Найсмішніші анекдоти до сліз, свіжі на сьогодні анекдоти найкращі в інтернеті.
Вчитель каже школяру:
— Завтра хай прийде до школи твій дідусь!
Ви хочете сказати, тату?
— Ні, дідусю.
Я хочу показати йому, які помилки робить його син у твоїх домашніх завданнях.
Економічний виш.
Триває іспит.
Голос студента:
— Скажіть, а ви іменинникам не робите знижки?
Викладач, цілком серйозно:
— Звісно роблю!
Можу скинути кілька балів!
Один учитель скаржиться іншому:
— Ну і клас мені трапився тупим.
Пояснюю їм теорему, не розуміють.
Вдруге пояснюю,
- Не розуміють.
Втретє поясню,
Сам уже зрозумів, а вони все одно не розуміють.
На уроці класичної літератури.
Вчителька:
— Хто може навести приклад мови, якою ніхто сьогодні не говорить,
Yо яка є фундаментом інших мов?
Вовочка:
- XML.
Шкільний анекдот дня найсмішніший
Студент спочатку не розуміє, а потім звикає.
Вчитель проводить у другому класі досвід із електрикою.
Монтує якусь схему на столі.
З задньої парти голос:
- А не збaне?
Та ніби не повинно.
- Хто сказав?!
Вчителька:
— Діти, скільки п'ять помножитиме на п'ять?
Діти хором:
- Сімдесят!
Ну що ви, діти!
— П'ять п'ять буде 25, ну 26, ну 27,
У крайньому випадку 28, але не 70!
У школі вчитель каже дітям,
Стати тим, хто вважає себе дурнем.
Встає лише Вовочка.
Вчитель:
— Ти, що вважаєш себе далекою людиною?
Вовочка
— Ні, просто незручно якось, що ви стоїте один!
Вчителька каже батькові учня.
— Ви знаєте, що ваш син знає багато непристойних пісень.
Батько учня:
— Він їх що, співає?
Вчителька:
— Ні, насвистує.
Вчителька запитує Вовочку:
— Хто такий Євген Онєгін?
Не знаю.
- А Чацький?
Не знаю.
— Так, значить, ти у нас нікого не знаєш.
Чому нікого?
— Шварценеггера, наприклад, знаю, Сільвестра Сталлоне, Чака Норріса, Майкла Джексона.
І з цими знаннями ти збираєшся жити у Росії?
- А де це?
Мамо, мене всі в школі дражнять жадібною!
– Ну, назви, мені їхні прізвища!
Якщо ти даси мені сто карбованців, я назву тобі їх усі!
Вовочка повернувся зі школи.
Батьки відкривають щоденник:
У ньому двійка закреслена і стоїть четвірка.
- Це що таке?
Вовочка відповідає:
- Вчителька сказала:
Хто хоче може виправити.
- Я й виправив.
Тату, а чому багатокрапка це всього три точки?
— Тому що синку, три це вже чимало!
Школяр зрадів:
- Так?!
Тоді дивися!
І дістає щоденник із суцільними трійками.
Короткі анекдоти про школу та вчителів пристойні
Щоб діти все схоплювали на льоту, навчайте їх у літаку.
Директор школи каже завучу:
– Може, нам у школі курилку відкрити?
Адже однаково діти курять.
- Та навіщо?
Нехай краще курять у шкільному барі!
Директор знайомить з класом нову вчительку:
— Діти, це ваша нова вчителька.
Сподіваюся, вона вам сподобається.
Вовочка:
- Так, фігурка нічого.
Директор гордо/
- Особисто вибирав!
На уроці математики.
Вчителька ставить питання Вовочці:
— Вовочка, якщо три кілограми яблук коштують тридцять карбованців,
Що потрібно зробити, щоб дізнатися, скільки коштує один кілограм?
Той, не довго думаючи, відповідає:
- Подивитися на цінник!
У грузинській школі:
- Вано! Скажи мені, скільки буде двічі по два?
Сусід по парті підказує:
- Сем!
Вано:
- Сем.
Вчитель:
- Неправильно Вано.
Сідай, два!
Вано сів.
За мить лунає тихий стогін.
Вчитель:
- У чому діло, Вано?!
Вано витирає кинжал об рукав:
— Брехуна зарізав!
Вчитель:
— Ще раз заріжеш, виганяю з класу!
Судячи з зарплати вчителів, наш уряд складається з мстивих двієчників.
Ходив з дівчинкою до садка в одну групу, до школи в один клас, до інституту в одну групу… В однокласниках дивлюся – їй 27 років, а мені 38…
За оцінками у шкільному журналі легко визначити місячний циклкожної вчительки.
Якщо зайти до школи у спортивній формі та зі свистком на шиї, можна легко роздобути міцних десятикласників, щоб вони перевезли тобі меблі.
Запам'ятай 3 правила:
1. Не відступай.
2. Не здавайся.
3. Не з дієсловами пишеться окремо.
Найдовший сон зареєстрований на уроці історії, учень заснув на 15 столітті, а прокинувся о 18-й.
21:00 – саме в цей час діти зізнаються батькам, що завтра до школи потрібно принести виріб, доповідь із фотографіями та пироги на чаювання.
Ідучи з уроку, хлопчик Федя так сильно грюкнув дверима, що з уроку пішов і Вася, який сидів на підвіконні.
Запис вчителя у шкільному щоденнику Дарії Донцової: «З біології підготувала доповідь. Читаю вже третій тиждень. Сподіваюся вбивця не зебра ... »
З розмови із дівчиною.
– Куди збираєтесь надходити?
– До інституту економіки імені Жмента!
– Вибачте, можливо, економіки та менеджменту?
- (Після недовгого і невпевненого роздуму): Ні, в інститут імені Жмента!
За підсумками року " Найкращим вчителем” був знову визнаний батьківський ремінь із пряжкою!
Хлопчик із прізвищем Гоаграмакіїшкірян дуже рідко виходить до дошки.
- Ну що, знову до школи, так? АХХАХАХАХХА! – Два гамбургери та середню колу будь ласка.
За статистикою, кожна третя кішка мріє після смерті стати скелетом у кабінеті біології.
Багато військових та політичних експертів вже зникають з інтернету. Вони йдуть до школи.
Цього року у Чеченській Республіці 1500 випускників закінчать школу з п'ятірками, 2000 – з четвірками, і одна – з чоловіком-начальником РВВС.
– А де корова моя кохана?
- Ти що, Михайле! 20 років уже минуло.
– То я й питаю, де корова моя?
– Та ти що, Михайле! Корови 8 років мешкають.
– І де корова?
- Ти в якій науці сильний? У зоології чи в механіці?
– У механіці.
- Зламалася твоя корова.
- Вовочко, чому ти прийшов до школи з кішкою? – Тому що я чув, як тато сказав мамі: “Я з'їм цю кицьку, коли діти підуть до школи”.
- Доброго дня! Ви додзвонилися до військкомату. Якщо хочете служити в армії, натисніть "зірочку", якщо ні - "грати"...
Коли я був маленьким, мій батько відплив на човні далеко від берега і викинув мене за борт. Я доплив до берега і написав на батька заяву до міліції. Так я навчився писати.
Сторінки: 2
Мам, незабаром батьківські збори, і я хотів би анонсувати інформаційні атаки, що готуються на мене.
Вчитель на уроці математики:
- Вова, якщо ти знайшов сто карбованців у своїй правій кишені і десять карбованців у лівій...
- Значить, я вдягнув чужі штани.
На уроці російської вчитель прочитав словосполучення "кинути рукавичку". І спитав:
– Що означає ця фраза?
Ваня підняв руку і сказав:
- Ну, це означає – викликати на дуель. Наприклад, Онєгін кинув рукавичку Ленському...
Їх шкільного твору:
"Домашні щури дуже милі, якщо вони не заводяться самі".
Чому ти вириваєш сторінки з підручника? - Запитує вчителька у маленької Еліночки.
- А я не все вириваю, тільки прочитані, щоб не помилитися і не читати те саме двічі.
Вчитель на уроці розповідав дітям, з чого роблять бавовняні, вовняні та інші тканини. Коли йому здалося, що всі зрозуміли, він спитав у Кості:
- Розкажи нам: з чого пошиті твої штани?
- З маминої спідниці, - відповів той.
Перше вересня вчителька звертається до учнів:
- Хлопці, у вас ще є питання?
Вовочка піднімається:
- Клавдія Омелянівно, а коли канікули?
Біля школи стоїть Петя і голосно плаче.
Перехожий запитує:
- Що трапилося? Чому такі сльози?
- Через проклятий ревматизм...
- Бідолашний! Такий маленький, а вже ревматик.
- Ні, я не хворий, просто в диктанті написав "ривмотисм".
Судячи з зарплат, розумієш, що найважливіші предмети в школі – це уроки фізкультури та співу.
Зі шкільного твору: "Зебра - це кінь, який гуляє в піжамі".
На уроці географії до дошки викликали Машу. Вона розповіла про тварин Південної Америки. Коли дівчинка перестала відповідати, вчителька звернулася до Артема:
- Артем, задай Маші додаткове запитання.
Артем спитав смартфон, у який грав під партою, приголомшено подивився на Машу і запитав:
- Що називається параболою?
Вчитель запитує клас:
- Діти, який птах не в'є гнізд?
- Зозуля, - відповідає Гена.
- Чому?
Вчитель каже школяру:
- Завтра нехай до школи прийде твій дідусь!
- Ви хочете сказати - батько?
- Ні, дідусю. Я хочу показати йому, які помилки робить його син у твоїх домашніх завданнях.
Хочете у житті змін?
Ідіть працювати до школи!
Там зміни кожні 45 хвилин.
