Які ознаки покладено основою класифікації мпз. Бухгалтерський облік матеріально-виробничих запасів для підприємства. Аналітичний облік МПЗ

Відповідно до Положення з бухгалтерського обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» (ПБО 5/01 від 09.06.01 р.) до обліку як матеріально-виробничих запасів (МПЗ) приймаються активи:

• використовувані як сировини, матеріалів під час виробництва продукції, призначеної на продаж, виконанні робіт, наданні послуг ;
• використовувані для управлінських потреб організації;
• призначені на продаж.

До складу МПЗ входять такі групи оборотних активів:

• матеріали - частина МПЗ, що є предметами праці, забезпечують разом із засобами праці та робочою силою виробничий процес організації, в якій вони використовуються одноразово. Вони цілком споживаються у виробничому циклі і повністю переносять свою вартість вартість виробленої продукції (виконаних робіт, послуг);
• інвентар та господарське приладдя - частина МПЗ, що використовуються як засоби праці протягом не більше 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він не перевищує 12 місяців;
• готова продукція - частина МПЗ, призначених на продаж і є кінцевим результатом виробничого процесу;
• товари – частина МПЗ, придбаних у юридичних осіб з метою їхнього продажу чи перепродажу без додаткової обробки.

• правильне та своєчасне документальне оформленнявсіх операцій з руху матеріальних цінностей;
• контроль за надходженням та заготівлею матеріальних цінностей;
• контроль за збереженням матеріальних цінностей у місцях їх зберігання та на всіх стадіях обробки;
• систематичний контроль за виявленням зайвих та невикористовуваних матеріалів, їх продажем;
• своєчасне здійснення розрахунків із постачальниками виробничих запасів.

Оцінка виробничих запасів

Для правильної організації обліку матеріально-виробничих запасів організаціях розробляється номенклатура-ценник. Номенклатура - систематизований перелік найменувань матеріалів, запасних частин, палива та інших, що у даної організації. Кожному найменуванню матеріалів надають числове позначення – номенклатурний номер.

У номенклатурі-ціннику вказується облікова ціна та одиниця виміру матеріалів.

Відповідно до ПБО 5/01 матеріально-виробничі запаси приймаються до бухгалтерського облікупо фактичної собівартості, що включає у собі суми фактичних витрат , що з їх придбанням і доставкою.

До фактичних витрат на придбання матеріально-виробничих запасів (МПЗ) відносяться:

• суми, що сплачуються відповідно до договору постачальнику (продавцю);
• суми, що сплачуються організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням МПЗ;
• митні збори ;
• податки, що не відшкодовуються, сплачувані у зв'язку з придбанням МПЗ;
• винагороди, що сплачуються посередницькою організацією, через яку придбано МПЗ;
• витрати на заготівлю та доставку МПЗ до місця їх використання, включаючи витрати на страхування;
• витрати на утримання заготівельно-складського підрозділу організації, витрати на послуги транспорту з доставки МПЗ до місця їх використання, якщо вони не включені в ціну МПЗ, встановлену договором;
• витрати на доведення МПЗ до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях;
• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням МПЗ.

Фактична собівартість МПЗ за її виготовленні самої організацією визначається з фактичних витрат, що з виробництвом даних запасів.

Фактична собівартість МПЗ, внесених засновниками рахунок вкладу статутний (складковий) капітал , визначається з їх грошової оцінки, узгодженою засновниками (учасниками) організації

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, отриманих організацією за договором дарування чи безоплатно, визначається виходячи з їхньої поточної ринкової вартості на дату прийняття до бухгалтерського обліку.

Фактичну собівартість матеріалів можна розрахувати лише після закінчення місяця, коли бухгалтерія матиме доданки цієї собівартості (платіжні документи постачальників матеріалів, перевезення вантажно-розвантажувальні роботи та інші витрати).

Рух матеріалів відбувається в організації щодня, і документи на прихід та витрати повинні оформлятися своєчасно. Більшість організацій ведуть поточний облік за жорсткими цінами. Ними можуть бути середні покупні ціни.

У разі використання у поточному обліку покупних (договірних) цін після закінчення місяця розраховують суми та відсоток транспортно-заготівельних витрат для доведення їх до фактичної собівартості.

Існують такі методи обліку виробничих запасів:

• кількісно-сумовий;
• за допомогою звітів матеріально відповідальних осіб;
• оперативно-бухгалтерський (сальдовий). Найбільш прогресивним та раціональним методом обліку матеріалів є оперативно-бухгалтерський. Він передбачає ведення на складах лише кількісно-сортового обліку руху матеріалів та здійснюється у картках обліку матеріалів (ф. М-17). Картки відкриває бухгалтерія на кожен номенклатурний номер матеріалу та під розписку передає їх завідувачу складу.

Принаймні надходження складу матеріалів комірник виписує прибутковий ордер і реєструє їх у картці обліку матеріалів графі «Прихід».

На підставі видаткових документів (лімітно-забірних карток, вимог) у картці реєструється витрата матеріалу.

У картці після кожного запису виводиться залишок.

Комірник у встановлені графіком терміни здає в бухгалтерію первинні документи та складає реєстри здачі документів на прихід та витрату матеріалів (ф. М-13) із зазначенням кількості документів, їх номерів та груп матеріалів, до яких вони належать.

Станом на перше число кожного місяця матеріально відповідальна особа переносить кількісні залишки з карток у відомість обліку залишків матеріалів (ф. М-14).

Ця відомість відкривається бухгалтерією на рік по кожному складу. Зберігається вона в бухгалтерії і видається комірнику за день до закінчення місяця.

Працівник бухгалтерії перевіряє правильність вироблених комірником записів у картках обліку матеріалів та підтверджує їх своїм підписом на картках.

Основні принципи оперативно-бухгалтерського методу обліку:

• оперативність та бухгалтерська достовірність кількісного обліку на складі за допомогою карток обліку матеріалів, що ведуться матеріально відповідальними особами;
• систематичний контроль працівниками бухгалтерії безпосередньо на складі за правильним та своєчасним документуванням операцій з руху матеріалів та веденням складського обліку матеріалів; надання бухгалтерам права перевірки відповідності фактичних залишків матеріалів даним поточного складського обліку;
• здійснення бухгалтерією обліку руху матеріалів лише в грошахза обліковими цінами та за фактичною собівартістю в розрізі груп матеріалів та місць їх зберігання, а за наявності обчислювальної установки – також у розрізі номенклатурних номерів;
• систематичне підтвердження (взаємозвірення) даних складського та бухгалтерського обліку шляхом зіставлення залишків матеріалів за даними складського (кількісного) обліку, оцінених за прийнятими обліковими цінами, із залишками матеріалів за даними бухгалтерського обліку.

