ДИТИНСТВО РУХІВНИКА
Преподобний Корнилиць Крипецький. Значок. 1999 рік. Фото. Початок ХХ століття.
Про дитинство святого Корнилія відомо дуже мало. Але й ті мізерні відомості, які донесли до нас шанувальники старця, свідчать, що він був обранцем від утроби матері. Народився майбутній старець у 1841 році в селі Велике Село, розташоване неподалік Пскова (в 7-8 кілометрах). У своїх батьків, Міхея Олексійовича (1796-1846) і Васи Григорівни (1806-1873), Лука був п'ятою дитиною, наймолодшою.
Господь відзначив новонародженого тілесною недугою – хлопчик народився напівсліпим. Але й за тілесної немочі, так само, як блаженна Матрона Московська і преподобний старець Гавриїл із Псковської Спасо-Єлеазарівської пустелі, вже в юні роки він вирізнявся духовним зором. Він бачив, що відбувалося в рідному селі та в найближчому селі, говорив про це людям, застерігаючи від майбутніх лих. Бог дав знати маленькому Луку все про людину: сьогодення, минуле та майбутнє, і, як він зізнавався: "що говорять голуби, і те я знаю". Але не всім це подобалось. Так що вже в дитинстві він пережив нерозуміння та гоніння від людей чужого духу, що неодноразово доведеться переживати йому й у зрілі роки. Як залізо в горнілі вогню, випробування і глузування лише завалили святого - на зло він ніколи не відповідав злом і навіть у душі своїй не обурювався.
Всім своєю поведінкою хлопчик нагадував про життя за євангелією.
Наприклад, у дитинстві маленький Лука любив брати на себе чужі гріхи! Сільські хлопці часто пустували в чужих городах і садах, і хоча "з юності коханий" сліпенький хлопчик ніколи не брав участі в цих витівках, він, коли шукали винних, з радістю кричав: "Це я! Я винен! !" Його лаяли, карали, сильно побивали, але він і надалі поводився так само.
Дитяче упокорювання хлопчика Луки вражає, і не тільки смиренність, а й співчуття до ближніх своїх - брав він на себе чужу провину з жалю, щоб інших не карали. Все це говорить про те, що простий селянський хлопчик, котрий любив відвідувати Божий храм, усім серцем сприйняв євангельські заповіді. І, не будучи навчений грамотності, не вміючи читати, він, подібно до євангельських проститець без вагань і міркувань сприйняв слово Спасителя як керівництво до дії - як непохитні правила життя.
Визнання хлопчика в тому, що йому зрозуміла мова тварин - свідчення про глибоке потаємне життя і про те, що вже на початку свого життя він був "небесною людиною". Як відомо нам з житій святих, земна істота особливо відчуває святість людини (навіть більше, ніж оточуючі люди), відкривається святим і веде з ними так, як це було в раю - перебуваючи в послуху. Благодать спочиває на святих, і тварини її особливо гостро відчувають.
У дитинстві сліпенькому Луку односельці доручили пасти своїх корів. Пастухом він був незвичайним - виганяв череду на пасовищі і залишав на волю Божу, а сам вирушав до храму. А коли ввечері треба було гнати череду назад, всі до єдиної корівки збиралися гуртом і слухняно йшли слідом за своїм пастирем. Безсумнівно, все викликало неабияке здивування у односельців майбутнього старця, один із них Василь Графов, сам відзначений рисами юродства, зберіг спогади про чудового хлопчика і юнака на все життя і передав їх першому життєписателю преподобного Корнилія – псковському священику протоієрею. (На основі брошури протопресвітера Алексія Іонова "Блаженний чернець Корнилій", Рига, 1944 з додаваннями з інших історичних джерел).
Все, що ми знаємо про життя преподобного Корнілія від очевидців - свідків його подвигів, дивовижним чином нагадує оповідання зі стародавніх збірок про святих старців: з "Луга духовного", "Лавсаїка", "Домістовних сказань", "Отечника" та "Давнього патерика" . Той самий дух простоти, відсутності і краплі лукавства, незлобивості і смиренності євангельський дух. Вказана подібність житія преподобного Корнилія з стародавніми розповідями про подвижників особливо стосується історій про стосунки з тваринами, цими історіями рясніє насамперед "Луг духовний", - безсмертна книга прп. Іоанна Мосха, що описує подвиги древніх ченців-аскетів VI – VII століть. Тут ми знаходимо знамениту про лева пр. Герасима та про інших старців, які жили зі звірами. У тлумаченні до "Лугу духовному" говориться: "Про владу святих над звірами збереглося безліч оповідань... Таємниця цієї влади пояснюється в 18 розділі "Луга духовного": "Якби ми дотримувалися заповідей Господа нашого Ісуса Христа, то звірі боялися б нас. Але за гріхи наші ми стали рабами, і тепер ми скоріше боїмося їх. У 107 розділі, після зворушливого оповідання про прив'язаність лева до преподобного Герасима, в ув'язненні говориться: "Ось що сталося - не тому щоб лев мав розумну душу, але з волі Бога, що прославляє тих, хто прославляє Його не тільки за життя, а й після смерті їх і Який показав нам у якому послуху перебували тварини в Адама, перш ніж він переступив заповідь Божу і був вигнаний з раю солодощі».
Преподобний Корнилій Крипецький жив на землі як ангел, ніщо земне не прив'язувало його до себе. Небесна благодать, що жила в серці юного подвижника, впливала і на тіло, так що ще до монастиря він здатний був ходити взимку босим, і тіло його не боялося ні морозу, ні снігу багато років.
З нещодавно виявлених архівних джерел стало відомо, що до життя в монастирі підготував юнака якийсь безіменний старець, який дав їм свій одяг, який "видавав пахощі ладану". Одяг цей блаженний носив три роки.
Не для цього світу був створений і народжений дивовижний у святих Корнилій. Був він не просто незайманий душею і тілом, а й до самої смерті був подібний до дитини - чистої, щирої, беззахисної, що не знає зла. "Глибокої старості я не мав, і не знав її, - говорив про себе подвижник, - у собі все моє життя її не відчував".
ПЕРШІ РОКИ У МОНАСТИРІ
У 1875 році за звільненням з товариства державних селян "чернець від утроби матері" Лука прибув до Іоанно-Богословського Крипецького монастиря, а вже через рік визначений був послушником.
Нам невідомо, чому з усіх численних псковських монастирів юнак Лука вибрав саме Крипецький монастир. Автор акафіста преподобному пояснює це особливою любов'ю до святого євангеліста Іоанна Богослова, на честь якого освячено монастир. Апостол любові і справді був взірцем для наслідування юного ченця, котрий виявляв любов до всього і всіх. Здається, що Крипецький монастир був обраний подвижником ще й тому, що він був однією з найбільш важкодоступних у Псковському краї чернечих обителів із суворим статутом.
