1979-го Алла Борисівна вже купалася в променях заслуженої слави. Прима, улюблениця публіки, зірка першої величини! Після чергового великого концерту приїхала додому, увійшла до під'їзду. Секундою пізніше до нього увійшов невисокий, міцно збитий хлопець. Ліфт, бурчачи, розкрив утробу... "Молода людина! Ви до кого?" - гукнула строга консьєржка зі свого закутка. Пугачова поїхала – хлопець залишився. "То ви до кого прийшли?" - повторила запитання старенька. Хлопець повільно обернувся до неї. Консьєржка замерла. Це обличчя вона запам'ятає назавжди: "Очні яблука крутилися в нього, наче чортове колесо - з-під верхньої повіки до нижньої. Він виглядав як буйнозмішаний під час нападу". Не кажучи жодного слова, незнайомець вискочив з під'їзду.
Він витратив кілька місяців, вистежуючи Пугачову, вичікував момент - і так схибив, відволікся всього на пару секунд! "Доведеться спочатку прибрати стару дурницю!" - прикидав Нагієв, стрімко крокуючи геть від будинку Пугачової. У кишені в нього лежав зворотний квиток у Курськ. Друга спроба могла бути успішнішою.
Пугачову врятувало диво
Але ще раз побувати в Москві, щоб втілити задумане, Нагієву не вдалося. Щоразу, приїжджаючи до столиці, він по крихтах збирав інформацію про Аллу Пугачову. З'ясовував коло знайомств, порядок дня, список гастролей. "Без перебільшення можна сказати, Аллу Борисівну врятувало диво, - розповідає Амір Сабітов, у той час заступник начальника Управління карного розшуку Ростовської області. - Адже Алла тоді молоденька була, красива, каверз, агресії з боку шанувальників не чекала. Нагієв ж готував напад продумано, з маніакальною завзятістю". Але закінчити своє головне полювання маніяк не встиг. Органи взяли його за звинуваченням у вбивстві чотирьох жінок у поїзді Харків – Москва. Усього за одну поїздку Нагієв зґвалтував, пограбував та вбив двох провідниць цього складу та двох пасажирок! Трупи викидав на ходу. Проколовся на тому, що помітне з родинних коштовностей колечко однієї з жертв здав у ломбард. ...У поїздах московського напрямку маніяк підсаджувався до одиноких жінок і, не вміючи впоратися зі своєю навагою, нападав на них. "У кожній я бачив Аллу", - розповідав він потім операм. Сищики цілком обґрунтовано підозрювали Анатолія Нагієва у скоєнні понад сорока (!) подібних злочинів. Це був, ймовірно, "найшвидший" серійний вбивця в кримінальній історії Росії. Експрес-чікатіло. Проте слідство зуміло "залізно" довести лише нічну різанину у поїзді Харків – Москва. Втім, і цього було достатньо з лишком, щоб 2 липня 1981 Нагієв Анатолій Гусейнович, 1958 народження, був засуджений Курським судом до вищої міри покарання. Про Нагієва відомо небагато, він не мав своїх біографів, як у Чикатило. Родом із дуже бідної родини. При своєму невисокому зростанні - диявольськи сильний. Йому пророкували велике майбутнє у важкій атлетиці. Встиг вивчитися на кіномеханіка.
Касета з піснями Алли Борисівни зводила його з розуму
У 17 років Толя попався на зґвалтуванні, дали йому шість років. Іронія долі, але, можливо, якби не було відсидки в таборі Комі АРСР, у Нагієві не зародився б цей патологічний потяг до співачки. У мізерній фонотеці табірної радіорубки касета з піснями Пугачової була чи не єдиною. Її прокручували кілька разів на день... "Скоро,- згадував маніяк,- я не міг думати ні про кого іншого, її голос звучав у голові навіть ночами". Історія з полюванням на зірку радянської естради не фігурувала у вироку суду. Її Нагієв, розвертавшись, сам повідав детективам. У цьому немає нічого дивного: "смертники" виливають душу, не бажаючи тягти до могили таємні гріхи. Що відрізняло Анатолія Нагієва від інших "смертників", - навіть після вироку він залишався спокійним і впевненим у собі. Будучи поміщеним у одиночну камеру, днями віджимав, присідав. Вдих-видих, вдих-видих. Пульс рівний. Ще побачимось, Алла... Розстрілювати Нагієва повезли до Новочеркаська. Туди для "виконання" нерідко звозили "смертників" майже з усієї європейської частини країни.
Втеча з того світу
У ніч на 19 серпня 81-го року поїзд прибув на станцію Хотунок (окраїна Новочеркаська) з великим запізненням. Зеків перегнали з вагона на перон. Конвоїри передали етап із рук на руки співробітникам Новочеркаської в'язниці. Вагон-зак відігнали на запасну колію. По "гілці", що звільнилася, загуркотів, набираючи швидкість, товарняк. І тоді Нагієв, рвонувши з платформи, стрибнув під поїзд! Чи то споконвічне російське розгильдяйство приспало пильність стражників, чи безхранитель допоміг Нагієву - так чи інакше, у нього з'явився шанс врятуватися. Ніхто після прибуття в Новочеркаськ не спромігся зазирнути в його "супроводіловку": "Схильний до втечі. Схильний до нападу". Руки Нагієва були скуті кайданками спереду, а не за спиною. Дорогою, роздобувши цвях, він зумів звільнитися від наручників. Ніхто, навіть серед "смертників", не кинувся б під колеса поїзда. Тому що це вірна смерть. Але Нагієв вважав, що й так уже на тому світі. Він використав свій шанс.
Зустріти весілля – на нещастя
На ранок про втечу "смертника" доповіли самому Щелокову, всесильному міністру внутрішніх справ СРСР. Справа була взята на особливий контроль. На впіймання втікача дали три дні. У Ростовській області та прилеглих територіях розпочалася операція "Сірена". Особливо ретельно прочісували околиці Новочеркаська. Містом розвісили безліч листівок, оточили вокзали. В електричках чергували переодягнені оперативники. Але маніяк як у воду канув. "Пройшов вже майже місяць, багато хто пропонував згорнути пошуки, - розповідає Іван Зацепін, заступник начальника обласного погрозшуку. - Розшуковий собака, з якого прочісували поля біля місця втечі, помер від спеки. Сили людей теж були наприкінці". Штаб, який керував пошуками Нагієва, розміщувався у райвідділі Промислового району Новочеркаська. О пів на дев'яту ранку 29 вересня у штабі пролунав дзвінок із хутора Яново поблизу міста. Дзвонив дружинник.
Проїжджаючи повз Янова мотоциклом, він був зупинений місцевим жителем. Селянин помітив димок, що йде від стогу сіна неподалік його будинку. Вирішив: хлопчики бавляться. Але ні – у стогу був виритий лаз. Хтось обладнав собі житло. Усередині - посуд, убога провізія, одяг чоловічий і жіночий та саморобний календар. Шматок толю, на якому хтось відзначав дні. Розпочато його було 19 серпня, в день втечі. Але головне: дружинник повідомив міліціонерів, що зовсім недавно біля цього стогу бачили чоловіка зі рушницею. Зацепін відразу зв'язався з в'язницею, з Ростовом: зажадав надіслати негайно 10 кінологів із собаками. Наказ був: ретельно перевіряти кожен будинок, кожен сарай. Навіть у вигрібні ями велено було заглядати. Люди зі зброєю в руках розвернулися фронтом за півтора кілометра і почали спускатися з гори в хутір. А в Янові гуляли весілля, по-козацькому гуляли – широко, галасливо, п'яно. І це весілля, як не дивно, пошукам і допомогло. Напідпитку мужики вийшли на вулицю покурити, бачать - йде в їхній бік циганка. Та дивна якась: плечі широкі, ноги міцні, волохати. А слід сказати, що в останній місяць стали у хуторян речі пропадати, чого раніше не було. То в льохах хтось порається, то з мотузки білизну потягне.
Один із курців розлютився, побачивши циганку: "Ах, ти!.." Підхопивши поділ, вона зовсім не по-жіночому припустила тікати. Речі у хуторі, як потім з'ясується, пропадали з "легкої руки" Нагієва. І в циганку переодягся саме він, намагаючись у такому вигляді вийти з оточення. Але, на свою біду, зустрівся з весіллям. Міліціонери наздогнали Нагієва у свинарника на околиці хутора. Побачивши обріз у руках втікача, відкрили вогонь.
Зацепін розповідає: "Я, скажу чесно, злякався трохи: чи того підстрелили? Але згадав особливу прикмету Нагієва: "Опинившись в екстремальній обстановці, губиться, очні яблука починають обертатися". Він лежав непритомний, але очі його були відкриті. І ось тоді я зрозумів, що підстрелили того. Я побачив ці обертові очі. Жахливе, скажу вам, видовище. Ніколи я цих очей не забуду".
Пожвавили, щоб розстріляти
У в'язниці над тілом особливо небезпечного рецидивіста працював тюремний лікар. Трудився з лінню, бо від щирого серця доброї людини, яка побачила багато чого, бажав цьому тілу якнайшвидшої смерті. Досить сказати, що кров із живота Нагієва лікар вичерпував звичайною гранчастою склянкою. Нехай цей лікар залишиться безіменним: не в силах було дотримуватися клятви Гіппократа, оперуючи нелюда. Але Нагієв вижив. Більше того, вже наступного ранку після "нестерильного" медичного втручання він розплющив очі. Побачив медсестру поряд із собою: "Де я?" - "В тюрмі". - "Ти допоможеш мені тікати?" А ще за кілька днів його було переведено з палати до камери, де знову приступив до своїх тренувань. І, за спогадами очевидців, він до останньої хвилини вірив, що зможе дістатися Алли. Розслідування за фактом втечі провели в найкоротші терміни. Вирок залишився тим самим - найвищий захід. Його виконано. Похований Нагієв у могилі з інвентарним номером – ні надгробків, ні табличок із прізвищами на таких не буває. "Такого сидільця у Новочеркаську не було ні до, ні після Нагієва", - каже Зацепін. - "Навіть досвідчені тюремники вважали його мало не виродком пекла. Один із його охоронців мені казав: "Я не можу поряд з ним перебувати. Від нього, живого, смердить мертвиною".
Алла Борисівна ні про що не здогадувалася
Аміре Павловичу, чому ж ви не повідомили Аллі Борисівні про чудове порятунок від маніяка? - спитав я насамкінець у детектива.
Незабаром після розстрілу Нагієва вона приїжджала до Ростова з концертом. Ми спочатку хотіли з колегами пробратися за лаштунки та розповісти їй цю історію, та згодом передумали. Навіщо лякати зірку тими страшними бувалями? Нашу справу злочинців ловити.
