Дія відбувається у Австро-Угорщині, до Листопадової революції 1918 р.
К., юнак приблизно тридцяти років, прибуває до Села пізнім зимовим вечором. Він влаштовується на ночівлю на заїжджому дворі, в загальній кімнаті серед селян, помічаючи, що господар надзвичайно збентежений приходом незнайомого гостя. Заснувшего К. будить син доглядача Замка, Шварцер, і ввічливо пояснює, що без дозволу графа - власника Замку та Села, тут нікому не дозволяється жити чи ночувати. К. спочатку дивується і не приймає цю заяву всерйоз, але, бачачи, що її збираються вигнати серед ночі, роздратовано пояснює, що прибув сюди за викликом графа, на роботу на посаді землеміра. Невдовзі мають під'їхати його помічники з приладами. Шварцер дзвонить до Центральної канцелярії Замку та отримує підтвердження словами К. Молода людина зазначає для себе, що працюють у Замку, очевидно, на совість, навіть ночами. Він розуміє, що Замок «затвердив» за ним звання землеміра, знає про нього все та розраховує тримати у постійному страху. К. каже собі, що його явно недооцінюють, він користуватиметься свободою та боротиметься.
Вранці К. вирушає до Замку, розташованого на горі. Дорога виявляється довгою, головна вулиця не веде, а лише наближається до Замку, а потім кудись повертає.
повертається на заїжджий двір, де його чекають два «помічники», незнайомі йому молоді хлопці. Вони називають себе його «старими» помічниками, хоч визнають, що землемірну роботу не знають. ясно, що вони прикріплені до нього замком для спостереження. К. хоче їхати з ними на санях до Замку, але помічники заявляють, що без дозволу стороннім немає доступу до Замку. Тоді К. наказує помічникам дзвонити в Замок і домагатися дозволу. Помічники дзвонять і миттєво одержують негативну відповідь. Сам знімає слухавку і довго чує незрозумілі звуки і гудіння, перш ніж йому відповідає голос. містифікує його, кажучи не від свого імені, а від імені помічників. В результаті голос із Замку називає К. його «старим помічником» і дає категоричну відповідь – К. назавжди відмовлено у відвідуванні Замку.
У цей момент посильний Варнава, молоденький хлопчина зі світлим відкритим обличчям, що відрізняється від осіб місцевих селян із їх «ніби навмисне викривленими фізіономіями», передає К. лист із Замку. У листі за підписом начальника канцелярії повідомляється, що К. прийнято на службу до власника Замку, а безпосереднім його начальником є староста Селища. К. вирішує працювати у Селищі, подалі від чиновників, розраховуючи стати «своїм» серед селян і тим самим хоч чогось домогтися від Замку. Між рядків він вичитує у листі певну загрозу, виклик до боротьби, якщо К. погодиться на роль простого працівника у Селищі. К. розуміє, що навколо всі вже знають про його прибуття, підглядають та придивляються до нього.
Через Варнаву та його старшу сестру Ольгу К. потрапляє до готелю, призначеного для панів із Замку, які приїжджають у Село у справах. Ночувати в готелі стороннім забороняється, місце для К - тільки в буфеті. Цього разу тут ночує важливий чиновник Кламм, ім'я якого відоме всім жителям Села, хоча мало хто може похвалитися, що бачив його на власні очі,
Буфетниця Фріда, що подає пиво панам та селянам, важлива персона в готелі. Це непоказна дівчина з сумними очима та «жалюгідним тільцем». вражений її поглядом, повним особливої переваги, здатним вирішити багато складних питань. Її погляд переконує До., що такі питання, що стосуються особисто його, є.
Фріда пропонує К. подивитися на Клама, що знаходиться в суміжній з буфетом кімнаті, через таємне вічко. бачить товстого, незграбного пана з обвислими під тягарем років щоками. Фріда коханка цього впливового чиновника, тому й сама має великий вплив у селі. На посаду буфетниці вона пробилася прямо з скотарок, і К. висловлює захоплення її силою волі. Він пропонує Фріді покинути Клама і стати його коханкою. Фріда погоджується, і К. проводить ніч під стійкою буфета у її обіймах. Коли під ранок з-за стіни лунає «наказово-байдужий» поклик Кламма, Фріда двічі з викликом відповідає йому, що вона зайнята із землеміром.
Наступну ніч К. проводить з Фрідою в кімнатці на заїжджому дворі, майже в одному ліжку з помічниками, яких він не може позбутися. Тепер К. хоче якнайшвидше одружитися з Фрідою, але раніше, через неї, має намір поговорити з Кламмом. Фріда, а потім господиня заїжджого двору Гардена переконують його, що це неможливо, що Клам не буде, навіть не може розмовляти з К., адже пан Клам - людина із Замку, а К. не з Замку і не з Села, він - « ніщо», чужий та зайвий. Хазяйка шкодує, що Фріда «залишила орла» і «зв'язалася зі сліпим кротом».