Заснував монастир у XV столітті сербський виходець зі Святої Гори Афон – при. Сава. Серед псковських боліт в оточенні дрімучих лісів влаштував він пустель, подібну до тих відокремлених келій, якими славився Афон. Але, як і у випадку з багатьма подвижниками, Господь через одного рятує тисячі, - люди дізнаються про подвиги самітників і молитовників і тягнуться до них за допомогою, підтримкою та настановами, - так почали стікатися ченці до пре. Саві і зросла і збільшилася обитель у Крипецях. У 1870-і роки XIX століття, коли до монастиря прийшов юнак Лука, це був відомий у всьому Псковському краї монастир, з якого вийшли такі відомі подвижники, як преподобні Ніл Столобенський (XV століття) та Нікандр Псковський (XVI століття), чернець Антоній Ордин -Нащокін (XVII століття), митрополит Євген Болоховітінов (поч. XIX століття).
Найближчий за часом до преподобного Корнилія подвижник, який розпочинав свій чернечий шлях у Крипецькому монастирі - ієросхимонах Сампсон (Сіверс), - залишив опис обителі, який цілком можна віднести і до того часу, коли туди прибув святий Корнилій.
"Їдемо лісом по дорозі. Болота, купини і палиці, Комаров - хмари... Під'їхали до невеликого озера, проїхали озеро. Навколо озера і обитель стоїть, величезні стіни і маленька така, затишна-затишна обитель. Посередині обителі - дерев'яні будівлі: лазня, пральня, трапезна, покої ігумена, Братський корпус, комори де зберігалося борошно.
"У келії стояли козли, на козлах дошка, на дошці - мішок, набитий сіном, така ж подушка. Така стара, дуже стара ковдра, схожа на якусь онучу. Цвях для підрясника. Ікона Божої Матері. Хрест над нею. На столі гасова лампа. Псалтир, правильник. Євангеліє слов'янською мовою".
Як бачимо, суворим, аскетичним було життя насельників Крипецького монастиря. Але в майбутнього ченця Корнілія вона була ще важчою - і келії своєї не було, ночувати доводилося, де доведеться. Ймовірно, здебільшого на скотарні, тому що перший послух, який він отримав в обителі, було - пасти монастирських корів. Таке становище у монастирі преподобний Корнілій свідомо обрав із самого початку. Ось його слова: "Я йшов до обителі Крипецької вчинити і дав обітницю і просив Саву Преподобного Крипецького, щоб мені в обителі жити і бути: найнижчим і найменшим. Я так себе і поставив і все моє життя: нижче за всіх..."
Перший послух у монастирі - пасти корів - було для Луки звичною справою. І хоча монастирське стадо не можна було кинути і піти на богослужіння, але й сама по собі слухняність пастуха давала необмежений час для молитви - майже цілий день на природі, на самоті. Недарма пророк Давид був обраний Господом з пастуського звання - до богоспілкування він навик на своєму пасовищі вже з юних років.
З пастуським послухом пов'язаний наступний випадок.
Одного разу вивів послушник Лука стадо корів із скотаря, а везти його треба було на полі вузькою стежкою повз засіяні поля. Природно було б очікувати, що корови спокусяться посівами і не захочуть йти в ряд одна за одною вузькою стежкою.
Преподобний Корнилій жив у Крипецькому монастирі наприкінці 19 – на початку 20 століття. Помер 1903 року.
Ім'я його стало багатьом у зв'язку з його примітним заповітом - пророцтвом про своє поховання "головою на північ". Слова Корнилія - "і це буде на лихо Росії" - викликали інтерес до його особистості. Корнилій стверджував, що лиха Росії закінчаться, як тіло буде віддано землі за чином православної Церкви, Т. е. Особою на схід.
Він народився в селі Велике Село, розташоване за 7 км від Пскова. Про його дитинство збереглося мало відомостей. Але відомо, що Лука (мирське ім'я Корнилія) з 3 років був наділений дивовижним даром прозорливості. А будучи десятирічним хлопчиком, бачив те, що відбувалося у найближчому селі, знав те, що станеться найближчими днями. Де і коли пострижений у чернецтво – невідомо. Ймовірно, що в ранній молодості пішов у Крипецький монастир на послух і там же був зарахований до чернечого лику.
Була в ньому велика любов до людей. Улюбленим висловом старця було: "Іншому забажаєш - собі отримаєш!". Багатьом людям Корнілій передбачив майбутнє, а також інші майбутні події.
У 1905 році збулося пророцтво Корнилія, про те, що дзвіниця обігріється кров'ю. На ній справді було вбито кілька ченців.
Корнилій передбачив також день і годину смерті. Говорив він і про те, що його тіло не опустять у землю в день відспівування. І справді, труна старця після відспівування не відразу була віддана землі, бо настоятеля не було тоді в монастирі. На якийсь час труну поставили в склеп під каплицею. Не дочекавшись настоятеля, монастирські працівники поховали старця, поклавши його головою… на північ. Так виповнилося пророцтво Корнилія про своє незвичайне поховання.
"Поховають мене, - казав, - вся Росія заплаче." І справді, через рік почалася російська - японська війна. Почала "плакати Росія". Але Корнілій пророкував і кінець цих лих. Коли тіло моє перекладуть як слід, тоді і закінчаться лиха Росії. У 1913 році, через 10 років після смерті Корнилія, знайшлися люди, які хотіли виконати останню волю покійного: зрадити його тіло правильному похованню. Але це справа не викликала інтересу, т. до. люди, від яких залежало вирішення цього питання, засумнівалися у достовірності цього пророцтва.
У 1917-1918 роках Крипецький монастир переживав важкі дні. Серебряківці розорили його, відвели худобу, забрали всі запаси продуктів. Ігумен та частина чернечих були заарештовані. У ці невиразні дні згадали ченці Крипецького монастиря про пророцтво Корнилія. Ігумен Нафанаїл скликав братію на пораду. На раді вирішили виконати волю покійного Корнилія. Могила старця була відрита, відслужили панахиду. Труна, дійсно, була опущена неправильно. При розтині могили Корнілія була присутня жінка, яка добре його знала і сім'ю якої він часто відвідував. Його переклали, не відчиняючи. Було вже пізно, зовсім темно. Тут жінка згадала, що щось зробили не так. До того ж нагрянули червоногвардійці з загону Серебрякова. Почалися допити.
І так, перша спроба виконати заповіт Корнілія зазнала невдачі. У 1943 - 1944 роках знову порушувалося питання про перекладання останків Корнілія, але здійснити цей намір не дозволили обставини воєнного часу.
Зовсім недавно, 1997 року останки Корнілія були перепоховані. Корнилій пророкував також і про закриття монастиря і про те, що його знову відновлять і він буде гарним і значним.
