Мінська операція 1941. Білостокське оточення. Сумнівний злочин, безперечне покарання

«БИТИ ВОРОГА НА ЧУЖІЙ ТЕРИТОРІЇ МАЛОЮ КРОВЮ»
НЕ ВИЙШЛО У ЧЕРВНІ-ЛИПНІ 1941 РОКУ

Схема з Інтернету

Тут якась справа - під Білостоком у перші дні війни виникла дуже цікава ситуація.
Німці танковими колонами 2 та 3-ї армій обтікали Білостоцький виступ, тісні слабкі, технічно відсталі 11, 13 і 14 мехкорпуса (мк), у складі яких були переважно лише легкі танки числом 200 (11мк), 260 (13мк) і 500 (14мк).
Наступали повнокровні німецькі групи по 700-800 танків у кожній. Але!
Усередині виступу був зосереджений 6-й механізований корпус, найпотужніший у Червоній армії.
1200 танків, з яких не менше половини Т-34 та КВ, з якими на кінець червня-початок липня німці взагалі не розуміли як боротися.
Він був, судячи з усього, взагалі не помічений німецькою розвідкою, його не бомбили і взагалі німці поводилися так,
ніби не мали у себе у флангах танкового угруповання, що перевершує за допомогою будь-яку з їх армій.
Корпус міг ударити (несподівано вдарити!) у фланг будь-якої з танкових армій вермахту.
Вдалий наступ перекреслював всі плани німців на центральному напрямку.
І таке рішення було прийнято - 6-й мк мав завдати удару на північ у фланг 3-ї танкової армії.
У ніч з 24-го на 25 червня, через ТРИ дні після початку війни корпус почав наступ.... а до вечора 25-го числа він зник.
Принаймні саме таке враження у мене складається при читанні плутаних та суперечливих документів та донесень.
Ось мені й цікаво – що ЦЕ таке?

ВІДПОВІДЬ ФАХІВЦЯ:
6 механізований корпус
в/ч 9090
Наявність танків на 22.06.41 р.:
Танки КВ... 114
Танки Т-34 ... 239
Танки Т-26 ... 126
Танки БТ-2...30
Танки БТ-5 ... 37
Танки БТ... 416
Танки ХТ... 44
Інші... 127
ВСЬОГО: ... 1131

24 червня 1941 року 6 МК був кинутий у наступ на Індуру, Кузню, Старе Дубове без підтримки авіації та артилерії та на чверть заправки пальним.
25 червня, після загибелі командира корпусу генерал-майора Хацькевича, загальне командування з'єднаннями корпусу було порушено.
26-29 червня 6 МК був розгромлений, він не вийшов з оточення.
Ветерани Західного фронту називають дорогу Волковиська - Слонім "дорогої смерті". Наприкінці червня 1941 р. район цього шосе був завалений покинутими танками, згорілими автомашинами, розбитими гарматами. У деяких місцях скупчення техніки було настільки велике, що прямий та об'їзний рух на транспорті було неможливим. Але найголовніше - на цій дорозі полегла величезна маса солдатів і офіцерів, які намагалися пробити кільце оточення. Тут завершив свій бойовий шлях 6-й механізований корпус.
25 червня зв'язок з корпусом було перервано, але командувач Західним фронтом Павлов продовжував віддавати накази на використання 6-го МК, оскільки не володів інформацією про розгром корпусу.

Білостоксько-Мінська битва- назва прикордонної битви на центральній ділянці радянсько-німецького фронту під час Великої Вітчизняної війни 22 червня – 8 липня 1941 року. Внаслідок битви основні сили радянського Західного фронту опинилися в оточенні та розгромлені, 28 червня німецькі війська взяли Мінськ.

Плани та сили сторін

Німеччина

Німецьке командування завдавало основного удару на Московському напрямку силами групи армій «Центр» (командувач - генерал-фельдмаршал Ф. фон Бок) та 2-го повітряного флоту (командувач - генерал-фельдмаршал А. Кессельрінг). План полягав у завдання удару сильними фланговими угрупованнями при відносно слабкому центрі.

• 3-я танкова група (2 армійських і 2 моторизованих корпуси, всього 4 танкові, 3 моторизовані та 4 піхотні дивізії), що надходила з району Сувалок.
• 2-а танкова група (3 моторизовані та 1 армійський корпуси, всього 5 танкових, 3 моторизовані, 1 кавалерійська, 6 піхотних дивізій та 1 посилений полк), що наставала з району Бресту.

2-а і 3-я групи мали з'єднатися і оточити радянські війська на захід від Мінська. Одночасно піхотні з'єднання, зведені у дві армії:

• 4-а армія, що надходила з району Бреста
• 9-а армія

(всього 7 армійських корпусів, 20 піхотних дивізій), вели наступ на оточення і мали з'єднатися на схід від Білостока. Створення «подвійних кліщів» було улюбленою тактикою вермахту протягом усієї кампанії 1941 року.

У завдання люфтваффе входив розгром радянської авіації у перші дні війни і завоювання повного панування повітря.

СРСР

Плани СРСР початковий період війни точно встановлено. За однією версією (Ю. Горьков), прикордонні радянські армії мали прикрити відмобілізування і розгортання основних сил у процесі побудови стратегічної оборони до Москви. За іншою (М. Мельтюхов), плани прикриття прикордонних округів були лише прикриттям відмобілізування і розгортання та підготовки до можливої ​​стратегічної наступальної операції. Радянський Західний Особливий військовий округ, перетворений на Західний фронт (командувач - генерал армії Д. Г. Павлов), налічував у своєму складі три армії:

• 3-я армія під командуванням генерал-лейтенанта В. І. Кузнєцова (4 стрілецькі дивізії та мехкорпус у складі 2 танкових та 1 моторизованої дивізії) займала оборонний район у районі Гродно
• 10-а армія під командуванням генерал-майора К.Д. 4 танкові та 2 моторизовані дивізії) розташовувалася в Білостоцькому виступі
• 4-а армія під командуванням генерал-майора А. А. Коробкова (4 стрілецькі, 2 танкові та 1 моторизована дивізії) прикривала район у районі Бресту.

Новостворена 13-та армія під командуванням генерал-лейтенанта П. М. Філатова мала прийняти смугу оборони на південному фасі Білостокського виступу, та її штаб лише почав висування Схід.

Війна застала РККА у русі. Війська другого ешелону Західного ОВО розпочали висування до кордону. Так, перед самою війною штаб 2-го стрілецького корпусу прибув з-під Мінська в район Більська на південний фас Білостокського виступу, де мав увійти до підпорядкування штабу нової 13-ї армії; до складу цієї ж армії з-під Смоленська перекидався 44-й стрілецький корпус у складі трьох стрілецьких дивізій (відповідно зі Смоленська, Вязьми та Могильова).

21-й стрілецький корпус у складі трьох стрілецьких дивізій почав рух із Вітебська до району Ліди та був підпорядкований штабу 3-ї армії.

47-й стрілецький корпус почав рух із Бобруйска в район Обуз-Лесьна, де перед самою війною було розгорнуто польове управління Західного фронту.

Крім того, на територію Західного ОВО розпочато перекидання 22-ї армії зі складу Уральського військового округу (до початку війни в район Полоцька прибуло 3 стрілецькі дивізії) та 21-ї армії - зі складу Приволзького ВО (до початку війни в район Гомеля також прибуло кілька стрілецьких дивізій). Ці війська не брали участь у Прикордонній битві, проте відіграли велику роль на наступному етапі війни.

Дії сторін

Початок німецького наступу

Німецька 3-та танкова група (командувач - генерал-полковник Г. Гот) завдавала основного удару в Литві, щоб розгромивши радянські війська, що знаходилися там, зайти в тил радянському Західному фронту. У перший же день моторизовані корпуси вийшли до Німану та захопили мости в Алітусі та Мяркіні, після чого продовжили наступ на східному березі. Бій за Алітус між бойовими загонами німецького 39-го мотокорпусу та радянською 5-ю танковою дивізією виявився одним із найважчих за всю війну.

Німецька 9-а армія (командувач - генерал-полковник А. Штраус), що діяла південніше, атакувала з фронту радянську 3-ю армію (командувач - генерал-лейтенант В. І. Кузнєцов), відкинула її і наступного дня зайняла Гродно. Контратака радянського 11-го механізованого корпусу під Гродно першого дня війни було відбито.

На фронті радянської 10-ї армії противник вів відволікаючі дії, проте на південному фасі Білостокського виступу трьома корпусами (у першому ешелоні) німецька 4-а армія (командувач - генерал-фельдмаршал Г. фон Клюге) завдала нищівного удару в напрямку Бєльська. Три радянські стрілецькі дивізії, що оборонялися тут, були відкинуті і частково розсіяні. Опівдні 22 червня в районі Браньська з німецькими військами вступив у бій радянський 13-й мехкорпус, який перебував у стадії формування. Наприкінці дня радянські війська були вибиті з Браньська. Весь наступний день за це місто точився бій. Після відбиття радянських контратак 24 червня німецькі війська продовжили наступ і зайняли Бєльськ.

У районі Бресту радянська 4-а армія зазнала удару 2-ї танкової групи (командувач - генерал-полковник Г. Гудеріан). Два німецькі моторизовані корпуси форсували нар. Буг на північ і на південь від Бреста, безпосередньо на місто наступав 12-й армійський корпус у складі 3 піхотних дивізій. Протягом короткого часу радянські з'єднання, що розташовувалися в самому Бресті, фортеці та військових містечках навколо Бреста (2 стрілецькі та 1 танкова дивізії), були розгромлені внаслідок артилерійських ударів та авіанальотів. Вже до 7.00 22 червня Брест був захоплений, проте у Брестській фортеці та на вокзалі опір радянських підрозділів продовжувався ще протягом місяця.

Увечері 22 червня командувачам Північно-Західного, Західного та Південно-Західного фронтів надійшла «Директива № 3» за підписами наркома оборони СРСР маршала Тимошенко, начальника Генштабу СРСР Жукова та члена головвоєнної ради Маленкова, яка наказувала «завдавши потужного контрудару» знищити наступного супротивника зайняти польські міста Сувалки та Люблін. 23 червня до штабу Західного фронту вилетіли представники вищого командування маршали Б. М. Шапошников та Г. І. Кулик, потім маршал К. Є. Ворошилов.

23 червня частини радянського 14-го мехкорпусу та 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії контратакували німецькі війська в районі Бреста, але були відкинуті. Німецькі моторизовані корпуси продовжили наступ на Барановичі та на Пінському напрямку та зайняли Пружани, Ружани та Кобрин.

24 червня розпочався радянський контрудар у районі Гродно силами сформованої кінно-механізованої групи (КМГ) під командуванням заступника командувача фронту генерал-лейтенанта І. В. Болдіна. До контрудара залучили боєготовий 6-й мехкорпус (понад 1000 танків) генерал-майора М.Г. що німецьким військам вдалося зупинити війська КМГ Болдіна. Окремо діяв 11-й мехкорпус 3-ї армії, якому вдалося навіть вийти до передмістя Гродно.

Німецький 20-й армійський корпус був на якийсь час змушений зайняти оборону, проте решта німецьких корпусів 9-ї армії (8-ї, 5-ї та 6-ї) продовжили охоплення основних сил радянської армії в Білостокському виступі. Зважаючи на невдачу контрудара та фактичний початок оточення о 20.00 25 червня І. В. Болдін наказав припинити атаки і розпочати відступ.

Білостоцький «котел»

Білостокський виступ, в якому розташовувалися радянські війська, мав форму пляшки з шийкою на схід і спирався на єдину дорогу Білосток-Слонім. До 25 червня стало ясно, що охоплення німецькими військами Білостокського виступу загрожує військам радянського Західного фронту повним оточенням. Близько полудня 25 червня радянські 3-та та 10-та армії отримали наказ штабу фронту на відступ. 3-я армія мала відступати на Новогрудок, 10-та армія - на Слонім. 27 червня радянські війська залишили Бєлосток. Щоб зберегти шляхи відходу, вони вели бої у районі Волковиська та Зельви.