Гардена зізнається К., що більше двадцяти років тому Кламм тричі викликав її до себе, четвертого разу не було. Вона зберігає як найдорожчі реліквії чепчик і хустку, подаровані їй Кламмом, і фотографію кур'єра, через яку була викликана вперше. Гардена вийшла заміж із відома Кламма і довгі роки вночі говорила з чоловіком тільки про Клама. ніде ще не бачив такого переплетення службової і особистого життя, як тут.
Від старости К. дізнається, що розпорядження про підготовку до прибуття землеміра було отримано вже багато років тому. Староста одразу ж відправив у канцелярію Замку відповідь, що землемір нікому не потрібний у Селищі. Мабуть, ця відповідь потрапила не в той відділ, сталася помилка, визнати яку було не можна, тому що можливість помилок у канцелярії виключена взагалі. Проте контрольні інстанції пізніше визнали помилку, і один чиновник захворів. Незадовго до прибуття До. історія прийшла, нарешті, до благополучного кінця, тобто - відмови від землеміра. Несподівана поява К. тепер зводить до нуля багаторічну роботу. У будинку старости та в коморах зберігається кореспонденція Замку. Дружина старости та помічники К. витрушують з шаф усі папки, але знайти потрібне розпорядження їм так і не вдається, як не вдається і скласти папки на місце.
Під тиском Фріди К. приймає пропозицію старости зайняти місце шкільного сторожа, хоча від вчителя він дізнається, що сторож потрібен Село не більше, ніж землемір. К. та його майбутній дружині нема де жити, Фріда намагається створити подобу сімейного затишку в одному з класів школи.
К. приходить у готель, щоб застати там Клама. У буфеті він знайомиться з наступницею Фріди, квітучою дівчиною Пепі, та з'ясовує від неї, де знаходиться Кламм. До. довго підстерігає чиновника у дворі на морозі, але Кламм все ж вислизає. Його секретар вимагає від К. пройти процедуру «допиту», відповісти на низку питань для складання протоколу, що підшивається в канцелярії. Дізнавшись, що сам Клам за браком часу протоколів не читає, К. тікає.
Дорогою він зустрічає Варнаву з листом від Кламма, у якому той схвалює землемірні роботи, проведені До. з його відома, До. вважає це непорозумінням, яке Варнава має роз'яснити Кламму. Але Варнава впевнений, що Клам не стане і слухати його.
К. з Фрідою та помічниками сплять у гімнастичній залі школи. Вранці їх застає у ліжку вчителька Гіза та влаштовує скандал, скидаючи зі столу лінійкою залишки вечері на очах у задоволених дітей. У Гізи є шанувальник із Замку - Шварцер, але вона любить лише кішок, а шанувальника терпить.
Зауважує, що за чотири дні спільного життя з його нареченою відбувається дивна зміна. Близькість до Кламму надавала їй «шалену чарівність», а тепер вона «в'яне» в його руках. Фріда страждає, бачачи, що К. мріє лише про зустріч із Кламмом. Вона припускає, що К. легко віддасть її Кламу, якщо той того вимагатиме. До того ж вона ревнує його до Ольги, сестри Варнави.
Ольга, розумна та самовіддана дівчина, розповідає К. сумну історію їхньої родини. Три роки тому на одному із сільських свят чиновник Сортіні не міг відвести очей від молодшої сестри, Амалії. Вранці кур'єр доставив Амалії листа, складеного в «мерзенних виразах», з вимогою з'явитися в готель до Сортіні. Обурена дівчина порвала листа і кинула клаптики в обличчя посланцю, посадовцю. Вона не пішла до чиновника, а жодного чиновника у селі не відштовхували. Здійснивши такі провини, Амалія накликала прокляття на свою родину, від якої відсахнулися всі жителі. Батько, найкращий шевець у селі, залишився без замовлень, втратив заробіток. Він довго бігав за чиновниками, чекаючи їх біля воріт Замка, благав про прощення, але його ніхто не бажав вислуховувати. Карати сім'ю було зайвим, атмосфера відчуження довкола неї зробила свою справу. Батько і мати з горя перетворилися на безпорадних інвалідів.
Ольга розуміла, що люди боялися Замку, вони вичікували. Якби сім'я зам'яла всю історію, вийшла до односельців і оголосила, що все залагоджено завдяки їхнім зв'язкам, Село прийняло б це. А всі члени сім'ї страждали і сиділи вдома, в результаті виявилися виключеними з усіх кіл суспільства. Терплять тільки Варнаву, як «невинного». Для сім'ї головне - щоб він був офіційно оформлений на службі в Замку, але навіть цього дізнатися точно не можна. Можливо, рішення про нього ще не прийнято, у селі в ході приказка: «Адміністративні рішення боязкі, як молоді дівчата». Варнава має доступ до канцелярій, але вони – частина інших канцелярій, потім йдуть бар'єри, а за ними знову канцелярії. Бар'єри є довкола, так само як і чиновники. Варнава і рота не сміє розкрити, вистоюючи у канцеляріях. Він уже не вірить, що його по-справжньому прийняли на службу в Замку, і не виявляє прагнення передачі листів із Замку, роблячи це із запізненням. Ольга усвідомлює залежність сім'ї від Замку, від служби Варнави, і щоб отримати хоч якусь інформацію, вона спить зі слугами чиновників на стайні.