Того, хто увійшов до під'їзду, де жила Примадонна, відвернула консьєржка
Ця історія, що сталася на рубежі 1970-х та 1980-х років, коли Алла Пугачовавже була відомою співачкою, зіркою радянської естради, яка майже 20 років трималася в таємниці. Серійний маніяк-вбивця, що полював за Примадонною, мешканець Курська Анатолій Нагієввиявився чи не єдиним злочинцем у новітній російській історії, якому вдалося втекти з-під розстрілу.
Небезпечна слава
Йому було лише 17 років, коли його посадили за зґвалтування. Дали шість років, але просидів Нагієв лише три – був випущений достроково за зразкову поведінку. Однак цих років йому вистачило, щоб перейнятися сильними почуттями до всенародно відомої співачки Алли Пугачової: у колонії, де він сидів, щодня крутили касету із записами її пісень. Саме тоді він поставив за мету будь-що розправитися з Пугачовою.
Як згодом зізнавався маніяк, він не міг думати ні про кого іншого, голос співачки звучав у його голові навіть ночами. Намагаючись дістатися знаменитості, він розправлявся з іншими жінками, багато хто з них зовні був чимось схожий на зірку. Як Нагієв потім розповів оперативникам, у кожній жертві він бачив Пугачову. Про головний об'єкт своєї «пристрасті» злочинець, що розкривався, сам повідав детективам, але в суді історія з полюванням на зірку радянської естради не фігурувала.
Потяг смерті
1980 року незадовго до Олімпіади в Курську зупинився потяг Москва-Харків, сьомий вагон якого був зсередини рясно забруднений кров'ю - і абсолютно порожній. Перелякані пасажири, що попрямували до своїх місць, викликали міліцію. Слідчий прокуратури Олександр Дороднихз'ясував, що у вагоні мали знаходитися дві провідниці – Дерев'янкаі Зізюліна, а також дві пасажирки – Тетяна Колесниковаі Марія Лопаткіна. Проте вони якимось чином зникли.
Досить швидко з'ясувалося, що двері в сьоме купе зачинені. Знайшли ключ, відчинили двері – і виявили чоловіка, який виглядав міцно сплячим; це був електрик складу Олександр Прилуцький. Він здавався здивованим, запевняв співробітників органів, що не чув нічого підозрілого, бо спав; тим часом на його підошвах була кров. Електрика довелося затримати.
pixabay.com Зниклих жінок знайшли мертвими на рейках по дорозі. На тілах були сліди насильства та ударів ножа. Коли знайшли та опитали родичів загиблих, з'ясувалося, що жінки були пограбовані – їхні гаманці та сумки були порожні, з пальців було знято кільця, з вух вийнято сережки. Згідно зі свідченнями рідних однієї з нещасних, вона постійно носила важке старовинне кільце. Його описи були відразу розіслані в ювелірні майстерні та ломбарди.
Кільце як зачіпка
Через деякий час до міліції зателефонував курский ювелір на прізвище Нікішин- Він дізнався кільце за описом. Коли до нього з'явився чоловік, на опухлому пальці якого красувалося злощасне кільце, і попросив допомогти зняти прикрасу, ювелір звелів тому зайти за півгодини, а сам викликав міліціонерів. Так було затримано 25-річного мешканця Курська Григорій Дугін. Він, втім, присягався, що нікого не вбивав, кільце не крав, а потрапило до нього від друга – Анатолія Нагієва. Який, до речі, вихвалявся, що роздобув багато грошей.
Коли працівники міліції з'явилися з обшуком у квартиру Нагієва, то виявили там лише його схвильовану матір, яка запевняла, що «Толіка» два тижні не бачила. Опитали знайомих Нагієва; з'ясували, що молодик до своїх 23 років уже відсидів за зґвалтування, що в колонії йому дали прізвисько «Скажений», що працює він кіномеханіком, має успіх у прекрасної статі і пишається цим неймовірно.
Було проведено повторний обшук. Цього разу знайшли записник Нагієва – він тримав її в морозилці. У книжці були суцільно жіночі імена– понад три сотні з адресами по всьому Союзу. А також кілька адрес відомих співачок. У тому числі адреса самої Пугачової. Навпроти її прізвища стояв хрестик і була написана лайка.
ФОТО сайт Полювання на зірку
Провідники та начальник поїзда в один голос стверджували, що у сьомому вагоні їхав темноволосий чоловік невеликого зросту. Побачивши фото Нагієва підтвердили – так, це він. Електрик Прилуцький, почувши, що, якщо він і далі відпиратиметься, то піде не свідком, а співучасником злочину, зізнався, що вночі чув крики в одному з купе, а потім до нього увійшов хтось у закривавленому одязі, з очима, що шалено обертаються, і з ножем у руці - але тут же вийшов. Прилуцький злякався, що вбивця у разі чого йому помститься, замкнув двері, а коли в них стали стукати міліціонери, вдав, що спить.
По ділянках Курська, Ленінграда та Москви розіслали фото Нагієва. Столицю, яка готувалася до Олімпіади, почали прочісувати дружинники, але нікого не знаходили. Тим часом В'ячеслав Панкін, начальник КВС Курського облвиконкому, почав перевіряти жінок із записника Нагієва.
А Нагієв уже пасся біля будинку Примадонни. Декілька місяців він витратив на те, щоб вистежити її і почекати вдалий момент. Інформацію про Аллу він збирав досконало - стежив, з'ясовував порядок дня, розклад гастролей, коло знайомств. Одного разу йому майже вдалося здійснити задумане - він зайшов за Пугачовою в під'їзд її будинку, навіть намацав ножа в кишені - але, на щастя, його зупинила консьєржка. Анатолій відволікся на неї і співачка встигла зайти в ліфт. Консьєржка ж, яка злякала злочинця, згодом згадувала, що кулею чоловік, що вискочив з під'їзду, дуже налякав її. Його дивне обличчя жінка запам'ятала все життя: він виглядав, як буйно схиблений.
Після першої невдалої спроби здійснити задумане Нагієв почав готуватися до другої. На щастя, здійснити її він не встиг.
Взяли його у Дніпропетровську; Шалений, дізнавшись, що його шукають, рвонув на південь до однієї зі своїх коханок. Їх у нього вистачало – жінки знаходили Анатолія вельми привабливим і буквально вішалися йому на шию.
ФОТО сайт
Воїн Аеліти
З Орловського СІЗО Нагієв примудрився втекти – розірвав наручники, збив лобами двох охоронців і сиганув у вікно. Його спіймали досить швидко. І тюремники, і співкамерники Скаженого страшенно боялися: він годинами віджимався від підлоги і не приховував, що має намір бігти знову. У результаті було переведено до Курська, де на нього одягли спеціальні наручники, які не знімали навіть на час сну.
Його підозрювали у скоєнні майже сорока злочинів, але довести вдалося лише шість. Проте для смертного вироку цього вистачило. З більшістю зі своїх жертв Нагієв знайомився у поїздах. «Я жінок ріжу як курей, а мужиків не чіпаю», – казав він, наче пишався.
На суді він кидався на свідків, лаяв суддів, а почувши, що його присуджують до вищої міри, заявив: «Я, воїн Аеліти, йду від вас».
По дорозі до Новочеркаська, де мав бути виконаний вирок, Нагієв знову втік – кинувся з перону під колеса поїзда, що йде, дивом вискочив з іншого боку і поїхав на іншому поїзді. Містом і околицями розвісили його портрети, телефони міліцейських дільниць розривалися від дзвінків, оперативники прочісували вулиці.
Взяли його лише за місяць – на хуторі Янове. Нагієв влаштував собі тимчасове житло у скирті сіна – там він спав, їв, курив; носив при цьому жіночу сукню, тож навколишні жителі спочатку прийняли її за циганку. Ловили Скаженого цілою ротою. У результаті привезли до лікарні в'язниці Новочеркаська з п'ятнадцятьма пораненнями, прооперували – і незабаром виконано смертельний вирок.
Громадянство: Росія
1979-го Алла Борисівна вже купалася в променях заслуженої слави. Прима, улюблениця публіки, зірка першої величини! Після чергового великого концерту приїхала додому, увійшла до під'їзду. Секундою пізніше до нього увійшов невисокий, міцно збитий хлопець. Ліфт, бурчачи, розкрив утробу... "Молода людина! Ви до кого?" - гукнула строга консьєржка зі свого закутка. Пугачова поїхала – хлопець залишився. "То ви до кого прийшли?" - повторила запитання старенька. Хлопець повільно обернувся до неї. Консьєржка замерла. Це обличчя вона запам'ятає назавжди: "Очні яблука крутилися в нього, наче чортове колесо - з-під верхньої повіки до нижньої. Він виглядав як буйнозмішаний під час нападу". Не кажучи жодного слова, незнайомець вискочив з під'їзду.
Він витратив кілька місяців, вистежуючи Пугачову, вичікував момент - і так схибив, відволікся всього на пару секунд! "Доведеться спочатку прибрати стару дурницю!" - прикидав Нагієв, стрімко крокуючи геть від будинку Пугачової. У кишені в нього лежав зворотний квиток у Курськ. Друга спроба могла бути успішнішою.
Пугачову врятувало диво
Але ще раз побувати в Москві, щоб втілити задумане, Нагієву не вдалося. Щоразу, приїжджаючи до столиці, він по крихтах збирав інформацію про Аллу Пугачову. З'ясовував коло знайомств, порядок дня, список гастролей. "Без перебільшення можна сказати, Аллу Борисівну врятувало диво, - розповідає Амір Сабітов, у той час заступник начальника Управління карного розшуку Ростовської області. - Адже Алла тоді молоденька була, красива, каверз, агресії з боку шанувальників не чекала. Нагієв ж готував напад продумано, з маніакальною завзятістю". Але закінчити своє головне полювання маніяк не встиг. Органи взяли його за звинуваченням у вбивстві чотирьох жінок у поїзді Харків – Москва. Усього за одну поїздку Нагієв зґвалтував, пограбував та вбив двох провідниць цього складу та двох пасажирок! Трупи викидав на ходу. Проколовся на тому, що помітне з родинних коштовностей колечко однієї з жертв здав у ломбард. ...У поїздах московського напрямку маніяк підсаджувався до одиноких жінок і, не вміючи впоратися зі своєю навагою, нападав на них. "У кожній я бачив Аллу", - розповідав він потім операм. Сищики цілком обґрунтовано підозрювали Анатолія Нагієва у скоєнні понад сорока (!) подібних злочинів. Це був, ймовірно, "найшвидший" серійний вбивця в кримінальній історії Росії. Експрес-чікатіло. Проте слідство зуміло "залізно" довести лише нічну різанину у поїзді Харків – Москва. Втім, і цього було достатньо з лишком, щоб 2 липня 1981 Нагієв Анатолій Гусейнович, 1958 народження, був засуджений Курським судом до вищої міри покарання. Про Нагієва відомо небагато, він не мав своїх біографів, як у Чикатило. Родом із дуже бідної родини. При своєму невисокому зростанні - диявольськи сильний. Йому пророкували велике майбутнє у важкій атлетиці. Встиг вивчитися на кіномеханіка.