Корнилія Комельського
Пре-по-доб-ний Кор-ні-лій Ко-мель-ський про-ис-хо-дил з бо-яр-ського ро-да Крю-ко-вих. Його брат Лу-ки-ан служив при мос-ків-ському ве-лі-ко-кня-же-ському дворі. Коли Лу-ки-ан, досягнувши похилого віку, вирішив видалитись у мо-на-стир пре-по-доб-ного Ки-рил-ла Бе -ло-зер-ско-го, за ним по-слі-до-вал і Кор-ні-лій, з ран-не-го воз-рас-та стре-мив-ся до від-шель-ні- чеського життя. Прийнявши по-стри-же-ня, юний Кор-ні-лій почав свої чернечі по-рухи з тя-же-ло-го по-слу-ша-ня - у хлібні, но-сил тяжкі вери-ги, а в рідкісні години від-ди-ха за-ні-мал-ся спи-си-ва-ні-єм цер-ков-них книг. Пізніше з любові до з'єднання пре-по-доб-ний Кор-ні-лій залишив Бело-зер-ську обитель, по-се-тил Ро-стов. У Нов-го-ро-де свя-ти-тель (па-м'ять 4 де-каб-ря) намагався утримувати його при собі, але по-рушник по-се-ліл- ся в пустельному місці недалеко від Нов-го-ро-да. Коли і тут його стали по-сі-щати люди, стре-мив-ши-ся до ино-че-ского жи-тию, він перейшов у Тверську Сав -ва-ти-е-ву пу-стинь, а пізніше, в 1497 го-ду, по-се-ли-ся в Ко-мель-ському ле-су, непо-да-ле-ку від Во- лог-ди, де влаштував собі кел-лію. До місця по-дви-гов пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія стали-би-ра-ти-ноно-ки, і він в 1501 го-ду по-буд-іл на цьому місці де-рев'яний храм на честь Введення в храм Пре-святої Бо-го-ро-ді-ци. У тому ж році мит-ро-по-літ Сі-мон по-святил пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія в сан ієро-мо-на-ха. У 1512 го-ду, коли чис-ло бра-тії воз-рос-ло, пре-по-доб-ний по-стро-іл ка-мен-ний храм і на-пи-сал для бра-тії статут , зі-став-лен-ний на ос-но-ві уста-вів пре-по-доб-них і. Це був третій статут, напи-сан-ний російським святим для мо-на-ше-ству-ю-щих. Пре-по-доб-ний Кор-ні-лій Ко-мель-ський від-ли-чал-ся щед-рістю до бідних, під час го-ло-да їм був влаштований при- ють для дітей на мо-на-стир-ському дворі. За кохання до бідних і си-ро-там пре-по-доб-ний Кор-ні-лій багато разів удо-ста-и-вал-ся бла-го-дат-но-го ві- де-ня пре-по-доб-но-го (па-м'ять 17 ян-ва-ря), до ко-то-ро-му питав ос-боє бла-го-го-ве-ние і воз- двиг на честь ве-лі-ко-го по-рух-ни-ка храм у сво-їй обі-те-лі. Стро-гость життя свя-то-го воз-бу-ді-ла ро-пот деяких з бра-тії, і пре-по-доб-ний Кор-ні-лій ви-нужен був залишити обитель і поселитися на Сурському озері, в 70 верстах від свого монастиря. Деякий час він під-ві-зал-ся і в Тро-і-це-Сер-ги-е-вої Лав-ре. По хо-да-тай-ству іно-ків Кор-ні-ли-е-вий обі-те-ли ве-ли-кий князь Ва-сі-лій Іва-но-вич переконав-дав пре-по-доб- но-го повернути-ся у свою обитель. По-рушник по-ви-но-вал-ся і, поверну-тив-шись у свій мо-на-стир, пе-ре-дав на-сто-я-тель-ство сво-е-му уч-ні-ку Лав-рен-тію і за-тво-р-ся в своїй кел-лии.
У час на-па-де-ня та-тар на Во-ло-год-ську зем-лю пре-по-доб-ний Кор-ні-лій, обе-ре-гаючи бра-тію, вмі-сте з ні-ми видали-ся в Бе-ло-зер-скіі край. Скон-чал-ся пре-по-доб-ний у віці 82 років 19 травня 1537 року. Багато учнів пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія також про-слави-лися свя-то-стю життя: пре-по-доб-ние Ген- на-дій Лю-бі-мо-град-ський (па-м'ять 23 ян-ва-ря), Кі-рілл Но-во-е-зер-ський (па-м'ять 4 лют-ра-ля), Іро- ді-он Іло-зер-ський (па-м'ять 28 вер-тяб-ря), Адрі-ан По-ше-хон-ський (па-м'ять 5 березня), Лав-рен-тій і Кас-сі- ан Ко-мель-ські (па-м'ять 16 травня).
Об-ще-цер-ков-ное празд-но-ва-ня пре-по-доб-но-му Кор-ні-лію (19 травня) уста-нов-ле-но 25 ян-ва-ря 1600 го- та пат-рі-ар-хом Іовом і со-бо-ром епи-ско-пов. Життя пре-по-доб-но-го зі-став-ле-но учне-ком його На-фа-наї-лом в 1589 го-ду. Є-ють-ся служ-ба і по-хва-ла свя-то-му, со-хра-нил-ся устав, на-пи-сан-ний пре-по-доб-ним Кор-ні-лі-єм .
Повне життя преподобного Корнилія Комельського
Пре-по-доб-ний Кор-ні-лій Ко-мель-ський, Во-ло-год-ський чу-до-тво-рець, родився в 1457 го-ду. Він був родом із знатної боярської сім'ї Крюків, що жив у Ростові Великом. Дя-дя пре-по-доб-но-го, дяк Лу-ки-ан, слу-жив при дворі ве-ли-кой кня-ги-ні Марії, су-пру-ги ве-ли- ко-го кня-зя мос-ків-ського Ва-сі-лія Тем-ного. При по-сред-ні-че-стві Лу-ки-а-на юний Кор-ні-лій був визна-де-лен до мос-ків-ського ве-лі-ко-кня-же-ско-го два-ру. Для виховання від-ро-ка не можна було знайти найкращого місця, як тодішній великий княжий двір, не уступав-ший у найсуворішому виконанні всіх правил церковного статуту ні однієї іно-чеської оби-телі. Тут Кор-ні-лій міг бачити і вивчати лише тільки добро. Сучасний опис його життя його життя ве-ли-ку кня-ги-ню Марію, скон-чав-шу-ю-ся іно-ки-нею, імен-ні-тою бла-го-че-сти-єм і ми-ло-сти-ву па-че всіх пре-де колишніх: дей-стві-тель-но, ви-пи-тан-на несча- сти-я-ми і все-це-ло віддана вос-пі-та-нія де-тей сво-их - сверст-ні-ків Кор-ні-лія, вона могла слу-жити для юно -го ца-ре-двор-ца са-мим найкращим жи-вим прикладом для під-ра-жа-ня. Мо-ло-дий Кор-ні-лій як нель-зя біль-ше вос-поль-зо-вал-ся ща-ли-во сло-жив-ши-ми-ся об-сто-я-тель-ства- ми сво-ї юності: при-об-ріл у на-у-ках по-зна-ня, по-лу-чив саме луч-ше за то-гдаш-не-му часі-ні про -ра-зо-ва-ня, а водночас із цим со-хран-нил чи-сто-ту серд-ца і непо-вре-жден-ность нра-вов, отже, не до-стиг-нув ще со-вер-шен-них років, він ка-зал-ся вже чоловіком со-вер-шен-ним. З ран-не-го воз-рас-та на-ча-ло у ньому раз-ви-вать-ся потяг до життя зі-зер-ца-тель-ной, от-шель-ни- че-ської, ко-то-рое уси-ли-ва-лось під вли-я-ні-єм бе-сед дя-ди і ве-ли-кою кня-ги-ні, стре-мив-ся до іно-че-ству. І коли пре-ста-ре-лий Лу-ки-ан залишив при-двор-ну служ-бу і по-стриг-ся в Кирил-ло-ві, за ним по-слі-до- вал ту-та ж два-дця-ти-літній Кор-ні-лій, хо-тя служ-ба при дворі ве-ли-ко-го кня-зя могла до-ставити йому честь , багатство і інші житейські ви-го-ди.