Змучена невпевненістю в До., втомлена від невлаштованого життя, Фріда вирішує повернутися в буфет, Вона бере з собою Єремію, одного з помічників До., якого знає з дитинства, сподіваючись створити з ним сімейне вогнище.
Секретар Кламма Ерлангер хоче прийняти К. вночі у своєму готельному номері. У коридорі вже чекають люди, зокрема знайомий К. конюх Герстекер. Всі раді нічному виклику, усвідомлюють, що Ерлангер жертвує своїм нічним сном з доброї волі, з почуття обов'язку, адже в його службовому розкладі часу для поїздок до Села немає. Так роблять багато чиновників, проводячи прийом або в буфеті, або в номері, по можливості за їжею, а то й у ліжку.
У коридорі К. випадково стикається з Фрідою і намагається знову завоювати її, не бажаючи віддавати "неапетитному" Єремії. Але Фріда закидає йому зраду з дівчатами з «ганьбленої сім'ї» і в байдужості і тікає до захворілого Єремії.
Після зустрічі з Фрідою К. не може знайти кімнату Ерлангера і заходить до найближчої, сподіваючись ненадовго подрімати. Там спить інший чиновник, Бюргель, який радий слухачеві. Запрошений ним сісти, К. валиться на його ліжко і засинає під міркування чиновника про «безперервність службової процедури». Незабаром його вимагає Ерлангер. Стоячи в дверях і збираючись йти, секретар каже, що Кламу, який звикли отримувати пиво з рук Фріди, поява нової служниці Пепі заважає його відповідальній роботі. Це порушення звички, а найменші перешкоди у роботі слід усувати. повинен забезпечити негайне повернення Фріди в буфет. Якщо він виправдає довіру в цьому «невеликому ділку», це може виявитися корисним для його кар'єри.
Розуміючи повну марність всіх своїх старань, К. стоїть у коридорі і спостерігає за пожвавленням, яке почалося о п'ятій ранку. Гучні голоси чиновників за дверима нагадують йому «пробудження в пташнику». Служителі розвозять візок із документами та за списком роздають їх чиновникам по кімнатах. Якщо двері не відчиняються, документи складаються на підлозі. Одні чиновники «відбиваються» від документів, інші, навпаки, «претендують», вихоплюють, нервують.
Хазяїн готелю жене К., який не має права розгулювати тут, «як худоба на випасі». Він пояснює, що мета нічних викликів полягає в тому, щоб якнайшвидше вислухати відвідувача, чий вигляд днем панам чиновникам нестерпний. Почувши, що К. побував на прийомі у двох секретарів із Замку, господар дозволяє йому переночувати у пивній залі.
Замінювала Фріду червонощока Пепі журиться, що її щастя було так коротко. Клам не з'явився, а вона готова була б на своїх руках віднести його в буфет.
К. дякує господині готелю за нічліг. Вона заводить з ним розмову про свої сукні, згадавши його випадкове зауваження, яке її зачепило. виявляє певний інтерес до зовнішності господині, до її вбрання, виявляє смак і знання моди. Зарозуміло, але зацікавлено господиня визнає, що він може стати для неї незамінним порадником. Нехай він чекає на її виклик, коли прибудуть нові вбрання.
Конюх Герстекер пропонує К. роботу на стайні. До. здогадується, що Герстекер з його допомогою сподівається чогось досягти в Ерлангера. Герстекер не заперечує цього і веде К. у свій будинок на нічліг. Мати Герстекера, яка читає книгу при світлі свічки, подає К. тремтячу руку і сідає поруч із собою.
Переповіла
Дія відбувається у Австро-Угорщині, до Листопадової революції 1918 р.
К., юнак приблизно тридцяти років, прибуває до Села пізнім зимовим вечором. Він влаштовується на нічліг на постою будинок дворі, у спільній кімнаті серед селян, помічаючи, що господар надзвичайно збентежений приходом незнайомого гостя. Заснувшего К. будить син доглядача Замка, Шварцер, і ввічливо пояснює, що без дозволу графа - власника Замку та Села, тут нікому не дозволяється жити чи ночувати. К. спочатку дивується і не приймає цю заяву всерйоз, але, бачачи, що її збираються вигнати серед ночі, роздратовано пояснює, що прибув сюди за викликом графа, на роботу на посаді землеміра. Невдовзі мають під'їхати його помічники з приладами. Шварцер дзвонить до Центральної канцелярії Замку та отримує підтвердження словами К. Молода людина зазначає для себе, що працюють у Замку, очевидно, на совість, навіть ночами. Він розуміє, що Замок «затвердив» за ним звання землеміра, знає про нього все та розраховує тримати у постійному страху. К. каже собі, що його явно недооцінюють, він користуватиметься свободою та боротиметься.
Вранці К. вирушає до Замку, розташованого на горі. Дорога виявляється довгою, головна вулиця не веде, а лише наближається до Замку, а потім кудись повертає.
