Розділ тринадцятий

Про карбування монети

Ньютон частково втратив інтерес до Місяця, бо перейнявся більш земними матеріями. Чарльз Монтегю, його друг і колишній однокашник Кембриджу, призначений канцлером казначейства, отримав колосальні можливості для заступництва. Чому б Ньютону ними не скористатися? Цілком справедливо і природно, якщо найвидатніший математик епохи зіграє певну роль в управлінні національною економікою. А незабаром поповзли чутки про те, що йому, можливо, дадуть посаду в лондонському Монетному дворі – чутки, від яких він тільки відмахувався. Але потім, навесні 1696 року, Монтегю справді запропонував Ньютон місце хранителя Монетного двору. Той миттєво погодився і в найближчий місяць перебрався з Кембриджу до Лондона - без будь-яких прощальних промов. Ймовірно, виїхав він поспішно, тому що після його смерті кімнати коледжу, де він жив, показували відвідувачам натуральному вигляді, Наче він як і раніше в них живе».

Схоже, йому страшно набридли і Кембридж, і колеги. Хоча він ще п'ять років зберігав за собою посаду члена ради Трініті та лукасовського професора математики, у цей період він рідко повертався до свого університету, щоразу – лише на три-чотири дні. У минулі часи йому потрібна була для роботи усамітнення десь у глушині, подалі від великого міста, але дні зосереджених інтелектуальних занять давно минули. Він ніколи не шукав товариства інших учених, але, мабуть, його розум таки підхльостували збори лондонського Королівського товариства. Навіть його колег-алхіміків легше було знайти в столиці, ніж у провінції: перед тим як Ньютон обійняв посаду на Монетному дворі, його відвідав загадковий «лондонець» – консультувався з питання про якийсь «менструум», рідину, яка розчиняє всі метали. Їхні розмови тривали два дні. Іншими словами, Лондон як магніт притягував до себе амбітного Ньютона.

Ньютон почав роботу на Монетному дворі в розпал економічної кризи, що вирувала в країні. Минулої осені він, разом з іншими авторитетними діячами того часу, написав коротку статтю під назвою «Про поліпшення англійської монети». Проблема була проста: в обігу знаходилося надто багато срібних монет ручного вироблення, неповноважних, з меншим вмістом срібла, і нещодавнє введення в обіг монет, що карбувалися на верстатах, ситуацію майже не виправило. Приблизно 95% грошей, що перебувають у обігу, були фальшивими або містять недостатню кількість срібла. Влада вирішила, що необхідний масований випуск нових монет, старі ж монети ручної роботислід повністю вилучити із звернення. Цей план ініціював не Ньютон, але саме Ньютона вибрали втілювати його в життя. Очевидно, пост охоронця Монетного двору вченому запропонували як синекуру. Монтегю запевняв: "Там не надто багато справ, і ви можете займатися ними, коли зумієте приділити час". Але Ньютон, з його характером, усім займався з повною віддачею, суворо та цілеспрямовано. Пізніше Монтегю зізнавався, що не зміг провести заміну монет без його допомоги.

Ньютон служив на Монетному дворі остаточно свого життя. Його наукова діяльність, по суті, завершилася незабаром після того, як він поїхав до Лондона, проте його натура, темперамент залишалися незмінними. Ставши охоронцем Монетного двору, він узявся за справу з повною свідомістю своєї відповідальності і навіть зобов'язав себе познайомитися з найдрібнішими подробицями функціонування довіреного йому інституту, освоїти всі тодішні економічні теоріїта дізнатися історію карбування грошей. Більше того, він вивчив усілякі королівські укази про Монетний двор, випущені за останні два сторіччя. Все, чого він стосувався у своїй роботі, набувало порядку та регулярності. Ось чому він став, крім усього іншого, ще й добрим адміністратором, який не з чуток знає всі грані дорученої йому справи. Зокрема, як алхімік він розбирався в металургійних тонкощах, крім того, був дуже вимогливий до підлеглих. У записнику він зазначав: «Два прокатні табори з 4 майстрами, 12 коней, 2 конюхи, 3 різьбярі, 2 правилщики, 8 сортувальників, один гвоздильник, три закальщики, два клеймувальники, два преси з чотирнадцятьма робітниками здатні за день зробити монети». Можна бути впевненим, що він повідомляв правителям і різьбярам, ​​на яку продуктивність від них чекає.

Така сумлінна і енергійна людина неминуче мала вступити в конфлікт з начальством. Керуючим Монетним двором служив тоді Томас Ніл, про якого Ньютон писав як про «занурився в боргах марнотрату, що зумів отримати свою посаду завдяки малоповажним заняттям». Ніл був по суті нікчемним кар'єристом, некомпетентним чиновником, який використовував службове становище для особистого збагачення. У цьому він відрізнявся від багатьох інших «слуг суспільства» на той час. Але сам Ньютон був виготовлений з іншого тесту. Він уже зумів відшукати порядок і визначеність у вселенському хаосі, що вже говорити про тісний світ Монетного двору! І ось Ньютон став поступово збільшувати свої владні повноваження (як і свою платню), одночасно прибираючи до рук керування всіма справами, що велися на Монетному дворі і які виконували тоді близько п'ятисот робітників. Такою була його натура: йому подобалося панувати і командувати.

Випуск нових монет для всієї країни відбувався, звісно, ​​не дуже гладко. У перші місяці, ще до приходу Ньютона, монет не вистачало, і верстати працювали з четвертої ранку до півночі. Через п'ять місяців після того, як він обійняв посаду, з-під цих пресів щотижня виходило срібних монет загальною вартістю 150 тисяч фунтів стерлінгів. До обов'язків Ньютона як зберігача входили також вистеження і затримання приватних карбувальників і фальшивомонетників. По суті, він став кимось на зразок детектива, розслідуючи злочини «шльопальників», як їх тоді називали. Це була невдячна робота, часто її ускладнювало зрозуміле небажання судів покладатися на свідчення платних інформаторів. В одному з послань казначейству він скаржився, що «подібне очорніння і приниження моїх агентів і свідків кидає тінь і на мене, ускладнюючи мої дії, бо мені доводиться відновлювати довіру, що похитнулася, до мене». Скаржився він і на наклепницькі підступи "ньюгейтських стряпчих-монетників" - тонкий натяк на компанію, до якої він тепер змушений був звертатися за професійною підтримкою.

Він став зразковим детективом, чого цілком можна очікувати від людини, яка проводила успішні дослідження в космічних сферах. Він переслідував видобуток невпинно і безжально. Разом зі своїми співробітниками він здійснював нальоти на житла фальшивомонетників, самостійно допитував їх і потім відвідував у камерах Ньюгейтської в'язниці та у різних місцях. За зауваженням іншого чиновника, «він розглядав усі відомості, які ми до того спалювали цілими ящиками, і відвідував усі суди у справах цих зловмисників». Його службові витрати включали витрати на «таверни та найм екіпажів, а також відвідування в'язниць та інших місць покарання карбувальників незаконної монети». Він вербував агентів в одинадцяти країнах, щоб відстежувати винних, і сам став мировим суддею у графствах, що прилягають до Лондона, щоб підкріпити власні зусилля.

Не дивно, що «шльопальники» почали скаржитися на Ньютона; його надмірна запопадливість і завзятість викликали в них особливу огиду. Один із таких фальшивомонетників, як повідомлялося, заявляв, що «доглядач Монетного двору ополчився на шльопальників і, чорт забирай, я б давно був на волі [вийшов із Ньюгейту], якби не він». Інший в'язень, що потрапив у мережу до Ньютона, проголошував: «Зберігач Монетного двору – справжній шахрай, і, якби король Яків повернувся, він цього шахрая точно пристрелив». На що його співкамерник обізвався: «Чорт мене подери, хоч я з ним і незнайомцем, тепер я впораюся з цим негідником, якщо тільки до нього дістануся». Вільям Челонер, один із найзнаменитіших фальшивомонетників, стверджував, що має намір «гнатися за старим псом зберігачем до кінця його життя».

Ньютону пощастило: Челонеру не судилося довге життя, Через три місяці його «відвезли на візку» в Тайберн – там його чекав ешафот. Можливо, Ньютону приніс особливе задоволення такий результат, оскільки перед цим Челонер поінформував парламентську комісію, що знає куди більш відповідний метод карбування монети, ніж той, що застосовує Ньютон, і навіть запропонував, щоб його, Челонера, призначили головним інспектором Монетного двору. Комісія наказала Ньютону вивчити методи Челонера, потім Ньютон відповів лютою відмовою: це означало б видати фальшивомонетнику таємниці Монетного двору. Зрештою Ньютон переміг. Зважаючи на все, він переслідував цих карбувальників так, ніби вони становили небезпеку особисто для нього. Але хіба можна було засумніватися, що він рішуче і послідовно виконуватиме будь-яку доручену йому роботу?

Важко уявити автора Principia Mathematica, найбільшого вченого своєї епохи, що крокує кам'яними коридорами Ньюгейтської в'язниці або вислуховує визнання засуджених на смерть (підробка монети каралася повішенням); видається, що це картинки скоріше для белетриста, ніж для біографа. Але життя незвичайної людини часто буває сповнена незвичайних протиріч. А може, особливих протиріч тут немає? Образ потайливого і маніакально цілеспрямованого мислителя, адепта алхімії, людини, яка практично не мала друзів, не така вже далека від образу детектива, який завзято допитує тих, кого ось-ось піднімуть на шибениці. І в той і в інший період життя Ньютона - та сама напруженість думки, глибока зосередженість на задачі.

РОЗДІЛ ТРІНАДЦЯТИЙ *У моєму розпорядженні кілька опорних дат на документах, що свідчать про фон, на якому протікали такі важливі події, та загальні та мої особисті.1. На копії листа С. В. Трубецького, знятої мною в Алупці, штамп Воронцовського музею з датою – 17 листопада 1938 р.

Розділ тринадцятий Життя було милостиве до нього, часом вона надягала фантастичні маски, і він в'яв розглядав на смарагдовому небосхилі створення своєї мрії, що тяжіла до казкового, чудового. Все це зрозуміло, треба було знати, серед кого він жив. Записки Гуно Що це за

Розділ тринадцятий 1 У 1919-му році ціла зграйка Набокових – три сім'ї, по суті кажучи, – через Крим та Грецію бігла з Росії до західну Європу. Ми з братом повинні були вступити до Кембриджського університету, на стипендію, надану нам скоріше для викупу наших.

Монети народу Єльцин виявився добрим кандидатом. Він прислухався до своїх радників, коли вони вели йому користуватися телесуфлером, носити гарні костюми, більше посміхатися. Він знав, що треба виглядати більш енергійним та мужнім. У передвиборчих поїздках він

Розділ тринадцятий Мухаммед звертає у свою віру паломників з Медини. Мухаммед вирішує тікати до Медини. Змова з метою вбити Мухаммеда. Чудове порятунок. Хіджра, або втеча Мухаммеда. Прийом, наданий йому в Медині Положення Мухаммеда на батьківщині ставало

Розділ тринадцятий У лісі спочатку бігли вздовж фронту, потім йшли, не роблячи ні привалів, ні коротких перепочинків, - справа безперервно, колесо, котилися звуки недалекого бою, іноді обвалювалися на узліссі гуркоту розривів, а ліворуч ранкова тиша відгукнулась перекат.