Проте 28 червня німецькі війська зайняли Волковиськ. Деякі німецькі дивізії перейшли до оборони «перевернутим фронтом» межі Слонім, Зельва, Ружани. Таким чином, шляхи відходу 3-ї та 10-ї армій були перерізані, а війська, які зуміли відійти з Білостокського виступу, опинилися в оточенні в кількох «котлах» між Берестовицею, Волковиском, Мостами, Слонімом та Ружанами. Особливої ​​напруги досягли бої в цьому районі 29-30 червня. Запеклі бої, за словами начальника німецького Генерального штабу Ф. Гальдера, скували весь центр і частину правого крила німецької 4-ї Армії, яку довелося посилити 10-ю танковою дивізією. У своєму військовому щоденнику він навів враження німецького генерал-інспектора піхоти Отта про бої в районі Гродно:

1 липня 1941 року частини 4-ї німецької армії увійшли до контакту з частинами 9-ї армії, завершивши повне оточення радянських військ, що відступали з Білостокського виступу.

3 липня командування над піхотними дивізіями 4-ї армії прийняв штаб 2-ї армії (командувач - генерал-полковник М. фон Вейхс, який поряд з командувачем 9-ї армії А. Штраусом очолював німецькі війська на завершальному етапі битви). Командувач 4-ї армії генерал-фельдмаршал Г. фон Клюге очолив 2-у та 3-ю танкові групи, що продовжили наступ на схід.

До кінця червня тривали бої у Брестській цитаделі. 29 червня німецька авіація скинула на Східний форт (останнє вогнище опору радянських військ) дві 500-кілограмові бомби та одну бомбу вагою 1800 кг. Вранці наступного дня штаб німецької 45-ї піхотної дивізії доповів про повне взяття Брестської фортеці. Дивізія оголосила про захоплення 7000 полонених, включаючи 100 офіцерів, при цьому її власні втрати склали 482 вбитих (у тому числі 32 офіцери) і понад 1000 поранених (понад 5% від загальної кількості вбитих на всьому Східному фронті до 30 червня 1941).

Оборона Мінська та Мінський «котел»

Тим часом німецькі моторизовані корпуси, що просувалися на схід, 24 червня натрапили на другий ешелон радянського Західного фронту. 47-й мотокорпус німецької 2-ї танкової групи зіткнувся з трьома радянськими дивізіями в районі Слоніма, які затримали його на добу, а 57-й мотокорпус 3-ї танкової групи – на 21-й стрілецький корпус у районі Ліди.

У цей час німецький 39-й мотокорпус, просуваючись в оперативній порожнечі, 25 червня вийшов на підступи до Мінська. До столиці Білорусії прорвалися три танкові дивізії (7-а, 20-а та 12-а), всього до 700 танків, наступного дня до них приєдналася 20-а моторизована дивізія. 26 червня були зайняті Молодечно, Воложин та Радошковичі. 7-ма німецька танкова дивізія обійшла Мінськ із півночі і попрямувала до Борисова. У ніч проти 27 червня її передовий загін зайняв Смолевичі на шосе Мінськ - Москва.

Мінськ обороняв 44-й стрілецький корпус комдіва В. А. Юшкевича, який посів позиції Мінського укріпрайону, а також 2-й стрілецький корпус (командир - генерал-майор А. Н. Єрмаков); всього в районі Мінська знаходилося 4 радянські стрілецькі дивізії. 27 червня командування над військами, що обороняли Мінськ, прийняв штаб 13-ї армії (командувач - генерал-лейтенант П. М. Філатов), який щойно вийшов з-під удару в районі Молодечно. Нарком оборони СРСР маршал С. К. Тимошенко наказав: Мінськ ні в якому разі не здавати, навіть за умови повного оточення військ, що його обороняють. Цього ж дня радянська 100-та стрілецька дивізія провела контратаку на Острошицьке Містечко на північ від Мінська, але та була відбита.

Тим часом, 26 червня німецький 47-й моторизований корпус 2-ї танкової групи зайняв Барановичі, підходячи до Мінська з півдня. 27 червня він захопив Стовпці, а 28 червня – Дзержинськ.

28 червня близько 17.00 частини німецької 20-ї танкової дивізії увірвалися до Мінська з північного заходу. Дві дивізії 44-го стрілецького корпусу залишилися утримувати позиції на захід від Мінська, тоді як 2-й стрілецький корпус відійшов на схід від Мінська на межу річки Волма.

В результаті охоплень німецьких 2-ї та 3-ї танкової груп у Налібоцькій пущі виявилися оточені залишки 3-ї, 10-ї та частини 13-ї та 4-ї армій. До 8 липня бої у Мінському «котлі» було завершено.

Наслідки

У ході наступу противник досяг серйозних оперативних успіхів: завдав тяжкої поразки радянському Західному фронту, захопив значну частину Білорусії і просунувся на глибину понад 300 км. Тільки зосередження Другого Стратегічного ешелону, котрий посів позиції з рр. Західна Двіна і Дніпро дозволило затримати просування вермахту до Москви в Смоленській битві.

Загалом у Білостокському та Мінському «котлах» було знищено 11 стрілецьких, 2 кавалерійські, 6 танкових та 4 моторизовані дивізії, загинули 3 комкори та 2 комдіви, потрапили в полон 2 комкори та 6 командирів дивізій, ще 1 командир корпусу та 2 командира дивізій вести.

11 липня 1941 року у зведенні німецького Головного Командування підбито підсумки боїв групи армій «Центр»: у двох «котлах» - Білостокському та Мінському взято в полон 324,000 осіб, у тому числі кілька старших генералів, захоплено 3332 танки, 1809 знарядь та інші трофеї.

Моральний ефект

Ленін залишив нам велику спадщину, а ми, його спадкоємці, все це просрали…

Радянське Інформбюро про здачу Мінська не повідомило.

Розстріл генералів

Всю провину за розгром радянського Західного фронту Сталін поклав командування фронту. 30 червня було заарештовано командувача фронту генерала армії Д. Г. Павлова та інших генералів. Після недовгого слідства Павлова було засуджено до розстрілу. Разом з ним 22 липня було розстріляно: начштабу фронту генерал-майор В. Є. Климовських та начальник зв'язку фронту генерал-майор А. Т. Григор'єв. Начальника артилерії фронту генерал-лейтенанта Н. А. Клича і командира 14-го мехкорпусу генерал-майора С. І. Оборіна заарештували 8 липня і потім розстріляли, командувача 4-ї армії генерал-майора А. А. Коробкова відсторонено 8 липня, на наступного дня заарештовано та розстріляно 22 липня. Після смерті Сталіна всі розстріляні воєначальники були посмертно реабілітовані та відновлені у військових званнях.

Білостоксько-Мінська битва- прикордонна битва на центральній ділянці радянсько-німецького фронту під час Великої Вітчизняної війни 22 червня – 8 липня 1941 року. В результаті битви основні сили радянського Західного фронту опинилися в оточенні і були частково розгромлені, частково дезертирували, частково пішли до партизанів, частково потрапили в полон. 28 червня німецькі війська взяли Мінськ.

Плани та сили сторін

Німеччина

Німецьке командування завдавало основного удару на Московському напрямку силами групи армій «Центр» (командувач - генерал-фельдмаршал Ф. фон Бок) та 2-го повітряного флоту (генерал-фельдмаршал А. Кессельрінг). На 22 червня 1941 р. загальна чисельність 1 453 200 солдатів і офіцерів (50 дивізій), 1700 танків, 910 літаків, 3000 гармат.

• 3-я танкова група (2 армійських і 2 моторизованих корпуси, всього 4 танкові, 3 моторизовані і 4 піхотні дивізії), що надходила з району Сувалок.
• 2-а танкова група (3 моторизовані та 1 армійський корпуси, всього 5 танкових, 3 моторизовані, 1 кавалерійська, 6 піхотних дивізій та 1 посилений полк), що наставала з району Бресту.

План полягав у завдання удару сильними фланговими угрупованнями при відносно слабкому центрі. 2-а і 3-я групи мали з'єднатися і оточити радянські війська на захід від Мінська. Одночасно піхотні з'єднання (всього 7 армійських корпусів, 20 піхотних дивізій), зведені в дві армії, вели наступ на оточення і повинні були з'єднатися на схід від Білостока.

• 4-а армія наступала з району Бреста
• 9-а армія наступала із району Сувалки.

Створення «подвійних кліщів» було улюбленою тактикою вермахту протягом усієї кампанії 1941 року.

Німецька 3-та танкова група (командувач - генерал-полковник Г. Гот) завдавала основного удару в Литві, щоб розгромивши радянські війська, що знаходилися там, зайти в тил радянському Західному фронту. У перший же день моторизовані корпуси вийшли до Німану та захопили мости в Алітусі та Мяркіні, після чого продовжили наступ на східному березі. Бій за Алітус між бойовими загонами німецького 39-го мотокорпусу та радянською 5-ю танковою дивізією виявився одним із найважчих за всю війну для 39-го мотокорпусу.

Німецька 9-а армія (командувач - генерал-полковник А. Штраус), що діяла південніше, атакувала з фронту радянську 3-ю армію (командувач - генерал-лейтенант В. І. Кузнєцов), відкинула її і наступного дня зайняла Гродно. Контратака радянського 11-го механізованого корпусу під Гродно першого дня війни було відбито.

На фронті радянської 10-ї армії противник вів відволікаючі дії, проте на південному фасі Білостокського виступу трьома корпусами (у першому ешелоні) німецька 4-а армія (командувач - генерал-фельдмаршал Г. фон Клюге) завдала нищівного удару в напрямку Бєльська. Три радянські стрілецькі дивізії, що оборонялися тут, були відкинуті і частково розсіяні. Опівдні 22 червня в районі Браньська з німецькими військами вступив у бій радянський 13-й мехкорпус, який перебував у стадії формування. Наприкінці дня радянські війська були вибиті з Браньська. Весь наступний день за це місто точився бій. Після відбиття радянських контратак 24 червня німецькі війська продовжили наступ і зайняли Бєльськ.

23 червня частини радянського 14-го мехкорпусу та 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії контратакували німецькі війська в районі Бреста, але були відкинуті. Німецькі моторизовані корпуси продовжили наступ на Барановичі та на Пінському напрямі та зайняли Пружани, Ружани та Кобрин.

Німецький 20-й армійський корпус був на якийсь час змушений зайняти оборону, проте решта німецьких корпусів 9-ї армії (8-ї, 5-ї та 6-ї) продовжили охоплення основних сил радянської армії в Білостокському виступі. Через невдачу контрудара і фактичного початку оточення до 20:00 25 червня І. В. Болдін наказав припинити атаки і розпочати відступ .

Білостоцький котел

Білостоцький виступ, в якому розташовувалися радянські війська, мав форму пляшки з шийкою на схід і спирався на єдину дорогу «Білосток-Слонім». При цьому всі штаби з'єднань 10-ї армії до початку війни знаходилися на захід від лінії Білостока:

• 1-й стрілецький корпус - Візна
• 5-й стрілецький корпус - Замбрув
• 6-й механізований корпус - Бєлосток
• 13-й механізований корпус - Бєльськ
• 6-й кавалерійський корпус - Ломжа.

Завзятий опір росіян змушує нас вести бій за всіма правилами наших бойових статутів. У Польщі та на Заході ми могли дозволити собі відомі вільності та відступи від статутних принципів; тепер це неприпустимо.

1 липня 1941 року частини 4-ї німецької армії увійшли до контакту з частинами 9-ї армії, завершивши повне оточення радянських військ, що відступали з Білостокського виступу.