Синтетичний облік матеріалів

Надходження матеріалів до організації може відбуватися з різних причин і відображається у бухгалтерському обліку такими проводками:

• придбані у постачальників: Д-т 10 К-т 60 – на покупну вартість, Д-т 19 К-т 60 – на суму ПДВ;
• від засновників у рахунок внеску до статутного капіталу: Д-т 10 К-т 75/1 - за погодженою вартістю;
• безоплатно від інших організацій: Д-т 10 К-т 98/2, субрахунок «Безплатне надходження» - за поточною ринковою вартістю на дату прийняття до обліку

При використанні безоплатно отриманих МПЗ на виробничі потреби (Д-т 20, 23, 25, 26 К-т 10) одночасно до складу інших доходів включають вартість витрачених матеріалів та в обліку відображають проводкою: Д-т 98/2 К-т 91;

• відходи від шлюбу: Д-т 10 К-т 28;
• відходи від ліквідації основних засобів (за поточною ринковою вартістю): Д-т 10 К-т 91.

Відпуск матеріалів зі складу проводиться на різні цілі та відображається такими проводками:

• виготовлення продукції: Д-т 20, 23 К-т 10;
• для будівництва об'єктів основних засобів: Д-т 08 К-т 10;
• на ремонт основних засобів: Д-т 25, 26 К-т 10;
• продаж на бік

Облік продажу матеріалів ведуть на рахунку 91 «Інші доходи та витрати». Рахунок активно-пасивний, сальдо немає, за економічним змістом операційно-результативний.

По дебету рахунки 91 відображається:

• фактична собівартість реалізованих матеріалів: Д-т 91 К-т 10;
• сума ПДВ, нарахована на реалізовані матеріали: Д-т 91 К-т 68;
• витрати на продаж матеріалів: Д-т 91 К-т 70, 69, 76. За кредитом відображається:
• виторг від продажу за відпускними цінами, включаючи ПДВ: Д-т 62 К-т 91.

Зіставлення оборотів на рахунку 91 визначають фінансовий результат від продажу.

Якщо оборот дебетовий більший за оборот кредитового (сальдо дебетове) - отримуємо збиток. Його списують на рахунок 99 «Прибутки та збитки» проводкою: Д-т 99 К-т 91.

Якщо оборот дебетовий менший за оборот кредитового (сальдо кредитове) - списують проводкою: Д-т 91 К-т 99.

Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено до рахунку 10 «Матеріали» та субрахунків.

Організації, зайняті виробництвом сільськогосподарської продукції, можуть відкривати до рахунку 10 окремих субрахунків для обліку насіння, кормів, отрутохімікатів, мінеральних добрив.

При оприбуткуванні надійшли складу спеціальної оснастки і спеціального одягу у бухгалтерському обліку роблять записи: Д-т 10/10 К-т 60 - на покупну вартість, Д-т 19 К-т 60 - у сумі «вхідного» ПДВ.

Передачу зазначених матеріальних цінностей в експлуатацію оформляють проводкою Д-т 10/11 К-т 10/10.

Фактичну собівартість витрачених матеріалів записують у журналах-ордерах 10, 10/1 у кореспонденції: Д-т 20, 23, 25, 26, 08, 91 К-т 10.

Методи обліку заготівлі матеріалів

Відповідно до ПБО 5/01 матеріали приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю.

Формування фактичної собівартості матеріалів може здійснюватися такими способами:

• фактична собівартість формується безпосередньо на рахунку 10 "Матеріали";
• з використанням рахунків 15 «Заготівля та придбання матеріалів» та 16 «Відхилення вартості матеріалів».

Якщо організація веде облік заготівлі матеріалів на рахунку 10 «Матеріали», всі дані про фактичні витрати, понесені під час заготівлі, збирають по дебету рахунки 10 «Матеріали».

Цей спосіб формування фактичної собівартості матеріалів доцільно використати лише в організаціях, у яких:

• невелика кількість постачання матеріалів за період;
• невелика номенклатура використовуваних матеріалів;
• всі дані на формування собівартості матеріалів, зазвичай, надходять у бухгалтерію одночасно.

Якщо облік заготівлі матеріалів в організації ведуть другим способом, всі витрати, пов'язані з придбанням матеріалів, на підставі розрахункових документів постачальників, що надійшли в організацію, записують за дебетом рахунки 15 і кредитом рахунків 60 «Розрахунки з постачальниками», 76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами» та ін: Д-т 15 К-т 60, 76, 71.

Оприбуткування матеріалів, що фактично надійшли на склад, відображається записом:

Д-т 10 К-т 15 за обліковими цінами.

Різниця між фактичною собівартістю придбання та вартістю матеріалів, що надійшли, за обліковими цінами списується з рахунку 15 на рахунок 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей»:

Д-т 16(15) К-т 15(16) - відображено відхилення облікової ціни фактичну собівартість матеріалів.

При використанні другого методу обліку заготівлі організації текуший облік руху матеріалів ведуть за обліковими цінами.

Використовувати рахунок 15 для обліку заготівельних операцій або вести його відразу на рахунку 10 "Матеріали" - вирішує сама організація при виборі облікової політики на наступний рік.

Облік транспортно-заготівельних витрат

Транспортно-заготівельні витрати(ТЗР) входять у фактичну собівартість матеріалів. До них відносять витрати на придбання матеріалів, крім їхньої покупної вартості.

Щомісяця бухгалтерія визначає суму транспортно-заготівельних витрат, що є різницею між фактичною собівартістю матеріалів та вартістю їх за обліковою ціною.

Суми транспортно-заготівельних витрат розподіляються між витраченими і матеріалами, що залишилися на складі, пропорційно вартості матеріалів за обліковими цінами. З цією метою визначають відсоток транспортно-заготівельних витрат, а потім множать його на вартість витрачених матеріалів і на складі.

Відсоток транспортно-заготівельних витрат визначають за такою формулою:

(Сума ТЗР на початок місяця + Сума ТЗР за матеріалами, що надійшли за місяць) / (вартість матеріалів на початок місяця за обліковою ціною + вартість матеріалів, що надійшли протягом місяця, за обліковою ціною) x 100%.

Транспортно-заготівельні роботи враховують тому ж рахунку, як і матеріали (рахунок 10), на окремому субсчете.