Касета з піснями Алли Борисівни зводила його з розуму
У 17 років Толя попався на зґвалтуванні, дали йому шість років. Іронія долі, але, можливо, якби не було відсидки в таборі Комі АРСР, у Нагієві не зародився б цей патологічний потяг до співачки. У мізерній фонотеці табірної радіорубки касета з піснями Пугачової була чи не єдиною. Її прокручували кілька разів на день... "Скоро,- згадував маніяк,- я не міг думати ні про кого іншого, її голос звучав у голові навіть ночами". Історія з полюванням на зірку радянської естради не фігурувала у вироку суду. Її Нагієв, розвертавшись, сам повідав детективам. У цьому немає нічого дивного: "смертники" виливають душу, не бажаючи тягти до могили таємні гріхи. Що відрізняло Анатолія Нагієва від інших "смертників", - навіть після вироку він залишався спокійним і впевненим у собі. Будучи поміщеним у одиночну камеру, днями віджимав, присідав. Вдих-видих, вдих-видих. Пульс рівний. Ще побачимось, Алла... Розстрілювати Нагієва повезли до Новочеркаська. Туди для "виконання" нерідко звозили "смертників" майже з усієї європейської частини країни.
Втеча з того світу
У ніч на 19 серпня 81-го року поїзд прибув на станцію Хотунок (окраїна Новочеркаська) з великим запізненням. Зеків перегнали з вагона на перон. Конвоїри передали етап із рук на руки співробітникам Новочеркаської в'язниці. Вагон-зак відігнали на запасну колію. По "гілці", що звільнилася, загуркотів, набираючи швидкість, товарняк. І тоді Нагієв, рвонувши з платформи, стрибнув під поїзд! Чи то споконвічне російське розгильдяйство приспало пильність стражників, чи безхранитель допоміг Нагієву - так чи інакше, у нього з'явився шанс врятуватися. Ніхто після прибуття в Новочеркаськ не спромігся зазирнути в його "супроводіловку": "Схильний до втечі. Схильний до нападу". Руки Нагієва були скуті кайданками спереду, а не за спиною. Дорогою, роздобувши цвях, він зумів звільнитися від наручників. Ніхто, навіть серед "смертників", не кинувся б під колеса поїзда. Тому що це вірна смерть. Але Нагієв вважав, що й так уже на тому світі. Він використав свій шанс.
Зустріти весілля – на нещастя
На ранок про втечу "смертника" доповіли самому Щелокову, всесильному міністру внутрішніх справ СРСР. Справа була взята на особливий контроль. На впіймання втікача дали три дні. У Ростовській області та прилеглих територіях розпочалася операція "Сірена". Особливо ретельно прочісували околиці Новочеркаська. Містом розвісили безліч листівок, оточили вокзали. В електричках чергували переодягнені оперативники. Але маніяк як у воду канув. "Пройшов вже майже місяць, багато хто пропонував згорнути пошуки, - розповідає Іван Зацепін, заступник начальника обласного погрозшуку. - Розшуковий собака, з якого прочісували поля біля місця втечі, помер від спеки. Сили людей теж були наприкінці". Штаб, який керував пошуками Нагієва, розміщувався у райвідділі Промислового району Новочеркаська. О пів на дев'яту ранку 29 вересня у штабі пролунав дзвінок із хутора Яново поблизу міста. Дзвонив дружинник.
Проїжджаючи повз Янова мотоциклом, він був зупинений місцевим жителем. Селянин помітив димок, що йде від стогу сіна неподалік його будинку. Вирішив: хлопчики бавляться. Але ні – у стогу був виритий лаз. Хтось обладнав собі житло. Усередині - посуд, убога провізія, одяг чоловічий і жіночий та саморобний календар. Шматок толю, на якому хтось відзначав дні. Розпочато його було 19 серпня, в день втечі. Але головне: дружинник повідомив міліціонерів, що зовсім недавно біля цього стогу бачили чоловіка зі рушницею. Зацепін відразу зв'язався з в'язницею, з Ростовом: зажадав надіслати негайно 10 кінологів із собаками. Наказ був: ретельно перевіряти кожен будинок, кожен сарай. Навіть у вигрібні ями велено було заглядати. Люди зі зброєю в руках розвернулися фронтом за півтора кілометра і почали спускатися з гори в хутір. А в Янові гуляли весілля, по-козацькому гуляли – широко, галасливо, п'яно. І це весілля, як не дивно, пошукам і допомогло. Напідпитку мужики вийшли на вулицю покурити, бачать - йде в їхній бік циганка. Та дивна якась: плечі широкі, ноги міцні, волохати. А слід сказати, що в останній місяць стали у хуторян речі пропадати, чого раніше не було. То в льохах хтось порається, то з мотузки білизну потягне.
Один із курців розлютився, побачивши циганку: "Ах, ти!.." Підхопивши поділ, вона зовсім не по-жіночому припустила тікати. Речі у хуторі, як потім з'ясується, пропадали з "легкої руки" Нагієва. І в циганку переодягся саме він, намагаючись у такому вигляді вийти з оточення. Але, на свою біду, зустрівся з весіллям. Міліціонери наздогнали Нагієва у свинарника на околиці хутора. Побачивши обріз у руках втікача, відкрили вогонь.
Зацепін розповідає: "Я, скажу чесно, злякався трохи: чи того підстрелили? Але згадав особливу прикмету Нагієва: "Опинившись в екстремальній обстановці, губиться, очні яблука починають обертатися". Він лежав непритомний, але очі його були відкриті. І ось тоді я зрозумів, що підстрелили того. Я побачив ці обертові очі. Жахливе, скажу вам, видовище. Ніколи я цих очей не забуду".
Пожвавили, щоб розстріляти
У в'язниці над тілом особливо небезпечного рецидивіста працював тюремний лікар. Трудився з лінню, бо від щирого серця доброї людини, яка побачила багато чого, бажав цьому тілу якнайшвидшої смерті. Досить сказати, що кров із живота Нагієва лікар вичерпував звичайною гранчастою склянкою. Нехай цей лікар залишиться безіменним: не в силах було дотримуватися клятви Гіппократа, оперуючи нелюда. Але Нагієв вижив. Більше того, вже наступного ранку після "нестерильного" медичного втручання він розплющив очі. Побачив медсестру поряд із собою: "Де я?" - "В тюрмі". - "Ти допоможеш мені тікати?" А ще за кілька днів його було переведено з палати до камери, де знову приступив до своїх тренувань. І, за спогадами очевидців, він до останньої хвилини вірив, що зможе дістатися Алли. Розслідування за фактом втечі провели у найкоротші терміни. Вирок залишився тим самим - найвищий захід. Його виконано. Похований Нагієв у могилі з інвентарним номером – ні надгробків, ні табличок із прізвищами на таких не буває. "Такого сидільця у Новочеркаську не було ні до, ні після Нагієва", - каже Зацепін. - "Навіть досвідчені тюремники вважали його мало не виродком пекла. Один із його охоронців мені казав: "Я не можу поряд з ним перебувати. Від нього, живого, смердить мертвиною".
Алла Борисівна ні про що не здогадувалася
Аміре Павловичу, чому ж ви не повідомили Аллі Борисівні про чудове порятунок від маніяка? - спитав я насамкінець у детектива.
Незабаром після розстрілу Нагієва вона приїжджала до Ростова з концертом. Ми спочатку хотіли з колегами пробратися за лаштунки та розповісти їй цю історію, та згодом передумали. Навіщо лякати зірку тими страшними бувалями? Нашу справу злочинців ловити.
Іркутська область
(26 січня, Ангарськ, Іркутська область – 28 жовтня, Новочеркаськ, Ростовська область, РРФСР, СРСР) – радянський серійний убивця, який убив у 1979-1980 роках 6 осіб. Вбивав з особливою жорстокістю, через що й отримав прізвисько «Скажений». Хотів убити Аллу Пугачову.
Життя до вбивств
Народився 26 січня 1958 року в Ангарську. Незабаром сім'я з трьома дітьми перебралася в Курську область і влаштовувалася в Суджі. У юності був невеликий на зріст, який становив лише 157 сантиметрів, проте витіснив цей недолік активними заняттями спортом, насамперед атлетичною гімнастикою. 1975 року вперше потрапив до в'язниці на 6 років за зґвалтування. Покарання відбував у Комі АРСР, але в 1978 був відпущений за хорошу поведінку.
Вбивства
Перше вбивство скоїв у січні 1979 року. Наступне вбивство скоїв того ж року 28 травня в поїзді «Чікшино-Печора». За однією з версій жертвою вбивці стала жінка, схожа на Аллу Пугачову.
Найбільше вбивство скоїв 4 липня 1980 року в поїзді «Москва-Харків». Його жертвами стали 4 жінки: дві провідниці та дві пасажирки.
Арешт, суд та страта
12 вересня 1980 року Нагієва заарештували у Дніпропетровську. Через кілька місяців намагався бігти, розірвавши наручники і зіткнувши лобами контролерів, але був схоплений охороною і незабаром переведений до Курська. 2 липня 1981 року, через рік після свого четвертого вбивства, був засуджений Курським обласним судом до виняткової міри покарання. смертної каричерез розстріл.
На початку серпня 1981 року надійшло повідомлення про переведення Нагієва в Новочеркаську в'язницю для виконання смертного вироку. 19 серпня 1981 року після прибуття в Новочеркаськ він знову втік, встигнувши проскочити перед поїздом. Міністр внутрішніх справ Щолоков був розлючений. Він дав на затримання маніяка три тижні, але його ловили майже два місяці. Під виглядом циганки він ховався в одному з таборів, але незабаром його знайшли. При повторному затриманні Нагієв чинив активний опір, був поранений 15 разів. Лікарям важко вдалося його вилікувати. Нагієв був відправлений до Новочеркаської в'язниці, де його розстріляли в жовтні 1981 року.
Відображення у культурі
- У 2010 році за мотивами історії Нагієва було знято документальний фільмз циклу «Слідство вели…»
- Документальний серіал "Легенди радянського розшуку", серія.
- Про Нагієва згадується у документальному фільмі «» (2010).
Напишіть відгук про статтю "Нагієв, Анатолій Гусейнович"
Примітки
Посилання
Уривок, що характеризує Нагієв, Анатолій Гусейнович
Коли Михайло Іванович увійшов, у нього в очах стояли сльози спогади про той час, коли він писав те, що читав тепер. Він узяв з рук Михайла Івановича листа, поклав у кишеню, уклав папери і покликав Алпатича, який уже давно чекав.На листочку паперу в нього було записано те, що треба було в Смоленську, і він, ходячи по кімнаті повз Алпатича, що чекав біля дверей, почав віддавати накази.
- Перше, папери поштового, чуєш, вісім дістей, ось за зразком; золотообрізний ... зразок, щоб неодмінно по ньому була; лаку, сургучу – за запискою Михайла Івановича.