Розділ чотирнадцятий Монетний двір у Лонлоні - Карбування російської срібної та мідної монети - Купівля чистого срібла - Афінаж російського срібла Одночасно з іншими завданнями, мені було доручено вести переговори з Англійським Королівським Монетним Двором (The Royal Mint) у

Розділ тринадцятий 1 Завод - це як би ціла держава. Своя охорона здоров'я - поліклініка, профілакторії; торгівля, освіта, культура, фінанси, громадський порядок, друк: своя багатотиражка; радгоспи, що забезпечують завод молоком та овочами; підшефні колгоспи, які

Розділ тринадцятий «Я віддаляюся від справ, - писала Джекі в пам'ятній записці своєму секретареві з соціальних питань у січні 1963 року. - Я займалася громадськими справами весь час, ставши першою леді, а тепер хочу присвятити себе дітям. Я хочу, щоб ви позбавили мене від

Глава тринадцята, у якій мова піде про кохання жінки до жінки. На відміну від кохання між чоловіками сапфічне кохання аж ніяк не викликало такого запеклого засудження з боку громадськості, хоча була не менш поширеним явищем. Жінки з короткими стрижками,

Розділ тринадцятий Вікно хати виглядає у сільський провулок. Завулком дорога пірнає в балку і ховається в тайзі. Петрашевський стоїть біля вікна і дивиться на дорогу. Він знає, що за лісом вона поповзе в гору, потім перестрибне через

Фрагмент плакату виставки у лондонському Музеї історії науки, присвяченій 300-річчю виходу праці Ісаака Ньютона «Математичні засади натуральної філософії».

У XVIII столітті Англія пройшла шлях від досить бідної країни, економіка якої була підірвана революціями та війнами, до могутньої держави, володарки морів та піонера промислової революції. Серед причин, які уможливили це перетворення, сучасні історики особливо виділяють створення фінансової системи нового типу, що дозволила Англії використовувати для свого розвитку ресурси світової економіки. Важливу рольу цьому зіграли вчені, основоположники науки та філософії Нового часу.

Фінансово-центрична система Коперника

Микола Коперник (1473-1543), автор праці «Про обертання небесних сфер», що містить математичну теорію геліоцентричної системиБільшу частину свого життя був змушений присвятити справам, які не мають з астрономією нічого спільного. Будучи каноніком вармійського капітула, Коперник майже 30 років займався адміністративними, дипломатичними та навіть військовими проблемами Вармії – північно-східної частини Королівства Польського. Зокрема, багато часу та сил він приділив питанням грошового обігу.

Поряд із практичною діяльністю з нормалізації випуску монет, виступами з цих питань на сеймах та роботою в комісіях Коперник написав латиною три роботи, присвячені вдосконаленню фінансової системи Королівства Польського та які містять аналіз різних аспектів грошового обігу. У 1517 році ним було написано малюнок трактату про гроші, який отримав назву «Роздуми». В 1522 на сеймі в Грудзендзе, на якому розглядалося питання про уніфікацію грошової системи королівства, Коперник представив твір «Про спосіб карбування монет». І нарешті, в 1528 році, готуючись до сейму в Мальборку, Коперник завершив великий «Трактат про карбування монет», у якому підсумував багаторічні міркування закони грошового звернення.

Багаторічний інтерес Коперника до цієї проблеми зумовив те, що з грошима тоді відбувалося щось дивне. На початку XVI століття з Нового Світу до Європи ринув потік дорогоцінних металів, який, збагачуючи окремих людей, чомусь не збагачував держави. Ціни на більшість товарів у Європі зросли в кілька разів, грошей, як і раніше, не вистачало, і якщо Іспанія могла компенсувати цей брак пограбуванням колоній, то уряди інших країн, у тому числі Польщі, все частіше вдавалися до зменшення вмісту срібла і золота у монетах, що випускаються. . Підсумком такої політики було знецінення грошей та, як наслідок, падіння виробництва.

Аналізуючи практику псування грошей, Коперник у своєму «Трактаті» писав: «Хоча нема числа лих, від яких гинуть королівства, князівства і республіки, на мою думку чотири головні з них це: розбрат, смертність, неродючість грунту і псування монети. Перші три настільки очевидні, що їх ніхто не заперечує, але четверте визнається лише небагатьма, які глибше вникають; воно тягне у себе падіння держави відразу і різко, а поступово і потай».

У роботі «Про спосіб карбування монет» Коперник приходить до фундаментального висновку: будь-яка спроба держави «заощадити» на випуску повноцінних грошей і пустити в обіг полегшені монети обов'язково призведе до витіснення «хороших» грошей «поганими», оскільки кожен намагатиметься розплатитися легкими монетами , а повноцінні приховати. В результаті держава буде змушена безперервно збільшувати випуск сурогатів, що призведе до знецінення грошей і підриву економіки, що посилюється неминучою корупцією при обміні в казначействі, які мають різну вагу, але формально рівноцінні монети.

У середині XVI століття закон, за яким повноцінні гроші витісняються неповноцінними, був перевідкритий главою казначейства Томасом Грешемом в Англії в ході фінансової катастрофи, що там вибухнула, і носить в економіці назву «закон Грешема» або «закон зіпсованої монети».

Відкриття Коперником закону зіпсованої монети було тісно пов'язане з усвідомленням того, що гроші із суто допоміжних знарядь товарообміну перетворюються на «перводвигун» економіки. Гроші мають власні закони руху, з ними не можна чинити, як заманеться. Тому Коперник вивчав співвідношення вартості різних монет, висував проекти їх уніфікації та вилучення з обігу зіпсованих грошей, пропонував запровадити державний контроль за карбуванням нових монет і здійснювати це карбування виключно за рахунок скарбниці.

На жаль, більшість пропозицій Коперника не було ухвалено, а впровадження окремих, вирваних із цілісного проекту ідей виявилося малоуспішним. Якоюсь мірою економічні теорії Коперника розділили долю його геліоцентричної системи, що здобула визнання лише після створення в XVII столітті нової фізики та відкриття Ісаком Ньютоном закону всесвітнього тяжіння.

Таке ставлення до ідей Коперника не дивно. Адже деякі з них, наприклад, вимога, щоб держава не намагалася отримати прибуток із виробництва грошей, здавалися сучасникам вченого не менш абсурдними, ніж гіпотеза про рух Землі. Крім того, незважаючи на багаторазові обговорення, не було знайдено прийнятного способу вилучення у населення зіпсованих монет. Залишилося незрозумілим, за чий рахунок слід проводити реформу фінансів, особливо якщо врахувати, що держава «за теорією» не повинна наживатися на обміні грошей.

Очевидно, за часів Коперника ці проблеми було неможливо знайти рішення, оскільки вимагали радикально нових поглядів на економічні функції держави. Такі погляди почали формуватися в Європі в XVII столітті, а необхідні умови для реформ «за Коперником» (гостра фінансова криза та готовий до сміливих кроків уряд) з'явилися лише останніми роками XVII століття, в Англії.

Союз вчених та політиків

У 1688 року у Англії відбулася Славна революція (Glorious Revolution). Жорстокий і ненавидимий англійцями король Яків II був повалений, а країна перетворилася на конституційну монархію. Ця лібералізація, однак, послабила інститути влади, що, зокрема, призвело до фінансової кризи, спричиненої масовим псуванням монет, насамперед срібних шилінгів, які становили основну частину готівки.

Причиною псування служила низька якість карбування монет. На них, наприклад, був відсутній ребристий обідок, що дозволяло зрізати з монет деякі «надлишки» і, затерши місце зрізу брудом, пускати їх в обіг. Каралася ця операція шибеницею, але спокуса трохи розбагатіти була велика, а новий режим ще слабкий, щоб упоратися з масою шкідників. У результаті тисячі людей разом із фальшивомонетниками, які процвітали в цих умовах, знецінювали гроші, що знаходилися в обігу.

Намагаючись упоратися з цим лихом, англійський уряд уперше у світі налагодив машинне карбування високоякісних шилінгів із належною кількістю срібла. Але таких монет, по-перше, було мало, а по-друге, їх одразу вилучали з обігу та ховали або, переплавивши в зливки, вивозили за кордон. У зверненні ж залишалися лише зіпсовані монети, що вело до колапсу торгівлі та виробництва. Відповідно до закону зіпсованої монети здійснити санацію грошової системи поетапними заходами було неможливо. Потрібно було якось відразу замінити всю готівку, принаймні її срібну частину. (Золоті монети, зрозуміло, псували та підробляли рідше.)

Тим часом становище швидко погіршувалося. У 1694-1695 роках почалися масові банкрутства. У країні назрівала паніка, що посилювалася тим, що Англія в цей час вела війну з Францією, де знаходився повалений король Яків II. Ставало реальним його повернення, що викликало у більшості англійців страх.

Для порятунку країни треба було якнайшвидше провести грошову реформу. За вирішення цієї грандіозної проблеми в 1695 взялися чотири людини: Чарльз Монтегю (граф Галіфакс) - канцлер казначейства, Джон Сомерс - голова партії вігів, з 1697 - лорд-канцлер Англії, Джон Локк - лікар, філософ, теоретик парламентаризму, комісар з справам торгівлі та колоній, Ісаак Ньютон – автор великих «Математичних засад натурфілософії».

В 1696 Ньютон був призначений хранителем, а в 1699 - директором Монетного двору Англії. На цій посаді Ньютон перебував понад чверть століття, беручи найактивнішу участь у розробці та проведенні фінансової політики країни. У 1705 за заслуги перед державою Ньютон був зведений королевою Анною в лицарську гідність.

Цікава деталь. Архіви, які стосуються управління Ньютоном Монетним двором, виявили лише 1920-х роках. Наприкінці 1930-х їх хотіли виставити на аукціоні в Лондоні, але вони були засекречені, оскільки відомості про порядки в Монетному дворі, що містяться в документах, могли допомогти німецькій розвідці. Іншими словами, порядки, заведені Ньютоном, продовжували діяти під час випуску грошей і у ХХ столітті.

У середині XIX століття Томас Маколей у своїй «Історії Англії» писав, що творці грошової реформи, що отримала назву Великої перечеканки (Great Recoinage), мали виключно плідне поєднання державної мудрості з науковою глибиною та сміливістю мислення. Слова Маколея можна як характеристику найважливіших характеристик політичної елітиАнглія Нового часу. Звісно, ​​Англією керували не вчені, а політики. Однак «щеплення» наукового мислення, здійснене в XVII столітті, дозволяло політикам керуватися не тільки здоровим глуздом, який добрий лише у звичайних ситуаціях, але шукати і знаходити далеко не очевидні, а іноді й просто парадоксальні рішення.

Повертаючись до авторів реформи, слід зазначити, що всі вони були членами Лондонського королівського товариства, яке на той час представляло унікальне місце – по суті клуб, у якому на рівних могли спілкуватися вчені та політики. При цьому Монтегю, Ньютон та Сомерс у різний час виконували обов'язки президента суспільства. Важливу роль спільної роботи реформаторів зіграли та його особисті відносини. Монтегю був другом та учнем Ньютона; Сомерса та Локка пов'язувала давня, перевірена серйозними випробуваннями дружба.

За вагою чи за номіналом?

Однією з найскладніших проблем, які вирішили реформаторам, стало визначення того, за чий рахунок слід проводити обмін грошей. На перший погляд, оскільки в нормалізації грошового обігу було зацікавлене все суспільство, то сплатити обмін мав кожен мешканець, який має гроші.