Суми транспортно-заготівельних витрат на вибулі, витрачені цінності списуються на ті самі рахунки, що й витрачені цінності за обліковими цінами у кореспонденції:

Д-т 20, 25, 26, 28 К-т 10 ТЗР

Якщо організація використовує обліку операцій із заготівлі матеріалів рахунок 15, то сума відхилення фактичної собівартості від облікової ціни враховується з рахунку 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей».

Розрахунок відсотка відхилень фактичної собівартості від облікової ціни матеріалів проводиться у тому порядку, як і транспортно-заготівельних витрат.

Суми відхилень, накопичені на рахунку 16, списуються в установленому порядку до дебету виробничих рахунків: Д-т 20, 25, 26, 28 К-т 16,

Д-т 20, 25, 26, 28 К-т 16 - у разі перевищення облікової ціни над фактичною собівартістю сторнувальним записом.

Облік матеріалів у бухгалтерії

Існує кілька способів аналітичного обліку матеріалів у бухгалтерії: сортовий, спосіб обліку за номенклатурними номерами та оперативно-бухгалтерський (сальдовий) спосіб.

Сортовий метод. На кожен вид і сорт матеріалів бухгалтерія відкриває картки кількісно-сумового обліку, у яких на підставі первинних документів фіксуються операції надходження та витрати матеріалів за кількістю та сумою. Аналітичний облік у бухгалтерії дублює складський облік на картках обліку матеріалів. По закінченні місяця та на дату інвентаризації у картках підраховують підсумки приходу та витрати за місяць та визначають залишки матеріалів. За цими даними складають оборотні відомості аналітичного обліку, що відкриваються за матеріально відповідальними особами. Підсумкові дані щодо всіх оборотних відомостей аналітичного обліку повинні збігатися з оборотами та залишками на відповідних синтетичних рахунках.

Спосіб обліку за номенклатурними номерами. Первинні документи щодо приходу та витрати матеріалів надходять у бухгалтерію, тут їх групують за номенклатурними номерами, а наприкінці місяця підраховують підсумкові дані про надходження та витрати кожного виду матеріалу та записують в оборотні відомості у натуральному та грошах по кожному складу у розрізі відповідних синтетичних рахунків та субрахунків.

Більш прогресивним є оперативно-бухгалтерський (сальдовий) метод обліку матеріалів. При цьому методі не рідше одного разу на тиждень працівник бухгалтерії перевіряє правильність вироблених комірником записів у картках обліку матеріалів та підтверджує їх своїм підписом на самих картках.

Наприкінці місяця завідувач складом переносить кількісні дані про залишки на перше число за кожним номенклатурним номером матеріалів з карток обліку матеріалів у відомості обліку залишків матеріалів (сальдові відомості).

У бухгалтерії залишки матеріалів таксують за твердими обліковими цінами та виводять їх підсумки за окремими обліковими групами матеріалів та загалом за складом.

При сальдовому методі обліку первинні документи з руху матеріалів, що надійшли в бухгалтерію, після їх перевірки та таксування розкладають у контрольній картотеці окремо за приходом і витратою в розрізі складів і номенклатурних груп матеріалів. Поданим картотеки документів складаються групові оборотні відомості у сумовому вираженні щодо кожного складу.

Дані цих відомостей звіряються зі вартісними даними відомості залишків та з результатами записів у регістрах синтетичного обліку.

При використанні комп'ютерів всі необхідні регістри при сальдовому методі обліку матеріалів (групові оборотні відомості, відомості залишків, сальдово-змінні) складаються на машинах.

Основним регістром аналітичного обліку руху матеріалів бухгалтерії є відомість № 10 «Рух тих матеріальних цінностей (у грошах)». Відомість складається з трьох розділів:

1. "Рух на загальнозаводських складах (за обліковими цінами)";
2. «Надійшло на загальнозаводські склади та залишок по підприємству на початок місяця (за синтетичними рахунками та обліковими групами) - за обліковими цінами та фактичною собівартістю»;
3. «Витрата та залишок на кінець місяця (за обліковими цінами та фактичною собівартістю в розрізі облікових груп матеріалів)».

Відомість № 10 дозволяє здійснювати:

• контроль безпеки матеріалів за місцями їх зберігання;
• облік надходження та залишків матеріалів у розрізі синтетичних рахунків та груп матеріалів (за обліковими цінами та фактичною собівартістю);
• облік фактичної собівартості остаточної витрати матеріалів.

Відомість № 10 заповнюється на підставі реєстрів здачі документів, відомостей щодо руху матеріалів, виробничих звітів цехів, вимог-накладних.

Облік надходження матеріалів та розрахунків із постачальниками

Виробничі запаси матеріалів поповнюються з допомогою їх поставок організаціями-постачальниками чи іншими організаціями з урахуванням договорів.

Постачальники одночасно з відвантаженням виписують покупцю розрахункові документи (платіжну вимогу, рахунок-фактуру), товарно-транспортну накладну, квитанцію до залізничної накладної та ін. Розрахункові та інші документи надходять до відділу маркетингу покупця. Там перевіряють правильність їх заповнення, відповідність їх договорам, реєструють у журналі обліку вантажів (ф. № М-1), що надходять, акцептують їх, тобто дають згоду на оплату.

Після реєстрації платіжні документи отримують внутрішній номер та передаються до бухгалтерії для оплати, а квитанції та товарно-транспортні накладні передаються експедитору для отримання та доставки матеріалів.

З цього моменту у бухгалтерії організації з'являються розрахунки з постачальниками. Принаймні надходження вантажу складу виписується прибутковий ордер, потім при реєстрі здається у бухгалтерію, де таксується і прикладається до платіжного документа. У міру оплати банком цього документа бухгалтерія отримує витяг з розрахункового рахунку про списання коштів на користь постачальника.

При виявленні ознак, що викликають сумнів у збереженні вантажу, експедитор під час приймання вантажу у транспортній організації може вимагати перевірку вантажу. У разі виявлення нестачі місць ушкодження тари становлять комерційний акт, який є підставою для пред'явлення претензії до транспортної організації або постачальника.

Облік розрахунків із постачальниками товарно-матеріальних цінностей ведуть на рахунку 60 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». Рахунок пасивний, сальдовий, розрахунковий.

Сальдо кредитове на рахунку 60 свідчить про суми заборгованості підприємства постачальникам та підрядникам за неоплаченими рахунками та невідфактурованими поставками:

• оборот за кредитом – суми акцептованих рахунків постачальників за звітний місяць;
• оборот за дебетом - суми оплачених рахунків постачальників.

