Зі шкільних підручників відомо, що у 1725 році за розпорядженням Петра I з Санкт-Петербурга у бік Камчатки вирушила експедиція Вітуса Берінга. Її заявленим завданням було уточнення даних географічних карт та перевірка існування протоки між Азією та Північною Америкою. Однак, як стверджують сучасні історики, справжня мета плавання була зовсім іншою.
Плацдарм для нападу на Америку
Згідно з архівними історичним документам, морський похід був організований вивчення можливості захоплення земель Північної Америки російської короною. В цьому випадку опорною базою російських військ мала стати Камчатка, до берегів якої і був направлений Берінг. Проте офіційне завдання експедиції також мало бути виконано. Коли кораблі досягли узбережжя півострова, перед Берінгом постало питання, як вчинити далі. Можна було продовжити плавання і при повному спорядженні обігнути Камчатку, досягнувши протоки, що поділяє Євразію та Північну Америку. Але був і другий варіант. Щоб зайвий раз не піддавати офіцерів і солдатів ризику плавання неспокійними північними морями, а також дати їм відчути тверду землю під ногами, Берінг запропонував військовим членам експедиції перетнути Камчатку пішки. Тоді кораблі підібрали б їх з іншого боку півострова. Паралельно солдати та офіцери мали розвідати найзручніші місця для зведення фортець, якщо Росія почне військову експансію на територію Північної Америки.
Другий варіант був визнаний найкращим, і переважна більшість людей зійшла на сушу. Але тягнути на собі спорядження та зброю було справою нелегкою. Вирішили залучити місцевих жителів – камчадалів із племені народу ітельменів. Вони вже 30 років як були підкорені козаками і добре підходили на роль носіїв. Ось тільки, як змусити їх допомагати безкоштовно, було велике питання.
Справа в тому, що тубільці акуратно сплачували податок у царську скарбницю у вигляді шкурок звірів. Продаж шкур із Росії до Європи був вкрай вигідним, тому від ітельменів більше нічого не вимагали. Проте верховенство білих людей їм не подобалося. А тут ще як сніг на голову впав Берінг, який побажав, щоб його команду безкоштовно, на користь царя, проводили через весь півострів. Плюс все це відбувалося в розпал сезону полювання, і ітельмени побоювалися, що якщо вони прогавлять час, то їм не буде чим потім платити податок, а це призведе до каральних заходів з боку місцевих козаків.
Перша камчатська війна
Хитрий данець Берінг вирішив проблему обманним шляхом. Він пообіцяв тим, хто допоможе у перевезенні людей і вантажів, звільнення від царського податку шкурами на три роки! Як тут устояти. Аборигени погодились. Вони й не підозрювали, що Берінг, не маючи таких повноважень, просто збрехав їм. Коли афера розкрилася, кораблі мореплавця були вже далеко.
Проте ітельмени не зазнали підлостей і піднялися на війну проти царської адміністрації, представленої козаками. В історії ці події збереглися під назвою "Перша Камчатська війна". Спочатку були захоплені остроги козаків. Потім уночі ітельмени вирізали весь гарнізон фортеці «Нижньокамчатськ», головної фортифікаційної споруди росіян на Камчатці. Врятуватися вдалося лише трьом козакам, які зчинили тривогу, правда, на той момент було вже пізно. Острів повернувся під владу місцевих племен.
У цей момент за іронією долі назад у Санкт-Петербург із Північної Америки повертався один із кораблів Берінга – бриг «Гавриїл» – із солдатами та офіцерами на борту. Озброєні моряки, дізнавшись про повстання камчадалів, зняли корабельні гармати, зійшли на берег і, осадивши Нижньокамчатськ, через дві доби взяли його. Заколот був пригнічений. Війна козаків і моряків, що вижили, з місцевими племенами набула особливо жорстокого характеру. Обидві сторони воювали дуже жорстоко, полонених не брали. Перемогли козаки, до 1732 вдруге повністю захопивши Камчатку.
(1703-1748)
Маршрут Першої Камчатської експедиції
Великий російський мореплавець і талановитий вчений-дослідник, першовідкривач Північно-Західної Америки капітан-командор Олексій Ілліч Чириков народився 13 (24) грудня 1703 в дрібномаєтній родині тульського дворянина. Рід Чирикових відомий у Тульському краї, їх родовий маєток знаходився в селі Аверкієвське-Лужне Тульського повіту (нині село Лужне Дубенського району Тульської області). Батько його у свій час служив комендантом у Київській губернії. Тульський період біографії Олексія Чирікова не досліджено. Відомо, що він жив і виховувався у Москві у свого дядька І.Р.Чірікова.