Тому спочатку було висунуто проект, за яким скарбниця брала на себе всі витрати на перекарбування монет, а обмін старих грошей на нові пропонувалося провести за вагою, тобто за реальною вартістю зданого срібла. Однак такий обмін був руйнівним для населення. На руки людина отримувала суму грошей у 1,5–2 рази меншу за здану, тим часом суми її боргів і податків залишалися колишніми. У виграші від обміну за вагою виявилися лише великі кредитори (передусім банки) і чиновники, які отримують тверду зарплату. Збідніле населення знову почало б псувати гроші, що й сталося після перекарбування в XVI столітті.

Щоб уникнути такого сценарію, було ухвалено рішення про обмін грошей за номіналом, тобто кожен старий шилінг обмінювали на новий. Причому повну оплату такого обміну (на цьому виключно важливому моментінаполягав саме Ньютон) мав взяти він уряд. Реформаторам вдалося переконати уряд та парламент у необхідності такого кроку. І вже наприкінці 1695 року парламент ухвалив закон, який наказував громадянам у короткий строк(В межах місяця) здати в скарбницю всю стару готівку, що була у них.

Важливо звернути увагу на таке. Обмін грошей за номіналом коштував майже 3 млн фунтів стерлінгів, що на той час дорівнювало доходу скарбниці за півтора-два роки. Таким чином, розорена держава мала для свого порятунку виплатити населенню жахливу суму грошей, більшу частину якої довелося позичати в англійських та голландських банкірів. Розробка такого проекту реформи зажадала воістину «коперніканської революції» у поглядах роль фінансів економіки.

Щоб оцінити сміливість реформаторів, можна згадати, що, виступаючи у 1992 році у Верховній Раді, Єгор Гайдар заявив, що компенсація знецінених вкладів вимагатиме суми, що дорівнює доходу бюджету за 6 кварталів. Величина цієї суми справила на депутатів величезне враження, але саме таку суму у відносних масштабах держава виплатила англійцям наприкінці XVII ст.

Втім, ця вигода стала очевидною лише після завершення обміну грошей.

Тим часом обмін, що почався в 1696 році, відразу виявився на межі зриву, оскільки Монетний двір не міг швидко перекарбувати всю готівку. Англія залишилася взагалі без грошей, і в тому, що неминучої катастрофи вдалося уникнути, цілком заслуга Ньютона.

На чолі Монетного двору

Прибувши на початку 1696 року у Монетний двір, Ньютон виявив, що він перебуває у жахливому стані. Вина за це лежала на директорі Томасі Нілі, який завдяки зв'язкам перетворив свою посаду на синекуру. Через потурання Нілу (його вдалося відправити у відставку лише 1699 року) в установі, де має панувати особлива дисципліна, панували пияцтво, дуелі та крадіжки. Тому відразу ж після призначення охоронцем Монетного двору Ньютон, щоб навести лад, домігся від парламенту буквально диктаторських повноважень, включаючи право створити власну в'язницю та розшукову поліцію.

Оселившись у Тауері, де тоді знаходився Монетний двір, Ньютон працював як одержимий, приділяючи сну не більше чотирьох годин на добу. Він детально аналізував та удосконалював кожен етап виробництва грошей, що дозволило збільшити їх випуск майже вдесятеро. При цьому, крім Лондона, тимчасові монетні двори були відкриті ще в п'яти містах. Один з них з 1696 по 1698 перебував у Честері. Цим двором керував, і успішно, Едмонд Галлей – друг Ньютона, астроном і математик, член Лондонського королівського суспільства.

До кінця 1697 гострий дефіцит готівки був ліквідований, а Англія врятована. Але незабаром Ньютону довелося рятувати реконструйований ним Монетний двір, на той час найкращий у світі.

Після завершення Великого перекарбування щорічні обсяги випуску грошей можна було скоротити щонайменше на порядок. Колосальні виробничі потужності Монетного двору виявилися надмірними. Тому, щоб завантажити роботою дорогі машини, Ньютон починає брати замовлення на виготовлення срібних монет чудової якості для міжнародних торгових компаній, насамперед англо-голландської компанії Ост-Індської.

Нічого незвичайного у цьому не було. У невеликих обсягах Монетний двір виконував замовлення виготовлення монет машинної карбування і раніше. Незвичайними були всі зростаючі обсяги замовлень, а також ціна – на кілька відсотків нижча за середню європейську, – за якою Англія обмінювала срібні монети на золото та інші еквіваленти грошової вартості.

Причини такої фінансової політики, проведеної, починаючи з 1699 року, Ньютоном та канцлером казначейства Монтегю, лежали у специфіці міжнародної торгівлі на той час. Справа в тому, що Індія, Китай та інші країни Сходу торгували з Європою в основному за срібло готівки, яке вважалося тоді головною світовою валютою. Тому в торгівлі з такими країнами переваги мали ті компанії, які, маючи великі запаси готівки і нерідко виплачуючи завищені ціни, могли проникати на ринки Сходу і встановлювати контроль над торговими шляхами.

У XVII–XVIII століттях таку торгівлю вело кілька компаній-монополістів, які зосередили у руках основну частину світового торгового капіталу. Ось цим компаніям Монетний двір і продавав гроші за пільговою ціною, прив'язуючи їх тим самим до англійської економіки та одержуючи від них щедріші кредити.

Вище я писав, що Велика перекарбування вимагала величезних позик, зокрема зовнішніх. Здавалося б, після наведення порядку у фінансах Англія мала прагнути якнайшвидше позбутися боргів. Насправді ж проводилася політика, внаслідок якої державний борг Англії безперервно зростав і до середини XVIII століття став найбільшим у світі, викликаючи у багатьох жах та побоювання, що економіка країни лусне, як мильна бульбашка. А от у європейських ділових колах таких побоювань не було. У 1782 році Англія, зазнавши поразки у війні з північноамериканськими колоніями, звернулася до провідних банкірських будинків Європи з проханням про позику в 3 млн фунтів стерлінгів. Ці будинки негайно запропонували їй 5 мільйонів.

У результаті складалася така схема. З Нового Світу до Європи йшов потужний потік дорогоцінних металів. Частина цього потоку потрапляла в Монетний двір і, перетворившись на монети, надходила в банки торгових компаній, щоб потім відправитися на Схід. Назад, до Європи, йшов потік товарів, а до Англії ще й кредити, які відіграли вирішальну роль у її технічному переозброєнні під час промислової революції. Парові машини могли створювати і в інших країнах, а ось гроші на оснащення ними безлічі фабрик були тільки в Англії, що коштувала з економік усієї Європи.

До кінця XVIII століття навіть запеклі скептики почали визнавати, що державний борг Англії – це її головне багатство, запорука стабільності та величі. Запорукою ж надійності цього боргу, особливо на ранньому етапі його формування, виступив Монетний двір і фінансова політика, яку він проводить.

І знову вчений

У початку XIXстоліття Англії почали забувати у тому, що процвітання держави не можна досягти, руйнуючи власний народ. «Забудькуватість» сприяло впровадження машин, що дозволило використовувати навіть працю дітей, платити за роботу гроші і безперервно збільшувати тривалість робочого дня. В результаті рівень життя робітничого класу Англії, який став до кінця XVIII століття одним із найвищих у світі, стрімко падав, а країна котилася до соціального вибуху.

У 1848 році, коли Європу захлеснула хвиля революцій, парламент Англії прийняв білль про скорочення робочого дня в промисловості на півтори години за збереження колишньої заробітної плати. Це скорочення означало зростання погодинної оплати праці та розглядалося багатьма економістами як кінець конкурентоспроможності англійських товарів. Насправді ж білль став початком оздоровлення економіки Англії за рахунок збільшення ємності внутрішнього ринку і не знизив її позиції на світовому ринку.

Проведення нової економічної політики вимагає помітного зростання грошової маси і, як наслідок, збільшення продуктивності Монетного двору. В 1850 його директором був призначений відомий астроном Джон Гершель, син великого астронома Вільяма Гершеля. Очевидно, це призначення здалося декому дивним. Тоді історик Томас Маколей і нагадав англійцям про те, яку роль у порятунку країни відіграв наприкінці XVII століття союз політиків та науковців.

Артем Єфімов

Записки економічного історика

Ісаак Ньютон та «Велика перекарбування 1696 року»

Сер Ісаак Ньютон відомий насамперед як великий математик і великий фізик, творець систем диференціального та інтегрального обчислення та автор основних законів механіки, включаючи закон всесвітнього тяжіння. Мало хто знає, однак, що він ще відіграв значну роль у розвитку британської грошової системи, здійснивши «Велику перекарбування» старих срібних монет ручної роботи на нові машинні вироби. Про те, як Англія перейшла до нових монет і яку роль у цьому зіграв Ньютон, розповідає історик Артем Єфімов, ведучий телеграм-каналу "Піастри!" .

Сер Ісаак Ньютон

McGovern, John / Wikimedia commons

Француз із Парижа

Майже на будь-якій сучасній монеті є гурт - візерунок на ребрі. Нині це скоріше декоративний елемент, а ось у XVII столітті, коли в Англії гуртування монет стало обов'язковим, це мало величезний практичний зміст.

Справа в тому, що фальшивомонетники часто обрізали монети з обох боків, а з обрізків робили нові монети. Гуртівка вирішувала цю проблему: обрізка ушкоджувала гурт, це було відразу помітно, і таку монету переставали приймати. Для гуртовки був потрібний дуже складний верстат. Є легенда, що його винайшов сер Ісаак Ньютон, коли очолював Тауерський монетний двір (1696–1727). Діяльність Ньютона на посту зберігача монетного двору – окрема цікава тема, про неї нижче. Поки обмежимося спростуванням: ні, гуртовий табір винайшов не він.

Його збудував в Англії француз П'єр Блондо в 1662 році.

У 1640-х роках Блондо служив на монетному дворі в Парижі. 1649-го, після страти англійського короляКарла I і проголошення Англійської республіки, його запросили до Лондона для того, щоб перевести на машинне виробництво Тауерський монетний двір. Місцеві фінансові справи майстра, відстоюючи ручне карбування (джерело своїх прибутків), розгорнули агітаційну кампанію проти Блондо.

У 1656 році англійський флот провернув блискучу операцію із захоплення іспанського «золотого флоту», який перевозив великий вантаж срібла з Нового світу до Кадісу. Це срібло передали Блондо, і він за допомогою своїх машин накарбував із нього англійських монет чудової якості.

У 1658 році помер Олівер Кромвель, лорд-протектор Англійської республіки та покровитель Блондо. Настала політична криза, що завершилася в 1660 реставрацією монархії (престол зайняв Карл II, син страченого короля). Блондо втік до Франції, його машини відвезли до Едінбургу. Але вже дуже скоро з'ясувалося, що гроші ручного карбування, що повернулися, набагато гірше за ті, які робив Блондо, і француза покликали назад.

Англійський срібний пенні, викарбуваний у правління Іоанна Безземельного (початок XIII століття)

Ось тоді, в епоху Реставрації, Блондо і став гуртувати монети: дрібні – просто насічками, великі – написом «Decus et tutament» («Прикраса та захист»).

Блондо працював за брассаж – частку з карбування. За виробництво срібних монет він отримував 3 пенси з фунта, золотих – 12 пенсів з фунта (1 фунт = 240 пенсів).