Прийнявши по-стриг у Біло-зер-ському мо-на-сти-рі, він з бла-гою кро-то-стю передав се-бя во-ле про-зор-ли-во-го , мно-го-досвід-но-го в ду-хов-ному житті старця Генна-дія, по-ви-ну-ючись йому з лю-бо-в'ю, як батькові, і не де -гавкає ні-чого без його бла-го-слове-ня. Через деякий час Кор-ні-лій закликав у бла-го-дат-ну обитель сво-е-го молодшого бра-та Ак-ін-фія.
Свої чернечі по-рухи в мо-на-сти-рі юний інок почав з тя-же-ло-го по-слу-ша-ня - у хлібні, але-сил тя-же- лі вери-ги, а в рідкісні години від-ди-ха пе-ре-пі-си-вал бо-го-слу-жеб-ні книги.
Про-шед-ше вже все більше тя-же-лі по-слу-ша-ния і рев-нуя про високе-со-вер-шен-ство, пре-по-доб-ний Кор-ні-лій , ис-про-сив бла-го-слов-ве-ния сво-е-го ду-хов-но-го на-став-ни-ка, по-се-тил багато оби-те-ли поблизу Кі -рил-ло-Бе-ло-зер-ського-го мо-на-сти-ря. Подібно до птаха, він шукав собі гнізда, і, як бджола витягує мед з різних кольорів, так і він віз-де ста-рал-ся при-об-ре-тати се-бе ду-хов-ну поль-зу з усього, що бачив і чув. По-бував у всіх ближчих до Кирил-ло-ва мо-на-сти-рях і пу-сти-нях, пре-по-доб-ний Кор-ні-лій на-пра- вив-ся до Нов-го-ро-ду, слав-ві-ше-му-ся тоді безліччю іно-чеських обите-лів.
У Нов-го-ро-де ар-хі-епі-скоп (па-м'ять 4/17 де-каб-ря), по-зна-ко-мив-шись з бо-го-бо-яз-нен-ним і досвідченим у духовному житті іно-ком і побачивши в ньому рідкісне за тим часом книжкове об-раз-ва-ня, хот-тел ру-ко-по-ло-жити пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія в сан священства. Але він уклонився від такої по-че-сті, перед-по-читаючи шлях без-мовного-но-уїди-нен-ного по-руху. По-рушник сна-ча-ла по-се-ли-ся в порожньому місці недалеко від Нов-го-ро-да, потім жив у безмовності в пу -сти-нях нов-го-род-ських і твер-ських, пре-тер-пе-ва «тру-ди багато-і: і жаж-ду, і глад, сту-день же і спека Христа- ді». Коли ж стали на-віщати його лю-би-те-ли чернечого жи-тия, він перейшов у Тверську Сав-ва-ти-е-ву Пустинь. Але й тут не знайшов во-жде-лен-ної ти-ши-ни і без-мов-вия пре-по-доб-ний, бо бра-тія Сав-ва-ти-е-вої пу-сти- ні і при-ходили в неї країн-ні-ки і бо-го-моль-ці стали по-сі-щати пої-ди-нен-ну кел-лію Кор-ні-лія, про-ся його со-ве-тів і на-став-ле-ний, внаслідок-ство че-го пре-по-доб-ний сно-ва вирішився бігти і шукати собі ін-го ме-ста.
І в 1497 році на Во-ло-год-ській зем-лі, в гу-стих ко-мель-ських лісах, око-ло пе-ре-сі-че-ня річок Нур-ма і Та- ли-ца, пре-по-доб-ний Кор-ні-лій знайшов кинуту-ну роз-бій-ні-ка-ми хи-жи-ну, ко-то-рую об-ра-тил в кел-лію для безмовної. Одного разу на-па-ли на старця роз-бій-ні-ки, але, крім книг, ні-чого не знайшли. Бла-го-да-ря старанної мо-лит-ве і Бо-жи-ей по-мо-щи свя-то-му від-шель-ні-ку вдалося вми-ро-творити роз- бій-нічий люд, що жив у той час у дре-му-чих ко-мель-ських лісах, протистояти їх погрозам і навіть про -Ра-тить грі-хов-ну раз-бій-ні-чию бра-тію на шлях роз-ка-я-ня і ис-прав-ле-ня.
У віці со-ро-ка років пре-по-доб-ний Кор-ні-лій по-лу-чив можливість жити в со-вер-шен-ном пої-ні-ні і без-мол -Вії, пере-буваючи в по-сто-ян-ної мо-літ-ві і труд-дах. Через 4 роки до місця по-рухів пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія стали при-ходити лю-бі-ті-ли без-мов-вия. Пу-сти-ні-ки пі-та-лися труд-да-ми рук сво-их, мо-ли-лися кожен у сво-їй кел-лии, а коли чис-ло їх розумно-жи- лось, то стали про-сити пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія влаштувати церкву, вважаючи великим збитком і шкодою для душі -ше-ня Бо-же-ствен-ної служ-би. Почувши про бла-го-че-сти-вому же-ла-нии своїх спо-движ-ків, пре-по-доб-ний був дуже радий. Тоді й зрозумів він, що пора поїди-ня і безмовна для нього вже пройшла, що настав час жити не для себе тільки, але по-тру-дити-ся і для поль-зи бра-тії і страш-ний раз-бой-ні-че-ський при-тон об-ра-ти в святу обитель для іно-че-ству -ю-щих.
У 1501 році був побудований де-рев'яний храм на честь Введення в храм Пре-святої Бо-го-ро-ді-ци, і в тому ж го-ду мит-ро-по-літ Сі-мон по-святил пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія в сан ієро-мо-на-ха. Вирішивши жити в суспільстві братії, блаженний Кор-ні-лій не щадив себе для їхньої користі, на-ряд-ду з іншими тру-ми діл-ся в лісі і в оби-ті-лі, і по-загально для устрою-ства обі-ті-ли він переніс безліч трудів і усилий. У 1512 го-ду, коли чис-ло бра-тії воз-рос-ло, пре-по-доб-ний по-стро-іл ка-мен-ний храм і на-пи-сал для бра-тії статут , зі-став-лен-ний на ос-но-ві уста-вів пре-по-доб-них і. Це був третій статут, напи-сан-ний російським святим для мо-на-шест-ву-ю-щих.
Статут пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія вклю-ча-ет 15 глав, со-дер-жа-щих ряд на-став-ле-ний іно-кам об-ще-жи-тель-но -го мо-на-сти-ря.