Навчання та служба
Морозним січневим днем 1715 р. приїхали до Москви двоюрідні брати Олексій та Іван Чирикова. Незабаром принесли до Московської адміралтейської канцелярії чолобитну, в якій побажали зарахувати їх до "школи математико та навігацьких наук". Чолобитну подали без будь-якої надії, дуже вже бідні й худорляві були. Але після перевірки знань вони були зараховані, і почалося навчання, а лише через рік їх як найздібніших учнів перевели до Морської академії, відкритої в місті на Неві.
Олексій Чириков з головою поринув у вивчення астрономії та навігації, сферичної тригонометрії та геодезії, кораблезнавстваі картографії. Навесні 1721 р. відбувся перший випуск учнів Морської академії. догляді прирощених знаньбув присутній сам Петро I. Олексій Чириков виявив настільки блискучі знання, що його завітали відразу ж в унтер-лейтенанти. З того часу в адміралтейських колах Чирикова стали називати вченим моряком".
Після недовгої служби на кораблі Балтійського флоту він був призначений викладачем до тієї ж Морської академії, де навчав "різним наукам" гардемаринів.
Експедиція до місць невідомих
23 грудня 1724 року Петро підписав указ про організацію морської експедиції на Камчатку (Перша Камчатська експедиція).
«Ще восени, рятуючи в крижаній воді матросів корабля, що тоне, цар застудився і захворів. Чекали на смерть Петра. А він, перебираючи в думці справи, які задумав, але не зробив, згадав і про те, що збирався послати експедицію на Камчатку, щоб з'ясувати, чи існує протока між Азією та Америкою. І Петро власноруч пише наказ: « 1) Належить на Камчатці або в іншому місці місця зробити один або два боти з палубами. 2) На цих ботах плисти біля землі, яка йде на норд і по чаянню (менше за неї кінця не знають) здається, що та земля частина Америки. 3) І для того шукати, де вона зійшлася з Америкою». Командувати експедицією Петро наказав капітану флоту Вітусу Берінгу, помічниками йому призначалися Олексій Чиріков та Мартин Шпанберг. Наприкінці січня цар Петро помер...».
У Адміралтействі під час затвердження кандидатури Чирикова, записали: " По навчанню гардемарин і морських офіцерів найвправніше з'явився". Залишаючи Петербург у січні 1725 р., навряд чи думав Чириков, що з цього моменту визначиться вся його подальша доля... Берінг доручив йому не тільки спорядити експедицію, а й переправити обоз до східних околиць країни. Три роки і півтора місяці витратила експедиція на переїзд із Петербурга до Нижньокамчатська. Люди, що входили до складу експедиції, залишали Петербург окремими групами між 24 січня та 5 лютого 1725 року. Усього вирушили понад 60 осіб - матроси, солдати, штурмани, гардемарини. Їх супроводжував величезний обоз - вітрила, снасті, якорі, ланцюги, цвяхи для будівництва суден, продовольство. Тракт, яким можна було їхати на конях, доходив тільки до Тобольська. Далі до самого Охотського моря не існувало ні стежок, ні доріг.
6 березня 1725 року експедиція прибула до Тобольська і лише 3 липня 1727 року в Охотськ. Сюди експедиція діставалася, розділившись на три загони. Найважче довелося загону, який, захопивши найважчі і громіздкі вантажі, мав на човнах спробувати пройти річками якомога ближче до Охотського моря. На човнах перехід не вдався, і вантаж був перевантажений на нарти із собачими упряжками. Був найважчий зимовий перехід, у самі морози, через гори, ліси та снігові пустелі. Продовольства не вистачало. Почався голод. Згодом Берінг у своєму донесенні писав: « йдучи шляхом - зголодніла вся команда, і від такого голоду їли мертве кінське м'ясо, суми сиром'ятні і всякі сирі шкіри, сукня і взуття шкіряні ».
В Охотську, запасшись провіантом і судами, експедиція 22 серпня вийшла в дорогу і через 2 тижні прибула до Большерецька (на Камчатці). Звідси вирушила до Нижньокамчатська, куди прибула 11 березня 1728 року. Олексій Чириков у дорозі провів копітку наукову роботу: описав річки та умови судноплавства, зібрав відомості про міста Сибіру, визначив їх географічне положенняспостерігав затемнення місяця в Ілімську та інші природні явища. Під час багатотисячоверстового шляху через простір Росії лейтенант А.І. Чириков визначив 28 астрономічних пунктів, що дозволило вперше з'ясувати справжню широтну довжину Сибіру і, отже, і північній частині Євразії.
Учасники експедиції, побудувавши судно "Св. Гавриїл", у липні 1728 р. вийшли з Камчатки в море і взяли курс на північний схід. Спочатку все йшло добре. Але що далі північ, то гіршими ставали умови плавання. Берінг зібрав консиліум. Посилаючись на інструкцію государя та усні свідоцтва місцевих жителів, він заявив, що " Чукотський Нісвідокремлюється від Америки морем і, отже, треба повертатися назад. Капітана підтримав офіцер флоту М. Шпанберг. дня Берінг наказав повернути на Камчатку. І знову, пропливаючи вузькою протокою, вони не побачили материк - Америку.
