…ескадра за досить короткий період втратила 80 льотчиків,
з яких 60 так і не збили жодного російського літака
/Майк Спік «Аси люфтваффе»/
З оглушливим гуркотом впала «Залізна завіса», і в засобах масової інформації незалежної Росії зчинилася буря викриттів радянських міфів. Найпопулярнішою стала тема Великої Вітчизняної війни- Недосвідчена радянська людина була вражена результатами німецьких асів - танкістів, підводників і, особливо, пілотів Люфтваффе.
Власне, проблема в наступному: 104 німецькі льотчики мають рахунок 100 і більше збитих літаків. Серед них – Еріх Хартманн (352 перемоги) та Герхард Баркхорн (301), які показали феноменальні результати. Більше того, всі свої свої перемоги Харманн і Баркхорн здобули на Східному фронті. І вони були винятком – Гюнтер Ралль (275 перемог), Отто Кіттель (267), Вальтер Новотни (258) – теж воювали на радянсько-німецькому фронті.
У цей же час, 7 найкращих радянських асів: Кожедуб, Покришкін, Гулаєв, Речкалов, Євстигнєєв, Ворожійкін, Глінка змогли подолати планку 50 збитих літаків супротивника. Наприклад, Тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб знищив у повітряних боях 64 німецькі літаки (плюс 2 збитих американських «Мустанга»). Олександр Покришкін – льотчик, про якого, згідно з легендою, німці попереджали по радіозв'язку: «Ахтунг! Покришкін ін дер люфт!», записав на свій рахунок «всього» 59 повітряних перемог. Приблизно стільки ж перемог має маловідомий румунський ас Костянтин Контакузіно (за різними даними від 60 до 69). Інший румун – Олександру Сербанеску збив на Східному фронті 47 літаків (ще 8 перемог залишилися «непідтвердженими»).
Набагато гірша ситуація у англосаксів. Найкращими асами стали Мармадюк Петтл (близько 50 перемог, ПАР) та Річард Бонг (40 перемог, США). Усього 19 британським та американським пілотам вдалося збити понад 30 літаків противника, при цьому англійці та американці воювали на найкращих у світі винищувачах: неповторному P-51 "Мустанг", P-38 "Лайтнінг" або легендарному "Супермарин Спітфайр"! З іншого боку, найкращому асу Королівських ВПС повоювати на таких чудових літаках не довелося – усі свої півсотні перемог Мармадюк Петтл здобув, літаючи спочатку на старому біплані «Гладіатор», а потім на незграбному «Харрікейні».
Цілком парадоксальними виглядають на цьому тлі результати фінських асів-винищувачів: Ілмарі Ютілайнен збив 94 літаки, а Ганс Вінд – 75.
Який висновок можна зробити з усіх цих цифр? У чому секрет неймовірної результативності винищувачів Люфтваффе? Можливо, німці просто не вміли рахувати?
Єдине, що можна стверджувати з високим ступенем упевненості – рахунки всіх без винятку асів завищені. Звеличувати успіхи найкращих бійців– стандартна практика державної пропаганди, яка за визначенням не може бути чесною.
Німецький Мересьєв та його «Штука»
В якості цікавого прикладупропоную розглянути неймовірну льотчика бомбардувальної авіації Ганса-Ульріха Руделя. Цей ас відомий менше, ніж легендарний Еріх Хартман. Рудель у повітряних боях практично не брав участі, ви не знайдете його імені у списках найкращих винищувачів.
Рудель відомий тим, що здійснив 2530 бойових вильотів. Пілотував бомбардувальник «Юнкерс-87», що пікірує, наприкінці війни пересів за штурвал «Фокке-Вулф 190». За свою бойову кар'єру знищив 519 танків, 150 САУ, 4 бронепоїзди, 800 вантажівок та автомобілів, два крейсери, есмінець і тяжко пошкодив лінкор «Марат». У повітрі збив два штурмовики Іл-2 та сім винищувачів. Шість разів приземлявся на території супротивника, щоб урятувати екіпажі підбитих Юнкерсів. радянський Союзпризначив винагороду 100 000 рублів за голову Ганса-Ульріха Руделя.
Просто зразок фашиста
Вогнем у відповідь з землі він був збитий 32 рази. Врешті Руделю відірвало ногу, але пілот продовжував літати на милиці до кінця війни. 1948 року втік до Аргентини, де потоваришував із диктатором Пероном і організував гурток альпінізму. Здійснив сходження на найвищу вершину Анд - м. Аконкагуа (7 км). 1953 року повернувся до Європи і оселився у Швейцарії, продовжуючи нести нісенітницю про відродження Третього Рейху.
Безперечно, цей неабиякий і суперечливий пілот був крутим асом. Але в будь-якої людини, яка звикла вдумливо аналізувати події, має виникнути одне важливе питання: як було встановлено, що Рудель знищив саме 519 танків?
Зрозуміло, жодних фотокінокулеметів чи камер на Юнкерсі не було. Максимум, що міг побачити Рудель чи його стрілок-радист: накриття колони бронетехніки, тобто. можливе пошкодження танків. Швидкість виходу з пікірування Ю-87 більше 600 км/год, навантаження при цьому можуть досягати 5g, в таких умовах щось точно розглянути на землі неможливо.
З 1943 Рудель пересів на протитанковий штурмовик Ю-87G. Характеристики цього «лаптежника» просто огидні: макс. швидкість у горизонтальному польоті – 370 км/год, скоропідйомність – близько 4 м/с. Головним літака стали дві гармати ВК37 (калібр 37 мм, темп стрільби 160 вистр./хв), з боєкомплектом всього 12 (!) снарядів на ствол. Потужні гармати, встановлені в крилах, при стрільбі створювали великий момент, що розвертає, і так розгойдували легкий літак, що стрілянина чергами була безглузда - тільки поодинокі снайперські постріли.
А ось кумедний звіт про результати полігонних випробувань авіаційної гармати ВЯ-23: у 6 вильотах на Іл-2 пілоти 245-го штурмового авиполку, за загальної витрати 435 снарядів досягли 46 попадань у танкову колону (10,6%). Слід гадати, що в реальних бойових умовах, під інтенсивним зенітним вогнем, результати будуть набагато гіршими. Куди там німецькому асу з 24 снарядами на борту «Штуки»!
Далі, потрапляння до танка ще не гарантує його поразки. Бронебійний снаряд (685 г, 770 м/с), випущений з гармати ВК37, пробивав 25 мм броні під кутом 30 ° від нормалі. При використанні підкаліберного боєприпасу бронепробивність збільшувалася в 1,5 раза. Також, зважаючи на власну швидкість літака, бронепробивність насправді була більшою ще приблизно на 5 мм. З іншого боку, товщина бронекорпусу радянських танків лише в деяких проекціях була меншою за 30-40 мм, а про те, щоб вразити КВ, ІВ або важку самохідку в чоло чи борт нічого було мріяти.
Крім того, пробиття броні не завжди веде до знищення танка. До Танкограда і Нижнього Тагілу регулярно прибували ешелони з підбитою бронетехнікою, яку в стислий термін відновлювали і відправляли назад на фронт. А ремонт пошкоджених ковзанок та ходової частини проводився прямо на місці. У цей час Ганс-Ульріх Рудель малював собі черговий хрестик за «знищений» танк.