Він скидався по кімнаті і заглянув у пам'ятну записку.
– Потім губернатору особисто листа віддати про запис.
Потім були потрібні засувки до дверей нової споруди, неодмінно такого фасону, що вигадав сам князь. Потім ящик палітурний треба було замовити для укладання заповіту.
Віддача наказів Алпатичу тривала понад дві години. Князь не відпускав його. Він сів, задумався і, заплющивши очі, задрімав. Алпатич ворухнувся.
- Ну, іди, іди; якщо що потрібно, я надішлю.
Алпатич вийшов. Князь підійшов знову до бюро, зазирнувши до нього, доторкнувся рукою до своїх паперів, знову замкнув і сів до столу писати листа губернатору.
Вже було пізно, коли він підвівся, запечатавши листа. Йому хотілося спати, але він знав, що не засне і що найгірші думки приходять йому в ліжку. Він гукнув Тихона і пішов з ним по кімнатах, щоб сказати йому, де стлати постіль цієї ночі. Він ходив, приміряючи кожен куточок.
Скрізь йому здавалося недобре, але найгірше був звичний диван у кабінеті. Диван цей був страшний йому, мабуть, по важких думках, які він передумав, лежачи на ньому. Ніде не було добре, але все ж таки найкраще був куточок у дивані за фортепіано: він ніколи ще не спав тут.
Тихін приніс з офіціантом ліжко і став уставляти.
- Не так, не так! - закричав князь і сам посунув на чверть подалі від кута, а потім знову ближче.
"Ну, нарешті все переробив, тепер відпочину", - подумав князь і надав Тихонові роздягати себе.
Досадливо морщачись від зусиль, які треба було робити, щоб зняти каптан і панталони, князь роздягнувся, важко опустився на ліжко і ніби замислився, зневажливо дивлячись на свої жовті, сухі ноги. Він не задумався, а він зволікав перед працею, що чекала йому, підняти ці ноги і пересунутись на ліжку. «Ох, як тяжко! Ох, хоч би швидше, скоріше закінчилися ці праці, і ви відпустили б мене! – думав він. Він зробив, підібгавши губи, в двадцяте це зусилля і ліг. Але тільки-но він ліг, як раптом вся ліжко поступово заходила під ним вперед і назад, ніби важко дихаючи і штовхаючись. Це бувало з ним майже щоночі. Він розплющив очі.
- Ні спокійно, прокляті! – буркнув він з гнівом на когось. «Так, так, ще щось важливе було, дуже щось важливе я приберіг собі на ніч у ліжку. Засувки? Ні, про це сказав. Ні, щось таке, що те у вітальні було. Княжна Мар'я щось брехала. Десаль щось – дурень цей – говорив. У кишені щось – не згадаю».
– Тишко! Про що за обідом говорили?
– Про князя, Михайла…
- Мовчи, мовчи. – Князь заплескав рукою по столу. – Так! Знаю, листа князя Андрія. Княжна Марія читала. Десаль щось про Вітебськ говорив. Тепер прочитаю.
Він наказав дістати листа з кишені і присунути до ліжка столик з лимонадом і витушкою - восковою свічкою і, одягнувши окуляри, почав читати. Тут тільки в тиші ночі, при слабкому світлі з-під зеленого ковпака, він, прочитавши листа, вперше на мить зрозумів його значення.
«Французи у Вітебську, через чотири переходи вони можуть мати Смоленськ; може вони вже там».
– Тишко! - Тихін схопився. - Ні, не треба, не треба! – прокричав він.
Він сховав листа під свічник і заплющив очі. І йому представився Дунай, світлий полудень, очерети, російський табір, і він входить, він, молодий генерал, без однієї зморшки на обличчі, бадьорий, веселий, рум'яний, у розмальований намет Потьомкіна, і пекуче почуття заздрості до улюбленця, таке ж сильне, як і тоді, хвилює його. І він згадує всі ті слова, які були сказані тоді при першому Побаченні з Потьомкіним. І йому здається з жовтизною в жирному обличчі невисока, товста жінка - матінка імператриця, її усмішки, слова, коли вона вперше, обласкавши, прийняла його, і згадується її ж обличчя на катафалку і те зіткнення з Зубовим, яке було тоді за її труні за право підходити до її руки.
За Аллою Пугачовою полює сексуальний маніяк. Таким буде сюжет нового серіалу, який знімає НТВ у Петербурзі. 16-серійна картина, заснована на реальних подіях із життя Примадонни, вийде на екрани у квітні 2019 року – до 70-річчя співачки. Роль Алли Борисівни (яка у кіно стане Ганною Богачовою) грає 27-річна пітерська актриса Ганна Христич.
Як повідомляє, дія в гостросюжетному детективі під назвою «Полювання на співачку» розгортається у 70-х роках, коли Пугачова на хвилі всенародної популярності стає метою маніяка Анатолія Нагієва на прізвисько «Скажений». Чоловік мав намір зґвалтувати та вбити зірку. І це не мистецька вигадка.
МИСЛИВЕЦЬ ЗА ПУГАЧОВОЮ
Раніше «Комсомолка» публікувала деталі цієї кримінальної історії, яка могла закінчитися трагедією всесоюзного мастшабу. Нагієв почав марити Пугачовою в колонії, куди потрапив у 17-річному віці за зґвалтування. Там йому, як кіномеханіку за освітою, довірили радіорубку, у бідній Перший сольний альбом співачки, щодня чув її голос, роздивлявся фото, поки бажання побачити цю жінку не стало справжньою манією, коли Нагієв вийшов з колонії достроково (за зразкову поведінку), він подався до Москви - шукати Аллу.
Зараз можна говорити про те, що маніяк мав блискучі задатки оперативника, - розповів «КП» полковник міліції Юрій Орлов(він організовував перше затримання Чікатіло, брав участь у розкритті десятків тяжких злочинів). - Нагієв кілька разів приїжджав до столиці, крупинками збирав інформацію, з'ясовував коло знайомств Пугачової, її розпорядок дня, розклад гастролей, приходив на концерти, намагався з нею зблизитися. Що він хотів від Алли? Думаю, це зрозуміло, враховуючи, що в сексуальному плані був нездоровий.
Якось Нагієв роздобув солідний одяг, купив квіти і проник у гримерну співачку, де представився серйозною людиною. Він засинав Пугачову компліментами, і вона погодилася на зустріч, передала йому свою візитку з домашньою адресою. Те, що сталося далі, має дві версії. По одній, маніяк весь вечір чекав на Аллу біля під'їзду, але вона так і не з'явилася. Іншою співачка приїхала дуже пізно. Коли вона увійшла до під'їзду, Нагієв шмигнув за нею. Він міг наздогнати Аллу в ліфті, але зірку врятувала випадковість у вигляді пильної консьєржки. "Ви куди?" - Запитала вона у чоловіка. Секунда затримки, і ліфт із Пугачовою закрився.
Нагієв втік, але консьєржка встигла поглянути на нього. Очі маніяка шалено оберталися, здавалося, ніби їх зовсім немає. Від такого жаху жінка ледь не зомліла.
ЕКСПРЕС-ЧИКАТИЛО
Провал змусив злочинця виїхати зі столиці. Мабуть, він збирався повернутись і здійснити задумане, але йому не вистачило терпіння. В одну з ночей він зґвалтував і вбив чотирьох жінок у поїзді «Харків – Москва» – двох провідниць та двох пасажирок. Трупи бузувір викинув у вікно.
Він потім розповідав операм, що у кожній жертві бачив Аллу, - згадує відомий детектив, 86-річний Амір Сабітов, який у ті роки працював заступником начальника карного розшуку Ростовської області. - Він був, мабуть, найшвидшим серійним вбивцею в кримінальній історії Росії. Такий собі експрес-Чикатило.
Після цієї події «мисливця за Пугачовою» і зловили. Він зняв обручку з руки однієї з жертв, а потім здав її в ломбард. За цією зачіпкою манька затримали практично одразу. Справа була у вересні 1980 року.
Вбивцю засудили до розстрілу. Торішнього серпня 1981-го Нагієва повезли на страту. На станції Хотунок конвоїри передали його та інших зеків співробітникам новочеркаської в'язниці. Але охорона припустилася помилки - руки маніяка були скуті спереду, а не ззаду. Цього, разом із природною спритністю, чоловікові вистачило щоб втекти. В'язні стояли на пероні, коли за три метри від них почав рух товарний поїзд. Нагієв стрибнув просто під колеса складу, викотився з іншого боку колій і рвонув до лісосмуги.
Спецоперація з упіймання «мисливця за Пугачовою» тривала більше місяця. Сотні міліціонерів шукали його по всій Ростовській області. Вбивця ж ховався у сараї на околиці невеликого села. Нагієв роздобув жіночий одяг, у якому регулярно вирушав красти продукти у місцевих жителів. Якось на дивну "циганку" звернули увагу гості весілля. Один із них повідомив про неї дільничний. Почувши недобре, Нагієв знову кинувся тікати, але був поранений пострілом під час облави. Під час затримання у злочинця в жіночому одязі знайшли обріз та ніж.
Місце, де місяць ховався "мисливець на Пугачову". Фото: архів Амір Сабітов
Нагієва було розстріляно в Новочеркаській в'язниці 28 жовтня 1981 року. Кажуть, маніяк до останнього вірив, що йому ще вдасться дістатися Алли. Через п'ять років Пугачова приїхала до Ростова-на-Дону на концерт для донських міліціонерів. Вже після виступу вони вирішили розповісти артистці про страшному маніякуНагієва, який на неї полював упродовж кількох років. Але потім передумали – вирішили не лякати зірку.
До речі, деякі епізоди злочинної біографії Нагієва були використані Данилом Корецьким у його творі «Виконати виконання». Наразі злочинець став ще й прототипом для кіношного персонажа. Щоправда, його ім'я, як і ім'я Алли Борисівни, буде змінено. Маньяка зіграє актор Артем Бистров.
В ТЕМУ
Подарунок у вигляді серіалу Пугачову навряд чи потішить, бо ніхто з нею не погоджував ні те що сценарій, але навіть саму ідею проекту. Про це «Комсомольській правді» повідомила директорка співачки Олена Чупракова. На наше запитання, чи радилися сценарист та режисер з Аллою Борисівною, чи давала вона дозвіл на зйомки, Чупракова відповіла:
Ні. Вони завжди все самі роблять.
Мабуть тому замість Алли Пугачової у фільмі фігурує співачка Ганна Богачова, а маніяк Нагієв у сценарії позначений, як Ніконов.
Продюсер серіалу заборонив членам команди повідомляти деталі, але шила в мішку не приховаєш.
Вже відзняли побутові сцени з 1978 року, - розповіли учасники знімального процесу. – На вулицях Санкт-Петербурга знімається Москва, відділення міліції, були сцени на «занедбаному цвинтарі НКВС», у «психлікарні». Головна роль на майданчику – у Олександра Устюгова. Це той самий Шилов із «Ментівських воєн». Він грає міліціонера, який шукає маніяка. Для героя Устюгова виписали чорну "Волгу" - "ГАЗ-24". За кермом він їздив сам, а небезпечні трюки виконували каскадери. Лінія співачки у серіалі не головна, але важлива.