Вперше було визначено умови судноплавства від камчатського мису Лопатка до мису Кекурний у Беринговій протоці. Описано 66 географічних об'єктів, на карту нанесли все північно-східне узбережжя Азії. У 1730 р. Адміралтейство, вивчивши отримані матеріали - звіти Берінга та щоденники офіцерів, - особливу увагу звернуло на дорожні записи Олексія Чирікова.
У червні 1731 р. І. Шумахер писав своєму перекладачеві: " Посланий при цьому листі журнал морського флоту лейтенанта Олексія Чирікова, наявного шляху від Санкт-Петербурга до Камчатки, будьте ласкаві переказати на Французька мованегайно, ніж у тому чимала потреба.. Копія цього журналу зберігається в Архіві Військово-Морського флоту в Петербурзі. А ось оригінал документа, на жаль, загублений. Є припущення, що він знаходиться в одному із західноєвропейських архівів.
Чиріков на відміну від Берінга виявив у вояжі розсудливу твердість", і був зроблений у капітан-лейтенанти. 20 грудня 1731 р. "флоту капітан-поручик Олексій Ільїн син Чириков" подав до Помісного наказу чолобитну, в якій, зокрема, писав: " Нинішнього 1731 р. одружився він у прапорщика у Якова Семенова сина Шишкова з дочкою його дівиці ПарасковіїЗабігаючи вперед, необхідно сказати, що Параска Яківна вирушила незабаром до Другої Камчатської експедиції і самовіддано розділила з чоловіком і дітьми випробування, що випали на їхню частку.
"Підприємство, ніколи раніше небувале"
У 
1732 р. Чирикова терміново викликали до столиці. Берінг, підбиваючи підсумки плавання, склав записку про господарський розвиток Камчатки і запропонував спорядити нову експедицію. Його пропозицією зацікавились. Зокрема ідею спорядження нової експедиції підтримав обер-секретар Сенату І.К.Кирилов. За його активну участь план Берінга був значно розширено. У квітні 1732 р. вийшов указ про спорядження Другої Камчатської експедиції під керівництвом Берінга. Мета - пошук північно-західних берегів Америки, відкриття морського шляху до Японії, і навіть розвиток промисловості, ремесел, землеробства Сибіру та Далекому Сході.
Олексій Ілліч Чиріков без вагань висловив готовність вирушити у другу подорож. На полях спеціальної адміралтейської інструкції про цілі та завдання майбутньої експедиції її основні учасники зробили свої прикмети. Берінг зосередив увагу на адміністративно-господарських питаннях. Чириков - на найбільш зручних способах переправлення спорядження, організації досліджень узбереж Льодовитого океану. Що стосується " невідомих земель", то він вважав, що Америка " лежить не дуже далеко від Чукоцького східного кута", між 50 ° і 65 ° пн.ш. повинні бути населені і багаті на природні ресурси острова. Згодом дані припущення виправдалися. Таким чином, Чириков випередив іноземних географів.
У проекті Чириков порушив проблему збереження природного середовища. Спостерігаючи на просторах Сибіру часті пожежі, які завдають величезних збитків лісовому і хутровому господарству, він пропонував конкретні заходи щодо їх охорони. Чириков висунув досить неординарну пропозицію вивчення природних ресурсів Сибіру з допомогою місцевих жителів. Він наголошує: " Як Сибір так простором велика, що одна всій Європі дорівнює, то не дивно бути в ній багатим рудам ". Тому потрібно залучати до розвідки наявних багатств "кочуючі народи", щоб вони "помічали властивості землі і привозили її зразки". "А якщо що відкриється таким чином придатне, то відкривачів нагороджувати",– укладав Олексій Ілліч.
Не заради слави
А.І. Чиріков пережив Берінга на 8 років. Цинга, на яку захворів він, згубно позначилася на його здоров'ї. Петербурзький клімат був йому придатний. Адміралтейство-колегія, намагаючись врятувати змученого багаторічними позбавленнями Олексія Чирикова, призначила його начальником Московської адміралтейської контори. Влітку 1747 р. його прийняла імператриця Єлизавета, що знаходилася в Москві. Під час зустрічі він подарував їй карту свого плавання до берегів Америки.
7 вересня 1747 р. вийшов іменний указ про надання Чирікова в капітан-командори. На жаль, слава та почесті так і не дійшли до одного з найвидатніших людей Росії першої половини ХVIII ст. Чирикова здолали сухоти та інші хвороби, придбані у далеких експедиціях.