Інше питання до Руделя пов'язане з його 2530 бойовими вильотами. За деякими даними, у німецьких бомбардувальних ескадрах було прийнято як заохочення зараховувати складний виліт за кілька бойових вильотів. Наприклад, полонений капітан Гельмут Путц, командир 4-го загону 2-ї групи 27-ї бомбардувальної ескадри, пояснив на допиті таке: «…в бойових умовах я встиг здійснити 130-140 нічних вильотів, причому ряд вильотів зі складним бойовим завданням , як і іншим, за 2-3 вильоти.» (Протокол допиту від 17.06.1943 р). Хоча можливо Гельмут Путц, потрапивши в полон, збрехав, намагаючись зменшити свій внесок в удари по радянських містах.
Хартман проти всіх
Існує думка, що льотчики-аси безповоротно набивали свої рахунки і воювали «власними силами», будучи винятком із правил. А основну роботу на фронті виконували льотчики середньої кваліфікації. Це глибоке оману: загалом, льотчиків «середньої кваліфікації» немає. Є або аси, або їхня видобуток.
Наприклад, візьмемо легендарний авіаполк «Нормандія-Німан», який воював на винищувачах Як-3. З 98 французьких пілотів 60 не здобули жодної перемоги, натомість «обрані» 17 пілотів, збили в повітряних боях 200 німецьких літаків (загалом французький полк увігнав у землю 273 літаки зі свастикою).
Аналогічна картина спостерігалася у 8-й Повітряній армії США, де з 5000 льотчиків-винищувачів, 2900 не здобули жодної перемоги. Лише 318 людей записали на свій рахунок 5 і більше збитих літаків.
Американський історик Майк Спайк описує такий самий епізод, пов'язаний з діями Люфтваффе на Східному фронті: «…ескадра за досить короткий період втратила 80 льотчиків, з яких 60 так і не збили жодного російського літака».
Отже, ми з'ясували, що льотчики-аси – головна сила ВПС. Але залишається питання: із чим пов'язаний той величезний розрив між результативністю асів Люфтваффе та льотчиків Антигітлерівської коаліції? Навіть якщо поділити неймовірні рахунки німців навпіл?
Одна з легенд про неспроможність великих рахунків німецьких асів пов'язана з незвичайною системою підрахунку збитих літаків: за кількістю двигунів. Одномоторний винищувач – один збитий літак. Чотирьохмоторний бомбардувальник – чотири збиті літаки. Справді, для льотчиків, що боролися на Заході, було введено паралельний залік, при якому за знищення фортеці, що летить в бойовому порядку, льотчику записували на рахунок 4 бали, за пошкоджений бомбардувальник, який «вивалився» з бойового порядку і став легкою здобиччю. інших винищувачів, пілотові записували 3 бали, т.к. основну частину роботи виконав він – пробитися крізь ураганний вогонь «Літаючих фортець» набагато складніше, ніж розстріляти пошкоджений одиночний літак. І так далі: залежно від ступеня участі льотчика у знищенні 4-х моторного монстра йому нараховували 1 або 2 бали. Що відбувалося потім із цими призовими балами? Напевно, їх якось конвертували у рейхсмарки. Але все це не мало жодного відношення до списку збитих літаків.
Саме прозове пояснення феномена Люфтваффе: у німців не бракувало цілей. Німеччина усім фронтах воювала при чисельному перевагу противника. У німців було 2 основних типи винищувачів: «Мессершмітт-109» (з 1934 по 1945 рік було випущено 34 тис.) та «Фокке-Вулф 190» (випущено 13 тис. у варіанті винищувача та 6,5 тис. у варіанті штурмовика) - Всього 48 тисяч винищувачів.
В цей же час через склад ВПС Червоної Армії за роки війни пройшло близько 70 тисяч Яків, Лавочкіних, І-16 і МіГ-3 (без урахування 10 тисяч винищувачів, поставлених за Ленд-лізом).
На західноєвропейському театрі військових дій винищувачам Люфтваффе протистояли близько 20 тисяч «Спітфайрів» та 13 тисяч «Харрікейнів» та «Темпестів» (саме стільки машин побувало у складі Королівських ВПС з 1939 по 1945 рр.). А скільки ще винищувачів отримала Британія з Ленд-лізу?
З 1943 року над Європою з'явилися американські винищувачі – тисячі Мустангів, P-38 та P-47 борознили небо Рейху, супроводжуючи стратегічні бомбардувальники під час рейдів. 1944 року, під час висадки в Нормандії, авіація союзників мала шестиразову кількісну перевагу. «Якщо у небі камуфльовані літаки – це Королівські ВПС, якщо сріблясті – ВПС США. Якщо в небі немає літаків – це Люфтваффе» – сумно жартували німецькі солдати. Звідки за таких умов могли взятися великі рахунки у британських та американських льотчиків?
Ще приклад - наймасовішим бойовим літаком в історії авіації став штурмовик Іл-2. За роки війни було випущено 36154 штурмовики, з них до армії надійшло 33920 Ілів. До травня 1945 року у складі ВПС Червоної Армії вважалися 3585 Іл-2 та Іл-10, ще 200 Іл-2 були у складі морської авіації.
Одним словом, ніяких надздібностей у пілотів Люфтваффе не було. Усі їхні досягнення пояснюються лише тим, що у повітрі знаходилося безліч літаків супротивника. Винищувачам-асам союзників, навпаки, потрібен час, щоб виявити ворога – за статистикою, навіть у кращих радянських льотчиківв середньому припадав 1 повітряний бій на 8 бойових вильотів: їм просто не вдавалося зустріти в небі супротивника!
У безхмарний день, з відстані 5 км, винищувач часів Другої світової війни видно так, як муха на шибціз далекого кута кімнати. В умовах відсутності на літаках радарів повітряний бій був швидше несподіваним збігом обставин, ніж регулярною подією.
Об'єктивніше вважати кількість збитих літаків, враховуючи кількість бойових вильотів пілотів. При погляді під таким кутом досягнення Еріха Хартмана тьмяніє: 1400 бойових вильотів, 825 повітряних боїв і «всього» 352 збиті літаки. Набагато кращий цей показник у Вальтера Новотни: 442 бойові вильоти та 258 перемог.
Друзі вітають Олександра Покришкіна (крайній праворуч) з промінням третьої зірки Героя Радянського Союзу
Дуже цікаво простежити, як льотчики-аси розпочинали свою кар'єру. Легендарний Покришкін у перших же бойових вильотах продемонстрував пілотажну майстерність, зухвалість, льотну інтуїцію та снайперську стрілянину. А феноменальний ас Герхард Баркхорн у перших 119 вильотах не здобув жодної перемоги, зате сам був двічі збитий! Хоча є думка, що Покришкіна теж не все складалося гладко: його першим збитим літаком став радянський Су-2.
У будь-якому випадку, Покришкіна має свою перевагу, перед кращими німецькими асами. Хартмана збивали чотирнадцять разів. Баркхорна – 9 разів. Покришкін жодного разу не був збитий! Ще одна перевага російського чудо-богатиря: більшість своїх перемог він здобув у 1943 році. У 1944-45 р.р. Покришкін збив всього 6 німецьких літаків, зосередившись на підготовці молодих кадрів та управлінням 9-ї Гвардійської авіадивізії.
На закінчення варто сказати, що не варто боятися високих рахунків льотчиків Люфтваффе. Це, навпаки, показує, якого грізного супротивника здолав Радянський Союз і чому Перемога має таку високу цінність.