Облік розрахунків із постачальниками товарно-матеріальних цінностей ведуть у журналі-ордері № 6. Це комбінований регістр аналітичного та синтетичного обліку. Аналітичний облік у ньому організується у межах кожного платіжного документа, прибуткового ордера, акта приймання. Відкривається журнал-ордер № 6 сумами незакінчених розрахунків із постачальниками початку місяця. Заповнюється він виходячи з акцептованих платіжних вимог, рахунків-фактур, прибуткових ордерів, актів прийому матеріалів, виписок банку.

Журнал-ордер № 6 ведуть лінійно-позиційним способом, що дозволяє судити про стан розрахунків із постачальниками по кожному документу.

Суми за обліковими цінами записуються незалежно від виду цінностей, що надійшли, - загальною сумою, а за платіжними вимогами - у розрізі видів матеріалів (основні, допоміжні, паливо тощо). Сума претензій записується виходячи з актів про приймання матеріалів. За виписками банку провадиться відмітка про оплату кожного платіжного документа.

Суми нестач, виявлених при прийманні матеріальних цінностей, відносяться до дебету рахунку 76 «Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами», субрахунок 2 «Розрахунки за претензіями» та відображається в журналі-ордері № 6 у кореспонденції: Д-т 76/2 К-т 60.

Організації користуються також послугами постачальників води, газу, підрядників ремонтних робіт та ін. За цими розрахунками послуги ведеться окремий журнал-ордер № 6.

Після закінчення місяця показники обох журналів-ордерів підсумовують для отримання оборотів за рахунком 60 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» та перенесення їх до Головної книги.

Порядок обліку невідфактурованих постачань

Невідфактурованими вважаються поставки, якими матеріальні цінності надійшли до організації без платіжного документа. На складі надходять їх, виписуючи акт про приймання матеріалів, який при реєстрі надходить до бухгалтерії. Тут матеріали за актом розцінюються за обліковими цінами, записуються в журнал-ордер № 6 як цінності, що надійшли на склад, у цій же сумі відносяться до групи матеріалів та до акцепту. Невідфактуровані поставки реєструються в журналі-ордері № 6 наприкінці місяця (у графі Б «Номер рахунку» ставиться буква Н), коли можливість отримання платіжного документа цього місяця відпала. Оплаті у звітному місяці вони підлягають, оскільки підставою оплати банком є ​​платіжні документи (які відсутні). У міру надходження платіжних документів на це постачання наступного місяця, вони акцептуються організацією, оплачуються банком і реєструються бухгалтерією в журналі-ордері № 6 у вільному рядку за групою матеріалів та у графі «акцепт» у сумі платіжної вимоги, а за рядком сальдо (незакінчених) розрахунків) раніше записана сума за обліковими цінами сторнується теж за групою та у графі «акцепт». Розрахунки з постачальником, таким чином, по цій поставці будуть закінчені. приклад.

У березні було невідфактуроване постачання в сумі 12 000 руб.

У квітні було пред'явлено рахунок на оплату в сумі 14160 руб. (включаючи ПДВ).

У березні буде зроблено запис: Д-т 10 К-т 60 – 12 000 руб.

У квітні: Д-т 10 К-т 60 – 12 000 руб.
Д-т 10 К-т 60 – 12 000 руб.
Д-т 19 К-т 60 – 2160 руб.

Порядок обліку матеріалів у дорозі

Матеріалами у дорозі називаються такі поставки, якими організація акцептувала платіжні документи, а матеріали складу по них ще надійшли. До обліку приймаються акцептовані платіжні документи незалежно від того, оплачені вони банком чи оплачені.

У журналі-ордері № 6 платіжні документи реєструються протягом місяця у графі «За вантаж, що не прибув» і у графі «Акцепт». По закінченні місяця організація повинна прийняти ці цінності на баланс, тобто записати за належністю до групи матеріалів (умовно оприбуткувати), але на початок наступного місяця розрахунки за цими поставками не будуть закінчені. При надходженні цінностей бухгалтерія отримає прибуткові ордеризі складів, оприбутковує їх у складі групу (без акцепту, оскільки він вже було дано у момент надходження платіжних вимог, і, можливо, ці рахунки вже й оплачені) за рядком реєстрації цього рахунку не завершених початку місяці розрахунках. При закритті журналу-ордера № 6, після закінчення місяця, ця поставка по групі матеріалів буде сторнована як двічі оприбуткована.

При розрахунках з постачальниками за матеріальні цінності можуть бути виявлені недостачі або надлишки кількості, що фактично надійшла, порівняно з документами постачальника, які оформляються актом (ф. № М-7). Надлишки припадають за актом і розцінюються за обліковими цінами або за договірними (відпускними цінами), потім враховуються в журналі-ордері № 6 окремим рядком як невідфактуроване постачання - відділ маркетингу повідомляє постачальника про надлишки та просить виставити платіжну вимогу. У разі виявлення нестач бухгалтерія розраховує їх фактичну собівартість і пред'являє претензію до постачальника Сума залізничного тарифу при цьому розподіляється пропорційно до маси вантажу, а суми націнок, знижок - пропорційно до вартості вантажу.

У березні матеріалів шляху було на 8000 руб. (без урахування ПДВ). У квітні вони надійшли у кількості, що перевищує зазначену у рахунку суму на 1500 руб. (без урахування ПДВ). Записи у березні: Д-т 10 К-т 60 – 8000 руб.

У квітні сторнувальний запис: 1) Д-т 10 К-т 60 – 8000 руб. Надходять фактичне надходження матеріалів проводками: 2) Д-т 10 К-т 60 – 9500 руб. Д-т 19 К-т 60 – 1710 руб.

Кожна організація стикається з таким поняттям як матеріально-виробничі запаси. Так називається частина майна, яка використовується у вигляді сировини та матеріалів при виробництві певної продукції, виконанні робіт чи наданні послуг. При цьому до МПЗ належать ті активи, які використовуються менше одного року.

Групи оборотних активів:

• матеріали – частина МПЗ, що споживається у процесі виробництва та переносить свою вартість ціну готової продукції, робіт чи послуг;
• товари – частина МПЗ, призначена для продажу, яка купується у фізичних та юридичних осіб;
• готова продукція – частина МПЗ, призначена на продаж і є підсумковим результатом процесу виробництва та має всі необхідні характеристики.

Матеріально-виробничі запаси можуть належати організації на права власності або просто зберігатися (використовуватися нею) на договірній основі.