Я не люблю розповідати про роль заздалегідь, до того, як вийшов фільм, - не став вдаватися до подробиць Артем Бистров, який грає маніяка.
До речі, зростання 33-річного Бистрова – 182 см (нагадаємо, у маніяка – 158 см). Натомість усі на майданчику дивувалися портретній схожості Бистрова та злочинця. А ось співачка Ганна Богачова у виконанні 27-річної Ганни Христич анітрохи не схожа на яскраву та харизматичну Аллу Пугачову, хіба що віком. Аллі Борисівні 1978 року було 29 років. Зате Христич має щербинку між зубами, як і молоду Пугачову. Фарбована блондинка Христич носить у фільмі руду перуку. Хоч у Ганни і не головна роль у картині, але вона готувалася відповідально – переглянула всі доступні документальні хроніки та інтерв'ю з Примадонною.
Народився 1958 року в Дагестанській АРСР. У юності був невеликий на зріст, який становив лише 157 сантиметрів, проте витіснив цей недолік активними заняттями спортом, насамперед атлетичною гімнастикою. 1975 року вперше потрапив до в'язниці на 6 років за зґвалтування. Покарання відбував у Комі АРСР, але в 1978 був відпущений за хорошу поведінку.
Вбивства
Перше вбивство скоїв у січні 1979 року. Наступне вбивство скоїв того ж року 28 травня у поїзді «Чікшино-Печора». За однією з версій жертвою вбивці стала жінка, схожа на Аллу Пугачову.
Найбільше вбивство скоїв 4 липня 1980 року у поїзді «Москва-Харків». Його жертвами стали 4 жінки: дві провідниці та дві пасажирки.
Арешт, суд та страта
12 вересня 1980 року Нагієва заарештували у Дніпропетровську. Через кілька місяців намагався бігти, розірвавши наручники і зіштовхнувши лобами контролерів, але був схоплений охороною, і незабаром переведений до Курська. 2 липня 1981, через рік після свого четвертого вбивства, був засуджений Курським обласним судом до виняткової міри покарання - страти через розстріл.
На початку серпня 1981 року надійшло повідомлення про переведення Нагієва в Новочеркаську в'язницю для виконання смертного вироку. 19 серпня 1981 року після прибуття в Новочеркаськ він знову втік, встигнувши проскочити перед поїздом. Міністр внутрішніх справ Щолоков був розлючений. Він дав на затримання маніяка три тижні, але його ловили майже два місяці. Під виглядом циганки він ховався в одному з таборів, але незабаром його знайшли. При повторному затриманні Нагієв чинив активний опір, був поранений 15 разів. Лікарям важко вдалося його вилікувати. Нагієв був відправлений до Новочеркаської в'язниці, де його розстріляли в жовтні 1981 року.
Відображення у культурі
- У 2010 році за мотивами історії Нагієва було знято документальний фільм «Скаженого знищити!» із циклу «Слідство вели…».
- Документальний серіал "Легенди радянського розшуку", серія "Мисливець за Пугачовою".
- Деякі епізоди злочинної біографії Нагієва були використані Д. Корецьким у його творі «Привести у виконання» при створенні образу вбивці на прізвисько «Удав».
1979-го Алла Борисівна вже купалася в променях заслуженої слави. Прима, улюблениця публіки, зірка першої величини! Після чергового великого концерту приїхала додому, увійшла до під'їзду. Секундою пізніше до нього увійшов невисокий, міцно збитий хлопець. Ліфт, бурчачи, розкрив утробу
1979-го Алла Борисівна вже купалася в променях заслуженої слави. Прима, улюблениця публіки, зірка першої величини! Після чергового великого концерту приїхала додому, увійшла до під'їзду. Секундою пізніше до нього увійшов невисокий, міцно збитий хлопець. Ліфт, бурчачи, розкрив утробу... Молодий чоловік! Ви до кого? - гукнула строга консьєржка зі свого закутка. Пугачова поїхала – хлопець залишився. То ви до кого прийшли? - повторила запитання старенька. Хлопець повільно обернувся до неї. Консьєржка замерла. Це обличчя вона запам'ятає назавжди: Очні яблука крутилися в нього, наче чортове колесо - з-під верхньої повіки до нижньої. Він виглядав як буйнозмішаний під час нападу. Не кажучи жодного слова, незнайомець вискочив з під'їзду.
Він витратив кілька місяців, вистежуючи Пугачову, вичікував момент - і так схибив, відволікся всього на пару секунд! Прийде спочатку прибрати стару дурницю! - прикидав Нагієв, стрімко крокуючи геть від будинку Пугачової. У кишені в нього лежав зворотний квиток у Курськ. Друга спроба могла бути успішнішою.
Пугачову врятувало диво
Але ще раз побувати в Москві, щоб втілити задумане, Нагієву не вдалося. Щоразу, приїжджаючи до столиці, він по крихтах збирав інформацію про Аллу Пугачову. З'ясовував коло знайомств, порядок дня, список гастролей. Без перебільшення можна сказати, Аллу Борисівну врятувало диво, – розповідає Амір Сабітов, на той час заступник начальника Управління карного розшуку Ростовської області. - Алла ж тоді молоденька була, гарна, каверзи, агресії з боку шанувальників не чекала. Нагієв готував напад продумано, з маніакальною завзятістю. Але закінчити своє головне полювання маніяк не встиг. Органи взяли його за звинуваченням у вбивстві чотирьох жінок у поїзді Харків – Москва. Усього за одну поїздку Нагієв зґвалтував, пограбував та вбив двох провідниць цього складу та двох пасажирок! Трупи викидав на ходу. Проколовся на тому, що помітне з родинних коштовностей колечко однієї з жертв здав у ломбард. ...У поїздах московського напрямку маніяк підсаджувався до одиноких жінок і, не вміючи впоратися зі своєю навагою, нападав на них. У кожній я бачив Аллу, – розповідав він потім операм. Сищики цілком обґрунтовано підозрювали Анатолія Нагієва у скоєнні понад сорока (!) подібних злочинів. Це був, ймовірно, найшвидший серійний вбивця в кримінальній історії Росії. Експрес-чікатіло. Проте слідство зуміло залізно довести лише нічну різанину в поїзді Харків – Москва. Втім, і цього було достатньо з лишком, щоб 2 липня 1981 Нагієв Анатолій Гусейнович, 1958 народження, був засуджений Курським судом до вищої міри покарання. Про Нагієва відомо небагато, він не мав своїх біографів, як у Чикатило. Родом із дуже бідної родини. При своєму невисокому зростанні - диявольськи сильний. Йому пророкували велике майбутнє у важкій атлетиці. Встиг вивчитися на кіномеханіка.
Касета з піснями Алли Борисівни зводила його з розуму
У 17 років Толя попався на зґвалтуванні, дали йому шість років. Іронія долі, але, можливо, якби не було відсидки в таборі Комі АРСР, у Нагієві не зародився б цей патологічний потяг до співачки. У мізерній фонотеці табірної радіорубки касета з піснями Пугачової була чи не єдиною. Її прокручували кілька разів на день... Скоро,— згадував маніяк,— я не міг думати ні про кого іншого, її голос звучав у голові навіть ночами. Історія з полюванням на зірку радянської естради не фігурувала у вироку суду. Її Нагієв, розвертавшись, сам повідав детективам. У цьому немає нічого дивного: смертники виливають душу, не бажаючи тягти до могили таємні гріхи. Що відрізняло Анатолія Нагієва від інших смертників, - навіть після вироку він залишався спокійним і впевненим у собі. Будучи поміщеним у одиночну камеру, днями віджимав, присідав. Вдих-видих, вдих-видих. Пульс рівний. Ще побачимось, Алла... Розстрілювати Нагієва повезли до Новочеркаська. Туди для виконання нерідко звозили смертників майже з усієї європейської частини країни.
Втеча з того світу
У ніч на 19 серпня 81-го року поїзд прибув на станцію Хотунок (окраїна Новочеркаська) з великим запізненням. Зеків перегнали з вагона на перон. Конвоїри передали етап із рук на руки співробітникам Новочеркаської в'язниці. Вагон-зак відігнали на запасну колію. По гілці, що звільнилася, загуркотів, набираючи швидкість, товарняк. І тоді Нагієв, рвонувши з платформи, стрибнув під поїзд! Чи то споконвічне російське розгильдяйство приспало пильність стражників, чи безхранитель допоміг Нагієву - так чи інакше, у нього з'явився шанс врятуватися. Ніхто після прибуття в Новочеркаськ не спромігся зазирнути в його супроводилку: Схильний до втечі. Схильний до нападу. Руки Нагієва були скуті кайданками спереду, а не за спиною. Дорогою, роздобувши цвях, він зумів звільнитися від наручників. Ніхто, навіть серед смертників, не кинувся б під колеса поїзда. Тому що це вірна смерть. Але Нагієв вважав, що й так уже на тому світі. Він використав свій шанс.
Зустріти весілля – на нещастя
На ранок про втечу смертника доповіли самому Щелокову, всесильному міністру внутрішніх справ СРСР. Справа була взята на особливий контроль. На впіймання втікача дали три дні. У Ростовській області та прилеглих територіях розпочалася операція Сирена. Особливо ретельно прочісували околиці Новочеркаська. Містом розвісили безліч листівок, оточили вокзали. В електричках чергували переодягнені оперативники. Але маніяк як у воду канув. Пройшов уже майже місяць, багато хто пропонував згорнути пошуки, - розповідає Іван Зацепін, заступник начальника обласного погрозшуку. - Розшуковий собака, з якого прочісували поля біля місця втечі, помер від спеки. Сили людей теж закінчувалися. Штаб, який керував пошуками Нагієва, розміщувався у райвідділі Промислового району Новочеркаська. О пів на дев'яту ранку 29 вересня у штабі пролунав дзвінок із хутора Яново поблизу міста. Дзвонив дружинник.
Проїжджаючи повз Янова мотоциклом, він був зупинений місцевим жителем. Селянин помітив димок, що йде від стогу сіна неподалік його будинку. Вирішив: хлопчики бавляться. Але ні – у стогу був виритий лаз. Хтось обладнав собі житло. Усередині - посуд, убога провізія, одяг чоловічий і жіночий та саморобний календар. Шматок толю, на якому хтось відзначав дні. Розпочато його було 19 серпня, в день втечі. Але головне: дружинник повідомив міліціонерів, що зовсім недавно біля цього стогу бачили чоловіка зі рушницею. Зацепін відразу зв'язався з в'язницею, з Ростовом: зажадав надіслати негайно 10 кінологів із собаками. Наказ був: ретельно перевіряти кожен будинок, кожен сарай. Навіть у вигрібні ями велено було заглядати. Люди зі зброєю в руках розвернулися фронтом за півтора кілометра і почали спускатися з гори в хутір. А в Янові гуляли весілля, по-козацькому гуляли – широко, галасливо, п'яно. І це весілля, як не дивно, пошукам і допомогло. Напідпитку мужики вийшли на вулицю покурити, бачать - йде в їхній бік циганка. Та дивна якась: плечі широкі, ноги міцні, волохати. А слід сказати, що в останній місяць стали у хуторян речі пропадати, чого раніше не було. То в льохах хтось порається, то з мотузки білизну потягне.