Аси Люфтваффе Другої Світової Війни
Фільм розповідає про знаменитих німецьких льотчиків-асів: Еріха Хартмана (352 збитих літаків противника), Йохана Штайнхоффа (176), Вернера Мелдерса (115), Адольфа Галланда (103) та інших. Представлені рідкісні кадри інтерв'ю з Хартманом та Галландом, а також унікальна кінохроніка повітряних боїв.
Ctrl Enter
Помітили ош Ы бку Виділіть текст та натисніть Ctrl+Enter
Пропоную колегам для читання вступну частину з моєї книги «Чортова дюжина асів Люфтваффе». Цей матеріал у книгу на моє прохання написав Сергій Сидоренко-молодший.
До 1939 Німеччина цілком була підготовлена до реваншу за ганьбу першої світової війни. Особливу гордість викликала авіація, яка демонструвала переконливу перевагу над будь-яким супротивником. Льотчики - спадкоємці традицій найкращих асів минулої війни - після "іспанського тріумфу" та переможних європейських "бліцкригів" були оточені ореолом загального захоплення та слави.
Визначення "ас" вперше з'явилося ще під час першої світової війни - тоді асом називали льотчика із п'ятьма підтвердженими перемогами. Такий стандарт ухвалили більшість держав, крім Німеччини. Німецькі пілоти вважалися асами лише подолання порогу в 10 збитих літаків супротивника. Під час Другої світової війни Німеччина замінила термін "ас" на "експерт". Щоб отримати право називатися "експертом", льотчик насамперед повинен був проявити в бою свій професіоналізм, а не збити якомога більшу кількість літаків противника. У перерахунку на норми союзників Люфтваффе дали світу близько 2500 асів. Число ж "експертів" було набагато меншим - близько 500.
Що ж відрізняло німецьких льотчиків від льотчиків з інших країн? Чому кількість їх повітряних перемог незрівнянно більша?
В іноземній літературі в минулі роки було опубліковано багато матеріалів про перемоги найкращих льотчиків-винищувачів Люфтваффе у період 1939-1945 років. Набагато більша кількість збитих літаків німецькими пілотами, порівняно з льотчиками союзної авіації, породила стійку недовіру до цього факту не лише з боку істориків авіації, а й самих учасників повітряних боїв. Велика кількість" Експертів " Люфтваффе після закінчення Другої світової війни було вивезено до Англії, де фахівцями було проведено ретельне порівняння їх свідчень про особисті перемоги з даними та обставинами власних втрат. Досі ці протоколи є засекреченими.
В результаті проведених досліджень, особливо в Останнім часом, значна частина істориків авіації, навіть серед колишніх противників нацистської Німеччини, дедалі більше переконується насправді й правдоподібності перемог німецьких льотчиків-винищувачів. Відоме педантичне ставлення англійців до обліку перемог та їх поділ на половину, чверть і навіть восьму частину. Однак немає підстав вважати, що якщо аси союзної авіації не мають на своєму рахунку такої кількості збитих літаків, то й німці не можуть цього мати.
Технічна оснащеність, вишкіл і бойовий дух, що приписується "експертам" Люфтваффе, не можуть бути достатнім поясненням величезної кількості їх перемог. Одним із основних факторів, який дозволяє прояснити цю заплутану проблему, може бути значна, порівняно з льотчиками союзної авіації, кількість бойових вильотів, які здійснили німецькі пілоти за час війни. Кількість бойових вильотів, наприклад, у Еріха Хартмана, серед льотчиків союзної авіації взагалі не має аналогів. Він здійснив 1400 бойових вильотів та провів 800 повітряних боїв. Герхард Баркхорн провів 1100 боїв. Гюнтер Ралль свою 200 перемогу здобув у 555 бойовому вильоті. Дивним був результат Вільгельма Батца, який у 455 бойовому вильоті досяг результату у 237 перемог.
З боку союзників найактивніші пілоти-винищувачі здійснили від 250 до 400 бойових вильотів. Виходячи з цього факту, німецькі пілоти мали набагато більше можливостей перемогти (і бути переможеними!) у бою.
Вже ці дані показують, що німецькі "експерти" проводили в десятки разів більше часу у повітрі, ніж їхні суперники з іншого боку фронту. Вони не могли бути відкликані з фронту після досягнення певної кількості бойових вильотів, як це було в американській авіації. Німецькі льотчики-аси дуже повільно просувалися ієрархічними сходами, а це означало, що війна для них була довгою і важкою, тому чим більше і більше вони літали, тим ставали все краще і краще, і в результаті досягли високого професіоналізму, недоступного іншим. У Люфтваффі чітко проглядалася поділ льотчиків на дві категорії: аси, що становлять 15-20% від загальної кількості та льотчики середнього класу, які так само були дуже сильними і практично не поступалися в майстерності льотчикам союзної авіації. Існувала ще "стара гвардія Люфтваффе", що довго кувалась у горнилі європейського неба, обстріляні пілоти, кожен з яких мав наліт по 3-4 тисячі годин. Більшість із них пройшли школу війни в Іспанії та послідовно брали участь у всіх європейських конфліктах. Вони знали війну до дрібниць і абсолютно володіли своїми машинами, тому зустріч із ними у повітрі була надзвичайно небезпечною для будь-якого супротивника.
У силу національного менталітету німці чітко і беззаперечно виконували накази командування - запопадливість, помножена на майстерність, робила їх найнебезпечнішими суперниками. Їхній девіз - "перемога чи смерть". Проте здобути право називатися "експертом" міг далеко не кожен. Досвідченим льотчикам-винищувачам, "експертам", взагалі властиве особливе поєднання особистих якостей. Він повинен мати неабияку витривалість і відмінний зір. Вміння прицільно вести вогонь по противнику говорить про його тренованість та снайперські якості. Тільки швидкість реакції та розвинене лише на рівні інстинкту почуття небезпеки можуть гарантувати життя повітряному бою. Вільне володіння літаком допомагає знайти впевненість у собі у бойовій обстановці та зосередитися на діях супротивника. Хоробрість, властива солдатам і офіцерам піхоти, в авіації заміщається найважливішою якістю - самовладанням. А агресивність хоч і є для льотчика-винищувача важливою рисою характеру, але не слід давати їй здобувати гору над пильністю. Однак, не можна сказати, що ці якості були притаманні лише німецьким пілотам. Основні відмінності полягали у тактиці, прийомах та способах ведення повітряного бою, системі підрахунку повітряних перемог, кількості бойових вильотів та театру військових дій. "Битися на Сході було легше. Коли почалася війна, росіяни не були до неї готові ні технічно, ні психологічно. У них не було таких ефективних винищувачів як у нас, особливо велика була наша перевага в 1941-42 роках. Ближче до середини другої світової війни, в 1943-44 роках, росіяни накопичили великий досвід ведення бойових дій і вони з'явилися машини, відповідали вимогам тих днів " (Гюнтер Ралль).