В організацію можуть надходити шляхом придбання, безоплатного надходження, виготовлення самої організацією чи шляхом вкладу її статутний капітал.

Класифікація МПЗ

Залежно від функцій, які виконують аналізовані активи, їх поділяють кілька основних груп.

Групи такі:

• сировину і базові матеріали – утворюють матеріально-речову основу продукції, включають предмети праці, у тому числі виробляється продукція;
• допоміжні матеріали – застосовуються надання на сировину і базові матеріали надання виробленим товарам певних якостей і показників, або догляду та обслуговування знарядь праці;
• покупні напівфабрикати – являють собою сировину та матеріали, що пройшли певну обробку, але не є готовою продукцією; разом із основними матеріалами утворюють матеріальну основу продукції;
• паливо – ділиться кілька видів: технологічне використовується для технологічних цілей, рухове – для заправки, господарське – для опалення;
• тара та тарні матеріали – використовуються для пакування, переміщення та зберігання матеріалів та готової продукції;
• запасні частини - використовуються для ремонту і заміни деталей обладнання і машин, що зносилися.

Крім перелічених груп, в окрему групу виділяють зворотні відходи виробництва – залишки матеріалів, що утворилися у процесі виробництва, та сировину, яка частково втратила свої властивості. Усередині кожної групи матеріали додатково поділяються за видами, марками, сортами та іншими характеристиками.

Слід зазначити, що розподіл матеріалів на основні (базові) та допоміжні є умовним, і часто залежить від кількості використовуваних у виробничий процесе матеріалів.

Завдання обліку матеріально-виробничих запасів

Розглянута нами класифікація МПЗ використовується для систематичного та аналітичного обліку цінностей, для контролю їх залишків, надходження та витрачання сировини. Найчастіше як одиниця обліку МПЗвибираються номенклатурні номери, які розробляються організаціями у межах найменувань активів чи його однорідних груп.

Облік МПЗ вирішує відразу кілька найважливіших завдань, до яких належать:

• контроль безпеки активів організації у місцях їх зберігання та всіх стадіях обробки;
• контроль відповідності складських запасів організації нормативам;
• документування всіх операцій з руху МПЗ;
• виконання затверджених планів постачання матеріалів;
• контроль за дотриманням норм виробничого споживання;
• розрахунок фактичних витрат, понесених організацією у зв'язку із заготівлею та придбанням МПЗ;
• коректний та правильний розподіл вартості матеріальних цінностей, витрачених організацією у процесі виробництва, по об'єктах калькуляції;
• виявлення зайвих матеріалів та невикористовується сировини для їх реалізації;
• виконання своєчасних розрахунків із постачальниками МПЗ;
• контроль матеріалів, що у дорозі, та невідфактурованих поставок.

Оцінка матеріально-виробничих запасів

Найчастіше матеріально-виробничі запаси приймаються до бухобліку за їхньою фактичною собівартістю, що розраховується виходячи з фактичних витрат організації на виробництво або придбання МПЗ за винятком ПДВ та інших податків, що відшкодовуються.

До фактичних витрат можуть належати:

• суми, що сплачуються постачальникам відповідно до договорів;
• суми, що оплачуються стороннім фірмам та організаціям за надання інформаційних та консультаційних послуг, пов'язаних із придбанням МПЗ;
• мита, що не відшкодовуються податки;
• винагороди, що оплачуються стороннім організаціям, за допомогою яких виконується придбання МПЗ;
• транспортні витрати;
• витрати на страхування та інші витрати.

У фактичні витрати не включаються загальногосподарські та інші аналогічні витрати, крім ситуацій, що вони пов'язані з придбанням МПЗ. Оцінка активів може проводитися за їхньою середньою собівартістю, за собівартістю кожної одиниці МПЗ або за собівартістю перших/останніх за часом закупівель.

Облік МПЗ на складах та в бухгалтерії

Для того щоб забезпечити виробничий процес відповідними матеріальними цінностями, у багатьох організаціях створюються спеціальні склади, на яких зберігаються основні та допоміжні матеріали, паливо, запчастини та інші необхідні ресурси. Крім того, МПЗ зазвичай розташовуються за партіями закупівель та секціями, а всередині них – за групами, типами та сортами. Все це забезпечує їх швидкий прийом, відпустку та контроль фактичної наявності.

Рух та залишок матеріальних цінностей ведеться у спеціальних картках складського обліку матеріалів (або у книгах сортового обліку).

На кожен номенклатурний номер створюється окрема картка, тому облік ведеться лише у натуральному вираженні.

Картки відкривають співробітники бухгалтерії, які вказують у них номери складів, найменування матеріалів, їх марки та сорти, розміри, одиниці вимірів, номенклатурні номери, облікові ціни та ліміти. Після цього картки передаються на склади, де відповідальні співробітники на підставі первинних документів заповнюють дані приходу, витрати та залишку МПЗ.

Облік МПЗ може виконуватися одним із таких способів:

• при першому способі картки відкриваються на кожен вид МПЗ у момент їх надходження та витрачання, при цьому облік матеріалів ведеться як у натуральному, так і у грошовому вираженні; за підсумками місяця на підставі даних всіх заповнених карток складаються кількісно-сумові оборотні відомості;
• при другому способі вся прибуткова та видаткова документація групується за номенклатурними номерами і в кінці місяця узагальнюється в оборотних відомостях, що складаються в натуральному та грошовому виразах.

Другий спосіб є менш трудомістким, однак і при його використанні процес обліку залишається громіздким: адже найчастіше в оборотну відомість вносяться сотні, а іноді й тисячі номенклатурних номерів.

Планування МПЗ

Актуальність планування матеріально-виробничих активів організацій пов'язана з тим, що запізнення у закупівлях може призвести до зриву виробничих процесів, збільшення накладних витрат та інших неприємних наслідків. Закупівлі, виготовлені раніше строку, теж можуть доставити певні проблеми, наприклад, збільшити навантаження на оборотні фонди та складські приміщення.

Визначення потреби в МПЗ дозволяє не допускати надвиробництва та зайвих фінансових витрат. Крім того, планування дає можливість сформувати бюджет руху грошових коштів(доходів та витрат організації).

При розрахунку потреб у матеріалах їх доцільно розділяти за такими групами:

• група запасів поточного зберігання (включає оновлювану частину запасів, регулярно і рівномірно використовуваних протягом процесу виробництва);
• група запасів сезонного зберігання (включає у собі матеріали, пов'язані з сезонними коливаннями виробничого процесу, наприклад, постачання лісових матеріалів осінній і весняний періоди);
• група запасів цільового призначення (включає матеріали, пов'язані зі специфікою діяльності).

