважливіших праць, які принесли їм гучну славу європейських учених, і вказати на ту відмінність, яка існувала в діяльності Якоба і Вільгельма Грімм і певною мірою характеризувало їхнє особисте ставлення до науки.
В одному з безкрайніх куточків Англії жила-була Дівчина. Звичайна дівчина – багато таких по вулицях ходить на роботу, за філіжанкою чаю в кафе чи магазин… Але в нашому світі часто стикаються звичайне з неймовірним, просте – з незрозумілим. Можливо, тоді на небі спалахує ще одна зірка, а на землі трапляється Звичайне Чудо…
Але у звичайний робочий день ніщо не віщувало дива, коли Дівчина поверталася додому. Вона вже відчиняла двері будинку, коли об ноги штовхнулося щось м'яке. Дівчина опустила очі, зіткнувшись із яскравим, наче небесний синь, поглядом котячих очей… Великий чорний Кіт, здається, заглядав у саму душу, і Дівчина не встояла. Такий гарний Кіт не має жити на вулиці! А ці очі… вони так і хотіли сказати щось важливе….
Дівчина принесла Кота додому, вимила, розчесала вовну та нагодувала. А потім лягла спати. Але тільки вона заснула, кіт скинув свою котячу шубку і став добрим молодим... пардон, сером лицарем. Високим і статним, темноволосим і синьооким. У чорні кучері так і хотілося пальці запустити. Вони напевно, такі ж м'які навпомацки, немов котяча вовна? Але Дівчина спала і лише бачила сни... А Кіт уже дивився-дивився на неї, гладив-гладив сонну, потім лагідні слова муркотів до самого ранку, сніданки готував і будив не гірше за будильник. Походить поруч, погладить по щоці теплою великою долонею, немов котячою лапкою торкнеться. Потім довгі тонкі пальці кінчиками проходять по обличчю, по шиї, по оголеному плечу.
Однак варто було Дівчині вийти з дому, як Кіт знову ставав котом. Він застрибував на підвіконня, подовгу дивився у вікно, чекаючи на свою Дівчину. Так летіли дні, тижні, повні щастя та по-справжньому котячого затишку.
Але одного разу Дівчина знайшла котячу шубку і вирішила її сховати, щоб сер Лицар Кіт назавжди залишився людиною. А Кіт вийшов до неї і каже тихо: "Залишився б я так з тобою, а тепер, коли немає моєї таємниці, коли завадити ти надумала чарівним чарам, я знову повернуся до злого чаклуна, від якого я пішов. Прощай ..."
Довго шукала Кота Дівчина. Яка робота може бути сьогодні, які справи? День уже схилився надвечір, коли Дівчина поверталася додому і біля будинку зустріла жінку похилого віку, що назвалася Матильдою.
Нова знайома одразу перейшла до справи, заради якої тут з'явилася. Вона сказала, що все можна поправити, треба тільки їхати до Ноттінгема, не відкладаючи, прямо зараз. І згорток їй простягла, сказала переодягнутися. Дівчина слухалася. А потім вони сіли в машину, щоб до ночі бути на місці… Все було яскраво освітлене, наче вдень, і на хвилину Дівчина засумнівалася, чи не має її знайомої поганих намірів… А Матильда зупинилася і манить кудись углиб, до непомітної каплички. .. Відчинила двері і підштовхнула свою гостю і більше та нічого не пам'ятала ... Отямилася вона лише в якомусь великому коридорі , її за плече гальмувала Діва , на вигляд не старша за неї , а з двору був чути брязкіт обладунків , зброї , кінське Іржання... І тут з розмови зрозуміла Мандрівниця, що раптова знайома супроводжувала її в 12 століття... Тільки чим їй це допоможе?
Спроби попросити телефон, щоб зателефонувати чи дати картку – не мали успіху. Точно, середні віки… Тоді Мандрівниця вирішила поставити запитання, яке найбільше турбувало її. Описала свого Кота, і в міру описів обличчя її нової співрозмовниці змінювалося. А тут і хлопець підійшов, поправляючи сагайдак за спиною, та й усміхнувся: «Не такий, - каже, - обранець твій, мила дівчина». Від нього і впізнала Дівчина, як кіт збирав данину з навколишніх сіл, як його всі боялися, як... Ті самі чарівні чари?.. Невже вони?