У 1-й главі го-во-рит-ся про цер-ков-ном бла-го-чі-ні, у 2-й - про бла-го-чи-ня тра-пези, а в 3-й - Про пи-щі і пи-ті. 4-а глава вимагає від іноків не їсти і не пити ні-де, крім загальної тра-пези, 5-а глава ре-ко-мен-ду-ет мо -на-ше-ству-ю-щим мати тільки два одягу-ди: од-ну стару, з за-пла-та-ми, а вто-рую міцн-ку; інше ж - «справа тще-сла-вія і спокуса для братії», 6-а глава вос-пре-ща-є просити по-да-я-ня у по- сто-рон-них, а 7-я - мати яку-небудь-бо влас-ність: «інок, що має-в-в-об-ще-жи-тіі щось своє, ма- лое або велике, чуже любові Божої». У 8-й главі воз-бра-ня-ет-ся брати будь-що без бла-го-слове-ння на-сто-я-те-ля, 9-я глава по-вчає, що «не мусить ходити безперечно в тра-пе-зу», а 10-а пред-пи-си-ва-ет пре-би-ва-ня на об -Щої ра-бо-ті в мов-ча-ні і мо-літ-ві. У 11-й главі пре-по-доб-ний Кор-ні-лій за-пре-ща-є без осо-бен-ної ну-ди по-сі-щати «ні рідних, ні чужих », а в 12-й - при-ні-мати по-да-я-ня для себе. Про недо-пу-сти-мо-сті в обі-те-ли хміль-них на-пит-ков го-во-рит-ся в 13-й главі. 14-я і 15-я глави складаються з реко-мен-да-цій про те, як при-ні-мати при-хо-дя-щих в мо-на-стир з лич- ним іму-ще-ством і як по-ступати з тими, хто, залишивши мо-на-стир, по-жа-ла-є повернути-ся в нього.
Стро-гий статут пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія в повному обсязі вос-при-ня-ли з по-слу-ша-ни-ем; в оби-ті-ли під-ня-лась вол-на ро-по-та, по-ча-лась сму-та.
З го-да-ми зве-ли-чи-лося чис-ло іно-ків бра-тії, по-яви-лась необ-хо-ди-мість у буд-і-тель-стві біль-шого хра- ма. Перед-во-ди-мі свої ігу-ме-ном, ко-мель-ські від-шель-ні-ки са-мі при-ня-лися за ра-бо-ту, стро-і-ли сте- ні, плот-ні-ча-ли, со-зда-ва-ли іко-ни, пе-ре-пі-си-ва-ли цер-ков-ні кни-ги і з-го-тов-ля-ли сво-і-ми ру-ка-ми необхідну для храму начиння. У 1515 го-ду за бла-го-словен-ням міт-ро-по-лі-та Вар-ла-а-ма но-вий храм був воз-ве-ден і освячений також на честь Введення в храм Пре-святої Бо-го-ро-ді-ци. Через деякий час би-ли до-стро-е-ни тра-пез-ная церква, стран-но-при-им-ний будинок і бо-га-дель-ня. Пре-по-доб-ний Кор-ні-лій Ко-мель-ський від-ли-чал-ся щед-рістю до бідних. Спа-си-тель по-уча-ет нас: «Будь-те ми-ло-сти-ви, як і Батько ваш ми-ло-серд є. Да-вай-те і дасть-ся їм: ме-рою доб-рою, утря-сен-ною і пе-ре-пов-нен-ною від-сип-лют вам в па-зу-ху; бо якою мірою мірите ви, такою ж мірою візьметься і вам» (). Пре-по-доб-ний осо-бен-но любив ви-пов-няти цю за-по-ведь Спа-си-те-ля. Він роздавав милостиню щед-рою рукою і твердо вірив обидві-ва-нию Гос-по-да Сво-е-го. Слу-чи-лось, що до дня святд-ні-ка пре-по-доб-но-го Ан-то-ня за-па-си ви-йшли і роз-да-вать було нічого. Пре-по-доб-ний об-ра-тил-ся до мо-лит-ве і на рас-све-ті дня свят-нич-но-го по-слан-ний ве-лі-ко-го кня-зя Ва-сі-лія при-ніс бо-га-ту ми-ло-сти-ню, так що весь народ народився з-побутком. Мило-сер-діє і віра його відкрилися в час го-ло-да, по-се-тив-ше-го Во-ло-год-ську країну. Ро-ді-те-ли залиш-ля-ли де-тей біля стін оби-ті-ли, не маючи чим годувати їх; пре-по-доб-ний влаштував для них бо-га-дель-ню на мо-на-стир-ському дворі і корм-міл. За кохання до бідних і си-ро-там пре-по-доб-ний Кор-ні-лій багато разів удо-ста-и-вал-ся бла-го-дат-но-го ві- де-ня пре-по-доб-но-го (па-м'ять 17/30 ян-ва-ря), до ко-то-ро-го питав осо-боє бла-го-го-ве-ня і воз-двиг на честь ве-лі-ко-го по-рух-ни-ка храм у сво-їй обі-те-лі.
Пре-по-доб-ний жив упо-ва-ні-єм на Гос-по-да, і Господь охранял його Своєю нею бла-го-да-тью. З незмінним усер-ди-єм пре-по-доб-ний Кор-ні-лій за-бо-ти-ся про ду-хов-ном спа-сі-ні вве-рен-них його по-пе -че-ня іно-ків. Як муд-рий і ду-хов-ний на-став-ник і рас-по-ря-ді-тель-ний хо-зя-ін, пре-по-доб-ний, приме-ря-ючись до давніх оте-че-ським пра-ві-лам, по-доб-но рас-пре-делил всі цер-ков-ні служ-би і мо-на-стир-ські ра-бо-ти, щоб ні-хто не залишався празд-ним, і вселяв усім при всякому ру-ко-де-лії по-сто-ян-но мати в устах мо-лит-ву Ісусу-со-ву. Усіх, і своїх, і приходящих, він навчав жити за правилами святих батьків, у всьому покорятися во-ле на-сто-я- те-ля і мо-лит-вен-но здійснювати по-двиг по-слу-ша-ния у всі те-че-ние життя.
Стро-гость життя свя-то-го воз-бу-ді-ла ро-пот деяких з бра-тии. І, не шукаючи під-тримки у ве-ли-ко-го кня-зя, пре-по-доб-ний Кор-ні-лій разом з мо-ло-дим вос-пі-тан-ні- ком Ген-на-ді-єм по-ки-нув мо-на-стир, залишивши його на по-пе-че-ня дві-на-дця-ти старших учнів. Коли вони прийшли в костромські ліси, то старцю по-нра-ви-лося місто на бе-ре-гу Сур-ського озе-ра біля річки Ко -стро-ми верст за 70 від Ко-мель-ського-го мо-на-сти-ря.
Не дивлячись на похилий вік, святий старець прийнявся будувати собі кел-лію, рубав ліс і розчищав місце для ріллі. ні. Так була за-ло-же-на ос-но-ва но-во-го мо-на-сти-ря (згодом Ген-на-ді-е-ва обитель). По-пре-ки неод-но-крат-ним по-пыт-кам ино-ков Ко-мель-ско-го мо-на-сти-ря і ве-ли-ко-го кня-зя Ва-сі-лія повернути старця в рідну обитель, святий угодник залишався непохитним. Лише через кілька років, після па-лом-ні-че-ства і пре-би-ва-ня в за-тво-ре в Тро-і-це-Сер-ги-е-вом мо -на-сти-ре, пре-по-доб-ний Кор-ні-лій воз-вра-тил-ся в Ко-мель-ську обитель, але на-сто-я-тель-ство пе-ре- дав сво-му ученику Лав-рен-тию (па-м'ять 16/29 травня), а сам сно-ва за-творився в кел-лії.