Ні реформа Блондо, ні Велика перекарбування 1690-х років під керівництвом Ньютона не врятували англійський срібний стандарт - у XVIII столітті Англія (точніше вже Великобританія) перейшла на золото. Але англійські технічні досягнення в грошовій справі справили велике враження на решту світу - зокрема, Петро I, будучи з Великим посольством у Лондоні в 1698 році, тричі відвідував Тауерський монетний двір і, ймовірно, розмовляв там з Ньютоном. Є припущення, що англійські машини з виготовлення грошей намагалися впровадити у Москві ще 1650-ті роки, за Олексія Михайловича.

Гроші з нічого

Алхімія та фінансова політика мають глибинний філософський зв'язок. Перші читачі книги Марко Поло про подорож до Китаю (XIII століття) не могли не помітити, що описані ним паперові гроші - це, по суті, втілення мрії алхіміків: неблагородні матеріали набувають силу золота, цінності - кредит - виникають із зобов'язань та домовленостей, слів - власне, з нічого.

У 1661 році шведський король Карл Х за порадою якогось рижанина Йоганна Пальмструха почав випускати перші в Європі паперові гроші – «кредитні далери». Їхню емісію контролював Стокгольмський банк на чолі з Пальмструхом. Банк гарантував обмін «кредитних талерів» на дзвінку монету на першу вимогу. Підприємство лопнуло вже 1668 року: банк випустив паперових грошейнабагато більшу суму, ніж у нього було монети. Після цього Ріксдаг – шведський парламент – відібрав у короля контроль над грошовою емісією.

У 1716–1720 роках у Франції існувала так звана «система Лоу», заснована загалом на тому ж «алхімічному» принципі: створення нових грошей уявлялося створенням нових цінностей, нового капіталу. Коли виявилося, що жодними реальними цінностями ці нові гроші не забезпечені, що гроші та капітал – це різні речі, система луснула, вкинувши Францію у фінансову кризу. Про це ми ще неодмінно поговоримо докладніше.

Мабуть, сер Ісаак Ньютон з таким ентузіазмом взявся за роботу на Королівському монетному дворі в Тауері саме тому, що вважав цю роботу продовженням алхімічного Великого твору, якому він віддав чи не більше свого часу та творчих сил, ніж розробці диференціального та інтегрального числення. , формулювання теорії світла та відкриття законів механіки

Велика перекарбування

Ньютон став хранителем Тауерського монетного двору 1696 року. Йому було за 50, він уже все зробив: з розробки диференціального та інтегрального обчислення минуло тридцять років, з теорії світла та кольору – двадцять, з публікації законів механіки та закону всесвітнього тяжіння – майже десять. Нещодавно Ньютон пережив важку нервову хворобу: депресія, безсоння, розлад травлення, напади параної – ймовірно, наслідки отруєння ртуттю при алхімічних дослідах чи самолікуванні. Друзі підшукували йому синекуру, щоб тендітний геній міг піти спокій.

Одним із цих друзів був Чарльз Монтегю, перший граф Галіфакс, президент наукового Королівського товариства, однокашник Ньютона по Кембриджу, фактичний керівник англійських державних фінансів, засновник Банку Англії – не першого центробанку у світі, але першого по-справжньому ефективного органу монетарної влади.

Фінанси Англії перебували у 1696 році у жалюгідному стані. З тих пір, як у 1688 році в результаті «Славної революції» престол зайняв Вільгельм III, штатгальтер (глава уряду) Нідерландів, лідер європейських протестантів і найлютіший ворог Людовіка XIV, країна безперестанку воювала. Це було недешево. В обігу залишалися старі монети, викарбувані до введення машинного карбування та гуртування у 1662 році. Ці старі монети були, як правило, обрізані з обох боків, а з обрізків умільці робили нові гроші, теж неповноважні. Плюс фальшивомонетництво: до 10 відсотків монет у обігу були фальшивими. Срібло як товар було дорожче, ніж як англійські монети: їх скуповували, плавили, вивозили в Амстердам або Париж і там продавали.

У цю кризу Англія увійшла порівняно відсталою європейською країною: вона не мала військовою силоюФранції, колоніальною могутністю Іспанії, економічною силою Нідерландів; вона була політично нестабільна, її роздирали релігійні конфлікти, її срібна валюта була слабкою. Через кілька десятиліть країна (вже Великобританія) вийшла з кризи наймогутнішою державою зі стабільною валютою - першою в новій історії Європи, заснованої на золотому стандарті.

Англійські монети номіналом 1, 2, 3 і 4 пенні, 1800 рік

CNG Coin: British Royal Mint

Операція, відома як «Велика перекарбування 1696 року», почалася з королівської декларації від 10 червня цього року, про викуп у населення старих (до 1662 року випуску) монет ручного карбування за товарною ціною – 5 шилінгів 8 пенсів за унцію срібла. Ціна була досить вигідною, щоб стимулювати населення здавати старі монети на королівські монетні двори (на додаток до Тауерського були створені двори у Брістолі, Йорку, Екзетері, Честері та Норвічі), а не перекупникам, які вивозили срібло за кордон. Протягом наступних чотирьох років королівські монетні двори під загальним керівництвом Ньютона випустили монет більше ніж на 5 мільйонів фунтів стерлінгів - у півтора рази більше, ніж за попередні 35 років (із запровадження машинного карбування 1662-го).

Строго кажучи, нічого важливо нового на Монетному дворі Ньютон не винайшов: всі принципи вже були вироблені, всі машини вже встановлені і функціонували. Великий вчений виявився дбайливим адміністратором, раціональним організатором: він зумів поставити справу так, що монетні двори працювали з максимальною швидкістю та ефективністю. Вже до 1700 старих монет в обігу майже не залишилося. За цей же час Ньютон, наділений, крім іншого, повноваженнями слідчого і прокурора у справах про підробку грошей, домігся засудження і страти 28 фальшивомонетників, у тому числі легендарного Вільяма Чалонера (про їх протистояння є не особливо чудова книжка Томаса Левенсона 2009 року, нещодавно перекладена російською та видана «Корпусом»).

Втім, технічний успіх «Великого перекарбування» не врятував англійський срібний стандарт. Розкид цін на срібло на островах і на континенті залишався надто значним. У 1717 році, за рекомендацією Ньютона, король Георг I змінив офіційний курс золота до срібла: одна золота гінея тепер оцінювалася в 21 срібний шилінг. Це було чергове суттєве здешевлення срібла, і воно з новою силоюпочало витікати за кордон. Великобританія фактично перейшла золотий стандарт.

Для Ньютона, як вже було сказано, економіка і фінанси були схожі на алхімії - осягнення природного порядку речей і оволодіння мистецтвом маніпулювання матерією. Його натурфілософські, алхімічні, богословські, історичні та економічні студії складалися в систему світу, в якій все розвивається з відомих першооснов за відомими принципами відповідно до задуму Творця. Значну частину алхімічних писань Ньютона придбав ніхто інший, як Джон Мейнард Кейнс - він, великий «алхімік фінансів», як мало хто відчував цю глибоку системність поглядів Ньютона.

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ

УДК 330.8+336.02 DOI: 10.24411/2071-6435-2018-10022

Ісаак Ньютон як фінансовий чиновник

У цій статті розглянуто діяльність Ісаака Ньютона як державного фінансового чиновника, спочатку на посаді Королівського наглядача Монетного двору Англії, а згодом - директора Монетного двору. Показано, що Ньютон реформував грошову систему Англії у трьох напрямах: успішно провів Велику перекарбування, запропонував систему біметалічного стандарту замість срібного стандарту, що існував до нього, та змінив характер фінансових розрахунків усередині країни. Окремо згадано діяльність Ньютона як головного обвинувача корони з фінансових злочинів.

Ньютон бачив головну загрозу фінансам Англії у випуску грошей без рифленого ребра, що відкривало шлях діяльності фальшивомонетників. Показано, що в рік свого призначення на посаду в Монетний двір (1696 р.) Ньютон негайно наполіг, щоб вся обрізана срібна монета була вилучена з обігу і замінена на нову, викарбувану на машинах за інноваційними малюнками із застосуванням дуже складного канта на ребрі. такий кант було дуже складно підробити в підпільних цехах, тому обрізка ставала практично неможливою. Цей захід сприяв стабілізації ситуації зі срібними грошима в Англії.

Ключові слова: Ньютон, Монетний двір, Банк Англії, Англія, Казначейство, фунт стерлінгів, теорія валюти, політекономія, золотий стандарт, срібний стандарт, біметалічний стандарт, Монтегю, Велика перекарбування, карбування, металеві гроші, монети

К. С. Шаров

Та хто такий ваш Ньютон? Він - кравець, заклинач і робітник на Монетному дворі. Ім'я йому - нахабство та обман.

Джонатан Свіфт

Вступ

Ісаак Ньютон-людина, що зуміла залишити про себе добру славу і пам'ять на віки не тільки у фізичній науці та математиці, хоча так досі вважає більшість. Крім цього, він був хіміком, істориком, лінгвістом, економістом, правознавцем, приголомшливою глибини теологом, був видатним інженером, чудово малював, швидко говорив латиною і грецькою, добре знав іврит - Ньютон був універсальним мислителем на кшталт великих розумів епохи Відродження. Так само, як його мало знають з цього боку, про Ньютона

© К. С. Шаров, 2018

практично не говорять як про державного діяча. Він не просто так отримав лицарський титул: протягом двох термінів він був членом Палати громад, 30 років-Королівським доглядачем (The Warden), а пізніше і керівником (The Master) Монетного двору Англії (The Royal Mint of England), а також Головним обвинувачем Корони з фінансових злочинів.

Офіційний обмін документами між Ісааком Ньютоном та Палатою Монетного двору у Казначействі був частково узагальнений у Бюлетенях казначейських документів. Деякі з них публікувалися час від часу офіційно, наприклад, у Доповіді від 21 вересня 1717 ще за життя Ньютона, в документах Палати громад від 8 березня 1813 і 5 березня 1830, або неофіційно, як, наприклад, в книгах «Срібний фунт » Дані Хортон, «Збірник трактатів з фінансів» Оверстоуна, «Вибрані роботи з фінансів» лондонського політекономічного клубу, або «Вибрані трактати та документи» Шо . Ньютонівські матеріали, що стосуються його роботи в Монетному дворі, після його смерті в 1726 перейшли у спадок його племінниці Кетрін Бартон і її чоловікові Джону Кондуітту, члену Палати громад і наступнику Ньютона на посаді Директора Монетного двору.

Мета даної роботи - пролити світло на діяльність Ісаака Ньютона як фінансовий чиновник Англії, який реформував грошову систему в трьох сенсах: людину, що успішно провела Велику перекарбування, що запропонувала систему біметалічного стандарту і змінила характер фінансових розрахунків усередині країни.

Чому Ньютон опинився на роботі у Монетному дворі?

Багатьох справді цікавить питання, чому вчений, філософ та богослов значну частину свого життя працював у фінансовій установі, а не у своїй лабораторії? Пояснення цьому таке.

Довгий час Ньютон, здається, був повністю обійдений заслуженою увагою як з боку монархів, так і з їх урядів. Будучи студентом, Ньютон ледь-ледь перебивався з хліба на воду, і його матері доводилося надсилати йому гроші на їжу. Не забуватимемо, що в Трініті-коледжі він навчався на правах «стипендіату» (англ. sizar), тобто коледж оплачував його навчання як вкрай талановитого та подає великі надії молодого чоловіка, який натомість мав не лише отримувати відмінні оцінки, а й виконувати часом найнижчу роботу: мити підлогу, чистити посуд, підстригати газони та прислуговувати багатим студентам.