Повертається на заїжджий двір, де його чекають два «помічники», незнайомі йому молоді хлопці. Вони називають себе його «старими» помічниками, хоч визнають, що землемірну роботу не знають. ясно, що вони прикріплені до нього замком для спостереження. К. хоче їхати з ними на санях до Замку, але помічники заявляють, що без дозволу стороннім немає доступу до Замку. Тоді К. наказує помічникам дзвонити в Замок і домагатися дозволу. Помічники дзвонять і миттєво одержують негативну відповідь. Сам знімає слухавку і довго чує незрозумілі звуки і гудіння, перш ніж йому відповідає голос. містифікує його, говорячи не від свого імені, а від імені помічників. В результаті голос із Замку називає К. його «старим помічником» і дає категоричну відповідь – К. назавжди відмовлено у відвідуванні Замку.
У цей момент посильний Варнава, молоденький хлопчина зі світлим відкритим обличчям, що відрізняється від осіб місцевих селян із їх «ніби навмисне викривленими фізіономіями», передає К. лист із Замку. У листі за підписом начальника канцелярії повідомляється, що К. прийнято на службу до власника Замку, а безпосереднім його начальником є староста Селища. К. вирішує працювати у Селищі, подалі від чиновників, розраховуючи стати «своїм» серед селян і тим самим хоч чогось домогтися від Замку. Між рядків він вичитує у листі певну загрозу, виклик до боротьби, якщо К. погодиться на роль простого працівника у Селищі. К. розуміє, що навколо всі вже знають про його прибуття, підглядають та придивляються до нього.
Через Варнаву та його старшу сестру Ольгу К. потрапляє до готелю, призначеного для панів із Замку, які приїжджають у Село у справах. Ночувати в готелі стороннім забороняється, місце для К - тільки в буфеті. Цього разу тут ночує важливий чиновник Кламм, ім'я якого відоме всім жителям Села, хоча мало хто може похвалитися, що бачив його на власні очі,
Буфетниця Фріда, що подає пиво панам та селянам, важлива персона в готелі. Це непоказна дівчина з сумними очима та «жалюгідним тільцем». вражений її поглядом, повним особливої переваги, здатним вирішити багато складних питань. Її погляд переконує До., що такі питання, що стосуються особисто його, є.
Фріда пропонує К. подивитися на Клама, що знаходиться в суміжній з буфетом кімнаті, через таємне вічко. бачить товстого, незграбного пана з обвислими під тягарем років щоками. Фріда коханка цього впливового чиновника, тому й сама має великий вплив у селі. На посаду буфетниці вона пробилася прямо з скотарок, і К. висловлює захоплення її силою волі. Він пропонує Фріді покинути Клама і стати його коханкою. Фріда погоджується, і К. проводить ніч під стійкою буфета в її обіймах. Коли під ранок із-за стіни лунає «наказово-байдужий» поклик Кламма, Фріда двічі з викликом відповідає йому, що вона зайнята із землеміром.
Наступну ніч К. проводить з фрідою в кімнатці на заїжджому дворі, майже в одному ліжку з помічниками, яких він не може позбутися. Тепер К. хоче якнайшвидше одружитися з Фрідою, але раніше, через неї, має намір поговорити з Кламмом. Фріда, а потім господиня заїжджого двору Гардена переконують його, що це неможливо, що Клам не буде, навіть не може розмовляти з К., адже пан Клам - людина із Замку, а К. не з Замку і не з Села, він - « ніщо», чужий та зайвий. Хазяйка шкодує, що Фріда «залишила орла» і «зв'язалася зі сліпим кротом».
Гардена зізнається К., що більше двадцяти років тому Кламм тричі викликав її до себе, четвертого разу не було. Вона зберігає як найдорожчі реліквії чепчик і хустку, подаровані їй Кламмом, і фотографію кур'єра, через яку була викликана вперше. Гардена вийшла заміж із відома Кламма і довгі роки ночами говорила з чоловіком тільки про Клама. ніде ще не бачив такого переплетення службового та особистого життя, як тут.
Від старости К. дізнається, що розпорядження про підготовку до прибуття землеміра було отримано вже багато років тому. Староста відразу ж відправив у канцелярію Замку відповідь, що землемір нікому не потрібний у Селищі. Мабуть, ця відповідь потрапила не в той відділ, сталася помилка, визнати яку було не можна, тому що можливість помилок у канцелярії виключена взагалі. Проте контрольні інстанції пізніше визнали помилку, і один чиновник захворів. Незадовго до прибуття До. історія прийшла, нарешті, до благополучного кінця, тобто - відмови від землеміра. Несподівана поява К. тепер зводить до нуля багаторічну роботу. У будинку старости та в коморах зберігається кореспонденція Замку. Дружина старости та помічники К. витрушують з шаф усі папки, але знайти потрібне розпорядження їм так і не вдається, як не вдається і скласти папки на місце.
Під тиском Фріди К. приймає пропозицію старости зайняти місце шкільного сторожа, хоча від вчителя він дізнається, що сторож потрібен Село не більше, ніж землемір. К. та його майбутній дружині нема де жити, Фріда намагається створити подобу сімейного затишку в одному з класів школи.