Олексій Ілліч помирав у розквіті творчих сил, у злиднях та невідомості. Ми навіть не знаємо точної датийого смерті. Лише 7 грудня 1748 р. хтось із чиновників Адміралтейства записав: " А невдовзі колишній у відправлення адміралтейських справ у Москві капітан-командор Чириков помер, наказали до управління послати князя Волконського.".
Після смерті першопрохідника вдова Параска Яківна та п'ятеро дітей тягли жалюгідне існування. " У той час, як Берінг користується загальною популярністю, капітан Чиріков майже забутий, і його ім'я мало кому відомо". Правдивість цих слів Жюля Верна безсумнівна. На жаль, життєвий подвиг Чирикова заради вітчизни не гідно оцінили його сучасники. Лише пізніше, в 1760 р., російський геній М.В. Історію російської імперіїза Петра Великого" напише: " В американській експедиції через Камчатку не згадується Чириков, який був головним і пройшов далі, що треба для нашої честі. І для того послати до автора карту цих мореплавань".
Сьогодні на карті світу можна знайти декілька географічних назв, що носять ім'я великого російського першопрохідника: о. Чирикова в Аляскинській затоці (США), чотири миси Чирікова, два з яких знаходяться на території Росії (узбережжя Анадирської затоки та Охотського моря), а два - у США (архіпелаг Олександра в Тихому океані та о. Атту), підводна гора в Тихому океані .
Незабаром Берінг представив проект нової експедиції для пошуку берегів Америки, яка мала плисти від Камчатки вже не на північ (як вказувалося в петровській інструкції 1725 року), а на південний схід, схід і подав свої пропозиції.
Цю експедицію називають і Великою Північною, і Сибірсько-Тихоокеанською, навіть просто Сибірською експедицією. У документах Адміралтейств-колегії з 1732 по 1743 її називають Другою Камчатською експедицією. Вже навесні 1732 року Сенат наказав Адміралтействам-колегії «побудувати судна і йти для провідування нових земель, що лежать між Америкою та Камчаткою». Надалі Адміралтейств-колегія дала В. Берінгу докладні інструкціїпро спорядження експедиції, будівництво судів в Охотську і на Камчатці, дослідження узбережжя Америки.
Другий Камчатської експедиції доручалися такі дослідження:
1. У Північному Льодовитому океані провести експедиції: а) з Архангельська до Обі, б) з гирла Обі до гирла Єнісея, в) з гирла Олени на захід до гирла Єнісея і г) з гирла Олени на схід до Камчатки (якщо існує протока між Азією та Америкою). При цьому перший загін підпорядковувався безпосередньо Адміралтействам-колегіям.
2. На Тихому океані: а) досягти з Камчатки берегів Америки і по можливості досліджувати їх; б) знайти шлях до Японії та дослідити Курильські острови; в) обстежити береги Охотського моря від Охотська до Амуру та Шантарські острови.
3. Описати і вивчити природу і народи Сибіру і країн, що знову відкриваються, силами Академічного загону.
4. Описати річки на схід від Байкалу з метою відшукати коротший шлях до «Камчатського моря» (Охотського моря), минаючи Якутськ.
Друга Камчатська експедиція тривала близько десяти років. Для виконання різних дослідницьких робітекспедиція була розбита на загони, кожен із яких виконував свої завдання. Загалом у роботі основних та допоміжних загонів експедиції взяло участь кілька тисяч осіб різних спеціальностей, безпосередньо науковими дослідженнями займалися понад 550 осіб. Пройшовши з великими труднощами майже половину земної кулі, учасники експедиції зібралися в Охотську. Тут йшло будівництво пакетботів «Святий Петро» та «Святий Павло». Нарешті, у червні 1740 року були спущені на воду обидва пакети - «Св. Петро», на чолі якого був керівник експедиції Вітус Йонассен Берінг та «Св. Павло», де капітаном був Олексій Ілліч Чиріков. 8 вересня 1740 року судна вийшли у морі й о пів на цього місяця досягли Большерецка на Камчатці. Залишивши в ньому Г. Стеллера та Л. Деліля де ла Кройєра, дослідників академічного загону, судна попрямували до Авачинської губи в обхід Камчатки.
Петропавлівська гавань
«Гавань святих апостолів Петра і Павла» виникла в 1740 як база для майбутніх плавань до американського берега. 6 (17) жовтня 1740 року у
Ніакіну (Авачинську) бухту увійшли пакетботи Берінга «Святий Петро» та «Святий Павло». Ця дата вважається офіційним днем заснування міста Петропавловська-Камчатського. Першобудівником Петропавловська став штурман І. Ф. Єлагін. Він склав карти південної
краю Камчатки та Авачинської губи, а також план «Гавані святих апостол Петра та Павла». На ньому вказані будівлі, серед яких «магазини», тобто склади, пороховий льох, «житло офіцерське та для письмових справ», казарми, лазня, похідна церква та інші споруди.