Повернувшись до Кембриджу з рідного дому в Лінкольнширі після спалаху чуми 1665-1667 років, Ньютон став членом Трініті-коледжу (стипендіатом-дослідником), отримуючи 60 фунтів стерлінгів на рік, безкоштовне проживання в невеликому будиночку та безкоштовний стіл у коледжі. Як лука-сіанського професора математики він отримував 100 фунтів стерлінгів на рік. Таким чином, до смерті матері в 1679 дохід Ньютона становив не сильно шикарну суму в 160 фунтів стерлінгів річних, з яких потрібно

було виплатити трохи більше ніж 40% податків. Враховуючи, що з 1670 до теперішнього часу фунт стерлінгів девальвував у ціні приблизно в 350 разів, отримаємо, що дохід Ньютона в сучасних цінах за вирахуванням податків був приблизно 2 800 фунтів стерлінгів на місяць. Багато це чи мало – нехай читач вирішить сам; якщо врахувати, що за проживання і стіл платив коледж, начебто, непогано, але для того, хто «володіє божественним розумом», як його називали багато сучасників, напевно, не так вже й багато.

Монархи та їхні уряди не робили зовсім нічого, щоб фінансово подякувати великому вченому. Єдина "милість", отримана Ньютоном з боку Чарльза II, - це дозвіл бути професором Кембриджа без зобов'язань приймати священний сан. Джеймс II у свій час навіть хотів піддати Ньютона публічній ганьбі, свого роду громадянської кари, і вигнати його з Кембриджського університету разом з низкою інших професорів Кембриджа за їх опір монаршому розпорядженню прийняти до своїх лав ченця-католика. У 1688 році перемогла Славна революція, проте незважаючи на те, що Ньютон її активно підтримав, нова влада так само обходила його своєю увагою. Королева Марія не прагнула вникнути у справи Королівського товариства та познайомитися з його членами, а король Вільям надто багато часу проводив за кордоном, очолюючи британські армії у дев'ятирічній війні. Хоча брат Гюйгенса, Костянтин Гюйгенс, вихователь короля Вільяма, представив Ньютона і всіляко розхвалив, подання довгі роки залишалося лише формальністю.

Склалася ситуація, яка, на жаль, нерідко з талановитими людьми: вся країна вихваляла Ньютона як «найбільшого з геніїв», «найрозумнішого з усіх, хто нині живе», «що володіє розумом, близьким до божественного», проте сам «найбільший» мав вести досить скромну життя в маленькому кембриджському будинку на дохід у 160 фунтів стерлінгів річних, з яких, як зазначав сам Ньютон, після виплати податків короні іноді більше половини йшло на наукове обладнання, хімічні реактиви та книги. Так що, як бачимо, Ньютону іноді доводилося жити на 1-2 шилінги на день, тобто в сучасних цінах приблизно на 500-1 000 фунтів стерлінгів на місяць. Від Королівського товариства Ньютон не отримував ані пенні; навіть його головна праця «Математичні засади натуральної філософії» була видана не на кошти Товариства, яке замість книги Ньютона проспонсувало видання нового атласу риб, а на особисті кошти астронома Едмонда Галлея, який отримав від батька значну спадщину та фабрику з виробництва мила. Зрештою, для економії коштів Ньютон навіть відмовився від послуг економки, надавши цю роль своїй племінниці Кетрін Бартон без жодної оплати.

Ньютону виповнилося 54 роки, і хоча його однокашники, набагато менш обдаровані, ніж він, практично всі вже були призначені на високі посади в церкві або на державній службі, він все ще залишався без будь-якої національної подяки.

У якийсь момент Джону Локку, близькому другові Ньютона, вдалося добити-

ся призначення Ньютона на посаду ректора Королівського коледжу в Кембриджі, але коледж відмовив на тій підставі, що ректор коледжу має бути висвячений у сан священика. Інший хороший другНьютона Чарльз Монтегю також був членом Трініті-коледжу та Головою Королівського товариства, і саме на його вплив розраховував Ньютон при просуванні на почесний пост. Однак його надії були затьмарені довгою затримкою. В одному зі своїх листів до Локка на початку 1692 року, коли Монтегю, лорд Монмут і Локк робили все можливе, щоб отримати хоч якесь державне призначення для вченого, сам Ньютон написав, що він «цілком переконаний, що Монтегю, за старій образі, Яку я сам давно вважав забутою і пішла в минуле, вчинив брехливо по відношенню до мене ».

Монтегю після свого призначення канцлером Казначейства у 1694 році, нарешті, зміг вирішити питання. Він раніше консультувався з Ньютоном щодо перекарбування грошей і скористався можливістю порадити королю Вільяму призначити Ньютона на посаду наглядача Королівського Монетного двору в 1696 році. Лист Монтегю Ньютону, датований 19 березня 1695 року, розкриває подробиці призначення: «Я дуже радий, що, нарешті, можу надати вам гарний доказ моєї дружби і продемонструвати ту повагу, яку король має до ваших достоїнств. Пана Овертона, наглядача Монетного двору, перевели на посаду одного з уповноважених Митні, і король обіцяв мені зробити містера Ньютона доглядачем Монетного двору. Ця посада є найбільш підходящою для вас, це одна з головних осіб у Монетному дворі, і варто мати на увазі, що річний дохід буде п'ять чи шість сотень, і що ця посада не вимагатиме від вас великих витрат часу та сил, ви зможете витрачати стільки сил, скільки захочете самі. Мені хотілося б, щоб ви приїхали терміново, а я тим часом подбаю про ваше призначення... Дозвольте мені зустрітися з вами, як тільки ви приїдете до міста, щоб я міг провести вас у палац поцілувати руку короля» .

Деякі заздрісники говорили, що Монтегю склав Ньютону протекцію через любовний зв'язок між Монтегю і племінницею Ньютона, що тривала деякий час. Вважаємо, за всієї справедливості констатації цього факту, до моменту призначення Монтегю давно підтримував відносин із Кетрін Бартон і, отже, навряд чи допомагав Ньютону лише з цих міркувань. Схоже, роль тут відіграла саме давня дружба двох кембриджських студентів та дуже тісне знайомство, адже Монтегю у ті роки був президентом Королівського товариства, а Ньютон – його членом. До того ж Монтегю був чудово обізнаний про ділові якості Ньютона та його приголомшливу працездатність.

Монетний двір Його Королівської величності Вільяма

Так чи інакше, Монтегю був точний у тому, що чиновники Монетного двору майже всі без винятку в ті роки отримували зарплату від корони ні за що - посади старших чиновників Монетного двору, включаючи посаду Коро-

левського наглядача, яку було призначено Ньютон, вважалися синекурами. Схоже, частково через це фінанси Англії прийшли до вкрай плачевного стану до кінця XVII століття.

У ті роки Банк Англії був «незрілим пташеням» - він був створений лише в 1694 році і займався лише субсидуванням корони для продовження війни з Францією, а справжнім фінансовим регулятором був Монетний двір, який розташовувався в Королівському Тауері і був підрозділом Казначейства, або «Палати шахівниці(англ. the Exchequer), керівником якої якраз і був Чарльз Монтегю в момент призначення Ньютона. Практично всі функції центрального банку тоді покладалися на Монетний двір: підтримка курсу національної валюти, регулювання кількості грошей у обігу, випуск нових грошей, вилучення з обігу старих, контроль інфляції, розрахунки готівкою з банками.

У 1662 році, після того, як попередні спроби ввести машинне карбування монети в Британії зазнали невдачі, Чарльз II після Реставрації випустив указ про оснащення Монетного двору всією необхідною технікою. Незважаючи на введення нових монет, викарбуваних машинним способом, так само, як і старі виготовлені вручну монети, вони сильно страждали від підробок і обрізки. Для боротьби з цим у деякі монети за часів Чарльза був по краю доданий латинський текст "Decus et tutamen" (лат. - прикраса та захист).

Після Славної революції 1688 Парламент взяв під свій контроль Монетний двір Корони, який з тих пір став діяти як незалежний фінансовий регулятор Англії, що чекає гроші від імені уряду, але монарху, що безпосередньо не підкоряється.

Ньютон: нове положення-нові можливості

Монтегю дещо помилявся щодо зарплати Королівського наглядача Монетного двору. Через кілька місяців після свого призначення Ньютон не стільки від жадібності, скільки від зачепленого честолюбства, написав до Казначейства петицію про відновлення верховенства Королівського наглядача, який ось уже протягом сорока років з епохи Чарльза II не був головним чиновником Монетного двору. Крім того, що Ньютон скаржився на неможливість проведення необхідних реформ Монетного двору на його поточній посаді, він також нарікав, що його зарплата становить лише 400 фунтів стерлінгів на рік, причому тепер, на відміну від Кебриджа, він має самостійно оплачувати будинок у розмірі близько 50 фунтів стерлінгів на рік, як державний чиновник платити 50-відсотковий податок на прибуток, а його пільги на паливо (вугілля) від держави становлять лише 3 фунти 12 шилінгів на рік, і цих сум недостатньо для його підтримки на цій посаді. Монтегю відразу ж пішов Ньютону назустріч, і наказами лордів Казначейства від 16 червня 1696 року було визначено, що Ньютону встановлюється зарплата така сама, як і директору Монетного двору, тобто в 500 фунтів стерлінгів на рік, проте, що важливіше, була

зроблено застереження, що понад цю суму, як і директор, Ньютон міг отримувати певний відсоток з кожної викарбуваної монети.

З цього моменту для Ньютона починається зовсім інша доба у фінансовому плані. Слід зазначити, що біографи вченого наводять зовсім різні цифри зарплати Ньютона на посаді директора Монетного двору, у ранг якого Ньютон був зроблений 1699 року. Суми відрізняються феноменально: від 1000 до 5000 фунтів стерлінгів на рік. Насправді в цьому полягає неточність. Оклад Ньютона в якості директора дорівнював 500 фунтів стерлінгів на рік («на руки» 250 фунтів стерлінгів), а всі суми понад цю він отримував за кількість викарбуваних на верстатах монет як відсоток від їхнього номіналу. Враховуючи листи та документи ньютонівських архівів, кількість та номінал викарбуваних грошей, можна приблизно оцінити, що доходи Ньютона коливалися в межах від 700 до 7 000 фунтів стерлінгів на рік із середнім значенням близько 4 000 фунтів стерлінгів (до вирахування податків). У сучасних цінах це 1 мільйон 400 тисяч фунтів на рік (що приблизно дорівнює річній зарплаті директора транснаціонального банку). Дивно, що попередні начальники Монетного двору не вибивалися надто сильно за межі, покладені окладом, що, ймовірно, може говорити лише про їхнє лінощі. Ньютон ж цілком ясно зрозумів, що, згідно з розпорядженням Казначейства, що більше він працює, то більше заробляє.

При цьому Ньютон мало того, що ніколи в житті не був за кордоном, так він ще й практично ніколи не віддалявся від трикутника Лондон – Кембридж – Вулсторп (його рідне маленьке містечко). Отже, отримавши фінансову свободу, він нарешті зміг зайнятися меценатством у великих розмірах.