У час на-па-де-ня та-тар на Во-ло-год-ську зем-лю пре-по-доб-ний Кор-ні-лій, обе-ре-гаючи бра-тію, вмі-сте з ні-ми уда-лил-ся в Бе-ло-зер-ський край за при-ме-ру Спа-си-те-ля, Ко-то-рий ховався від Іро-да в Єгипті . Бра-ти разом з настав-ником мо-ли-лися про спа-се-ні оби-те-ли, і Господь послухав їх мо-лит-вам. Та-та-ри несподі-но від-сту-пі-ли в па-ні-че-ській втечі, прийнявши по-ки-ну-тий мо-на-стир за гроз-но во- збро-жен-ну фортецю з багато-чис-лен-ним військом.
Після воз-вра-ще-ния в рідний мо-на-стир пре-по-доб-ний Кор-ні-лій незабаром по-чувст-во-вал при-бли-же-ня кон- чи-ни. По-жа-лав про-ститися з бра-ти-ей, ве-ли-кий пра-вед-ник оголосив своє настав-лення. Він за-віщав іно-кам стро-го со-блю-дати мо-на-стир-ський статут, жити в світі і з-гла-сии один з одним. На четвертому тижні після Пасхи з-не-моглий від років старець велів вести його в церкву, щоб ще раз причаститися Свя -тих Та-ін. Повернувшись із церкви, простився з усіма, вислухав акафіст Спа-си-те-лю і Бо-го-ма-те-рі і ти-хо пре -дав дух свій Гос-по-ду; це було 19 травня 1537 року, на 82-му році життя.
Тіло пре-по-доб-но-го Кор-ні-лія при величезному сте-че-ніі на-ро-да і все-загальному пла-че б-ло по-гре-бе-но поблизу Вве-ден-ського храму. Святі мощі його були згодом прославлені багаточисельними чуми.
Все життя Кор-ні-лія була од-нім безперервним служінням Богу і ближнім, як світильник, поставлений на світ. ні-це, він світив совре-мен-ні-кам сво-і-ми доб-ро-де-те-ля-ми. Серед багато-чис-лен-но-го сон-ма святих по-рухів-ників-во-ло-год-ської сто-ро-ни пре-по-доб-ний Кор-ні- лий за-ні-ма-є од-но з перших і найвидніших місць. Він виховав безліч святих учнів, які стали згодом ос-но-ва-те-ля-ми мо-на-сти-рів: Кас-сі -ан і Лав-рен-тій, ігу-ме-ни Ко-мель-ські (па-м'ять 16/29 травня), Кі-рілл Но-во-е-зер-ський (па-м'ять 4/17 лют- ра-ля), Іро-ді-он Іло-е-зер-ський (па-м'ять 28 сен-тяб-ря/11 ок-тяб-ря), Ген-на-дій Лю-бі-мо-град-ський (па-м'ять 23 ян-ва-ря/5 лют-ра-ля), Адрі-ан По-ше-хон-ський (па-м'ять 5/18 березня) та інші. Ігумен Лав-рен-тій ще 10 років після старця охороняв у світі зібрану їм паст-ву і разом з колишнім ігуменом Касі. а-ном вибрав собіпо-останнє при-ста-ни-ще біля гро-ба бла-жен-но-го сво-е-го учи-те-ля.
Об-ще-цер-ков-ное празд-но-ва-ня пре-по-доб-но-му Кор-ні-лію - 19 травня/1 червня - уста-нов-ле-но 25 ян-ва-ря 1600 го-да свя-ти-те-лем Іовом, першим Пат-рі-ар-хом Мос-ков-ським і всієї Ру-сі (па-м'ять 19 червня / 2 липня). Життя пре-по-доб-но-го зі-став-ле-но його учнем На-фа-наї-лом в 1589 го-ду. Піз-же були склади тек-сти служ-би і похваль-ного слова свя-тому. Зберіг-ся і статут іно-че-ського життя, від-ли-ча-ю-ний-ся про-сто-тою і досвід-ністю ду-хов-ної.
Молитви
Переклад: Господу, що світив від Святої Діви, з молодості послужив ти як ангел, блаженний, і Його силою пустеля стала подібна до міста, тому що ти зібрав у ній безліч учнів, просвітивши їх вченням. Тому волаємо до тебе: «Радій, отче наш Корнилій, ченців Божественне прикраса».
Молитва преподобному Корнилію Комельському
О, священа голова, земний Ангеле, Небесний чоловік, великий чудотворчий, подібний до отця Корнилія! К тебе́ с ве́рою и любо́вию усе́рдно прибега́юще, умиле́нно про́сим тя, Небе́снаго предста́теля на́шего: яви́ нам, смире́нным и гре́шным, любо́вь твою́ оте́ческую и многомо́щное твое́ заступле́ние, се бо грех ра́ди на́ших не дерза́ем, с свобо́дою чад Бо́жиих, проси́ти Го́спода и Влады́ку на́шего про потрібних нам на потребу, але тобі, молитвенника до Нього сприятливого, пропонуємо, віруючим безсумнівно, як вся блага можеш нам випросити у благості Його, якщо тільки захоплений. Випроси нам, угодник Божий, у Всещедрого й Людинолюбця Бога, віру праву, благочестя непохитне, покаяння скоєне, житія виправлення рішуче, і не прогнівляємо Його; Умоли, чудотворніше святий, Царя царюючих і Господа володарів дарувати мир і благоустрій країні нашій, як нехай пізнають усі ті, що протистають їй, як з нами Бог і святі угодниці Його. Збережи, святіший Божий, молитвами твоїми Церкву Христову від єресей і розколів, сувер'я і неверія людського, нехай цвіте в ній святе Православ'я у всій силі і приносить. Збережи від будь-якого зла й обителів, створених тобою, і всі, що живуть і трудяться в ній за твоїм уставом, нехай цілі й неушкоджені будуть від спокус ворога спасіння людського. Поглянь милостиво й на предстоячі тобі, і люди, що моляться, що в обитель твій приходять на поклоніння, і всі прохання їх на благо споконві: хворіють на зцілення, скорботним на втіху. Всім же нам здоров'я душевне і тілесне, землі плодоносі, тихе і богоугодне життя, добру християнську кончину і добрий відповідь на Страшному Суді Христовому у Всемилостивого Богаї. Їй, отче! Віми, як багато може молитва твоя перед лицем Вседержителя Господа, тепер міцно на тебе покладаємося і на твої святі молитви зелено сподіваємося, як ти приведеш нас до нас. Не посороми ж, святіший отче наш, надія нашого і сподоби нас купе з тобою блаженства райського насолоджуватися, нехай славимо, хвалимо і величаємо велику милість до Отця, віків. Амінь.
Прп. Корнилій був родом із знатної ростівської родини бояр Крюкових, колишніх великокнязівських придворних. Коли йому було 12 років, його взяв до себе його дядько, боярин Лукіан Крюков, який служив при дворі. княгині Марії Ярославни, подружжя вел. князя Василя II Темного. Дядько та племінник дуже зблизилися духовно і, разом залишивши світ, вступили до Кирило-Білозерського монастиря. Тут початковий інок працював у хлібній, охоче виконуючи у своїй обов'язки інших братії, і, незважаючи на юність свою, поклав він важкі вериги. У вільний час він займався списуванням книжок та багато збагатив монастирську бібліотеку. Так трудився він чимало часу, але прийшов і його час залишити обитель.