Підсумки II експедиції
В результаті проведених Другою Камчатською експедицією робіт були зібрані цінні гідрографічні спостереження, отримані відомості з історії та економіки Сибіру та Камчатки, про населяючі їх народи, про клімат, рослинне і тваринне царство та геологічну будову цих територій, а також про народи, флору та фауну земель відкритий під час плавання.
Виняткове значення мали картографічні матеріали експедиції, учасники якої склали 62 карти Сибіру та Камчатки, правильне зображення цих важкодоступних і майже не звіданих на той час районів.
Незважаючи на таємність матеріалів експедиції, повідомлення про неї з'являлися за кордоном спочатку у вигляді газетних нотаток, а потім у вигляді статей та карт. Поряд із правильними відомостями друкувалося і багато уривчастих і невірних повідомлень, і відрізнити правду від вигадки було нелегко. Бюффон, наприклад, посилався в 1749 р. на замітку в амстердамській газеті від 24 січня-варя 1747 на те, що Г. Стеллер відкрив за Камчаткою один з островів Північної Америки і вказав, що з російських володінь шлях туди недалекий.
Експедиції Вітуса Берінга внесли значний внесок у географічну науку, етнографію, біологію і ботаніку, проклали дорогу до Північного заходу Америки, відкрили багаті хутровими ресурсами Алеутські острови, що дозволило згодом, У 1799 р. заснувати Російсько-американську компанію що знаходиться на іншому континенті.
Джерела:
1. Алексєєв А. І. Колумби російські. - Магадан: Магаданське книжкове вид-во, 1966.
2. Алексєєв А. І. Сини відважні Росії. - Магадан: Магаданське книжкове вид-во, 1970.
3. Берг А. С. Відкриття Камчатки та експедиції Берінга 1725-1742. - М.: Вид-во Академії
наук СРСР, 1946.
4. Ваксель С. Друга Камчатська експедиція Вітуса Берінга / Переклад рукопису на нем.яз. Ю. І. Бронштейна; за ред. і з передисл. А. І. Андрєєва. - Ленінград-Москва: Вид-во
Головсевморшляху, 1940.
5. Камчатка XVII-XX ст.: Історико-географічний атлас / За заг. ред. Н. Д. Жданова, Б. П. Польового. - М.: Федеральна службагеодезії та картографії Росії, 1997.
6. Крашенинников С. П. Опис землі Камчатки / у викладі по справжньому та за ред. Н. В. Думітрашко та Л. Г. Каманіна. - М.: ОГИЗ Держ.вид-во географічної літератури, 1948.
7. Орлов О. До невідомих берегів. М., 1987.
8. Пасецький В. М. Вітус Берінг. М., 1982.
9. Польовий Б. П. Колумби російські. - У кн.: Норд-ост. Петропавловськ-Камчатський, 1980.
10. Російська тихоокеанська епопея. Хабаровськ, 1979.
11. Сергєєв В. Д. Сторінки історії Камчатки (дореволюційний період): навчально-методичний посібник. - Петропавловськ-Камчатський: Далекосхідне книжкове вид-во Камчатське відділення, 1992.
Велика Північна експедиція була здійснена російськими моряками вздовж арктичного узбережжя Сибіру до берегів Північної Америки та Японії в 1733—1743 роках. Експедиція складалася з семи самостійних загонів, за кожним з яких було закріплено свою ділянку. Вітусу Берінг було доручено очолити Велику Північну експедицію. У його завдання входила як координація роботи всієї експедиції, а й безпосереднє керівництво однією з її загонів. Помічником Берінга знову, як і в Першій Камчатській експедиції, було призначено Олексія Чирікова. Берінг і Чириков повинні були перетнути Сибір і від Камчатки попрямувати до Північної Америки для вивчення її узбережжя.
Все необхідне спорядження та продовольство для експедиції було підготовлено до літа 1740 року. Тоді ж в Охотську під керівництвом корабельних майстрів Козьміна та Рогачова було закінчено будівництво двох суден. 8 вересня 1740 року пакетботи «Святий Петро» під командуванням Берінга і «Святий Павло» під командуванням Чирикова вийшли з Охотська. Судна пройшли між південним краєм Камчатки, званим мис Лопатка, і найпівнічнішим з Курильських островів. Пройшовши 26 вересня протоку, вони продовжували йти курсом на північний захід у напрямку Авачинської бухти. 27 вересня пакетботи підійшли до Авачинської бухти, проте тут їм зустрівся густий туман і штормова погода, тому вони були змушені знову вийти в море. Нарешті 6 жовтня 1740 року учасникам експедиції вдалося увійти до Авачинської бухти і того ж дня стати на місце зимівлі, яке вони назвали Петропавлівським портом, оскільки обидва судна, що носили імена святих Петра і Павла, були першими кораблями, які скористалися цією гаванню. Тут було закладено поселення, з якого розпочала свою історію столиця Камчатки – місто Петропавловськ-Камчатський.