Дуже сильною стороною німецьких ВПС була тактика. Над її вдосконаленням ще з часів іспанської війни працювали такі визнані "експерти", як Галланд та Мельдерс. Вони рішуче боролися із застарілими тактичними настановами періоду першої світової війни та розробили нові прийоми ведення групового та індивідуального повітряного бою, відповідні технічним можливостямавіаційної техніки свого часу Неперевершений тактик індивідуального бою, Еріх Хартман. розповідав: "У повітряному бою слід якомога довше залишатися непоміченим для противника. Починати атаку бажано з боку сонця. Після стрімкого пікірування необхідно опинитися ззаду і трохи нижче противника, щоб з кабіни йому не було видно твоє літак. Зближуючись із противником, потрібно бути гранично Уважним, особливо при атаці бомбардувальника, побоюючись хвостового стрільця. Важливо першим відкрити вогонь - це дасть величезну психологічну перевагу над ворогом. І ще: "...атаку слід проводити в чотири етапи: першим виявити ворога, оцінити ситуацію і зайняти вигідну позицію для раптової атаки, зробити саму атаку і постаратися швидко відійти "...для філіжанки кави". Якщо противник першим виявив тебе, необхідно відірватися від нього та (або) зайняти вичікувальну позицію, або взагалі вийти з бою".
Після війни самі німецькі аси шукали відповідь на таке складне питання: чому пілоти союзної авіації мали значне відставання за кількістю перемог? "У американців, наприклад, асом вважався льотчик, який мав на своєму бойовому рахунку п'ять збитих літаків. Подумати тільки - п'ять! Для нас така кількість, м'яко кажучи, не була предметом гордості. Як же німецьким льотчикам вдавалося збивати сто і більше літаків? Справа в тому, що ми шукали супротивника, а не він нас. вони навіть не могли нас засікти. Тому перш за все потрібно виявити супротивника. Ті ж американці, здійснивши п'ятдесят польотів, вирушали назад у штати вже як героїв. А ми були поставлені в жорсткіші умови, і нам доводилося ризикувати» (Гюнтер Ралль).
Вальтер Крупинскі з цього приводу так само згадував: "Американські та англійські льотчики, після того як виконували свої завдання, поверталися на батьківщину. Їх життя не наражалося на таку небезпеку, яку доводилося відчувати нам або російським. Здійснивши сто польотів, я мав у своєму активі тільки Два збиті літаки супротивника. Це говорить про те, що я осягав ази ведення повітряного бою досить повільно, але, водночас, накопичував необхідний досвід. підготовкою льотчиків-винищувачів, яка полягала в тому, що я просто брав із собою на завдання когось із новачків, що прибули.
Кожедуб Іван Микитович: До 62 німецьких літаків офіційно збитих І.М.Кожедубом у роки Великої Вітчизняної війни, слід додати і 2 американських винищувачі, збитих ним наприкінці війни. У квітні 1945 року загороджувальною чергою Кожедуб відігнав пару німецьких винищувачів від американського В-17, але атакували винищувачі прикриття, що відкрили вогонь з великої дистанції. З переворотом через крило Кожедуб стрімко атакував крайню машину. Той задимив і зі зниженням пішов у бік наших військ (пілот цієї машини незабаром вистрибнув із парашутом і благополучно приземлився). Друге фото – його літак. - Ла-7 І.М.Кожедуба, 176-й ГВІАП, весна 1945)
2. Покришкін Олександр Іванович: 24 травня Покришкіну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На той час на його рахунку виявилося вже 25 збитих літаків супротивника. Через три місяці він був нагороджений другою Золотою Зіркою. Воюючи з Люфтваффе на півдні України, Покришкін записав на свій рахунок ще 18 "Юнкерсів", включаючи двох висотних розвідників. У листопаді 1943 року, використовуючи підвісні баки, він влаштував полювання на Ju.52, які діють повітряних комунікаціях над Чорним морем. За чотири вильоти в умовах мінливої морської погоди радянський льотчик відправив на дно п'ять тримоторних транспортників.
У травні 1944 року Покришкіна призначили командиром 9-ї гвардійської авіадивізії, але, незважаючи на високу посаду, він не припинив бойових вильотів, отримавши до кінця року чергові сім перемог. Бойова діяльність найвідомішого аса СРСР завершилася у Берліні. Усього за роки війни він здійснив 650 вильотів, провів 156 повітряних боїв, збив 59 ворожих літаків особисто та 6 – у групі. (На фото нижче його літак)
3.
Гулаєв Микола Дмитрович: Усього за війну гвардії майор Гулаєв провів 240 бойових вильотів, у 69 повітряних боях збив особисто 57 і в групі 3 літаки супротивника. Його "продуктивність", 4 вильоту на збитий, стала однією з найвищих у радянській винищувальній авіації.
4.
Євстигнєєв Кирило Олексійович: Усього за роки війни він здійснив близько 300 бойових вильотів, провів понад 120 повітряних боїв, збив особисто 52 і у складі групи - 3 ворожі літаки. "Льотчик - кремінь", - так відгукувався про нього Іван Кожедуб, який деякий час служив з Євстигнєєвим в одному полку.
5.
Глінка Дмитро Борисович: Після майже піврічної відпустки, навчання та поповнення льотчики 100-го гіап взяли участь у Яській операції. На початку травня в бою, де 12 "кобр" атакували близько півсотні Ю-87, Глінка збив три бомбардувальники, а всього за тиждень боїв тут знищив 6 літаків супротивника.
Під час перельоту на Лі-2 він потрапив у катастрофу: літак вдарився об вершину гори. Його з товаришами врятувало те, що вони розташувалися в хвості машини - спали на літакових чохлах. Усі інші пасажири та екіпаж загинули. Внаслідок аварії він отримав тяжкі травми: кілька днів був непритомний. Виписався зі шпиталю через два місяці і під час Львівсько-Сандомирської операції зумів знищити 9 німецьких машин. У боях за Берлін він збив 3 літаки в один день, а свою останню перемогу здобув 18 квітня 1945 р., впритул з 30 метрів, розстрілявши ФВ-190.
Усього за війну він провів близько 300 бойових вильотів, 100 повітряних боїв, особисто збив 50 літаків противника, з них 9 на Як-1, решта - на "Аерокобри".
СПІВНИКИ
1.
Бонг Річард Іра "Дік" (США). Наприкінці 1944 року американський ас знову з'явився на фронті і всього за 30 бойових вильотів довів свої рахунки до 40 перемог. У грудні він знову вирушив до США і став льотчиком-випробувачем. На жаль, ця його кар'єра тривала недовго, і в серпні 1945 року він загинув під час випробування нового реактивного літака F-80 "Шутінг Стар". Незабаром після зльоту відмовив двигун цієї машини, і Бонг не зміг залишити її з парашутом.
2.
Джонсон Джеймс "Джонні" (Англія): У березні 1943 року отримав підвищення, ставши командувати Канадським Крилом, озброєним все тими ж "спітфайрами", але модифікації Mk.IX. На цей момент на його рахунку було вже 14 особистих перемог та 5 здобутих у групі. Брав активну участь у висадці в Нормандії, командуючи 144-м Крилом.
Війну закінчив із 34 особистими та 7 груповими перемогами у повітря
3.
Майор Томас Макгвайр (США): Загинув Макгвайр 7 січня 1945 року над островом Лос-Негрос у віці 24 років, маючи 17 високих нагород та Почесну Медаль Конгресу. Він отримав 38 повітряних перемог протягом 17 місяців. На відзначення його заслуг повітряна база ВПС США "Форт Діке" у місті Райстаун, штат Нью-Джерсі отримала назву: "Повітряна база Макгвайр".