Для визначення обсягів необхідних замовлень потрібно знати, скільки аналогічних матеріалів використано за попередні періоди та в якій кількості матеріалів є потреба.

І тому слід знати, скільки часу необхідне виконання замовлень і який річний обсяг попиту (споживання).

Правильне планування має сприяти максимальному використанню складських приміщень, мінімальним витратам зберігання та оптимальним умовам повторних замовлень.

Матеріально-виробничі запаси (МПЗ) у бухгалтерському обліку - це активи, які (п. 2 ПБО 5/01):

• використовуються як сировина, матеріали тощо. при виробництві продукції, призначеної на продаж (виконання робіт, надання послуг);
• призначені для продажу;
• використовувані для управлінських потреб організації.

Про синтетичний та аналітичний облік МПЗ розповімо у нашій консультації.

Синтетичний облік МПЗ

Основні синтетичні рахунки, що використовуються для бухобліку МПЗ (Наказ Мінфіну від 31.10.2000 № 94н):

• 10 «Матеріали;
• 41 "Товари";
• 43 "Готова продукція".

На рахунку 10 узагальнюється інформація про наявність та рух сировини, матеріалів, палива, запасних частин, інвентарю та господарського приладдя, тари тощо. цінностей організації (зокрема що у дорозі і переробці).

Рахунок 41 використовується для узагальнення інформації про наявність та рух товарно-матеріальних цінностей, придбаних як товари для продажу. Цей рахунок використовується переважно організаціями, що ведуть торгову діяльність, а також організаціями, що надають послуги. громадського харчуваннядля синтетичного обліку товарів.

Організації, що ведуть промислову, сільськогосподарську та іншу виробничу діяльність, використовують рахунок 43 для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції.

МПЗ приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю (п. 5 ПБО 5/01). Порядок визначення фактичної собівартості МПЗ залежить від джерела надходження. Так, фактичною собівартістю МПЗ, придбаних за плату, визнається сума фактичних витрат на їх придбання, за винятком ПДВ (абз. 1 п. 6 ПБУ 5/01), а МПЗ, отриманих безоплатно, - їхня поточна ринкова вартість на дату прийняття до бухгалтерського обліку.

Проведення з бухгалтерського обліку МПЗ

Можна виділити такі основні проводки, що відображають прийняття МПЗ до обліку та їх списання:

Аналітичний облік МПЗ

Аналітичний облік МПЗ ведеться, як правило, за місцями їх зберігання та окремими найменуваннями (видами, сортами, розмірами тощо).

Правила формування у бухгалтерському обліку інформації про матеріально-виробничі запаси організації встановлені Положенням з бухгалтерського обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» ПБО 5/01 (далі – ПБУ 5/01).

ПБУ 5/01 встановлює, що до бухгалтерського обліку як матеріально-виробничі запаси приймаються активи:

• - що використовуються як сировина, матеріали тощо. при виробництві продукції, призначеної на продаж (виконання робіт, надання послуг);
• - призначені для продажу, включаючи готову продукціюта товари;
• - використовувані для управлінських потреб організації.

Таким чином, у складі матеріально-виробничих запасів (далі – МПЗ) повинні враховуватися виробничі запаси, готова продукція та товари.

Виробничі запаси є різні речові елементи, використовувані як вихідних предметів праці, споживаних під час виробництва продукції (виконанні робіт, наданні послуг) чи управлінських потреб.

Виробничі запаси використовуються одноразово протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на продукцію (виконані роботи, надані послуги) (далі - продукція).

Виробничі запаси залежно від призначення та способу використання у процесі виробництва продукції поділяються на такі основні групи:

• - сировина та основні матеріали;
• - покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби;
• - допоміжні матеріали;
• - Поворотні відходи виробництва.
• - інвентар та господарське приладдя.

Сировина та основні матеріали - це предмети праці, призначені для використання в процесі виробництва продукції та є матеріальною (речовинною) основою при виготовленні продукції (виконанні робіт, наданні послуг).

Сировина є продукцією сільського господарства та добувної промисловості (зерно, бавовна, деревина, руда, вугілля, нафта тощо).

Матеріали є продукцією обробної промисловості (борошно, тканина, папір, метал, бензин тощо).

Покупні напівфабрикати - це ж сировина і основні матеріали, що пройшли певні стадії обробки, але не є ще готовою продукцією.

Комплектуючі вироби - це вироби організації-постачальника, які купуються для комплектування продукції, що випускається організацією-виробником.

Допоміжні матеріали - це матеріали, що використовуються для впливу на сировину та основні матеріали, надання продукції певних споживчих властивостей або для обслуговування та догляду за знаряддями праці та полегшення процесу виробництва (мастильні та обтиральні матеріали тощо).

У групі допоміжних матеріалів через особливості використання виділяють паливо, тару і тарні матеріали, а також запасні частини.

Паливо - це вуглецеві та вуглеводневі речовини, що виділяють при згорянні теплову енергію.

• - технологічне паливо (використовується для технологічних цілей у процесі виробництва продукції);
• - рухове паливо (пальне - бензин, дизельне паливо тощо);
• - господарське паливо (що використовується на опалення).

Тара та тарні матеріали - це предмети, що використовуються для пакування та транспортування продукції, зберігання різних матеріалівта продукції. Розрізняють такі види тари: тара з деревини, тара з картону та паперу, тара з металу, тара із пластмаси, тара зі скла, тара з тканин та нетканих матеріалів.

Запасні частини - це предмети, призначені щодо ремонтів, заміни зношених частин машин, устаткування, транспортних засобіві т.п.

Поворотні відходи виробництва - це залишки сировини та матеріалів, що утворилися в процесі їх переробки в готову продукцію, що втратили частково або повністю споживчі властивості вихідної сировини та матеріалів (обрубки, обрізки, стружка, тирса тощо).

Не відносяться до зворотних відходів залишки матеріалів, які відповідно до усиновленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції.

Не відноситься до відходів також попутна (сполучена) продукція, перелік якої встановлюється у галузевих методичних рекомендаціях(інструкції) з питань планування, обліку та калькулювання собівартості продукції.