Спочатку він пішов на батьківщину до Ростова, щоб умовити свого молодшого брата стати ченцем. Потім він оселився в одній пустелі на околицях Новгорода. Тут його впізнав архієпископ Новгородський Геннадій і отримав до нього глибоку довіру, часто викликав його до себе, радився з ним і вкотре сам відвідав його, вмовляючи його прийняти священний сан. Це дуже обтяжувало смиренного послушника; він залишив Новгородську пустель, провів короткий час у Тверській обителі прп. Саватія, а потім пішов на безмовність до Вологодської країни, в дикий і непрохідний Комельський ліс. Йому був тоді 41 рік. Священний сан, якого він так уникав, йому таки довелося прийняти згодом від митрополита Московського Симона.
Трудним був пустельницький подвиг Корнілія. Демони переслідували його і наводили на нього злих людей. Одного разу розбійники озброїлися на нього, але Божим презирством був врятований, а загинув начальник зграї. Іншим разом злодії забрали його книги; усю ніч вони блукали в лісі, а до ранку опинилися знову біля келії преподобного і з покаянням повернули йому книги. Святий же подякував Богові і підніс за них молитву.
Нарешті через 20 років почала збиратися до нього братія, швидко множилася, і була споруджена обитель із двома церквами – на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці та на честь прп. Антонія Великого, якого особливо шанував святий старець. Братські келії оточили церкви. Старий настоятель, не шкодуючи своїх сил, працював нарівні з братією над створенням нової обителі. Якось величезне важке дерево придавило його; вдруге він упав з урвища в прірву, і всі зневірилися вже було в його житті.
Якось, коли він збирав дрова в лісі, хмиз навколо нього спалахнув, але піднявся сильний вітер і розчистив йому дорогу - і старець вийшов з вогню неушкодженим. Господь мабуть зберігав свого обранця.
Коли ж обитель було створено, прп. Корнилій увів у ній суворий загальножитієвий статут, настільки досконалий, що багато обителів виникло з його монастиря, а досвідчені його учні стали своєю чергою наставниками зібраної ними братії. Статут преподобного був складений на основі уставів преподобних Йосипа Волоцького та Ніла Сорського. То справді був третій статут, написаний російським святим для чернечих.
Для церковного порядку він заснував еклезіарха, а для господарства – келаря, розподілив порядок ранкових та вечірніх служб, – сам спостерігав за братією, перериваючи несвоєчасні бесіди стукотом у вікно.
Правила святих отців дотримувалися суворо: усі повинні були працювати з молитвою Ісусовою на устах, тверезівшись серцем, у суворій безмовності. Було запроваджено суворий статут церковного благочиння, молитви, трапези, їжі, одягу. Була заповідана сувора помірність - так щоб ніхто не смів їсти, крім як у трапезній, крім хворих, - також досконале послух, відчуження від усього мирського і братолюбство. Сам строгий нескоролюб, прп. Корнилій заборонив називати що б там не було своїм; собі він обирав лише найгірше; якось прийшов до нього брат у мантії, пошитій з лика, і просив у нього іншу, найкращу. Преподобний віддав йому свою, а сам узяв його ликову і довго носив її. А коли вів. князь Василь III Іоаннович хотів обдарувати монастир його лісом і угіддями, святий старець погодився лише, щоб йому приписали трохи лісу та землі, яку братія вже обробляла заради свого харчування.
Як твердо прп. Корнилій привчив братію до зберігання святоотцівських уставів, показує той випадок, коли старший хлібопекар випек хліб, не взявши благословення: преподобний наказав ці хліби викинути, щоб дати братії зрозуміти важливість благословення. Свої ж завдані йому образи преподобний прощав легко і ніколи про них не згадував: так, наприклад, двоє з братів за ворожою волею хотіли вбити його. Вони знали, що він виходить на роботу один, і чекали його біля моста через річку Нурму. Але коли він вийшов, їм здалося, що він оточений натовпом народу. Від страху вони зникли, але все-таки вирішили залишитися чекати на його повернення. Повторилося те саме. Тоді ті, що згрішили, зрозуміли перст Божий і своє падіння від щирого серцяВін же не тільки пробачив їх, але ніколи ні в чому не відрізняв їх від інших братів. По даному йому від Бога дару прозорливості він знав стан душі кожного, але відкрито ніколи не викривав нікого, а говорив як би про себе самого.
Лише на добровільно каючих накладав покуту з лагідністю - для полегшення їхньої совісті. Був дарований йому від Господа і дар чудотворення: тільки глянувши на хвору руку ченця Йова, тільки торкнувшись рани пораненого розбійниками ченця Корнілія, він зцілював їх.
За версту до монастиря преподобний поставив хрест: тут перехожі вважали милостиню, а хворі, не заходячи в обитель, заочно отримували зцілення молитвами прозорливого старця. Але одного разу брат, який тут був на послуху, став зловживати милостинею. Викритий він був несподівано: невидима сила не допускала його при братії в церкві прикластися до ікони Пресвятої Богородиці, і він мав принести покаяння.
Прп. Корнилій був великим роздавачем милостині: коли країну Вологодську спіткав страшний голод, він роздав даремно всі монастирські запаси, не звертаючи уваги на те, що багато хто приходив за милостиною кілька разів. Дітей, покинутих батьками, він брав у монастирську богадельню. І ось у ніч перед святкуванням своєї пам'яті (17 січня) йому з'явився прп. Антоній Великий і, вказуючи на гори просфор і калачів, що покривали велике поле, сказав йому: «Ось твоя милостиня жебракам, збери його до себе в підлогу» - і сам став допомагати йому. Прп. Корнилій прокинувся зі сльозами радості. Після цього видіння він наказав і після смерті своєї завжди подавати жебракам.
Влаштувавши свою обитель, прп. Корнилій узяв із собою кількох учнів і пішов у Костромську країну, на Сурське озеро, заради улюбленої ним безмовності. Тільки поступаючись, і то не одразу, проханням вів. князя Василя Іоанновича, якого братія Корнилієва монастиря благали повернути їм їхнього старця, і коли обраний на його місце ігумен Кассіан негайно відмовився від посади, прп. Корнилій повернувся до своєї пустелі.
Вів. князь особливо шанував його після одного випадку, коли вороги святого старця намагалися обмовити його перед ним і преподобний переміг їх своєю лагідністю та незлобністю. Але після повернення у свою пустель прп. Корнилій, незважаючи на свою глибоку старість, взявся за колишню працю. Відчуваючи посилення недуг і наближення смерті, він знову пішов у Кирилів монастир, на місце свого постригу, і там зачинився. Братія знову почала благати його повернутися. Тоді преподобний зажадав, щоб на його місце було обрано учня його Лаврентія (прп. Кассіан у цей час помер), і, коли це було виконано, новий ігумен сам вирушив до Кирилового монастиря за старцем.
Повернувшись вдруге до своєї пустелі, прп. Корнилій знову зачинився і став готуватися до результату. Саме тоді татари почали нападати на Вологодські межі; заради смирення преподобний благословив братію і пішов на якийсь час у Кирилів монастир, але татарам Корнилієва пустель здалася неприступною фортецею, і вони її не зачепили. Перед своєю смертю преподобний благословив юного келійника свого Геннадія (пам'ять його 23 січня), який супроводжував його на Сурське озеро, повернутися до цієї пустелі. На ім'я його вона стала іменуватися Геннадієвою.