Один із курців розлютився, побачивши циганку: Ах, ти!.. Підхопивши поділ, вона зовсім не по-жіночому припустила тікати. Речі у хуторі, як потім з'ясується, пропадали з легкої руки Нагієва. І в циганку переодягся саме він, намагаючись у такому вигляді вийти з оточення. Але, на свою біду, зустрівся з весіллям. Міліціонери наздогнали Нагієва у свинарника на околиці хутора. Побачивши обріз у руках втікача, відкрили вогонь.
Зацепін розповідає: Я, скажу чесно, злякався небагато: чи того підстрелили? Але згадав особливу прикмету Нагієва: Опинившись в екстремальній обстановці, губиться, очні яблука починають обертатися. Він лежав непритомний, але очі його були розплющені. І ось тоді я зрозумів, що підстрелили того. Я побачив ці очі, що обертаються. Моторошне, скажу вам, видовище. Ніколи я цих очей не забуду.
Пожвавили, щоб розстріляти
У в'язниці над тілом особливо небезпечного рецидивіста працював тюремний лікар. Трудився з лінню, бо від щирого серця доброї людини, яка побачила багато чого, бажав цьому тілу якнайшвидшої смерті. Досить сказати, що кров із живота Нагієва лікар вичерпував звичайною гранчастою склянкою. Нехай цей лікар залишиться безіменним: не в силах було дотримуватися клятви Гіппократа, оперуючи нелюда. Але Нагієв вижив. Більше того, вже наступного ранку після нестерильного медичного втручання він розплющив очі. Побачив медсестру поряд із собою: Де я? - В тюрмі. - Ти допоможеш мені тікати? А ще за кілька днів його було переведено з палати до камери, де знову приступив до своїх тренувань. І, за спогадами очевидців, він до останньої хвилини вірив, що зможе дістатися Алли. Розслідування за фактом втечі провели у найкоротші терміни. Вирок залишився тим самим - найвищий захід. Його виконано. Похований Нагієв у могилі з інвентарним номером – ні надгробків, ні табличок із прізвищами на таких не буває. Такого сидільця у Новочеркаську не було ні до, ні після Нагієва, – каже Зацепін. - Навіть досвідчені тюремники вважали його мало не виродком пекла. Один із його охоронців мені казав: Я не можу поруч із ним перебувати. Від нього, живого, смердить мертвечиною.
Алла Борисівна ні про що не здогадувалася
Аміре Павловичу, чому ж ви не повідомили Аллі Борисівні про чудове порятунок від маніяка?
Незабаром після розстрілу Нагієва вона приїжджала до Ростова з концертом. Ми спочатку хотіли з колегами пробратися за лаштунки та розповісти їй цю історію, та згодом передумали. Навіщо лякати зірку тими страшними бувалями? Нашу справу злочинців ловити.
(1958-01-26)
Анатолій Гусейнович Нагієв(26 січня, Ангарськ, Іркутська область – 28 жовтня або 5 квітня, Новочеркаськ, Ростовська область, РРФСР, СРСР) – радянський серійний та масовий вбивця, який убив у 1979-1980 роках як мінімум 6 жінок з особливою жорстокістю. Отримав прізвисько «Скажений». Хотів убити Аллу Пугачову.
Життя до вбивств[ | ]
Вбивства ]
Після звільнення працював у селищі Чикшине Печорського району Комі АРСР. 30 січня 1979 року в місті Печора зґвалтував та вбив випадкову знайому (Ольгу Дем'яненко) у її квартирі. 28 травня того ж року зґвалтував і вбив пасажирку поїзда (Дар'ю Кравченко), на якому їхав до Печори, скориставшись тим, що вагон був майже порожнім. Тіло сховав у багажний відсік під сидінням. За однією з версій, жертва маніяка була схожа Аллу Пугачову.
Незабаром повернувся до Курської області. Влаштувався працювати кіномеханіком пересувної кіноустановки. Умови роботи дозволяли Нагієву проводити багато часу поза місцем проживання.
4 липня 1980 року в напівпорожньому вагоні поїзда «Москва-Харків» зґвалтував та вбив 4 жінок – 2 провідниць (Дерев'янко та Зізюліну) та 2 пасажирок (Марію Лопаткіну та Тетяну Колесникову). Тіла своїх жертв викинув у вікно в районі Орла між станціями «Сталевий кінь» та «Становий Колодязь».
Крім того, з листопада 1979 по вересень 1980 року скоїв більше 30 зґвалтувань у різних населених пунктахСРСР.
Арешт та суд [| ]
У день останнього вбивства Нагієва, зі слідами крові на одязі та ножем у руці, бачив електрик потяга, але маніяк не став його вбивати. Детективи склали докладний список речей, які Нагієв забрав у своїх жертв. Описи ювелірних прикрас були розіслані до ломбардів та ювелірних майстерень низки міст СРСР. Перстень однієї з жертв злочинець віддав своєму знайомому. Той прийшов із кільцем в одну з ювелірних майстерень Курська, де його було впізнано. Знайомий злочинець сказав оперативникам, хто дав йому обручку. У будинку матері Нагієва було проведено обшук, під час якого було знайдено його записник з адресами у різних населених пунктах СРСР.
12 вересня 1980 року Нагієва заарештували у Дніпропетровську. Спочатку було відправлено до Орловського СІЗО. Через кілька місяців намагався бігти, розірвавши наручники і зіткнувши лобами конвоїрів, але його схопили. Незабаром його перевели до Курського СІЗО під посилену охорону. Після цього Нагієв почав зізнаватись у своїх злочинах, у тому числі й тих, у яких його спочатку не підозрювали, наприклад, перші 2 вбивства. Існує припущення, що вчинених ним вбивств було більше, ніж змогли довести. Крім того, маніяк зізнався, що, відбуваючи ще термін, він хотів убити Аллу Пугачову, і для цього кілька разів їздив до Москви.
2 липня 1981 Нагієв був засуджений Курським обласним судом до виняткової міри покарання - страти через розстріл.
Втеча, другий арешт та страта[ | ]
На початку серпня 1981 року надійшло повідомлення про переведення Нагієва в Новочеркаську в'язницю для виконання смертного вироку. 19 серпня 1981 року після прибуття в Новочеркаськ він знову втік, встигнувши проскочити перед поїздом.
Того, хто увійшов до під'їзду, де жила Примадонна, відвернула консьєржка
Ця історія, що сталася на рубежі 1970-х та 1980-х років, коли Алла Пугачовавже була відомою співачкою, зіркою радянської естради, яка майже 20 років трималася в таємниці. Серійний маніяк-вбивця, що полював за Примадонною, мешканець Курська Анатолій Нагієввиявився чи не єдиним злочинцем у новітній російській історії, якому вдалося втекти з-під розстрілу.
Небезпечна слава
Йому було лише 17 років, коли його посадили за зґвалтування. Дали шість років, але просидів Нагієв лише три – був випущений достроково за зразкову поведінку. Однак цих років йому вистачило, щоб перейнятися сильними почуттями до всенародно відомої співачки Алли Пугачової: у колонії, де він сидів, щодня крутили касету із записами її пісень. Саме тоді він поставив за мету будь-що розправитися з Пугачовою.
Як згодом зізнавався маніяк, він не міг думати ні про кого іншого, голос співачки звучав у його голові навіть ночами. Намагаючись дістатися знаменитості, він розправлявся з іншими жінками, багато хто з них зовні був чимось схожий на зірку. Як Нагієв потім розповів оперативникам, у кожній жертві він бачив Пугачову. Про головний об'єкт своєї «пристрасті» злочинець, що розкривався, сам повідав детективам, але в суді історія з полюванням на зірку радянської естради не фігурувала.
Потяг смерті
1980 року незадовго до Олімпіади в Курську зупинився потяг Москва-Харків, сьомий вагон якого був зсередини рясно забруднений кров'ю - і абсолютно порожній. Перелякані пасажири, що попрямували до своїх місць, викликали міліцію. Слідчий прокуратури Олександр Дороднихз'ясував, що у вагоні мали знаходитися дві провідниці – Дерев'янкаі Зізюліна, а також дві пасажирки – Тетяна Колесниковаі Марія Лопаткіна. Проте вони якимось чином зникли.
Досить швидко з'ясувалося, що двері в сьоме купе зачинені. Знайшли ключ, відчинили двері – і виявили чоловіка, який виглядав міцно сплячим; це був електрик складу Олександр Прилуцький. Він здавався здивованим, запевняв співробітників органів, що не чув нічого підозрілого, бо спав; тим часом на його підошвах була кров. Електрика довелося затримати.
pixabay.com
Зниклих жінок знайшли мертвими на рейках по дорозі. На тілах були сліди насильства та ударів ножа. Коли знайшли та опитали родичів загиблих, з'ясувалося, що жінки були пограбовані – їхні гаманці та сумки були порожні, з пальців було знято кільця, з вух вийнято сережки. Згідно зі свідченнями рідних однієї з нещасних, вона постійно носила важке старовинне кільце. Його описи були відразу розіслані в ювелірні майстерні та ломбарди.
Кільце як зачіпка
Через деякий час до міліції зателефонував курский ювелір на прізвище Нікішин- Він дізнався кільце за описом. Коли до нього з'явився чоловік, на опухлому пальці якого красувалося злощасне кільце, і попросив допомогти зняти прикрасу, ювелір звелів тому зайти за півгодини, а сам викликав міліціонерів. Так було затримано 25-річного мешканця Курська Григорій Дугін. Він, втім, присягався, що нікого не вбивав, кільце не крав, а потрапило до нього від друга – Анатолія Нагієва. Який, до речі, вихвалявся, що роздобув багато грошей.
Коли працівники міліції з'явилися з обшуком у квартиру Нагієва, то виявили там лише його схвильовану матір, яка запевняла, що «Толіка» два тижні не бачила. Опитали знайомих Нагієва; з'ясували, що молодик до своїх 23 років уже відсидів за зґвалтування, що в колонії йому дали прізвисько «Скажений», що працює він кіномеханіком, має успіх у прекрасної статі і пишається цим неймовірно.
Було проведено повторний обшук. Цього разу знайшли записник Нагієва – він тримав її в морозилці. У книжці були суцільно жіночі імена - понад три сотні, з адресами по всьому Союзу. А також кілька адрес відомих співачок. У тому числі адреса самої Пугачової. Навпроти її прізвища стояв хрестик і була написана лайка.