Інвентар та господарське приладдя - це предмети з терміном корисного використання до 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців, що використовуються як засоби праці (інвентар, інструменти тощо)

Звичайний операційний цикл є характеристикою виробничого процесу «як середня тривалістьвиготовлення продукції від початку до закінчення цієї конкретної організації. У випадку, коли звичайний операційний цикл в організації складає 15 місяців, то засоби праці з терміном корисного використання до 15 місяців можуть враховуватися як матеріали, а з терміном понад 15 місяців повинні враховуватися як основні засоби.

Для цілей аналітичного обліку виробничі запаси також класифікують за різним групамзалежно від технічних властивостей.

Усередині груп виробничі запаси (зокрема матеріали) поділяють за видами, сортами, марками, типорозмірами тощо.

Кожному виду матеріалів надається номенклатурний номер, що розробляється організацією виходячи з їх найменувань та/або однорідних груп (видів).

ПБУ 5/01 при обліку МПЗ дозволяє використовувати як одиницю бухгалтерського обліку МПЗ як номенклатурний номер, а й партію товару, однорідну групу тощо.

Вибір одиниці бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів здійснюється в залежності від характеру матеріально-виробничих запасів, порядку їх придбання та використання.

Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно таким чином, щоб забезпечити формування повної та достовірної інформації про ці запаси, а також належний контроль за їх наявністю та рухом.

Готова продукція - це частина матеріально-виробничих запасів, призначених на продаж (кінцевий результат виробничого циклу, активи, закінчені: з обробкою (комплектацією), технічні та якісні характеристики яких відповідають умовам договору або вимогам інших документів, у випадках, встановлених «законодавством).

Товари - це частина матеріально-виробничих запасів, придбаних або одержаних від інших юридичних та фізичних осібта призначених для продажу.

Укрупнена класифікація матеріально-виробничих запасів за їх призначенням та способом використання у процесі виробництва представлена ​​малюнку 1.

Рисунок 1 – Класифікація матеріально-виробничих запасів

Для правильної організації обліку необхідна чітка класифікація виробничих запасів певним ознакам. Усі матеріально-виробничі запаси класифікуються: за призначенням та його ролі у процесі виробництва; з технічних властивостей.

За призначенням та ролі матеріалів у процесі виробництва розрізняють такі групи запасів:

1. Сировина і матеріали - це предмети праці, у тому числі виготовляють продукт і які утворюють матеріальну (речову) основу продукту. До сировини відносять продукти видобувної промисловості та сільського господарства, що у переробку (наприклад, руда, бавовна, молоко). Матеріалами вважаються продукти, що пройшли попередньо промислову обробку (наприклад, метал, пластики, тканини).

У свою чергу, стосовно виробленого продукту матеріали поділяються на основні та допоміжні.

Основні матеріали утворюють фізичну основу продукції, що виготовляється, і є продуктом переробки обробної промисловості. У цю групу включаються напівфабрикати, тобто. продукція інших організацій, що входить до технологічного процесу обробки даної організації (наприклад, метали, полімери, комплектуючі вироби).

Допоміжні матеріали використовують для впливу на сировину та основні матеріали, надання продукту певних споживчих властивостей або для обслуговування та догляду за знаряддями праці та полегшення процесу виробництва. Допоміжні матеріали, на відміну від основних матеріалів, не утворюють основи новоствореного продукту, і мають властивості: надають продукції особливі якості (лак, фарби), споживаються засобами праці (мастильні та обтиральні матеріали), використовуються для утримання приміщень у чистоті (чистять порошки) , витрачаються на канцелярські цілі (папір, олівці, скоби, папки-швидкозшивачі).

Поділ матеріалів на основні та допоміжні залежить не від їх фізичних або хімічних властивостей, А від тієї ролі, яку вони грають в освіті нововиготовленого продукту. У цьому одні й самі матеріали у одному виробничому процес можуть у ролі основних матеріалів, а іншому - у ролі допоміжних.

2. Покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, конструкції, деталі. Дані запаси купуються організацією для продукції, що випускається, і вимагають подальшої обробки або складання. При цьому вироби, що купуються для комплектації продукції, що не виготовляється, не включаються в собівартість продукції організації, враховуються не як матеріали, а як товари. За своєю функціональною роллю в процесі виробництва вони є основними матеріалами (різні начинки в кондитерському виробництві, солод у пивоварінні, пряжа в текстильному виробництві, мотори в машинобудуванні). Необхідність виділення в окрему облікову групу обумовлюється збільшенням їх питомої вагиу великих організаціях у зв'язку з розвитком спеціалізації та кооперування виробництва.

Організації може мати і напівфабрикати власного виробництва, які враховуються або спеціальному рахунку 21 «Напівфабрикати власного виробництва», чи складі незавершеного виробництва.

З групи допоміжних матеріалів окремо виділяють у зв'язку з особливістю їх використання паливо, тару та тарні матеріали (тара), запасні частини.

• 3. Паливо - це матеріали, призначені для вироблення енергії, опалення будівель, експлуатації транспортних засобів, а також технічних потреб організації. Паливо поділяється на технологічне, що використовується для виготовлення продукції (для технологічних цілей), рухове (енергетичне, пальне), що використовується, наприклад, для вироблення пари в паросиловому господарстві та електроенергії на призаводських підстанціях, та господарське (для потреб опалення).
• 4. Тара - це вид запасів, призначених для пакування, транспортування та зберігання продукції, товарів та інших матеріальних цінностей.

Тара класифікується: за видами (дерев'яна, картонна (паперова), металева, пластмасова, скляна, із тканих та нетканих матеріалів (мішки тканинні, пакувальні тканини)); за способом використання (одноразового використання (тара з паперу, картону, поліетилену) та багатооборотна (дерев'яна (ящики, бочки)), металева та пластмасова (бочки, фляги, бідони, кошики та ін.), картонна тара (ящики з гофрованого картону) ); по функціональному використанню (зовнішня упаковка та безпосередньо упаковка).

Безпосереднє упакування невіддільне від товару і самостійно може використовуватися тільки після витрачання товару (банки для фарби тощо). Ця тара відпускається зі складу разом із товаром.