Протягом усієї зими між офіцерами йшли міркування щодо подальшого маршруту. Була скликана рада з усіх офіцерів і штурманів, на яку, згідно з інструкцією, було запрошено прокомандувача експедиції професора астрономії Делакроєра, француза за походженням. Думки учасників ради розділилися: були пропозиції плисти на північний схід, на схід, а Делакройєр запропонував плисти на південний схід, де, на його думку, мала бути так звана земля Хуана де Гама. Після обговорення було ухвалено рішення досліджувати цю землю, а потім продовжити шлях до берегів Америки.
2 Мис св. Іллі
Вранці 4 червня 1741 року «Святий Петро» та «Святий Павло» вийшли з Авачинської бухти. Учасники експедиції розраховували вкластися у такі терміни, щоб до кінця вересня знову повернутися сюди.
Досягши 47° пн. ш., де мала бути міфічна земля, учасники плавання дійшли висновку у тому, що її немає, а час і сили експедиції було витрачено даремно. Судна повернули на північ. Умови плавання були складними, заважали шторми та густі тумани. Щоб не загубитись у тумані, на кораблях стріляли з гармат чи били у дзвін. 19 червня ні постріли, ні удари дзвона не допомогли — суд розлучився. Протягом трьох днів Берінг і Чиріков марно намагалися знайти один одного, після чого Берінг наказав рухатися на північ, а Чиріков взяв курс на північний схід.
Близько чотирьох тижнів "Святий Петро" продовжував плавання до західних берегів Америки. У першій половині липня за курсом судна стали видно неясні контури землі — корабель йшов уздовж Алеутських островів. 16 липня 1741 року учасники експедиції нарешті побачили берег із високими гірськими хребтами, вкритими снігом. Це була довгоочікувана Америка.
«Ми попливли далі, прагнучи підійти ближче до берега, але через невелику силу і мінливість напряму вітру не могли досягти його раніше, ніж 20 липня, коли ввечері о 6 годині кинули якір на глибині двадцяти двох сажнів на м'якому глинистому грунті поблизу досить великого. острова, розташованого неподалік материка. О 8 годині вечора ми послали до берега шлюпку із завданням — розшукати прісну воду і наш великий човен із флот-майстром, нині капітаном, Софроном Хитровим, щоб докладніше розвідати бухту та узбережжя та з'ясувати, чи не знайдеться зручнішого рейду чи гавані. Човен незабаром повернувся до корабля, і Хитрово доповів, що в проході між кількома островами, розташованими на відстані, є хороший рейд, в якому можна сховатися від вітрів майже всіх напрямків», — писав учасник експедиції Свен Ваксель. На той час Берінг уже погано почувався, тому він навіть не висадився на американський берег.
Хитрово розповів учасникам експедиції, що на одному з островів він виявив кілька невеликих споруд. Він зазначив, що місцеві жителі, очевидно, мають сокири та ножі, оскільки їх споруди обшиті гладкими дошками та прикрашені різьбленням. Берінг відправив на острів натураліста Стеллера у супроводі козака Лепехіна. Стеллер провів на березі 10 годин, за цей час він оглянув оселі індіанців, склав опис близько 160 видів місцевих рослин, а також опис деяких представників фауни (тюленів, китів, акул, морських бобрів, лисиць, кількох видів птахів, у тому числі чубату сойку , що згодом названу його ім'ям).
Учасники експедиції поповнили запаси прісної води, і 21 липня о 6-й годині ранку відійшли від цього місця. На карті вони помітили назву цього місця «мис св. Іллі», оскільки воно являло собою довгу смугу землі, що виступає, а за календарем день, в який вони прибули до цього місця, був позначений днем св. Іллі. Пізніше, вже у 19 столітті, острів отримав назву Каяк.
3 Острови Шумагіна
Експедиція продовжила шлях, рухаючись на захід. До кінця серпня учасники експедиції стали сильно хворіти на цингу. Запас прісної води потроху добігав кінця, і було вирішено знову пошукати землю. 29 серпня екіпаж «Святого Петра» побачив землю з півночі, а 30 серпня кинув якір між кількома островами. Острови позначили Шумагінськими, оскільки там було поховано першого померлого члена команди, під прізвищем Шумагін.
Незважаючи на погану якість води, було прийнято рішення запастись їй у максимальних кількостях. На це пішов цілий день. Вночі учасники експедиції помітили вогонь на березі невеликого острова. Наступного дня була підготовлена шлюпка, і шестеро людей, включаючи перекладача, вирушили на острів. Вони відпливли від судна вранці і благополучно досягли острова, там вони знайшли багаття, в якому ще не згасло вогонь, але люди вже зникли.