ФОТО сайт Полювання на зірку
Провідники та начальник поїзда в один голос стверджували, що у сьомому вагоні їхав темноволосий чоловік невеликого зросту. Побачивши фото Нагієва підтвердили – так, це він. Електрик Прилуцький, почувши, що, якщо він і далі відпиратиметься, то піде не свідком, а співучасником злочину, зізнався, що вночі чув крики в одному з купе, а потім до нього увійшов хтось у закривавленому одязі, з очима, що шалено обертаються, і з ножем у руці - але тут же вийшов. Прилуцький злякався, що вбивця у разі чого йому помститься, замкнув двері, а коли в них стали стукати міліціонери, вдав, що спить.
По ділянках Курська, Ленінграда та Москви розіслали фото Нагієва. Столицю, яка готувалася до Олімпіади, почали прочісувати дружинники, але нікого не знаходили. Тим часом В'ячеслав Панкін, начальник КВС Курського облвиконкому, почав перевіряти жінок із записника Нагієва.
А Нагієв уже пасся біля будинку Примадонни. Декілька місяців він витратив на те, щоб вистежити її і почекати вдалий момент. Інформацію про Аллу він збирав досконало - стежив, з'ясовував порядок дня, розклад гастролей, коло знайомств. Одного разу йому майже вдалося здійснити задумане - він зайшов за Пугачовою в під'їзд її будинку, навіть намацав ножа в кишені - але, на щастя, його зупинила консьєржка. Анатолій відволікся на неї і співачка встигла зайти в ліфт. Консьєржка ж, яка злякала злочинця, згодом згадувала, що кулею чоловік, що вискочив з під'їзду, дуже налякав її. Його дивне обличчя жінка запам'ятала все життя: він виглядав, як буйно схиблений.
Після першої невдалої спроби здійснити задумане Нагієв почав готуватися до другої. На щастя, здійснити її він не встиг.
Взяли його у Дніпропетровську; Шалений, дізнавшись, що його шукають, рвонув на південь до однієї зі своїх коханок. Їх у нього вистачало – жінки знаходили Анатолія вельми привабливим і буквально вішалися йому на шию.
ФОТО сайт Воїн Аеліти
З Орловського СІЗО Нагієв примудрився втекти – розірвав наручники, збив лобами двох охоронців і сиганув у вікно. Його спіймали досить швидко. І тюремники, і співкамерники Скаженого страшенно боялися: він годинами віджимався від підлоги і не приховував, що має намір бігти знову. У результаті було переведено до Курська, де на нього одягли спеціальні наручники, які не знімали навіть на час сну.
Його підозрювали у скоєнні майже сорока злочинів, але довести вдалося лише шість. Проте для смертного вироку цього вистачило. З більшістю зі своїх жертв Нагієв знайомився у поїздах. «Я жінок ріжу як курей, а мужиків не чіпаю», – казав він, наче пишався.
На суді він кидався на свідків, лаяв суддів, а почувши, що його присуджують до вищої міри, заявив: «Я, воїн Аеліти, йду від вас».
По дорозі до Новочеркаська, де мав бути виконаний вирок, Нагієв знову втік – кинувся з перону під колеса поїзда, що йде, дивом вискочив з іншого боку і поїхав на іншому поїзді. Містом і околицями розвісили його портрети, телефони міліцейських дільниць розривалися від дзвінків, оперативники прочісували вулиці.
Взяли його лише за місяць – на хуторі Янове. Нагієв влаштував собі тимчасове житло у скирті сіна – там він спав, їв, курив; носив при цьому жіночу сукню, тож навколишні жителі спочатку прийняли її за циганку. Ловили Скаженого цілою ротою. У результаті привезли до лікарні в'язниці Новочеркаська з п'ятнадцятьма пораненнями, прооперували – і незабаром виконано смертельний вирок.
А Пугачова, як розповідали, довгі роки після цього викреслювала Курськ зі списку міст, до яких збиралася поїхати на гастролі.
Народився 1958 року в Дагестанській АРСР. У юності був невеликий на зріст, який становив лише 157 сантиметрів, проте витіснив цей недолік активними заняттями спортом, насамперед атлетичною гімнастикою. 1975 року вперше потрапив до в'язниці на 6 років за зґвалтування. Покарання відбував у Комі АРСР, але в 1978 був відпущений за хорошу поведінку.
Вбивства
Перше вбивство скоїв у січні 1979 року. Наступне вбивство скоїв того ж року 28 травня у поїзді «Чікшино-Печора». За однією з версій жертвою вбивці стала жінка, схожа на Аллу Пугачову.
Найбільше вбивство скоїв 4 липня 1980 року у поїзді «Москва-Харків». Його жертвами стали 4 жінки: дві провідниці та дві пасажирки.
Арешт, суд та страта
12 вересня 1980 року Нагієва заарештували у Дніпропетровську. Через кілька місяців намагався бігти, розірвавши наручники і зіштовхнувши лобами контролерів, але був схоплений охороною, і незабаром переведений до Курська. 2 липня 1981, через рік після свого четвертого вбивства, був засуджений Курським обласним судом до виняткової міри покарання - страти через розстріл.
На початку серпня 1981 року надійшло повідомлення про переведення Нагієва в Новочеркаську в'язницю для виконання смертного вироку. 19 серпня 1981 року після прибуття в Новочеркаськ він знову втік, встигнувши проскочити перед поїздом. Міністр внутрішніх справ Щолоков був розлючений. Він дав на затримання маніяка три тижні, але його ловили майже два місяці. Під виглядом циганки він ховався в одному з таборів, але незабаром його знайшли. При повторному затриманні Нагієв чинив активний опір, був поранений 15 разів. Лікарям важко вдалося його вилікувати. Нагієв був відправлений до Новочеркаської в'язниці, де його розстріляли в жовтні 1981 року.
Відображення у культурі
- У 2010 році за мотивами історії Нагієва було знято документальний фільм «Скаженого знищити!» із циклу «Слідство вели…».
- Документальний серіал "Легенди радянського розшуку", серія "Мисливець за Пугачовою".
- Деякі епізоди злочинної біографії Нагієва були використані Д. Корецьким у його творі «Привести у виконання» при створенні образу вбивці на прізвисько «Удав».
Втеча з-під конвою Анатолія Нагієва – це особлива розмова. Хто він такий - Анатолій Гусейнович Нагієв, який заробив до двадцяти трьох років «вишку» за звіряче вбивство чотирьох людей? Народився у Дагестані, з бідної родини, батько інгуш, мати – козашка. Зростанням ледве дотягнув до 157 сантиметрів і, як багато невисоких підлітків, прагнув компенсувати нестачу «вершків» якостями, які надали б йому авторитет серед приятелів. Посилено займався спортом - атлетичною гімнастикою, мав неабияку силу. З гріхом навпіл закінчив школу, до 16 років вивчився на кіномеханіка. Але 1975 року вільне життя несподівано обірвалося. 17-річний Нагієв отримав шість років позбавлення волі за однією з найганебніших статей КК - 117-ю (зґвалтування) та «загримів» у Комі АРСР. Ці зони вважаються особливо суворими, і йти туди зі 117-ї – небезпечно для здоров'я та сексуальної невинності. З «гарячого хлопчика» роблять табірну «дівчинку». І жодна фізична сила не допомогла б захиститись від сили «зеківської справедливості». Не виключено, що те саме сталося з Нагієвим і зашкодило його психіку. Майже всі маніяки колись ставали жертвами сексуальних знущань.
Цим можна пояснити те, що Нагієв вийшов на волю з маніакальною ненавистю до жіночої статі. Незабаром його затримують за звірячий злочин. У поїзді Харків – Москва він зґвалтував, пограбував та вбив одразу двох провідниць та двох пасажирок! Трупів позбувся, скинувши їх на ходу з вагона. Але «жадібність фраєра губить»: садист здав у ломбард під власним ім'ям фамільну коштовність однієї з жертв. Решта була справою техніки сискарів. Втім, ті досі вважають, що Нагієв насправді вчинив понад сорок подібних злочинів. Але довести вдалося лише «поїздне». Хлопець не розколовся. Натомість охоче розповідав історію про те, як готував розправу... над Аллою Пугачовою! Наскільки історія близька до реальності – хто знає... У вироку Курського суду від 2 липня 1981 року про «полювання на Пугачову» – жодного слова. Але й без неї Нагієва було засуджено до розстрілу.
Анна Кареніна,
Або Каштанка під паровозом
Мало кому хочеться вмирати у 23 роки. Нагієв був точно не з таких. З перших днів утримання в одиночній камері вбивця підтримував фізичну форму, відтискаючись від підлоги, роблячи розтяжки, відточуючи блискавичні удари. З боку наглядачів це не схвалюється. Особливо коли до спортивних здобутків готуються «сидельці», яким не сьогодні – завтра «змастить лоб зеленкою» (розстріляють).
Ти що, пика звірина, зібрався від чортів на тому світі відбиватися? – зло цікавилися прапорщики. Нагієв тільки шалено обертав очима і продовжував своє.
Зазвичай засуджені виключно сиділи смирно, писали помилування і молилися. Нагієв одержав у черговиків кличку «хорт». А в особистій справі кавказця з'явився запис: "Схильний до втечі та нападу на співробітників адміністрації". З такою милою характеристикою маніяка повезли до «розстрільної» в'язниці. У «столипіні» смертники займають одиночні камери-купе, відокремлені від коридору міцними ґратами з осередками 5х5. За Нагієвим конвой стежив особливо пильно: кавказьких карних злочинців взагалі не люблять, а вже з такою «супроводилівкою»... На станції Хотунок Новочеркаська «пасажирів» приймав зустрічний конвой місцевої слідчої в'язниці. Поряд із будівлею вокзалу розташований обмінний пункт - вагончик, обкладений цеглою. Тут зеків розподіляють по автозаках. Хтось їде етапом в інший кінець Росії, хтось – на переслідування. А хтось – в останню путь. До таких – ставлення особливе. До них заходять мінімум утрьох, обов'язково – начальник військової варти та начальник тюремної. Засувають наручники за спиною і окремо від усіх конвоюють до «спецворонку». Але «столипін», який прибув пізно вночі 19 серпня 1981 року, вибився з розкладу. Обидва начальники варти поспішали завершити процедуру здачі-прийому. Арестантів вигнали на перон і посадили навпочіпки. Нагієва вивели останнім. У камері вийшла затримка із заміною наручників. У військового конвою свої, міцні, без ключа не знімеш. У тюремників «браслети» простіше, для використання всередині «колючки», досвідчений зек гвоздиком відкриє.
Давай-давай, одягай металобрухт! - поспішав вевешник тюремника. - Та що ти йому ласти крутиш, закоць спереду, куди цей шибздик подінеться!
І начальник тюремної варти поспіхом пішов на грубе порушення інструкції: заклав наручники спереду. Нагієва виштовхнули на перон та посадили окремо. І тут сталося непередбачене.