3 липня командування над піхотними дивізіями 4-ї армії прийняв штаб 2-ї армії (командувач - генерал-полковник М. фон Вейхс, який поряд з командувачем 9-ї армії А. Штраусом очолював німецькі війська на завершальному етапі битви). 4-а армія генерал-фельдмаршала Г. фон Клюге, якій були оперативно підпорядковані 2-а та 3-я танкові групи, продовжила наступ на схід.

До кінця червня тривали бої у Брестській цитаделі. 29 червня німецька авіація скинула на Східний форт (останнє вогнище опору радянських військ) дві 500-кілограмові бомби та одну бомбу вагою 1800 кг. Вранці наступного дня штаб німецької 45-ї піхотної дивізії доповів про повне взяття Брестської фортеці. Дивізія оголосила про захоплення 7000 полонених, включаючи 100 офіцерів, у своїй її втрати склали 482 вбитих (зокрема 32 офіцера) і понад 1000 поранених (понад 5 % від загальної кількості вбитих по всьому Східному фронті до 30 червня 1941).

Оборона Мінська та Мінський «котел»

Тим часом німецькі моторизовані корпуси, що просувалися на схід, 24 червня натрапили на другий ешелон радянського Західного фронту. 47-й мотокорпус німецької 2-ї танкової групи зіткнувся з трьома радянськими дивізіями в районі Слоніма, які затримали його на добу, а 57-й мотокорпус 3-ї танкової групи – з 21-м стрілецьким корпусом у районі Ліди.

У цей час німецький 39-й мотокорпус, просуваючись в оперативній порожнечі, 25 червня вийшов на підступи до Мінська. До столиці Білорусії прорвалися три танкові дивізії (7-а, 20-а та 12-а), всього до 700 танків, наступного дня до них приєдналася 20-а моторизована дивізія. 26 червня були зайняті Молодечно, Воложин та Радошковичі. 7-ма німецька танкова дивізія обійшла Мінськ із півночі і попрямувала до Борисова. У ніч проти 27 червня її передовий загін зайняв Смолевичі на шосе Мінськ - Москва .

Мінськ обороняв 44-й стрілецький корпус комдіва В. А. Юшкевича, який посів позиції Мінського укріпрайону, а також 2-й стрілецький корпус (командир - генерал-майор А. Н. Єрмаков); всього в районі Мінська знаходилося 4 радянські стрілецькі дивізії. 27 червня командування над військами, що обороняли

Розгром Західного фронту – найважча поразка Червоної армії перших тижнів Великої Великої Вітчизняної війни. В оточенні між Білостоком та Мінськом було втрачено сотні тисяч бійців та командирів, величезну кількість бойової техніки та спорядження. Розсекречені лише на початку XXI століття трофейні документи противника (ЦАМО, ф. 500, оп. 12462, д. 606, 625) дозволяють поглянути на цю трагедію з нової, раніше невідомої сторони.

((Direct))

Західний Особливий військовий округ, на базі управління та військ якого розгортався Західний фронт, був другим (після Київського Особливого ВО) за чисельністю та бойовою могутністю військовим округом СРСР. Відповідно до передвоєнних планів вищого командування Червоної армії перед військами Західного фронту ставилися такі:

«Ударом лівого крила фронту в загальному напрямку на Сєдлець, Радом сприяти Південно-Західному фронту розбити Люблін-Радомське угруповання противника... На 3-й день операції рухливими частинами опанувати Седлець і на 5-й день переправами на нар. Вісла ( наступ на глибину близько 120 км. - М. С.); головними силами на 8-й день вийти на нар. Висла у готовності форсувати її. Надалі мати на увазі дії на Радом ( 200 км на південний захід від Бреста. - М. З. ) з метою повного оточення Люблінського угруповання противника у взаємодії з Південно-Західним фронтом.

Для забезпечення головного удару фронту завдати допоміжного удару в напрямку Бєлосток – Варшава, із завданням захопити Варшаву та винести оборону на нар. Нарев.

Завзятою обороною армій правого крила фронту дільниці р. Неман, Остроленка міцно прикрити напрямки на Ліда та Волковиськ – Барановичі».

Невідмобілізовані з'єднання

Війна, що почалася вранці 22 червня, застала війська Західного фронту в русі, в момент, коли вони не встигли ні завершити розгортання запланованого наступального угруповання, ні почати побудову імпровізованого оборонного угруповання. У «першому ешелоні» фронту (3, 10, 4-а армії), що склався випадковим чином, виявилося 13 стрілецьких і 2 кавалерійські дивізії, 4 механізовані корпуси (тобто 8 танкових і 4 моторизовані дивізії). Ще 11 стрілецьких дивізій перебували на марші, на відстані від 100 до 350 км від кордону, маючи завдання вийти у передбачені планом райони розгортання до 1 липня. Два мехкорпуси, що формуються (17 і 20-й), що розташовувалися в глибині побудови фронту (в районі Барановичі та Борисів відповідно), були «механізованими» лише за назвою. У глибокому оперативному тилу фронту лінії Вітебськ, Смоленськ, Гомель розгорталися три армії (22, 20, 21-а) Другого стратегічного ешелону. Зосередження цих армій резерву ЦК мало завершитися лише до 3–5 липня.

Для наступу в Білорусії супротивник зосередив групу армій «Центр» (9 та 4-а польові армії, 3 та 2-га танкові групи). Це була найпотужніша угруповання німецьких військ, що за кількістю танків і танкових дивізій перевершувала дві інші групи армій вермахту на Східному фронті («Північ» і «Південь») разом узяті. Обриси кордону та дорожня мережа підказували цілком очевидний план операції: завдання двох потужних ударів танковими з'єднаннями під підстави «білостокського виступу» з наступним оточенням усієї угруповання радянських військ. 2-а танкова група під командуванням генерал-полковника Гейнца Гудеріана після прориву фронту в районі Бреста мала наступати за двома напрямками: на Барановичі – Мінськ та Слуцьк – Бобруйск. 3-я танкова група під командуванням генерал-полковника Германа Гота проривала фронт на північ від Гродно (тобто у смузі оборони Прибалтійського Особливого ВО) і після захоплення Вільнюса розвивала наступ на південний схід, через Молодечно на Мінськ.

У складі групи армій «Центр» налічувалося 31 піхотна, 9 танкових, 1 кавалерійська та 7 «розрахункових» (з урахуванням моторизованих частин та з'єднань ваффен-СС) моторизованих дивізій. Формально кажучи, чисельна перевага вермахту була дуже скромною – 48 німецьких дивізій проти 43 радянських (дві кавдивізії Червоної армії враховані тут як одна «розрахункова дивізія»). Не мала наступаюча сторона (вермахт) і кількісною перевагою в танках. Так, у складі чотирьох мехкорпусів Західного фронту (без урахування формуються 17 і 20-го МК, танкових полків кавалерійських дивізій та сотень легких плаваючих танків у складі стрілецьких дивізій) було 2345 танків, а на озброєнні танкових дивізій ГА «Центр» було сумарно (до цього слід додати 280 САУ різних типів у складі окремих дивізіонів «штурмових знарядь» і самохідних «винищувачів танків»).

Однак необхідно врахувати, що німецькі війська були повністю відмобілізовані, тоді як завершити переведення з'єднань та частин Червоної армії на штати військового часу в рамках розпочатої у травні 1941 року під прикриттям «Великих навчальних зборів» прихованої мобілізації не вдалося. Стрілецькі дивізії Західного ОВО при штатній чисельності в 14,5 тисяч осіб мали по 10-12 тисяч осіб особового складу; моторизовані з'єднання лише після оголошення відкритої мобілізації могли бути повністю укомплектовані автомобілями та тракторами (артилерійськими тягачами). Планові терміни повного мобілізації становили 1-2 дні для стрілецьких дивізій, 3-5 днів для танкових і моторизованих.

Чи був розгром неминучий?

У такій ситуації результат оборонної операції в Білорусії (якщо взяти до уваги лише військово-оперативні міркування, залишаючи за дужками решту) визначався головним чином двома факторами.

По-перше, здатністю частин і з'єднань першого оперативного ешелону Західного фронту затримати, спираючись на природні (річки Буг, Бебжа, Неман) і рукотворні (близько 500 дотів Гродненського, Осовецького, Замбровського та Брестського укріпрайонів) оборонні рубежі, наступ чисельно переважаючих сил 3-4 дні. Це дозволило б завершити основну частину мобілізаційних заходів, доукомплектувати війська особовим складом та автотранспортом, а також значно ущільнити оборону за рахунок виходу до фронту 11 нових стрілецьких дивізій «другого ешелону».

По-друге, здатністю 6-го мехкорпусу завдати потужного контрудару. Цей практично повністю укомплектований мехкорпус дислокувався в районі Білостока (тобто в самому центрі «білостокського виступу») і ще до початку бойових дій отримав 1131 танк (зокрема 452 новітніх Т-34 та КВ), 294 трактори/тягачі, 4779 автомашин 1042 мотоцикли. Ймовірно, найбільш перспективним міг би стати удар 6-го МК у напрямку на Варшаву, яку від тодішнього західного кордону СРСР відокремлювало менше 100 км по шосе. У Варшаві знаходилися штаб ГА «Центр», найважливіші бази тилового постачання супротивника, великий залізничний вузол. Рішуче масажуючи сили на напрямках головного удару (під підставами «білостокського виступу» в районі Бресту та Гродно), німецьке командування з неминучістю послабило центр своєї оперативної побудови, де 10 витягнутих «в нитку» піхотних дивізій прикривали ділянку кордону завдовжки 150 км. За всіма канонами військової науки витримати зосереджений удар тисячі танків така «нитка» не могла.

На жаль, жодне з поставлених командуванням фронту завдань не було вирішено, контрудар 6 та 11-го мехкорпусів звівся до розрізнених та невпевнених спроб зупинити просування німецької піхоти в районі на південь від Гродно (Сідра, Кузня, Індура), які противник оцінив як «окремі атаки (по 10-20 танків) місцевого значення». Увечері 25 червня командування Західного фронту віддало наказ про загальний відхід на лінію Ліда - Слонім - Пінськ, проте для деморалізованих і вже практично некерованих військ цей наказ послужив лише поштовхом до початку безладного відступу, а колони, що розтягнулися на десятки кілометрів, стали беззахисною мішенню.

27–28 червня німецькі «танкові клини» замкнули кільце оточення біля Мінська. За оцінками радянських істориків із 44 дивізій Західного фронту 24 були розгромлені повністю, решта 20 дивізій втратила від 30 до 90 відсотків сил та коштів. У підсумковому донесенні штабу ДА «Центр» стверджується, що в районі Білосток – Мінськ було знищено чи захоплено 3188 танків, 1830 гармат, взято в полон 338,5 тисяч осіб. Безповоротні (убиті і зниклі безвісти) втрати противника виявилися в 35-40 разів меншими.

"Раптовість при переході кордону повністю вдалася"

А тепер звернемося до документів, у яких німецькі офіцери, підпорядковані командувачу групою армій «Центр» генерал-фельдмаршала Федора фон Бока, фіксували підсумки кожного походу, що так переможно почався для вермахту на схід.

Наступ розвивається успішно. Противник чинить переважно слабкий опір. Складається враження, що його захоплено зненацька. Мости через річку Буг: оволоділи мостом під Кодень, залізничним мостом під Брестом та мостом Фронолів. До 6.00 передові частини, що наступають, просунулися в основному на глибину 4–5 км на схід від річки Буг. Зайнятий Дрогочин. У Бресті, насамперед у фортеці, опір посилюється…

47 АК ( армійський корпус. –М. З.) перейшов дорогу Кременець – Брест. Захоплені військовополонені задоволені тим, що потрапили до полону. Настрій у російських солдатів поганий.

Загальне враження про противника: на всьому протязі фронту 9-ї армії опір поки що слабкий, місцями веде вогонь легка артилерія.

Раптова під час переходу кордону повністю вдалася. Приблизно з 9.00 опір противника став частково посилюватися. На окремих ділянках, як і раніше, лише розрізнений опір погано керованого противника.