На 4-му Тижню після Великодня старець був у церкві та в останній разпричастився Святих Христових Тайн. Повернувшись у келію, він ліг на одр. Увійшли брати і зі сльозами обступили його. Старець почав своє останнє повчання: він переконував їх зберігати статут і насамперед жити у світі між собою і закінчив, говорячи, що Лаврентій у всьому замінить їм його. Потім він почав благословляти кожного по черзі з любов'ю. І, попрощавшись з усіма, наказав читати акафісти Спасителеві та Божій Матері. Каждіння ж робив сам; і так тихо відійшов до Господа, що ніхто не помітив, як душа його відійшла... Обличчя його було світле, і здавалося, що він спить. Вдарили в дзвін до недільного ранку - і тіло його понесли до церкви і зі сльозами здійснили недільне богослужіння.
Мощі та прославлення
Тіло преподобного Корнилія при величезному збігу народу та загальному плачі було поховано поблизу Введенського храму. Святі мощі його згодом були прославлені численними чудесами. Про святість преподобного свідчив і сонм його учнів, які також прославилися святістю життя: преподобні Геннадій Любимоградський, Кирило Новоозерський, Іродіон Ілозерський, Адріан Пошехонський, Лаврентій та Касіан Комельські.
Загальноцерковне святкування преподобного Корнілія, яке відбулося 19 травня/01 червня, було встановлено 25 січня 1600 року патріархом Іовом і собором єпископів. Життя преподобного складено учнем його Нафанаїлом у 1589 році, а пізніше були складені служба та похвала святому.
Сторінка 1 з 20
Пам'ять 28 грудня ц.р.
Дивовижний подвижник жив у Крипецькому монастирі у другій половині ХІХ століття незадовго перед Жовтневою революцією.
«Дивний Бог у святих своїх»! Молитвами подвижників зберігалася російська земля за всіх часів. Різні чини святості процвітали її просторах. Псковська земля особливо рясніла Христа заради юродивими, блаженними. Від часів давніх і до нашого часу їхні імена дбайливо зберігаються в народній пам'яті.
Російські люди особливо шанували юродивих, тому що серце народне носило у собі заповіт святого благовірного князя Олександра Невського, який має відношення не лише до військового протистояння, а й до духовного життя. «Не в силі Бог,
а в правді!» . Христа заради юродиві саме правду Божу зберігали в цьому світі, що живе за законом «права сильного». У найрізноманітнішому середовищі – від царських палат до чернечих келій блаженні чоловіки і дружини служили нагадуванням про те, що заповіді Христові незаперечні, і на догоду сильним світуцього й духу часу про них не можна замовчувати.Беручи на себе вигляд божевільних, або допускаючи у своїй поведінці такі вчинки, які свідомо мали викликати глузування і знущання оточуючих, юродиві таким чином викривали людські вади: насамперед гордість і марнославство, недбальство про спасіння, тілесні пристрасті. Викривали та застерігали від майбутнього покарання.
Шлях життя Христа заради юродивих протікав руслом, наміченим ще апостолом Павлом: «Бог вибрав немудре миру, щоб осоромити мудрих, і немічний світ вибрав Бог, щоб осоромити сильне; і незнане світу і принижене і нічого не значуще вибрав Бог, щоб скасувати значуще, - щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» . І далі: «Ми божевільні заради Христа... Злословлять нас - ми благословляємо; женуть нас, ми терпимо. Зневажають нас, ми молимо; ми як сміття для світу, як порох, усіма зневажений дотепер». (I Кор. 1, 27-29, 4, 10-13).
У священній книзі Одкровення святий Іоанн Богослов оповідає про видіння, що відкрилося йому. Він бачив Престол, на якому сидів Господь, оточений безліччю людей у білому одязі і з пальмовими гілками в руках. Один із старців, що стояли біля Престолу Божого, сказав Апостолу, що ці люди прийшли від великої скорботи, вони омили одяг свій і вибілили його Кров'ю Агнця. Вони вже ні алкати, ні жадати. І Бог витягне всяку сльозу з їхніх очей (Об'явл. 7, 4-17). У цьому видінні Апостолу було показано блаженний стан святих у Царстві Христовому.
З перших часів християнства свідомість праведності шляху юродства Христа заради була притаманна отцям Церкви. Так, наприклад, у преподобного Ісаака Сиріна ми читаємо:
«Хто істинно смиренномудрий, той, будучи скривджений, не обурюється, але приймає наклепи, як істину, і не намагається запевнити людей, що він обвинувачений, але вибачається. Бо добровільно накликали він назву непотрібних, не будучи такими. Інші ж терпіли назву перелюбників, будучи далекими від перелюбу, і сльозами свідчили, що несуть на собі плід гріха, якого не робили, і з плачем просили у тих, хто образив прощення в беззаконні, якого не чинили, коли душа їхня була увінчана чистотою і непорочністю. Інші ж, щоб не прославляли їх за чудові правила життя, дотримувані ними потай, уявлялися юродивими, розчинені Божественною сіллю і непохитними у своїй тиші».
Багата і славна земля Псковська своїми святими! Князі, преподобні, пустельники, блаженні, заради юродиві Христа, святителі і праведні являють собою торжество віри Православної на Псковщині. Благодатне насіння Христового вчення, посіяне благовірною княгинею Ольгою, що походило з містечка Вибути, дали тут благодатні плоди.
Гідний подив подвиг Псковських юродивих. Блаженний Микола Салос, не злякавшись гніву Івана Грозного, що прийшов грабувати Псков, сміливо простягає йому у Великий піст шматок сирого м'яса.
Я – християнин і м'яса не їм у піст.
Так, ти не їж м'яса,— відповів блаженний,— але впиваєшся людською кров'ю… Іди з Пскова, інакше Господь покарає тебе!
І Грозний, злякавшись гніву Божого, відступив від Пскова.
Блаженний Іоанн, затворник Псковський, 22 роки жив у міській стіні та харчувався однією рибою, на самоті. і молитві набував він чистоту душевну і дух скрушений. І тільки на початку 20-го століття, при розбиранні міських укріплень, було знайдено труну, замуровану в стіні, з прахом святого старця.
Продовжувачем їхньої справи з'явився не прославлений ще в лику святих блаженний чернець Корнилій із Крипецького монастиря, який помер у 1903 році.
А скільки просто рабів Божих, які жили не в монастирях і не в пустелях, а в звичайних будинках, але з Христом у душі, засяяло на Псковській землі! Праведне життя їх проходило під покровом найбільшої смирення, яка й врятувала їх для Царства Небесного. Як вірні діти свого Божественного Вчителя, пішовши до Нього вже назавжди, вони залишилися в пам'яті людей, але по-справжньому відомі лише Богові. Серед них виділяється своїм покірливим несенням життєвого Хреста хворий Матвій Мальський, який 43 роки пролежав у ліжку, розбитий паралічем. Його старанням та грошовою допомогою побудований у Малах, неподалік Старого Ізборська, новий храм у колишньому монастирі преподобного Онуфрія.