К. приходить у готель, щоб застати там Клама. У буфеті він знайомиться з наступницею Фріди, квітучою дівчиною Пепі, і з'ясовує від неї, де знаходиться Кламм. До. довго підстерігає чиновника у дворі на морозі, але Кламм все ж вислизає. Його секретар вимагає від К. пройти процедуру «допиту», відповісти на низку питань для складання протоколу, що підшивається в канцелярії. Дізнавшись, що сам Клам за браком часу протоколів не читає, К. тікає.
Дорогою він зустрічає Варнаву з листом від Кламма, у якому той схвалює землемірні роботи, проведені До. з його відома, До. вважає це непорозумінням, яке Варнава має роз'яснити Кламму. Але Варнава впевнений, що Клам не стане і слухати його.
К. з Фрідою та помічниками сплять у гімнастичній залі школи. Вранці їх застає в ліжку вчителька Гіза та влаштовує скандал, скидаючи зі столу лінійкою залишки вечері на очах у задоволених дітей. У Гізи є шанувальник із Замку - Шварцер, але вона любить лише кішок, а шанувальника терпить.
Зауважує, що за чотири дні спільного життя з його нареченою відбувається дивна зміна. Близькість до Кламму надавала їй «шалену чарівність», а тепер вона «в'яне» в його руках. Фріда страждає, бачачи, що К. мріє лише про зустріч із Кламмом. Вона припускає, що К. легко віддасть її Кламу, якщо той того вимагатиме. До того ж вона ревнує його до Ольги, сестри Варнави.
Ольга, розумна та самовіддана дівчина, розповідає К. сумну історію їхньої родини. Три роки тому на одному із сільських свят чиновник Сортіні не міг відвести очей від молодшої сестри, Амалії. Вранці кур'єр доставив Амалії листа, складеного в «мерзенних виразах», з вимогою з'явитися в готель до Сортіні. Обурена дівчина порвала листа і кинула клаптики в обличчя посланцю, посадовцю. Вона не пішла до чиновника, а жодного чиновника у селі не відштовхували. Здійснивши такі провини, Амалія накликала прокляття на свою родину, від якої відсахнулися всі жителі. Батько, найкращий шевець у селі, залишився без замовлень, втратив заробіток. Він довго бігав за чиновниками, чекаючи їх біля воріт Замка, благав про прощення, але його ніхто не бажав вислуховувати. Карати сім'ю було зайвим, атмосфера відчуження довкола неї зробила свою справу. Батько і мати з горя перетворилися на безпорадних інвалідів.
Ольга розуміла, що люди боялися Замку, вони вичікували. Якби сім'я зам'яла всю історію, вийшла до односельців і оголосила, що все залагоджено завдяки їхнім зв'язкам, Село прийняло б це. А всі члени сім'ї страждали та сиділи вдома, в результаті вони виявилися виключеними зі всіх кіл суспільства. Терплять тільки Варнаву, як «невинного». Для сім'ї головне - щоб він був офіційно оформлений на службі в Замку, але навіть цього дізнатися точно не можна. Можливо, рішення про нього ще не прийнято, у селі в ході приказка: «Адміністративні рішення боязкі, як молоді дівчата». Варнава має доступ до канцелярій, але вони – частина інших канцелярій, потім йдуть бар'єри, а за ними знову канцелярії. Бар'єри є довкола, так само як і чиновники. Варнава і рота не сміє розкрити, вистоюючи у канцеляріях. Він уже не вірить, що його по-справжньому прийняли на службу в Замку, і не виявляє прагнення передачі листів із Замку, роблячи це із запізненням. Ольга усвідомлює залежність сім'ї від Замку, від служби Варнави, і щоб отримати хоч якусь інформацію, вона спить зі слугами чиновників на стайні.
Змучена невпевненістю в До., втомлена від невлаштованого життя, Фріда вирішує повернутися в буфет, Вона бере з собою Єремію, одного з помічників До., якого знає з дитинства, сподіваючись створити з ним сімейне вогнище.
Секретар Кламма Ерлангер хоче прийняти К. вночі у своєму готельному номері. У коридорі вже чекають люди, зокрема знайомий К. конюх Герстекер. Всі раді нічному виклику, усвідомлюють, що Ерлангер жертвує своїм нічним сном з доброї волі, з почуття обов'язку, адже в його службовому розкладі часу для поїздок до Села немає.
Жителі села
Сім'я старости
· Сільський староста – привітний, «гладковибритий товстун».
· Міцці – дружина старости, «тиха жінка, більше схожа на тінь».
Сім'я шинкаря (трактир «Біля мосту»)
· Ханс - шинкар, господар шинку «Біля мосту», колишній конюх.
· Гардена - шинкарка (трактир «Біля мосту»), у минулому кохана Клама.
Сім'я Варнави/ Барнабаса
· Варнава / Барнабас - посильний.
· Ольга – старша сестра Варнави.
· Амалія – молодша сестра Варнави.
· батько та мати
Інші мешканці
· Артур – новий помічник До.
· Єремія – новий помічник К.
· Фріда - наречена К., буфетниця в шинку «Панове подвір'я», коханка Кламма.