4. Клостерман П'єр (Франція): Війну закінчив полковником авіації у віці всього 24 років. Загалом здобув 33 повітряні перемоги, з них 19 FW 190 та 7 Bf 109, крім того, знищив на землі 30 літаків, 72 паровози, 225 вантажівок. Протягом трьох років здійснив 432 бойові вильоти і налітав 2000 годин.
5.
Коротше, я знову зробив гірку, але тут уже він відкрив вогонь під кутом попередження 90". Що й казати, два рази мені пощастило, а тепер він все-таки потрапив, куди треба, В сенсі потрапив! Я почув вибух і відразу відчув, як моя нога наливається свинцем. Різко впали обороти двигуна. Загалом, я не став туди дивитися. Габрески того разу зник у хмарі і уникнув загибелі, а потім ще вмудрився практично з сухими баками дістатися свого аеродрому. Загалом за роки війни він збив 28 літаків, включаючи 21 одномоторний винищувач. Щоправда, 20 липня 1944 року та його літак був підбитий зенітним снарядом у районі Кобленця, але Габрески залишився цілим, хоч і потрапив у полон.
Після війни Габрески залишився у ВПС США і записав на свій рахунок ще шість МІГ-15 під час бойових дій у Кореї. Помер 31 січня 2002 року у віці 83 років.
Німецькі льотчики
1.
Усього на рахунку у Хартмана вважалося 352 повітряні перемоги, 260 з них - над винищувачами. Літав він виключно на Bf 109G і відгукувався про нього так: "Це був дуже маневрений літак і до того ж простий в управлінні. Набирав швидкість він дуже швидко, особливо якщо перед цим трохи спікувати. У ході вищого пілотажу на 109 можна було спокійно Заходити в штопор, а потім легко виходити з нього. Єдиною проблемою був злет. добрих льотчиків".
У травні 1945 року Еріх Хартман разом із залишками своєї групи здався в полон американському танковому підрозділу, який, своєю чергою, передало його радянському командуванню. Відсидівши 10 років у російських в'язницях та таборах, Хартман знову повернувся на Батьківщину, в обійми своєї ненаглядної дружини Урсули, любов і ніжність до якої зігрівали його душу під час важких випробувань та допомогли йому подолати багато перешкод.
Рекорд Еріха Хартмана вже ніколи не буде побитий. Небагато знайдеться в історії авіаційних частин, що втратили зі свого складу 352 літаки, і до того ж - від гармат і кулеметів одного-єдиного пілота-винищувача!
2.
Марсейль Ганс-Іоахім: Остаточний результат Марсейля - 158 перемог, з яких 151 була здобута в ході бойових дій в африканських пустелях (101 Кертісс Р-40, 30 "Харрікейнів", 16 "Спітфайрів" та чотири двомоторні бомбардувальники).
…ескадра за досить короткий період втратила 80 льотчиків,
з яких 60 так і не збили жодного російського літака
/Майк Спік «Аси люфтваффе»/
З оглушливим гуркотом впала «Залізна завіса», і в засобах масової інформації незалежної Росії зчинилася буря викриттів радянських міфів. Найпопулярнішою стала тема Великої Вітчизняної війни – недосвідчена радянська людина була вражена результатами німецьких асів – танкістів, підводників і, особливо, пілотів Люфтваффе.
Власне, проблема в наступному: 104 німецькі льотчики мають рахунок 100 і більше збитих літаків. Серед них – Еріх Хартманн (352 перемоги) та Герхард Баркхорн (301), які показали феноменальні результати. Більше того, всі свої свої перемоги Харманн і Баркхорн здобули на Східному фронті. І вони були винятком – Гюнтер Ралль (275 перемог), Отто Кіттель (267), Вальтер Новотни (258) – теж воювали на радянсько-німецькому фронті.
У цей же час, 7 найкращих радянських асів: Кожедуб, Покришкін, Гулаєв, Речкалов, Євстигнєєв, Ворожійкін, Глінка змогли подолати планку 50 збитих літаків супротивника. Наприклад, Тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб знищив у повітряних боях 64 німецькі літаки (плюс 2 збитих американських «Мустанга»). Олександр Покришкін – льотчик, про якого, згідно з легендою, німці попереджали по радіозв'язку: «Ахтунг! Покришкін ін дер люфт!», записав на свій рахунок «всього» 59 повітряних перемог. Приблизно стільки ж перемог має маловідомий румунський ас Костянтин Контакузіно (за різними даними від 60 до 69). Інший румун – Олександру Сербанеску збив на Східному фронті 47 літаків (ще 8 перемог залишилися «непідтвердженими»).
Набагато гірша ситуація у англосаксів. Найкращими асами стали Мармадюк Петтл (близько 50 перемог, ПАР) та Річард Бонг (40 перемог, США). Усього 19 британським та американським пілотам вдалося збити понад 30 літаків противника, при цьому англійці та американці воювали на найкращих у світі винищувачах: неповторному P-51 "Мустанг", P-38 "Лайтнінг" або легендарному "Супермарин Спітфайр"! З іншого боку, найкращому асу Королівських ВПС повоювати на таких чудових літаках не довелося – усі свої півсотні перемог Мармадюк Петтл здобув, літаючи спочатку на старому біплані «Гладіатор», а потім на незграбному «Харрікейні».
Цілком парадоксальними виглядають на цьому тлі результати фінських асів-винищувачів: Ілмарі Ютілайнен збив 94 літаки, а Ганс Вінд – 75.
Який висновок можна зробити з усіх цих цифр? У чому секрет неймовірної результативності винищувачів Люфтваффе? Можливо, німці просто не вміли рахувати?
Єдине, що можна стверджувати з високим ступенем упевненості – рахунки всіх без винятку асів завищені. Звеличувати успіхи кращих бійців – стандартна практика державної пропаганди, яка за визначенням не може бути чесною.
Німецький Мересьєв та його «Штука»
Як цікавий приклад пропоную розглянути неймовірну льотчика бомбардувальної авіації Ганса-Ульріха Руделя. Цей ас відомий менше, ніж легендарний Еріх Хартман. Рудель у повітряних боях практично не брав участі, ви не знайдете його імені у списках найкращих винищувачів.
Рудель відомий тим, що здійснив 2530 бойових вильотів. Пілотував бомбардувальник «Юнкерс-87», що пікірує, наприкінці війни пересів за штурвал «Фокке-Вулф 190». За свою бойову кар'єру знищив 519 танків, 150 САУ, 4 бронепоїзди, 800 вантажівок та автомобілів, два крейсери, есмінець і тяжко пошкодив лінкор «Марат». У повітрі збив два штурмовики Іл-2 та сім винищувачів. Шість разів приземлявся на території супротивника, щоб урятувати екіпажі підбитих Юнкерсів. Радянський Союз призначив винагороду 100 000 рублів за голову Ганса-Ульріха Руделя.
Просто зразок фашиста
Вогнем у відповідь з землі він був збитий 32 рази. Врешті Руделю відірвало ногу, але пілот продовжував літати на милиці до кінця війни. 1948 року втік до Аргентини, де потоваришував із диктатором Пероном і організував гурток альпінізму. Здійснив сходження на найвищу вершину Анд - м. Аконкагуа (7 км). 1953 року повернувся до Європи і оселився у Швейцарії, продовжуючи нести нісенітницю про відродження Третього Рейху.
Безперечно, цей неабиякий і суперечливий пілот був крутим асом. Але в будь-якої людини, яка звикла вдумливо аналізувати події, має виникнути одне важливе питання: як було встановлено, що Рудель знищив саме 519 танків?