Зустріч росіян з алеутами (рисунок Свена Вакселя)
Після дослідження острова екіпаж знову вийшов у море, проте змушений був повернутися, оскільки розігрався південно-західний шторм, що супроводжувався сильною зливою. 5 вересня вони знову намагалися вийти у відкрите море, але через сильний південно-західний вітер змушені були знову повернути назад. Однак ці зволікання дозволили учасникам експедиції познайомитися з місцевими жителями. З одного з довколишніх островів вони почули голоси та крики людей і побачили розведене там багаття. Незабаром з'явилися дві невеликі байдарки, зроблені з тюленьих шкур. У кожній байдарці сиділо по одній людині. Вони підпливли до Святого Петра і жестами запрошували вийти до них на берег. На берег було послано трьох членів екіпажу. Так відбулася перша зустріч із місцевими жителями – алеутами.
4 Острів Берінга
Зворотний шлях був важким. Тумани та шторми ускладнювали рух судна. Закінчувалися вода та провіант. Цинга зводила людей. «Святий Петро» дрейфував морем до 4 листопада, коли о 8 годині ранку екіпаж корабля побачили землю — високі гори, вкриті снігом. Наблизився до землі корабель уже з настанням темряви. Надвечір почав посилюватися вітер. «Св. Петро» кинув якір недалеко від берега, але ударом хвилі його зірвало з якоря і перекинуло через рифи в глибоку бухту біля берега, де хвилювання не було таким сильним. Судно було сильно пошкоджене, але змогло стати на якір.
6 листопада екіпаж судна почав висаджуватись на берег. Протягом майже двох тижнів здоровіші учасники експедиції переправляли на берег хворих товаришів. Берінга на ношах перенесли до спеціально підготовленої для нього землянки. Під час висадки померло дев'ятеро людей. 28 листопада пакетбот штормом, що стояв на якорі, був викинутий на берег. Цій події моряки не надали великого значення, оскільки були впевнені, що знаходяться на Камчатці і зможуть налагодити зв'язок з місцевими жителями. Проте відправлені Берінгом на розвідку учасники експедиції, піднявшись на гору, встановили, що місце їхньої висадки — безлюдний острів. Земля вся була вкрита снігом, з гір випливала невелика річка з чудовою прісною водою, на березі не росло жодного лісу. Зимувати довелося у землянках, накритих брезентом.
Капітан Вітус Берінг помер 6 грудня 1741 року. Пізніше цей острів буде названо на його честь. Тих, хто залишився в живих моряків, очолив Свен Ваксель. Переживши зимові бурі та землетруси, команда змогла дотягнути до літа 1742 року. На острові можна було полювати на песців, каланів, морських корів, а з приходом весни. морських котиків. Полювання на цих звірів було дуже легким, бо вони зовсім не боялися людини. Навесні 1742 року було розпочато будівництво невеликого одномачтового судна із залишків напівзруйнованого «Святого Петра». Серед морських офіцерів спеціаліста із суднобудування не виявилося, бригаду корабелів очолив козак Сава Стародубцев, суднобудівник-самоучка, який під час будівництва експедиційних пакетботів в Охотську був простим робітником, а пізніше був взятий у команду. До кінця літа новий «Св. Петро» було спущено на воду. Він мав набагато менші розміри: довжина по кілю – 11 метрів, а ширина – менше 4 метрів.
Смерть Вітуса Берінга
46 людей, що залишилися живими, в страшній тісноті вийшли в море в середині серпня, вже через чотири дні досягли узбережжя Камчатки, а ще через дев'ять днів, 26 серпня 1742, вийшли до Петропавловська.
«Святий Павло» під командуванням Чирикова 15 липня 1741 досяг землі біля берегів Америки в районі 55 ° 11 "пн. ш. і 133 ° 57" з. д. Не знайшовши відповідного місця для стоянки судна, експедиція продовжила шлях і 17 липня зупинилася на широті 57 ° 50 ". На берег була відправлена шлюпка з десятьма матросами для розвідки околиць і відшукання місця для стоянки. Протягом кількох днів на судні чекали повернення групи , а потім на їх пошуки вирішено було відправити боцмана з двома теслями. Ця група також не повернулася назад. серед екіпажу не було жодного здорової людини. Моряки вмирали один за одним. Був хворий і Чириков, а з 20 вересня він не міг вийти з каюти. Управління судном перейшло до штурмана Єлагіна. Вранці 6 жовтня штурман нарешті помітив вдалині берег Камчатки, а 9 жовтня корабель став на якір в Авачинській затоці.