Відомо, що Ньютон не відмовляв практично нікому навіть коли був бідним студентом. Зараз, після того, як його доходи стали значними, він став спонсором Королевського наукового товариства, на свої гроші обладнав Королівську обсерваторію, величезну бібліотеку Королівського товариства, надавав допомогу всім талановитим молодим вченим, видаючи приватні гранти на проведення ними філософських, богословських і наукових робіт, а також на видавництво їх робіт та організацію лабораторій практично по всій країні, чим навіть перевершив щедрість свого друга та патрона Монтегю. Крім усього іншого, він значні суми жертвував церкві Англії, сирітським притулкам та організаціям допомоги вдовам, що залишилися без засобів для існування. І вже зовсім дивно, він часто давав гроші зовсім незнайомим людямпросто тому, що вони у нього просили.

Велика перекарбування

Хоча пост Королівського наглядача, а також директора Монетного двору були синекурами для попередніх окупантів, Ньютон сприйняв своє призначення більш ніж серйозно, так що Монтегю навіть не підозрював, як він помилився, коли в листі Ньютону, процитованому трохи вище, говорив, що ра-

бота не буде забирати у того багато часу і сил, лише рівно стільки, скільки залишатиметься у Ньютона після його наукової діяльності.

До моменту призначення Ньютона фунт як національна англійська валюта був серйозно ослаблений через повальне обрізання (відсікання частини монети по краю) та підробки під час Дев'ятирічної війни. В Англії тих років панував розгул фінансового шахрайства. На ребро монет не наносився ніякий малюнок, і край монети не зрізав лише ледачий. Зрізи срібла потім продавали на чорному ринку фальшивомонетникам або тіньовим баригам-контрабандистам. Фальшивомонетники переплавляли їх і «випускали» свої підробки, а контрабандисти збували срібло в злитках на континент і за ціною, нижчою від ринкової, продавали французам, своїм ворогам, з якими йшла війна. Ситуація посилювалася ще тим, що на кінець століття намітився арбітраж срібла: в Англії срібло коштувало менше, ніж у Парижі та Амстердамі. Відповідно, вивезення цього металу контрабандою в зливках на континент з часом лише посилилося. За оцінками Ньютона, через рік після його вступу на посаду близько 12% всіх срібних грошей, що ходили в обігу в Англії, були фальшивими, а з обрізка срібних монет, що залишилися, в національному масштабі становила близько 48% від їх сумарної ваги. Давайте подумаємо: більше половини грошей було вкрадено у своєї держави народом Англії!

Уряд Стюартов робив певні кроки для випуску якісніших монет і до Ньютона, проте випуск нових срібних грошей був настільки незначний, що населення просто бойкотувало його: нові монети, які було складніше підробити або обрізати, швидко продавалися підпільникам за ціною трохи вище за номіналу (продавець грошей опинявся в прибутку), а підпільники, переплавивши нові монети на зливки, вивозили його на континент, де продавали оптом дуже вигідно для себе.

До того ж склалася унікальна ситуація, схожою на яку неможливо знайти в жодній країні ні в один історичний період: в Англії наприкінці XVII століття в ході поряд з монетами Стюартів залишалися в ході обрізані старі-престарі монети. При розрахунках у країні могло використовуватися унікальне старіння на кшталт монет Плантагенетів часів Столітньої війни, інколи ж - і набагато старіше . Чого тільки не можна було знайти в кишенях та гаманцях того часу! Для розрахунків приймалися монети, випущені будь-коли без обмеження терміну давності: коня на ярмарку можна було купити за срібне карбування глави імперії вікінгів Кнута Великого (XI століття), а овочі на ринку через практично стерті монети часів короля Уессека Альфреда Великого (IX століття) . Дві третини срібних монет у обігу в 1696 ставилися до випусків при Тюдорах доелізаветинських часів. Нумізмати зовсім не цікавилися такими рідкостями, ринкова вартість яких, з погляду розсудливої ​​людини, мала б бути просто колосальною вже за часів Ньютона. А їхня вартість була номінальною. Один шилінг IX століття йшов за 1 шилінг XVII століття, причому все було страшно обрізано і зіпсовано, монети були не кру-

глими, а зовсім незрозумілої форми після всіх обрізок, відкусів, заточок та спилів.

Весь масштаб цього неподобства зараз важко оцінити. Щоб хоч трохи уявити ситуацію з валютою та розрахунками всередині країни в Англії наприкінці XVII століття, давайте проведемо аналогію. Давайте уявимо, що зараз, в Росії 2018 року, дві третини грошей, що існують в обігу, - це царські рублі Олександра II, але також у ході монети Олексія Михайловича, Івана Грозного, а іноді розрахунки проводяться сріблом Володимира Мономаха і час від часу - Рюрика та віщого Олега.

З одного боку, це говорить про те, що в Англії рівень інфляції залишався багато століть практично на нульовому рівні, фунт не девальвував, і не було жодних офіційних деномінацій за 1000 років його існування. Це робить фунт унікальним на тлі решти національних валют, для яких історична інфляція була суттєвою навіть у ситуації відсутності паперових грошей. Але, з іншого боку, ситуація ходіння в Англії як засіб обміну і купівлі непросто старих, а найдавніших грошей, була, звісно, ​​ненормальної. Мало того, що внаслідок цього безладдя Англія втратила практично всі старі монети, історичну та культурну цінність яких не можна переоцінити, так ще й функціонувала ціла злочинна індустрія, яка загрожувала повністю зруйнувати як фінансову систему Англії, так і її міжнародний авторитет.

Не буде перебільшенням сказати, що ситуація зі срібними грошима наблизилася до справжньої катастрофи через шахрайство та безгосподарність Казначейства в період Реставрації Стюартів, але була врятована багато в чому особистим втручанням Ньютона.

Ньютон був вражений рівнем розброду та хитання у фінансовій сфері та побачив головну загрозу економіці країни у випуску грошей без рифленого ребра. Він уже в 1696 році негайно наполіг, щоб вся обрізана срібна монета була вилучена з обігу і замінена на нову, викарбувану на машинах по інноваційних малюнках із застосуванням дуже складного канта на ребре-такий кант було дуже складно підробити в підпільних цехах, тому обрізка ставала практично неможливою - це було початком Великої срібної перекарбування 1696 року, або просто Великої перекарбування. Хімічні та математичні пізнання Ньютона, особливо навички твердофазного синтезу, виявилися дуже корисними під час її проведення. Процес перекарбування почався під безпосереднім керівництвом Ньютона в 1696 і розтягнувся приблизно на два роки.

Ньютон вдалося провести колосальну роботу. За розпорядженням короля Вільяма, насправді складеного Ньютоном, у Брістолі, Честері, Ексетері, Норіджі та Йорку були відкриті місцеві Монетні двори для надання допомоги Лондону в роботі з Великої перекарбування. Між 1696 та 1699 роками випуск нових срібних грошей, вкрай захищених від підробки та обрізки, становив 5 106 019 фунтів стерлінгів у порівнянні з 3 302 193 фунтами.

стерлінгів, викарбуваними за попередні 35 років, і з обігу було вилучено близько 95% бракованої срібної готівки.

Стара бракована монета обмінювалася за вагою, а не номінальною вартістю - інакше в державі просто не вистачило б коштів для розрахунку зі своїм населенням. Причому такий обмін був цілком чесним з погляду моралі та релігії: чим більше людина обрізала грошей, обкрадаючи свою державу, тим менше вона отримувала наприкінці під час обміну. 10 червня 1696 року було випущено розпорядження Казначейства, згідно з яким усі банки та збирачі державних податків мали приймати зіпсовані срібні гроші у розмірі п'яти шилінгів та восьми пенсів за тройську унцію срібла. При цьому населенню було наказано за три роки здати офіційним особам усі історичні раритети, про які йшлося вище, та отримати натомість сучасні гроші за вагою. Після обміну було заборонено вести розрахунки всередині країни грошима, випущеними до правління Чарльза II, тобто монети від Протекторату до короля Артура, а точніше - саксонських вождів, мали бути здано представникам Монетного двору, які мали офіси по всій країні. До речі, цим заходом Ньютон зберіг для потомства хоча б деякі історичні монети. Закінчився обмін разом із закінченням Великої перекарбування у 1699 році.

Разом з обміном і перечеканкою Ньютон наполягав на введенні низки заборонних юридичних заходів: тепер бракованою та/або старою монетою було заборонено розплачуватись з офіційними організаціями, такими як пошта чи система транспорту, з банками, з церквою, а що найголовніше зіпсованими грошима заборонено платити податки в скарбницю. Порушникам покладалися украй високі штрафи і навіть взяття під варту зі звинуваченням у кримінальному злочині.

Звичайно, справа фальшивомонетників і обрізачів тривала й надалі, після реформи Ньютона (межі людської дурості та жадібності немає, як зауважив сам сер Ісаак), однак у значно меншому масштабі. Так само й гроші, викарбувані при «царі Горосі», зрідка, та траплялися в приватних розрахунках між людьми, проте все це тепер робилося рідко і час від часу, а вектор зміни мислення більшості був намічений.

Тому, незважаючи на багато невтішних відгуків з приводу Великої перекарбування, наприклад, історика і політика Маколея, а також дослідників теорії валюти, наприклад, МакКаллоха або Шо, і, що дивно, навіть дослідників творчості Ньютона, таких як Крейг, вважаємо, що Велика перекарбування Ньютона була справжнім успіхом, яка прибрала дамоклів меч, що навис над фінансовою системоюАнглія.

Карбування мідних грошей

Ще однією турботою Монетного двору під керівництвом Ньютона (1699 року він став його директором) було карбування мідної монети. Іноді у роки постало питання достатності чи надмірності валюти для невеликих

транзакцій, оскільки Англія не мала монетами для дуже малих операцій. Це призводило до затримки розвитку сільського господарствата дрібних підприємств: наприклад, щоб купити молоко та хліб, необхідно було оформляти маленьку оптову партію на 1 срібний пенні.

Срібний пенні був найдрібнішою монетою до правління Едварда I за винятком напівпенсовика, що швидко вийшов з вживання, ще в саксонські часи. Едвард прославився не лише війнами з шотландцями, а й запровадженням дрібної монети в обіг. Потім карбування срібного напівпенсу і фартингу (І пенні) було припинено, для останнього - під час царювання Едварда VI, а для першого-Джеймса I. За часів короля Джеймса було дано королівський дозвіл на карбування мідних фартингів, але тільки в царювання Чарльза II Монетний двір приступив до практичного втілення цієї витівки, коли в оборот були випущені мідні, а пізніше олов'яні напівпенсовики та фартинги.

Мідний пенні не карбувався до 1797 року і був замінений на бронзові пенні в 1860 році. Тому його, як і срібний флорин, вперше випущений 1849 року, можна вважати відносно недавньою британською монетою.

Політика Казначейства до Ньютона щодо випуску дрібної монети була непослідовною. Коли монети з оловом виявилися незадовільними (вони були дуже гнучкими і через це вкрай швидко втрачали викарбуване зображення), в 1693 році приватним особам була видана ліцензія на випуск певної кількості болванок для мідних напівпенсовиків і фартингів, які згодом були викарбовані в Монет з трафаретів. Ліцензію було перервано актом Парламенту вже протягом першого року випуску на тій підставі, що, з погляду парламентської комісії з фінансових справ, для звернення це була зайва монета. У 1701 році, вже за Ньютона, призупинення карбування за цим парламентським актом закінчилося, і постало питання, що ж робити далі: карбувати чи не карбувати дрібну монету, яку і з якого металу?