По цей бік річки Неман встановлені частини восьми дивізій противника, які не цілком виготовилися до оборони і були буквально приголомшені нашим настанням. Плани противника поки не встановлені.

При першому зіткненні всіх корпусів із противником його опір незначний. Росіяни ведуть слабкий артилерійський вогонь.

Настрій у російських солдатів поганий, зокрема через погане продовольче постачання. Солдати нічого не хочуть чути про політику...

За повідомленням відділу 1-С штабу 4-ї армії противник не змінив методу ведення бойових дій. При слабких діях артилерії противник бореться місцями завзято та відчайдушно. Доповідей про перебіжчиків або про російських солдатів, що здалися в полон, поки не було. Число полонених, як і раніше, невелике…

Противник продовжує відступати, чинячи заслуговує на згадку опір. Передові загони наших танкових частин перейшли державний кордон і вже заглибилися на територію супротивника до 100 км, не зустрічаючи серйозного опору.

Противник продовжує відходити перед 3-ю танковою групою на схід і в напрямку Вільнюс і в окремих місцях чинить слабкий опір.

Відзначено опір противника лише у районі зв. п. ( населений пункт. – М. З.) Оліта ( Алітус. – М. З.), де 3-я танкова група зіткнулася з 5-ї тд ( танкова дивізія. – М. З.) російських (до вчорашнього повідомлення про 80 ​​знищених російських танків сьогодні додалося ще 60, таким чином, загальна кількість знищених російських танків склала 140).

Дії противника набули більш планомірного характеру. На ділянці Ломжа відхід 8-ї, 2-ї та 27-ї дивізій на рубіж річки Бебжа. Показання полонених підтверджують, що противник має намір утримати цю позицію.

Росіяни воюють часто до останнього і в окремих випадках, щоб не потрапити в полон, вважають за краще застрелитися (імовірно за наказом політруків). Противник зазнає великих втрат у живій силі, число полонених незначне.

Встановлено відступ противника 23.06 через Вільнюс на південний схід, схід та північний схід. Руйнування мостів противником ніде не виявлено.

Тактика ведення бою. Як і слід було очікувати, в більшості випадків противник стійко обороняється і не здається в полон навіть у безвихідних ситуаціях. Складається враження, що росіянам навіяли, ніби німці розстрілюють кожного полоненого.

У першій половині дня та опівдні 20-й АК був атакований танковими частинами супротивника ( це перше повідомлення про контрударі 6-го мехкорпусу, що почався. – М. З.). У зв. п. Сідра 162-й пд ( піхотна дивізія. – М. З.) була відбита атака танків із боку н. п. Сокулка, внаслідок якої було знищено 7 танків. Танкове з'єднання противника (близько 150 танків) з боку зв. п. Індура атакувало 256 пд у н. п. Кузня. Бій ще продовжується...

На південь і на південний захід Гродно тривають танкові бої. Номери танкових з'єднань супротивника ще не з'ясовано. Можливо, це 7-а чи 9-а тд. Противник атакує 256-ю пд у напрямку Кузниці та частини 8-го АК у північному напрямку на Гродно.

У Варена та на захід від Вільнюса йдуть важкі бої. Наразі взято в полон близько 1500 осіб. У районі Варена, Оліта, Вільнюс захоплено 60 літаків, частина їх не пошкоджена. Зараз дій російської авіації не зазначено. На станції Варена захоплено вагон із ВВ ( отруйними речовинами. – М. З.). Дані їх аналізу підуть пізніше…

Протягом ночі зв. п. Сідра та Домброва із заходу та півдня були атаковані імовірно силами двох дивізій противника із застосуванням танків та кавалерії. Вчорашні танкові атаки Кузні та району на південь від Гродно, мабуть, завершені. Дорогами Індура – ​​Россь та Індура – ​​Б. Берестовиця у невідомому напрямку рухаються великі моторизовані колони…

У боях на південь від Гродно знищено 67 танків противника, з них 20 – батареями самохідних «штурмових гармат», 20 – артилерією та 27 – вогнем зенітних гармат. Дані попередні, вони ще уточнюються.

Південно-західніше Гродно на лінії Домброва – Сідра – Кузня тривають танкові атаки супротивника з південного, південно-західного, південного та східного напрямків. Дані про кількість знищених танків ще не надходили.

Танкові бої біля Гродно не були великим запланованим наступом, швидше за це були окремі атаки (по 10–20 танків) місцевого значення. Контратака мала на меті призупинити наступ німецьких військ на Індура. Іноді у підбитих танках знаходили людей у ​​цивільному одязі. У лісах виявлено кинуті танки.

Зі свідчень українців, які перебігли, з'ясовано, що вони думали, ніби німці розстрілюють усіх полонених, і лише німецькі листівки роз'яснили їм їхню помилку. Зміст листівок активно обговорюється серед російських солдатів.

На південь від Воронового на наш бік перейшли 200 козаків…

У перебіжчиків і полонених як перепустки були виявлені листівки, що є першим зримим результатом дії листівок.

Виявлені в лісах непошкоджені танки без екіпажів дозволяють зробити висновок про те, що екіпажі очікують у надійних укриттях моменту для нападу ( Іншого пояснення наявності неушкоджених танків, кинутих екіпажами, німецькі штабісти не знайшли. – М. З.)…

О 15.30 виявлено 50-км колону з техніки всіх родів військ, що рухається у східному напрямку, від Білостока до Вовковиська.

Опір противника відзначено лише на лівому фланзі 4-ї армії на південний захід і на південь від Білостока, а також в районі дій 2-ї танкової групи у Барановичів. 26 червня спроб прориву військ противника у великому масштабі більше не було. Відзначено загальну тенденцію до відступу у східному напрямку. Всіми головними дорогами з району Білостока у східному напрямку рухаються великі колони.

Кількість полонених зараз сягає приблизно 18 тисяч людей.

Трагічний фінал

В окремих випадках противник все ще чинить запеклий і запеклий опір. Головним чином прагне прориву та відходу на схід. Єдиного керівництва операцією з прориву та відходу не відчувається…

Дуже великий відсоток російських військ сховався в великому, не повністю прочесаному районі лісів, полів, боліт і т.д. а також можливість без особливих зусиль зникнути з величезного, неоглядного поля бою.

У ході завершення оточення та прочісування тилового району противник все ще чинить відчайдушний опір. Артилерія та авіація противника не діють…

Противник у районі Мінська, схоже, деморалізований. Більше не чинить ніякого організованого опору, але все ж таки групами силою до полку час від часу завдає ударів з метою деблокування своїх оточених військ, іноді за підтримки танків.

Вчора штурмовики противника неодноразово робили нальоти на командний пункт 3-ї танкової групи, є втрати…

Взяті в полон під містом Ліда військовослужбовці 17-й сд ( стрілецька дивізія. – М. З.) дали свідчення, що вони отримали наказ зняти свої відзнаки, петлиці і при можливості переодягнутися в цивільний одяг…

Показання полонених дозволяють зробити висновок про те, що основна маса політкомісарів у військах уникає полону втечею під час бою (імовірно, у цивільному одязі)…

Район Слонім – Волковиськ – Пружани очищений від залишків супротивника, який чинить запеклий, але неорганізований опір. До наших рук потрапило багато озброєння (насамперед знарядь), техніки та коней. Росіяни зазнали величезних втрат у живій силі, полонених мало…

У ніч із 30 червня на 1 липня запеклі бої тривали лише під Зельвою; в інших районах противник чинив незначний опір, частково спостерігаються ознаки повної його деморалізації. Кількість полонених та трофеїв збільшується. Загальну кількість їх поки що важко встановити. Поширення листівок є доцільним і далі. Багато випадків радісної зустрічі населенням наших військ...

У попередніх боях знищено основні сили російської армії, які діяли перед фронтом групи армій. За непропорційно великих втрат противника в живій силі кількість полонених, за попередніми даними, перевищила 90 тисяч людей. На сьогодні налічується 1800 захоплених чи знищених танків, 1000 захоплених гармат, а також величезна кількість інших трофеїв.

У боях зі знищення противника в районі Білосток – Волковиськ на сьогодні взято в полон, знищено або захоплено 116 тисяч військовополонених, 1505 гармат, 1964 танка, 327 літаків. Кількість їх дедалі зростає. Інші трофеї обліку не піддаються. За неповними даними, втрати 4-ї, 9-ї армій і 3-ї танкової групи складають: убито 221 офіцер і 2655 солдатів, поранено 389 офіцерів і 7125 солдатів, зникли безвісти 20 офіцерів і 945 солдатів.

У противника в Налібоцькій пущі більше не залишилося сил для надання помітного опору, і з 3 липня він почав переходити на наш бік у дедалі більшій кількості. Полонені та перебіжчики дають свідчення, що війська залишилися без продовольства та деморалізовані. Тільки там, де залишилися комісари, вони наважуються на опір.

Кількість полонених у смузі дій групи армій до 4 липня включно досягла 217 тисяч і дедалі більше зростає.

"Можна виклянчити все! Гроші, славу, влада, але тільки не Батьківщину... Особливо таку, як моя Росія"

Перше коло. Оборона Білорусії, 1941

Я уявляв собі війну. Але я не уявляв собі війни.- х/ф «Брестська фортеця»

Якщо ви дивитеся телевізор, ви звикли, що добрі хлопці перемагають поганих. І так завжди, окрім дев'ятигодинних новин.

Серед катастроф 41-42, бій у Білорусії стоїть дещо наодинці. Це не був найбільший казан, але це був перший досвід такого нещастя. Як це часто буває, жах для сучасника виявляється цікавим для історика. У Білорусії почався хресний шлях Вітчизняної війни, і всі особливості кампанії 41 року відбилися у цій битві. Будь-кого, хто береться за вивчення Білоруської оборони, неминуче буде питання: «Чому?!» Щоб відповісти на це питання, доведеться серйозно вийти за рамки опису самої битви. Тут, вибачте, я змушений бути більш серйозним і сухим, ніж зазвичай, тема не сприяє хохмочкам, зате сприяє дискусії.

Війна – це шлях обману. Передвоєнна ситуація.

Говорячи про бій у Білорусії, неминуче згадаєш передвоєнну ситуацію. Принципове рішення початок війни було прийнято відразу після капітуляції Франції влітку 40-го. Потрібно відзначити, що Гітлер досить кучеряво думав: "Ми не нападатимемо на Англію, а розіб'ємо ті ілюзії, які дають Англії волю до опору. Тоді можна сподіватися на зміну її позиції. Сама по собі війна виграна. Франція відпала від "британського лева" Підводна і повітряна війна може вирішити результат війни, але це триватиме рік-два. Японії у Східній Азії." (у записі Гальдера)

Саме такий хід думки багато в чому й визначив непоняття Сталіна та радянського МЗС. Передбачалося, що Гітлер політик, і перед агресією він почне пред'являти якісь, хоч і ідіотські, вимоги. Але думка, що на СРСР нападатимуть з метою вивести з війни Англію, та ще й вплинути на Америку шляхом посилення таким чином Японії..., погодимося, така ідея не є тривіальною. Тема прозорливих розвідників, які розкрадали німецькі плани, перш ніж вони лягали на стіл виконавцям, чи не з письмового столу фюрера, це вже спільне місце. Однак якщо ми звернемо увагу, що ж конкретно доповідала розвідка, репутація ГРУ як організації-багдадського злодія дещо потьмяніє. Депеші ГРУ спіткала доля передбачень Ванги: всі пам'ятають прогнози, що збулися, але мало хто пам'ятає їх усі. Зокрема, 29 грудня 1940 р. до Москви відправляється доповідь такого змісту: «Гітлер наказав про підготовку до війни з СРСР. Війна буде оголошено у березні 1941 р.» У березні розвідуправлінням повідомляється: «Початок наступу на СРСР - орієнтовно 20 травня» Але пізніше робиться прогноз: «На підставі всіх наведених вище висловлювань та можливих варіантів дій навесні цього року вважаю, що найбільш можливим терміном початку дій проти СРСР буде момент після перемоги над Англією або після укладання з нею почесного для Німеччини світу. Ще 31 травня директор ГРУ Голіков доповів наступний розклад сил Третього Рейху: «проти Англії (на всіх фронтах) 122–126 дивізій, проти СРСР – 120–122 дивізії, резервів – 44–48 дивізій». Така розстановка була інтерпретована як підготовка до стримування РСЧА на випадок її втручання в «Морського лева», що очікується, операцію проти Англії. Ті, хто дивився «Брестську фортецю», напевно, пам'ятають, як Кіжеватов мучиться сумнівами. Постійно з'являються нові відомості: війна розпочнеться завтра, у травні, у серпні, не розпочнеться зовсім… Прикордонник у фільмі мучився тими самими питаннями, які в реальному житті не давали спати політикам та військовим у Москві та Мінську. Слід зазначити, що цей «білий шум» не був результатом криворукості та тупості розвідників. Німці цілком усвідомлено вели гру у цьому напрямі. МЗС Німеччини або співало пісні про мир, або взагалі мовчало. Мобілізація була вже проведена, і цілком розумно пояснювалася війною, що йде з Британією. З іншого боку. Розгортання німці вели довго (аж із січня 41-го) і кілька хвиль. Мобільні з'єднання, безумовно вказували на удар, що готується, приїхали останніми і були засічені із запізненням.

Останні сумніви було вирішено у середині червня. 14 числа публікується відоме повідомлення ТАРС. Загальний зміст: ми боремося за мир, чутки про напруженість відносин із Німеччиною безпідставні. Трунова мовчанка німецьких дипломатів визначила подальші кроки. 15 червня вводиться в дію план прикриття: війська починають висуватись у призначені райони. Занадто пізно!

Тут я змушений зробити великий відступ. Країна та армія мирного часу має виконати дві основні дії, щоб діяти на повну силу. По-перше, має статися мобілізація, тобто. заклик до лав мирних громадян. За мобілізаційним планом, РСЧА перед війною мала розійтися до 8 млн осіб. Національна специфіка була продиктована загальною бідністю держави: мобілізації з народного господарства підлягав крім людей також транспорт. Очевидно, що, припустимо, механізований корпус без автомобілів та тракторів недієздатний: нема чим тягати артилерію, підвозити снаряди, возити піхоту тощо. і т.п. Радянські мехкорпуси і так були неправильно збалансовані, реально їм вимагалося набагато більше допоміжної техніки. Але мобілізація, що запізнилася, робила становище просто катастрофічним.

Для прикладу. З повідомлення командира 33 танкової дивізії: 18 червня 1941 р. Цілком таємно Начальнику оргмоботдела штабу ЗапОВО Відсоток забезпеченості 33 танкової дивізії ПММ: Бензозаправники....... - 7 % Водомаслозаправники....... - 9 % (…далі про боєприпаси – прим.

Перекладаю: у бойових умовах танкова дивізія поїде рівно на таку дистанцію, на яку вистачить однієї заправки (якщо вона в баках вже є, що теж не до речі). Далі поїдуть 7% техніки, на які є заправники, а решта БТ та Т-26 стануть дуже великими залізними прес-пап'є. Найприкріше, що бензин як такий цілком може бути в природі. Тільки він знаходиться в Сокілці (містечко під Білостоком, місце розташування 33 тд), а воювати треба буде десь у Друскенікаю, в 50 км на північ, а то й зовсім прориватися з котла на схід (а до Мінська близько 200 км, між іншим). Маючи в наявності 7% від покладених наливників, дивізія швидко втратить боєздатність, що сталося насправді. Бензозаправники, швидше за все, були десь. Тільки їх треба було ще одержати з народного господарства. Чого зробити просто не встигли.

Друге, що має зробити армія за сигналу про початок війни, це пройти розгортання. Тобто, російською мовою, вийти на призначені позиції. З розгортанням ситуація була не кращою. РСЧА виявилася розірвана на три не пов'язані ешелони. Власне, біля кордону був мізер, зовсім не достатній для відображення наступу. Для наочності - будьте ласкаві карту розташування військ на 21 червня.

Що ми тут бачимо? Ми бачимо компактно розташовані біля кордону німецькі війська і розмазану в глибину РСЧА. За загальної переваги в силах у німців і якісну перевагу, таке розташування робило розгром військ Павлова неминучим. При цьому рухливі з'єднання фронту цілком логічно зібрані в центрі виступу між Гродно та Суражем, звідки можна наносити контрудари у будь-якому напрямку, але це ніяк не компенсує нестачі піхоти. Припустимо, у 3-й армії лише один стрілецький корпус може розпочати бій 22 червня, інший ще їде між Молодечно та Лідою. Загалом, концепція мобілізації і розгортання, що запізнилися, як основних причин розгрому РСЧА, на сьогодні досить поширена. На сучасному рівні цю тему реанімував А. Ісаєв, але порушував її ще А. Васильєвевський. (буквально: «Не буде помилковим сказати, що, якби до тих величезних зусиль партії та народу, спрямованих на всіляке зміцнення військового потенціалу країни, додати своєчасне відмобілізування та розгортання Збройних Сил, переведення їх повністю у бойове становище у прикордонних округах, військові дії розгорнулися б багато в чому по-іншому») Коли згадують теорію Віктора Суворова про немислиму концентрацію РККА на кордоні, хочеться попросити тицьнути в цю мегаконцентрацію пальцем. Реально, готуйся РККА до страшного визвольного походу на Європу, вона відмахалася б влітку 41-го навіть за всіх перерахованих недоліків. По коліно у власній крові, кладучи трьох-чотирьох за одного, відступивши, мабуть, до Дніпра-Двини, але відмахалася б. Лихо саме в тому, що на кожну радянську стрілецьку дивізію йшло дві-п'ять німецьких. У цих умовах мехкорпусу могли тільки підпирати фронт піхоти, що розпадається на очах, і намагатися відсунути катастрофу. В Україні мехкорпусів було більше, «панцерів» менше, тому розвал Південно-Західного фронту розпочався лише у серпні. Західному ж округу треба було пройти via dolorosa вже у червні.

Масова культура сформувала образ російських збройних сил, як дуже численного монстра, який має чисельну перевагу над своїми противниками. Це стосувалося царської армії, яку на заході називали «паровою ковзанкою» (див., наприклад, Такман або Ліддел Харта), і таке ставлення відтранслювали на РСЧА. Тим часом, якщо ми все ж таки поцікавимося чисельним складом Західного округу та групи «Центр», залишиться лише схопитися за голову. ДА «Центр» налічувала приблизно мільйон двісті тисяч людей. Якщо конкретизувати по арміях, це, як висловився хтось на ВІФі, збіговисько слонопотамів: 3-я танкова група - 130 657 людина; 9-а армія - 382 273 особи; 4-а армія – 490 989 осіб; 2-га танкова група - 181 752 особи. Плюс частини безпосереднього підпорядкування групи армій. Західний фронт (весь) не дотягував до 630 тисяч. Тут криється одна з відповідей на питання, куди поділися танки радянських мехкорпусів. Їх з'їли здебільшого не танки Гота та Гудеріана, а піхота, артилерія та сапери Клюге та Штрауса. Втім, і з танками в Запові було швах. Чотири мехкорпуси мали в сумі 2141 штуку цих корисних апаратів. У танкових групах Гота і Гудеріана їх (з САУ) було 3313. По обидва боки враховується боєготова техніка. Ще гірша справа з транспортом. У мене немає даних безпосередньо по Заповово і ГА «Центр», але відомо, що на 22 червня в РККА в цілому було близько 270 тисяч автомобілів і тракторів, німці мали 600 тисяч сказаної техніки. Якісно порівнювати «полуторку» і с-г трактори з тритонкою «опель-блиц» і спецтягачами просто безглуздо. У СРСР прийшла армія, яка має певну технічну перевагу.

Що було у вермахту і не було у РККА влітку 41-го - це досвід великих маневрених операцій. Хоч якийсь бойовий досвід, включаючи сумнівну цінність аншлюсів західних Білорусії та України, мало близько чверті радянських офіцерів (по Кривошееву), і ще менша частка пересічних. У вермахті обстріляними бійцями було кілька мільйонів людей, переважна більшість армії. Говорячи про бойовий досвід, слід пам'ятати не тільки прості цифри. Німці до СРСР провели три стратегічні маневрені операції, причому в одному випадку (Франція) проти противника, що має власні великі рухливі з'єднання і намагається ними активно маніпулювати. У росіян за плечима був у кращому разі Халхін-Гол, бій тактичного масштабу, з десятками тисяч учасників на кожній стороні (але, до речі, саме за підсумками Халхін-Гола звернули увагу на Жукова та кращого командарма 41 року М. Потапова). Фінляндія дала досвід, який нікуди окрім самої Фінляндії і прикласти було не можна, через дуже специфічний театр бойових дій. Тобто німцям було, звідки взяти і більш кваліфіковане командування, і більш боєздатних рядових та молодших офіцерів.

У загальному плані "Барбаросса" групі армій "Центр" відводилося вирішення найамбітніших завдань. Відповідно, сама вона була найпотужнішою у вермахті. Родзинками «Центру» була наявність одразу двох танкових груп (інші ГА отримали по одній) та польові армії-слонопотами. Вермахт був на піку можливостей. Тому як піхотні, так і рухливі дивізії були дуже добре укомплектовані, всі вони складалися з 15-17 тисяч людей з парком техніки. Гарне оснащення дозволяло певну розкіш. Наприклад, піхотні дивізії мали в своєму розпорядженні моторизовані авангарди на базі розвідбатів з броньовиками і артилерією. За рівнем кваліфікації німці теж мали рівних. Можна зробити категоричне затвердження. У 30-ті роки німці зробили революцію у військовій справі. Будь-яка розмова про успіхи вермахту у 39-42 р.р. втрачає сенс без розуміння цього факту. Як західні армії, так і РСЧА велику частину війни провели в ролі наздоганяючих. Рівень ефективності ведення бою вирівнявся на східному фронті лише влітку 44-го, на західному він, схоже, не встиг зрівнятися взагалі, війна раніше закінчилася. Зауважу, що найкращу ефективність вермахту порівняно з усіма арміями антигітлерівської коаліції визнали і наші, і західні аналітики (бажаючих адресувати роботу Тревора Дюпуї Numbers, Predictions and War, з розбором Нормандії). Горезвісний «бліцкриг» був справді дуже ефективним набором прийомів. Будучи накладений на високий середній рівень освіти в країні і потужну військову традицію, він дав приголомшливий ефект.

На закінчення потрібно сказати про «залишкову популярність» теорії Віктора Суворова. Його, слід визнати, не позбавлена ​​витонченості гіпотеза процвіла на ґрунті загальної неінформованості щодо передвоєнних планів РСЧА та загальної закритості архівів. На нинішньому рівні знання ця теорія, звісно, ​​не виглядає. План цілком викладено ось тут: www.rkka.ru/docs/plans/zapovo.htm, я ж процитую вибрані фрагменти.

"Загальні завдання військ округу з оборони держкордону: а) наполегливою обороною польових укріплень по держкордону та укріплених районів: не допустити вторгнення як наземного, так і повітряного супротивника на територію округу; міцно прикрити відмобілізування, зосередження та розгортання пошук округу; оборони військ покладена наполеглива оборона укріплених районів і створених по лінії держкордону польових укріплень з використанням усіх сил і можливостей, починаючи з мирного часу, для подальшого їхнього розвитку. військових та армійських резервів;

Що це все означає. Знову глянемо на карту. Якщо ми виходимо з теорії потужного визвольного походу на Варшаву та іншу Кенігсбергщину, то очевидно, що механізовані корпуси, основний інструмент глибокої операції, повинні бути десь на краєчку Білостоцького виступу. Реально ми їх спостерігаємо суворо у «дірці бублика», в районі самого Білостока. Це безглуздо з погляду наступальної доктрини, але якраз підходить для контрударів: від Білостока можна спробувати парирувати загрозу на будь-якій ділянці виступу. Враховуючи, що моторесурс у наших мехкорпусів обмежений, це рішення просто розумніше.

Резюмуючи. У 41-му році в СРСР вторглася найкраща армія світу. Сама Червона армія була явно слабше як кількісно, ​​і якісно, ​​причому становище посилювалося успішної дипломатичної підготовкою ворога.

Поле бою

У описувану епоху Білорусь вигиналася бубликом на захід. Цей вигин утворював виступ із цетром (і географічним, і адміністративним) у Білостоку. Відповідно, з німецької сторони вигини кордону обрамляють цей «балкончик» із північного заходу та південного заходу. На північному кінці вигину знаходиться досить велике місто Гродно. На південному краю, на самому кордоні – Брест. У середині підстави виступу – Волковиськ, вузол доріг, який у майбутній битві виявилося зав'язано дуже багато, далі Схід – Новогрудок, і ще далі – столиця Білорусії, Мінськ. Все це серйозно заболочена місцевість, причому на півдні юрби стають такими неперехожими, що повністю відтинають Білорусь від України. Дорожня мережа слабка, по суті, перехоплення буквально пари шосе може мати катастрофічні наслідки для того, хто захищається.

Увечері 21 червня відбулася досить відома за мемуарами подія. Через Буг переплив і здався прикордонникам німецький солдат Альфред Лісков, який не плекав бурхливого ентузіазму на тему походу на схід. Лісков повідомив відомості про надзвичайну важливість. Напад на СРСР відбудеться уранці 22 червня. Проте, бажання вигадати ще хоча б кілька днів на розгортання, що запізнюється, у Сталіна залишалося. Тому Директива № 1 виконана у обережних формулюваннях.

а) протягом ночі на 22.6.41 р. потай зайняти вогневі точки укріплених районів на державному кордоні; б) перед світанком 22.6.41 р. розосередити по польових аеродромах усю авіацію, зокрема і військову, ретельно її замаскувати; в) усі частини привести до бойової готовності. Війська тримати розосереджено та замасковано; г) протиповітряну оборону привести до бойової готовності без додаткового підйому приписного складу. Підготувати всі заходи щодо затемнення міст та об'єктів; д) жодних інших заходів без особливого розпорядження не проводити.

Тобто команда «У рушницю» була дана, але активних дій поки що наказано було не вести.

Чорний день. Сектор Бреста, південна клешня

У Білорусії навіть цей обережний наказ запізнився. У ніч на 22 червня раптово припинився зв'язок між штабом 4-ї армії та округом. Своєчасність обриву проводів змушує припустити, що автором цієї події був спецназ вермахту полк «Бранденбург». Як би там не було, «Директиву №1» 4-а армія приймала вже під вогнем. Найбільш поганим наслідком цього урвища було те, що у Брестській фортеці виявилися ізольовані частини двох дивізій – 6-ї та 42-ї. За кілька днів до цього більша їх частина була виведена з фортеці, але дивізії виявилися розрізані «по живому», всередині знаходилися медичні, постачальницькі, артилерійські, інженерні тощо. підрозділи. Вони допоміжні, але їх дивізія стає обмежено боєздатною. Тобто як модуль оборони 4-ї армії ці частини вже не могли бути використані. У фортеці 45 пд вермахта натрапила на несподівано відчайдушний та організований опір, але епопея штурму є окрема велика тема, і тут на ній докладно зупинятися немає можливості. Навколо фортеці і в ній самій не відбувалося нічого доброго. Німці вели активний та успішний артобстріл, під прикриттям якого піхота та танки форсували Буг. Це були частини 2 танкової групи Гудеріана та 4 польової армії Штрауса, південний клин намічених «канн», що охоплювали Білостоцький виступ. Що серйозно здивувало німців, опір спочатку був дуже слабким. Більше того, перші кілька годин противниками їх були майже прикордонники. Артилерію було чути лише німецьку. У командирів вермахту навіть виникло відчуття, що їх заманюють у пастку. Але це не було заманухою. Це було випередженням у розгортанні. Журнал бойових дій 3 танкової дивізії резюмує: «Враження про супротивника дорівнює нулю». Тим не менш, у перший день група Гудеріана забуксувала, долаючи болотистий Буг. Найкраще справа йшла у частин, які мали танки, обладнані для підводного ходу. Вальтер Нерінг, майбутній герой Вісло-Одерської, зауважив, що це була «чудова вистава, але досить безглузда». Далі Нерінг відзначає мужність прикордонників і додає, що, крім них, його частиною майже нікого поки що не зустрінуто. Оскільки піхота Гудеріана переправлялася швидше за танки, росіяни спочатку неправильно інтерпретували те, що відбувається. Слона 2 танкової групи просто не помітили. Розвідування Західного фронту за перший день числить на брестському напрямку піхоту з однією-двома танковими дивізіями. То була страшна помилка. Ситуація, втім, виглядала поганою навіть якщо не знати про танки. Дві стрілецькі дивізії втратили боєздатність, інші частини поступово втягувалися в бої з переважаючим противником. Павлов, якому здавалося небезпечнішим гродненське спрямування, повернув на південь один стрілецький і один слабкий механізований корпус, що прибуває з резерву - 17-й.

Супостат на марші. У глибоких проривах доводилося бочки з бензином із собою тягати. У кадрі, судячи з емблеми, танк 7 дивізії.

Чорний день. Сектор Гродно, північна клешня.

Під Гродно зараз така каша! – Симонов, «Живі та мертві»

3 танкова група та 9 армія на півночі діяли швидше та успішніше. Першого дня піхота 9 польовий атакувала Гродненський укріпрайон. Якщо оборона Брестської фортеці відома кожному школяру, то мало хто знає про схожу драмі, яку пережили солдати Гродненського УРу. Два кулеметні батальйони полковника Іванова, які складали гарнізон укріпрайону, вчасно отримали наказ про заняття позицій, і о другій ночі вже чекали супостата, хоча навряд чи з нетерпінням. На жаль, у сучасній війні бетонні бункери не могли так само бадьоро, як у Першу Світову, викошувати натовпи наступаючих. Проте окремі укріплення (зокрема, ДОТ № 59 мл. лейтенанта Гуся) трималися під авіанальотами та артобстрілами до 28 червня. Тобто організований опір тривав не менше, ніж у Бресті. Але у захисників Гродно, на жаль, не знайшлося своїх Смирнова та Алієва, які б розповіли докладну історію їх "Фермопіл".

Проте мужність захисників укріпрайону не могла зупинити лавину. Піхота генерала Штрауса відламала слабкий північний фланг 3-ї армії Кузнєцова. При щільності оборони 40 км на дивізію про ефективну оборону говорити не доводилося. Для порівняння, фронт у 40 км пізніше займала 62-а армія з десятка дивізій у Сталінграді, і там усім відомо, як тяжко йшла битва. Але на відміну від південного флангу, на півночі Павлов приготував супротивнику цілу серію контрударів.

Першою ластівкою став 11-й мехкорпус Мостовенко. У похід йому вдалося взяти лише половину сил (див. вище передвоєнний рапорт командира 33 танкової дивізії. Це якраз частина корпусу Мостовенка), причому через відсутність зв'язку з командуванням фронту, до кордону він кинувся сам, виконуючи план прикриття. Це був, мабуть, перший із численних контрударів Вітчизняної.

Ці контрудари часто піддаються остракізму з боку істориків як погано підготовлені, але слід визнати, що вони були кращим рішенням, ніж очікування стовідсоткової готовності. Напрошуються аналогії з Францією у 40-му році. Нащадки Наполеона в аналогічній ситуації тупили, гальмували і в результаті знаходили швидкий казан і розгром. Радянська «жаба в сметані», що була лапками, вже впливала на оперативну обстановку, іноді домагаючись навіть серйозних успіхів. Не цього разу. Контрудар Мостовенко ув'язнив у масі німецької піхоти. Через недосконалу штатну структуру мехкорпусів, і ще більшу недосконалість її в реальності, танки діяли без підтримки піхоти та артилерії, і швидко вигоряли в боях. За день група Мостовенка втратила 180 танків, але успіхів не досягла. Гродно було захоплено.

Прорив у Гродно був не найстрашнішим. Головна біда вибухнула ще на північ, у смузі Прибалтійського фронту. Герман "Папа" Гот планував охопити Західний фронт, наступаючи через смугу Прибалтійського. І досяг успіху в тому. Безпосередньо у своїй смузі його 3 танкова група зустріла буквально кілька російських батальйонів. Командування Прибалтійського фронту в цей час було з головою поглинено боротьбою проти свого основного супротивника – ГА «Північ», і на затикання прориву до Алітуса і далі Вільнюс просто не залишалося ні сил, ні часу. 3 танкова група ковзала майже в порожнечі.

Отже. Що сталося 22 червня. Німці створили три великі прориви. На півночі, через смугу, що майже не обороняється, в Прибалтиці настає Гіт, на схід, трохи ухиляючись на північ. На південь, біля Гродно, настає піхота 9 армії, на південний схід, до Слоніма. Тобто в тил Західного фронту. На півдні, обтікаючи Брест, суворо на північний схід до Мінська через Барановичі йде Гудеріан та його 2 танкова група. Що важливо, Павлов цієї загрози поки що не бачить, думаючи, що довкола Бреста одна піхтура. 4 польова армія відіграє роль «слабкого центру» цієї конструкції і наступає на радянські війська у Білостоцькому виступі в чоло.

Перші полонені. Зверніть увагу на велику кількість цивільних. Нацисти часто про всяк випадок запихали в табори для полонених взагалі всіх, хто чимось не сподобався.

В небі

Боротьба за панування у повітрі була програна ВПС КА швидко та тяжко. За великим рахунком, ловити там нам не було чого. Німці мали найкращу матчасть, найкращу організацію, найкращий рівень підготовки пілотів, найкраще все. Тим не менш, неправильно говорити, що авіація РСЧА полегла під раптовим ударом на аеродромах. Історії про льотчиків, які стоять на краю злітки в підштанниках і похмуро дивляться, як їхні літаки палять на землі, просто невірні. Німців зазвичай зустрічала чергова ескадрилья, і часто боролася цілком ефективно. Справа в іншому. Технічне відставання СРСР призвело до гіршого обладнання аеродромів, меншої кількості і більш млявої роботи ремонтних служб. З іншого боку, радянська авіація була гірше організована: авіачастини підпорядковувалися сухопутним командармам, командувач ВПС фронту було масажувати їх у потрібному ділянці. В результаті німці послідовно обрушувалися на аеродроми різних частин і громили їх поодинці. Це і призвело до масової загибелі літаків та льотчиків. Іноді на аеродроми взагалі виходили сухопутні частини супротивника. Увечері 22 червня головком ВПС фронту генерал Копець особисто облетів частину своїх аеродромів. Побачивши на власні очі масштаби катастрофи, генерал застрелився. Ймовірно, це був кращий результат, аніж доля сухопутного командування фронту.

Ремонт побитих І-15біс. Як застаріла матчесть, так і погана технічна оснащеність ремонтних служб були серйозною проблемою радянських ВПС.