Потяг стояв на середній гілці, від вокзалу його відокремлювало кілька бездіяльних шляхів, а з іншого боку вагонзаку тяглися колії, що діють. За ними - поле, житлові будинки, вдалині - селище Донський, поруч - заплава річки Тузлівка, міст... Полковник міліції Амір Сабітов (під час описуваних подій - заступник начальника Управління карного розшуку Ростовської області) у своїх спогадах подальші події викладає так: «Вагонзак відігнали на запасний шлях. По гілці, що звільнилася, загуркотів, набираючи швидкість, товарняк. І тоді Нагієв, стрімко розпрямившись, стрибнув під поїзд... Конвоїри здивувалися. У проміжку між вагонами було видно, як утікач мчить до очерету». Насправді це байка. Сабітов був очевидцем втечі, і згодом історія у пам'яті ветерана огорнулася казково-романтичним ореолом. Все було набагато простіше - хоча не менш зухвало. Вагонзак нікуди не встигли відігнати. Нагієв, що сидів навпочіпки спиною до поїзда, загостреним слухом вловив, як по дорозі, що йшов за складом, до Хотунка наближається здалеку потяг. Гуркіт складів все ближче… І тоді смертник, розрахувавши, коли потяг підійшов зовсім близько, пірнає під вагонзак, що стоїть, а потім перебігає шлях прямо перед електровозом! І – у полі, за житловий масив. Тільки його й бачили.
Циганка з вилами, дорога дальня
Справу взяв під особистий контроль міністр внутрішніх справ Микола Щелоков. Оголосили на сполох, ввели в дію плани «Сірена» та «Баргузін». Прочісували гаї, лісосмуги, селища, хутори... Електричками чергували опера в цивільному, по області перекрили річкові вокзали, автобусні станції, групи захоплення рвонули на Кавказ - все без толку. Одна з розшукових собак здохла від спеки та перевтоми. На другий місяць поповзли чутки, що Нагієва бачили у Туреччині. Але виявилося, що до Туреччини Толік-маніяк не доплив, а влаштував лежбище неподалік.
І знову звернемося до Сабітова. За його словами, вранці 29 вересня дружинник із хутора Янівка повідомив, що місцевий мешканець вказав йому схов у стозі сіна: посуд, провізія, саморобний календар, розпочатий 19 серпня – у день втечі. Хуторяни кілька разів бачили недалеко то невисокого кавказця в рваному спортивному костюмі, то підозрілу циганку. А в селі хтось почав зривати білизну з мотузок і лазити по льохах. Організували облаву. І тут відзначився командир взводу патрульно-постової служби Новочеркаська лейтенант міліції Микола Єфременко. Коли його екіпаж під'їжджав до Янівки, один із селян вказав їм, що неподалік ховається підозрілий хлопець. Єфременко виявив Нагієва у колючих кущах. Той кинувся тікати. Лейтенант наздогнав кавказця, той вийняв тесак і став погрожувати відважному Єфременку, витягнувши з-за пояса обріз. Лейтенант влучно вразив передпліччя Нагієва трьома кулями. Але й після цього пораненого маніяка вдалося скрутити лише п'ятьох. Як пише Сабіров: «Насилу оперативники заломили його руки за спину. Кричущого злочинця, що відчайдушно звивається, втиснули в патрульну машину...».
Щоправда, інший ветеран, опер Іван Зацепін викладає іншу версію. За його словами, коли облава з собаками та озброєними людьми почала спускатися з гори в хутір, Янівка гуляла козацьке весілля. Напідпитку мужики злякали кляту кривоногу циганку, а вже міліція погнала Нагієва, який намагався таким хитрим способом «вийти з оточення», до свинарника на околиці, де й розстріляла впритул, побачивши в руках «циганки» обріз. Смертельно поранений злочинець лежав непритомний, але з відкритими очима – моторошними, що вилазили з орбіт…
Так лежав Нагієв непритомний чи бився з міліцейським взводом? У оперативників новочеркаської в'язниці та оперів ростівського управління виправно-трудових установ (зараз – УВП), які безпосередньо брали маніяка, – своя правда.
Брали Нагієва ми! - Заявили мені тюремні оперативники. -Прийшла інформація, що у стогу ховається чи то чоловік, чи то жінка. Виїхала група захоплення на чолі з Миколою Вінниковим, начальником режиму та охорони СТ-3. Накрили цього виродка недалеко від стогу. Він був у жіночих лахміттях. Вискочив сам, коли гурт підійшов упритул. Який обріз, звідки йому взятися?! Зек кинувся на Вінникова чи то з вилами, чи то з лопатою. Коля і засадив у нього обойму ПМ. Думали, на смерть. Вижив...
Залишається додати, що у Нагієві був жіночий ліфчик.
Хочеш жити – кусай за палець!
Версія тюремників багато в чому співпадає з розповіддю опера Івана Зацепіна, який брав участь у затриманні Нагієва. Зацепін теж стверджує, що втікач був непритомний. А в нарисі про втечу Нагієва журналіст Андрій Бережний за словами очевидців пише: «У в'язниці над тілом особливо небезпечного рецидивіста працював тюремний лікар. Трудився з лінню, бо від щирого серця доброї людини, яка побачила багато чого, бажав цьому тілу якнайшвидшої смерті. Досить сказати, що кров із живота Нагієва лікар вичерпував звичайною гранчастою склянкою». Важко уявити, що гранчастою склянкою можна вичерпувати кров із передпліччя.
Втім, уже за тиждень Нагієв став підніматися. У ньому було дике бажання вижити. Кавказець плекав думку про нові втечі: аби часу вистачило! Але часу забракло. У ніч, коли його забирали з камери "на виконання", Нагієв примудрився напасти на контролера - і відкусив йому фалангу пальця! Сподівався, що зарахують як новий злочин, повезуть на суд, а там – доля підкине шанс. Головне – його не проґавити!
…Палець контролеру швидко перев'язали.
Завантажуйте суку, - кинув офіцер зі злими очима. – «Воронок» чекає.
Нагієв зрозумів: це фініш.
Поховали маніяка у безіменній могилі – з биркою на нозі.
(1958-01-26)
Анатолій Гусейнович Нагієв(26 січня, Ангарськ, Іркутська область – 28 жовтня або 5 квітня, Новочеркаськ, Ростовська область, РРФСР, СРСР) – радянський серійний та масовий вбивця, який убив у 1979-1980 роках як мінімум 6 жінок з особливою жорстокістю. Отримав прізвисько «Скажений». Хотів убити Аллу Пугачову.
Життя до вбивств[ | ]
Вбивства ]
Після звільнення працював у селищі Чикшине Печорського району Комі АРСР. 30 січня 1979 року в місті Печора зґвалтував та вбив випадкову знайому (Ольгу Дем'яненко) у її квартирі. 28 травня того ж року зґвалтував і вбив пасажирку поїзда (Дар'ю Кравченко), на якому їхав до Печори, скориставшись тим, що вагон був майже порожнім. Тіло сховав у багажний відсік під сидінням. За однією з версій, жертва маніяка була схожа Аллу Пугачову.
Незабаром повернувся до Курської області. Влаштувався працювати кіномеханіком пересувної кіноустановки. Умови роботи дозволяли Нагієву проводити багато часу поза місцем проживання.
4 липня 1980 року в напівпорожньому вагоні поїзда «Москва-Харків» зґвалтував та вбив 4 жінок – 2 провідниць (Дерев'янко та Зізюліну) та 2 пасажирок (Марію Лопаткіну та Тетяну Колесникову). Тіла своїх жертв викинув у вікно в районі Орла між станціями «Сталевий кінь» та «Становий Колодязь».
Крім того, з листопада 1979 по вересень 1980 скоїв понад 30 зґвалтувань у різних населених пунктах СРСР.
Арешт та суд [| ]
У день останнього вбивства Нагієва, зі слідами крові на одязі та ножем у руці, бачив електрик потяга, але маніяк не став його вбивати. Детективи склали докладний список речей, які Нагієв забрав у своїх жертв. Описи ювелірних прикрас були розіслані до ломбардів та ювелірних майстерень низки міст СРСР. Перстень однієї з жертв злочинець віддав своєму знайомому. Той прийшов із кільцем в одну з ювелірних майстерень Курська, де його було впізнано. Знайомий злочинець сказав оперативникам, хто дав йому обручку. У будинку матері Нагієва було проведено обшук, під час якого було знайдено його записник з адресами у різних населених пунктах СРСР.
12 вересня 1980 року Нагієва заарештували у Дніпропетровську. Спочатку було відправлено до Орловського СІЗО. Через кілька місяців намагався бігти, розірвавши наручники і зіткнувши лобами конвоїрів, але його схопили. Незабаром його перевели до Курського СІЗО під посилену охорону. Після цього Нагієв почав зізнаватись у своїх злочинах, у тому числі й тих, у яких його спочатку не підозрювали, наприклад, перші 2 вбивства. Існує припущення, що вчинених ним вбивств було більше, ніж змогли довести. Крім того, маніяк зізнався, що, відбуваючи ще термін, він хотів убити Аллу Пугачову, і для цього кілька разів їздив до Москви.
2 липня 1981 Нагієв був засуджений Курським обласним судом до виняткової міри покарання - страти через розстріл.
Втеча, другий арешт та страта[ | ]
На початку серпня 1981 року надійшло повідомлення про переведення Нагієва в Новочеркаську в'язницю для виконання смертного вироку. 19 серпня 1981 року після прибуття в Новочеркаськ він знову втік, встигнувши проскочити перед поїздом.
Вбивцю затримали завдяки його ж приятелеві, якому Нагієв віддав перстень, знятий з руки однієї зі своїх жертв. Той одягнув жіночу прикрасу на свій палець і вже не зміг її зняти. За допомогою чоловік вирушив до ювеліра, який, запідозривши недобре, одразу зателефонував до міліції.
Взяли Нагієва вже на початку вересня 1980 року. Однак маніяк не мав наміру здаватися. Якось він завдяки своїй фізичній силі розірвав наручники і вистрибнув із вікна слідчого ізолятора. Напевно, він би довго гуляв на волі, якби на вулиці на той момент не опинилися шестеро співробітників того ж СІЗО. Вони швидко скрутили втікача.
1981 року Анатолія Нагієва засудили до розстрілу. Але Шалений, що відібрав стільки людських життів, сам страшенно боявся смерті. Для виконання покарання злочинця було вирішено доставити до Новочеркаської в'язниці. Зійшовши з поїзда серед інших ув'язнених, Нагієв раптово рвонув навперейми проходив і сховався в невідомому напрямку.
Його зловили лише за кілька тижнів. Під час затримання маніяк дав міліціонерам відсіч, за що й отримав кілька куль. Нагієв виявився вкрай живучим, і лікарі перед стратою встигли його виходити. 28 жовтня 1981 року Скаженого розстріляли.