Перезимувавши в Авачинській губі і оговтавшись від хвороби, на початку літа 1742 Чириков з членами екіпажу «Святого Павла», що залишилися живими, знову вирушив у плавання до берегів Америки. Експедиції вдалося дійти до західного острова Алеутської гряди (острова Атту), але сильні вітри та туман не дозволили продовжити плавання. На зворотному шляху пакетбот пройшов на відстані видимості повз остров, на якому знаходилися моряки з «Святого Петра», що зазнав катастрофи. 1 липня 1742 року Чириков повернувся на Камчатку, звідки учасники експедиції попрямували до Охотська.
Географічна експедиція, здійснена російськими моряками на другий чверті XVIIIстоліття вздовж арктичного узбережжя Сибіру до Японії та Америки.
В експедиції брали участь 9 морських та сухопутних загонів, перед якими були поставлені різні завдання: дослідження арктичного узбережжя Сибіру, Курильських островів, складання докладних географічних, етнографічних та геологічних описів великих територій від оз. Байкал до узбережжя Тихого океану, а також розвідка морських шляхів до Японії та Америки. Плануванням експедиції займався датський мореплавець В. Берінг. Його проект було схвалено Сенатом. Загалом в експедиції взяло участь кілька тисяч людей, із них 550 увійшли до дослідних загонів. Спеціально для плавання було збудовано кілька кораблів. Саме морська частина експедиції отримала назву Великої Північної експедиції, оскільки поставлені їй завдання були воістину грандіозні.
Метою загону на чолі з Берінгом став пошук шляху до Північної Америки. Для цього влітку 1740 було побудовано два пакетбота «Святий Петро» і «Святий Павло», перший з них очолив сам капітан-командор, а другий - його багаторічний помічник А.І. Чириків.
Трагічна загибель В.Берінга та удача А.І. Чирікова
За вказівкою В. Берінга до берегів Камчатки було відправлено корабель «Святий архангел Гаврило» на чолі з І.Ф. Єлагін для підготовки бази. Єлагін успішно впорався з поставленим завданням: було збудовано склади та житлові приміщення. Незабаром до Авачинської бухти прибули берингівські «Святий Петро» та «Святий Павло», через що засноване поселення було названо Петропавлівським острогом (згодом Петропавловськ-Камчатський). Потім експедиція досягла узбережжя Аляски, відкрила частину Шумагінських та Алеутських островів. Після зимівлі було нове мореплавання двох кораблів, що стало останнім для В. Берінга. Через негоду кораблі втратили одне одного. Екіпаж, який страждав від нестачі продовольства на чолі з Чириковим, все-таки знайшов шлях назад і дістався Камчатки. Тим часом «Святий Петро» Берінга досяг узбережжя Північної Америки, але незабаром потрапив у найжорстокіший шторм, який тривав кілька тижнів, серед моряків спалахнула цинга. Корабель отримав тяжкі пошкодження, але, зрештою, йому вдалося досягти берега, де В.Берінг так і не зміг пережити зимівлю, померши в грудні 1741 (острів згодом отримав його ім'я). З 77 чоловік вижити вдалося лише 46. З залишків корабля було збудовано невелике судно, у якому лише серпні 1742 р. морякам вдалося досягти Петропавлівського острогу. У 1743 р. діяльність Другої Камчатської експедиції була припинена.
Інші мандрівники та результати окремих експедицій
Серед інших учасників експедиції була ціла плеяда видатних російських мандрівників. Можна згадати природодослідника С.П. Крашенніникова, зарахованого в другий науковий загін. У 1733-1737 pp. він збирав ботанічні, етнографічні та інших. матеріали у Сибіру, потім вирушив до берегів Камчатки, де його судно зазнало аварію корабля. До 1741 р. досліджував Камчатку найдокладнішим чином, ставши багато в чому першовідкривачем краю.
В експедиції також взяли участь полярні мореплавці брати Д.Я. та Х.П. Лаптєви, що досліджували узбережжя Північного Льодовитого океану. На честь визнання заслуг братів їхнім ім'ям було названо море. Під керівництвом Х.П. Лаптєва також служив С.І. Челюскін, який описав північно-західне узбережжя Таймирського півострова, виявивши при цьому його північну частину, яка пізніше отримала його ім'я (мис Челюскіна).
В результаті діяльності Другої Камчатської експедиції вперше було зроблено опис окремих ділянокузбережжя Північного Льодовитого океану, Камчатки, відкриті та нанесені на карту Південні Курильські та частково Алеутські острови, доведено відсутність будь-яких земель між Камчаткою та Північною Америкою та підтверджено існування протоки між Азією та Америкою. Було зібрано серйозний науковий матеріал з етнографії, геології, серйозно уточнено географічні карти регіону.
На жаль, через пожежу в Тобольську в 1787 р. постраждали багато матеріалів, отримані під час експедиції, але нині продовжуються дослідження, присвячені їй.