Зрозуміло, жодних фотокінокулеметів чи камер на Юнкерсі не було. Максимум, що міг побачити Рудель чи його стрілок-радист: накриття колони бронетехніки, тобто. можливе пошкодження танків. Швидкість виходу з пікірування Ю-87 більше 600 км/год, навантаження при цьому можуть досягати 5g, в таких умовах щось точно розглянути на землі неможливо.
З 1943 Рудель пересів на протитанковий штурмовик Ю-87G. Характеристики цього «лаптежника» просто огидні: макс. швидкість у горизонтальному польоті – 370 км/год, скоропідйомність – близько 4 м/с. Головним літака стали дві гармати ВК37 (калібр 37 мм, темп стрільби 160 вистр./хв), з боєкомплектом всього 12 (!) снарядів на ствол. Потужні гармати, встановлені в крилах, при стрільбі створювали великий момент, що розвертає, і так розгойдували легкий літак, що стрілянина чергами була безглузда - тільки поодинокі снайперські постріли.
А ось кумедний звіт про результати полігонних випробувань авіаційної гармати ВЯ-23: у 6 вильотах на Іл-2 пілоти 245-го штурмового авиполку, за загальної витрати 435 снарядів досягли 46 попадань у танкову колону (10,6%). Слід гадати, що в реальних бойових умовах, під інтенсивним зенітним вогнем, результати будуть набагато гіршими. Куди там німецькому асу з 24 снарядами на борту «Штуки»!
Далі, потрапляння до танка ще не гарантує його поразки. Бронебійний снаряд (685 г, 770 м/с), випущений з гармати ВК37, пробивав 25 мм броні під кутом 30 ° від нормалі. При використанні підкаліберного боєприпасу бронепробивність збільшувалася в 1,5 раза. Також, зважаючи на власну швидкість літака, бронепробивність насправді була більшою ще приблизно на 5 мм. З іншого боку, товщина бронекорпусу радянських танків лише в деяких проекціях була меншою за 30-40 мм, а про те, щоб вразити КВ, ІВ або важку самохідку в чоло чи борт нічого було мріяти.
Крім того, пробиття броні не завжди веде до знищення танка. До Танкограда і Нижнього Тагілу регулярно прибували ешелони з підбитою бронетехнікою, яку в стислий термін відновлювали і відправляли назад на фронт. А ремонт пошкоджених ковзанок та ходової частини проводився прямо на місці. У цей час Ганс-Ульріх Рудель малював собі черговий хрестик за «знищений» танк.
Інше питання до Руделя пов'язане з його 2530 бойовими вильотами. За деякими даними, у німецьких бомбардувальних ескадрах було прийнято як заохочення зараховувати складний виліт за кілька бойових вильотів. Наприклад, полонений капітан Гельмут Путц, командир 4-го загону 2-ї групи 27-ї бомбардувальної ескадри, пояснив на допиті таке: «…в бойових умовах я встиг здійснити 130-140 нічних вильотів, причому ряд вильотів зі складним бойовим завданням , як і іншим, за 2-3 вильоти.» (Протокол допиту від 17.06.1943 р). Хоча можливо Гельмут Путц, потрапивши в полон, збрехав, намагаючись зменшити свій внесок в удари по радянських містах.
Хартман проти всіх
Існує думка, що льотчики-аси безповоротно набивали свої рахунки і воювали «власними силами», будучи винятком із правил. А основну роботу на фронті виконували льотчики середньої кваліфікації. Це глибоке оману: загалом, льотчиків «середньої кваліфікації» немає. Є або аси, або їхня видобуток.
Наприклад, візьмемо легендарний авіаполк «Нормандія-Німан», який воював на винищувачах Як-3. З 98 французьких пілотів 60 не здобули жодної перемоги, натомість «обрані» 17 пілотів, збили в повітряних боях 200 німецьких літаків (загалом французький полк увігнав у землю 273 літаки зі свастикою).
Аналогічна картина спостерігалася у 8-й Повітряній армії США, де з 5000 льотчиків-винищувачів, 2900 не здобули жодної перемоги. Лише 318 людей записали на свій рахунок 5 і більше збитих літаків.
Американський історик Майк Спайк описує такий самий епізод, пов'язаний з діями Люфтваффе на Східному фронті: «…ескадра за досить короткий період втратила 80 льотчиків, з яких 60 так і не збили жодного російського літака».
Отже, ми з'ясували, що льотчики-аси – головна сила ВПС. Але залишається питання: із чим пов'язаний той величезний розрив між результативністю асів Люфтваффе та льотчиків Антигітлерівської коаліції? Навіть якщо поділити неймовірні рахунки німців навпіл?
Одна з легенд про неспроможність великих рахунків німецьких асів пов'язана з незвичайною системою підрахунку збитих літаків: за кількістю двигунів. Одномоторний винищувач – один збитий літак. Чотирьохмоторний бомбардувальник – чотири збиті літаки. Справді, для льотчиків, що боролися на Заході, було введено паралельний залік, при якому за знищення фортеці, що летить в бойовому порядку, льотчику записували на рахунок 4 бали, за пошкоджений бомбардувальник, який «вивалився» з бойового порядку і став легкою здобиччю. інших винищувачів, пілотові записували 3 бали, т.к. основну частину роботи виконав він – пробитися крізь ураганний вогонь «Літаючих фортець» набагато складніше, ніж розстріляти пошкоджений одиночний літак. І так далі: залежно від ступеня участі льотчика у знищенні 4-х моторного монстра йому нараховували 1 або 2 бали. Що відбувалося потім із цими призовими балами? Напевно, їх якось конвертували у рейхсмарки. Але все це не мало жодного відношення до списку збитих літаків.
Саме прозове пояснення феномена Люфтваффе: у німців не бракувало цілей. Німеччина усім фронтах воювала при чисельному перевагу противника. У німців було 2 основних типи винищувачів: «Мессершмітт-109» (з 1934 по 1945 рік було випущено 34 тис.) та «Фокке-Вулф 190» (випущено 13 тис. у варіанті винищувача та 6,5 тис. у варіанті штурмовика) - Всього 48 тисяч винищувачів.
В цей же час через склад ВПС Червоної Армії за роки війни пройшло близько 70 тисяч Яків, Лавочкіних, І-16 і МіГ-3 (без урахування 10 тисяч винищувачів, поставлених за Ленд-лізом).
На західноєвропейському театрі військових дій винищувачам Люфтваффе протистояли близько 20 тисяч «Спітфайрів» та 13 тисяч «Харрікейнів» та «Темпестів» (саме стільки машин побувало у складі Королівських ВПС з 1939 по 1945 рр.). А скільки ще винищувачів отримала Британія з Ленд-лізу?
З 1943 року над Європою з'явилися американські винищувачі – тисячі Мустангів, P-38 та P-47 борознили небо Рейху, супроводжуючи стратегічні бомбардувальники під час рейдів. 1944 року, під час висадки в Нормандії, авіація союзників мала шестиразову кількісну перевагу. «Якщо у небі камуфльовані літаки – це Королівські ВПС, якщо сріблясті – ВПС США. Якщо в небі немає літаків – це Люфтваффе» – сумно жартували німецькі солдати. Звідки за таких умов могли взятися великі рахунки у британських та американських льотчиків?
Ще приклад - наймасовішим бойовим літаком в історії авіації став штурмовик Іл-2. За роки війни було випущено 36154 штурмовики, з них до армії надійшло 33920 Ілів. До травня 1945 року у складі ВПС Червоної Армії вважалися 3585 Іл-2 та Іл-10, ще 200 Іл-2 були у складі морської авіації.
Одним словом, ніяких надздібностей у пілотів Люфтваффе не було. Усі їхні досягнення пояснюються лише тим, що у повітрі знаходилося безліч літаків супротивника. Винищувачам-асам союзників, навпаки, потрібен час, щоб виявити ворога – за статистикою, навіть у найкращих радянських льотчиків у середньому припадав 1 повітряний бій на 8 бойових вильотів: їм просто не вдавалося зустріти в небі супротивника!
У безхмарний день, з відстані 5 км, винищувач часів Другої світової війни видно так, як муха на шибці з далекого кута кімнати. В умовах відсутності на літаках радарів повітряний бій був швидше несподіваним збігом обставин, ніж регулярною подією.
Об'єктивніше вважати кількість збитих літаків, враховуючи кількість бойових вильотів пілотів. При погляді під таким кутом досягнення Еріха Хартмана тьмяніє: 1400 бойових вильотів, 825 повітряних боїв і «всього» 352 збиті літаки. Набагато кращий цей показник у Вальтера Новотни: 442 бойові вильоти та 258 перемог.
Друзі вітають Олександра Покришкіна (крайній праворуч) з промінням третьої зірки Героя Радянського Союзу
Дуже цікаво простежити, як льотчики-аси розпочинали свою кар'єру. Легендарний Покришкін у перших же бойових вильотах продемонстрував пілотажну майстерність, зухвалість, льотну інтуїцію та снайперську стрілянину. А феноменальний ас Герхард Баркхорн у перших 119 вильотах не здобув жодної перемоги, зате сам був двічі збитий! Хоча є думка, що Покришкіна теж не все складалося гладко: його першим збитим літаком став радянський Су-2.
У будь-якому випадку, Покришкіна має свою перевагу, перед кращими німецькими асами. Хартмана збивали чотирнадцять разів. Баркхорна – 9 разів. Покришкін жодного разу не був збитий! Ще одна перевага російського чудо-богатиря: більшість своїх перемог він здобув у 1943 році. У 1944-45 р.р. Покришкін збив всього 6 німецьких літаків, зосередившись на підготовці молодих кадрів та управлінням 9-ї Гвардійської авіадивізії.
На закінчення варто сказати, що не варто боятися високих рахунків льотчиків Люфтваффе. Це, навпаки, показує, якого грізного супротивника здолав Радянський Союз і чому Перемога має таку високу цінність.
Аси Люфтваффе Другої Світової Війни
Фільм розповідає про знаменитих німецьких льотчиків-асів: Еріха Хартмана (352 збитих літаків противника), Йохана Штайнхоффа (176), Вернера Мелдерса (115), Адольфа Галланда (103) та інших. Представлені рідкісні кадри інтерв'ю з Хартманом та Галландом, а також унікальна кінохроніка повітряних боїв.
Ctrl Enter
Помітили ош Ы бку Виділіть текст та натисніть Ctrl+Enter
Назва ас по відношенню до військових льотчиків вперше з'явилася у французьких газетах під час Першої світової війни. У 1915р. журналісти прозвали "тузами", а в перекладі з французької слово "as" означає "туз", пілотів, що збили три і більше ворожих літаків. Першим стали називати асом легендарного французького льотчика Роланда Гарроса (Roland Garros)
Найбільш досвідчених та щасливих пілотів у люфтваффі називали експертами - «Experte»
Luftwaffe
ерік альфред хартман (Бубі)
Еріх Хартманн (нім. Erich Hartmann; 19 квітня 1922 - 20 вересня 1993) - німецький льотчик-ас, вважається найбільш успішним пілотом-винищувачем за всю історію авіації. За німецькими даними, під час Другої світової війни він збив "352" літака противника (з них 345 радянських) у 825 повітряних боях.
Хартманн закінчив льотне училище в 1941 році і в жовтні 1942 отримав призначення в 52-ю винищувальну ескадру на Східному фронті. Його першим командиром та наставником став відомий експерт Люфтваффе Вальтер Крупінський.
Свій перший літак Хартман збив 5 листопада 1942 року (Іл-2 зі складу 7-го ГШАП), проте за три наступні місяці йому вдалося збити всього один літак. Хартманн поступово підвищував свою льотну майстерність, спираючись на ефективність першої атаки.
Оберлейтенант Еріх Хартман у кабіні свого винищувача, добре видно знамениту емблему 9-го стаффеля 52-ї ескадри — пронизане стрілою серце з написом «Karaya», у лівому верхньому сегменті серця написане ім'я нареченої Хартмана «Ursel» (на знімку напис практично не напис .
Німецький ас гауптман Еріх Хартманн (ліворуч) та угорський льотчик Ласло Поттіонді. Німецький льотчик-винищувач Еріх Хартманн (Erich Hartmann) - найрезультативніший ас Другої світової війни
Крупінськи Вальтер перший командир та наставник Еріха Хартмана!!
Гауптман Вальтер Крупінські командував 7-м стаффелем 52-ї ескадри з березня 1943 р. по березень 1944 р. На знімку — Крупинскі з одягненим Лицарським хрестом з дубовим листям, листя він отримав 2 березня 1944 р. за 177 перемог у повітряних Незабаром після того, як була зроблена ця фотографія, Крупинські перевели на Захід, де він служив у 7(7-5, JG-11 і JG-26), війну ас завершив на Ме-262 у складі J V-44.
На знімку березня 1944 р. ліворуч праворуч: командир 8./JG-52 лейтенант Фрідріх Облезер, командир 9./JG-52 лейтенант Еріх Хартман. Лейтенант Карл Грітц.
Весілля аса Люфтваффе Еріха Хартмана (Erich Hartmann, 1922 - 1993) та Урсули Петч (Ursula Paetsch). Зліва від подружжя йде командир Хартмана - Герхард Баркхорн (Gerhard Barkhorn, 1919 - 1983). Праворуч - гауптман Вільгельм Батц (Wilhelm Batz, 1916 - 1988).
Bf. 109G-6 гауптмана Еріха Хартмана, Будерс, Угорщина, листопад 1944
Баркхорн Герхард "Герд"
Майор/Major Баркхорн Герхард/Barkhorn Gerhard
Почав літати у складі JG2, восени 1940 переведений в JG52. З 16.01.1945 р. по 1.04.45 р. командував JG6. Закінчив війну в "ескадрі асів" JV 44, коли 21.04.1945 його Me 262 був розстріляний при посадці американськими винищувачами. Зазнав тяжких поранень, чотири місяці перебував у полоні у союзників.
Число перемог – 301. Усі перемоги на Східному фронті.
Гауптман Еріх Хартман (Erich Hartmann) (19.04.1922 - 20.09.1993) зі своїм командиром майором Герхардом Баркхорном (Gerhard Barkhorn) (20.05.1919 - 08.01.1983) за вивченням карти. II./JG52 (2-а група 52-ї винищувальної ескадри). Е. Хартманн і Г. Баркхорн є найрезультативнішими льотчиками Другої Світової війни, які мали на своєму бойовому рахунку 352 і 301 повітряні перемоги відповідно. У лівому нижньому кутку знімка – автограф Е. Хартманна.
Розбитий німецькою авіацією на залізничній платформі радянський винищувач ЛаГГ-3.
Сніг стояла швидше, ніж змили біле зимове забарвлення з Bf 109. Винищувач йде на зліт прямо по весняних калюжах.)!.
Захоплений радянський аеродром: І-16 стоїть поруч із Bf109F з II./JG-54.
У щільному строю виконання бойового завдання йдуть бомбардувальник Ju-87D з StG-2 «Іммельман» і «Фрідріх» з I./JG-51. Наприкінці літа 1942 р. льотчики I./JG-51 пересядуть на винищувачі FW-190.
Командир 52-ї винищувальної ескадри (Jagdgeschwader 52) підполковник Дітріх Храбак (Dietrich Hrabak), командир 2-ї групи 52-ї винищувальної ескадри (II.Gruppe / Jagdgeschwader 52) гауптман Герхард діти Мессершмітт Bf.109G-6 на аеродромі Багерове.
Вальтер Крупінскі, Герхард Баркхорн, Йоханнес Візе та Еріх Хартман
Командир 6-ї винищувальної ескадри (JG6) люфтваффе майор Герхард Баркхорн у кабіні винищувача Фокке-Вульф Fw 190D-9.
Bf 109G-6 "подвійний чорний шеврон" командира I./JG-52 гауптмана Герхарда Баркхорна, Харків-Південь, серпень 1943
Зверніть увагу на ім'я літака; Christi - ім'я дружини Баркхорна, другого за результативністю льотчики-винищувача Люфтваффе. На малюнку зображено літак, на якому Баркхорн літав під час перебування командиром I./JG-52, тоді він ще не перевалив рубежу в 200 перемог. Баркхорн залишився живим, всього він збив 301 літак, усі — на східному фронті.
Гюнтер Раль
Німецький ас льотчик-винищувач майор Гюнтер Ралль (Günther Rall) (10.03.1918 - 04.10.2009). Гюнтер Ралль - третій за результативністю німецький ас Другої світової війни. На його рахунку 275 повітряних перемог (272 на Східному фронті), здобутих у 621 бойових вильотах. Сам Раль був збитий 8 разів. На шиї у льотчика видно Лицарський хрест із дубовим листям та мечами, яким він був нагороджений 12.09.1943 р. за 200 здобутих повітряних перемог.
"Фрідріх" з III./JG-52, ці група в початковій фазі операції "Барбаросса" прикривали війська країн сі, що діяли в прибережній зоні Чорного моря. Зверніть увагу на незвичайний незграбний бортовий номер «6» і «синусоїду». Очевидно, цей літак належав 8-му стафелю.
Весна 1943, Раль схвально дивиться, як лейтенант Йозеф Цвернеман п'є вино з пляшки
Гюнтер Ралль (другий зліва) після своєї 200-ї повітряної перемоги. Другий праворуч - Вальтер Крупінські
Збитий Bf 109 Ґюнтера Ралля
Раль у своєму Густаві 4-му
Після важких поранень і часткової паралізації обер-лейтенант Гюнтер Ралль повернувся в 8./JG-52 28 серпня 1942 р., а через два місяці він став кавалером Лицарського хреста з дубовим листям. Війну Раль завершив, зайнявши за результативністю почесне третє місце серед льотчиків-винищувачів Люфтваффе
здобув 275 перемог (272 - на Східному фронті); збив 241 радянський винищувач. Здійснив 621 бойовий виліт, був збитий 8 разів і 3 рази поранений. Його «Мессершмітт» мав особистий номер «Чортова дюжина»
Командир 8-ї ескадрильї 52-ї винищувальної ескадри (Staffelkapitän 8.Staffel/Jagdgeschwader 52) ке «Рата» .
На фото на передньому плані зліва направо: унтер-офіцер Манфред Лоцман (Manfred Lotzmann), унтер-офіцер Вернер Хьоенберг (Werner Höhenberg) та лейтенант Ганс Функе (Hans Funcke).
На задньому плані зліва направо: обер-лейтенант Гюнтер Ралль (Günther Rall), лейтенант Ганс Мартін Марков (Hans Martin Markoff), фельдфебель Карл-Фрідріх Шумахер (Karl-Friedrich Schumacher) та обер-лейтенант Герхард Луеті (Gerhard Luety).
Знімок було зроблено фронтовим кореспондентом Рейссмюллером (Reissmüller) 6 березня 1943 року біля Керченської протоки.
фото Ралля та його дружини Герти, родом з Австрії
Третім у тріумвіраті найкращих експертів 52-ї ескадри був Гюнтер Ралль. На винищувачі з бортовим номером «13» чорного кольору Раль літав після свого повернення до ладу 28 серпня 1942 р. після отриманого в листопаді 1941 р. тяжкого поранення. До цього моменту на рахунку Ралля було 36 перемог. До переведення на Захід навесні 1944 р. він збив ще 235 радянських літаків. Зверніть увагу на символіку III./JG-52 – емблему в передній частині фюзеляжу та «синусоїду», намальовану ближче до хвостового оперення.
Кіттель Отто (Bruno)
Отто Кіттель (Otto "Bruno" Kittel; 21 лютого 1917 - 14 лютого 1945) - німецький льотчик-ас, винищувач, учасник Другої світової війни. Здійснив 583 бойові вильоти, здобув 267 перемог, що є четвертим результатом в історії. Рекордсмен Люфтваффе за кількістю збитих штурмовиків Іл-2 — 94. Нагороджений Лицарським Хрестом з дубовим листям та мечами.
1943 року успіх повернувся до нього обличчям. 24 січня він збив 30-й літак, а 15 березня – 47-й. Того ж дня його літак отримав серйозні пошкодження та впав за 60 км за лінією фронту. За тридцятиградусного морозу по льоду озера Ільмень Кіттель вийшов до своїх.
Таким Кіттель Отто повернувся із чотирьох денного переходу!! Його літак був збитий за лінією фронту, на відстані 60км!!
Отто Кіттель відпочиває, літо 1941 року. Тоді Кіттель був звичайнісіньким льотчиком Люфтваффе в званні унтер-офіцера.
Отто Кіттель у колі бойових товаришів! (помічений хрестиком)
На чолі столу "Бруно"
Отто Кіттель зі своєю дружиною!
Загинув 14 лютого 1945 року під час атаки радянського штурмовика Іл-2. Збитий вогнем у відповідь стрілка, літак Кіттеля Fw 190A-8 (заводський номер 690 282) впав у болотистій місцевості в розташуванні радянських військ і вибухнув. Пілот не скористався парашутом, бо помер ще у повітрі.
Два офіцери люфтваффе перев'язують руку пораненому полоненому червоноармійцю біля намету
Літак "Бруно"
Новотни Вальтер (Нові)
німецький льотчик-ас Другої світової війни, протягом якої він здійснив 442 бойові вильоти, здобувши 258 перемог у повітрі, з них 255 на Східному фронті та 2 над 4-моторними бомбардувальниками. Останні три перемоги здобув, літаючи на реактивному винищувачі Me.262. Більшість своїх перемог здобув, літаючи на FW 190, і приблизно 50 перемог на "Месершмітті" Bf 109. Був першим пілотом у світі, який здобув 250 перемог. Нагороджений Лицарським хрестом з дубовим листям, мечами та діамантами