· Вчитель - маленький, вузькоплечій, тримається прямо, але не справляє смішне враження. У маленького вчителя був дуже значний вигляд.
· Гізза - вчителька
· Лаземан – шкіряник.
· Отто Брунсвік - шевець, зять Лаземана.
· Ханс – учень четвертого класу, син Отто Брунсвіка
· Герстекер - візник, «малорослий кульгавий чоловічок з виснаженим, червоним, сльозливим обличчям».
· Шварцер - син молодшого каштеляна, який знехтував правом жити в Замку через нерозділене кохання до сільської вчительки. Молодий чоловік мав «обличчя актора, вузькі очі та густі брови».
· Трактирщик (трактир «Панське подвір'я»)
Мешканці Замку графа Вествеста
· Кламм - начальник Х канцелярії.
· Ерлангер - один із перших секретарів Кламма.
· Мом - секретар Кламма і Валлабене по Селищу
· Галатер - чиновник, який надіслав до К. Єремію та Артура; «Дуже нерухомий чоловік».
· Фріц – молодший кастелян.
· Сордіні - чиновник, італієць, відомий у Село як надзвичайно діяльна людина.
· Сортіні - чиновник, пропозицію якого затято відкинула Амалія.
· Бюргель - секретар якогось Фрідріха; "маленький, благородний панчик".
Замок», аналіз роману Франца Кафки
Написаний в 1922 році «Замок» Франца Кафкі належить до найбільш значущих і загадкових філософських романів XX століття. У ньому письменник порушує важливу теологічну проблему шляху людини до Бога. Поєднує в собі літературні риси модернізму та екзистенціалізму, «Замок» є твір багато в чому метафоричний і навіть фантастичний. Реалії життя в ньому присутні остільки оскільки: художній простір роману обмежений Селою і Замком, що височить над нею, художній час змінюється ірраціонально і без пояснення причин.
Місце дії «Замку» не можна вписати в конкретні географічні реалії, оскільки воно вбирає весь світ: Замок в ньому є прообразом світу небесного, Село - земного. Протягом усього роману різні герої підкреслюють, що між Селою та Замком немає особливої різниці, і в цьому виразно простежується одне з основних положень християнського віровчення про злитість і нероздільність земного та небесного життя.
Час дії «Замку» не має історичних точок опори. Про нього відомо лише те, що зараз зима і триватиме вона, швидше за все, цілу вічність, оскільки прихід весни (за словами Пепі, яка тимчасово замінює буфетницю Фріду) – короткочасна і нерідко супроводжується випаданням снігу. Зима в романі – це авторське сприйняття людського життя, зануреного в холод, втому та постійні снігові перешкоди.
Композиція роману не піддається якомусь аналізу через незакінченість та особливий сюжетний розвиток «Замку». У цьому творі немає різких спадів та підйомів. Головний герой– К. – приїжджає до Селища (народжується) і залишається назавжди для того, щоб знайти дорогу до Замку (до Бога). Роман, як і вся людське життя, не має класичної зав'язки, розвитку та кульмінації. Він, швидше, ділиться на смислові частини, що є різними етапами життя головного героя.
На початку До. видає себе за землеміра і з подивом дізнається, що він і є землемір. Від Замку К. отримує двох помічників – Артура та Єремію. У романі ці герої частково нагадують собою ангелів (охоронця та «руйнівника»), частково – дітей. Безпосереднім начальником К. стає Кламм – важливий чиновник із Замку. Хто такий Клам? Як він виглядає? Що являє собою? Чим займається? Цього ніхто не знає. Навіть посильний Кламма – Варнава – і той ніколи прямо не бачив цього персонажа. Не дивно, що К., як і всі жителі Села, нестримно тягне до Кламу. Головний герой розуміє, що саме він допоможе йому знайти дорогу до Замку. У якомусь сенсі Клам є для сільського населення Богом, якщо не вважати того, що головним у Замку заявлений якийсь граф Вествест, який згадується лише один раз – на самому початку роману.
Як і в будь-якому великому творі, в «Замку» є своя вставна історія – розповідь Ольги, сестри Варнави, про нещастя, яке сталося з її сім'єю. Розповідь дівчини можна назвати інформаційною кульмінацією роману, яка пояснює читачеві справжні взаємини між сільськими жителями та замковими чиновниками. Перші, як і годиться звичайним людямобожнюють других, які є небесними створіннями (якими саме: добрими чи злими – кожен може вирішити собі сам). У селі прийнято догоджати чиновникам із Замку, виконувати всі їхні забаганки. Коли Амалія (молодша сестра Варнави та Ольги) відмовляється прийти в готель на побачення з Сортіні, новина моментально розноситься по окрузі, і сім'я дівчини опиняється у повній ізоляції – з ними перестають працювати та спілкуватися. Спроби батька сімейства випросити сім'ї прощення (вимолити) закінчуються важкої хворобою. Ольга, яка проводить ночі зі слугами чиновників, не може добитися навіть того, щоб про неї потім згадали у Замку. І тільки Варнава, що горить щирою запопадливістю потрапити на службу в Замок, добирається до найперших канцелярій (церкви), де він бачить прохачів (людей), чиновників (священнослужителів) і іноді навіть Кламма (Бога).