Контрудар Болдіна

Увечері 22 червня Павлов мав ухвалити якесь рішення. Три прориви вимагали реакції. Гіт на півночі був небезпечний, але він діяв у смузі сусіднього фронту і до цієї рани було просто далеко їхати резервам. Біля Бреста було встановлено лише піхоту з невеликим посиленням танками. Залишався прорив у Гродно. Він здавався найнебезпечнішим, тим більше, що розвідка побачила там великі танкові частини (звідки вона їх побачила, вже не спитаєш, мабуть, прийняли за танки САУ підтримки піхоти). Звідти німці вирулювали на район Волковиська, тобто в тил 3-ї армії, що відтісняється на південь, та 10-ї армії, що тримається в центрі. Загалом було вирішено наносити новий контрудар по щупальцю, що тягнеться через Гродно. У Павлова ще був викладений на стіл головний козир: 6-й мехкорпус Михайла Хацкилевича. До цього корпусу Павлов приєднав те, що залишилося від військ Мостовенка, який не досяг успіху, і 6-й кавалерійський корпус. Всі ці сили об'єднувалися в «групу Болдіна». Болдін - це замком фронту, який прибув для командування своїм імпровізованим військом зі смуги 10-ї армії.

23 червня в район на південь від Гродно стали стягуватися призначені війська. Марш 6-го мк був важким, що супроводжувався постійними ударами авіації. Корпус Мостовенко знемагав під ударами ворога, і знаходився не в блискучому стані. Контрудар групи Болдіна розпочався із зустрічних боїв проти армії Штрауса, тому у самій атаці брали участь не всі призначені сили. Необхідність висмикувати підрозділи для підпірки піхоти призвела до того, що власне контрудар вийшов досить слабким. Проте удар Болдіна виявився рятівним для тисяч людей, чого ні сам Болдін, ні німці знати ще не могли.

Танки мехкорпусів були вибиті не панцерами. Вони були вибиті артилерією та піхотою. Зокрема, ось цією батареєю. Зліва на задньому плані видно два силуети, що горять.

Здрастуйте, ми ваші кати

4-а армія Коробкова (південний фланг фронту) відкочувалася на північний схід. Поки що росіяни, як і раніше, вважали, що на Четверту настає лише піхота, посилена однією танковою дивізією. Але вранці 24 числа німці раптово захоплюють Слонім! Нагадаю, із північного заходу йде 9 армія від Гродно, і вона вже форсувала Нєман. Тобто, для двох радянських армій залишається лише вузька горловина для постачання чи хоча б втечі. Гудеріан, проте, захопився. Спрямований Павловим на південь резервний стрілецький корпус мав деякими силами створення труднощів супостату. Передові частини 2 тгр виявились ізольовані у Слонімі, оскільки дорогу було перехоплено. Гудеріан у «Спогадах солдата» бадьоро описує цей епізод у стилістиці «і тут я проїхав повз росіян як електричка повз жебрака». Але постачальницьким колонам двох танкових дивізій, які спалили на дорозі, було не так весело і прикольно.
Треба сказати, що битва біля Слоніма нагадує деяку сторону з обох боків. Німці не знають, де дві їх танкові дивізії і що з ними відбувається, але Коробков, командир 4-ї армії, теж ні чорта не розуміє, до того ж частина обійдених російських з'єднань ломиться на схід по німецьких тилах, польові командири обох сторін кілька годин орудують в міру свого розуміння.

У цих сутичках відбувається подія величезної важливості. Група 155-ї стрілецької дивізії натикається на дорозі на невеликий німецький моторизований загін, мабуть, штабний. Німців частково перебили, частково видавили з шосе, і на трупі якогось офіцера виявили штабну карту. Карту переправили Павлову. Це був удар сокирою по темряві. На напрямку Брест-Слонім Павлов бачив три значки PzK. Танкові корпуси. 24, 46, 47. Здрастуйте, ми за вами. Авіарозвідка доповнювала – німецькі бронеколони були помічені у Слуцьку, і навіть неподалік Мінська! Страшна небезпека викликала однозначну реакцію. Павлов відправляє командирам 10-ї та 3-ї армій директиву наступного змісту:

«Сьогодні в ніч із 25 на 26 червня 1941 р. не пізніше 21 години розпочати відхід, приготувати частини. Танки – в авангарді, кіннота та сильна протитанкова оборона – в ар'єргарді. 6-й механізований корпус – перший стрибок – район Слонім».

Треба сказати, що командарм-10 Голубєв наказав загальний відхід своїх військ ще до отримання наказу від Павлова. Мабуть, це пов'язано з тим, що на його тили вже вирулювала навіть не мото-а звичайна піхота. Ковалів, командарм-3, почав організацію відступу відразу, отримавши наказ. Котел міг замкнутися і раніше, але цьому завадила група Болдіна зі своїм не дуже успішним, але уповільнивши просування супостату контрударом. Оскільки штаб Павлова не мав зв'язку з військами, організація прориву лягла на плечі армійських командирів.

Прорив

Втрата Слоніма означала перехоплення останнього великого шосе у тилу двох армій. Проселки у росіян ще залишалися. Але щоб прорватися на схід, треба було форсувати кілька річок, у тому числі Щару та Зельв'янку. Це неглибокі та неширокі, спокійні рівнинні річки, але береги їхньої топки, заплава широка та брудна. А мости не факт, що могли витримати тягар танків та артилерії. Але спробувати було потрібно. Завдяки ударам Болдіна німці не відразу змогли перейти до переслідування. Армія Кузнєцова зуміла відірватися на кілька десятків кілометрів. 27 червня армія могла відступати спокійно. Але загроза намалювалася звідти, звідки її чекати було складно. Як уже було сказано, німці поступово виходили на тили 10-ї армії, що знаходилася в південній частині котла. 27 числа від Слоніма вперед було викинуто частини 29 моторизованої дивізії. Ідея була створити «ковадло» у переправ на Щарі і втриматися до підходу основних сил. Тут німці знову захопились. Все-таки два батальйони, які складали групу, що їхала до Щари, були надто нечисленні для такого амбітного завдання. Обидва батальйони були оточені і важко пробилися назад на південний схід. Через загальний хаос ми навіть не знаємо, хто врятував залишки 3-ї армії. Припускають, що у ролі бога з машини виступили рештки 6-го мехкорпусу. Якщо так, то розгромлене з'єднання завдало справжнього удару з могили. Але третя армія не покладалася лише на допомогу сусідів. Одухотворені мужністю відчаю, залишки армії завдали серії ударів по німецьких заслонах, що вишиковуються. І пробили їх! Залишки 11-го мехкорпусу Мостовенка лідирували боротьбу за переправи через болота та річки. Німецька «ковадла» розпалася на кілька вогнищ. Через широку топку заплаву Зельв'янки на схід витікали довгі колони людей та техніки. Перейшовши Зельв'янку, третя армія розпалася надвоє. Командування армії та залишки 11-го мехкорпусу пішли на схід, командування 4-го рядка корпусу повернули на південний схід до Слоніма, ще не знаючи, що той захоплений. Відповідно склалася і їхня доля: колона, що згорнула до Слоніма, загинула, пішла з Кузнєцовим і Мостовенко вціліла. Вона пробилася до Новогрудка, збивши ще один заслін. Без техніки, із масою поранених, але живі.

Голубєв зі своєю 10-ою армією пройшов не менш важкий шлях. Генерал почав із того, що зібрав залишки своїх сил у компактну групу, підпорядкував залишки розбитого мехкорпусу Ахлюстіна та провів розвідку шляху. Треба сказати, ця розвідка виявилася настільки ефективною, що Хейдорн, німецький дослідник історії білоруських котлів, навіть припустив наявність у Голубєва в котлі розвідувальних та зв'язкових літаків. Група, що йшла «їжаком», буквально розколола 134 пд німців, що закривала шлях. Вранці 27 червня залишки мехкорпусу атакують на марші іншу дивізію. Від Волковиська до Зельви ломилося досить потужне угруповання з бронетехнікою та навіть артилерією. Цікаво, що на даху автомобілів росіяни часто вивішували прапори зі свастикою. Це мало бентежити (і часто справді бентежило) німецьких авіаторів. То були дикі перегони. Ті, що проривалися, мали вийти до переправ через Зельв'янку і Щару раніше великих сил німців, і збити заслони раніше, ніж котел обіймуть як слід. Головами ходила німецька авіація. Підбиті автомобілі та танки скидали з дороги. Дехто пішов з основної лінії відступу і зумів прорватися до Пінських болот. Зокрема, туди заглибився командир 7-ї танкової дивізії Борзилов із залишками своїх людей. Більшість армії Голубєва і лягла у цих боях. Німці постійно зводили на її шляху нові редути, авіація вибивала транспорт і навіть бронетехніку. Лише небагатьом вдалося прорватися. Серед цих небагатьох був і сам Голубєв.

30 червня біля села Клепачі відбувся бій загону росіян, що виходили з оточення, проти німецької засідки. Місцеві жителі розповідали досліднику Д.Єгорову, який опитав їх уже в наш час, як під час цього зіткнення ручною гранатою було знищено радянський танк. Вибуху боєприпасів не було: їх не залишалося. З підбитого танка витягли мертвого командира 6-го мехкорпусу Михайла Хацькевича. Так завершився бойовий шлях ще тиждень тому потужного механізованого корпусу.

Прорив 30 червня став останнім вдалим ривком. Після цього німці зачистили Білостоцький казан. Але муки тих, що прорвалися через Зельв'янку і Щару, не скінчилися. Вийшовши до району Новогрудка, вони виявили, що з одного казана потрапили до іншого.

Щара. Ці тридцятьчетвірки застрягли під час переправи. Спочатку намагалися проїхати мостом ліворуч, той підламався, і танкісти спробували подолати річку дном. Стрілки та напис намалював власник оригінального фото.

Вулиця Кобрина

Без страху та надії. Штурм Мінська.

Рана не тут, а ось де!

Хоч як погано розвивалися події у Білостокському виступі, неприємності тільки починалися. Котел у виступі був «піхотним», його північною клешнею була 9 польова армія. Але залишалося ще й глибоке вклинення 3 танкової групи, що йшла практично в порожнечі між західним і Північно-Західним фронтами, що втратили ліктьовий зв'язок. Закрити цю дірку практично не було чим. Стрілецькі частини ЗФ пішки просто не встигали до ділянки прориву. Однак незавершене розгортання створювало своєрідні незаплановані резерви. Одним із таких резервів став 44-й стрілецький корпус. 23 червня корпус у ешелонах пройшов Мінськ. Місто в цей час старанно бомбили, настільки старанно, що без жодних вуличних боїв інфраструктура білоруської столиці була паралізована вже 24 числа, а саме місто серйозно зруйноване. 44-й ск, проїхавши палаючий Мінськ, створив заслін. Корпус посилили кулеметні батальйони в ДОТах на підступах до міста, але становище його було вкрай хитким: сусідів із флангів не було зовсім, а фронт корпусу був дуже довгим.

У Мінську діялися страхи. У місті зібралося безліч біженців. Через бомбардування не працював водогін, не було електрики, транспорт функціонував ривками, пожежі гасити не встигали. Гіт не мав бажання лізти у вуличні бої. 26 червня було перерізано залізницю на Борисов, тобто, німці вже були на схід. Хоча 44-й ск відбив одночасно минулу атаку свої позиції, це змінювало загальної поганої тенденції. На німців намагалися впливати авіацією, але винищувачі, які щільно прикривали армію Гота, не давали їй завдати досить важких втрат.

Наприкінці дня 26 червня штаб ЗФ відправив до Ставки своє знамените повідомлення: «До 1000 танків обходять Мінськ із північного заходу. Протидіяти нема чим.» Хоча «тисяча танків» - дещо перебільшена оцінка корпусу, що вийшов до Мінська, по суті вірно: Мінськ виявився островом у бурхливому морі обходять його з двох сторін танкових і мотопіхотних кампфгруп. Саме там і тоді, до речі, загинув Гастелло. Ті, що ще лічені дні і навіть годинник боролися, не даючи німцям завершити оточення, билися за час. Час, необхідний евакуації цивільних, поранених, заводського устаткування тощо. і т.п. Головний результат тарана Гастелло, загалом, не той, що він когось на шосе вбив, а той, що німці проваландалися на шосе кілька хвилин, розгрібаючи мішанину з радянського літака та своїх автомобілів, і під падаючий шлагбаум з Мінська встигло виїхати. більше людей.

27 числа рідкий заслін на північний захід від Мінська, нарешті, розвалився. Проте залишки цього заслону продовжували виснути на панцердивізіях як собаки на штанях листоноші. 100-а стрілецька дивізія, в майбутньому одна з елітних з'єднань РСЧА, досягла навіть досить значного успіху: агресивно контратакуючи, вона на два дні перебила комунікації 7 танкової дивізії, попутно заваливши ветерана всіх кампаній вермахту полковника Роттенбурга. Ті, що вперто не бажали накриватися білим простирадлом і повзти в бік цвинтаря частини, протрималися ще добу. Але це не могло продовжуватися вічно. 28 червня о 16-00 Мінськ було взято. До 29 числа залишки військ, що захищали його, відкотилися від околиць зруйнованого міста хто на схід, хто на захід.

Тоді ж завершився останній організований Павловим контрудар. Це було зіткнення в районі Ліди 21-го стрілецького корпусу з ще одним щупальцем армії Гота, що тягнеться у бік Мінська. Оскільки 21-й ск наступав, так вийшло, суворо назустріч супротивнику, зіткнення переросло у зустрічну битву, в якій всі переваги мали більш маневрений німецький корпус.

Досить рідкісна, але все ж таки зустрічалася в 41-му році штука - кольорове фото

Котел біля Новогрудка

Тепер вимальовувалося ще одне оточення, на північний схід від першого і на захід від Мінська. Туди потрапили ті частини, які через затримку розгортання просто не встигли до роздачі у Білостоцькому виступі, і ті, хто відкотився на схід під час боротьби у першому казані. Гудеріан трохи піддався, займаючись війною проти армії Голубєва, що проривається, і тепер надолужував втрачене. 29 червня його група встановила зв'язок із армією Гота. Від великої радості німці злегка постріляли один одного (своє пізнання не відразу). Однак Швидкий Хайнц був дещо розчарований: у Мінськ увійшов не він. Тому Гудеріан анітрохи не вагаючись кинув частину сил далі на схід, до Борисова. Гіт перебував у легкому сказі. Саме він створив міцну північну стінку котла від Ліди до Мінська. А Гудеріан на просторі від Барановичів до того ж Мінська залишив сили зовсім недостатні, тому тепер росіяни витікали через знайдені дірки у бік Прип'ятських боліт, на Слуцьк і на південь. Туди ж пробивалися ті, хто після виходу з Білостоцького казана зберіг ще сили йти далі. Причому спочатку росіяни відходили навіть не з боями, а спокійно виїжджали з оточення моторизованими колонами (авіарозвідка Гота доповідала, наприклад, про десятикілометрову колону вантажівок). Дії Гудеріана спричинили явище на сцену командувача групою армій фон Бока з кінг-сайз страпоном. Швидкому Хайнцу нагадали про його основне завдання.

Тим часом у казані відбулися зміни. Оскільки німецька піхота ще тупала пішки із заходу, а то й зовсім дочищала Білостоцький котел, оточенці мали деякий час на те, щоб організувати прорив. Очолив ці заходи Василь Кузнєцов, без перебільшення, найсильніший полководець радянської сторони у білоруській битві. Необхідність вдруге пробиватися з котла не збентежила цього командарма. Прорив почався в ніч на 2 липня і став блискучою операцією Кузнєцова. Росіяни проломили заслін, споруджений з їхньої шляху 17 танкової дивізією вермахту. Мало того, ті, що виходять з оточення, навіть брали по дорозі полонених і трофеї (sic!). За кілька днів вони пробилися на схід у Рогачова. У середині липня з мішка вибрався і Мостовенко із рештками своєї групи. Треба сказати, що коли ми згадуємо маси полонених літа 41-го, не треба забувати і про інший бік: тисячі людей, що вперто йдуть на схід по ворожому тилу, тижнями харчуються підніжним кормом, що ночують на сирій землі (у буквальному значенні сирої, болота кругом) ) - і все це без будь-якої впевненості в успіху.

Для Кузнєцова це оточення стало останнім. У вересні генерал потрапив у сумнозвісний Київський котел. І теж із нього прорвався. Далі на його шляху було багато оточень, але роль у них у Василя Івановича була вже інша: це був, наприклад, Сталінград. А в 45-му році боги війни посміхнулися генералові на всі зуби: його солдати брали Рейхстаг. Але це все в майбутньому, а поки що...
Новогрудський казан дожив до 8 липня. Цього дня в оперативному звіті групи «Центр» пролунали слова «Бої за Білосток та Мінськ закінчено».

Полон

Результати

Успіх бою в Білорусії привів німецьких командувачів у стан певної ейфорії. 3 липня начальник німецького генштабу Гальдер записав буквально: "Не буде перебільшенням сказати, що кампанію проти Росії виграно протягом 14 днів". Досягнення справді було дуже значним. Природним наступним ходом німців була експлуатація прориву. Дві танкові групи витяглися виводком змій у бік Смоленська. Дорогою вони відбили ще один контрудар радянських мехкорпусів. Маневрена битва під Сенно і Лепелем була короткою, запеклою і сумною для Червоної Армії. Два мехкорпуси, що вискочили назустріч наступаючим, по суті, повторили долю групи Болдіна, що билася про сильнішого супротивника.

Загалом у битві за Білорусь загинуло та потрапило в полон 341 073 радянських солдатів та офіцерів. Це дуже високі цифри, поразки у битвах на оточення пізніше рідко давали такі тяжкі результати. Навіть великі котли на кшталт Умані чи Мелітополя були значно меншими за масштабами. Похмурий рекорд білоруських котлів перевершили, схоже, лише Київ та Вязьма. Втрати німецької сторони були значно нижчими. Мені так і не вдалося докопатися до якихось точних цифр, є лише неповні дані та лише за червень (радянські втрати наведені також за першу декаду липня). Зразкові прикидки дають близько 15 тисяч загиблих солдатів та офіцерів вермахту.

Якщо стрілки вважали за краще тихо пробиратися лісами, танкісти часто намагалися вирватися з оточення на своїх машинах. Транспортні колони вермахту періодично опинялися у суспільстві одиноких озвірілих "русиш панцерів". Фото з архіву німецького діда, прізвище якого я забув. БТ вискочив на колону і їхав нею, доки його не підбили гранатами.

Сумнівний злочин, безперечне покарання

Дмитро Павлов не бачив ні битви у Лепеля, ні Смоленської битви, що пішла за ним. Він був заарештований 4 липня разом із групою командирів Західного фронту, що включала начштабу Климовських та начартилерії Клича. Оскільки командувач авіації фронту застрелився, перед трибуналом з'явився командир 9-ї авіадивізії Чорних. Генерали були після нетривалого слідства засуджені та розстріляні. Спочатку Павлову та його групі шили зраду, але під час слідства версія про змову відпала, й у результаті залишилося формулювання «виявили боягузтво, бездіяльність, нерозпорядність, допустили розвал управління військами». Зараз, коли ми можемо оцінити ситуацію щодо спокійно, маючи на руках відносно великий масив інформації, можна сказати: Павлов не заслужив на розстріл. Більш того. Конкретні рішення невдачливого комфронту були цілком раціональні, на тому рівні поінформованості, який він мав. Так, він тривалий час ігнорував загрозу Бресту. Але які у нього були підстави взагалі вважати, що там є якась загроза? Як тільки розвідка відкрила дійсні сили та наміри противника по трофейних картах, реакція командувача Запфронта була негайно і була абсолютно правильною. Рішення ж на контрудар групою Болдіна - цілком класичне. І, треба сказати, розумніше, ніж дії колеги Павлова, Кірпоноса, на Південно-Західному фронті. Крім того. Навіть якби Павлов був військовим генієм, неминуче приходиш до висновку, що при вихідному співвідношенні сил у смузі ЗапОВО і розгортанні, що спізнився, колапс Західного фронту був просто неминучий. Перший пункт у списку відповідей на запитання «хто винен?» - Супротивник. ГА «Центр» мало просто більше людей, ці люди були в середньому набагато краще підготовлені і як мінімум не гірше оснащені, ніж солдати та офіцери Західного фронту. Розмазаність сил ЗапОВО в глибину зробила запрограмовану поразку запрограмованим побиттям. Але не Павлов відповідає за цю розмазаність. Рішення на старт мобілізації та розгортання – не лише військове, а й політичне, його не вправі приймати самовільно не лише командувач фронтом на місці, а й навіть начальник генштабу чи нарком оборони. Зокрема, указ про мобілізацію підписує Голова Президії ЗС РРФСР. Тобто помилку, яка серйозно посилила провал, припустилося політичного керівництва країни і особисто І.В. Сталін.

Повинен позначити дві тези: з одного боку, вождеві було вкрай складно уникнути цієї помилки (противник свідомо і вміло працював на те, щоб вона була допущена), з іншого - припустився помилки саме він. Знаючи, яке вирування гівн завжди викликає прізвище Сталіна в будь-якому контексті, прошу врахувати: моє особисте ставлення до ІТТ тут вдруге і третинне. Як натураліст: пишу, що бачу. Загалом можна констатувати, що Павлов упав жертвою більш емоційної реакції, ніж тверезого обмірковування ситуації. Зауважу, що надалі вище політичне керівництво країни охолонуло, і подібних історій більше не відбувалося. Навіть Д.Т. Козлов після катастрофи Кримського фронту 42-го року відносно тихо і мирно поїхав командувати армією, а потім, не впоравшись і з цим, був засланий на Далекий Схід.

Керівництво ВПС фронту не змогло налагодити якоїсь осмисленої контргри. Капець не опинився на висоті становища, але навряд чи до війни це міг передбачити хоч хтось, включаючи й самого Копця. У будь-якому випадку, він відповів за свої помилки вже ввечері 22 червня судді значно серйознішому, ніж будь-хто з людей.

Похмурі реалії Вітчизняної. Солдати батальйону польової жандармерії дострілюють пораненого.

Чому?

Звичайно, головне питання полягає в тому, чому РСЧА настільки швидко і оглушливо зазнала катастрофи, якщо СРСР свідомо готувався до війни довгий час. Найчастіше публіцисти та історики, які займаються цим питанням, зосереджуються на якійсь одній причині. Тим часом, істина в тому, що РСЧА впала не з однієї причини, вона впала з усіх причин відразу. У Білорусії 1941 р. і на радянсько-німецькому фронті взагалі вермахт мав низку переваг. Це чисельна перевага в людях, а також кількість і якість транспорту. Це попередження у мобілізації та розгортанні. Це бойовий досвід і загалом якісніше підготовлені збройні сили. У сукупності це не давало РСЧА шансів на успішне ведення прикордонної битви, навіть будь Павлов неперевершеним стратегічним генієм. При цьому РСЧА продемонструвала характер і билася успішніше, ніж наші союзники. Нашому національному самолюбству, безумовно, не лестить співвідношення втрат ~25:1 у Білостоксько-Мінському казані. Але треба розуміти, що це найкраще, що змогла продемонструвати антигітлерівська коаліція до 41 року. Кампанія у Франції (не говорячи про Польщу та Балкани) скінчилася значно жалюгіднішою в сенсі співвідношення втрат. При тому, що союзники діяли в більш вигідних стартових умовах: кілька місяців на Західному фронті не велося активних дій, тож про запобігання розгортанню говорити не доводилося, і армії Бенілюксу, Франції та Британії діяли навіть за своєї чисельної переваги.

Шок від першого удару був сильний. Але на щастя, це не була остання битва війни.

Зруйнований броньовик 20 танкової дивізії вермахту. Судячи з характеру ушкоджень, вліпили осколково-фугсаним.

Для наочності – досить докладна карта операції. Вирізана із тематичної "Фронтової ілюстрації". Чомусь не показаний контрудар групи Болдіна, але решта видно цілком.