• 5. Запасні частини - деталі, що виготовляються або купуються організацією для ремонтів, заміни зношених частин устаткування, деталей машин, транспортних засобів тощо.
• 6. Інші матеріали – це відходи виробництва та утилізації невиправного шлюбу, матеріальні цінності у вигляді вторинної сировини, отримані від вибуття основних засобів тощо.
• 7. Матеріали, передані в переробку набік, - частина матеріально-виробничих запасів організації, вартість яких у подальшому входить у собівартість вироблених їх виробів.
• 8. Будівельні матеріали- матеріали, що використовуються для будівельних та монтажних робіт підприємствами-забудовниками.
• 9. Інвентар та господарське приладдя - засоби праці, які включаються до складу коштів в обороті (інвентар, інструменти, господарське приладдя тощо).
• 10. Спеціальне оснащення та спеціальний одяг на складі - це засоби праці, що включаються до складу коштів в обороті та призначені для використання у специфічних процесах діяльності (спеціальний інструмент, спеціальні пристосування, спеціальне обладнання та спеціальний одяг), що знаходяться на складах організації або в інших місцях зберігання.
• 11. Спеціальне оснащення та спеціальний одяг в експлуатації - це спеціальний інструмент, спеціальні пристосування, спеціальне обладнання та спеціальний одяг, що у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг, для управлінських потреб організації, тобто. в експлуатації.

Ця класифікація використовується для організації бухгалтерського обліку матеріальних ресурсів. Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку для кожної із зазначених груп на рахунку 10 «Матеріали» призначено окремий субрахунок. При цьому виділення спеціального оснащення та спеціального одягу на складі та в експлуатації окремо пояснюється специфікою погашення вартості таких активів. Крім того, організаціями можуть враховуватися матеріали, що не належать їм, облік яких ведеться на позабалансових рахунках 002 «Товарно-матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання» та 003 «Матеріали, прийняті в переробку».

Наведені угруповання ще недостатні для всебічного контролю за станом та рухом матеріалів. Їх облік і контроль повинні вестися не лише за групами, підгрупами, а й за кожним найменуванням, видом, розміром, сортом тощо. Тому розглянута класифікація виробничих запасів з метою оперативного керівництва роботою організації доповнюється класифікацією матеріалів з технічних властивостей (деталізується у номенклатурі-ціннику).

Така класифікація поєднує матеріальні цінності у групи залежно від технічних властивостей та ознак. Наприклад, чорні метали, кольорові метали тощо. У свою чергу, всередині зазначених груп матеріали поділяються за видами, сортами та типорозмірами. Наприклад, сталь листова, сталь кругла і т.д. Потім у кожній підгрупі наводиться перелік найменувань матеріалів зі своїми технічною характеристикою.

Класифікація матеріалів за технічними властивостями застосовується для побудови номенклатури-цінника – систематизованого переліку матеріалів, що використовуються в організації. Номенклатура-цінник використовується як номенклатурний довідник, в якому кожному виду матеріалів присвоюється номенклатурний номер, що однозначно ідентифікує конкретний вид матеріалу. Номенклатурний номер, як правило, є семизначним: перші дві цифри - номер рахунку, наступні дві цифри - субрахунок, три цифри, що залишилися - на розсуд організації для технічної характеристикиоб'єкта обліку. Можливе й інше кодування об'єкта обліку. Наприклад, група матеріалу, підгрупа, вид матеріалу, характеристика.

Аналітичний облік матеріальних цінностей будується у точній відповідності до номенклатурного довідника, а закріплений номенклатурний номер в обов'язковому порядку проставляється на всіх документах, пов'язаних з оформленням надходження та відпустки матеріалів.

Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно таким чином, щоб забезпечити формування повної та достовірної інформації про ці запаси, а також належний контроль за їх наявністю та рухом. Залежно від характеру матеріально-виробничих запасів, порядку їх придбання та використання одиницею матеріально-виробничих запасів може бути номенклатурний номер, партія, однорідна група тощо.

ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОЦІНКА МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Поняття матеріально-виробничих запасів

Фактична собівартістьвиробничих запасів, отриманих організацією за договором дарування (безоплатно), визначається виходячи з їхньої поточної ринкової вартості на дату оприбуткування, а виробничих запасів, отриманих за договорами, що передбачають виконання зобов'язань (оплату) негрошовими коштами, – виходячи з вартості майна, переданого або такого, що підлягає передачі організацією. Вартість майна, переданого чи підлягає передачі організацією, встановлюється виходячи з ціни, за якою за порівнянних обставин зазвичай організація визначає вартість аналогічного майна.

Оцінка виробничих запасів, вартість яких при придбанні визначено в іноземній валюті, проводиться в рублях шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Центрального банку Російської Федерації, що діє на дату прийняття до бухгалтерського обліку запасів за договором.

Виробничі запаси, що не належать організації, але які перебувають у її користуванні чи розпорядженні відповідно до умов договору, приймаються до бухгалтерського обліку на позабалансові рахунки в оцінці, передбаченій у договорі.

При відпустці виробничих запасів у виробництво та іншому їх вибутті оцінка даних запасів може здійснюватися одним із таких способів:

-По собівартості кожної одиниці;

-за середньою собівартістю;

-По собівартості перших за часом придбань запасів (спосіб ФІФО);

-по собівартості останніх за часом придбання запасів (спосіб ЛІФО).

Застосування одного з перерахованих способівза конкретним найменуванням визначається в обліковій політиці організації та проводиться протягом звітного року.

за собівартості кожної одиниціоцінюють виробничі запаси, використовувані організацією особливому порядку (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені тощо.), чи запаси, які можуть звичайним чином заміняти одне одного. Наприклад, на переробних підприємствах визначають собівартість кожного виду переробленої худоби (великої рогатої худоби, дрібної рогатої худоби, свиней).

Середня собівартістьвизначається за кожним видом (групою) запасів шляхом розподілу загальної собівартості виду (групи) запасів на їх кількість, відповідно що складаються з собівартості та кількості залишку запасів на початок місяця та надійшли цього місяця.

Цей спосіб оцінки матеріальних ресурсів є традиційним для вітчизняної облікової практики. Протягом звітного місяця матеріальні ресурси списують на виробництво, як правило, за обліковими цінами, а наприкінці місяця – відповідну частку відхилень фактичної собівартості матеріальних ресурсів вартості їх за обліковими цінами.

При способі ФІФОзастосовують правило: перша партія на прихід - перша у витрату. Це означає, що, незалежно від того, яка партія матеріалів відпущена у виробництво, спочатку списують матеріали за ціною (собівартістю) першої закупленої партії, потім за ціною другої партії тощо в порядку черговості, доки не буде отримано загальну витрату матеріалів за місяць.

При способі ЛІФОзастосовують інше правило: остання партія на прихід - перша у витрату (спочатку списуються матеріали за собівартістю останньої партії, потім за собівартістю попередньої і т. д.).

Практична частина.

1. Дати визначення матеріально-виробничих запасів?

2. На які групи діляться матеріально-виробничі запаси?

3. Що означають способи ФІФО та ЛІФО?