Любовна сюжетна лінія у романі пов'язані з взаємовідносинами До. і Фріди. Головний герой звертає на неї увагу, дізнавшись, що вона є коханкою Кламу. До Фріді його спричиняє дві причини: вона гарна як і досягнення досягнення мети (особистої зустрічі з Кламмом), як і уособлення Кламма і Замка. Що рухає самою Фрідою, яка кинула добру посаду (життя) та впливового коханця (Бога) заради жебрака землеміра, зрозуміти складно. Можна лише припустити, що дівчина захотіла кинути виклик суспільству для того, щоб стати ще більш помітною та улюбленою Кламмом після повернення до нього (після спокути гріхів).
Твір
"Замок" - роман Франца Кафки (вид. 1926) - один із найбільш знаменитих і "парадигмоутворюючих" творів європейського постекспресіонізму, модернізму та неоміфологізму.
«Замок» був об'єктом численних та різноманітних інтерпретацій та деконструкцій. Тут ми пропонуємо розуміння цього твору з погляду аналітичної філософії та насамперед теорії мовних актів.
Як відомо, у центрі оповідання роману історія землеміра К., якоїсь людини, яка намагається влаштуватися на службу в так званому Замку, неприступної цитаделі, повної чиновників, таємничої та величної будівлі вищої бюрократії.
При цьому незрозуміло, чи справді К. землемір чи тільки видає себе за нього. Як дотепно зауважив Є.М. Мелетинський з приводу творчості Кафки, в «Замок» панує не диз'юнктивна логіка (або землемір, чи ні - порівн. математична логіка), а кон'юнктивна (і землемір, і неземлемір - порівн. багатозначні логіки). Те саме стосується й більшості інших персонажів роману. Наприклад, "помічники", яких надіслав землеміру Замок, одночасно і помічники, і шпигуни. Практично всі чиновники Замку одночасно всемогутні та безпорадні, як діти.
Щоб інтерпретувати ці особливості картини світу, реалізованої в «Замок» відповідно до закономірностями теорії мовних актів, звернімося спочатку до біографії самого Кафки.
У якомусь сенсі вона одноманітна і мізерна, її можна описати одним словом - неуспішність (термін теорії мовних актів, що означає прови мовного акта; якщо ви, наприклад, кажете комусь: "Негайно зачини двері", і він закриває двері, ваш мовний акт можна вважати успішним; але якщо у відповідь на ваші слова "він" ще більше відчиняє двері або взагалі ігнорує ваше розпорядження, то в такому випадку ваш мовний акт неуспішний).
Життя Кафки було ланцюгом неуспішних мовних дій. Він ненавидів і боявся свого брутального батька, але не міг змусити себе відокремитися від сім'ї і жити один. Він написав знамените "Лист Батьку", в якому намагався пояснити їхній конфлікт, але не послав його адресату. Він двічі хотів одружитися, але обидва рази далі заручини справа не йшла. Він мріяв піти з ненависної йому служби у страховій агенції, але так і не міг наважитися на це. Нарешті, він заповідав своєму другові, письменнику Максу Броду, ожити після його (Кафки) смерті всі рукописи, але ця остання воля не була виконана.
Однак удивимось у життя Кафки уважніше. Ми побачимо, можливо, що ця неуспішність у всьому досягається Кафкою ніби навмисне і переслідує якусь таємну мету. Ніхто не заважав йому зняти окрему квартируНіхто не міг йому, дорослій європейській людині, завадити одружитися або піти зі служби. Зрештою, він сам міг би, якби справді вважав це за необхідне, знищити свої твори. В останньому проханні видно таємну та обґрунтовану надію, що душоприкажчик не виконає розпорядження, - як воно і сталося.
В результаті болючий невдаха, чиновник невисокого рангу, єврей із Праги, напівбожевільний, гнаний у могилу своїми душевними комплексами, стає одним із найбільш культових письменників всього ХХ ст., визнаним генієм класичного модернізму. Неуспішність, що здається, протягом життя обертається гіперуспіхом після смерті.
Зі щоденникових записів Кафки можна бачити, що він був не тільки надзвичайно розумною людиною, але людиною глибокої духовної інтуїції. Його психічна конституція (він був дефензивним шизоїдом, психопатом - див. характерологія, аутистичне мислення - можливо, навіть млявим шизофреником) не дозволяла йому одночасно писати, що було для нього найважливіше на світі, і, що називається, жити повним життям. Але у своїх творах він напрочуд чітко висловив основну колізію свого життя - колізію між зовнішнім неуспіхом і внутрішнім, зріючим гіперуспіхом.