Щоб усе впорядкувати в цьому питанні, Ньютон вилучив з обігу нові олов'яні монети і старі мідні монети, частина з яких була ще допотопною, зробленою вручну дрібницею і датувалась доелізаветинськими часами.

В результаті свого аналізу Ньютон дійшов висновку, що потреби у міді в країні не перевищують 117 600 фунтів стерлінгів. В 1702 Ньютон запропонував ввести мідний грот (4 пенси), пенні, напівпенсовик і фартинг, проте практична робота не пішла. Ньютон не хотів випускати бронзові монети, особливо грот, аргументуючи це тим, що такий захід буде на руку фальшивомонетникам, оскільки перевірити якість бронзового сплаву набагато важче, ніж чистої міді. Також він був проти пенні зі сплаву срібла з міддю, оскільки це виснажує запаси срібла в країні. Єдиною альтернативою залишився випуск чисто мідних грошей, але кінний млин Монетного двору був недостатньо потужним, щоб скидати важкі

чисто мідні обрізи і забезпечувати необхідний тиск у приводах пресів, оскільки мідь твердіша і менш ковка, ніж срібло та золото. Експеримент, на жаль, не вдався. У результаті, після низки невдалих спроб модифікувати обладнання, Ньютон поступився тиском Казначейства і дав згоду на закупівлю мідних болванок у приватних осіб (як ми пам'ятаємо, це був захід, запропонований ще за короля Вільям у 1693 році) з наступним карбуванням на верстатах Монетного випуску мідних напівпенсовиків та фартингів. Процес був запущений в 1717 і тривав до 1725 року. Загалом за ці роки мідної дрібниці було накарбовано на суму 30 788 фунтів 17 шилінгів 2 пенси.

Хоча Ньютон не зміг впоратися з вирішенням практичного завдання створення нових млинів - як ми знаємо, це стало можливим лише після винаходу парового двигуна наприкінці XVIII століття, він, проте, розробив базові принципи випуску мідних монет, які були успішно застосовані через сто років .

По-перше, номінальна вартість мідних монет повинна дорівнювати не собівартості металу, що міститься, як у випадку срібних і золотих монет, а собівартості металу плюс собівартості виготовлення і, поки не заперечує Казначейство, собівартості їх розподілу по банкам, пошті та іншим організаціям. Цей принцип укладався в загальну схему Ньютона випускати гроші з собівартістю матеріалу нижче їхнього номіналу - тому він і запропонував тестовий випуск паперових грошей. Сама по собі ця міра була революційною навіть для металевих грошей, за якої мідь коштувала лише половину номіналу. Тут же, щоб не допустити крайнього знецінення дрібниці в англійських колоніях (оскільки в номінал доведеться включити вартість доставки морем до Америки та Вест-Індії), Ньютон запропонував ввозити до Америки мідні зливки, потім уже в Америці приватні особи мали виробляти болванки, а місцеві Монетні двори на своєму обладнанні після цього карбували б самі монети. Такий сценарій дозволив би скоротити падіння вартості мідних грошей при доставці до колонії у 7-8 разів.

По-друге, ніякий сплав не слід додавати до міді, оскільки це знизить ринкову вартістьсамої міді, крім того, що зробить монети зручнішими для підробки. Мідь не повинна бути в монетах у вигляді бронзи або латуні, оскільки це збільшило б вартість тесту на справжність, але має бути чистою хоча б на 95%, щоб монети проходили перевірку.

По-третє, випуск міді не повинен бути надто великим і повинен бути обмежений статистичними потребами обігу, введення мідних монет має бути поступовим та припинено, якщо з'являться сигнали перевипуску.

По-четверте, розрахунки міддю мають проводитися лише у сумах трохи більше 6 пенсів, тобто 0,5 шилінга.

По-п'яте, малюнок на монетах повинен бути постійним, щоб не допускати збільшення собівартості мідних грошей, оскільки зміна дизайну малюнка неминуче призведе до проектування нових дорогих трафаретів.

Ірландське питання

В Ірландії потреба в дрібній монеті була ще більшою, ніж в Англії, але Монетний двір у Дубліні не міг карбувати мідну монету з тих же причин, що й у Лондоні, а карбувати ірландську дрібницю в Англії було б вкрай невигідно короні. Тому Ньютон дав негласне схвалення і фактично заплющив очі на те, що в 1722 році герцогиня Кендал, коханка короля Джорджа I, стала активно просувати свого протеже, англійського промисловця Вільяма Вуда, що живе в Дубліні, для того, щоб йому був виданий ексклюзивний патент на карбування міді . Король проконсультувався з Ньютоном, той із тих чи інших причин дав схвалення (можливо, Ньютон частково хотів поліпшити недобрі стосунки з королем), патент Вуду був виданий, і процес карбування запущений.

Але тут у ситуацію втрутилися недоброзичливці Ньютона архієпископ Кінг, лорд Аберкорн і лорд Міддлтон і зчинили справжній скандал, розпалювачем і натхненником якого виступив гострослів Джонатан Свіфт. Він звинуватив короля, Вуда, Кендалл і Ньютона у змові і зажадав у Парламенту розпочати розслідування обставин справи, чому саме Вуду були дані преференції, хоча він не ірландець, а англієць (найцікавіше, що Свіфт був також не ірландець, а англієць, але коли наставала можливість виступити проти англійців, він завжди був тут. Парламент розпорядився, щоб Казначейство провело аналіз монет Вуда та надало офіційний звіт. Ньютон в результаті аналізу встановив, що взяті навмання для дослідження монети Вуда всі були повноважними, проте вага сильно вагалася, не спускаючись, проте, нижче необхідної межі. Якість міді, як встановив Ньютон, була тієї ж якості, як і в мідних монетах, викарбуваних у Дубліні ручним способом при Чарльзі, Джеймсі та Вільямі та Мері (за королеви Ганни мідні монети в Ірландії не карбувалися), а саме, вміст міді в монетах не нижче 85%.

У номері дублінської газети «Поштальйон» від 31 липня 1724 був повністю надрукований звіт Ньютона, проте це не вичерпало скандалу, і Свіфт продовжував свої нападки, отруївши останні роки життя сера Ісаака наскільки це було можливо. При цьому «гострослов» не скупився на висловлювання, публічно обзивав Ньютона лайливими словами, звинувачував у корупції, а наприкінці вивів у своїх «Подорожах Гулівера» в образі вченого-математика з літаючого королівства Лапута.

Висновок

Безумовно, Ісаак Ньютон на посаді фінансового чиновника зробив дуже багато своєї країни. Але чи була його робота в Монетному дворі зрештою корисною для нього самого?

Схоже, що він розпочав свою 30-річну діяльність у Монетному дворі, керуючись, перш за все, міркуваннями особистої вигоди - фінансової та кар'єрної. Але в результаті, коли він почав працювати чиновником, ці спів-

бродіння майже негайно пішли на другий план, і він показав себе економічно і фінансово підкованою і далекоглядною людиною, економістом не меншою мірою, ніж вченим, богословом чи філософом. Джон Мейнард Кейнс назвав Ньютона «одним з найвидатніших і найефективніших наших держслужбовців», а це, не забуватимемо, відкликання людини, яка керувала фінансами Великобританії під час Першої світової війни.

У 1701 Ньютон відмовився від своєї лукасіанської кафедри математики, яку займав протягом половини свого життя, на користь свого учня Вільяма Уїстона. Але вкрай неправильним сказати, що Ньютон, ставши держслужбовцем, відмовився від науки. Залишається тільки дивуватися, як у нього вистачало на весь час: на математику, фізику, хімію, богослов'я, історичні огляди та аналізи, на створення теорії біметалічного стандарту, на юридичну та політичну діяльність, на виконання обов'язків Голови Королівського товариства – і це все як би ми зараз сказали, у вільний від роботи час.

Нова роботадала Ньютону, здається, все, чого він сам хотів: затребуваність країною, політичну популярність, прекрасний дохід, високе становище. Він став, в середньому, отримувати, враховуючи відсоток від карбування, у 25 разів більше, ніж мав, будучи професором математики у Кембриджі. Тільки приїхавши до Лондона, він з головою поринув у вихор політичного та світського життя. Ні, він не переставав бути генієм думки, але він став насамперед бюрократом, а вже потім – мислителем.

За рік до призначення Ньютон нарікав своїм друзям на убогість свого фінансового стану. Ставши чиновником, він перетворився на багату людину. Але як він, зрештою, розпорядився цими грошима? Крім безумовно позитивної шляхетності та щедрості, які він виявив до дуже багатьох, крім більш ніж гідного посагу, яке він зібрав своїй племінниці Кетрін, коли видавав її заміж за Джона Кондуітта, він усе втратив, вклавши колосальну суму грошей-все, що заробив на держслужбі. за 20 років - до Компанії Південних Морів. Компанія обіцяла надприбутки і багатьом лондонцям здавалася найкращим вкладенням із усіх існуючих. Найцікавіше, що вона не була дутою фінансовою пірамідою, вона обіцяла доходи за рахунок торгівлі в Південній Америці, але таємно торгувала рабами та консолідувала держборг Великобританії. Ньютон купив акції компанії влітку 1719 на 3 000 фунтів стерлінгів, і в квітні 1720, на піку роздування міхура, отримав за них 7 000 фунтів стерлінгів. Тоді він вклав понад ці гроші додаткові 40 000 фунтів - все, що мав на той момент, - купивши акції за високою ціною, і через півроку, коли міхур лопнув, а всі вкладники збанкрутували, не зміг виручити за свої акції, що перетворилися на звичайні папірці , навіть 40 шилінгів. Саме тоді він сказав: «Я можу розрахувати рухи небесних тіл, але не божевілля натовпу ». У сучасних грошах Ньютон втратив близько 15 мільйонів фунтів.

Він критикував жадібність людей, але сам попався на її вудку; він осудив

славолюбство, але сам упав його жертвою; він зневажав думку світла і марнославство, але, живучи в Лондоні, став світською людиною до кінчиків нігтів, витрачаючи величезні суми на костюми та перуки; він сміявся над прагненням людей до влади, але його велике листування показує, що він був не просто задоволений, а зачарований своїм новим лондонським становищем, коли він міг просто так, без запрошення, у будь-який час прийти до своєї чудової подруги королеви Ганни і отримати від її все, що хотів (не зрозумійте мене неправильно). Ньютон попався в капкан, від якого під час перебування в Кембриджі він застерігав усіх своїх друзів.

Наприкінці свого життя, в 1725 і за рік до смерті, вже після руйнування, Ньютон зізнався, що все було сном і фальшю, а істина залишилася в далекому 1696 в його тихому і скромному будинку в Кембриджі, а може навіть в мізерному материнському будиночку в Лінкольнширі. Зрештою, «чудові роки» Ньютона, anni mirabilis, за його словами, той час, коли він зробив у науці стільки, скільки ніколи згодом, пройшли саме в цьому будиночку, а не в вихорі і суєті лондонського життя.

Тож чи принесла в результаті щастя самому Ньютону його робота фінансовим чиновником - робота, яка точно принесла щастя всієї Англії?