І вчителі щодня пишуть:
"КЛАСНА РОБОТА"!
Скоро! У всіх квартирах країни!
Уроки зроблено...
Мати охрипла...
Син оглух...
Сусіди вивчили все напам'ять.
Собака переказав.
Тільки дуже мужні люди вибирають собі професію вчителя.
Тому що вони мають до пенсії ходити до школи.
Адже в школі так було. У молодших класах смикнув дівчинку за кіску, то вона тобі подобається. А якщо портфелем по голові – це вже Любов.
Чого ти плачеш?
- Та книжка сумна...
- А що за книжка?
– Алгебра.
21:00 - Саме в цей час діти зізнаються батькам,
що завтра до школи потрібно принести вироб,
звіт з кольорових фотографій і пироги на чаювання.
Іспит з літератури.
Питання: Перша жінка-льотчиця Росії?
Відповідь: Баба-Яга!
У тебе є улюблений урок?
- Ага.
- Який?
– Останній.
Раніше я думав, що вчити уроки – це найжахливіше у світі заняття. Не-е-є! Найстрашніше заняття - це вивчати уроки зі своєю дитиною.
Ооо, незабаром розпочнуться батьківські збори.
Вхід безкоштовний. Вихід у сутінках – платний.
Я не зробив домашньої роботи, бо втратив пам'ять.
- І чи давно це в тебе почалося?
– Що почалося?
Вчитель:
- Які природні явища бувають узимку?
- Сніговики!
Анекдоти про школу та вчителів.
Тільки перестав смикатися око, а вже знову перше вересня.На передачі "Найрозумніший" на запитання "Морківка, цибуля, картопля, "Лексус". Що зайве?" п'ятикласник відповів: "Морковка, цибуля, картопля!"
Школярі думають, що в інституті вчитися краще, але тільки студенти знають, що найкомфортніше в садочку!
Ні, це занадто! Сьогодні ти забув і зошити, і підручники! Знаєш, як звуть солдата без зброї?
– Знаю. Генералом!
Алло! Три години ночі! Хто ви?
- Це тато вашого учня, Олено Василівно. Ви спите?
- Звісно!
- А ми каштани пиляємо, жолуді до картонки приклеюємо - готуємо виріб на конкурс "Прощавай осінь"...
На уроці зоології:
- Чому людиноподібна мавпа так називається?
Учень:
- Тому що вона походить від людини!
Вчора мені зателефонували зі школи і сказали: "Ваш син постійно бреше". Я відповів: "Скажіть йому, що в нього добре виходить: у мене немає сина".
На уроці.
- Придумай пропозицію з чисельним три.
– Моя мама працює на трикотажній фабриці.
– Нормально! Вчора одержав один плюс шість мінус чотири.
1-й клас. Вчителька:
- Отже, діти, що відклали всі свої смартфони-телефони, вистачить переписуватись, сьогодні нам потрібно вивчити букву "А".
Твір - опис картини Ф.П. Решетнікова
"Знову двійка!" учня 5 "А" класу.
Перед нами картина Ф.П. Решетнікова "Знову двійка!" Головний геройкартини хлопчик Митя. Його вік близько десяти років. Він із портфелем у руках, у портфелі ковзани. Має дуже сумний вигляд. Світле волосся, він у пальто, пальто пошарпане з білим коміром. Він стоїть боком. Він у черевиках та у чорних штанях.
Мати одягнена, на голові синя хустка, на ній рожева сорочка, червоний фартух і чорна сукня. На ногах чорні капці. Сестра одягнена у шкільну форму. На ній чиста і випрасувана піонерська краватка. Поруч із нею стоїть коричневий портфель. Молодший брат у синьо-білій кофті та у коричневих штанях. Він на червоному велосипеді і посміхається. Собака радісно кидається до Миті і хоче його пестити. Пес чорно-білий і є трохи руденького.
Кімната маленька та жити в ній тісно.
Дуже соромно та сумно приносити додому двійку.
Діти писали на уроці твір на тему "Ферма". Петя написав: "У корівниках коровам дуже добре. Вони вкриті черепицею та добре обладнані".
На уроці російської мови:
- Просклоняй по відмінках слово "книга".
- Називний - що? - Книга, родовий - з чого? - з паперу!..
Оленка, якого відмінювання дієслово "вчити"?
– Першого.
- А як подумати?
– Другого.
- То якого ж?
- Третього!
Володю, коли ж ти виправиш свою двійку?
- Не знаю, тату, адже журнал зберігається в учительській!
На уроці географії.
- Слава, де зустрічається вода у природі?
- Ви ж самі сказали – у природі.
Юро, чому ти спізнився на урок?
- Я випадково впав у калюжу і повернувся додому, щоб переодягнутися, а заразом і пообідати.
Вчитель розповідає хлопцям про Кенію, про її спекотний клімат.
Учень:
- Значить, там суцільне літо?
- Так.
- Щастить же їхнім дітям - суцільні канікули!
Славику задали додому складні завданняпо математиці. Мама почала йому допомагати.
Наступного дня син приніс зі школи трійку за роботу.
- Не хвилюйся, мамо! – весело сказав він. – Інші батьки взагалі двійки отримали!
Мама, вчора вчителька відправила Льошу додому.
- Чому?
- Він прийшов до школи невмитим.
- Так йому і треба!
- А сьогодні весь наш клас не вмивався!
Толік, чому тобою знову незадоволений учитель? Що ти ще вчора накоїв?
- Учора? Нічого не накоїв. Я навіть у школі не був.
Вчителька російської дає Васі завдання:
- Придумай пропозицію з приводом "на".
– Корова залізла на дерево! – відповідає Вася.
- Навіщо? – дивується вчитель.
- Щоб був привід "на"!
Розмовляють дві мами другокласників:
- Ти своєму синові математику зробила?
- Так.
– Дай списати.
Васю, твоє домашнє завдання, Опис собаки, дослівно збігається з роботою твоєї старшої сестри Каті. Як це розуміти?
- А що тут незрозумілого? Адже в нас удома лише один собака.
Вчитель географії приходить до лікаря.
- Що у вас болить? - Запитує лікар.
– Нога.
– Де?
- На північний схід від п'яти.
Зі шкільних творів:
Андрій Болконський часто їздив подивитися на той дуб, на який він був схожий на дві краплі води.
На боротьбу з Гулівером піднялися всі ліліпути від малі та великі.
У цей список ми праворуч додаємо, а зліва запихаємо.
Незабаром Маресьєв навчився літати на протезах.
Урок хімії. Вчитель:
- Які речовини не розчиняються у воді?
Учень, не замислюючись:
– Риби!
Батько перевіряє зошит сина:
- Я щось не розумію: написано "Класна робота", а стоїть двійка!
Мамо, мене всі в школі бруднять - обзивають шампунем!
- Спокійно, ну не реви, чуєш, Шварцкопф?
Зі шкільних творів.
Собака сидів у дворі, а навколо нього стояла велика будка.
Телята були ще дурними, неосвіченими.
Вовк був голодний, як звір.
Андрій Соколов народився на благо Батьківщини.
Пройде час, і Катерини обох статей об'єднаються і зметуть із землі темне царство. Так воно і сталося.
Інакше в цій ситуації надходить Морозко. Він, не замислюючись, вихоплює револьвер і стріляє три рази на повітря, а потім падає вбитим.
Корчагін навіть у ліжку робив революцію.
Нилівна працювала на фабриці, вдома її бив чоловік.
Коли Половцев зняв папаху, на голові у нього був голий череп, вкритий рідким волоссям.
Жухрай вчив Павку: "Битися взагалі не шкідливо, треба тільки знати, кого бити і за що бити". Після цього визначився прямий шлях Павла до комсомолу та Червоної Армії.
П'єр Безухов – натура емоційна.
Пролетаріат взяв владу для того, щоб дати можливість усім відчути, як погано жилося до революції.
Онєгін був дуже нелюдимий, тому коли до нього приїжджали гості, йому завжди подавали коня до заднього проходу.
З вуст учителів.
Якби я не зробив цього зауваження, то ви здивувалися б, якби я його не зробив.
Давайте помалюємо вектор невидимо.
Голубки мої! Якщо ви першого березня весь тиждень спізнюватиметеся...
Працюватимемо від протилежного. Чи тут вам все неприємне?
Спочатку перевіримо на ділі, а потім побачимо, як це працює.
Квитки різні. Одному може дістатися легше, а другому простіше.
Де треба, поставте свої ініціали у потрібному відмінку.
Вчителька викликає до школи Коліного тата:
- Ваш син намалював такого павука, що я трохи непритомніла.
У дворі розмовляють хлопчики:
- Тобі у школі який предмет найбільше подобається?
- Дзвінок.
- Здорово! І мені теж! Виходить, що ми справжні друзі!
Навчальний рік – це як вагітність. Триває дев'ять місяців, а нудити починає вже з другого тижня.
Після першого шкільного дня Діма прийшов додому тихий та мовчазний. Батьки стривожені:
- Сину, чому ти мовчиш? - Запитує мама.
- Та ось молодість згадую, - сумує Діма.
Батьки весь вечір намагаються змусити сина робити уроки. Іван вигадує то одну причину, то іншу. Зрештою, у батьків закінчується терпець, і вони самі сідають хлопчика за письмовий стіл.
Син вигукує, мало не плачучи:
- Ваня, напиши! Ваня, прочитай! Ваня, вивчи! Ваня, порахуй! А жити колись?!
Тату, я знову в школі скло розбив...
- Тьху, не школа, а оранжерея якась!
ВИПИСКИ ЗІ ШКІЛЬНИХ СПОЛУКІВ:
У Онєгіна було важко на душі і він поїхав до Тетяни полегшитись.
Ленський вийшов на дуель у панталонах. Вони розійшлися і пролунав постріл.
Човен нахабно приставав до берега.
Він узяв ножа і застрелився.
Папа Карло вирубав Буратіно.
Так як Печорін - людина зайва, то й писати про неї - зайва трата часу.
Онєгін подобався Байрон, тому він і повісив його над ліжком.
У двір в'їхали два коні. Це були сини Тараса Бульби
Тургенєв показав жінку більш розширеному вигляді.
Якщо ти добре навчатимешся, Петре, ми з татом купимо тобі комп'ютер! – обіцяє мама.
- А як не буду? – цікавиться хлопчик.
- Тоді ми з мамою купимо тобі піаніно! – заспокоює сина батько.
Двоє школярів розмовляють під час зміни:
- Писали зараз контрольну з анатомії. Санька отримав двійку.
- За що?
- Шпаргаліл. Вчителька впіймала його, коли він вважав у себе ребра.
На уроці історії.
- Якою подією знаменний 1799?
- Народився Пушкін.
- А 1812-й?
- Пушкіну стукнуло 13 років!
Діалог на іспиті.
- Що таке кінська сила?
- Це сила, яку розвиває кінь зростом один метр і вагою один кілограм.
- Де ж ви такого коня бачили?!
- А її так просто не побачиш. Вона зберігається в Парижі, в Палаті Мер і Терезів.
Сидоров, назви домашнього четверого друга.
- Ліжко!
Контрольна. Вчитель уважно стежить за учнями і іноді виганяє тих, хто списує.
До класу заглядає завуч.
– Що, контрольну пишемо? Тут, мабуть, повно любителів списувати!
- Ні, любителі – вже за дверима, – відповідає вчитель. – Тут залишилися лише професіонали.
Я нещодавно на шкільних змаганнях пробіг два кілометри за одну хвилину!
- Брешеш! Це ж швидше за світовий рекорд?!
- То я знаю коротку дорогу!
Я віддав школі 10 років життя, а вона навчила мене всього двом речам: пісати та рахувати.
Абстрактне поняття - це те, що не можна доторкнутися, але про що можна подумати. Хтось може навести приклад?
- Так. Розжарене залізо.
Студент на екзамені:
- Я не вважаю, що заслужив на таку низьку оцінку.
Екзаменатор:
- Я теж, але оцінки нижчі, на жаль, немає.
Мар'їванно, я не зміг учора доїхати до школи, бо в тата машина зламалася.
- То приїхав би автобусом, у чому проблема?
- Але ж у нас немає автобуса...
Абітурієнток з ім'ям-по-батькові Мар'їванна беруть до педагогічного університету без іспитів.
Вчитель:
- Які подвиги ви здійснили у своєму житті?
- Якось я підняв руку на уроці математики.
Тобі подобається ходити до школи?
- Так, тільки годинник між ходьбою - найнеприємніший.
Запис у шкільному щоденнику:
"Ваша дитина ковтає закінчення слів".
Відповідь батьків: "Знам, лай".
Зі шкільного твору: "Пінгвіни - це потовсті ластівки".
Вчитель сказав, що я дуже погано знаю математику і поставив мені в щоденнику якусь цифру...
Йде контрольна з математики. На першій парті сидять двоє учнів: один - відмінник, інший - двієчник.
Вчителька заглядає до них у зошиті:
- Це що таке?! Чому Ви вирішуєте один варіант?
Двієчник піднімає голову:
- А яка різниця? Відповіді все одно різні виходять!
Вчителька літератури так давно працює в школі, що багато хто думає, ніби Пушкін на дуелі стрілявся саме через неї.
3000 рік. Урок російської мови.
- Діти, запам'ятайте головне правило пунктуації: після смайлика кома не ставиться!
Учень на уроці:
- Я не вважаю, що заслужив на таку оцінку.
Вчитель:
- Я теж, але нижче, на жаль, уже нема.
Учень відповів на п'ятірку. Вчитель просить щоденник.
– А я його вдома забув, – каже учень.
- Візьми мій! - шепоче сусід.
Вчителька говорить на уроці:
- Діти, а ви знаєте, що в холоді всі предмети стискаються, а в теплі навпаки збільшуються в розмірі? Хто може навести приклад із життя?
Маша тягне руку:
- Літні канікулитривають довше за зимові!
Вчитель:
- Хлопці, скажіть, якого числа слово штани: єдиного чи множинного?
Учень:
- Зверху – єдиного, а знизу – множинного.
А мені сьогодні на уроці щастя привалило!
– Яке?
- Вчителька хотіла поставити мене в кут, але всі кути виявилися зайнятими.
Одну дуже товсту дівчинку перевели до іншого класу, після чого школа нахилилася в інший бік.
Після іспиту:
- Здав?
– Здається, здав.
- А що питали?
– Та я не зрозумів. Англійською ж питали...
Зі шкільного твору:
"Тихо навшпиньки слон крався по посудній лавці".
Вчитель:
– Які явища природи бувають узимку?
- Сніговики...
На уроці географії вчителька запитує учня:
- На що схожа мапа Італії?
– На гумовий чобіт.
- Правильно, на чобіт. А чому гумовий?
- Тому що Італія з усіх боків оточена водою.
Коли вчитель мовчить, краще не перебивати його.
Вчителька влаштовує перекличку:
- Іванов?
- Тут!
– Петров?
- Тут!
- Тридцять цуценят?
Встає учень.
- Та Зощенків я!
Зі шкільних творів: "Тетяна написала Онєгіну лист із освідченням у коханні, але той одразу відправив його до спаму".
Школярів попросили допомогти у розповсюдженні лотерейних квитків.
Кожному дали по 20 шт. Хлопці розійшлися додому. Один із них дуже швидко повернувся і гордо заявив:
- Я всі квитки продав! Усі двадцять взяли в одному будинку.
– І як тобі це вдалося?
- Мене вкусив їхній собака.
Вчитель попереджає учнів:
- Ніколи не можна цілувати тварин. Це дуже небезпечно. Хто може навести приклад?
- Я, - підводиться один хлопчик. - Ось моя тітка весь час цілувала свого пуделя.
- І що ж?
- Пудель захворів.
Діти, що вийде, якщо 8 розділити навпіл?
- Якщо розділити горизонтально – то два нулі, а якщо вертикально – то дві трійки.
Сашко, як у тебе справи з математикою? - Запитує батько.
– Нормально! Учора одержав вісім мінус п'ять плюс два.
Викликає вчителька Жениного тата:
- Ваш син намалював на моєму столі такого павука, що я ледь непритомніла.
- Це що! Він у нас у ванній такого крокодила намалював, що я через намальовані двері вискочив!
Зі шкільного твору:
"Домашні щури дуже милі, якщо вони не заводяться самі".
Юрко, назви чотирьох свійських тварин, - просить учитель.
- Собака та три цуценята! - Відповідає учень.
Ти чому на уроці спиш? – суворо питає вчитель Соню.
- Я не сплю, просто моргаю повільно, - виправдовується учениця.
Скажи нам, Сашко, які речовини не розчиняються у воді? - Запитує вчителька.
– Риби! – рішуче відповідає учень.
Хлопчики розмовляють на уроці малювання:
- Здорово ти намалював! Молодець! У мене навіть апетит розігрався.
- Апетит? Від сходу сонця?
- А я вирішив, що ти намалював яєчню.
Вчитель запитує Єгора:
- Як звати трьох богатирів із картини Васнєцова?
- Атос, Портос та Араміс, - відповідає Єгор.
Який птах не в'є гнізда? - Запитує вчитель.
- Зозуля, - впевнено відповідає Денис.
- Чому? – просить уточнити вчитель.
- Тому що вона сидить у годиннику.
Вчителька суворо запитує Андрійка:
– Чому за тебе уроки завжди робить мама?
- А тому, що у тата ніколи немає часу, - відповідає сумний Андрійко.
Кирило, ти вивчив вірш?
– вивчив. Тільки я забув, що воно.
Вчитель:
- Лізо, покажи мені Жовте море.
- Я б показала, але на карті всі моря блакитні.
Молода вчителька скаржиться подрузі:
– Один мій учень зовсім мене замучив – шумить, хуліганить, зриває уроки.
- Невже в нього немає жодної позитивної якості?
– На жаль, є. Він ніколи не пропускає заняття.
Школяр прийшов до магазину годинника.
– У вас є надійний будильник?
– Надійніше нікуди, – відповідає продавець. - Спочатку включається сирена, потім лунає артилерійський залп, і на ваше обличчя виливається склянка холодної води. Якщо це не допомагає, будильник дзвонить до школи та повідомляє, що ви захворіли.
На уроці географії:
– Петров! Я просив показати на карті озеро, а ти поліз на гору.
- Звідси місцевість краще видно!
Вчитель учню:
- НЕ з дієсловом пишеться разом чи окремо?
- Через прогалину!
Вчитель поставив твір на тему: "Якби я був директором школи".
Усі старанно пишуть, тільки Вася дивиться у вікно.
- А ти чому не пишеш?
- Чекаю на секретарку.
Анекдоти про школу, вчителів та учнів.
Вчитель:- Перестаньте передавати один одному записки!
Учень:
– Це не записки. Ми у карти граємо.
- А, ну тоді вибачте.
Юрко просить таксиста:
- Будь ласка, підвезіть мене до школи!
- Вибач, малюку, але я їду зовсім в інший бік.
- Але це навіть краще! – радіє Юрко.
Вчитель запитує учня:
- Назви столицю Норвегії.
- Осло.
- А столицю Данії?
Учень мнеться.
- Ко... - підказує вчитель.
- Козло!
Вчитель запитує:
- Що означає вираз "Дівчина почервоніла до коріння волосся"?
Учень:
- Це означає, що вона пофарбувалась.
Вчитель:
– Яку роль у житті людей відіграють дерева?
Учень:
– Дуже важливу! По них ми дізнаємося пори року!
Хлопчик складає іспит з креслення. Йому потрібно намалювати коло. Він виходить до дошки, бере крейду, і, не відриваючи руки, малює ідеальне коло.
– Як вам це вдалося без циркуля? – дивується вчитель.
– А я з дитинства допомагаю мамі м'ясорубку крутити.
Ти пробіг стометрівку дуже повільно! - каже вчитель фізкультури.
- Ти хоч щось можеш робити швидко?
Учень:
- Так, я дуже швидко втомлююся.
Вчителі запитують:
- Назвіть три причини, з яких ви любите свою роботу:
- Червень липень серпень...
Хлопчик каже бабусі:
- Бабуся, ти нічого не боїшся?
- Немає дорогою!
- Ні слона, ні лева, ні крокодила?
- Ні милий.
- О, тоді ти можеш подивитись мій щоденник…
У класі всі закохані у відмінницю Миловидову.
Розмовляють Петя із Васею.
- Ти не знаєш, коли вона має День народження?
- Ні, але я знаю, коли вона має 8 Березня.
Хлопчик приходить уранці до школи, а школи немає. Тільки двірник на її місці підмітає. Хлопчик запитує:
- А що, уроків сьогодні не буде?
- Ні, школу знесло ураганом.
Хлопчик знову запитує:
- То що, уроків сьогодні не буде?
- Я ж говорю, школу знесло ураганом!
Хлопчик не вгамовується:
- А точно уроків не буде?
- Скільки можна повторювати: ШКОЛУ ЗНЕСЛО УРАГАНОМ!
- Так би слухав та слухав!
Вчитель запитує на уроці російської:
- Який це час: я бігаю, ти бігаєш, він бігає, вони бігають?
Діти - хором:
- Зміна!
Мамо, мені здається, що завтра в школі я виглядатиму білою вороною!
- Та ну, доню, буде тобі каркати!
Вчителька:
- Діти, сьогодні ввечері буде рідкісне явище – затемнення Місяця. НЕ пропустіть! Початок о 20-15.
Вовочка:
- А за якою програмою?
Список використаної литературы:
1. Журнал "Непосида".
2. Журнал "Класний"
3. Газета "Світ дітей та підлітків"
4. Журнал "Міккі Маус".
5. "Веселі шкільні історії та анекдоти." Упорядник Шилова Галина Петрівна.
6. Веселий журнал про тварин "Тошка і компанія".
Читайте дуже смішні анекдоти про школу. Найкращі та найсмішніші анкдоти про школу.
З підручника з російської за другий клас: Конструювання пропозицій; (Яка) (хто) завела нас у цей (який) ліс?
Батько-бізнесмен питає сина:
- Hy як успіхи в школі?
- Чудово! Контракт з п'ятим класом продовжено ще на рік!
Батько лає сина за погану успішність у школі:
- Чому в тебе суцільно трійки з усіх предметів, куди ти поступиш?
Син:
- У мене з географії п'ять, - з образою в голосі.
Батько:
- Значить, будеш за заводом глобуси робити!
Приходить син зі школи додому. Батько запитує:
- Чим сьогодні у школі займалися?
Син відповідає:
- розподілом.
Батько:
- Ну і як?
Син:
- Прекрасно! Твою зарплату за цей місяць поділять порівну директор та
завуч!
Якщо ваш портрет постійно розмальовують діти, малюючи то ріжки, то бороду, то окуляри, то ви - велика людината ваш портрет розміщений у шкільному підручнику.
3000 рік. Урок російської мови. — І запам'ятайте, діти, головне правило пунктуації: після смайлика кома не ставиться…
Мамо, чому на урочистій лінійці всі дівчатка були з величезними гарними бантами, в зухвалих міні-спідницях та білих гольфах, а я знову в цьому строгому коричневому костюмі нижче колін і з безглуздим пучком на голові?!
- Вірочка, ну ти ж директор школи!
Мати - вчительці:
- Ви не вважаєте, що у моєї дівчинки багато оригінальних ідей?
- Так-так, особливо в орфографії.
Не всі знають, що Лев Толстой багато скоротив у своєму творі «Війна і мир». Спочатку він хотів написати роман у 8-12 томів. Але якось уві сні йому з'явилися школярі 231 московської школи і в грубій формі попросили його цього не робити.
Слідчий розслідує випадок зґвалтування прибиральниці у школі.
– Розкажіть, як це сталося?
- Увечері я нагнувшись руками мила підлогу у вестибюлі. І в цей час до мене хтось підкрався ззаду та зґвалтував.
- А чому ви від ґвалтівника не тікали?
- Та ви що! Тікати ЗА ПОМИТОМ?!
Найпростіший і надійніший спосіб стати одним із найбільш друкованих авторів в Росії - написати реферат зі шкільної програми і викласти його в Інтернет для скачування.
Раніше іспити в 9 та 11 класі – радість, квіти, трохи хвилювання. Наразі - кругом поліція, камери, поверхи школи перекриті, у туалет під конвоєм.
Йде урок у школі.
Вчителька каже:
- Діти, Бога немає. Підняли дулю вгору і показали. Усі підняли, тільки одного Мойша немає.
Вчителька запитує:
- Чому ти не показав? Мойша:
- Якщо Бога нема, то кому показувати?
А якщо є - то навіщо псувати стосунки?
У школі виставили оцінки за чверть, дитина, заглядаючи мамі в очі каже: «Адже головне мам, щоб ми були здорові, правда?»
Урок російської мови: - Сидоров, які ти знаєш приставки? - Playstation 4, Nintendo Wii, Xbox360 ...
Шкільний вчитель каже колезі:
- Ні, працювати стало абсолютно неможливо. Вчитель боїться
директора. Директор – інспектора. Інспектор - перевіряльників з міністерства.
Міністр – батьків. Батьки бояться дітей. І лише діти зовсім нікого не бояться…
Батьки на сімейній раді:
- Синку! Ми всі з понеділка починаємо нове життя! Я кину худнути, тато кине курити. А ти?
Ну, а я можу покинути школу.
На уроці малювання школярам задали зобразити порив вітру. Мій син отримав оцінку «відмінно», але його роботу виставляти не стали, оскільки на ній був зображений чоловік (вид зі спини), що стоїть біля стіни, у якого спереду, починаючи з рівня геніталій, вбік відлітав струмінь.
У тебе вища освіта? Чи навіть два? Зроби домашнє завдання зі школярем 4-го класу за сучасними підручниками – відчуй себе ідіотом!
Ваш дзвінок дуже важливий для нас! - Усміхалися технічній тітці Маші школярі, що виходять з класу на зміну.
Стародавнє слов'янське повір'я: хто в ніч на Івана Купала знайде квітучу папороть, той у школі прогулював ботаніку.
Вчителька: - Ось мураха працює цілий день. Діти, а що відбувається згодом? Вовочка: - А потім, Мариванно, якась зараза візьме і розчавить.
Мені, будь ласка, подвійний віскі. - Дівчинко! Це шкільна їдальня! — Ой, вибачте, я замислилась. Компот, будь ласка…
Після довгого просиджування в «Однокласниках» вчителька в школі ставила учням «5+» та малювала сердечки у щоденнику.
СУБОТНИК
Алло, Віро Степанівно? Це ви? У вас все добре? Чи трапилося щось?
- Здрастуйте, Людмило. Все поки що добре, тьху, тьху, доки не сталося, але може, якщо ми з вами вчасно не впораємося.
- Та що сталося? З чим впораємося? Ви мене лякаєте, Віро Степанівно.
- Не лякайтеся Людмило, очі бояться, а руки роблять. Сьогодні директор оголосив нам, що у понеділок буде загальношкільна перевірка міністерського рівня і, швидше за все, прийдуть на відкритий урок до нашого класу. Людмило, у мене надія лише на вас. У класі більш-менш чистота, що могли, то відмили самотужки, навіть фіранки випрали, ось тільки вікна. Ви бачили які у нас вікна?
– Не пам'ятаю вже. А що, брудні?
- То й воно. Їх потрібно відмити і бажано сьогодні години о сьомій – вісім. Зберіть хоча б двох, найактивніших мам та одного тата, адже ще сходи з першого поверху тягнути.
- Але чому я, та й кого я зберу? У сенсі зберу? Та й на роботі я. Можливо нових?
- Людочко, сонечко, адже я не часто вас... а до кого мені ще звернеться, як не до багаторічного і найдосвідченішого голови батьківського комітету. Якщо ми підведемо директора, то він… Ви ж знаєте, яким він може бути? Людмило, голубонько, якщо не можете сьогодні після роботи, то давайте завтра, у суботу. Не дуже рано почнемо, щоб ви всі виспалися. Годинників о десятій. До обіду вже закінчимо. А? Відра є, вся хімія є, рукавички також, навіть халати знайдуться. Ось тільки ганчірки не дуже. Ну як, Людмило, домовились? Організуєте маленький суботник? Не кидайте мене у скрутну хвилину, одна я ніяк не впораюся.
- Ой, Віро Степанівно, взагалі-то, я завтра збиралася ... ну, добре прийду.
Віра Степанівна душевно подякувала і поклала слухавку, а Люда міцно замислилась.
Розіграш? Швидше за все. Але якийсь дивний, та й класна керівниця Віра Степанівна - вчитель ще з радянських часів і людина без гумору, як її можна було втрутити в якийсь там розіграш? Та ще й так натурально зіграла. Може, завтра в школі намічається маленька батьківська пиятика з приводу. Але з приводу чого?
Може справді Віра Степанівна дійшла до ручки і їй більше нема кого просити? Жах. Про часи…
Наступного дня, вранці, коли Людмила в магазині госптоварів розплачувалась за набір ганчір, вона відчула себе максимально безглуздо. Спершу їй хотілося просто загнати Віру Степанівну до чорного списку, щоб ніколи в житті більше не чути її владний і спокійний старенький голос. Але ж треба дізнатися - що це, чорт візьми таке взагалі? Та й ганчірки, як дурниця, вже купила, назад дороги не було.
До приходу Людмили стара вчителька встигла прибрати з усіх підвіконь горщики з квітами і навіть відсунути парти від вікон.
Здрастуйте, Віро Степанівно, рада вас бачити.
- Я теж рада, привіт. А ви що одна? Адже ми домовлялися, що вас буде як мінімум троє.
- Вибачте, Віро Степанівно, але я не вмію ось так як ви просто взяти і подзвонити. Що я їм скажу? Ось якби ви самі. Мене й так ледь відпустив чоловік.
Переодяглися, закатали рукави, увімкнули гучну музику і години за три, цілком непогано впоралися, хоч і втомилися сильно. Особливо зі сходами довелося повозитись, абияк з першого поверху її підняли.
Вимотана Людмила йшла зі школи додому, а питання в голові все стирчало колом. На що, а головне навіщо вона вбила цілий день свого життя? Та ще й вихідний день. Було жахливо прикро і шкода себе. Людмила навіть не наважилася, хоч і готувалася, сказати на прощання, що все, крапка, не дзвоніть мені, мовляв, більше ніколи. Не змогла.
А перед самим будинком зателефонувала стривожена Віра Степанівна і одразу заплакала в трубку:
Вибачте мені, стару дурницю! Вибачте! Чому ви вчора відразу не сказали? Я знаю, мені давно час на пенсію, але без роботи я довго не протягну, та й у математиці у мене склерозу поки що немає. Ох, дурепа я дурниця. Людочко, ваш телефон у мене багато років записаний як "батьківський комітет-Людмила". От і…
- Нічого, не переживайте. Рада була допомогти. Звертайтеся, якщо що.
- Ой, як незручно вийшло. Вибачте. Я навіть не спитала - як ваш, наш, Павлику? Вступив куди?
- Так, все нормально, він першокурсник Мехмата, в тому числі завдяки вам, Віро Степанівно…
Син двоюрідного брата пішов у перший клас.
Коли після першого уроку пролунав дзвінок на зміну, він зірвався з місця і побіг до дверей.
Вчителька його зупинила:
- Давиде, дзвінок створений не для тебе, а для мене. Ти не повинен вставати, доки я не дозволю.
Пояснивши, вчителька відпустила його та інших учнів зміну.
Через п'ять хвилин пролунав дзвінок на другий урок.
Усі увійшли до класу, крім Давида. Він неквапливо прогулювався коридором і розглядав портрети на стіні.
- А ти чого гуляєш, Давиде, дзвінка не чув? - гукнула вчителька з порога класу.
- Розо Михайлівно, ви ж самі сказали, що дзвінок створено не для мене, а для вас.
У Останнім часому суспільстві дуже модно стало дотримуватися моральність. Причому її дотримання відбувається дуже специфічно. (Спсфіссскі, сказав би широко відомий раніше персонаж). Приклад цієї психології явили нам нещодавно російські ЗМІ, які висвітлили найбурхливішу історію вчительки, яка купувала в магазині нижню білизну. І описавшие реакцію обуреної родительки, що дізналася від свого сина про цей воістину хуліганський факт, жахливим своєю цинічністю. Вчителька купує білизну! Куди котиться світ! І невинні янголятко бачать такий жах! Особисто у мене відразу виникає питання - а що робив у магазині спідньої білизни згаданий янголятко? Чи був він один у цьому непристойному місці? Чи з мамою купував труси та інше? Чи сам купував комусь? Просто дивився фасончики? Словом, одні питання, і жодної відповіді. Не з того кінця дотримуєтеся моральності, товариші!
А припустимо, бідна вчителька, захоплена на місці злочину, у душевному сум'ятті тікає без білизни. Що завадить невинному янголятку, що гуляє по магазинах нижньої білизни, вимудритися і побачити вчительку без трусиків, які вона не може купити, щоб не образити моральність підростаючого покоління? І вже тут почнеться таке, що й уявити важко. Особливо за відсутності здорового глузду, коли вчителя, сіяча "розумного, доброго, вічного" будь-яка пастка може цькувати як їй заманеться під приводом захисту моральності. Парадокс ситуації в тому, що про "моральність" дбають ті, хто й гадки не має, що це таке. Саме тому вони вважають аморальним прилюдне придбання білизни. Відкрию вам секрет – навіть королеви носять труси. І ліфчики. І це не аморально. А ось труїти вчительку-ось це справді не комільфо. І гуляти без дорослих магазинами білизни - теж не комільфо. Хоча, можливо, новий Чікатіло з'явився на горизонті? Хлопчика слід перевірити в психіатра, а не вчителькою обурюватися. Втім, судячи зі статей у ЗМІ, мамі юного обдарування огляд у психіатра теж не завадив би.
І гірке питання виникає після сказаного вище. Яким буде суспільство за кілька років, якщо поняття про мораль йому починають диктувати люди, не цілком адекватні?
Яким буде суспільство, що складається з людей, вихованих зацькованими та приниженими вчителями?
ЩО БУВАЄ, КОЛИ НЕ ВИВЧИВ ПАРАГРАФ?
1 вересня День знань. А хіба мало кумедного відбувається у школі? Зібрати нісенітниці зі творів учнів, ляпи спортивних коментаторів – справа проста і звична. А ось «підслухати» за викладачами, теж, виявляється цікаво. У свято пропонуємо вам, дорогі друзі, добірку із фраз вчителів, записаних колекціонером шкільного гумору.
Щоб мене чули, мені так доводиться кричати, що мені вже голос болить!
ОБЖ – розшифровується не Обід буде. Залізно!», а «Основи безпеки життя». Так що припини жувати!
Ну що ти думкою по дошці розтікаєшся...
Мікроби в наш організм потрапляють із руками.
Якщо ти знову не вивчив параграфа, то завтра вранці класний керівник влаштує тобі Варфоломіївську ніч.
Це вам тригонометрія, а не фізика якась, де треба хімічити.
Олю, перестаньте посміхатися – ви не на Тверській!
Класна дошка – це паркан, де можна писати все те саме, але неписьменно.
На фізкультурі: - Синіцине, якщо й цього разу не перестрибнеш коня, то ти занапастиш бідну худобу.
Петров, твоя потилиця мене не збуджує.
Ти тупий зовсім чи частинами?
У дитинстві я теж позіхала...
Припиніть повзати під столами, там і так пилюки мало.
Марина завжди пише – лівою, права у неї нерідна рука.
Що ти все свербиш - чесанутий...
Самойлов, у тебе, як у жаби, мова постійно відкрита!
На жаль, все те, що я сказала, Смирнов, пройшло повз твої вуха.
Богомолова, ти чому біля дошки кривляєшся? У вас, що в сім'ї так прийнято... біля дошки кривлятися?
Сьогодні я добра, тому, при проведенні лабораторних дослідів я дозволяю вам задіяти ті частини тіла, які взагалі задіяти не належить.
Під лежачий камінь залік не тече!
Я ваш воєнрук. Мене можна розрізняти як по погонах, так і по рисах обличчя.
У вас, учень, плоскостопість розуму!
Не красуйся, ти не зеленокий блондин із блакитними очима.
Хлеркова, ти що крейда лижеш, чи корова?
Змінне взуття – це ваше обличчя!
Цього тижня ви чергуєте по школі. Будь ласка, не рознесіть її!
Урок закінчено. І слава Богу...
Чергові, відкрийте вікна і женіть усіх із класу.
Зібрав Дмитра Козлова.
Син знайомих моїх батьків був проблемною дитиною – у 90-х вони змінили 8 шкіл, мати плакала, бігаючи та шукаючи варіанти перекладу. Синочка був дико товариським, але мав ідейну ненависть до певного типу вчителів старого радянського загартування, що виявлялося у витончених витівках. Ваш покірний слуга одного разу по дитячій наївності кинув у свіжу коров'ю корж камінь. Як я добирався потім додому і відмивався-пам'ятаю досі. Синок знайомих зібрав цей коржик у паперовий пакет і засунув усередину петарду з довгим ґнотом. Все це рвонуло на учительських зборах у кабінеті директора, будучи замасковане під щось із провізії. Ефект був як від гранати РГД-5, в простомовності "лимонки", що вибухнула в закритому приміщенні. Вираз "ми всі до вуха в лайні" вперше став буквальним для всіх присутніх. Із синочком довго проводили виховні бесіди в міліції, але мати благала батька та хлопця відмазали.
При всіх цих витівках (у яких потрібно віддати йому належне ніколи не виявлялося жорстокості – виключно глузування) наш герой був душею компанії і найкращим другомвсіх однокласників, його обожнювали дівчата і йому ж потай заздрили найзапекліші бешкетники.
Який результат у цієї історії? Дуже цікавий. Зараз синочок виріс і перетворився на бізнесмена з найширшими зв'язками – бо підтримує стосунки з усіма однокласниками, а на зустрічах випускників є зіркою.
Допомагає парі шкіл, де особливо хвацько відзначився. Дідки-вчителі (де збереглися) згадують його, ласкаво докоряють за колишнє, а він дарує їм квіти і подарунки, просячи пробачити шибеника:)
До речі всім, хто був завдяки йому "по вуха в лайні", пацан купив за путівкою на відпочинок. Правда, не всі дожили до цього щастя, але тут як на війні.
ЯК ВИПУСНИКИ-ФІЛОЛОГИ У СРСР "ВІДКРІПЛЕННЯ" ОТРИМАЛИ
Перед тими, хто наприкінці п'ятдесятих вирішував вступити на філологічний факультет, одразу ж зростали дві проблеми.
Перша знаходилася в безпосередній близькості і здавалася непереборною – це було надходження. Якщо ви не були медалістом, офіцером, демобілізованим по хрущовському скорочення армії, або селянським сином, обтяженим ще й стажем роботи на полях, то перед вами поставали сім вступних іспитів, які потрібно було скласти на "відмінно". Прохідний бал для тих, на кого не поширювалися пільги, був тридцять п'ять із тридцяти п'яти можливих. Конкурс п'ять-сім чоловік на місце тримався роками. І в цьому було щось парадоксальне. Кожен чудово усвідомлював, що на нього чекає кар'єра сільського вчителя – необхідна, корисна, але аж ніяк не приваблива – і мізерна зарплата. Але про це навіть не заведено було говорити. Зрозуміло, що всі стануть журналістами, скажуть своє слово в літературі, займуться, зрештою, науковою роботою. А праця вчителя початкової школи, виховательки дитячого садкачи бібліотекаря призначений комусь іншому.
Якщо відбувалося майже диво і ви долали всі вступні перепони, то отримували чудову нагоду п'ять років ледарити. Не можна було вважати справжньою роботою читання улюблених книжок та діагональний перегляд нелюбимих. Які були роки надій та які книги! Відійшли в минуле загублені “Білі берези” та “Кавалер Золотої зірки”. Наше життя було підірване романами Ремарка та ще більше Хемінгуеєм. А за ними вже виростали брили Фолкнера та Вулфа. Вони подарували нам поняття самоцінності особистості та гордий індивідуалізм, допомогли нам ніколи вже не повертатися, щоб з нами не трапилося, в закутки колективної свідомості, і тепер завжди десь попереду і над нами біліли недосяжні та незаймані сніги Кіліманджаро.
Іноді це безтурботне існування переривалося екскурсами у порівняльне мовознавство чи історичну граматику. І ось коли ви остаточно звикали до цього цікавого та необтяжливого життя, раптом стрімко і невідворотно наблизилася друга проблема – розподіл.
На початку шістдесятих років ніби з'явилися – ми так думали – слабкі паростки демократії. Нам оголосили, що на засідання комісії з розподілу ми входитимемо відповідно до свого середнього балу, що давало першим можливість маленького, але вибору. І хоча я була в першій десятці, все сталося швидко і безваріантно: за п'ять хвилин я знову стояла в коридорі і розглядала листок, на якому було написано місце мого нового життя: Тернопільська область, село Дощовий Кут, що в перекладі російською означає Дощовий Кут .
І ось останній місяць канікул або перший місяць відпустки пролетів, і першого серпня здивовано стояла я на підніжці автобуса, який привіз мене в цей Кут. Але стояти нескінченно довго неможливо, і я зробила перший крок до свого самостійного життя. Він, перший крок, привів мене в глибоку колдобину, наповнену в'язким брудом. Блакитні босоніжки повністю втопилися в ній і, як я одразу ж зрозуміла, були безнадійно зіпсовані. Автобус, грюкаючи зчленуваннями, поїхав, а я стояла в цій ковдобині, криво поставивши ноги і не змінюючи пози, бо боялася поринути в бруд ще глибше, і чекала на аборигена. Нарешті з'явився підліток у високих гумових чоботях, котрі, як я вже зрозуміла, були тут всесезонним взуттям.
На моє запитання, де знаходиться школа, він вказав рукою на щось за моєю спиною і сказав:
- Та ось, йти навпростець, крізь колгоспний двір ...
Я озирнулася: за парканом, що покосився, де не вистачало жердин, простягався, як видно, скотарня. Потопаючи в бруді, цього разу змішаної з гноєм, я пішла до білому будинку, оточеному деревами, що проглядав крізь паркан. Спочатку я з побоюванням поглядала на кількох корів, що блукали двором. Ймовірно, їм не вистачило сил дійти до пасовища. При погляді на них одразу ставав зрозумілим зміст ємного українського слова “худоба”, яким називають велику рогату худобу.
На ганку школи сиділо кілька молодих жінок у ситцевих халатиках – хто з вишиванням, хто з в'язанням у руках. Вони розмовляли про городи і всі були вагітними. У мене майнула думка, що до Нового року я викладатиму в школі всі предмети аж до біології та хімії.
– Ви – мовниця? − запитала одна з жінок. І хоча ні російською, ні українською мовами немає такого слова, було цілком зрозуміло, що вона запитує мене, чи я не є викладачкою мови. На мою ствердну відповідь було друге питання:
- А де ваш чоловiк?
Відповівши, що чоловіка не маю, я пройшла до кабінету директора. На стіні в коридорі висів графік змагання між класами виведення кроликів. Це перевищувало мою компетенцію.
Директор, розглядаючи мої документи, поставив те саме питання:
- А ваш чоловік приїде пізніше?
Я почала розуміти, що тут щось не таке. А директор тим часом пояснював, намагаючись мене трохи налякати, що моє навантаження складається з годинника в цій восьмирічній школі та з уроків у вечірній школі робітничої молоді, яка знаходиться на іншому кінці села, за два кілометри звідси.
– Нічого, – запевнила я його, – отже, квартиру мені треба шукати посередині села.
– Так… квартиру… – промимрив директор. − Це не зовсім те, що ви собі уявляєте. Потім прийшов до якогось рішення, зібрався і вже іншим, директорським, голосом запитав:
- Де ви зупинилися? А, у Тернополі, у готелі… Вам не важко приїхати ще раз завтра після дванадцятої години?
У певному здивуванні я повернулася до міста, пройшла бульваром, вийшла до озера. Прикидаючи плани свого подальшого життя, відшукала опорні пункти – театр та кінотеатр, книгарню та бібліотеку. В голову лізли якісь романтичні марення: я тут потрібна… розумне, добре… іскорка знань у цій дощовій глухомані. На ранок я вже майже умовила себе.
Наступного дня директор був готовий до розмови.
– Розумієте, – казав він, – як важливо, щоб у школі працювали вчителі-чоловіки. Я довго домовлявся з облоно, щоб до нас направили молоду пару, щоб вони залишилися тут жити, збудували будинок. Ну, ви розумієте, про що я говорю? Ви ж, звичайно, до нас не зовсім? − поставив він питання, що не вимагає відповіді. – І ось мені таку пару підшукали – уродженці нашої області, два роки, як закінчили Чернівецький університет. Але ви маєте офіційний напрямок до нас… – сказав він і зробив паузу.
Я стала прозрівати істину і несміливо пішла їй назустріч:
— Ви можете дати мені відкріплення?
Воно вже було підготовлене, і мені залишалося лише з'їздити до Києва до Міністерства освіти та отримати підтвердження. Через кілька днів цей “вільний диплом” – предмет мрій – без обов'язкових трьох років роботи з призначення та комсомольських розглядів у разі ухилення був у мене в руках.
Трохи оптимізму
Прочитавши 23 липня тужливі розмови "вже серпень, осінь", згадала один крихітний епізод.
***
Я класу у шостому. 30 серпня. Літо пройшло. Канікули пролетіли. Настрій дрянський.
Завтра - лінійка, а з вересня... І навіть у вихідні дні далеко попереду. Загалом, смуток та ще монотонно бубонить радіо.
Потім починається наступна передача і перші слова повертають мене до фарб життя. Бадьорим голосом диктор мовить: "Тривають шкільні канікули!.."
"Тридцяте серпня! А й справді..." - зраділа я.
Дякую тому невідомому журналісту, який невигадливою фразою подарував мені урок оптимізму, цілий день канікул та гарний пендель для заряду.
Досі працює.
Лев Толстой у дитинстві був непосидючою дитиною: носився Червоною Поляною, і лише борода майнула за вітром!
- За Ясною Поляною, жертва ЄДІ!
Викладаю технічний переклад. Часто йду «від російської мови та розуміння процесу», без цього немає гарного перекладу. Обіцяла студентам залік автоматично, якщо наберуть кілька балів за семестр, відповідаючи на спонтанні питання з техніки та логіки одночасно. Учора дві студентки видали хохми.
Кажу, в чому різниця між сушінням та сушаркою? (сушарка - машина, сушка - процес) Відповідають: сушарка для посуду, а сушка - це хлібобулочний виріб. Усміхаюся. Наступна виходить. Запитую, чим відрізняється сплав від розплаву? (сплав - склад, розплав - агрегатний стан) Відповідає: сплав - коли непотрібного позбавляються, розплав, це коли щось проллють на підлогу.
:-) напевно, заведу зошит і записуватиму ці заліпухи. Як мінімум влаштую розширений суворий залік з цих питань з загрозою не допустити до іспиту. Ну чи капусник влаштуємо на 5 курсі, посміємося...
Сумно, що хлопці взагалі тільки витріщаються і навіть не намагаються відповісти... що я роблю не так??
НІХТО не засміявся, коли на першій лекції я запитала: хто була дружина у Бойля-Маріотта... чому навчають у школі?
Ніхто не відповів на запитання – що спільного у лимона з аспірином.
Ніхто не відповів, що спільного у Зорзі з Пастернаком (знання мов). Запитали, хто це такі...
Ніхто не відповів, до якої просторової фігури тяжіє максимально спрощена форма тулуба людини (циліндр)
Ніхто не відповів, скільки тканини треба, щоб обклеїти афішну тумбу заввишки два метри та діаметром метр...
Секретарка на кафедрі сказала, студенти звуть мене занудою. Мені 30 років, приїжджаю на роботу на мотоциклі, висока, модна, танцюю, сміюся, розповідаю анекдоти англійською... зануда, коротше. :-)
Запитую: чому якщо на пляшці з олією написати «без холестерину», то це нісенітниця? Не знають та не хочуть знати. Навіщо надходили вчитися на технічних перекладачів... не розумію.
ВСЕ РІВНО ЙОГО НЕ КИНУ
Лапу ведмедеві Петя пришив сам. По-перше, могло відлетіти від батьків за зіпсовану іграшку, а по-друге, як сказав його дід Пахом, колишній десантник, чоловік повинен уміти все робити сам.
Саме дід навчив Петю тримати в руках ніж, палицю та голку.
- Палицю ти завжди знайдеш, а це тобі - і палиця, і зброя, і паливо для багаття, - примовляв дід, навчаючи онука простеньким прийомам самооборони.
Тому, коли радянськими телеекранами промайнули "Бойові мистецтва Шаолінь" і двори наповнилися дітьми, що незграбно крутять старі живці від лопат, онук тільки хмикнув. Після чого показав майстер-клас з першою штакетиною, що попалася, називаючи її по-іноземному "бо". Петя одразу отримав прізвисько "Каратека-Бо" та пошану шкільної шпани. Репутації вистачило цілий навчальний рік.
Через рік, у перших числах вересня до нього відразу підвалив переведений з іншої школи хуліган на прізвисько Буян і призначив бійку після уроків. "Приходь один", спокійно відповів Петя.
Буян прийшов не один, а з двома "друзями", хлопцями з іншого району. Побачивши їх, Петя флегматично розвернувся і рушив назад.
- Боягуз! - обурився Буян услід.
- Нехай підуть, - кинув, не обертаючись Петя. Підчепивши ногою кинутий держак від мітли, штовхнув його в повітря і легко спіймав рукою.
- Каратека! - крикнув один із друзів Буяна. - А слабо без палиці?
- А слабко на ножах? - Петя раптово розвернувся, зробивши ціпком кілька обертів навколо себе.
- Та легко! - Буян дістав ножа.
- Ну йди. - Трійця рушила на Петю. - Один іди! Або піду. – Буян хитнув головою, дружки зупинилися.
Петя не став вибивати нож палицею, як на те чекав Буян. Палиця раптово тицьнулася гострим кінцем у шию хулігана під кадиком. Буян упустив ніж, схопився за горло, захрипів, осідаючи на брудний асфальт. Відкинувши ніж палицею, Петя тицьнув хулігана в живіт, змусивши зробити видих. Буян закашлявся і, важко дихаючи, подивився на школяра дикими очима:
- Ти що? - просипів він. - То убити можна!
- А ти не лізь! - помахом палиці школяр закинув ніж у зарості кропиви.
- Псих! - резюмував Буян, підводячись із корточок.
- Псих! - радісно заволав один із хуліганів, але тут же осікся, побачивши нудний холодний погляд Петі. - Пацани, валимо звідси. Він точно псих!
Школяр пішов на них, все швидше обертаючи ціпком, відчуваючи, як закипає кров. Серце в грудях Петі застукотіло так голосно, що він не витримав.
І прокинувся.
Петя розплющив очі, згадав, що не має діда-десантника, що не вміє він палицею обертати і що Буян... Так, був Буян. Впіймав за школою і відмітив. Ні за що, протягом життя.
Серце продовжувало голосно битися. Петрик підвівся з ліжка, спустив босі ноги. Крижана підлога відразу обпалила тонкі пальці. З подушки щось скотилося і безшумно впало на підлогу, під ноги, зігрівши плюшевим теплом.
Ведмедик. Стара іграшка, підібрана серед мотлоху сусідів, що з'їжджають з квартири. Біля коричневої лапи в темряві ночі виразно біліли білі нитки - інших Петя не знайшов. Очі іграшки, вирізані з флакона миючого засобу, блиснули у світлі завіконних ліхтарів. На лівій лапі – картонний щит із серцем, у правій – маленький меч.
Петя згадав, як придумав прикрити білі нитки картонним щитом, а для повного образу спорудив меч із олівця та пари ластиків. Полагодивши іграшку, дитина урочисто поклала на плече ведмедя кухонний ніж і проголосила:
- Нарікаю тебе лицарем Чудового лісу та своїм найкращим другом! - І тут же похмурнів, згадавши, що інших друзів у нього немає.
Петя мотнув головою, відганяючи спогад про сон, зіщулився - з щілини у віконній рамі сильно дуло. Загорнувся у ковдру, прислухався. Ні, тихо, хропіння не чути. Значить, мама ще не прийшла з чергування. Він, як і раніше, один у порожній квартирі. Хотілося назад у сон. У той світ, де дід-десантник, де мама не п'є, де всі хулігани району, а можливо, і цілого міста, розбігаються при одному імені Каратека. Та який із Петі Каратека?! Сміх один!
Школяр згадав, що відчував уві сні перед тим, як прокинувся. Лють? Звідки у забитого Петі може бути лють? Та й не сподобалося йому це почуття. Перемагати хуліганів сподобалося, а лють – ні.
- Я ж справді міг його вбити там, уві сні! - Сказав вголос Петя тонким голоском. – Навіть не подумав, що це неправильно. Звідки це у мені? Я не хочу стати таким!
Обережно поставивши ступні на крижану підлогу, Петя підібрав іграшку та повернув на подушку. Ліг, потім висунув руку з-під ковдри, підтягнув іграшку до себе, обхопив обома руками. Удвох – не так страшно. У світлі тих, що гойдаються на осінньому вітрі вуличних ліхтаріввізерунок на стіні шпалер здавався величезним зеленим драконом із якоїсь злої старої казки. Чудовисько розкривало пащу, страшно витріщало очі, розмахувало довгим шипастим хвостом, простягало до дитини мерзенні пазурі лапи.
Петя заплющив очі, закрився з головою ковдрою, проте чудовисько продовжувало стояти перед очима. Якийсь ефект, побачене віддруковується на сітківці, на уроці біології розповідали. Дивно, що гра уяви, виявляється, також може запам'ятатися сітківкою. Смішне слово "сітківка", наче в оці маленька мережа, яка ловить все, що побачить людина. Петя посміхнувся і дракон зник.
Дитина міцніше обхопила Мишку і провалилася в сон. Руки ослабли, плюшеве ведмежа вислизнуло з дитячих рук, випало з-під ковдри, але перекотилося чомусь не на підлогу, а на подушку.
Зі стіни візерунок переповз на білу стелю, навис на Петей, поширив перетинчасті крила. Ведмедик став на задні лапи, підняв голову до стелі.
- Він мій! - прошелестіло протягом по кімнаті.
- Він – свій! - прошепотіло ведмежа. - А я – його друг!
- Він мій! - засвистів у щілині рами вітер. - Хай буде він моїм воїном! Хай прокинеться в ньому моя лють!
- Ніколи! - Ведмедик змахнув лапою з мечем. - Іди з його снів! - Тінь від картонного щита збільшилася, зайнявши півстіни і частину стелі. - Іди назавжди! - Ведмедик направив меч у бік візерунка. Дракон на стелі стиснувся в одну точку.
- Ти не вічний! - заскреготіли по склу гілки, злякані вітром.
- Він хороший! - Ведмедик тицьнув мечем у стелю. - Він не покине.
Крапка замітала по стелі і, розширившись світлим колом по стінах, зникла. Опустивши лапи, ведмежа акуратно ліг на подушку.
Боягуз! - обурився Буян. Петя, стискаючи в руках портфель, все далі уникав хулігана з дружками. "Тільки б не побігти - наздоженуть!", подумала дитина. Ззаду пролунав тупіт - Буян кинувся в погоню. Дзвоном металу розкрився ніж у руці.
- Це що ж це робиться, добрі люди! - заголосила сусідка, що казна-звідки взялася. - На дитину з ножами кидаються!
- Іди, Антонівно! - тупіт за спиною затих - Буян із дружками зупинився.
- На кого це ти там лаєшся, мамо? – Петя впізнав голос дільничного Василя. - Так, Буянчику, приїхали. Куди? Куди ж ти від мене дінешся, хвороби!
Шум тупоту чотирьох пар ніг стих через пару секунд.
– Куди там! – усміхнулася Антонівна. - Васька ж марафонець! І не таких до інфаркту мікард заганяв.
Серце в грудях билося рівно. Петя спав, а поряд на подушці лежав Мишко. Його найкращий друг.
Нинішні випускні 9-х класів пихати і пафосні, немов церемонія Оскар: концерт, запрошені співаки, відео тощо. Коли я закінчив 9-й клас, мені просто віддали атестат і попросили не йти в 10-й.
Курйозною нагодою під час складання ЄДІ цього року відзначилася школа № 226 міста Зарічний Пензенської області, випускники якої поскаржилися у соцмережах, що у кабінках туалету під час іспиту не було дверей. Такі запобіжні заходи на іспиті випускникам та їхнім батькам видалися дещо надмірними.
Дзвінок вчительці
Голос схвильований. Мова швидка:
- Алло! Галино Мойсіївно, привіт! Ви мене не пам'ятаєте, мабуть. Ви були моєю вчителькою в початкових класах з 66 по 69 рік. Потім ми поїхали. І я все життя мріяла колись із вами зустрітися-поговорити. Розповідала про вас чоловікові, дітям... А тут почула "Полонез Огінського"... Колись ви нам у класі його включили. Нам усім сподобалася ця музика. Ви сказали, що нехай цей полонез буде для нашого класу паролем, коли ми вже дорослими вирішимо зустрітись. І тепер я набрала в інтернеті Воскресенськ та ваше ім'я. Знайшла статті про вас, зраділа, що ви здорові, і навіть ще працюєте. Зателефонувала до управління освіти, до школи, вимолила номер вашого телефону… Мене звуть Ірина. Я була маленька та…
- Чернишова? Ірочка Чернишова!
…
Довго розмовляли. Згадували школу, вчителів… Цієї суботи Ірина приїде. Вона вже закачала на телефон "Полонез Огінського".
Згадалося тут зі свого далекого дитинства.
У шкільному туалеті якийсь юний і, за його відчуттями, "рифмоплет", що подає надії, прямо над унітазом на стіні накреслив кострубатим почерком:
"Я унітаз собі спорудив нерукотворний,
До нього не заросте народна стежка!
І підписав оригінальним псевдонімом "А.С. Пушкін", назавжди позбавивши автора можливості дізнатися справжнє ім'я автора цього "шедевра".
"К. Горацій" або "Г.Р. Державін" як підпис виглядали б, звичайно, цікавіше, але в ті роки ми їх ще не проходили.
Тижнів два "шедевр" самотньо стирчав на стіні, відволікаючи відвідувачів туалету від одних думок про вічне - інші.
А через два тижні трохи нижче і правіше акуратним почерком, який звичніше бачити на дошці у навчальному класі, з'явилося ще одне творіння, вже в стилі "поет - поету":
"Писати на стінах туалету,
На жаль, мій друже, не дивно:
Серед гівна - ви всі поети,
Серед поетів ви – гівно.
М.Ю. Лермонтов"
Давно було. Смартфонів ще не було, фотоапарати "Зміна-19" - у кращому разі, більше за "Зеніту".
Та й вольовим рішенням адміністрації чат, що зароджувався, швидко зафарбували, тому сфотографувати побачене не довелося.
А на згадку таки врізалося і, ось, згадалося.
Дякую нашим вчителям!
Шкільне
Проходили «Підняту цілину» Шолохова. Вчителька Зінаїда Андріївна Іванова ставить хлопцеві питання: «Навіщо Нагульнов навчав англійська мова?» Він книгу не читав, не знає, що Макар Нагульнов взявся за самовчитель англійської, щоб допомогти пролетаріату пригноблених країн здійснити революцію.
Ось він зволікає з відповіддю, а з сусідньої парти дівчинка йому шепоче фразу з фільму «Джентльмени удачі»: «Посольство будемо брати!»
Він бездумно повторив це вголос. Однокласники раді були поржати. Зінаїда Андріївна теж не втрималася від сміху. Двійку ставити не стала, вважаючи його конфуз достатнім покаранням.
Приїхала до мене у гості онука з іншого міста.
Дитині 10 років. Я починаю розпитувати: як справи у школі.
- Непогано справи – каже.
- Ось щойно контрольну написала, ВПР з музики.
(Ймовірно – абревіатура від Всеросійської перевірочної роботи).
Здивувався я: – а які питання можуть бути з музики, наведи приклад (звичайна загальноосвітня школа, 4 клас).
Дитина наводить приклад – впізнати за портретом Чайковського!!!
Тобто, якщо моїй попався Чайковський, то інші повинні були впізнати по портретах.
Глінку, Шостаковича, Рахманінова тощо.
Навіщо ці знання нашим дітям?
Схоже, шкільну програму відірвано від реальності набагато більше, ніж здається на перший погляд.
Читаючи публікації на цьому сайті, у мене склалося враження, що місцеве ком'юніті бачить життя в Європі через "рожеве" очко.
Не думаючи про те, що високий рівеньжиття мають лише дисципліновані працьовиті громадяни європейських держав.
Саме Дисципліна Праця Громадянство - під цими словами я готовий підписатися і навести безліч прикладів.
І першу коротку історію, що сталася минулого року, я публікую під тегом "Дисципліна" для наймолодших відвідувачів сайту.
Історія сталася з родиною єврейських "біженців" з України, які приїхали до Німеччини на початку 2000-х.
Батько,Мати - працюють. Дочка навчається в престижній гімназії, готується вступати на юридичний факультет Університету. Проживають у Баварії.
Для тих, хто не знає, у Німеччині система Святкових днівта шкільних канікул відрізняється в різних землях.
У Баварії шкільні канікули зазвичай розпочинаються в останній понеділок ЛИПНЯ і закінчуються другого понеділка ВЕРЕСНЯ.
Усього 6 тижнів.
Батько і Мати мають тарифні відпустки в липні і бажають всією сім'єю провести відпустку на морському узбережжі, а тут і тур з дуже гарною знижкою підвернувся.
Та й Дочку одну залишати вдома не хочуть, чи мало якісь думки в підлітковій голові гуляють, 17 років все-таки.
А до закінчення навчального року всього 2 тижні і хоча всі тести здані на відмінно, школу потрібно відвідувати.
Але ж нашим людям хитрощів не позичати)). І тому у знайомого лікаря "береться" довідка про хворобу, все сімейство радісно пакує валізи і мчить у мюнхенський Аеропорт. Попереду маячать два тижні розкішного відпочинкуна престижному курорті.
Райдужні перспективи трохи затьмарені інтересом пильного співробітника поліції при реєстрації на рейс: "А чи не зобов'язана ваша дочка відвідувати навчальний заклад, адже навчальний рік ще не закінчений?".
На що Батько сімейства ввічливо з усмішкою пожартував, а подумки послав Співробітника багаторазово.
Негаразди почалися з початком нового навчального року, коли Дочку з Батьками викликали до Директора гімназії.
Виявляється, Пильний Співробітник склав скаргу та відправив по інстанції. Все в німецькому дусі: " Мною (такимось) було помічено порушення, що не відноситься до моїх прямих обов'язків, зважене учнів (такий-то, (не полінувався дані скопіювати)). А саме, ця учня була помічена при перетині кордону ЄС в напрямі теплих країн. і т.д.
Директор не приховував свого роздратування, адже він отримав із Міністерства освіти попередження собі та директиву приблизно покарати винну.
Загалом, щоб не втомлювати читача, перерахую покарання:
За порушення Дисципліни та Обман.
1. Виключення з гімназії терміном 1 навчальний тиждень із занесенням у Zeugnis (аналог Характеристики).
2. Накладено штраф на батьків 149 Євро за кожний навчальний день.
3. Попередження, що при повторному будь-якому порушенні дисципліни буде застосовано перманентне виключення з гімназії.
Та й приватно поінформував батьків, що з такою характеристикою дівчинку навряд чи приймуть на пристойний Юрфак.
Про подальший розвиток історії батьки не поширюються, чув лише, що найняли адвоката, намагаються хоча б Характеристику "почистити".
Через тиждень опублікую історію під тегом "Праця", якщо знову мене не забанять)
Було ще у школі. У нашому класі було два виродки - Юрко і Віталік, які знущалися з хлопців, чиї батьки мало заробляли... Обзивали злиднями, робили капості тишком-нишком, псували речі. Загалом всіляко намагалися принизити тих, хто не міг захистити себе. Чому не зібралися і не побили? Їхні батьки були якимись серйозними начальниками з міської адміністрації і коли хтось давав здачі звірятя бігли скаржитися, адміністрація школи вставала на бік цих виродків і посміливий захищатися отримував ще й звідти... У нашому класі особливо сильно діставалося одній дівчинці, яку виховувала бабуся і мені. З-за поганого зору завжди сидів на першій парті і під час уроку в спину летіло всяке сміття та жований папір.
На черговій самостійній на листочках Віталік отримав двояк, після уроку голосно поскаржився на цю несправедливість Юркові, але замість співчуття почув лише зловтішний сміх, засмучений цими двома обставинами, відважив своєму другові пенделя, за що відразу отримав у відповідь - коротше побилися ці два ідіоти.
Після занять я чергував по класу і прибираючись цей листок виявив, відразу було придумано йому гідне застосування. Наступного дня по дорозі в школу знайшов здоровенну свіжозаморожену собачу какаху, трохи поколупав палицею відламав її від льоду і загорнув у вчорашній листок зошита. У класі перед уроком, поки Юрко тусувався в коридорі, засунув у його відкритий портфель мумію і розсудливо пішов, сподіваючись, що мене ніхто не бачив. До середини уроку вона відтала... і запахла). У класі почалися хвилювання та пошуки джерела, яке швидко виявили – Юрка. Той огризався і заявляв, що самі ви всі тут напердели, вчитель намагався заспокоїти клас, клас заспокоюватися не хотів, косився на Юрку і демонстративно затискав носи. Через якийсь час сам почав себе обнюхувати та розглядати підошви. Урок тим часом закінчився, він поліз у портфель і виявив те, чого там раніше не було, витяг і розгорнув. З листка вальяжно впала назад у портфель розм'якла смердюча ковбаса, а в руках залишився засратий папір, написаний рукою його друга, та ще й з ім'ям-прізвищем. Разом з лайкою до Віталіка полетіли і шматки боєприпасу, що діставався з портфеля. Всі миттєво втекли з класу і стовпилися в коридорі, спостерігаючи за тим, що відбувається через відчинені двері, залишилася тільки вчителька, що шаленіла від того, що відбувається, і ці два говнометателя.
Таку поведінку їм не пробачили – змусили відмивати клас, до школи викликали батьків. Як вони кричали... ці шалені крики було чути навіть у класах за зачиненими дверима. Звинувачували один одного, дітей опонента, школу, вчителя та директора особисто. Як результат - розсадили Юрку з Віталіком у різні частини класу, вони один з одним не спілкувалися, а поодинці чіплятися до інших, мабуть, боялися, так що настало затишшя, тільки в спину продовжували летіти папірці хоч і не так часто, але все одно дуже неприємно.
Одна дівчинка побачила фото вчительки у купальнику та виросла повією.