У цьому режимі неуспішності/гіперуспішності діють майже всі персонажі «Замок» Досить нагадати історію чиновника Сортіні та дівчини Амалії. Сортіні написав Амалії записку образливої властивості, яку вона одразу порвала. Але після написання записки він сам, замість того, щоб робити подальші кроки для досягнення своєї мети, раптово поїхав. Записка Сортіні спричинила цілу ланцюг неуспішних і тяжких дій. Родина Амалії, злякавшись її зухвалості, почала випитувати вибачення у Замка, але Замок прощення не давав, бо сім'ю ніхто ні в чому не звинувачував (у той час як у селі після історії з порваною запискою все сімейство стало колективним ізгоєм). Тоді сім'я почала домагатися у Замка, щоб їй визначили провину, але Замок відмовив у цьому. Батько Амалії щодня виходив на дорогу, сподіваючись зустріти якогось чиновника чи посильного, щоб передати прощення, але безуспішно. Ольга, сестра Амалії, спеціально стала повією, що обслуговує слуг чиновників, щоб зійтись зі слугою Сортіні і вимолити прощення через нього, але теж безуспішно. Єдине, що вдається Ользі, - це влаштувати свого брата Варнаву до канцелярії Замку кур'єром, що було сприйнято родиною як великий успіхАле листи йому якщо зрідка і давали, то якісь старі, явно з архіву, а сам юнак, замість швидко відправлятися з листами до адресатів, зволікав і практично не діяв.
За зауваженням Є. М. Мелетинського, герої «Замок» живуть в атмосфері, де зв'язок між людьми та різними інституціями зводиться нанівець унаслідок невідомих за своїм походженням, але колосальних інформаційних втрат. Звідси тотальна неуспішність будь-якої мовної дії у романі.
Кламм, один із найвпливовіших чиновників Замку, розташування якого прагне домогтися землемір К., діє на подив пасивно і навіть боягузливо, коли К. фактично відбиває у Клама його коханку Фріду. Проте землемір До., здавалося б цілком протилежним за своїми психологічним установкам і чиновникам, і мешканцям села - енергійним і винахідливим, особливо спочатку, поступово також залучається до атмосфери алогічних неуспішних мовних дій.
Так, він потрапляє помилково в готельний номер одного із замківських чиновників, Бюргеля, який виявляється напрочуд привітним і балакучим. Він садить землеміра на своє ліжко і розповідає йому про його справу, але в той момент, коли землемір ось-ось повинен дізнатися, в якому стані знаходиться його справа, і, можливо, отримати цінна порадау чиновника, він засинає.
Взагалі, К. не схильний довіряти тим результатам, яких він досягає дуже легко. Він не вірить у щирість намірів адміністрації Замку щодо нього і вважає, що ці примарні успішні дії нічого не варті. Він прагне досягти успіху в запеклій боротьбі. К. поводиться непокірливо, він хіба що вводить " свій статут у чужому замку " . Порушуючи загальносільське табу на сімейство Амалії, він не тільки приходить до них, а й довго розмовляє з обома сестрами. Коли його замість посади землеміра призначили на принизливу дрібну посаду шкільного сторожа, він поводиться напрочуд стійко, зносячи примхи та відкриту ненависть вчителя та вчительки.
Роман залишився незакінченим, він обривається на половині речення. За свідченням Макса Брода Кафка розповідав йому, що Замок прийняв землеміра на порозі смерті. Якщо ототожнити на кшталт іудаїстичної інтерпретації роману Замок з царством небесним, це і є гіперуспіх, якого домагався землемір До.
Є. М. Мелетинський пише: "Найважливіша функція міфу і ритуалу полягає у прилученні індивіда до соціуму, у включенні його в життя племені та природи. У цьому функція та обряду ініціації". Але ініціація пов'язані з низкою складних і болісних випробувань, якими має пройти герой, щоб домогтися визнання себе повноправним членом спільноти. Якщо в 3. побічно в поневіряннях землеміра До. описаний обряд ініціації, найважливіші риси якого зберегла чарівна казка, де теж все заплутано і непросто - хатинка стоїть задом наперед, треба знати багато заклинань, мати чарівних помічників, - то будь роман закінчений, цей кінець був би позитивним для землеміра К. По суті, будь-яке життя має гарний кінець- Смерть. Але не кожне життя має гарну середину. Це, мабуть, дуже добре розумів Кафка. Його погляд на життя - суміш християнства та іудаїзму. Не дивно - він був одночасно євреєм по крові, пражанином за "пропискою", австрійцем з громадянства, а писав німецькою. Тобто Кафка жив у умовах культурного полілінгвізму, а ці умови вважаються плідними у розвиток фундаментальної культури.
Кафка прагнув виконувати юдео-християнські заповіді, але водночас розумів, що життя, побудоване на страху, а не на сорому (приблизно так Ю.М. Лотман протиставляє іудаїзм християнству), - це справжнє життя.
Кафка дивився життя одночасно зовнішнім - звичайним і внутрішнім - духовним поглядом. Тому в його творах життя показано і як зовсім позбавлене сенсу (оскільки воно бачиться звичайним зором) і в той же час як абсолютно логічне і ясне, оскільки воно бачиться і внутрішнім – духовним поглядом). Цей подвійний погляд і подвійний рахунок-неуспіх у буденності та гіперуспіх у вічності - здається одним із найголовніших парадоксальних проявів феномену Кафки та його творчості.