Нова знайома, схоже, звична до замкового життя, відвела мандрівницю до одного з покоїв. Дівчина вже збиралася відходити до сну, коли повернулася раптово на скрип дверей і завмерла.
«Злий чаклун повністю опанував твого Кота. - Матильда зробила пару кроків назустріч співрозмовниці, - Нещодавно в припадку люті чарів розбив велике дзеркало, яке було настільки чистим і прозорим, що, здавалося, було зроблено з льоду. Уламок дзеркала проник у саме серце Кота і з тих пір він холодний і суворий, а також повністю кориться чаклунові... Однак, якщо придивитися до зачарованого Лицаря, то можна знайти колишнього Кота, почути відлуння його чистої, відданої душі і знищити уламок чаклунського дзеркала ... Дій, мила дівчина.
А потім Матильда порадила Дівчині стежити за котом, ну, а якщо помітить, не поспішати відкритися - адже він може її і не визнати... Дія осколка сильно, тому треба бути обережною. І Дівчина вирішила не зволікати. Але раніше вона перейнялася тим, як знищити чаклуна. Лучник посміювався, казав, що треба мухомори на болоті назбирати, та на заході сонця відвар зробити і принести чаклуну. Тільки дізналася Мандрівниця згодом, що має чаклун улюблений зуб із цінною перлиною. Кажуть, якщо перлину добути, чаклун стане слабким як дитина... Так вона й зробила, поки чаклун обходив свої війська... А потім розповіла їй Діва по секрету, що кіт іншим буває, коли тільки дивиться на неї, наче якусь. минуле життя згадує... І зрозуміла Мандрівниця, що ще не все втрачено, що є надія. Перлину хлопець забрав, щоб віддати бідним. А чаклун, щойно виявив пропажу, так і розсипався зі злості!
А потім і Діва, і Лучник пішли... А прекрасна Мандрівниця вирушила шукати кота. Він сидів у тронному залі зовсім один, а підлога була усіяна великими осколками скла… Чи льоду? Кіт пересував ці уламки довгим важким мечем, наче намагаючись скласти з них якесь слово… Дівчина кинулася до Кота, кликала його, згадуючи все, що було зовсім недавно, скільки щастя минуло. А кіт сердився, відвертався, адже серце так і виразив уламок чаклунського дзеркала... А потім... Дівчина його поцілувала, не бажаючи більше думати ні про що, лише про те, що Кіт поруч, що все добре... Нарешті- то вона знайшла його... Скільки напруги, переживань, сліз... Скільки страху... Поступово його опір танув... У жарі поцілунку осколок розчинився безвісти і Кіт притис до себе кохану. "Ти знайшла свого кота. Чари зняті..." - муркнув він їй тихо на вушко...
«Давай підемо звідси, підемо вдвох. Мешканці графства чи вільні влада чаклуна, а ти зі мною. Мені ти дуже потрібний...»
«Спи, моя дитя... Завтра буде новий день...»
"Не хочу спати, якщо в цьому сні не буде тебе..." Але втома і напруга взяли своє. Дівчина незабаром заснула... Прокинулася вона через те, що яскраве сонячне світло заливало кімнату. Вона була у своєму ліжку, у своєму будинку... і знову одна... Але ні... здається, не одна... Вона повернула голову і з подивом і страхом помітила зім'яту другу подушку. Поступово сон пройшов... При цьому з кухні потягнуло апельсиновим соком і смаженими тостами... А потім на порозі з'явився Кіт, у білій сорочці із загорнутими рукавами, у фартуху... — Не покажеш, де у тебе кавові чашки? Я обшукався. - м'яко посміхнувся він у відповідь її приголомшеному погляду. І Дівчина відразу кинулася до нього, міцно обіймаючи...