Література

1. Ackroyd P. Isaac Newton. London, 2006. 176

2. Andrade E. N. C. Isaac Newton. New York, 1950. 458 p.

4. Challis C. E. New historie of Royal Mint. Cambridge, 1992. 806 p.

24. The Cambridge Companion to Newton / Cohen, I. B., Smith GE (eds). - Cambridge, 2016. 530 p.

25. The Correspondence of Isaac Newton, ed. H. W. Turnbull, J. F. Scott, A. R. Hall and L. Tilling. Запроваджено для Royal Society. Cambridge, 1959-1977. 1120 p.

29. Westfall RS The Role of Alchemy in Newton's Career // M. L. Righini Bonelli і W. R. Shea (eds).

1. Ackroyd P. Isaac Newton. London, 2006, p. 176.

2. Andrade E. N. C. Isaac Newton. New York, 1950, p. 458.

3. Brewster D. Memoirs of the Life, Writings, і Discoveries of Sir Isaac Newton, в 2 vols. Едінбург, 1855.

4. Challis C. E. New historie of Royal Mint. Cambridge, 1992, p. 806.

5. Craig J. Isaac Newton and the counterfeiters // Політика і записи з Royal Society. Vol. 18. 1963. pp. 136-145.

6. Craig J. Isaac Newton crime investigator // Nature. Vol. 182. 1958. pp. 149-152.

7. Craig J. Newton at the Mint. Cambridge, 1946. 128 p.

8. Dry S. The Newton Papers: The Strange and True Odyssey of Isaac Newton's Manuscripts. Oxford, 2014. 238 p.

9. Fay C. R. Newton і gold standard // Cambridge Historical Journal. Vol. 5. 1935. pp. 109-117.

10. Feingold M. Newtonian Moment: Isaac Newton і Making of Modern Culture. Oxford, 2004. 240 p.

11. Hall A. R. Isaac Newton: Eighteenth Century Perspectives. Oxford, 1999. 228 p.

12. Iliffe R. A дуже короткий вступ до Isaac Newton. Oxford, 2007. 160 p.

13. Jevons W. S. Sir Isaac Newton та bimetallism // H. S. Foxwell (ed). Investigations in currency and finance. London, 1884. Pp. 330-360.

14. Keynes J. M. Newton, Man // Newton Tercentenary Celebrations. Cambridge, 1947. P. 30.

15. Levenson Th. Newton and Counetrfeiter: Unknown Detective Career of the World"s Greatest Scientist. London, 2011. 99 p.

16. Lynall G. Swift's Caricatures of Newton: "Taylor", "Conjurer" і "Workman in the Mint" // H. Bloom (ed). . Pp.

17. Manuel F. E. Портрет Isaac Newton. Cambridge, Mass., 1968. 320 p.

18. Newton: Texts, Backgrounds, Commentaries / Cohen, I. B. and Westfall RS (eds). New York, 1995. 436 p.

19. Робертс Г. Е. Ньютон в мінті // Історія мистецтва соціології, Sir Isaac Newton 1727-1927: A Bicentenary Evaluation of His Work. London, 1928. Pp. 277-298.

20. Roseveare H. The Treasury. Evolution of British institution. London, 1969. 514 p.

21. Roseveare H. The Treasury 1660-1870. Настанови про контроль. London, 1973. 610 p.

22. Salmon Th. The Chronological Historian. London, 1723. 472 p.

23. Shirras G. F., Craig J. Sir Isaac Newton і currency // Economic Journal. Vol. 55. 1945. pp. 217-241.

24. The Cambridge Companion to Newton / Cohen, I. B., Smith GE (eds). - Cambridge, 2016. 530 p.

25. The Correspondence ofIsaac Newton, ed. H. W. Turnbull, J. F. Scott, A. R. Hall and L. Tilling. Запроваджено для Royal Society. Cambridge, 1959-1977. 1120 p.

26. Verlet L. La malle de Newton. Paris, 1993. 492 p.

27. Westfall R. Never в Rest: A Biography of Isaac Newton. Cambridge, 2015. 345 p.

28. Westfall RS The Life of Isaac Newton. Cambridge, 1993. 353 p.

29. Westfall RS The Role of Alchemy in Newton's Career // M. L. Righini Bonelli і W. R. Shea (eds).

25.12.2019 о 14:06 · VeraSchegoleva · 60

Сер Ісаак Ньютон народився 4 січня 1643 року у Лінкольнширі, Великобританія. Ця дивовижна людина була фізиком, філософом, винахідником, алхіміком та математиком. Ньютон був автором книги Philosophiae Naturalis Princiiaathematica, більш відомої як Principia,в якій він описав закон загального тяжіння та заклав основи класичної механіки через закони, що носять його ім'я.

Серед інших його наукових відкриттів – роботи про природу світла та оптики (представлені в основному у його роботі "Оптика"та “ Розвиток математичного обчислення“). Ньютон першим довів, що закони природи, що регулюють рух на , і закони, що регулюють рух небесних тіл, однакові. Його часто називають найбільшим вченим усіх часів та народів, а його роботи – кульмінацією наукової революції.

Пропонуємо вашій увазі список із 10 цікавих фактів про Ісака Ньютона: біографія вченого та історії з його життя та наукової діяльності. Великі відкриття талановитого винахідника.

10. Народився раніше терміну

Ісаак Ньютон народився 4 січня за григоріанським календарем (який був запроваджений Англією через деякий час після інших країн) приблизно на 13 тижнів раніше, ніж передбачалося. У дитинстві він був надто маленьким, тож міг не вижити. Він потребував надто великої турботи, і з цієї причини став особливою людиною.

Будучи схильний до хвороб, він більшу частину свого дитинства проводив удома, проте це мотивувало його розвивати інтелект і проводити свої наукові дослідження.

9. Анекдот про те, як яблуко впало на голову Ньютона, насправді ніколи не траплялося

Всім нам відома легенда, що Ньютон лежав під яблунею, коли один із плодів упав з дерева і вдарився йому об голову, висвітлюючи вченого та мотивуючи його розробити теорію про силу тяжіння Землі. Подібна історія є лише чиєюсь фантазією і не має жодного відношення до того, що було насправді.

Ньютон зазначав, що бачив, як яблуко випало з вікна, але до цього вже розглядав можливість створення елемента, що здійснює таку взаємодію між об'єктами. Формулювання закону всесвітнього тяжіння не могло бути випадковою подією, адже на його реалізацію пішло багато часу та сил.

8. Вчений заїкався

Можливо, це було пов'язано з його складним дитинством, але достеменно відомо, що у Ньютона розвинулося заїкання, яке супроводжувало його більшу частину життя. Ніхто з його сучасників не засуджував його за цю особливість, і вона ніяк не вплинула на його спілкування з людьми та становище у суспільстві.

7. Він вірив у свою виняткову місію

Ньютон був дуже релігійною людиною, буквально одержимою біблійними текстами. Існує версія, що саме через свою гарячу віру в Бога, учений став членом товариства масонів. Він глибоко вивчив Євангеліє і написав дуже багато на цю тему. Він навіть розрахував точну датусмерті Ісуса Христа (3 квітня). Згідно з Ісааком та його аналізом Біблії, Страшний суд прийде у 2060 році. Вчений також думав, що Бог обрав його безпосередньо для тлумачення релігійної книги.

6. Собака зіпсував 20 років роботи

Це половина правди, яка може бути перевірена з допомогою надійних джерел. Хоча одні стверджують, що Ньютон мав собаку, інші кажуть, що тварина проникла через вікно і впустила запалену свічку, яка повністю спалила його лабораторію, знищивши 20 років досліджень, які вчений зберігав у цій кімнаті.

5. Вигадав спосіб протидії фальшивомонетникам

У часи Ньютона цінність монет дорівнювала кількості дорогоцінного металу, що міститься в них. Через що була гостра проблема – шахраї зрізали маленькі фрагменти металу з країв, щоби робити з них нові монети.

Вихід із цього становища було знайдено Ісааком Ньютоном. Його порада владі була дуже простою – виконати на краях монет невеликі лінії, через які зрізані краї відразу ж кидатимуться в очі.

Ця частина на монетах обробляється так само і в даний час і носить назву гурт.

4. Він був алхіміком

Хоча ім'я Ньютона пов'язане з офіційною наукою, такою як фізика, спочатку експериментуючи з природою, англієць намагався створити золото з інших матеріалів, і хоча він написав кілька книг на цю тему, жодна з них не була опублікована, оскільки в той час створення срібла та золота за допомогою алхімії було незаконним.

3. Він помер незайманим

Можливо, це одна з найменш значущих даних у порівнянні з безцінною науковою спадщиною Ньютона, проте є підозри, що через його дивні звички, одержимість різними ідеями та ексцентричність він ніколи не мав романтичного чи сексуального зв'язку з іншими жінками.

Він не одружився і в істориків немає жодних достовірних даних про будь-які любовних відносинахІсака Ньютона. Можливо, це пов'язано із його гарячою релігійністю. Також ймовірно, що його пристрасть до науки та пошуків істини поглинала весь час вченого, і на особисте життяне залишалося ні часу, ні сил.

Крім того, в істориків і біографів є теорія, що вчений через своє ревне ставлення до релігії вважав тілесні відносини низинними, що заважають інтелектуальному розвитку. Відомо, що в юні роки він мав ніжні почуття до своєї подруги дитинства та сусідки, з якою він зберіг теплі стосунки до кінця життя і навіть іноді допомагав їй грошима.

2. Він завжди був дивною людиною

У великих умах історії є неминуча таємниця. Ми намагаємося зрозуміти їх, щоб скласти уявлення про те, як вони стали такими чудовими. Ми думаємо, що якщо ми зрозуміємо їх, ми будемо такими ж, як вони, але полягає правда в тому, що ми далекі від цього.

На думку іншого видатного сучасного вченого, Карла Сагана, Ньютона хвилювали такі дрібні питання, як знання, наприклад, чи є світло речовиною чи нещасним випадкомАле це лише маленькі ілюстрації до химерної особистості фізика. Ісаак проводив небезпечні експерименти з власним тілом, щоб задовольнити свою цікавість, а його нав'язливі ідеї лякали оточуючих.

При цьому вчений мав вельми неуживливий характер. Не заглиблюватимемося в повну історіюйого численних сварок, але Ньютон примудрився зіпсувати стосунки з цілою плеядою відомих і шанованих сучасників: від Лейбніца до Роберта Гука. Кажуть, що саме стараннями фізика, після смерті останнього було знищено єдиний його прижиттєвий портрет, тому ми досі не знаємо, як виглядав цей визначний учений. Одного разу Ньютон примудрився вступити у відкритий конфлікт із королем Яковом II.

А ось що думав про себе сам Ісаак Ньютон, який, судячи з напису на його пам'ятнику у Трініті-коледжі, перевершував розумом усіх людей, які живуть на Землі»: « Не маю поняття, як мене сприймає світ, але сам собі я уявляюся лише хлопчиком, що грає на березі моря, який розважає себе тим, що іноді знаходить камінчик більш строкатий, ніж інші, або цікаву раковину, тоді як величезний і неосяжний океан істини розстилається переді мною, залишаючись нерозрадісним».

1. Член Палати Лордів

Будучи довгий час свого життя членом палати лордів, Ньютон завжди відвідував її засідання, але за цей час жодного разу не виступав із промовою. Єдиний раз, коли він узяв слова, вчений лише попросив зачинити вікно, щоб не було протягу.

Вибір читачів:

Що ще подивитись: